Історія розвитку кіно



З ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОГО КІНО

На першому в світі публічному кіносеансі в Парижі у грудні 1895 р. демонстрували фільм "Вихід із заводу": з воріт виходили чоловіки й жінки, потім виїжджали в екіпажі хазяї, і сторож замикав за ними ворота. Ось і вся "кінокартина". Показували тоді і "кінокомедію": садівник поливає з шланга квіти; хлопчик непомітно наступає ногою на шланг, і вода перестає текти. Садівник, гадаючи, що шланг забився, заглядає в отвір, тоді хлопчик прибирає ногу, і вода б'є в обличчя садівникові. Ця "художня" картина - "Политий поливальник" - викликала особливе захоплення у публіки, як, між іншим, і всі перші фільми, які знімав француз Л. Люм'єр. Для глядача було новим і незвичним, що фотографії "оживають", рухаються.

У ті роки знімання було дуже просте. Знімальний апарат встановлювали нерухомо, і все, що відбувалося перед ним, фіксувалося на плівці "з однієї точки", як говорять кінематографісти, на зразок того як ми бачимо, коли сидимо в театрі і дивимось на сцену.

Перше десятиріччя XX ст. характеризувалось бурхливим зростанням кіно у Франції, Італії, СШЛ. Правда, основну масу кінопродукції тоді становили посередні розважальні фільми.

У Франції кінодіяч Жан Мельєс починає робити трюкові зйомки - всякого роду зникнення і появи. Він знімає "привидів", літаючих звірів, екранізує відомі опери: "Фауст", "Севільський цирульник".

Особливо швидкими темпами розвивалась кінематографія в США. За три-чотири дні американці ухитрялися знімати цілу картину. Це були в основному пригодницькі фільми, комедії і сентиментальні драми, нічим не примітні з художнього боку.

Серед американських кінорежисерів того часу багато зробив для розвитку кіномистецтва Д. Гріффітс. Він творчо застосував уже відомий італійцям прийом знімання, що полягав у пересуванні знімальної камери. Камеру присували близько до актора і знімали його крупним планом, тобто так, що його обличчя заповнювало весь кадр, а потім склеювали з планом, знятим з більш далекої відстані ("загальний план"). Новий метод знімання давав можливість краще роздивитись актора, побачити його гру.

Як відомо, кіноплівка легко ріжеться і склеюється. Ці її властивості використав Гріффітс. Знявши події, що відбуваються в різних місцях, він склеював плівку так, щоб у глядача створювалось враження безперервності подій. У відомому фільмі Гріффітса "Нетерпимість" події розвиваються то в стародавньому Вавілоні, то в сучасній Америці, то у Франції часів короля Карла IX. Навіть і всередині окремих епізодів Гріффітс показував паралельний розвиток дії. Наприклад, ми бачимо, як повинно засудженого робітника ведуть на страту, як його дружина і адвокат із скасуванням присуду мчать в автомобілі до тюрми, щоб зупинити страту. У наш час такий показ дії ("паралельний монтаж") став одним з основних, звичних прийомів кіномистецтва, але в ті роки він був великим і важливим відкриттям.

Для розвитку кіномистецтва немало зробили також італійські кінематографісти. Це вони перші застосували під час знімання штучне освітлення, рухому знімальну камеру, почали робити з фанери і дерева об'ємні декорації замість мальованих, що застосовувались раніше.

Величезний вплив на передове зарубіжне кіно вже пізніше, в 20-х рр., почала робити гуманна і високоідейна радянська кінематографія. Світове визнання дістали фільми, зняті чудовими радянськими кінорежисерами С. Ейзенштейном і В. Пудовкіним.

