Державний лад



Державний лад України ґрунтується на народовладді. Ст.5 Конституції України чітко визначає: "Носієм суверенітету є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Формою здійснення народом влади є референдуми та вибори. Це знайшло відображення в Конституції України.

Загалом референдум-це прийняття законів або інших рішень, чи важливих питань, що стосуються держави, громадянами країни, шляхом голосування.

Закони та рішення, що були прийняті на виборах чи референдумах, набагато сильніші юридично, ніж рішення прийняті Верховною Радою Президентом чи будь-якими іншими вищими органами влади. Та загалом Конституція України обмежує питання, що виносяться на вибори чи референдуми. Референдум не проводиться відносно податків бюджету та амністії.

Важливою гарантією влади народу є закріплене конституційне право обумовлювати та змінювати в нашій країні конституційну систему.

Вибори - це найпоширеніше застосовувана форма демократії, в результаті якої народ шляхом голосування обирає державні органи. Такі вибори слідуючи Конституції України проводяться таємно.

Восени 1993р. український парламент ухвалив рішення про проведення дострокових виборів 26 червня 1994р.

Керівними особами Верховної Ради є Голова Верховної Ради, його перший заступник та заступник. Голова Верховної Ради веде засідання, організовує підготовку питань, здійснює повноваження передбачені Конституцією України в порядку встановленому Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994р. Також Верховна Рада затверджує перелік своїх компонентів, які здійснюють законопроектну роботу: готують і попередньо розглядають питання віднесені до повноважень Верховної Ради. За ст.85 Конституції України до цих повноважень належить: внесення змін до Конституції; призначення всеукраїнського референдуму про зміну території України; прийняття законів; затвердження державного бюджету України прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Роботу Верховної Ради забезпечує апарат. Його повноваження визначаються законами та Регламентом Верховної Ради України й носять організаційно - функціональний характер.

Секретаріат - це по суті апарат, до складу якого входять група наукових консультантів протокольна правова та інші служби.

Функції депутата як представника народу у вищому органі влади визначаються Законом про статус народного депутата України.

За Конституцією України главою держави є Президент, котрий виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадянина. Президент, як голова держави забезпечує її цілісність, незалежність та національну безпеку. Також Президент вирішує кадрові питання признаючи керівників і заступників найвищих органів управління. Утворює та ліквідовує за поданням Прем'єр - міністра України міністерства чи інші центральні органи державної влади. Звертається з посланням до народу, та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище в країні.

Найвищим у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, реорганізований з Ради Міністрів УРСР у червні 1991р. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній раді України.

Кабінет Міністрів вирішує питання державного управління на основі Конституції законів указів та розпоряджень Президента. В межах своїх повноважень він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави; розробляє і втілює загально державні програми економічного, науково - технічного, соціального і культурного розвитку України; вживає заходи щодо обороноздатності й національної безпеки країни громадського порядку та боротьби зі злочинністю; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента

Центральні органи виконавчої влади узагальнюють практику законодавства з питань що належать до їхньої компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства і в установленому порядку, подають їх на розгляд Президентові Кабінету Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики, прогнозують розвиток економіки у виробничій, науково - технічній та інших сферах, здійснюють функції, що випливають з покладених на них завдань.

Важливим суб'єктом конституційно - правових відносин є місцеві органи державної влади та самоврядування.

Наприкінці восьмидесятих років на теренах колишнього СРСР розпочалася реформа місцевих органів влади. У ході горбачовської перебудови було визначено принцип "поділу влади", а також доцільність відродження інституту місцевого самоврядування.

9 квітня 1990р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР".

7 грудня 1990р. Верховна Рада УРСР відповідно ухвалила Закон "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування". Союзний закон визнавав місцеві ради депутатів основною ланкою в системі місцевого самоврядування і представницькими органами влади. Закон Української РСР визначав правовий статус місцевих рад по - іншому : основною ланкою в системі місцевого самоврядування є місцеві ради народних депутатів, як представницькі органи державної влади. Для здійснення конституційних повноважень Президента за його поданням Верховна Рада України 5 березня 1992р. прийняла Закон "Про Представника Президента України".

14 квітня 1992 р. Президент своїм Указом затвердив "Положення про місцеву державну адміністрацію". Згідно з цими законами представники Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міст Києва та Севастополя отримали правовий статус найвищої посадової особи державної виконавчої влади - глави місцевої державної адміністрації. На відповідній території місцева державна адміністрація набула правового статусу системи органів державної виконавчої влади на місцях. Таким чином, в Україні вперше було запроваджено інститут місцевих органів державної виконавчої влади. Доти функції таких органів виконували виконкоми рад народних депутатів.

В зв'язку з цим Верховна Рада 27 березня 1992р. прийняла Закон України "Про внесення змін до закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990р.". Закон України, який регламентував діяльність місцевих рад, отримав нову назву: "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування". Згідно з ним сільські, селищні, міські ради народних депутатів визначалися як органи місцевого самоврядування, а в районі та області ради - як органи регіонального самоврядування. Що ж до районних рад у містах, то Закон відносив їх до складової частини міського самоврядування. Цей Закон виводив місцеві ради із системи органів державної лади. Разом з тим ст. 42 передбачала надання виконавчим комітетам сільських, селищних та міських рад повноважень, делегованих державою. Закон визначив компетенцію Київської та Севастопольської міських, районних, у містах Києва та Севастополя рад, які за своїм статусом прирівнювалися до органів регіонального самоврядування.

