–еформи  ирила –озумовського - шл¤х до самост≥йност≥ ”крањни



ѕам'¤таймо, чињ ми сини,

 оли будн≥ на серц≥ чи св¤то,

«нову бачитьс¤ з давнини

”крањна, зажурена мати

≤ руйнована бачитьс¤ с≥ч.

ћинуло ’’ стол≥тт¤, розпочалос¤ ’’≤. 12 рок≥в незалежност≥. ƒл¤ ≥стор≥њ 12 рок≥в - зовс≥м небагато, а ¤к же довго наш народ ≥шов до бажаного. ≤шов через утиски, в'¤зниц≥ й сиб≥ри упродовж ус≥Їњ ≥стор≥њ в≥д час≥в  ињвськоњ –ус≥ до наших дн≥в. Ќа цьому шл¤ху загинула незл≥чена к≥льк≥сть кращих син≥в ≥ дочок ”крањни, ¤к≥ в≥дстоювали њњ незалежн≥сть. ”крањна... ¬ одному цьому слов≥ ≥ дл¤ нас, ≥ нав≥ть дл¤ чужинц≥в бринить музика смутку ≥ жалю. ”крањна - крањна трагед≥й ≥ краси, крањна, де найб≥льше любл¤ть волю ≥ найменше знали њњ, крањна гар¤чоњ любов≥ до народу ≥ чорноњ йому зради, довгоњ в≥ковоњ героњчноњ боротьби за волю. Ўл¤х ”крањни позначений високими степовими могилами, руњнами, нев≥домо коли ≥ ким складеними в≥ршами. яка велика в≥ра в нашу крањну, наш народ!

”крањнська держава формувалась прот¤гом тривалого часу в складних ≥сторичних та сусп≥льно-економ≥чних умовах. Ћюди ”крањни в≥ками творили свою державн≥сть, не раз виборювали њњ, ≥, на жаль, втрачали.

"„итати украњнську ≥стор≥ю треба з бромом, - писав у 1918 роц≥ прем'Їр ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки ¬олодимир ¬инниченко, - до того це одна з нещасних, безруких, безпорадних ≥стор≥й, до того бол¤че, досадно, г≥рко, сумно перечитувати, ¤к нещасна, зацькована, зашарпана нац≥¤ т≥льки те й робила за весь час свого державного (чи, в≥рн≥ше, нап≥вдержавного) ≥снуванн¤, що огризалас¤ на вс≥ боки: в≥д пол¤к≥в, руських, татар, швед≥в. ”с¤ ≥стор≥¤ - безупинний р¤д повстань, в≥йн, пожарищ, голоду, в≥йськових переворот≥в, ≥нтриг, сварок."

≤ ось, нарешт≥, п≥д час розпаду ћосковськоњ ≥мпер≥њ, вже на наш≥й пам'¤т≥, 16 липн¤ 1990 року ¬ерховна –ада ”крањни, найвищий орган держави, прийн¤ла ƒекларац≥ю про державний суверен≥тет ”крањни, а 24 серпн¤ 1991 року проголосила јкт незалежност≥ ”крањни, ¤кий був п≥дтверджений всеукрањнським –еферендумом 1 грудн¤ 1991 року. ”крањна стала незалежною державою.