Після першої світової війни в США недалеко від м. Лос-Анжелоса, в Голлівуді, виросло ціле кіномістечко, де розмістились численні студії. Центр американської кінематографії - Голлівуд - почав випускати величезну кількість фільмів за участю відомих кіноартистів: Мері Пікфорд, Дугласа Фербенкса, Ліліан Гіш і артистів, які переїхали в Америку: Грети Гарбо, Конрада Фейда, Глорії Свенсон та інших. Європа не могла конкурувати з Америкою, яка розбагатіла на війні. Голлівудські фільми ринули на екрани світу. У переважній більшості своїй вони були художньо недосконалими, далекими від правди життя картинами. У них благородні мільйонери одружувалися з бідними красунями, звіроподібних злочинців переслідували елегантні сищики, мчали на мустангах по прерії мальовничі ковбої.

У 20-х рр. всесвітньої популярності досяг англійський актор Чарлз Чаплін, який працював тоді в США. Він створив образ невдахи і бродяги - доброго, життєрадісного і, незважаючи на свої невдачі і злигодні, бадьорого, по-своєму щасливого, веселого і разом з тим сумного. Нема в світі країни, де не посміхалась би з екрана маленька зворушлива людина в котелку і великих черевиках, з паличкою і вусиками. Творчість Чапліна не тільки винятково талановита, вона глибоко демократична, близька народові. Саме цим і пояснюється його успіх. Чудові фільми Чапліна періоду німого кіно ("Золота гарячка", "Пілігрим", "Малюк", "Парижанка" та ін.) до цього часу ідуть на екранах усіх країн і радують мільйони глядачів.

На рубежі 30-х рр. в результаті досягнень іноземних і радянських спеціалістів було створено звукове кіно. Настав новий етап у розвитку світового кіномистецтва. У 30-ті рр. у Франції такі режисери, як Р.Клер, М. Карне, Ж. Ренуар, сценаристи Ж. Тревер, Ш. Спаак, артисти Ж. Габен, М. Морган, Д. Дар'є та інші, створили ряд прекрасних фільмів, які характеризуються правдивим показом дійсності, тонким зображенням людських характерів. Герої цих кінокартин - прості люди. Серед картин, які ввійшли в золотий фонд кіномистецтва, можна відмітити фільм Рене Клера "Під дахами Парижа", який користувався великим успіхом у Радянському Союзі.

В Англії тих років прославились біографічними фільмами режисер А. Корда ("Леді Гамільтон") і пригодницькими детективними історіями А. Хігкок ("Диверсія", "39 кроків"), висунулись талановиті артисти Вівіан Лі, Лоуренс Олів'є і деякі інші.

Кінематографія США 30-х і початку 40-х рр. поряд з випуском за рік до 500-600 нічим не примітних з ідейно-художнього погляду картин дала ряд значних фільмів, створених видатними режисерами і акторами. Це "Тупик" і "Лисички" У. Уайлера, "Диліжанс" і "Грона гніву" Д. Форда. Немало зробили для розвитку кіномистецтва і американські актори Поль Муні, Бет Девіс, Генрі Фонда та інші. З появою звуку в кіно розвинувся новий жанр - музичний фільм. У цьому жанрі здобули славу артисти Діна Дурбін, Елеонора Пауелл, Фред Астер.

У 30-х рр. Ч. Чаплін виступив уже не тільки як актор, а й як режисер-сценарист. Його фільми "Вогні великого міста", "Нові часи", "Диктатор" відомі в усіх країнах світу. Особливо великий успіх мав фільм "Нові часи", в якому Чаплін виступає з різкою критикою "американського способу життя", заснованого на владі грошей і власної вигоди. У фільмі "Диктатор" він гнівно викриває Гітлера і фашизм. |

РАДЯНСЬКЕ КІНО

У царській Росії, як і в інших капіталістичних країнах, кіномистецтво було насамперед засобом збагачення підприємців. Екран в основному заповнювали детективні (пригодницькі) картини, пошлі драми і романи.

Прогресивні прагнення передових майстрів дореволюційного кіномистецтва в Росії всіляко придушували кінопідприємці, цензура, реакційна преса.

