Виховуємо духовність на уроках української мови і літератури



Сьогодні багато говориться про екологічне забруднення. Але не менш небезпечне забруднення духовне. Мусимо визнати, що в багатьох випадках винуватій ми самі. Десь не довчили своїх дітей, у чомусь проґавили, не стали на захист духовних святинь.

Сьогодні, як ніколи, перед нами, словесниками, стоїть важливе завдання: виховати в школяра доброту, любов до людини, запобігти фізичному і моральному виродженню учнівської молоді, її бездуховності.

На уроках мови, літератури, заняттях з розвитку мовлення ми маємо змогу прищеплювати школярам високі моральні якості: чутність, повагу до ближнього, почуття людської гідності, обов язку, справедливості, сумління і чесність, милосердя і доброчинність. Все це закладено в дитині від природи, тільки треба розбудити, вчасно підтримати. Не варто втовкмачувати дітям, що людина народжується тільки для щастя. Діти мають зрозуміти, що одвічно існують поряд добро і зло, які перебувають у постійні боротьбі.

Невичерпні можливості у вихованні в учнів людяності, благородства закладені в роботі над творами на морально-етичні теми. Школярі мають навчитися помічати порушення гармоній співіснування людини і природи, що сприятиме екологічному вихованню, збагаченню їх моральних і правових знань про природу і діяльність у ній людини.

...Терпи, Земле! Бо наше таке розумне людство так і не навчилося дякувати тобі за твої багатства. Воно відбирає їх у тебе, ніколи не питаючи, але ще нічого не віддало. А іноді ти не чуєш і "спасибі"

Живи, Земле! Я певен, що кожна народжена дитина - це твій шанс на Вічність.

Багато на планеті держав - багато парламентів і президентів, багато громадян. Дуже багато. Мені здається, забагато. Тому той час, коли буде одна держава - Земля, один парламент - земний, одна партія - земна. І кожен із людей скаже з гордістю: "Я - громадянин планети Земля!" (уривок твору-роздуму "Що для мене значить - Земля" учня 11 кл. Коваленка П.)

Вивчаючи твір І.Драча "Чорнобильська мадонна", ставлю запитання: "Чому трагедія чорнобиля зайняла значне місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя і людину?" Діти відповіли: "Бо це трагедія життя, жахливі наслідки спримітизованого мислення". Підкреслюю: "Академік В.Легасов дає відповідь, що "ключ до всього, що відбувається це те, що тривалий час ігнорувалася роль морального начала, роль історії, культури, духовності... Трагедії могло б і не бути, якби люди відповідали за свої вчинки, якби не було в нашому суспільстві байдужості і безвідповідальності".

Розповідаю учням про своє рідне село Пакуль, що знаходиться в 30-кілометровій зоні від чорнобиля, про відселення одного з хуторів села і душевний стан людей, про жінку, яка і досі залишилася там жити, нагадуючи мати з "Чорнобильської мадонни". Зачитую свій вірш, написаний з приводу відселення.

Моя земля - земля моїх батьків

Моїх батьків розкішная земля,

Тебе у снах я часто бачу:

Дніпро широкий, ліс, поля...

Радіти б тільки - мовчки плачу.

Веселий край повитий смушком.

Село безлюдне Локотьки.

Все кинуте безладним

Сліпі очі - вибиті шибки.

І вікна, й двері - все навхрест.

А вчора ж тут раділи люди.

"Ми теплі ще, - порогів це протест, -

Вдихніть життя у кволі груді".

Суха верба, що піднялась увись,

Ще береже гніздо лелеки.

(А може ще повернеться колись,

Чужинський край такий нелегкий)

Цвітуть покинуті сади,

Тепло руки ще відчува бузок в вазоні.

Дороги ж всі закрити: не ходи,

Село - радіаційна зона!

А навкруги - неписана краса!

Як намальована, застигла річка,

Як сльози-перли, на траві роса,

А ліс - мов траурна широка стрічка.

Моя Земля з Дніпром-рікою,

Не скорена царем і у війні нетлінна,

Безжальним атомом і нелюда рукою

Поставлена рідненька не коліна.

Важкий людський ти хрест несеш,

Мій безталанний отчий краю.

Та ти піднімешся, ти не впадеш,

Цього і в Господа благаю.

У системі навчально-виховної роботи учитель літератури сповна повинен використати багатющий матеріал.

О.П. Довженко - один з улюблених письменників учнів. Адже твори Довженка -суцільна духовність. Проводити уроки буденно не можна.

Після вивчення кіноповісті "Зачарована Десна" пропоную дітям написати про своє дитинство, колискові пісні матері. Скласти колискову своїй майбутній дитині. Кращі зразки зачитуємо на уроці.

Колискова.

Посмутніло вже віконечко -

Дню находить край.

Спи, моє маленьке сонечко,

Баю-бай.

Будь слухняною дитинкою,

Оченята закривай.

Ніч затнулася хустинкою,

Баю-бай.

Уже сплять собачки й котики,

Їм не заважай,

Сплять у теплій нірці кротики,

Баю-бай.

Хай тобі насняться дивні

Ігри дітвори,

Не будіть синочка, півні,

Ранньої пори.

Заглядає ніч в віконечко,

Спить мій рідний край,

Спи, моє маленьке сонечко,

Баю-бай.

