Сценарій літературно-музичного свята присвяченого Маркіяну
Як рідний брат Тараса,
В народу Маркіян.
В. Романюк.
(1811 - 1843)
Молитва (спів)
Боже, вислухай благання,
Нищить недоля наш край.
В єдності сила народу.
Боже, нам єдність подай.
Боже, здійми з нас кайдани,
Не дай загинуть в ярмі,
Волю пошли Україні,
Щастя і долю дай їй.
Слово учителя
"Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила.
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй не мила?
Чом ся нев встидати маєм,
Чом чужую полюбляєм?.."
Будителю галицької землі у 100-і роковини від дня народження з любов`ю і вдячністю дрогобицька земля.
Табличка з таким написом була поміщена на фронтоні Дрогобицької церкви Святої Трійці у 1911році в знак високої оцінки подвижницького життя священика і поета, фольклориста і палкого проповідника. І хоча в роки більшовицького свавілля було знято її, та добрі люди зберегли і нещодавно вона знову і вже навіки засяяла там.
Прислухаймося, скільки любові до рідного краю, до материнської мови в тих словах! Скільки тривоги за них. Не лише давньої, тогочасної, а й тривоги, спрямованої до наших сучасників, що хохлами і малоросами колінкують перед вчорашніми своїми поневолювачами.
Поет у рясі -
(Скажете, незвично…)
І ладаном пропах,
І хрест на грудях,
Євангаліє на столі…
(Володимир Лучук)
Та саме він, отець Маркіян, став будителем галичан, які перебували в австрійському цісарському ярмі. Маркіян Шашкевич - воістину Богом посланий чоловік - побачив майбутність свого народу і покликав до неї.
Коли на Східній Україні вперше рідним словом заговорив Котляревський, то в Галичині це здійснив Маркіян Шашкевич.
Він - один із найталановитіших попередників Тараса Шевченка, предтеча Івана Франка.
Він першим наважився виголошувати проповіді і виступи перед громадою рідною мовою, він підготував перший шкільний підручник народною мовою - "Читанка для діточок…" Тим словом "читанка" ми послуговуємося донині. Саме він, Маркіян, став на захист українського письма, виступив проти тих, хто хотів нав`язати нам латинський алфавіт. "Азбука і абецадло" - пристрасна брошура, яка порятувала українство в Галичині. "Коли б галичани в 30-их роках (ХІХ ст.) прийняли "абецадло", пропала би руська індивідуальна народність, пропав би руський дух" (Яків Головацький).
Та найбільша заслуга його в тому, що він створив гурток свідомої молоді "Руська трійця" і разом з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем видав першу на західноукраїнських землях книгу рідною мовою - "Русалка Дністровая" (1837р.).
Маркіян Шашкевич знову ж таки першим серед українських письменників заговорив про злуку східних і західних українських земель.
Якби він, отець Маркіян, письменник і громадський діяч, жив у наш час, то сказав би до сучасників наших: ви ж насамперед українці, а вже потім греко-католики чи православні, східні чи західні. Бог же один, і Україна одна.
Чи не завдяки Маркіянові Шашкевичу Галичина тепер є серцевиною українства - мовного, духовного, пісенного. Ось що значить сила духу, віддана в ім`я порятування нації.
Нині маємо свою державу. Треба, щоб кожен отак, як він, відчув себе відповідальним за долю рідої землі і став до праці щоденної і святої. "Разом к світлу, други жваві!" - серцем почуймо палкий поклик нашого Маркіяна.
Він був і нема. Не зосталось портрета.
Який він - не знатимуть, певне, повік.
Це - доля поета, недоля поета,
Що нам його дав дев`ятнадцятий вік.
А люди приносять то квітку, то колос,
То пісню, то книжку кладуть на поріг.
Які твої очі? А мова? А голос?
Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх.
(Дівчата кладуть квіти до портрета, колоски, засвічують свічки у трійнику).