Проте кращі представники російського кіномистецтва навіть у таких важких умовах зуміли внести значний вклад у розвиток світової кінематографії. Російське кіномистецтво вийшло на одне з перших місць у світі. Режисери Я. О. Протазанов, Б. М. Сушкевич, В. Р. Гардін, творчо використовуючи в своїх фільмах досвід передового російського театру, багато працювали з акторами, прагнули розвивати реалістичні традиції. Широко відомими в той час були талановиті актори І. І. Мозжухін, О. І. Рунич, В. Г. Орлова та інші.

Ще в 1907 р. Володимир Ілліч Ленін говорив, що кіномистецтво в руках капіталістів приносить більше зла, ніж користі. Могутнім засобом освіти воно стане тільки тоді, коли стане надбанням народу. Це блискуче підтвердилось після Великої Жовтневої революції, коли кінопромисловість була передана в руки трудящих.

Днем народження радянського кіномистецтва вважається 27 серпня 1919 р. У цей день В. І. Ленін підписав Декрет про націоналізацію кінопромисловості, тобто про перехід кінематографа з рук різних хазяйчиків до рук молодої Радянської держави.

Головна лінія радянського кіномистецтва 20-х рр. була визначена в резолюції XIII з'їзду партії, де зазначалось, що кіно повинне бути засобом комуністичної освіти і агітації.

Радянські кінопрацівники поставили перед собою такі завдання, яких не знала буржуазна кінематографія. У своїх творах вони хотіли відбити революційну боротьбу мас, великі події епохи, головним учасником і героєм яких був народ. Саме тому кращі фільми молодого радянського кіномистецтва набрали величезної, раніше не баченої сили художнього впливу. їх захоплено зустріли наші глядачі і глядачі тих зарубіжних країн, куди їм щастило проникнути через цензурні рогатки. Першими такими фільмами були "Броненосець Потьомкін" режисера С. М. Ейзенштейна і "Мати" режисера В. І. Пудовкіна.

У цих фільмах позначився вплив передових традицій російського революційного мистецтва, зокрема творчості Горького і Маяковського. З історичною достовірністю і революційним пафосом показано в них боротьбу російського народу з царським самодержавством. Кінокартини Ейзенштейна і Пудовкіна і в нашій країні, і за рубежем мали величезний успіх. Американська Академія кіномистецтва визна ла "Броненосець Потьомкін" кращим фільмом 1926 р., а на Паризькій виставці мистецтв він дістав золоту медаль. Американський критик Девід Платт писав в той час, що, починаючи з "Броненосця Потьомкіна", кінематограф перестав бути балаганом.

Свідченням розквіту культури народів СРСР стали такі твори національних кіностудій, як "Арсенал" (1929) і "Земля" (1931), поставлені 0. П. Довженком на Україні; "Намус" (1925) А. І. Бек-Назарова - у Вірменії; "Елісо" (1928) Н. М. Шенгелая і "Хабарда" (1931) М. Е. Чіаурелі - в Грузії.

Почався тріумфальний похід радянських фільмів по екранах усього світу. Твори радянського кіномистецтва стали зразками майстерності і ідейною школою для передових кінематографістів Заходу.

На початку 30-х рр. в результаті досягнень радянських і іноземних спеціалістів кіно стало звуковим. Живе слово, музика несказанно збагатили кінофільми. Виникла потреба тісної творчої співдружності кінорежисерів і авторів, які працюють для кіно. У ці роки для кіно почали писати такі відомі письменники, як О. М. Толстой, В. В. Вишневський, М.Ф. Погодін та інші.

Звукове кіно незмірно посилило вимоги до акторів. Якщо при німому кіно актор користувався тільки зовнішніми прийомами, мовою жестів і міміки, то слово поглибило завдання актора, збагатило його виражальні можливості, зробило доступним розкриття складного духовного життя персонажів фільму. Увійшла в кіномистецтво, утвердилась і стала його необхідною складовою частиною музика. З появою перших звукових фільмів багато композиторів міцно зв'язали своє творче життя з роботою для екрану.

