Культурна розбудова України в період Гетьманщини
Мета: Ознайомити учнів із особливостями розвитку культури гетьманської України, початком русифікаційних процесів на Лівобережжі, відтоком козацької інтелектуальної еліти до Росії, основними тенденціями розвитку освіти, науки, літератури та мистецтва у другій половині ХVІІ - ХVІІІ столітті.
Визначити особливості розвитку барокко в Україні, причини асиміляторських тенденцій розвитку національної еліти, порівнювати зміни змісту літературних творів польського та гетьманського періодів історії України, визначати значення творчості Г. Сковроди для історії української культури, вміти використовувати спадок культури барокко у своїй творчій діяльності.
Продовжувати виховувати любов, гордість, повагу до історії української культури на основі матеріалу уроку; естетичні смаки на основі мистецьких пам'яток козацьких часів; моральні якості патріотів Батьківщини на основі критики представників української еліти, які сприяли своєю діяльністю поневоленню України; відразу до нищення культури на прикладі асиміляторської політики російського царизму.
Обладнання: 1. Документальні тексти: 1.1. Уривок твору С. Яворського; 1.2. Уривок твору Г. Сковороди; 1.3. Уривок твору Г. Грабянки. 2. Історичні портрети: 2.1. Ф. Прокопович; 2.2. І. Мазепа; 2.3. Г. Сковорода; 2.4. С. Яворський; 2.5. В. Григорович-Барський; 2.6. М. Березовський; 2.7. А. Ведель; 2.8. Д. Бортнянський; 2.9. І. Григорович-Барський. 3. Ілюстрації: 3.1. Гравюра з зображенням корпусу Київської академії; 3.2. Зображення сторінки бароккового тексту, що надрукований громадянським шрифтом; 3.3. Михайлівський Золотоверхий собор у Києві; 3.4. Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві; 3.5. Церква Катерини в Чернігові; 3.6. Миколаївська церква у Ніжині; 3.7. Собор св. Юра у Львові; 3.8. Корпус на території Києво-Печерської лаври; 3.9. Гравюри Леонтія Тарасевича; 3.10. Іконостас у селі Водиця-Деревяянська; 3.11. Ікона Покрови Богородиці із зображенню Богдана Хмельницького; 3.12. Портрет стародубського полковника Михайла Миклашевського; 3.13. "Козак Мамай"; 3.14. Вертеп. 4. Історичні карти: "Гетьманщина". 5. Музичні твори: уривки бароккових творів М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.
Історичні портрети та ілюстрації поєднуються за допомогою комп'ютерної програми PoverPoint у презентацію, яка демонструється учням паралельно з розповіддю.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Форма уроку: традиційна.
ХІД УРОКУ:
І. Оргмомент (1 хв).
ІІ. Актуалізація і корекція опорних знань (7 хв).
Визначте особливості розвитку української культури першій половині ХVІІ ст.
Які навчальні заклади діяли в Україні у першій половині ХVІІ ст.?
Як вплнуло на освіту книгодрукування?
Які напрямки літератури розвивалися у першій половині ХVІІ ст.?
Які галузі мистецтва здобули найбільшого розвитку у першій половині ХVІІ ст.?
ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку (2 хв).
ІV. Сприйняття і первинне освоєння новго матеріалу, осмислення зв'язків і відносин у зв'язках вивчення (27 хв).
(урок відбувається на фоні музики барокко українських композиторів)
Особливості розвитку культури.
Барокко. Приблизно із середини XVІІ і до кінця XVІІІ в. художня й інтелектуальна творчість українців бути так чи інакше обумовлено розвитком стилю барокко. Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVІ майже до кінця XVІІІ ст. Найяскравіше він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Поява цього стилю тісно зв'язано з тією дивною епохою і її приголомшливими подіями, і сам він допомагав краще виразити і зрозуміти дух епохи. Задовольняючи смаки знаті, барочний стиль підкреслював велич і розкіш, подавав життя як захоплююча театральна дія, а талановито розіграний у пишних декораціях спектакль умів перетворити в живе життя. Змісту він віддавав перевагу формі, простоті - складність, новизні - синтез.