Ўл¤х до незалежност≥ ”крањни був дуже т¤жким. ћосковський м≥н≥стр ¬олинський, перебуваючи на ”крањн≥ в 1737 роц≥, писав тод≥шньому управителю Ѕ≥ронов≥: "ƒо самого в≥д'њзду мого в ”крањну не думав ¤, що така вона пуста, ≥ ст≥льки тутешнього народу пропало, а й тепер ст≥льки вигнано (на в≥йну), що не зосталос¤ й ст≥льки хл≥бороб≥в, щоб њм самим дл¤ себе зб≥жж¤ пос≥¤ти, ≥ хоч то вважають за њх уперт≥сть, що багато пол¤ лишилос¤ без зас≥ву, але ¤к по сов≥ст≥ розсудити, то й робити немаЇ кому ≥ немаЇ чим - бо вже ст≥льки тор≥к вол≥в викуплено ≥ на п≥дводах поморено, а тепер ще й з одного т≥льки Ќ≥жинського полку вз¤то в арм≥ю 14 тис¤ч вол≥в, а ск≥льки з ≥нших полк≥в уз¤то, того докладно сказати не можна." Ќав≥ть рос≥йськ≥ оф≥цери, ¤к≥ проњжджали ”крањною, були вражен≥ картиною њњ занепаду. ¬ипробуванн¤, перед ¤кими поставила украњнц≥в рос≥йсько-турецька в≥йна, були дл¤ них подв≥йно нестерпними, оск≥льки в≥йн≥ передувала довга низка спустошливих конфл≥кт≥в. ѕереважна б≥льш≥сть козацько-польсько-рос≥йсько-турецьких воЇн, що тривали майже стол≥тт¤, починалас¤ саме на ”крањн≥. ƒо 1740 року крањна зовс≥м знекровилас¤. ѕрот¤гом наступних дес¤тил≥ть украњнська старшина скаржитиметьс¤ на те, що њхн¤ земл¤ не в змоз≥ оправитис¤ в≥д цих руйнувань.

“ак≥ обставини викликали велике невдоволенн¤ украњнського народу, ¤кий бажав в≥дновленн¤ гетьманства ≥ така можлив≥сть з'¤вилас¤. ¬ –ос≥њ на престол з≥йшла ™лизавета ѕетр≥вна. —итуац≥¤ в Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ трохи пол≥пшилас¤. ƒочка ѕетра ≤ ™лизавета пос≥ла ≥мператорський престол у листопад≥ 1741 року внасл≥док дв≥рського перевороту. ѓй не була властива особлива доброчинн≥сть, а де¤к≥ зм≥ни на краще в становищ≥ ”крањни зумовлювалис¤ низкою зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х пол≥тичних обставин. ѕевну роль з≥грало украњнське оточенн¤ ≥мператриц≥: њњ чолов≥ком був украњнець ќлекс≥й –озум, ¤кий швидко перетворивс¤ в –озумовського. ¬≥н був сином реЇстрового козака з села Ћемеш≥в з „ерн≥г≥вщини. ћав гарний голос, сп≥вав у церкв≥, пот≥м був посланий до ѕетербурга, до царського хору. –озумовський зум≥в викликати в ™лизавети симпат≥њ до ”крањни. ось чому при двор≥ ™лизавети прищепилас¤ мода на все украњнське: було там чимало украњнських сп≥вак≥в та бандурист≥в, на дв≥рцевих банкетах подавалис¤ украњнськ≥ страви тощо.

¬ 1744 роц≥ ™лизавета подорожувала на ”крањну, щоб поклонитис¤ кињвським св¤тин¤м. Ќаселенн¤ зустр≥чало њњ дуже рад≥сно, й вона була дуже зворушена цим. “еплий та шанобливий прийом цариц≥ в украњнських м≥стах спонукав њњ сказати в  иЇв≥: "як ¤ люблю народ цей благонравний ≥ незлобливий."  озацька старшина звернулас¤ до нењ з проханн¤м в≥дновити гетьманство. ™лизавета не заперечувала, але конкретних об≥ц¤нок не давала. ¬ наступному роц≥ до ѕетербурга прињхала спец≥альна украњнська делегац≥¤ з тим самим проханн¤м. ™лизавета прийн¤ла делегац≥ю прихильно й пооб≥ц¤ла, що њхнЇ проханн¤ буде задоволене. ќднак вона в≥дклала справу, бо кандидатов≥, ¤кого вона мала на думц≥, - молодшому брату ќлекс≥¤  ирилов≥ - було лише 16 рок≥в, ≥ перш н≥ж зайн¤ти цю посаду, в≥н мав набратис¤ досв≥ду. Ќарешт≥ в 1747 роц≥ була проголошена царська грамота про обранн¤ нового гетьмана. ¬ибори гетьмана Ћ≥вобережноњ ”крањни було призначено на 22 лютого 1750 року.