У 1934 р. режисери Г.М. і С.Д. Васильєви створили чудовий фільм "Чапаєв" за однойменним романом письменника Д.А. Фурманова, колишнього комісара Чапаєвської дивізії. Фільм покоряє життєвою правдою, величезним революційним пафосом. Незабутній образ Чапаєва - революційного полководця часів громадянської війни - створений актором Борисом Бабочкіним. Достовірність сюжету, високий рівень акторського, режисерського і операторського мистецтва - все це зробило "Чапаєва" прапором кінопрацівників цілої епохи.

"Чапаєв" користувався великою популярністю за рубежем, особливо в Іспанії під час громадянської війни.

Відомо, що кожна нова військова частина іспанських республіканців, вирушаючи на фронт, вимагала показати "Чапаєва". І часто тут же, в залі кінотеатру, бійці республіканської Іспанії давали клятву захищати свободу своєї країни з такою ж мужністю й хоробрістю, як бійці-чапаєвці.

У середині 30-х рр. в радянському кіномистецтві намітилась деяка зміна тематики. Якщо раніше творці фільмів у першу чергу прагнули втілити на екрані боротьбу революційних мас з царизмом і контрреволюцією, то тепер у центрі уваги була нова людина - будівник соціалізму. У фільмах 30-х рр.- "Зустрічний" режисерів Ф. М. Ермлера і С. І. Юткевича, "Депутат Балтики" режисерів А. Г. Зархі і І. Е. Хейфіца, "Учитель" режисера С. А. Герасимова - у радості і горі, в самій гущі життя, у величному труді перших п'ятирічок показані прості радянські люди. У цих фільмах відбились найважливіші і найзначніші явища радянської дійсності: творча ініціатива

робітників, зростання нової, радянської інтелігенції, колективізація на селі.

Радянське кіномистецтво заговорило схвильованою мовою головних ідей сучасності, дорогих і зрозумілих всім трудящим. Розповісти про сучасника - це означало розкрити глибини людської психології, погляди і почуття нової людини, передати її основні риси.

Потокові розважальної пошлості кінематографії старого світу радянська кінематографія протиставила ідею краси праці, спрямованої на благо народу.

Постановники фільмів відрізнялись творчими почерками, різними творчими задумами, але всі вони однаково прагнули правдиво розкрити життя своїх героїв. Це й визначило успіх наших кращих кінофільмів 30-х рр., дало можливість акторам створити живі й цікаві образи. Такі чудові своєю силою реалізму, психологічною достовірністю і глибиною узагальнення образи створили видатні актори В. Р. Гардін, В. А. Бабочкін, Б. П. Чирков, М. К. Черкасов, М. М. Штраух, М. А. Крючков, О. П. Жаков, В. П. Марецька, Л. П. Орлова, Т. Ф. Макарова, М. А. Ладиніна та інші. У ці ж роки на екрани країни вийшли фільми, що розповідали про великі історичні події перших років існування Радянської влади. У фільмах "Ленін у Жовтні" (1937) і "Ленін у 1918 році" (1939), поставлених режисером М. І. Роммом, образ великого вождя революції у виконанні актора Б. В. Щукіна був яскравим досягненням акторської майстерності.

Будучи найулюбленішим мистецтвом народу, найважливішим, за словами В. І. Леніна мистецтвом сучасності, радянське кіномистецтво стало засобом виховання мас, пропагандистом передових ідей віку комунізму, засобом спілкування народів, чудовим помічником людства в його боротьбі за мир і творчу співдружність націй.

Література

Дитяча енциклопедія, видавництво "РАДЯНСЬКА ШКОЛА", Київ 1965 рік.



На головну



Світ географії та туризму



Hosted by uCoz