Очевидно, остання перевага і зробило барокко особливо привабливим для українців. Проміжне розташування між православною східною і латинізованою західною культурою природно схиляло їх до синтетичного мислення і вимагало синтетичного стилю. Барокко не принесло в Україну нових ідей - скоріше воно запропонувало нові прийоми, такі як парадокс, гіпербола, алегорія, контраст, і ці прийоми допомагали культурній еліті чіткіше усвідомлювати, ясніше тлумачити, ретельніше розробляти старі істини.
Русифікація. Невпинний поступ продуктивних сил України обумовлював необхідність розвитку освіти, науки, появи нових видів знань, дедалі ширшого втягнення різних верств народу у духовне життя. Але на Лівобережжі і Слобожанщині ці процеси гальмувалися політикою російського самодержавства. Поступово українська мова витіснялася не тільки з діловодства, а й з літератури та школи. Натомість повсюди запанувала мова російська.
Розвиток освіти та книговидавничої справи на національній основі гальмувався дискримінаційними заходами російського царату. Зокрема, у 1720 р. на Лівобережжі було заборонено друкувати українські книги, за винятком книг церковного змісту. За виконанням цього указу встановлювався контроль, а винні в його порушенні жорстоко каралися. Тому не випадково багато цікавих історичних та художніх пам'яток поширювалися лише у вигляді рукописів.
Відривалася від свого національного коріння й козацька старшина. Прагнучи якнайшвидше здобути права російського дворянства, вона відмежовувалася від усього українського, запроваджувала звичаї (навіть у побуті), моральні норми та духовні цінності свого північного сусіда. У свою чергу російська культура, яка одержала могутню підтримку з боку держави, міцніла і розвивалася. В ХVІІ столітті ми бачимо потік молоді із Московії, що здобував освіту в Україні, потік українських викладачів до шкіл Росії. З середини ХVІІІ ст. молоді люди з України їхали до Москви та Петербургу здобувати технічну освіту, навчатися в університетах та Академії наук. Але, відірвані від природних основ свого народу, вони практично нічого не робили для розвитку власної національної культури.
Запитання: 1. Чому російському урядові була вигідна асиміляція українців?
2. Чому українська еліта не чинила опору асиміляторській політиці російського уряду?
У ХVІІІ-XVIII ст. було багато перешкод на шляху духовного розвитку Правобережжя. Тут недоторканими зберігалися всі органи й установи, які виникли раніше. Спроби відкрити нові школи та інші навчальні заклади наштовхувалися на опір магнатів і шляхти. Всі державні, освітні та духовні установи заполонила польська мова. Нею писались політичні трактати і видавались книги, велося викладання і церковна служба. Українська мова вживалася на побутовому рівні та зберігалася лише у середовищі селян і міських низів.
І все ж український народ витримав і цей натиск самодержавства та варшавського уряду. Його кращі представники навіть у цих несприятливих умовах внесли помітний вклад у культурну скарбницю України.
Освіта та наука.
Освіта. Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу - в Київській академії. Протягом першої половини XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади - колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові.
Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливо і ясно висловлювати власні думки. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких широтою наукових інтересів виділявся Феофан Прокопович. У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства, пустого красномовства, сліпого наслідування авторитетів.
Академія мала велику бібліотеку, в якій налічувалося близько 12 тис. книжок. Значні книгозбірні належали представникам української старшини. Відомо, наприклад, що велику бібліотеку мав гетьман І. Мазепа. Сучасники свідчили, що вона вражала не лише своїми розмірами, а й підбіркою книг. Тут були представлені зарубіжні й вітчизняні автори, зберігалися різні хроніки та літописи. Про зацікавленість старшини різними науками свідчить, зокрема, той факт, що у бібліотеці М. Ханенка зберігався гербарій, а також підручники з фізики та географії. Не менші книгозбірні мали монастирі, шляхта, школи.
Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах Запорозьких Вольностей діяли спеціальні школи, наприклад для підготовки військових канцеляристів та інших адміністративних посад. Функціонувала музична школа, де проходили відповідну підготовку обдаровані хлопчики. Тут існувала також Головна січова школа, де викладались піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова справа.
Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них, зокрема, належали госпітальна школа в Єлисаветграді (нині Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Книгодрукування. Певні зміни спостерігались у видавничій справі. Протягом XVIII ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, як і в Росії, у книгодрукуванні було запроваджено громадянський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом в Україні було відкрито у 1764 р. в Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. Але книжки залишалися дуже дорогими. Їх могли придбати лише заможні люди.
