ƒвохсотр≥чч¤ в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ
ƒв≥ст≥ рок≥в тому сталас¤ под≥¤, ¤ка мала далекос¤жн≥ насл≥дки дл¤ ≥сторичноњ дол≥ галицьких украњнц≥в. Ќаприк≥нц≥ лютого 1807 року папа римський ѕ≥й VII видав знамениту буллу " In universalis Ecclesiae regimine "("¬ управл≥нн≥ вселенськоњ ÷еркви"), ¤кою канон≥чно в≥дновив древню √алицьку митропол≥ю.
√алицька митропол≥¤ була заснована на самому початку XIV ст.(1303р.). ¬она виокремилась з мат≥рноњ ињвськоњ митропол≥њ ≥ включала ш≥сть давн≥х Їпарх≥й, що територ≥ально покривали державу –оманович≥в: √алицьку, ¬олодимирську, ѕеремиську, ’олмську, Ћуцьку, ≥ “урово-ѕинську. ѕрот¤гом XIV ст. онстантинополь к≥лька раз≥в њњ то скасовував, то в≥дновлював, так що в решт≥-решт на початку XV ст. митропол≥¤ √алича знову була возз'Їднана з митропол≥Їю иЇва. ™дина иЇво-√алицька митропол≥¤ про≥снувала аж до початку XIX ст.
¬ останн≥й третин≥ XVIII ст. знову постаЇ питанн¤ про в≥дновленн¤ окремоњ √алицькоњ митропол≥њ. ÷е було спричинено головно пол≥тичними обставинами. ¬ результат≥ трьох под≥л≥в ѕольщ≥ 1772, 1793 та 1795 рр. ињвська ун≥йна митропол≥¤ була пол≥тично под≥лена м≥ж –ос≥Їю, јвстр≥Їю ≥ обкра¤ною ѕольщею, а п≥сл¤ 1795 року, коли давн¤ –≥ч ѕосполита остаточно зникла з пол≥тичноњ мапи ™вропи, м≥ж двома ≥мпер≥¤ми - –ос≥йською ≥ јвстр≥йською. ињвська архиЇпарх≥¤, а також волинськ≥ та б≥лоруськ≥ владицтва опинилис¤ п≥д берлом православних "самодержц≥в всерос≥йських", а дв≥ галицьк≥ Їпарх≥њ - Ћьв≥вська ≥ ѕеремиська а також ’олмська в≥д≥йшли п≥д владу католицьких австр≥йських монарх≥в. ¬≥дпов≥дно до цього по-р≥зному склалис¤ дол≥ цих Їпарх≥й. якщо в јвстр≥њ њм було забезпечено нормальне ≥снуванн¤, то в –ос≥њ практично одразу розпочалос¤ насильне переведенн¤ ун≥йних Їпарх≥й на православ≥Ї. ÷ерковн≥й ≥Їрарх≥њ чинилис¤ р≥зн≥ перешкоди дл¤ зд≥йсненн¤ њњ канон≥чних обов'¤зк≥в. “ак, 1783 року цариц¤ атерина ≤≤ суворо заборонила п≥дрос≥йським ун≥¤там вступати в зв ' ¤зки ≥з своњм духовним проводом, що опинивс¤ за кордоном.1795 року ињвська ун≥йна митропол≥¤ була взагал≥ л≥кв≥дована. ’оч п≥зн≥ше, за цар¤ ѕавла ≤, ун≥¤там –ос≥њ були повернен≥ де¤к≥ права ≥ маЇтност≥, однак цей акт виразно показав, що ун≥йну церкву в –ос≥њ н≥чого доброго не чекаЇ. “им б≥льше, що починаючи в≥д митрополита “еодос≥¤ –остоцького (в≥д 1795р.) вс≥ його наступники аж до оф≥ц≥йноњ л≥кв≥дац≥њ ун≥йноњ церкви 1839 р. перебували в ѕетербурз≥ п≥д домашн≥м арештом. ¬трата зв ' ¤зку з мат≥рною ињвською митропол≥Їю та њњ предсто¤тел¤ми бол≥сно вдарила по галицьких Їпарх≥¤х, порушила нормальний триб њх функц≥онуванн¤. ƒ≥йшло до того, що не було кому висв¤чувати нових Їпископ≥в на м≥сце тих, що природно в≥дходили.