Ведуча І. Портрет Маркіяна Шашкевича створив художник І. Труш у 1911 р. - на основі фотографії сина Володимира і спогадів сучасників.
Ведуча ІІ. Маркіян був чоловіком середнього зросту, щуплий, але меткий, волосся мав ясно-русе, очі сині, тужні… Лице худощаве, виражало тугу й болість. Сам був м`якого, доброго серця, в товаристві дотепний і забавний.
Ведуча ІІІ. Лише коли заговорить за русьчину, народність, тоді показується вона, вся сильна душа його, очі блиснули живістю і якимсь святим вотхновенням.., говорив сердечно, сильно переконував, бо "му з серця йшло".
Яків Головацький.
Ростислав Вратунь
Всміхнись, суворий Маркіяне,
Крізь далину років всміхнись!
Прилинь на свято це весняне,
Нащадкам в вічі подивись.
І ти побачиш, як в свічадах,
Те, чим ти жив і чим горів,
Бо стягом підійма громада
Твій невмирущо-гордий спів.
Промов, співучий Маркіяне,
Крізь далину років промов!
Щоб слово віще й полум`яне
Родилось знов, і знов, і знов.
Дай сили і натхнення свого,
Помнож його на наші дні.
Ми чуємо, ідуть в дорогу
Тобою хрещені пісні.
Устань, могутній Маркіяне,
На п`єдестал століть устань!
Хай зір твій в будучність загляне,
В часи нових ясних світань!
Пісня "Ой у лузі червона калина" (Р. Купчинський) або "Не
пора, не пора, не пора…" (І .Франко).
Степан Гостиняк. "Предтеча"
Яким був стан у Галичан,
Коли з`явився Маркіян?
Монарх, і шляхта, й поліцай
Висмоктували рідний край.
І одинокий їх закон -
Товстенна збірка заборон.
Ба, був присутній і прогрес -
Прогресував державний прес.
Сусіди майже вперегін
Підводились тоді з колін.
А ми, не здатні на протест,
Чекали на останній хрест.
Та серед горя, серед сліз
Предтеча, син народу зріс.
Отой предтеча Маркіян
Вказав дорогу до дніпрян.
Підняв нас до вершин із дна,
Бо ж рідним словом нас єдна.
Пішли ми в рух, як океан,
Благословен його талан!
Корнило Устиянович, "В пам`ять Маркіяна"
Темно було ще і зимно -
Зоренька вставала;
А Русь Галицька не знала -
В сні тяжкім лежала…
І лежала, і стогнала
На своїй могилі,
І хотіла піднятися,
І не мала сили…
В тім над нею - віща птиця!
Той жайвороночок
Звився вгору і розводить
Любий голосочок…
І Русалку Дністровую
Вабить з темной хвилі,
І до Русі промовляє
На старій могилі:
"Встань, моя ненько!
День твій близенько.
Глянь: вже до рана
Зірка сіяє,
Зоря рум`яна
Світ повідає,
Легіт тепленький
З-за моря дує,
Праведне сонце
Весну веснує.
Встань, тебе кличе
Ранок весни.
Встань, моя мати!
Встань, моя мати!
Встань, воскресни!
Заспівав - загомоніло
В галицькій землиці,
І озвались, розспівались
Райськії всі птиці.
Розспівались до схід сонця,
Русь святу будили.
Встало ясне, дунув легіт -
І вона ожила!
Ведуча І. Народила його галицька земля. Село Підлисся на Золочівщині Львівської області. Під гомін велета-дуба у садибі діда, а далі й батька - священиків зростав він. Мабуть, оті дуби й виколисали в ньому той могутній Маркіянів дух, якому виміру не було.
Те рідне обійстя зоріло в душі усе життя:
Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси. На гори,
Мою журну неси думку
На підлиські двори.