Зазнавала значних труднощів шкільна освіта на Правобережжі та західноукраїнських землях. Тут поступово приходили у занепад братські, а натомість відкривалися католицькі та уніатські навчальні заклади. Певні зрушення на правобережних українських землях відбулися лише після проведення польським урядом шкільної реформи. У краї було відкрито ряд нових навчальних закладів, налагоджено підготовку педагогічних кадрів.
Наукові знання. Зміни в господарському розвитку сприяли поширенню наукових знань. Сотні юнаків - вихідців з України - навчались в Академії наук у Петербурзі, заснованій у 1725 р., та в Московському університеті, відкритому у 1755 р. Залишаючись у Росії, вони працювали у державних установах, Синоді, у вищих навчальних закладах. І лише деякі з них поверталися в Україну і вносили вклад у духовний розвиток свого народу.
Певних успіхів було досягнуто в галузі медицини. З'явилися перші підручники, які подавали основу медичних знань, описували різні хвороби. Значна увага приділялася боротьбі з епідемічними захворюваннями. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні аптека.
Математична наука також почала набувати практичного спрямування. Наприклад, у підручник І. Фальковського були включені елементи практичної математики, матеріали по тригонометрії, цивільній та військовій архітектурі.
Григорій Сковорода (1722-1794). Безсумнівно, найбільш самобутнім українським інтелектуалом того часу був Григорій Сковорода. Син бідного козака з Лівобережжя, Сковорода в 12-літньому віці надходить у Києво-Могилянськ академію. Учився він довго і різноманітно - те в академії, то на Заході - і, як затверджує легенда, чергував лекції з мандрівками по всій Центральній Європі, "щоб краще пізнати людей". Вивчивши латинь, давньогрецьку, польську, німецьку і старослов'янську мови, він прекрасно знав філософські праці древніх і нових авторів. Між 1751 і 1769 р. Сковорода з перервами викладає в Переяславском і Харківському колегіумах, однак незвичайність його філософських поглядів і педагогічних методів викликала гоніння з боку духовних ієрархів. Зрештою Сковорода був змушений залишити офіційну педагогіку і почати життя мандрівного філософа.
Сковороду називають "українським Сократом". Пішки обходячи рідне Лівобережжя і Слобожанщину, зустрічаючися із різними людьми, він з усіма вступав у диспути, в усіх випитував їхні погляди на життя. Свої бесіди філософ заводив і на ярмарку, і в дорозі, і на відпочинку в сільському саду. Більше всього його займав питання про людське щастя: як люди розуміють його, як домагаються, і в чому насправді складається призначення і щастя людини. За Сковородою, ключ на щастя - у самопізнанні і проходженні ті шляхи, до якому кожний "по єству своєму" призначений. Не потрібно людині ні багатства, ні слави, головне - бути незалежним від "світу" і мирських турбот. Такі переконання привели філософа до відкритої критики старшини і духівництва за те, що вони гнітили селян.
Завдання: Послухайте вірш Г. Сковороди, поміркуйте, чому він хоче втекти від світу?
Залиш печалі світу, марнотрвтність всіх діянь,
Щоб в небо возлетіти, на хвилю чистим стань…
Кинь світ оцей закутий. Він завше темний ад.
Паде хай ворог лютий; линь в гори, світлий град…
Творча спадщина Сквороди досить різноманітно: отут і вірші, і байки, і підручники по етиці і поетиці, і філософські трактати. Живучи в гармонії з тим, що він так активно проповідував, що мандрує філософ заслужив любов простого народу, а багато хто його висловлення ввійшли в народні пісні і думи. На могилі своєї Сковорода заповідав написати: "Світ ловив мене, але не піймав".
Літописи, література, усна народна творчість.
Література. Усі особливості барочного стилю відбилися у творчості так званих "перелітних птахів" - українців, що одержали освіту в польських або західноєвропейських університетах, а потім повернулися в Київ і викладали в академії. Ці "європейські розуми" високо цінував Петро І, що покладав на них великі надії, доручаючи їхньому піклуванню найважливіші церковні і культурно-освітні установи в Росії. Особливу популярність серед них одержали Феофан Прокопович, Стефан Яворский, Дмитро Туптало, Симеон Полоцкий, але було і багато інших, бути може, не настільки відомих. У всякому разі, між 1700 і 1762 р. більш 70 українців і білорусів займали вищі церковні посади в Російській імперії. І хоча росіян в імперії, природно, було набагато більше, вони за те ж час зуміли висунути на такі посади усього лише 47 чоловік.