јле небезпека, що нависла над ун≥йною ÷ерквою в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, була в той час не Їдиною загрозою дл¤ њњ ≥снуванн¤. ¬ √аличин≥, що вв≥йшла до складу јвстр≥йськоњ монарх≥њ вже за першим под≥лом ѕольщ≥ (1772 р.), польськ≥ латинськ≥ Їпископи одразу стали намовл¤ти в≥денську владу, щоб позбавлен≥ центрального церковного проводу галицьк≥ ун≥йн≥ Їпарх≥њ п≥дпор¤дкувати юрисдикц≥њ в≥дпов≥дних латинських д≥Їцез≥й на чол≥ з льв≥вським арциб≥скупом ¬ацлавом —Їраковським. ѕри цьому вони посилалис¤ на прецедент, створений папою лиментом XIV , коли в≥н 1771 р. п≥дпор¤дкував ћукач≥вську та ≥нш≥ ун≥йн≥ Їпарх≥њ ”горщини латинському архиЇпископов≥ в ≈стеріом≥. ћожна соб≥ т≥льки у¤вити, ¤ка б дол¤ чекала греко-католицьку ÷еркву, ¤кби цей п≥дступний план польським Їпископам вдалос¤ зд≥йснити.
«а цих обставин серед галицькоњ церковноњ ≥Їрарх≥њ стала зароджуватис¤ думка про необх≥дн≥сть створенн¤ на баз≥ м≥сцевих греко-католицьких Їпарх≥й окремоњ митропол≥њ, незалежноњ в≥д юрисдикц≥њ ¤к льв≥вських латинських арх≥Їпископ≥в, так ≥ кињвських митрополит≥в, котр≥ волею ≥стор≥њ, ¤к ≥ п'¤ть стол≥ть тому, знову опинилис¤ на п≥вноч≥.
ѕершим цю ≥дею озвучив тод≥шн≥й льв≥вський Їпископ Ћев Ўептицький з≥ славного роду галицьких бо¤р≥в Ўептицьких. ¬осени 1773 року в≥н розробив ≥ через галицького губернатора ѕеріена направив ц≥сарев≥ ћар≥њ “ерез≥ ц≥лий проЇкт, в ¤кому представив свою в≥з≥ю шл¤х≥в орган≥зац≥њ греко-католицькоњ митропол≥њ в межах јвстр≥њ. ÷ей проект передбачав дв≥ можливост≥. ѕо-перше, це в≥дновленн¤ давньоњ √алицькоњ митропол≥њ з ос≥дком у Ћьвов≥, п≥дпор¤дкувавши њй Ћьв≥вську ≥ ѕеремиську Їпарх≥њ. ≤ по-друге, ¤кщо ж би цей вар≥ант не можна було реал≥зувати, зокрема, через труднощ≥ њњ матер≥ального забезпеченн¤ (практично вс≥ митрополич≥ маЇтност≥ залишилис¤ в –ос≥њ), то в такому раз≥ необх≥дно перенести ос≥док ињвськоњ митропол≥њ з ѕольщ≥ до јвстр≥њ, конкретно до Ћьвова. ÷ю свою пропозиц≥ю Ћ. Ўептицький обгрунтовував ¤к ≥сторичними аргументами та чисто церковною необх≥дн≥стю, так ≥ пол≥тичними рац≥¤ми. ¬≥н, зокрема, писав, що це п≥дн¤ло б авторитет јвстр≥йськоњ держави, бо в раз≥ перенесенн¤ церковного центру до Ћьвова, кер≥вництво розлогою митропол≥Їю по обидва боки кордону зд≥йснювалос¤ б з њњ територ≥њ ≥ п≥д њњ нагл¤дом. “аким чином јвстр≥йська держава могла б зд≥йснювати духовну оп≥ку над ус≥ма украњнц¤ми-ун≥атами.
ќзнайомившись з цим документом Ћ. Ўептицького, ц≥сарева ћар≥¤ “ереза схилилас¤ до першого вар≥анту, тобто п≥дтримала ≥дею в≥дновленн¤ давньоњ √алицькоњ митропол≥њ. ¬она п≥шла ще дал≥, бо збиралас¤ п≥дпор¤дкувати ц≥й в≥дновлен≥й митропол≥њ греко-католицьк≥ Їпарх≥њ ”горщини та п≥длеглоњ њй “ранс≥льван≥њ. ќднак через низку причин, головно р≥шучий спротив угорськоњ влади, цей проЇкт не вдалос¤ тод≥ реал≥зувати. « того часу питанн¤ в≥днови √алицькоњ митропол≥њ не раз ставало на пор¤док денний. “ак, 1779 р. п≥сл¤ смерт≥ Ћева Ўептицького галицьке губернаторство знову порушило справу перед ¬≥днем про в≥дновленн¤ митропол≥њ, але й цього разу воно не в≥дбулос¤. 1790 року галицька ≥Їрарх≥¤ вислала до ¬≥дн¤ спец≥альну делегац≥ю, щоб переконати нового ц≥сар¤ Ћеопольда ≤≤ в необх≥дност≥ в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ. ÷≥сар п≥дтримав цю ≥дею, але конкретного р≥шенн¤ не прийн¤в.