Там спочинеш, моя думо,
В зеленій соснині,
Журбу збудеш, потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старезний,
І єден, і другий,
Як там жив-єм ще маленький
Без журби, без туги.
…Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне,
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.
Підлисецька горо біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.
Дмитро Павличко, "Прийдіте поклонімося землі"
Прийдіте поклонімося землі
З його печаллю-болем на чолі,
З його любов`ю-словом на вустах.
Прийдіте поклонімося землі,
Розспіваній, мов той весняний птах,
З його любов`ю-словом на вустах.
Вона блакитні нап`яла вітрила…
Прийдіте поклонімося землі -
Яка ж бо в неї невмируща сила:
Зростають мечники і ковалі,
І орачі й народні вчителі…
Вона його для світу народила…
…Прийдіте поклонімося землі.
Пісня "Балада про Шашкевичів край".
Слова Степана Сенюка, муз. Теодора Кукурудзи.
Тут на варті віків стала Біла Гора
І хрестом Маркіяна торкнулася дум заповітних,
Щоб світила Вкраїні довічно яскрава зоря
Повсякчас із Підисся у світ крізь століття.
Шашкевичів край -
Все минуле ти нам пригадай,
Шашкевичів край -
Нас любити Вітчизну навчай,
Шашкевичів край -
Всі родини вкраїнські єднай.
Ведуча ІІ.Від перших свідомих літ вражало хлопця приниження всього рідного, українського.
У Бережанській гімназії за мовлене учнем русинське слово вішали на шию хлопському синові табличку. Щоб позбутися її, мусив хіба що донести на когось зі своїх товаришів.
Ведуча ІІІ. Дні, як ночі горобині,
Дожилися: слизь і тьма -
На Русі, на Україні
України нам нема.
Ведуча І. Згодом, навчаючись у Львівській духовній семінарії і одночасно в університеті, Маркіян організував гурток "Руська трійця". Члени його збирали фольклор, вивчали історію рідного краю, видавали альманахи, стали на захист всього рідного, зокрема мови.
Ведуча ІІ. А в 1837 році вони видали літературно-фольклорний альманах "Русалка Дністровая". Видали його в Угорщині, але при перевезенні до Львова більшість примірників була конфіскована, а згодом знищена. Більшість - але не всі!
Ведуча ІІІ. А над видавцями "Русалки Дністрової" почалося слідство, встановлено постійний нагляд поліції.
Та Маркіяна вже ніщо не могло ні злякати, ні звернути з обраного шляху, ні зупинити - тільки смерть. Душа повнилася єдиним покликом:
Най свободоньки сонечко зблисне.
Ти не неволі син.
Олесь Лупій, "Руська мова"
Зелена моя сторононько,
Праотчий старий краю мій!
Тут вітер шепоче тихенько,
Тут річка збігає легенько,
Всю ніч не змовка соловій.
Десь тут, над плаями в узворах,
Над синіми кручами рік,
На долах, на водах, на горах,
В ранкових серпанках, при зорях
Незгасно палає одвік.
Душа прарусинської мови -
Калина багатих політь.
Глибинна у неї основа,
Джерельця струмують із "Слова"
І "Повісті временних літ".
… А як же кепкують із неї,
Приписують "ізми" чужі.
"Мужицька", -- речуть фарисеї,
"Для хлопів", -- регочуть пігмеї,
А шляхта вже точить ножі.
Любить рідну мову замало,
Плтрібно іти на весь зріст
Супроти лихої навали,
Що нащить, отруює, палить
Наш корінь прадавній, наш зміст.
Бо що їй з такої любові,
Якщо на просторах Дністра,
У древнім Даниловім Львові
Приблуди вже топчуть по слову,
То що їй з такого добра…
Явися, "Русалко Дністрова",
І знову засяє нам день,
Як свято, як вічна обнова,
Нехай оживе рідна мова
У лунах столітніх пісень!
