Дамо знання i мудрiсть незалежнiй Українi. (виховна година)
Мета: виховувати любов до України, до її народу, iсторiї рiдного краю, рiдної землi.
Обладнання: портрет Т.Шевченка, I.Франка, образ Божої Матерi, виставка книг з iсторiї України, вислови видатних людей,стiл накритий обрусом з українською вишивкою, ваза з квiтами, калиною та колосками.
Хiд уроку.
Звучить пiсня Т.Петриненка "Україна".
Учитель:Якось Господь Бог вирiшив надiлити дiтей свiту талантами. Французи вибрали елегантнiсть i красу, угорцi - любов до господарювання, нiмцi - дисциплiну i порядок, росiяни - владнiсть, поляки - здатнiсть до торгiвлi, iталiйцi - хист до музики. Обдарувавши всiх, раптом побачив Господь у куточку дiвчинку, босу, одягнуту у вишиванку, з русою косою, переплетеною синьою стрiчкою, а на головi багрянiв вiнок з червоної калини.
- Хто ти? I чого плачеш? - спитав Господь.
- Я - Україна, а плачу, бо стогне земля моя вiд пролитої кровi i пожеж. Сини мої на чужинi, вороги знущаються з удiв та сирiт, у своїй хатi нема правди й волi.
- Чого ж ти не пiдiйшла до мене скорiш? Я всi таланти роздав. Як же зарадити твоїму горю?
Засмучена дiвчина хотiла вже йти, але Господь зупинив її, пiднявши правицю:
- Є у мене неоцiненний дар, який уславить тебе на цiлий свiт. Це - пiсня.
Узяла дiвчина-Україна дорогий дарунок i мiцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому iз ясним обличчям i вiрою понесла пiсню в народ. Iз тих пiр українську нацiю попри всi свої старання нiхто не може стерти з лиця землi, бо в пiснi вiдображенi всi почування, переживання, iсторiя народу.
Звучить "Пiсня про Україну".
Учень: Україна - чарiвна, мила сторона. Сьогоднi вона прийшла до нас
крiзь довгi роки лукавства i забуття, крiзь тi роки, коли ми втрачали свою нацiональну самобутнiть, економiчну самостiйнiсть, духовну самовизначенiсть.
Учениця:Україно! Сьогоднi ми поспiшаємо назустрiч тобi i з радiсним щемом у серцi вiдчуваємо, як у шаленому вирi життя надiйно стаємо ногами на тверду основу дiдiвських традицiй.
Учень: О ненько, моя рiдна Україно,
прокинулась ти з вiкового сну.
Велике щастя - зватись твоїм сином
i бачити тебе таку ясну.
I знову берегти, плекати мову,
що витiкає з Днiпрових вод.
Стою перед тобою на колiнах,
присяги складаю лиш тобi.
За щастя, за волю України
Своє життя вiддам я в боротьбi.
Куди б мене не повели дороги,
в який вони б не повернули бiк,-
залишусь вiрним лиш тобi i Богу,
який благословив тебе навiк.
Учитель: Дорогi батьки, дiти! Ми живемо в час великої вiдповiдальностi перед суспiльством - час творення незалежної української держави - найбiльшого блага для кожної нацiї. Сьогоднi ми поговоримо про неї, щоб оглянутися на її минуле, збагнути причини втраченого, поразки та перемоги, бiль i тривогу минулого, труднощi теперiшнього та зазирнути у майбутнє.. Та, видно,так судилося Українi, щоб пройти через бурi i лихолiття, i спалахнути заново вогнем вiдродження. Це трапилось 24 серпня 1991р.Тодi наш народ вкотре вже заявив про свої прагнення бути незалежним. Воiстину свята мрiя стала реальнiстю.Ми з гордiстю можемо сказати словами В.Симоненка:
Учень: Народ мiй ї! Народ мiй завжди буде!
Нiхто не перекреслить мiй народ!..
Вчитель: Тяжко пiдводиться Україна з колiн, нелегко вийти їй на дорогу свободи. Та сподiваїмось на краще, адже у нас є, нарештi, своя Конституцiя.
Закон про мови, де наша українська мова одержала статус державної. А це i є складовими ознаками народу.
Учень: (може прочитати вiрш О.Лупiя "Встаньте,сестри...")
Учениця: Звершилося! Те, у що кiлька рокiв тому не зовсiм вiрилося...
Давайте, будем дякувати Богу,
Що нашi всi дороги вже зiйшлись,
Що радiсть, щастя, бiль, тривогу
Ми можемо дiлити, як колись.
Тож станьмо перед Богом на коліна,
Схилiм у шанi голови свої,
Щоб наша солов'їна Україна
Цвiла,як веснянi гаї.
(Теодор Кукурудза)
Учень: Цiнуймо те, що вже маємо, пам'ятаймо завжди заповiт Т.Шев-
ченка:
...Учiтесь,читайте,
I чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...
(Можна повернутись на кiлька хвилин у минуле нашої країни...
Розповiсти про вiрних синiв i дочок.)
Вчитель: Щасливий, хто про свою вiрнiсть Батькiвщинi мiг би ска-
зати вслiд за поетом-шiстдесятником В.Симоненком:
Учениця: Україно! Ти для мене диво!
I нехай пливе за роком рiк
Буду, мамо, горда i вродлива,
З тебе чудуватися повiк.
Ради тебе перли в душу сiю,
Ради тебе мислю i творю...
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вiкова...
Вчитель:Розум, умiння...Це слова спiльного кореня, якi вiдбиваютьетапи людської працi, боротьби, життя. Умiє той, хто вчиться, розум приходить в процесi тяжкої працi - навчання. На тих, хто сьогоднi сiв за шкiльнi парти, надiється наша молода держава. Вам розбудовувати незалежну Україну, планувати її економiку, думати про її безпеку, авторитет у свiтi, вам оберiгати її. Тож учiться, щоб виправдати цi надiї. Учiться, бо, справдi, свiт цей - не батько, широкий, розлогий, як поле в степу. I знайти в ньому дорогу зможе лише той, хто прагне знань, хто вчиться життю.
Учень: Звичайно, нам, молодим, є над чим працювати. I цi нашi плани на майбутнє чи не найкраще вiдображає поезiя В.Симоненка:
Гей,новi Колумби,Магеллани,
Напнемо вiтрила наших мрiй!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибiй...
Кораблi, шикуйтесь до походу!
Мрiйництво! Жаго моя! Живи!
В океанi рiдного народу
Вiдкрвай духовнi острови!
Вчитель: Тож любiть Україну, її яснi зорi й тихi води, її мову солов'їну, любiть,"як пiсню,що лине зорею, всiм серцем любiть Україну свою, - i вiчно ми будемо з нею."
Звучить пiсня "Наша мова солов'їна".