Виховання в особистісному вимірі
Дорослі і діти! Одвічна проблема взаємного оцінювання двох поколінь - підростаючого і того , що вважає себе вже давно дорослим. Дорослі досить часто скаржаться на те, що молоде покоління, залишаючи стіни навчальних закладів, виходить в життя бездуховним, безтурботним, неспроможним що-небудь створити , нездатним долати труднощі.
Але давайте замислимося над тим, чи правомірні наші претензії. Чи працюють наші школи над вирішенням цих проблем? Можна проробити експеримент. Запитайте Марію Іванівну, вчительку будь-якої школи, про те, що являє собою учень Сашко. В більшості випадків вона почне перераховувати всі наявні в нього знання і сформовані вміння з того предмету, який вона в нього викладає. На прохання відповісти, що являє собою цей учень як особистість, ви почуєте у відповідь традиційний педагогічний набір характеристик будь-якого учня: слухняний, старанний, активний, чемний, добросовісний тощо, або ж навпаки.
І це неспроста. Адже школа, яка вчить дітей дивитися на світ чужими очима, мислити чужим розумом (Я.А.Коменський), не може проникнути до глибин душі самої дитини. А чому це так важливо? Та тому, що кожною своєю думкою людина або створює гармонію в своїй душі або ж знищує її. Спрямованість внутрішнього світу людини впливає на життя навколишнього світу. І всім нам жити в ньому з колишніми нашими учнями, які досить швидко стають лікарями, юристами, економістами, ... Але якими? Добрими чи злими, готовими обійняти світ в теплі обійми чи навпаки, байдужими не лише до людського болю, але й до людини взагалі .
Двадцять вчителів нашої гімназії зробили спробу розв'язати цей проблемний вузол. Кожен взяв до себе під опіку , ні - в партнери, двох-трьох учнів старших класів. Чому двох-трьох, а не більше чи менше? Хтось з великих сказав, що досить добре ми можемо пізнати 2-3 чоловіки, дещо можемо сказати про 10, а стосовно інших спрацьовують певні стереотипи.
Куратори, так тепер називають діти своїх старших товаришів, пропонують їм нелегке завдання - пізнати себе. Дітям дається можливість познайомитися зі своїм внутрішнім світом. Невже таке можливо взагалі? Адже на уроках математики - формули, на уроках хімії - речовини та їх властивості, уроки історії про далекі події, література торкається проблем душі, але не своєї, а деякого літературного героя, можливо, навіть вигаданого.
Завдання звучало на перший погляд дуже просто - написати твір-роздум "Ким або чим я уявляю себе у цьому світі". Реакція учнів на таку пропозицію в перші секунди (за свідченнями кураторів) - здивування, скептичне ставлення, жарти, і в той же час - заінтригованість і повна відсутність проявів опору у його виконанні.
Свої готові роботи учні приносили кураторам для спільного аналізу. Пропонуємо нашим читачам здійснити подорож по цих "лабіринтах". Для початку ознайомимося з роботами, виконаними в "теплих" кольорах.
"Струмочок": Чесно кажучи, дана тема на перший погляд здалася мені простою, нескладним питанням. Але, приступивши до самого написання, не знала навіть з чого почати. Так, порівнюючи, уявляючи себе з чимось або кимсь, відразу з'являється образ природи, життя. Тобто я - це частинка природи. І тому, уявляючи себе через палітру порівняння, я не в змозі вирішити точно, тобто в межах певних рамок, хто я за станом душі: чи рослина, чи частина якоїсь природної стихії тощо.