В умовах погіршення економічного та політичного становища України й неспроможності органів законодавчої і виконавчої влади загальмувати процес сповзання до економічної кризи, Верховна Рада 12 -го скликання із закінченням терміну своїх повноважень у лютому 1994р. знову змінила організацію місцевих органів влади в Україні, прийнявши Закон "Про формування місцевих органів влади і самоврядування". Відповідно до Закону органами місцевого самоврядування в Україні ставили сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. А обласні, районні, Київська та Севастопольська міські ради одночасно мали виконувати функції органів державної влади. Закон визначив, що голови обласних, районних, міських, селищних і сільських рад обираються безпосередньо населенням і їм підпорядковуються виконавчі комітети відповідних рад. Постановою про набуття чинності цим Законом на 26 червня 1994р. призначалися вибори місцевих рад та їхніх голів. Закон встановив, що після виборів та формування виконавчих органів рад втрачає чинність Закон України "Про Представника Президента України". Після виборів місцевих рад та їхніх голів влітку 1994р. й було скасовано інститут Представника Президента України і місцевої державної адміністрації. Фактично це стало ліквідацією президентської державної виконавчої влади на місцях.

Ради (сільські, селищні, міські) та їхні виконавчі комітети виступають органами місцевого самоврядування. Останнє є правом територіальної громади - жителів села, селища чи міста. Крім цих органів місцевого самоврядування місцеві жителі можуть утворювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Місцеве самоврядування і є виявом народовладдя. Ст.143 Конституції України визначила конкретні повноваження територіальних громади. Вони безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально - економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. За Конституцією України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судовому захистові підлягають усі права, свободи й обов'язки громадян. Судочинство здійснюється Конституційним судом України і судами загальної юрисдикції.

Конституційний суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного суду є гарантування верховенства Конституції України на всій її території. Конституційний суд утворюють: Президент, Верховна Рада України та з'їзд суддів України, призначаючи по 6 суддів кожен (всього 18).

До повноважень Конституційного суду України належать:

вирішення питань про відповідність Конституції України, законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

подання висновків про відповідність Конституції України, законність актів органів державної влади, місцевого самоврядування тощо.

Майнові права громадян України, як і інших суб'єктів, та захист цих прав регулювалися нормами Цивільного кодексу 1964р. Останній протягом 1992 - 1998 рр. зазнав суттєвих змін, особливо норми цивільного права.

Суть захисту права власності полягає у забезпеченні можливості правомочність щодо володіння, користування і розпорядження майном. Для захисту права власності подаються такі позови, як виндикаційний ( спрямований на вилучення свого майна з чужого незаконного володіння) і негаторний ( вимога власника усунути перешкоди на шляху здійснення його права власності). Основним правовим актом регулювання права власності є Закон України "Про власність"(7 лютого 1991р.), який зазнав змін і доповнень.

Важливими об'єктами цивільного права є результати духовної та інтелектуальної творчості, так звана інтелектуальна власність. Держава Законом України "Про авторське право і суміжні права"(1993р.) зобов'язалася охороняти особисті немайнові і майнові права авторів та їхніх правонаступників. Особливість українського цивільного права полягає у тому , що його норми містять широкий арсенал заходів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси й за допомогою інтересів, зокрема шляхом застосування цивільно - правової відповідальності.

Як свідчить практика законодавства, цивільно - правові акти поєднуються з господарсько - правовими й публічними.

Проект Цивільного кодексу будувався за традиційною для України системою. Але з урахуванням змін у змісті приватного права в проекті було кодифіковано нові правові масиви. В проекті Цивільного кодексу розробники намагалися втілити юридичний порядок, що ґрунтується на принципі свободи людини.

Розвиваючи вітчизняне законодавство, Верховна Рада України проводила його у відповідність до Конституції України, а також до міжнародно - правових актів.

Від дня проголошення незалежності в Україні здійснювалася державно - правова реформа. Основним завданням її було:

формування нормативно - правової бази, що визначала організацію і функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування відповідно до Конституції України.

реорганізація системи державної влади й місцевого самоврядування на основі Конституції України і законів України, утвердження режиму законності в діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.

ефективне правове забезпечення економічних, соціальних і політичних реформ, спрямованих на утвердження і гарантування державою конституційних прав і свобод громадянина.

Законодавство з кримінального права також постійно розвивалося. З часу проголошення незалежності України й до кінця 90 - их рр. до чинного Кримінального кодексу України від 1961р було внесено сотні змін і доповнень, прийнято в новій редакції глави Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за злочини проти держави і посадові злочини, внесено значні зміни у глави про відповідальність за злочини проти власності, проти порядку управління, господарські злочини та інше. Вносячи зміни й доповнення до чинного кримінального законодавства, відповідні органи й окремі особи, зокрема депутати Верховної Ради, розробляли проекти нового Кримінального кодексу. Саме тому Кримінальний кодекс зміг стати на захист багатьох прогресивних змін у політичному, економічному і соціальному житті України.



На головну



Hosted by uCoz