ќднак греко-католицьк≥ Їпископи √аличини ≥ ’олмщини, ¤ка за трет≥м под≥лом ѕольщ≥ (1795 р.) в≥д≥йшла до јвстр≥њ, не здавалис¤ ≥ продовжували атакувати ¬≥день у справ≥ новоњ митропол≥њ. „ергов≥ ≥н≥ц≥¤тиви в цьому план≥ були п≥дн¤т≥ 1795 р. п≥сл¤ л≥кв≥дац≥њ атериною ≤≤ ињвськоњ митропол≥њ й ≥нтернуванн¤ в ѕетербурз≥ митрополита “еодос≥¤ –остоцького, а також 1798 р., коли п≥сл¤ смерт≥ льв≥вського Їпископа ѕетра Ѕ≥л¤нського постало питанн¤ про висв¤ченн¤ нового Їпископа дл¤ Ћьвова. –≥зн≥ пол≥тичн≥ чинники перешкодили реал≥зувати ц≥ ≥н≥ц≥¤тиви - то деструктивна позиц≥¤ потужного мад¤рського лобб≥ у ¬≥дн≥, то парал≥ч нормальноњ д≥¤льност≥ багатьох структур –имськоњ кур≥њ, спричинений французькими революц≥йними в≥йськами, ¤к≥ саме тод≥ захопили ≥ плюндрували –им, а папу ѕ≥¤ VI ув'¤знили ≥ довели до смерти (29. VI ≤≤, 1799).
—права в≥дновленн¤ окремоњ митропол≥њ дл¤ √аличини з новою силою постала перед галицьким украњнством 1803 року, коли польськ≥ Їпископи знову звернулис¤ до ¬≥дн¤ з пропозиц≥Їю п≥дпор¤дкувати греко-католицьк≥ Їпарх≥њ латинському митрополитов≥ у Ћьвов≥. ÷е прискорило справу. —тривожена галицька ≥Їрарх≥¤ негайно вислала до ¬≥дн¤ генерального в≥кар≥¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ о. ћ. √арасевича, ¤кий був уповноважений представити ц≥сарев≥ ≥ папському нунц≥Їв≥ в јвстр≥њ в≥дпов≥дний мемор≥¤л, основним пунктом ¤кого, була вимога в≥дновити √алицьку митропол≥ю. ÷≥сар до цього поставивс¤ прихильно. « того часу справа новоњ митропол≥њ, незважаючи на р≥зн≥ перешкоди, стала прискорено набирати оберт≥в. 17 липн¤ 1806 р. ц≥сарська канцел¤р≥¤ у ¬≥дн≥ прийн¤ла в≥дпов≥дне позитивне р≥шенн¤, а ц≥сар ‘ранц ≤ затвердив його 11 вересн¤ того ж року. ÷ього ж дн¤ необх≥дн≥ документи були в≥дправлен≥ до –иму на папське благословенн¤.
ѕапська булла про в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ з'¤вилас¤ наприк≥нц≥ лютого 1807 р. ≥ ознаменувала собою канон≥чне в≥дновленн¤ митропол≥њ √алича. «а ц≥Їю буллою, до складу в≥дновленоњ церковноњ пров≥нц≥њ були включен≥ три Їпарх≥њ: Ћьв≥вська, ¤ка була п≥днесена до рангу архиЇпарх≥њ, ѕеремиська ≥ ’олмська. ќс≥дком митропол≥њ призначавс¤ Ћьв≥в, а њњ першим предсто¤телем - јнтон≥й јнгелович, Їпископ ѕеремисько-—амб≥рський. 25 вересн¤ 1808 р. в собор≥ —в. ёра в≥н урочисто вступив на √алицький митрополичий престол.