(Колискова майбутній дитині учениці 11 класу Петренко Т.)

Діти пишуть мамам, батькам листи-сповіді, які зачитуються на батьківських зборах.

Але, даючи старшокласникам таке завдання, треба бути дуже обережними, щоб не травмувати дитяче серце. Таку необачність простити собі не можу. Учениця написала про свою маму...

"...Я була в третьому класі. Після розваг на перерві мене забрав тато і сказав, що поїдемо в село до мами. Я так зраділа, адже давно її не бачила. Тато мовчав усю дорогу, а я допитувалась, як мене зустріне мама.

А коли приїхали, то в дідусевому дворі було багато людей, і всі чомусь плакали. Вбігла до кімнати і побачила маму в труні. Будила її, плакала, а потім нічого не пам ятаю. Відтоді й бачу маму тільки такою. Вибачте, більше нічого не напишу."(Учениця 11 класу Невжимська Ю.).

Дитинко, це ж я повинна вибачитися, що я й зробила, це я плакала над твоїм листом-сповіддю до мене і картала себе за таку необачність.

У ставленні до батьків теж відчувається дефіцит моральності, особливо тоді, коли до них приходить старість, безпорадність, вимушена самотність. "Троє нещасть є у людини6 смерть, старість і погані діти", - говорить народна мудрість. Перед двома нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А поганих дітей можна зберегти. Це залежить не тільки від батьків, а й від нас, учителів.

Уже багато років учителі-словесники нашої школи дедалі частіше звертаються до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського.

Кожне покоління випускників ще з малих років запам ятовувало "Казку про Гуску", яка заховала під свої крила малят-гусенят від дощу й граду. А коли виглянуло сонечко, захотілося гусенятам вилізти з-під крил, а вони не розкривалися. Ледве підняла крила, випустивши діток. Діти бачили, що крила мами побиті градом, вирване пір я, але і в голову не прийшло малечі спитати, що сталося з матір'ю. А на питання найменшенького , чому в неї поранені крила, мама Гуска заспокійливо відповіла, що все добре. Вона була щаслива за діток своїх. То чи завжди наші діти уважні до батьків своїх? Чи помічають добавлені морщини біля очей, сивину в волоссі, смуток у куточках вуст? Учитель доводить дитині, що мир, спокій, щастя, благополуччя матері залежить від дітей. Берегти маму - значить піклуватися про чистоту джерельця, з якого ми п ємо.

У літературних творах діти часто знаходять свої життєві ідеали. Вивчаючи п єсу І.П.Котляревського "Наталка Полтавка", дев ятикласники роблять висновки.

...Я хотів би мати в майбутньому дружину, схожу на Наталку. Захоплює мене в ній влучне слово, розум, скромність, а головне - вірність у коханні, вміння постояти за себе і за Петра. Нині таких дівчат мало. Адже більшість бажає дружити з юнаками із заможних сімей, гарно вдягнених, з кишеньковими грішми.

А зовнішність сучасних дівчат бажає бути кращою. Адже коротке волосся, джинси роблять їх схожими на хлопців. (Уривок твору учня 9 класу).

Слушні зауваження хлопчиків щодо дівчат обговорюємо в класі, виховуючи естетичні смаки одягатися, робити зачіски.

Викладаючи в школі мистецтво слова, не забуваймо донести до розуму й серця учнів не лише ідейний зміст твору, а й нев янучу художню красу, барвистість, милозвучність народної мови, збагатити досить убогий словниковий запас слова.

Прикро, що на уроках української мови і літератури учні спілкуються рідною мовою, а на перерві звертаються російською. Боляче читати рядки учениці.

...Я українка. Мої рідні з діда-прадіда - українці. Спілкуються російською мовою. Спробувала говорити рідною, але друзі називають мене "жлобовкою". Постійні образи, дорікання вбили моє бажання спілкуватися з ними українською мовою, хоча залюбки розмовляю нею на уроках і вдома. (з твору про материнську мову учениці 11 класу Корольової О.)

Та хіба подібна зневага до рідної мови притаманна тільки окремим учням? Пригадую, коли прийшла працювати в школу, класним керівником одного з п ятих класів, де навчалася донька моєї колеги-біолога, назвали вчительку української мови і літератури. Мама доньки незадоволено звернулася до завуча школи замінити класного керівника, вигукнувши: "Чему научит и воспитает мого ребенка українка?" напрошується питання: чи потрібний бездуховний учитель учням? Адже об єкт нашої праці - найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується.

Роботу учениці не залишила поза увагою, провела відповідну бесіду, що перейшла в диспут.

Наприкінці учні зробили висновок, що друзі учениці і моя колега нагадують Розторгуєву Мотрону з п'єси М.Куліша "Мина Мазайло", для якої "краще бути зґвалтованою, ніж українізованою"

Без неї (мови), як і без сонця, повітря, рослин людина не може існувати. Катастрофічно боляче б є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Настає час замислитися над тим, хто ми? Які ми? Чиїх батьків діти?

Знання сьогодні дуже важливі, та все важливіше - духовний світ дитини. Щоб не оцінка в журналі була показником роботи вчителя, а ступінь духовного взаєморозуміння. У співдружності добра, краси, свободи перетворимо навчання в мистецтво.



На головну



Світ географії та туризму




Hosted by uCoz