В якісь хвилини, миті життя я уявляю себе вільною птахою, для якої потрібен простір, повітря, постійний рух в перед; в інші ж - лісовим струмком, тиша і спокій для якого є вкрай необхідними. А як я лише люблю теплий, погожий дощ, а також тихий сніг , сонячне проміння, то я, перш за все, частинка природи. (10 клас)
"Вода": Я відчуваю себе водою. Перед нею нічого не встоїть. Для неї немає перепон, вона скрізь протече блискуче пристосовується до будь-якої зміни. Без неї неможливе життя. (11 клас)
"100 $": Я завжди мріяв бути мандрівником. Тому я уявляю себе 100 - доларовою купюрою, що подорожує з рук в руки. Ця купюра має можливість побувати в різних будинках, спостерігати за життям різних людей, різних національностей. Отож я пояснив свій вибір. (10 клас)
"Камінь": Кожна людина неодноразово замислювалася над тим, ким або чим вона була б, не бувши людиною. Хтось уявляє себе живою істотою, хтось - вічним предметом. І всьому є свої пояснення. Особисто я, пишучи цей твір, довго не могла вирішити хто я. Прожити життя комахи чи іншої тварини зовсім не хотілося б. Так як вони на своєму життєвому шляху переносять багато страждань і журби. Адже люди в наш час злі й несправедливі. Я дійшла висновку, що хотіла б бути чимось вічним, наприклад, каменем. Тому що камінь - це одна з небагатьох речей, яка несе в собі багату спадщину минулих віків. І тому, бувши ним, я б запам'ятала історичну долю нашої країни, через тисячоліття пронесла б пам'ять про війни тих часів та її героїв.(9 клас)
"Чистий аркуш": Людина... У кожного з нас це слово викликає різні думки і уявлення. Один подумає, що людина - це лише живий організм або якась часточка живої природи. Інший, говорячи про людину, зверне увагу на те, добра чи зла ця людина, гарні чи погані справи робить вона у своєму житті, які вона має наміри.
Думок і поглядів щодо цього питання дуже багато, а от мені людина нагадує чистий аркуш паперу. Так, звичайнісінький аркуш. Адже людина виростає з дитини. А життя немовляти - це дійсно чистий аркуш. Воно безневинне, безгрішне. З впливом часу на цьому аркуші з'являться написи, але у кожного різні. Якщо людина робить добрі справи, вона доброзичлива, не заздрісна, дружелюбна, завжди готова прийти на допомогу, то її лист, так як і її життя, набуватиме світлих, яскравих, сонячних кольорів. Якщо ж навпаки вона чинить зло, несе розбрат, то її аркуш стає схожий на темну ніч, де ця людина легко заблукає і вже не знайде дороги назад.
Я ж хочу бути аркушем паперу, на якому сяятимуть яскраві кольори, і нести всім радість, тепло і ласку. (11 клас)
"Кіт": Я уявляю себе котом. Це безтурботна тваринка, яка цілий день гріється на сонці, а в ночі просто спить. Котів годують, тримають у теплі, голублять, а вони натомість нічого не роблять і живуть собі, інколи ловлячи мишей для розваги. Деякі люди не люблять котів. Це злі люди. Собаки взагалі не переносять котячого духу, бо так створила природа. (10 клас)
"Зірка": Спочатку повинен сказати, що себе я уявляю тільки собою і ніким іншим. Але якщо таке запитання постало, то мені здається , що я схожий на зірку, мало видиму з землі. Я такий же як і всі, нічим не відрізняюсь від інших. Навколо мене багато більших і менших зірок, але я ще середня зірка, яка росте, розвивається. Багато зірок навколо мене згасають, але я свічуся і згасати не збираюся . (10 клас)
"Пташка": Напевне перед кожним з нас постає питання, хто я у цьому світі. Світ занадто великий і людина в ньому, як якась маленька комаха. Я уявляю себе пташкою, що тільки-но навчилася літати, тобто вона не знає всього, що діється внизу, а лише подивиться зверху і летить далі. Так і я все знаю поверхово і дуже не заглиблююсь. (10 клас)
"Зошит": На мою думку , я - зошит для лекцій студента. Зошит для студента - найліпша підказка на контрольній, а я ж намагаюся допомогти кожному, хто потребує цього. Із зошита студент спише необхідну інформацію, але для цього туди треба її записати, занотувати. Я ж за добро зроблю добро. Але якщо в той момент, коли мені потрібна допомога, я отримаю відмову, то і я відповім тим же. Отже, до мене, як і до зошита, треба ставитися дбайливо і охайно, щоб я стала людині найкращим помічником, що виручить у відповідальний момент. (9 клас)
"Пташеня - кошеня - струмок": Чесно кажучи, отримавши це завдання, я зіткнулася із справжніми труднощами. Адже життя кожної людини - це маленький театр, в якому мають місце незвичайні перетворення.
