Права людини та громадянина
Мета уроку:
Закріплення знань про політичні, економічні, соціальні, культурні права людей; розкриття поняття й змісту прав людини; формування й закріплення поняття про права людини, їх роль;
Розвиток пам'яті, уваги, правового мислення учнів, розвиток вміння працювати з правовими поняттями "права людини", "культурні, політичні, економічні, соціальні, громадянські права"; розвиток вміння працювати з правовою літературою (підручник з правознавства, Конституція України, правовий словник, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права);
Виховання правової свідомості учнів.
Тип уроку:
Урок засвоєння нових знань та формування умінь
Форма уроку:
Урок-практикум з елементами дискусії та груповими методами самостійної роботи
Хід уроку:
1 етап. Підготовчий
Діяльність учителя
Поставити перед учнями випереджувальне завдання: заповнити анкету "Я і мої права"
Діяльність учнів
Перед початком уроку збирають заповнені анкети, підводять підсумки
2 етап. Орієнтовна діяльність
Діяльність учителя
Оголошує тему, мету уроку
Вступне слово учителя:
Таким чином ви зрозуміли, що той об'єм знань який ви маєте недостатній для відстоювання ваших прав. Цей та наступні уроки мають на меті дати вам знання про права людини та навчити вас користуватись та відстоювати свої права.
Права і свободи - це обсяг і межі тих благ, які держава зобов'язалась гарантувати особі і суспільству. Саме тому чітке їх визначення і створення умов для реалізації та захисту мають принципове значення і повинні визначити зміст і спрямованість діяльності держави.
Ділить учнів на групи
Роздає тексти завдань кожній групі, пояснює завдання
(допоміжні матеріали №1-4)
Перша група: "Конституційне закріплення прав та свобод людини та громадянина"
Друга група: "Історичний розвиток юридичного закріплення прав людини"
Третя група: "Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини"
Четверта група: "Класифікація прав та свобод людини"
До кожної групи закріплюється експерт, який формулює запитання до членів групп
Діяльність учнів
Оголошують результати анкетування.
Підсумовують роботу, вказують на те, що за результатами анкетування учні висловили думку про те, що недостатньо знають свої права, потребують додаткових знань, не вміють і не знають як відстоювати свої права. Тим самим вони мотивують свою діяльність на уроці, який присвячено вивченню прав людини.
Діляться на групи
Вивчають завдання
Експерти готують запитання для кожної групи з метою перевірки якості підготовки їх під час самостійної роботи
3 етап. Пізнавальна діяльність
Діяльність учителя
Контролює хід виконання завдань
Консультує групи, що працюють над завданнями
Вчитель ставить запитання до першої групи:
? Що таке права людини?
? В чому полягає принцип рівноправності?
? В чому полягає єдність прав та обов'язків? В чому полягає зміст принципу взаємної відповідальності людини і держави?
Запитання до другої групи:
? Назвіть відомі вам з історії кодекси, закони, в яких закріплюються права людини.
? Чому, досліджуючи питання про розвиток юридичного закріплення прав громадян, ми виділяємо Велику хартію вільностей 1215 р.?
? Які принципи ставлення до людей сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина?
? Порівняйте Конституцію П.Орлика та Конституцію УНР від 29.04.1918р.
Запитання до третьої групи:
? Які головні завдання ООН?
? Загальна декларація прав людини - це юридичний обов'язковий документ чи моральне зобов'язання?
? Що являє собою Хартія прав людини?
? Охарактеризуйте основні положення Конвенції про права дитини.
Запитання до четвертої групи:
? Які групи прав ви сформували?
? За якими ознаками ви формували групи прав?
? Коротко охарактеризуйте кожну групу.
Діяльність учнів
Виконують запропоновані завдання.
Перша група працює з текстом Конституції України та підручником "Правознавство" під ред.Усенка, стор.207-209
Друга група працює з хрестоматією з історії стародавнього світу, середніх віків, історії України та підручником "Правознавство" під ред.Усенка, стор. 209-210
Третя група працює з документами:
Загальна декларація прав людини
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
Конвенція прав дитини
Хартія прав людини
Четверта група працює з Конституцією України та підручником "Правознавство" під ред.Усенка, стор. 215
По закінченню виконання завдань, представники від груп повідомляють про підсумки роботи.
Відповідають на запитання експертів
4 етап. Підсумки. Домашнє завдання
Діяльність учителя
Вчитель робить загальний висновок по темі, коментує роботу учнів, виставляє оцінки.
Домашнє завдання. Написати міні-твір на тему "Рівноправність громадян", або "Неприпустимість зловживання правом"
Діяльність учнів
Записують домашнє завдання
Допоміжні матеріали № 1
"Конституційне закріплення прав та свобод людини та громадянина"
? Що таке права людини?