Лунає народна пісня "Тихо над річкою"
Дмитро Білоус, "Неопалима купина"
Хоч цензорів дзижчала зграя -
На єзуїті єзуїт -
Та все ж "Русалка Дністровая"
З`явилася на білий світ.
Вона з`явилась у Будимі,
Пішла у Відень і у Львів,
Путі сходила несходимі,
Щоб розбудити земляків.
Гукнула:"Православний люде,
Пиши, як чуєш, а читай,
Як видиш - най звучати буде,
Як промовляє рідний край!
Дзижчали цензори, як оси,
Їх роздразниш - немає згірш.
На "Руську трійцю" йдуть доноси,
А на Шашкевича найбільш.
Кричать: "Русалка ця Дністрова" -
То зло!" Гукають: "зась і цить!
Най дотліває хлопська мова,
А не дотліє - загасить!"
О ні, не вогник той, що блима,
У краю рідному вона,
А купина неопалима,
Неопалима купина!
Любов Забашта
"Русалка Дністрова", "Русалка Дністрова",
Мов юна галичанка у серці ожива,
Вона живе дитинно і кличе в даль сторіч,
Дзвінка і повна смислу у всій своїй красі,
Як мудрість Осмомисла й Червоної Русі.
Славна вродою, як Роксоланонька,
Ти, русалонько дністрова,
Книга-подвиг, моя розрадонько,
Між людей ти й тепер жива.
Пісня про мову (одна із сучасних)
К. Малицька, "В Маркіянові роковини"
Він рілне слово пробудив,
Те слово призабуте,
З мужицьких серць добув його,
Зі струн сільської нути.
В погорді було скрізь воно,
І пан ним соромився,
Він на престол возніс його.
Щоб світ йому вклонився.
І кинув слово те в народ,
На лан пустий і сірий,
І плоду ждав з зерен своїх,
Любові повен, віри.
І впало сім`я слів його,
На добру впало ниву,
І серед вихрів, в жар наруг,
Розвинулось щасливо.
І вже не згасне слово те,
Повік буде дзвеніти,
Й пророка пам`ять збережуть
Вкраїни вірні діти.
Ведуча І. У своєму короткому житті, попри всі негаразди, він був щасливим. Одружився з коханою дівчиною Юлією Крушинською, яка створила справжній сімейний затишок. Висвятився на священика, правда, працював у сільській місцевості, на щось інше й не міг розраховувати.
Ведуча ІІ. Виростало двоє синочків. Правда, молодший помер малолітнім, а другий - Володимир пішов згодом дорогами батька у літературу, несучи у серці батьківські святині тоді, коли інші відступили або схитнулися.
Батьку рідний, соколоньку,
Ти руський співаче!
Та чи чуєш, яку ворон
Пісню тобі кряче?
Та чи видиш тії мраки -
Тяжкі чорні хмари,
Що тя вели від колиски
До самої мари…
Хоя раз зведи головоньку,
Хоч раз обізвися,
Щоб від голосу твоєго
Вороги стряслися!
Щоб, почувши твою думку,
Падали ворони,
Чорним трупом застелили
Яри та загони
Щоб ті хмари, чорні хмари
Тяженько сплакнули,
Твої други та негідні,
Щоби схаменулись…
Щоби схаменулись, щоби іздригнулись,
До рідної Неньки назад повернулись,
Щоби занехали матір катувати
Та чуже шкамаття на смерть прибирати.
Ведуча ІІІ. Так, у ті найкращі свої літа він був по-людськи щасливим. Але непомітно підкралася біда - тяжка хвороба (сухоти). Вона хижо, поволі, рік за роком, а потім день за днем, відбирала у нього легені, зір, слух, нарешті - руки.
Пісня "Веснівка" (на слова Шашкевича).
Георгій Петрук - Попик, "Останній день"
Черлений день розсипався і гасне.
