Залучення школярів до збереження етнографічних дослідженнь
Знати свій народ - це знати мамину пісню, що сіяла в душу колискової дитини зернятка, які, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини - це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини, це - знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом, це - знати дідусеву казку про правду і кривду.
І дуже важливим при цьому є процес збереження народних традицій, звичаїв, бо саме в них відображається реальна культура і народу, і краю, в якому ми живемо, і історія і, і майбутнє. Бо через них ми починаємо розуміти, для чого жили люди, що їх турбувало, гуртувало, чому ми є народом рівних серед рівних. Та саме ці пласти культури є існують поки живі люди, що їх пам'ятають, і ті, хто може зберегти цю пам'ять.
Кролевеччина. Кожне село нашого краю багате народними талантами, творчістю, барвами народного одягу, пісенними перлинами, традиційними народними святами та обрядами. Також не дивно, що учні нашої школи створили фольклорний юнацький колектив, щоб глибше вивчити побут села, відшукати й записати створені легенди, пісні, зберегти спогади літніх людей. Діти побували в багатьох родинах Кролевецького району, групами заходили до стареньких мешканців різних сіл, розпитували про минуле, записували і перетворювали записи в етнографічні вистави.
Ось один з прикладів такої роботи.
Бистрицькі вечорниці, записані зі слів Матвієнко Ганни Михайлівни, 1915 року народження, на базі сюжету гуртківцями було створено театралізовану виставу.
Хазяйка : Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. А я уже все при -
готувала. Сьогодні у мене будуть вечорниці. То були у Гор-
пини, потім у Одарки, Марії, а це до мене прийдуть. Що то
молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б музики та пісні.
Ой…лишенько,…здається йдуть!...
Дівчата!...
Пісня : "Понад лугом зелененьким"
Понад лугом зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Вона брала, вибирала, вона брала, вибирала,
Тонкій голос подавала.
Там Василько сіно косить, там Василько сіно косить,
Тонкій голос переносить.
Дівчата : Добрий вечір у вашій хаті.
Хазяйка : І вам вечір добрий. Заходьте до хати та сідайте, не стійте.
Сідайте у нашій хаті на нашій лаві.
Дівчата : Чи нам пристало сідати, нам пристало пісню співати.
Пісня : " Мене мати породила".
Мене мати породила /2р/
Два городи обробила
Ей, гуляю я /2р/
Два городи обробила /2р/
Одня диня уродила
Ей, гуляю я /2р/
Повезла я продавати /2р/
Та й не знаю що казати
Ей, гуляю я /2р/
Хазяйка : Ще раз просимо гостей до хати.
Просимо, просимо сідати.
Дівчата : Сядем, сядем, заспіваєм.
Але усе що тільки знаєм.
Поки підем спати,
Щоб раненько встати.
Пісня : " Плакуча гітара"
Спить село, де зарощені трави,
Вітерець в верболозах заснув.
Десь заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічає весну.
Ти поїдеш далеко-далеко
Так далеко від мого села
І ніколи мене не згадаєш
Що у тебе дівчина була
Ти поїдеш далеко-далеко
І мене покидаєш одну
І ніколи мене не згадаєш,
А з другою зустрінеш весну.
Рік пройшов у тяжкому чеканні
І прийшла довгождана весна.
Дівчинонька прийшла до калини
А милого нема та й нема.
І нема вже його і не буде,
Бо така вже дівоча судьба.
Будеш знати, як хлопців кохати,
І як вірить у їхні слова.
Хазяйка : Дівчата-голубоньки, душечки не крайте, веселої
заспівайте
Дівчата : Здається хлопці йдуть. Сідайте всі до роботи. Нехай
хлопці побачать, які ми роботящі.
Хлопці стукають і кричать: Добрий вечір, тітко, чи приймете гостей?
Хазяйка: А які там гості?
Хлопці: Наше парубоцтво послало нас прохати вас, щоб знов
прийняли нас на вечорниці.
Хазяйка: Чесному парубоцтву моя хата навстіж.
Дівчата: Тільки давайте позмагаємось частівками. А то може
ви й не доросли до вечорниць. Ану, дівчата.
Співають дівчата, а потім хлопці.
Частівки Чом би нам не танцювать Посадили гармоніста,
Нащо нам журиться Де стоїть помийниця,
Грай музико, дуже грай А на того гармоніста
Будем веселиться. Да ніхто не дивиться.
На Петра свого я злюся Бистричаночка Наташа
Все стоїть пишається. У суботу мила пол.
