Правовий режим комунальної власності в Україні



Зміст

Вступ

Розділ І

Загальна характеристика права власності в Україні

Розділ ІІ

Правове походження комунальної власності

Розділ ІІІ

Територіальна громада - суб'єкт права комунальної власності

Вступ

Місцеве самоврядування як один із найважливіших інститутів

громадянського суспільства набуває в нашій державі права повноправного і рівноцінного партнера державної влади. Відповідно до ст. 5 Конституції України народ, який є джерелом влади, здійснює її як безпосередньо, так і через органи державної влади і місцевого самоврядування.

З часу законодавчого й конституційного закріплення місцевого самоврядування в Україні склалася власна модель, яку науковці називають традиціоналістською, тобто такою, яка суттєво залежить від органів державної влади і має недостатньо можливостей для власного розвитку.

Однією з причин такого стану місцевого самоврядування вчені називають невідрегульованість основних засад його функціонування.

На сьогодні в Україні діє близько 700 законів та 3 тисячі інших нормативно-правових актів, які регулюють питання місцевого самоврядування. Значна частина цих норм неузгоджена між собою, що породжує суперечливість та непослідовність в їх трактуванні.

У значній мірі це стосується питань матеріальної основи місцевого самоврядування. Необхідною передумовою місцевого самоврядування є наявність достатніх матеріальних і фінансових ресурсів для його здійснення. Не володіючи необхідними ресурсами, територіальні громади, органи місцевого самоврядування не зможуть виконати свої завдання і функції.

Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової основ місцевого самоврядування займає комунальна власність. Конституція України визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села, селища, міста, району в місті.

Проблеми правового регулювання комунальної власності досліджуються зарубіжними та українськими цивілістами. Однак, з прийняттям Цивільного кодексу України, ця тема може розглядатись з урахуванням його нових положень щодо суб'єктів права власності.

Метою цієї роботи є дослідження і аналіз правового регулювання комунальної власності з урахуванням практичного досвіду територіальних громад.

Досягнення мети забезпечується виконанням наступних завдань:

Вивчення і аналіз чинного законодавства з питань комунальної власності;

Ознайомлення та використання напрацювань зарубіжних та українських науковців;

Вивчення та узагальнення практичного досвіду окремих територіальних громад;

Аналізом цивільної правосуб'єктності територіальної громади, правоздатності створюваних нею юридичних осіб.

Інформаційну базу дослідження склали закони та інші нормативно-правові акти України.

Теоретичною основою стали праці зарубіжних та українських науковців М.М.Агарнова, М.І.Брагінського, С.І.Братуся, В.В.Кравченка та інших.

Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнений матеріал може бути використаний для поглибленого вивчення цієї теми в середніх та вищих навчальних закладах, а висновки, що сформульовані в результаті дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів місцевого самоврядування з питань комунальної власності.

Розділ І

Загальна характеристика права власності в Україні

Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України "Про власність", від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом України (ст. 86-150) та іншими законодавчими актами України.

Метою регулювання права власності, як визначає ЗУ "Про власність", є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу.

Поняття власності є економічною категорією поскільки воно характеризує відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність - це суспільне відношення.

Саме поняття власність - це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв"язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб"єктам рівні права та обов"язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності розглядається в об"єктивному та суб"єктивному аспектах. В об"єктивному аспекті - це сукупність правових норм що, регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В суб"єктивному аспекті право власності - це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Зміст права власності скадається з трьох правомочностей, або як ії ще називають в юридичній літературі "тріада": володіння, користування та розпорядження майном.

Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише власнику і нікому більше.

Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна, здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і обмежується лиже законом.

Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб"єктивному та об"єктивному аспектах:

Право володіння -- означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, тобто можливість впливати на річ.

У суб"єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних нормах права, можливість фактичного володіння річчю;

У об"єктивному розумінні право володіння - це норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном.

Право користування - означає можливість вилучення з речей їхніх корисних властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері господарювання.

в об"єктивному значенні право користування - це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб;

в суб"єктивному значенні право користування - це порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб, встановлений у правових нормах.

Право розпорядження - ознчає право на фактичне або юридичне вирішення долі речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків вмзначених у законі.

у об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі;

у суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння, користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових основах належить тільки власнику, крім випадків визначених законом (конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про передачу майна тощо).

Цивільне законодавство, зокрема ст. 86 ЦКУ та ст.4 ЗУ "Про власність", затверджує такі форми власності, як приватна власність, державна власність, колективна власність. Всі форми власності є рівноправними та вільними від безпосереднього втручання держави в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо своєго майна будь які дії, що не суперечать закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава, також суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Статті 13, 41 Конституції України визначають, що власність українського народу здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що власність українського народу виступає у двох самостійних формах - державній та комунальній.