Ќародивс¤  ирило –озумовський в 1728 роц≥ в сел≥ Ћемешах поблизу  озельца (нин≥ „ерн≥г≥вська область) у родин≥ простого козака √ригор≥¤ –озума. «добув домашню початкову осв≥ту. ƒол¤ майбутнього гетьмана була щасливою. ” 14-л≥тньому в≥ц≥ в≥н потрапив ≥з глухого села до царського палацу.  оли почалас¤ казкова кар'Їра його старшого брата в ѕетербурз≥, 15-л≥тнього  ирила вир¤джено за кордон. ќлекс≥й –озумовський подбав про осв≥ту молодшого брата, ¤кого навчали кращ≥ тогочасн≥ педагоги ≥ виховател≥. «а кордоном  ирило повинен був здобути осв≥ту ≥ навчитис¤ поводитис¤ у висок≥м товариств≥. «а наставника дано йому ад'юнкта ѕетербурзькоњ академ≥њ наук “еплова.  ирило побував у Ќ≥меччин≥, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ, слухав викладач≥в ≥ здобував осв≥ту у Ѕерл≥н≥ та •≥тт≥ніен≥. Ќавесн≥ 1745 року повернувс¤ до ѕетербургу, де на нього вже чекав графський титул. ” 18-р≥чному в≥ц≥  ирило –озумовський став президентом –ос≥йськоњ академ≥њ наук. ÷ариц¤ одружила його з≥ своЇю плем≥нницею фрейл≥ною Ќаришк≥ною. √етьманську булаву  ирило отримав у 22-р≥чному в≥ц≥.

22 лютого 1750 року прислано було у √лух≥в од цариц≥ графа √ендрикова. ¬≥н з≥брав раду, щоб обрати гетьмана. ÷еремон≥¤ була урочиста: на майдан≥, б≥л¤ церкви св¤того ћиколи, був зроблений високий пом≥ст, укритий червоним кармазином; навколо сто¤ло козацьке в≥йсько ≥ прост≥ люди; на помост≥ та обгородженому навколо м≥сц≥ з≥бралос¤ украњнське духовенство на чол≥ з  ињвським митрополитом “имоф≥Їм ўербацьким ≥ старшина. ќ 10-годин≥ вдарили з гармат ≥ почалас¤ церемон≥¤. ≤ з великою урочист≥стю старшина ≥ бунчуков≥ товариш≥ принесли клейноди. «а ними прињхав у карет≥ шестериком граф √ендриков, п≥сл¤ чого було прочитано царську грамоту на обранн¤ гетьмана. “од≥ митрополит у своњй промов≥ в≥тав графа ≥ д¤кував цариц≥ в≥д ус≥х украњнц≥в за те, що дозволено обрати гетьмана. ѕрослухавши промову граф √ендриков звернувс¤ дол. √ромади ≥ запитав: " ого бажаЇте мати соб≥ за гетьмана?"; заздалег≥дь п≥дмовлен≥ козаки одностайно загукали: " ирила –озумовського! Ќехай –озумовський гетьмануЇ!", повторивши трич≥ своЇ запитанн¤ ≥ д≥ставши все ту ж в≥дпов≥дь, царський представник проголосив виб≥р - –озумовського. ѕот≥м вс¤ процес≥¤ з клейнодами п≥шла в ≥ншу церкву св¤того ћикола¤ на св¤ткову службу Ѕожу, в≥дправлену з нагоди ц≥Їњ рад≥сноњ под≥њ. ѕ≥зн≥ше палили з 101 гармати на шану нового гетьмана. Ќарод рад≥сно гукав, а козаки палили з рушниць. √енеральна старшина п≥днесла в дарунок царському представников≥ за труд ≥ честь 10.000 рубл≥в (на той час величезна сума), його товаришам 3.000, а полкам на ут≥ху видано б≥льше 900 в≥дер гор≥лки.

ўоб пов≥домити про обранн¤ гетьмана до цариц≥ поњхали посли: √енеральний бунчужний - ƒем'¤н ќболонський, Ќ≥жинський полковник —емен  очубей ≥ бунчуковий товариш - ≤лл¤ ∆урман. 24 кв≥тн¤ ™лизавета прилюдно в≥тала цих посл≥в ≥ затвердила нового гетьмана. ¬идала укази, щоб  ирило –озумовський мав р≥вн≥ права з рос≥йськими фельдмаршалами, а пот≥м нагородила його найвищим рос≥йським орденом —в¤того јндр≥¤.