Мені на очі - ночі темнота,
Ти почекай ще, сонце моє красне,
Ви спалахніть ще, зіроньки - літа!
Не падай, цвітко дрібная, на мене.
Сховати, земле рідна, не спіши.
Вгамуй - ми спрагу, джерело студене,
Останню букву, думко, допиши.
Чого ви тіло сушите, сухоти,
Чого кістками торохтиш, маро?
У мене стільки є в душі охоти
Писати волю, що співа перо.
У мене мозок розривають мислі.
Невже їм, птахам, неба не дано?
Невже оті хмариноньки завислі
В цю мить закриють голубе вікно?
Невже вхолоне, зупинивщись, крівця
І злі вітри надії рознесуть?
А як без мене буде "Руська трійця"?
Не вмерти їй! Та не у смерті суть.
Іду зі світу з вірою в поета,
Який додума пісню по мені,
І мій народ, що розірве тенета
І скаже, хто він, хто йому зрідні.
Дмитро Павличко, "Маркіян Шашкевич"
Я так як бачу Маркіяна:
Обличчя мудре і бліде.
Я так як чую Маркіяна:
Те слово, що із серця йде.
Він знає: скоро смерть прийде,
Але життя не жаль йому,
Та жаль, що світло молоде
Не знищило стару пітьму.
Не раз питав себе, чи буде
Пора свободи в ріднім краї.
На панщині вмирають люди.
І він на панщині вмирає.
Боровся він, як був у силі,
А в смертний час благословля
Селянські голови похилі
І руки чорні, мов рілля.
Стоять, упавши на коліна,
Чекають набожних повчань!
А слова плоть ясна й нетлінна
Проблискує: народе встань!
Я так як бачу Маркіяна,
Я так як чую Маркіяна.
Ведуча І. Він прожив тільки 32 роки. Який талант був дарований Україні! Але чому ж так рано забраний від неї?
Ведуча ІІ. Може, Бог захотів мати біля себе таку гарячу й чесну, таку праведну людську душу?! А може, тому, що дану йому місію він встиг виконати за ті 32 роки?
Ведуча ІІІ. Пробудив народ свій від сну і кволості, порятував мову, прорік велике прийдешнє народові своєму від Сяну до Дону.
Володимир Вихрущ, "Чисті джерела"
Його життя -
Короткий шлях.
Та не роки
Поета вимір:
В його натхненній
Чистій римі
Палахкотить
Безсмертя стяг.
З його Підлисся
На весь світ
Б`ють віщі
Сонячні джерела
Схиляються луги
І села
До ним окреслених
Орбіт.
Дмитро Павличко, "Пісня про Маркіяна Шашкевича"
Явір на зрубі лежить,
Листя чорніє і в`яне…
В серці народному жить
Будеш повік, Маркіяне!
Наче сталева пила,
Душу підтяла зажура.
Завжди твоєю була
Доля народу похмура.
Ти заповів нам любов
До материнського слова.
В сяйві новітніх будов
Встала "Русалка Дністрова".
Ліс яворовий шумить,
Пісня дзвенить солов`їна,
Будеш, будителю, жить,
Доки живе Україна.
Роман Лубківський
Віра серця твого, Маркіяне, висока, як Бескид,
Віра серця твого на любові незрушно стоїть,
Ні зловмисник, ні враг, ні холуй, ні клеврет, ані деспот
Не потьмарять її - виростає у небо грядущих століть.
Віра серця твого, Маркіяне, ця віра - як ранішнє сонце,
Що зійшло на крайнебі, щоб землю зігріти свою,
Віра серця твого, наш Учителю і Оборонче,--
Це відроджене слово, що вільно з`єднало сім`ю.
Віра серця твого -віра в те, що велика, єдина
Буде рідна земля, бо ми кореня всі одного…
О возрадуйся з нами: возз`єднана днесь Україна
Віру серця твого пригортає до серця свого.
Виконання пісні "Молитва".