Досягаючи вершин кар'єри на півночі і проводячи там велику частину життя, "перелітні птахи" усе-таки встигали дещо зробити і за свої київські роки. Наприклад, Прокопович ще в той час, коли викладав пиїтику в Київській академії, написав свою знамениту драму "Володимир" (1705), що оспівує водохрещення Русі. Цікаво, що цей патріотичний добуток, де Київ названий "другим Єрусалимом", Прокопович присвятив одночасно Петрові і Мазепі, а любов до Києва аж ніяк не перешкодила автору "Володимира" стати головним ідеологом петровских реформ, спрямованих на централізацію і секуляризацію суспільства. Стефан Яворский, ректор Київської академії й автор елегантних віршів на української, польському і латині, у 1721 р. зайняв вищу посаду в російської церкви. Вже в Росії він написав "Камінь віри" - палкий трактат проти протестантизму.
Завдання для роботи в групах по чотири учні: Послухаймо цитату С. Яворського. Як він ставиться до книг?:
В путь вирушайте книжки, що часто гортав я і пестив,
В путь, моє сяйво, ідіть! Втіхо й окрасо моя!
Іншим, щасливішим душам поживою будьте однині,
Інші блаженні серця нектаром, медом поживним;
З вами на світі, книжки, солодко жити було.
Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша,
Ви повсякчасна любов і раювання моє.
Не лише зміст творів був схожий на візерунчасте плетиво слів, зовнішні фоми творів були яскравим відбиттям епохи: одні і ті ж букви у слові не були схожі між собою, букви ніколи не писалися в один рідок: час від часу одна чи кілька букув вискакували поверх рядка чи спускалися нижче його. Текст віршів міг писатися у вигляді трикутника, квітки, іншого візерунка.
В українській літературі XVII-ХVІІІ ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Першим історичним словом став "Літописець" невідомого автора. Наприкінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" іншого невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до "святих місць") відомий твір "Мандрування" В. Григоровича-Барського. Живою образною мовою автор описав враження від відвідування Угорщини та Австрії, Італії і Греції, Єгипту та Сирії. Цей твір не втратив свого пізнавального значення і понині.
Історичні пісні та думи, балади й перекази відображали нужденне життя селянства й рядового козацтва, знущання над ними з боку старшини. З'явилося чимало дум і пісень, які викривали основні пороки тогочасної дійсності, закликали народ до соціальної непокори. В усній народній творчості прославлялися ватажки повстанців - Максим Залізняк, Іван Гонта, Олекса Довбуш, змальовувалися Полтавська битва та інші події в житті України. В той же час маси засуджували ліквідацію царизмом Запорозької Січі. У піснях звучали, мотиви свободи і наступності героїчних традицій українського народу.
Літописи. Виходили з Київської академії і письменники іншого роду. Це були не священики і не вчителі академії, а ті випускники або недоучені студенти, що духовному шляху зволіли кар'єру козацьких хорунжих і писарів. Навчивши дечому у своїх професорів, вони аж ніяк не заразилися їхньою любов'ю до богословських диспутів і квітчастих панегіриків. Захоплені проблемами своєї сучасності і найближчої історії, ці академісти ставали козацькими літописцями.
У XVIII ст. в Україні з'явилися історичні праці, написані у формі літописів. Їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Читач знаходив на сторінках цих оригінальних праць багато цінних фактів з історії відносин України та Польщі, України і Росії. Літописи містили цікаву інформацію про хід воєнних дій того часу та мирних переговорів ворогуючих сторін, замальовки тогочасних історичних діячів - гетьманів, представників генеральної старшини, царських вельмож, польських магнатів, православного духовенства. Аналізуючи недавнє минуле, Грабянка, як і Величко, рішуче підтримує домагання старшини на соціально-економічне і політичне панування в Україні.
Завдання: Послухайте цитату С. Величка. Як він визначав причини повстання Б. Хмельницького? Чому?