? В чому полягає принцип рівноправності?
? В чому полягає єдність прав та обов'язків? В чому полягає зміст принципу взаємної відповідальності людини і держави?
Допоміжні матеріали № 2
"Історичний розвиток юридичного закріплення прав людини"
? Назвіть відомі вам з історії кодекси, закони, в яких закріплюються права людини.
? Чому, досліджуючи питання про розвиток юридичного закріплення прав громадян, ми виділяємо Велику хартію вольностей 1215 р.?
? Які принципи ставлення до людей сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина?
? Порівняйте Конституцію П.Орлика та Конституцію УНР від 29.04.1918 р.
Допоміжні матеріали № 3
"Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини"
? Які головні завдання ООН?
? Загальна декларація прав людини - це юридичний обов'язковий документ чи моральне зобов'язання?
? Що являє собою Хартія прав людини?
? Охарактеризуйте основні положення Конвенції про права дитини.
Допоміжні матеріали № 4
"Класифікація прав та свобод людини"
?Які групи прав ви сформували?
?За якими ознаками ви формували групи прав?
?Коротко охарактеризуйте кожну групу.
Допоміжні матеріали № 5
Анкета
"Я і мої права"
Як ти вважаєш, чи маєш ти достатньо інформації та знань про свої права?
01 так
02 ні
03 важко відповісти
З яких джерел ти отримуєш інформацію про свої права?
04 із засобів масової інформації
05 від батьків
06 на уроках в школі
07 від друзів
08 від офіційних органів
09 інше (вкажи що) ____________________________________
Чи була в твоєму житті ситуація, коли було порушено твої права?
10 так, неодноразово
11 інколи таке буває
12 це було всього один раз
13 такої ситуації в мене не було
14 інше (вкажи що саме)______________________________________________
Як ти вважаєш, у тебе достатньо знань, щоб захистити свої права?
15 так, достатньо
16 ні, мені потрібно ще добре це питання вивчити
17 важко відповісти
Текст завдання для першої групи
Конституційне закріплення прав та свобод людини та громадянина
Ідея про права людини має давню історію. Її сучасне розуміння зумовлене рівнем та особливостями світової цивілізації й водночас спирається на попередній досвід людства, втілює релігійні, філософські, політичні, економічні, правові погляди багатьох народів різних епох. Протягом усієї історії людство вело боротьбу за свої права та їх юридичне закріплення в законах і кодексах, що є дуже важливим для захисту прав людини.
[Пригадайте з курсу історії, які положення щодо прав людини було закріплено в кодексі вавілонського царя Хаммурапі, законах Солона, "Драконтових законах", законодавчих актах Стародавнього Рима.]
Давньогрецькі філософи-софісти проголосили ідею рівності всіх людей від народження, тобто те, що люди мають однакові обумовлені природою права, які мусять гарантуватися законом. Цей принцип знаходив підтвердження та доповнення на кожному етапі розвитку людства. Зробили, зокрема, свій внесок у розвиток уявлень про права людини представники християнства, які поширювали ідеї рівності й свободи всіх людей незалежно від майнового стану та державної належності. Проте за доби рабовласництва й феодалізму йшлося про боротьбу за права лише панівного прошарку суспільства. Першим досягненням на цьому шляху стала англійська Велика хартія вольностей 1215 р. Вона обмежувала права монарха, захищала права на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму. Згодом Реформація, пік якої прийшовся на ХVІ ст., принесла ідеї віротерпимості і свободи віросповідання, які дістали закріплення у законодавстві ряду європейських країн.
Наступним етапом формування законодавства у сфері прав людини вважаються досягнення "Славної революції" в Англії. Англійський філософ Т.Гоббс проголосив право людини на життя, а англійський парламент прийняв "Біль про права" (1688), який закріпив досягнення буржуазної революції, обмежив владу короля й заклав основи демократичного парламентаризму.
У ХVІІ ст. дістає визнання лібералізм і притаманна йому теорія природних прав людини. В працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Т. Джеферсона, Дж.-Ст. Мілля, І. Бентама знайшли відображення фундаментальні права людини: на життя, безпеку, свободу, власність. Ці права проголошувалися природними, невід'ємними й священними, існуючими незалежно від держави.