÷еремон≥¤, що в≥дбувалас¤ в √лухов≥, не мала н≥чого сп≥льного з традиц≥йними козацькими виборами. Ќезважаючи на очевидну театральн≥сть вибор≥в гетьмана  ирила –озумовського, в≥дновленн¤ гетьманства було сприйн¤те украњнц¤ми з п≥днесен≥стю. ¬оно давало змогу законними, а отже, мирними засобами протид≥¤ти перетворенню √етьманщини на адм≥н≥стративно-територ≥альну одиницю –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ та зберегти украњнську державн≥сть у форм≥ автоном≥њ.

Ќовому гетьману дано маЇтност≥ - так званий √ад¤цький  люч (навколо √ад¤чу, що ще в≥д час≥в Ѕогдан ’мельницького були ранговими земл¤ми ≥ належали гетьманськ≥й посад≥). Ѕатурин знову став гетьманською столицею. Ќа ”крањн≥ скасовано ус≥ ком≥с≥њ ≥ страшну "ћ≥н≥стерську канцел¤р≥ю", а ус≥м московським ур¤довц¤м звелено вињхати з ”крањни. √етьманов≥ в≥ддано п≥д владу «апор≥зьку —≥ч, ¤ка ще й дос≥ не в≥д кого не залежала.

¬л≥тку 1751 року  ирило –озумовський прибув в ”крањну: "29 червн¤ того року урочисто в'њхав в≥н у м≥сто √лух≥в. √енеральна старшина на кон¤х ≥ в каретах везла гетьманськ≥ клейноди, везли бунчуков≥ та в≥йськов≥ товариш≥ царську грамоту дану –озумовському, ≥ њхав в≥н сам в розк≥шн≥й карет≥, запр¤жен≥й ш≥стьма к≥ньми, оточений скороходами ≥ лаке¤ми. …ого зустр≥ли з в≥дпов≥дними почест¤ми духовного ≥ св≥тського значенн¤ чини, котр≥ завчасно з≥бралис¤ тут, ≥ вс≥ малорос≥йськ≥ полки, котрим в перший день липн¤ публ≥чно прочитана височайша грамота з салютом ≥ трикратним залпом в≥д в≥йська, що було на парад≥, ≥ в≥д головноњ артилер≥њ з гармат. ћ≥ж тим були п≥днесен≥ та вручен≥ гетьману клейноди в≥йськов≥ й нац≥ональн≥ з належними обр¤дами ≥ церемон≥¤ми, а зак≥нчились урочистост≥ парадною процес≥Їю до соборноњ церкви ≥ сп≥ванн¤м у н≥й л≥тург≥њ ≥ молебню."

”крањнськ≥ л≥тописц≥ з великою докладн≥стю описали вс≥ ц≥ церемон≥њ - останн≥й в≥дблиск украњнськоњ державност≥ ≥ заховали њх в своњх л≥тописах ¤к останню рад≥сну под≥ю украњнського житт¤ перед остаточним скасуванн¤м украњнськоњ автоном≥њ.

ћолодий гетьман своЇю вдачею нагадував свого старшого брата, чолов≥ка ™лизавети. ÷е була людина добра ≥ лаг≥дна. –озумовський устиг призвичањтис¤ до петербурзького двору й перейн¤тис¤ його ≥нтересами. ќдначе в≥н збер≥г любов до своЇњ батьк≥вщини, любив украњнську мову (один з поет≥в ’V≤≤≤ стол≥тт¤, ќпанас Ћобисевич, присв¤тив йому, ¤к любителев≥ украњнськоњ мови, украњнський переклад еклог ¬ерг≥л≥¤), п≥сню, взагал≥ побут, хоч усе це в його очах ≥ було пров≥нц≥ал≥змом у пор≥вн¤нн≥ з житт¤м, до ¤кого в≥н звик у ѕетербурз≥. ¬≥н сумував у скромному √лухов≥ ≥ при кожн≥й нагод≥ старавс¤ вињздити до ѕетербурга й подовше там залишатис¤. ≤з своЇњ глух≥вськоњ резиденц≥њ в≥н намагавс¤ зробити маленький ѕетербург: в результат≥ з'¤вилис¤ в √лухов≥ ≥тал≥йська опера, кав'¤рн≥, французьк≥ панс≥они, французьк≥ моди; гетьманський будинок був збудований у стил≥ зах≥дноЇвропейських корол≥вських палац≥в ≥ навколо нього розведено англ≥йський парк. √лух≥в прикрасивс¤ взагал≥ гарними буд≥вл¤ми, серед ¤ких визначавс¤ величезний будинок √енеральноњ канцел¤р≥њ. Ѕатурин був розташований у гарному м≥сц≥ на високому берез≥ —ейму. –озумовський вже д≥став згоду в≥д рос≥йського ур¤ду забудувати Ѕатурин "нац≥ональними побудовами", тут мав бути в≥дкритий ≥ ун≥верситет. јле скасуванн¤ гетьманства в 1764 роц≥ не дало зд≥йснитис¤ цим планам.