"Польські королі, як їм і подобало, були пани ласкаві і милостиві до своїх підданців, людей Русі та козаків… Однак пани, порушуючи королівську волю, наклали на весь сармато-козацький… народ ярмо нововигаданих своїх прав та утяжень…"
Процес поступової ліквідації Гетьманщини також знайшов відгук у літературі. Так, у 1762 р. перекладач генеральної канцелярії Семен Дивович написав довгу полемічну поему "Розмова Великороссії з Малоросією", у якій відстоював право України на автономію. У тім же дусі писав свої твори Григорій Полетика. Яскраве представлення про менталітет козацької еліти дають збережені щоденники і записки Миколи Ханенка, Якова Марковича і Пилипа Орлика.
Театр, музика, архітектура, живопис.
Театр. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, у яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.
В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні дій на релігійні або міфологічні тими. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на тієї годину драми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про борошна Христа, рятівника нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові тими.
У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю в дорослих і особливо в дітей.
У XVІІІ ст. виник також кріпосний театр. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, у яких були зайняті кріпаки.
Музика. Невід'ємною складовою частиною духовного життя народу залишалася музика. Численні бандуристи, кобзарі, лірники виконували пісні про тяжке жигтя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників. У містах з'явилися нові музичні цехи.
У XVIII ст. зросла професійна майстерність композиторів і виконавців. Далеко за межами України славилися імена композиторів Максима Березовського та Артема Веделя. Справжньою школою для багатьох поколінь українських, а також російських композиторів стала творчість Дмитра Бортнянського. Він написав 45 хорових концертів, багато творів для фортепіано, симфоній. Музичну творчість композитора високо оцінювали сучасники на батьківщині й за кордоном.
Запитання: Наше ознайомлення із культурою України гетьманськихї часів супроводжується барокковою музикою українських композиторів. Які інструменти ви чуєте? Який настрій дає така музика?
Архітектура та скульптура. Українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVІІ - XVІІІ ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко.
Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі набули яскравої своєрідності, отримавши назву українське, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися й у Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.
Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди - Софійський та Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Хрестоздвиженський у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.). Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696-1701 рр.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.), Миколаївська церква у Ніжині (ХVІІ ст.), собор св. Юра у Львові (1747-1762 рр.).
Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві. Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названо його ім'ям.
Завдання: Пригадайте Миколаївський собор у Ніжині. Які особливості даної будівлі у порівнянні із іншими церквами міста?
Протягом XVІІ-XVІІІ ст. в Україні розвивалася скульптура. Автором численних іконостасів і скульптур, зокрема, у Мгарському монастирі був Сисой Шалматов. Талановиті скульптори працювали й у Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.
Гравюра та живопис. За тихнула часів бурхливо розвивалася гравюра. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. у Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися законі мистецтва бароко.
Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича - найвидатніших іконописців козацької доби. Пензлю Рутковича належить частина ікон з іконостасів у селах Водиця-Деревяянська, Воля-Висоцька (Львівська обл.). Йов Кондзелевич (1667 - після 1740) - автор ікон із Богородчанського іконостаса, виконаного для Манявського скиту.
Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенню Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Каднишевського.
Велику популярність мав за тихнув часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVІІ ст. та стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVІІІ ст.
Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини "Козак Мамай". Протягом XVІІІ ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, двер, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом.
Запитання: Погляньте на картину "Козак Мамай" які ідеї втілив у ній художник?
Висновок. Наснажене животворними визвольними ідеями XVІІ ст., духовне життя українців у XVІІІ ст. хоч і зазнавало всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і доволі багатим. Найкращі здобутки українських митців XVІІІ ст. - архітектура бароко, картини "Козак Мамай" та ікони народних майстрів не тільки не втратили своєї мистецької вартості, а й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, що їх виплекав.
V. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх у різних ситуаціях (6 хв).
Відбувається методом бесіди навколо таких питань:
У чому полягали причини асиміляторських тенденцій розвитку національної еліти?
Порівняйте зміни змісту літературних творів польського та гетьманського періодів історії України.
Визначте значення творчості Г. Сковроди для історії української культури.
Визначте особливості розвитку барокко в Україні.
VІ. Підведення підсумків уроку і виставлення оцінок (2 хв.)
VІІ. Оголошення домашнього завдання (2 хв.)
Спробуйте написати вірш у барокковому стилі або намалюйте "Козака Мамая" так, як ви його бачите.
Повторіть тему 6. "Українські землі в середині та наприкінці ХVІІІ ст.".