Особливе місце в історії посідає ХVІІІ ст.., час буржуазних революцій та заснування США, законодавчого закріплення багатьох гуманістичних ідей. В американській Декларації незалежності 1776 р. проголошувалися невід'ємні природні права людини - "право на життя, на свободу і на прагнення до щастя". А в Конституції США 1787 р. уже було чітко сформульовано й зафіксовано природні громадянські права. Згодом перші дванадцять поправок до Конституції США, запропоновані 1789 р. і ратифіковані протягом наступних двох років, обмежили владу федерального уряду на користь громадян (за аналогією з відповідним англійським актом 1688 р. ці поправки дістали назву "Білль про права"). Американські документи проголошують рівність усіх людей, невід'ємність природних прав людини та позбавлення повноважень уряду, що порушив права
народу. Особливість цієї Конституції полягала ще й у тому, що вона гарантувала права всіх і кожного (крім рабів-негрів).
Та головним досягненням цієї епохи справедливо вважається французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.). У ній сформульовано головні принципи ставлення держави до людини: людини становить самостійну цінність, природно вона обдарована обумовленими правами, які не можуть бути обмежені, держава ж покликана служити знаряддям захисту невід'ємних прав людини. Перша стаття Декларації проголошує: "Люди народжуються і лишаються вільними і рівними в правах". Саме під час французької революції права людини набули універсальної цінності й значущості.
У ХІХ ст.. політичні та громадянські (особисті) права були доповнені соціально-економічними, покликаними гарантувати кожному достатній життєвий рівень. Вони були сформульовані в різних соціальних доктринах і ґрунтувалися на філософському вченні, згідно з яким права не зводяться до "свободи" від втручання держави, у них передбачалося, що саме держава має реалізувати їх своєю позитивною діяльністю. Ці права можуть бути забезпечені лише за допомогою держави.
Після Другої світової війни формується група прав, яку складають колективні права, що належать як кожній людині, так і кожному народові. Це право на мир, право на розвиток, право на володіння загальнолюдською спадщиною тощо. Для їх реалізації необхідні зусилля як на національному, так і на міжнаціональному рівнях.
Багато дослідників прав людини умовно поділяють їх на три покоління: перше - громадянські і політичні права, проголошені буржуазними революціями, друге - соціально-економічні, в основі яких лежать соціалістичні вчення, третє - права колективні, або солідаристські.
Текст завдання для другої групи
Історичний розвиток юридичного закріплення прав людини в України
Процес становлення й розвитку прав людини на території сучасної України, як свідчить вітчизняна історія, загалом ішов тим самим шляхом, що й в інших цивілізованих країнах. Спершу в рабовласницьких державах Північного Причорномор'я зародилися інститути рабовласницької демократії. Згодом епоха Київської Русі дала Руську Правду - один з наймогутніших кодексів часів раннього феодалізму. В добу Великого князівства Литовського офіційно було закріплено єдність законодавства для всіх підданих держави і їх рівність перед законом, проголошено недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом і низку інших прав, повнота переліку яких дала навіть підстави сучасним авторам називати Литовський статут 1588 р. "кодексом правової держави у феодальному розумінні". Ідеали рівності та свободи панували в "козацькій християнській республіці" - Запорізькій Січі та у відносно автономній українській Гетьманщині ХVІІ - ХVІІІ ст.. Вінцем козацької політичної думки стала Конституція Пилипа Орлика 1710 р., спрямована на "виправлення і піднесення порушених прав та вольностей" українського народу. Згодом у складі Росії та Австро-Угорщини українські землі зазнали низку буржуазно-демократичних реформ і революцій, в результаті яких було закладено
основи конституціоналізму, з'явилися перші легальні політичні партії, профспілки, опозиційна преса тощо.
Повалення російського та австрійського царату створило сприятливі умови для практичного здійснення багатьох теоретичних положень, що входили в концепцію прав людини в тогочасному розумінні. В документах Тимчасового уряду, в Універсалах Центральної Ради і Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. українському народу було обіцяно всю повноту громадянських і політичних прав та реальна рівноправність. Більш чи менш категорично зазначені права декларувалися і в документах Гетьманату Павла Скоропадського, Директорії і ЗУНР. Відбувалися й реальні демократичні перетворення, ефективність яких у цей час боротьби за владу помітно знижувалася внаслідок диктаторських засобів і терору, що застосовувалися тією чи іншою мірою всіма політичними противниками.
Після жовтневого перевороту та включення України до складу СРСР процес розвитку прав людини став дуже своєрідним. Вже в Конституціях Радянської України 1919 р. та 1929 р. було закріплено широкий перелік прав людини, які вирішували питання соціально-економічного забезпечення трудящих. Найповнішим цей перелік був у Конституції УРСР 1937 р., заснованій на Конституції СРСР 1936 р. проголошувалися права на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості та у випадках хвороби і втрати працездатності, безкоштовну освіту, а також всі традиційні політичні та громадянські права.