–азом ≥з –озумовським вињхав на ”крањну ≥ його колишн≥й учитель √ригор≥й “еплов. …ому приписували великий вплив на гетьмана ≥ вважали, що в≥н трохи чи не сам правив поза плечима –озумовського ”крањною. —кладена ним записка "ѕро непор¤дки в ћалорос≥њ", де “еплов дуже р≥зко критикував пол≥тичний ≥ сусп≥льний устр≥й √етьманщини, вважалос¤ в стар≥й украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ за прив≥д, ¤кий використала цариц¤  атерина ≤≤ дл¤ скасуванн¤ гетьманства ≥ взагал≥ автоном≥њ ”крањни. —амого ж “еплова вважали майже за при¤тел¤ украњнського народу, ¤к≥й в≥н хот≥в оборонити в≥д утиск≥в старшини. “а нов≥ш≥ досл≥дженн¤ (ћ.¬асиленко, ≤.„еркаський) довели, що з “еплова був н≥¤кий при¤тель ”крањнського народу, вир≥шальноњ рол≥ при –озумовському в≥н не в≥д≥гравав, а був просто управителем маЇтк≥в гетьмана й керував його господарськими справами. ћ.√рушевський про “еплова: "ƒов≥реним радником гетьмана був ≤.“еплов, чолов≥к хитрий ≥ не добрий, украњнським пор¤дкам не прихильний. Ќа ”крањн≥ його вважали головним провинником скасуванн¤ гетьманства. ќпов≥дали, ¤к ще в перший об'њзд ”крањни з новим гетьманом сталас¤ пригода: у „ерн≥гов≥ в≥тер здер з –озумовського кавалер≥ю (орден) —в¤того јндр≥¤ ≥ “еплов п≥дхопив њњ; з того стара –озумаха ворожила синов≥ лихо в≥д “еплова ≥ радила не держати його при соб≥ ≥ не слухати, але той не послухав ≥ в≥д того пропав."