ўо дало в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ 1807 року дл¤ рел≥г≥йно-церковного, нац≥онального та культурного розвитку √аличини ≥ ”крањни в ц≥лому? ѕо-перше, в≥дродженн¤ галицького митрополичого престолу у Ћьвов≥ дало могутн≥й поштовх дл¤ трансформац≥њ греко-католицькоњ церкви в нац≥ональну церкву украњнського народу. «а умов, коли польськ≥ церковн≥ кола в √аличин≥ намагалис¤ п≥дпор¤дкувати своњй адм≥н≥стративн≥й та духовн≥й влад≥ галицьк≥ греко-католицьк≥ Їпарх≥њ, ≥ коли в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ украњнське православ' ¤ було позбавлене самост≥йного церковного житт¤, а ун≥йна церква поступово була л≥кв≥дована, в≥дновленн¤ самост≥йноњ митрополичоњ церкви кињвськоњ св¤товолодимирськоњ традиц≥њ на украњнських земл¤х, що залишилис¤ поза зас¤гом ѕольщ≥ ≥ –ос≥њ, вр¤тувало питоме украњнське христи¤нство в≥д небезпеки розчинитис¤ в польському латинському католицизм≥ ≥ рос≥йському синодальному православ≥њ. « в≥дновленн¤м митропол≥њ √алича була збережена пом≥сн≥сть ињвськоњ церкви, продовжена канон≥чна спадкоЇмн≥сть њњ ≥Їрарх≥њ. як у ’≤≤≤ ст. √алицько-¬олинське кн¤з≥вство перейн¤ло ≥ продовжило державно-пол≥тичну традиц≥ю староњ ињвськоњ держави, так тепер √алицька митропол≥¤ стала законною спадкоЇмницею мат≥рноњ ињвськоњ митропол≥њ, продовжувачкою њњ канон≥чних прав ≥ обр¤дових особливостей.
ѕо-друге, в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ значно п≥дн¤ло нац≥ональний престиж галицьких украњнц≥в, адже дос≥ в √аличин≥ своњ власн≥ церковн≥ пров≥нц≥њ на чол≥ з митрополитами мали т≥льки пол¤ки та в≥рмени. “епер украњнц≥, маючи авторитетний духовний пров≥д в особ≥ митрополит≥в, могли вже серйозно претендувати на своЇ особливе м≥сце в пол≥тичному житт≥ краю. ≤ так воно сталос¤. ÷ьому значною м≥рою поспри¤ло також те, що адм≥н≥стративно-пол≥тична столиц¤ √аличини - Ћьв≥в став ос≥дком греко-католицьких митрополит≥в. ѓхн¤ резиденц≥¤ - —в¤тоюрська гора поступово перетворилас¤ в основний координац≥йний центр не т≥льки рел≥г≥йно-церковного, але й пол≥тичного житт¤ √аличини, а сам≥ мирополити дуже часто брали на себе роль пол≥тичних пров≥дник≥в або ж верховних арб≥тр≥в у м≥жпарт≥йних спорах. Ќай¤скрав≥ший приклад пол≥тичноњ м≥с≥њ —в¤тоюрськоњ гори - њњ пров≥дна роль у революц≥йному 1848 роц≥, коли галицьк≥ украњнц≥ вчинили св≥й перший пол≥тичний дебют у нов≥тн≥й ≥стор≥њ. ѕо-третЇ, в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ 1807 року позитивно вплинуло на прискоренн¤ культурних процес≥в у галицькому сусп≥льств≥. ƒо такого висновку прийшли майже вс≥ ≥сторики, що писали на цю тему, але найкраще сформулював його ≤ван ‘ранко. √либоко проанал≥зувавши насл≥дки "утворенн¤ галицько-руськоњ митропол≥њ" дл¤ культурного прогресу галицького украњнства, в≥н писав, що воно дало основний поштовх дл¤ зростанн¤ народного шк≥льництва в √аличин≥, дл¤ значного розвитку мовних та ≥сторичних студ≥й серед галицьких украњнц≥в, дл¤ зародженн¤ красного письменства народною мовою.
≤ по-четверте, рел≥г≥йно-церковний, пол≥тичний ≥ культурний прогрес галицького украњнства, стимульований ≥ координований в≥дродженим греко-католицьким митрополичим престолом у Ћьвов≥, прив≥в до того, що √аличина у свойому нац≥ональному розвитку п≥д к≥нець ’≤’ стол≥тт¤ перетворилас¤ на своЇр≥дний ѕ ' Їмонт загальноукрањнських нац≥онально-державницьких змагань. ј це означаЇ, що в≥дновленн¤ √алицькоњ митропол≥њ дв≥ст≥ рок≥в тому мало позитивне значенн¤ не т≥льки дл¤ майбутнього √аличини, але й дл¤ ц≥лоњ ”крањни.