Про погоду він говорить, Воду решетом носила
Цілувать стісняється. Замочила весь подол.
Хазяйка: Сідайте та відпочинте після змагань. Що то моло-
дість, так і переспівувались би, і ніхто не хоче пос-
тупитись.
Хазяйка: Щось наші дівчата притихли. А чим би їх розвесе-
лить? Ану, музики, вріжте такого, щоб ноги сами
повиносили до танцю хлопців та дівчат. Ана не під-
качайте!
Український танець: "Карапет"
Танцювала карапет, Осталися на ногах
Побила ботинки. Чулки да різинки
Всі танцюють з завзяттям.
Хазяйка: Оце по нашому!
А деж це наш Василько?
Дівчата: Та під дубом сидить.
Хазяйка: Ой, лишенько, гості дорогії! А чи не час показати
на що здатні наші дівчата.
Хлопець: Ну-мо, ну-мо, подивлюся, а судити не беруся, по-
ки наші господині не покличуть до гостини.
/Дівчата витягують вареники/.
Хазяйка: В кожній хаті на Вкраїні вареники варять нині.
Хто з вишнями, хто з сиром. Якось і ми зварили нині, Потомилися в макітрі вареники наші ситні.
Білолиці, круглолиці, з української пшениці.
Їжте, їжте просим щиро вареники наші з сиром.
Вареники непогані, вареники у сметані.
Просим їсти вас чемненько, щоб миски були пустенькі.
Пісня: "А мий милий чорнобривий"
Хазяйка: Ну от і підходить кінець нашим вечорницям.
Жаль, що і цього довгого вечора нам не вистачи-
ло на веселощі та розваги, щоб переспівати всі
українські пісні.
Хлопці та дівчата почали збиратися додому.
Всі: Ще раз побажаємо добрим людям на добрий вечір.
Одна з тих, хто нам допоміг зберегти це - Сорока Ольга Іванівна (82 роки), дуже радо завжди зустрічає дітей, блищать очі старенької, яка, дивлячись на сучасну молодь, згадує своє. "Коли в свої 15 років фашисти вивезли нас в Германію, не хотілось жити. Навіть сьогодні згадую той біль і страх, але щоб вижити, в голоді, в холоді на чужині - ми співали, співали своїх українських пісень: жартівливих та сумних. Били нас за те, але ми все одно співали. Померли б навіть без пісні, вона зігрівала теплом рідних домівок і ми вижили, і перемогли, і повернулися до села. Співали "Галю", "Їхали козаки...", "Цвіте терен" та багато інших. Дуже радісно, що діти наші цікавляться старовиною." Ви б бачили очі дітей, коли вони таке чують.
А ось думки самих гуртківців. Усатюк Олена Валеріївна, колишній член гуртка: "Справжньою красою українська пісня постукала в моє серце на уроці музики, коли наша вчителька взяла в руки баян - і всі затихли, коли почулась давня пісня, почута від бабусі: "По діброві вітер віє..." і тоді багато нас із класу почали співати, вивчати пісні, записались до фольклорного гуртка. Пам'ятаю, як ми їздили в село, зустрічались із бабусею, як збирали в селі цікаві незнайомі нам костюми, як бережливо прали їх та прасували. Давно це було, але залишилися спогади, фотографії, любов до пісень." Газдєєва Ганна, учасниця гуртка: "Мені подобається брати участь у фольклорному гуртку; якби ми не виконали обряд, ніхто б і не знав про нього, ніхто не почув пісень. Якби не зустрілася з бабусею то і я ніколи б не почула такої пісні, не побачила б костюма, який я з радістю і трепетним хвилюванням одягала на концерт". Сенько Ніна, учасниця, староста гуртка:
"Співати я люблю. У мене вдома карооке, я співаю всі пісні. Ще в третьому класі в нашій школі діти фольклорного гуртка показали обряд "Свято маковія", мені сподобалось і я записалась в гурток чотири роки тому. А ще після того, як ми перемогли в конкурсі минулого року, наша мета - виступити і в цьому році, підготувати і відродити обряд. Ми із задоволенням готуємо костюми, стрічки, вінки. Збираємо ужитки для сцени, посуд, рушники. Конкурс проходить кожен рік".
Наші кружків ці звертаються з проханням до редакції журналу "Педагогічна Сумщина" відводити більше місця під інформацію про досвіт етнографічних, фольклорних досліджень Сумщини. Бо ми дійсно народ з величезними культурними традиціями та надбаннями і наш журнал може бути одним з друкованих джерел того, що існує в пам'яті наших бабусь та дідусів.