«а  ирила –озумовського √етьманщина переживала "золоту ос≥нь" своЇњ автоном≥њ. ’оча гетьман ≥ полюбл¤в петербурзький дв≥р, треба, про те, визнати, що в≥н таки дбав, ¤к ум≥в, про ”крањну. ¬≥н використовував своњ зв'¤зки при царському двор≥ та прихильне в≥дношенн¤ до ”крањни ™лизавети. ¬≥н добивс¤ того, що зав≥дуванн¤ справами ”крањни й зносини з нею були передан≥ з —енату до  олег≥њ закордонних справ, добивс¤ ≥ того, що  ињв був знов п≥дпор¤дкований гетьманов≥, так само ¤к ≥ «апор≥жж¤. јле т¤жче йому було в≥дстоювати ф≥нансову автоном≥ю ”крањни. царським наказом 1754 року було вказано гетьманов≥ подавати в≥домост≥ про прибутки й видатки украњнського державного скарбу. –озумовський протестував проти такого контролю над украњнськими ф≥нансами, вказуючи нав≥ть на Ѕогдана ’мельницького ≥ ƒорошенка, але добитис¤ усуненн¤ цього контролю не м≥г. Ќе добивс¤ в≥дм≥ни ≥ царського наказу того ж 1754 року про скасуванн¤ евекти та ≥ндукти, в≥д чого гетьманська скарбниц¤ втратила б≥л¤ 50.000 карбованц≥в р≥чного прибутку. ¬ наступному 1755 роц≥ були скасован≥ внутр≥шн≥ податки, ¤к≥ гальмували внутр≥шню торг≥влю ≥ докучали населенню (так зване "покуховне", "поковшовне" та ≥нш≥), ≥ м≥ж ”крањною ≥ –ос≥Їю встановлено в≥льну торг≥влю без ус¤кого мита. Ќе вдалос¤ –озумовському добитис¤ й права в≥льних зносин ≥з чужоземними державами, так само, ¤к ≥ зв≥льнити √етьманщину в≥д участ≥ в загально≥мперських в≥йнах ≥ походах та в≥д зв'¤заних ≥з цим т¤гар≥в. √етьманська ”крањна мусила вз¤ти участь у —емил≥тн≥й в≥йн≥ з ѕрусс≥Їю. ¬ 1757 роц≥ вислано до ѕрусс≥њ 1.000 компан≥йц≥в, ¤к≥ вз¤ли участь у бою п≥д ≈іерсдорфом. “од≥ ж вислано з ”крањни 8.000 погонич≥в-сел¤н, ≥з ¤ких, за даними сучасноњ хрон≥ки, "б≥льша частина в поход≥ померла й т≥льки дуже невелике число повернулос¤ додому". ¬ 1760 роц≥ в≥дправлено на фронт знову 2.000 козак≥в. «мушена була ”крањна постачати й тис¤ч≥ вол≥в дл¤ в≥йська. “¤жк≥ б≥дуванн¤ в далеких походах залишили по соб≥ пам'¤ть у народн≥й поез≥њ ≥ зберегли п≥сн≥ про битву п≥д  юстрином, де загинуло к≥лька тис¤ч украњнц≥в, козак≥в, погонич≥в.

«а –озумовського козацька старшина здобула соб≥ вир≥шальний вплив на пол≥тику ”крањни.  оли перебував гетьман у √лухов≥ ≥ п≥д час його вињзд≥в до ѕетербурга, краЇм правила старшина. –озумовський п≥д час в≥д'њзд≥в формально передав њй владу, призначаючи правити генеральних: обозного —емена  очубе¤, п≥дскарб≥¤ ћихайла —коропадського, писар¤ јндр≥¤ Ѕезбородька, осавула ѕетра ¬алькевича й хорунжого ћиколу ’аненка. —таршина вже давно звикла дивитис¤ на себе, ¤к на пров≥дну, прив≥лейовану верству, ¤к на шл¤хту, ≥ в≥д час≥в –озумовського сама назва "шл¤хетство" дл¤ означенн¤ старшинськоњ верстви входить у загальний ужиток. ¬иб≥р –озумовського на гетьмана оживив над≥њ старшини на те, що тепер њй удастьс¤ закр≥пити за собою не т≥льки св≥й економ≥чний вплив, але й своњ пол≥тичн≥ права. «а –озумовського вход¤ть у звичай загальн≥ з'њзди старшини в √лухов≥ дл¤ вир≥шенн¤ важливих справ, ≥ ц≥ з'њзди можуть перетворитис¤ в украњнський шл¤хетський сейм. Ќа одному з таких з'њзд≥в хтось ≥з присутн≥х старшин виголосив ц≥каву промову, ¤ка називалас¤ "ѕро поправленн¤ стану ћалорос≥њ." ÷¤ промова - пол≥тичн≥ ≥ сусп≥льн≥ змаганн¤ козацькоњ старшини час≥в –озумовського. ѓњ автор добре пам'¤таЇ колишню козацьку славу й сумуЇ над втратою войовничого духу на ”крањн≥; в≥н ≥деал≥зуЇ давн≥ часи, коли "були в нас сейми або генеральн≥ ради", ≥ взагал≥ пом≥тно, що його ≥деалом був конституц≥йно-парламентський устр≥й украњнськоњ козацькоњ держави, ≥ що в≥н в≥ддавав перевагу польським республ≥канським пор¤дкам перед рос≥йським самодержавством. ќднак автор промови п≥дтримував шл¤хту; на його думку, вс¤ сила пол≥тичних прав мала належати самому лише украњнському шл¤хетству, тобто козацьк≥й старшин≥; в≥н був прихильником де¤ких реформ, але вони повинн≥ були закр≥пити пануванн¤ та прив≥лег≥њ шл¤хетського стану в держав≥. Ќайб≥льше лихо, вважаЇ автор, - "мужики наш≥ здобули соб≥ самоволю ≥ в≥льно брод¤ть ≥з м≥сц¤ на м≥сце, безборонно вписуютьс¤ в козаки, т≥кають у ѕольщу, у ћосковщину", а в≥д цього зменшуЇтьс¤ хл≥боробство, невчасно виплачуютьс¤ податки, зб≥льшуЇтьс¤ безладд¤, а пом≥щики в≥д цього страждають та убож≥ють. „ерез те автор настоював на заборон≥ в≥льних переход≥в посполитих ≥з м≥сц¤ на м≥сце. ћ≥ж ≥ншим в≥н вказував ≥ на потреби суд≥вництва, але знову ж таки, щоб ус¤ влада судова була в руках шл¤хетства - старшини.