Для батьків я - маленьке пташенятко, яке потрібно зігрівати, захищати, підтримувати у перших спробах "політати". Для них головною ціллю є дати поштовх у самостійне життя. Для друзів я , скоріш за все, кошеня, якому усе і завжди цікаво, що перебуває постійно у гарному настрою. Як відомо, коти знімають погану енергію. Відверто кажучи , я сподіваюся, що маю таку властивість. А взагалі я вважаю, що я більше схожа на струмок. Якщо у мене є якась мрія, мені немає різниці чи це піщана стіна, чи гранітна скеля. Я все одно намагаюся пройти через усі перешкоди заради щастя і мрії. (11 клас)
Як бачимо, таке завдання перетворилося для дітей не лише в задоволення, але й викликало серйозне бажання ще глибше зазирнути в себе. Читаючи відверті описи наших дітей, мимоволі забуваєш, що це школа, клас, навчальний процес. Є лише насолода від того, що кожна дитина обдарована. Взагалі бездарних дітей не буває. Є невстигаючі учні. Можливо, хтось з них не знає таблиці множення, але в душі кожної такої дитини є той таємничий куточок, в якому живе щось вічне, прекрасне , мудре, живе мрія, яку ми зобов'язані розбудити.
Але, на жаль, шановні дорослі, "теплі" кольори різко змінюються на "холодні". Нагадуємо, що про своє місце в цьому світі розмірковували діти 9-11 класів.
"Корабель" : Особисто мені життя здається схожим на річку. Течія тягне далі і далі, в кінці - смерть. У кожного свій човен. Хто невдалий , того затягне у вир чи просто понесе за течією. Я уявляю себе плавцем. Що має такий - сякий човен, але у перспективі мріє побудувати щось грандіозне.
Найвища міра життя - річки - це мати свій корабель , який зможе здолати течію і пливти туди , де вважає потрібним. Визнання людей тебе як особистості - корпус , гроші - оздоблення корабля, сильний дух - капітан, здоров'я - двигун. І всі фактори взаємопов'язані. Корабель без двигуна , особистість без здоров'я - ніщо, адже людина однією ногою в могилі, у водоспаді. Та й без грошей - голі металеві стіни...
І от мати такий корабель - моя ціль. Стати тим, кого цінуватимуть і завжди пам'ятатимуть. А поки що я ледве справляюсь з течією, яка затягує...
(11 клас)
"Квітка": Я уявляю себе квіткою, яка тільки-но починає розквітати. Росла квітка у вологому грунті, в теплі , у гарному затишному садку. Тільки іноді вітер грався з її пелюстками. Квітка любила і тепле проміння яскравого сонця і дрібні краплини літнього дощу. Їй було добре в затишному садку, де вона відчувала себе потрібною. Але квітка чомусь завжди хотіла розквітнути в іншому місці, де б вона дарувала свій аромат і красу багатьом, де б у неї було для цього більше можливостей. (11 клас)
"Хамелеон": Є така тварина на землі, як хамелеон. Так от саме нею я себе і уявляю. Тільки хамелеон змінює колір, а я - характер. Кожний день я спілкуюся з великою кількістю людей: у школі, вдома, на вулиці. Для всіх них я різна. Навіть моїх друзів можна поділити на декілька категорій. З одними я почуваюся невпевнено , а з іншими я зовсім інша.
Для батьків я дівчинка, яка трохи вище трави (лише трішки). Вчителі у школі мене вважають дівчинкою, яка не хоче вчитися, а лише думає, куди б сходити ввечері. Однокласники думають, що я завжди весела (але це не так). Друзі вважають мене дуже розумною, бо я вчуся у гімназії. Сусіди думають, що я вже виросла і стала зовсім іншою. Та на справді, мені здається , що я й сама себе не знаю. Ось чому я вважаю, що я - хамелеон. (11 клас)
"Футбольний м'яч": Взагалі-то, я гадаю, що моє життя і я сам схожий на звичайний футбольний м'яч. Адже якщо уявити, що я м'яч, то це буде дуже цікаво. Йому надзвичайно раді, коли він забитий у ворота суперника і несе перемогу одній із команд. Але не все так добре, як здається. Іноді його вважають ворогом, коли він приводить команду до поразки. Так і в реальному житті існують друзі та вороги, інколи вони можуть мінятися місцями.