Але часи Радянської влади - це часи культу держави, в якій людина була лише об'єктом піклування держави, що надавала чи обмежувала права людини на свій розсуд. Права людини залежали від інтересів держави. Концепція радянських конституцій не базувалася на принципах прав людини. Права і свободи людини надавалися владою, а не визнавалися природними і невід'ємними. Досить згадати масові репресії, що їх проводив в Україні сталінський режим, коли, нехтуючи проголошеними правами й свободами громадян, мільйони невинних людей були позбавлені свободи, а то й життя.
Конституція СРСР 1977 р. та Конституція УРСР 1978 р. ще більше розширили спектр прав і свобод людини, декларували надзвичайно широкий перелік соціально-економічних, політичних та особистих прав. Уперше у вітчизняній практиці до нього були включені права на охорону здоров'я, житло, користування досягненнями культури, свобода наукової, технічної і художньої творчості, право на оскарження в суді дій посадових осіб державних і громадських організацій тощо, але не була змінена концепція співвідношення людини й держави, де знову держава була на першому місці, а права та свободи людини залежали від волі держави.
У другій половині 80-х років широко розгорнулися процеси демократизації та оновлення радянського суспільства, які врешті-решт привели до відмови від політичної орієнтації на комуністичну перспективу. Водночас загострення внутрішніх суперечностей привело до розпаду СРСР, а Україна стала незалежною державою, в Конституції якої проголошено, що права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Текст завдання для третьої групи
Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини
Кожна держава забезпечує права та свободи особистості за допомогою норм національного права, внутрішніх механізмів і процедур. Але вже після першої світової війни стало ясно, що силами окремої держави важко захистити права людини, тут потрібні міжнародні гарантії. В 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої виникла серія міжнародних договорів, що передбачали захист національних меншин в окремих країнах.
Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власній, так і на окупованій території, масового знищення мирного населення за ознаками релігійних переконань, расової і національної належності, що підтвердило необхідність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу було створено Організацію Об'єднаних Націй (1945 р.), одним з головних завдань якої є здійснення міжнародного співробітництва в "заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії" (Статут ООН, ст.. 1). Сам Статут ООН є вихідним міжнародно-правовим документом, у якому сформульовано принцип поваги до прав і свобод людини. Усі держави - члени ООН повинні виконувати взяті за Статутом зобов'язання, зокрема заохочувати повагу до прав людини та їх додержання.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. було створено комісію ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка міжнародних документів з прав людини. Вже 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й проголосила Загальну Декларацію прав людини "як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави".
Загальна декларація прав людини має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Вона проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах. Вона є першим міжнародним документом, що найповніше виклав перелік прав людини, який базується на десяти відомих християнських заповідях, англійських, американських і насамперед французьких законодавчих актах щодо прав людини.
Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. У першій статті викладені загальні положення, на яких базується Декларація, - невід'ємність прав на свободу та рівність, природність прав людини. У другій статті сформульований принцип рівності й недопущення дискримінації щодо прав і свобод людини.
Загальна декларація прав людини не є юридично обов'язковим документом, проте відбиває загальну домовленість народів світу і є моральним зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства. Це дає підстави використовувати Декларацію в юридичному, моральному та політичному плані як на міжнародному, так і на національному рівні.
Загальна декларація прав людини стала складовою частиною так званої Хартії прав людини, до якої також увійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. на розвиток Загальної декларації прав людини, -
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. На відміну від Декларації кожний пакт
має обов'язкову силу для держав, які його підписали. Міжнародні пакти поклали на держави зобов'язання дотримуватися проголошених у них прав. За обсягом закріплених прав і свобод пакти не відрізняються від Декларації, лише поширюють і конкретизують її положення. Але є розбіжності в реалізації норм цих Пактів. Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожна держава зобов'язується поважати й забезпечувати права, що містяться у Пакті. Відповідно ж до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права кожна держава зобов'язується вживати у максимальних межах наявних ресурсів заходи до того, щоб поступово забезпечити визнані у Пакті права. До Хартій прав людини належить ще один документ - Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який визначає механізм реалізації цього пакту.
Текст завдання для четвертої групи
Класифікація прав та свобод людини
У сучасній політико-правовій теорії є декілька варіантів класифікації прав і свобод людини, серед них найбільш поширеною є класифікація за Міжнародними пактами на такі групи: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Громадянські права людини ототожнюють з особистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відносини особи в конкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні та культурні групи об'єднують в одну групу соціально-економічних прав. У науковій літературі порушувалося питання про винесення в окрему групу так званих "фізичних прав" (право на життя, фізичну недоторканість, вибір місця проживання тощо).
Статус громадянина складається не лише з прав і свобод, оскільки до нього входять також і конституційні обов'язки людини й громадянина, закріплені у ст.. 65-68 Конституції України. Це обов'язки додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей, захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність, шанувати державні символи, сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов'язки спрямовані на забезпечення реалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.