Отже, як і в більшості цивілізованих країн, в Україні нарешті визнано існування двох видів публічної власності: яка належить і яка не належить державі.

Розділ ІІ

Правове походження комунальної власності

У вітчизняній теорії місцевого самоврядування питання про правове походження та природу комунальної власності має складну історію. Так, Закон УРСР "Про власність" від 7 лютого 1991 року (п. 4 ст. 2) проголосив існування в Україні трьох рівноправних форм власності: індивідуальної (приватної), колективної та державної. Державна власність (ст. 31 цього ж Закону) існує як загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність), суб'єктами якої є адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних рад народних депутатів (п. 2 ст. 32 Закону).

Ця концепція в подальшому знайшла своє відображення у Законі України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 26 березня 1992 року (ст. 7) і була змінена лише укладеним між Верховною Радою України та Президентом України 8 червня 1995 року Конституційним договором. Останнім (ст. 5) було проголошено, що власність в Україні є загальнодержавною, комунальною, колективною та приватною.

Таким чином, комунальна власність уперше була законодавче відокремлена від загальнодержавної, що створило певні передумови для визнання її особливим видом недержавної, суспільної власності.

Статті 13, 41 Конституції України визначають, що власність українського народу здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що власність українського народу виступає у двох самостійних формах - державній та комунальній.

В юридичній науці протягом 1991-1995 років неодноразово висловлювалась тези про те, що муніципальна (комунальна) власність не є державною за своїм походженням, а Фондом сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування України ще в 1993 році була розроблена наукова концепція муніципальної власності в Україні, в основу якої було покладено тезу про її суспільну (недержавну) природу . Не буде зайвим дослідити й позитивний досвід у цьому напрямку країн колишнього СРСР. Так, законом Російської Федерації про власність у Російській Федерації3 прямо визначено, що майно може перебувати у приватній, державній, муніципальній власності, а також у власності громадських об'єднань.

На жаль, в українському законодавстві питання комунальної власності відбиті вкрай непослідовно і суперечливо. Насамперед це стосується Закону України "Про власність", який з цього погляду є повністю застарілим. Залишається сподіватися лише на те, що це явище має тимчасовий характер і викликане об'єктивною неможливістю у порівняно короткий термін, який минув з моменту прийняття Конституції України, привести у відповідність до її положень весь масив законодавчих актів про власність.

Передусім конкретизації потребує питання щодо кола суб'єктів права комунальної власності. За Конституцією України (ст. 142) та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (п. 1 ст. 60) первинними суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, від імені і в інтересах яких право комунальної власності здійснюють відповідні ради. До того ж Закон дає визначення права комунальної власності як права територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Варто звернути увагу також на те, що згаданий Закон уперше в законодавчій практиці України встановлює порядок безпосереднього здійснення територіальною громадою повноважень власника комунального майна, Так, відповідно до пункту 4 статті 16 Закону рішення про наділення міської ради правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у місті, приймається на місцевих референдумах районних у містах громад.

Ці та попередні положення послідовно доводять тезу про те, що комунальна власність є особливим видом публічної власності, яка не належить державі.

Однак і досі за Законом України "Про власність" (п. 2 ст. 32) суб'єктами права комунальної власності визнаються адміністративно-територіальні одиниці в особі рад (включаючи обласні і районні). Такий підхід не відповідає Конституції України і, до речі, вносить певну плутанину у визначення рівнів, де, за Конституцією України (ст. 142), може існувати комунальна власність (село, селище, місто, район у місті).

Розділ ІІІ

Територіальна громада як суб'єкт права

комунальної власності

Відповідно до ст.142 Конституції України та ст.1, 6 Закону України "Про місцеве самоврядування" первинними суб'єктами визнаються територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. Проаналізуємо поняття територіальної громади, що пропонується у ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування". Під територіальною громадою розуміють жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Відповідно до Цивільного Кодексу України територіальна гроомада визнається юридичною особою публічного права. З точки зору публічного права територіальнп громада є нічим іншим як юридичною особою. При цьому поняття юридичної особи слід тлумаяити достатньо широко, залучаючи до його змісту будь-якого суб'єкта цивільного права, відмінного від фізичної особи. Тобто, поняттям юридичної особи охоплюються різноманітні види товариств, установ, а також публічно-правові утворення. В свою чергу, терміном "юридична особа публічного права" позначається такий різновид



На головну



Світ географії та туризму



Hosted by uCoz