М'яч літає по полю з одного кінця в інший, він є центром уваги, його підкидають в гору над головою, а інколи й вище дерев. В житті так само, то ти в центрі уваги, а то про тебе зовсім забувають. Життя тебе кидає по різним стежинам, може підняти високо над іншими. Але чим вище піднімешся, тим болючіше падати. (10 клас)
"Губна помада": Я уявляю себе помадою. Вона новенька, сріблястого кольору з невеличким дзеркальцем на ковпачку. Сама помада темно-рожевого кольору з різнокольоровим блиском. Помаду завжди носять у сумочці, це невід'ємний атрибут кожної дівчини. Але завжди приходить той момент, коли помада закінчується, і тоді вона перестає цікавити людину, навіть її зовнішній вигляд уже не приваблює певну особу і її викидають як непотріб.
Але життя не стоїть на місці і з'явиться ще багато помад, можливо навіть кращих, а про цю помаду всі забудуть. Але, можливо, цю помаду чекає не такий уже і трагічний фінал. Може статися, що її лишать собі на згадку як старовинну реліквію і через декілька сотень років вона стане унікальною пам'яткою старовини. Цю помаду поставлять в музеї і люди будуть ходити і дивуватися їй. Можливо навіть вона буде коштувати великих грошей, якщо вже губи фарбувати і не зможе. (10 клас)
"Мурашка": В житті я уявляю себе мурашкою. "Чому саме мурашкою?" - запитаєте ви. А тому, що люди схожі на мурашок в порівнянні з Землею, яка є таким самим мурашником.
Я - мурашка, котра живе у великому світі з величезними істотами. Все для мене є дуже страшним і незрозумілим. Кого я розумію, так це своїх родичів та друзів, яких у мене дуже багато. Все своє життя я працюю: будую мурашники, ношу харчі та матеріали для будівництва. А ці істоти не цінують нашої праці, вони руйнують наші будинки. Іноді ми перебудовуємо своє житло декілька разів за рік, а це дуже затяжна і тяжка справа. Але в мене є багато друзів, і тому ми всі завзято беремося за цю справу і справляємося з нею, не відчуваючи втоми.
Кожного дня я блукаю в пошуках їжі, особливо я полюбляю їсти нутрощі померлих комах. Сама за це діло я не беруся, кличу всіх, хто хоче їсти також. Разом ми накидаємося на здобич і з'їдаємо її дуже швидко. Ми дуже дружні. Для мене світ - це пекло, в якому важко вижити. Дуже часто доводиться остерігатися невідомих предметів, які опускаються на нас. Ці невідомі предмети часто є для багатьох із нас смертельними.
В загалі для мене весь світ є великою загадкою, а особливо цікаві для мене всі істоти, які живуть в ньому. (9 клас)
Це вже не просто фантазії, за якими приховано глибокий філософський зміст. Це ще й чийсь біль, чиясь самотність, а , можливо, навіть і серйозна душевна драма. Що цікаво, "автори" останніх наведених нами робіт, це діти, що нічим не відрізняються в своїй поведінці від інших однокласників. В класі вони говорять про свої навчальні проблеми і ніщо не видає їх в тім, що вони досить часто бувають як сироти при живих батьках, головне завдання яких полягає в тому, щоб одягнути і нагодувати своє дитя.
Ще один досить цікавий результат цього експерименту. На батьківських зборах в одному з цих класів як приклад були анонімно зачитані деякі роботи учнів. Батьки своїх дітей не впізнали. Гадаємо тому, що просто їх не знають. Як допомогти цим сім'ям - питання залишається відкритим.
І все ж основний висновок - наші діти змогли не просто відірватися від повсякденної буденності. Саме головне, що вони вміють відчувати і бачити красу навколишнього світу і ніби зливатися з нею, відчувати свою належність до цієї краси. Ще одна цікава деталь: чотири чоловіки (з 58) так і не розкрили свої "черепашки": роботи не написали. Але ми вважаємо, що це нормально.
А ви з чим ототожнюєте себе в цьому світі?