ƒ≥йсно, за час≥в  ирила –озумовського було завершено судову реформу на √етьманщин≥, розпочату ще за ѕолуботка та јпостола. ўоправда, завершити систематизац≥ю украњнських закон≥в не вдалос¤ й останньому гетьману. ƒл¤ цього йому забракло часу - адже √етьманщина доживала в≥ку. “а все ж таки в 1743 роц≥ спец≥альна украњнська ком≥с≥¤ склала кодекс закон≥в "ѕрава, по ¤ких судитьс¤ малорос≥йський народ". ¬ основу кодексу покладено Ћитовський —татут, частково магдебурзьке право, частково украњнське звичаЇве право.  одекс м≥стив закони про права верховноњ влади, про прив≥лег≥њ шл¤хетського стану, про в≥йськову службу, закони про карн≥ й цив≥льн≥ злочини, про право власност≥ та його порушенн¤, про пор¤док судового д≥ловодства, про спадщину, про м≥ську самоуправу, про в≥дношенн¤ пом≥щик≥в до своњх п≥дданих або кр≥пак≥в, про становище ≥ноземц≥в та ≥нов≥рц≥в на ”крањн≥. ”весь кодекс був пройн¤тий становим духом, ≥ кр≥зь нього червоною ниткою проходила ≥де¤ про прив≥лейоване становище шл¤хти в держав≥. ќднак рос≥йський ур¤д не затвердив цього кодексу. ¬ 1756 роц≥ в≥н був пересланий ≥з ѕетербурга гетьманов≥ –озумовському ≥ в √лухов≥ призначено нову ком≥с≥ю дл¤ його розгл¤ду. јле й з цього н≥чого не вийшло, кодекс оф≥ц≥йно не був затверджений. “а неоф≥ц≥йно його почали вживати в украњнських судах, про що св≥дчить значна к≥льк≥сть коп≥й кодексу, ¤к≥ знайшлис¤ вже в наш час. ¬ 1750 роц≥ бунчуковий товариш ‘ед≥р „уйкевич склав наукову працю "—уд ≥ розправа в правах малорос≥йських", присв¤чену гетьманов≥ –озумовському. ¬ ц≥й прац≥ проводилас¤ ≥де¤ заведенн¤ на √етьманщин≥ шл¤хетських суд≥в на основ≥ Ћитовського статуту так, ¤к це, мовл¤в, було затверджено ще в статт¤х Ѕогдана ’мельницького 1654 року, але не було зд≥йснено через в≥йни та брак осв≥чених людей.

¬ украњнськ≥й козацьк≥й держав≥ в≥д самого њњ початку ≥снували козацьк≥ суди: √енеральний суд, полковий, сотенний ≥ с≥льський (суд громади). —отенн≥ суди судили козак≥в ≥ посполитих. √енеральний суд у ’V≤≤ стол≥тт≥ був ≥ вищою апел¤ц≥йною ≥нстанц≥Їю й судом безпосередньо дл¤ справ. ѕолуботок закр≥пив до √енерального суду чотирьох асесор≥в ≥з осв≥чених бунчукових товариш≥в. ≤нструкц≥¤ гетьмана јпостола, хоч ≥ вносила певний пор¤док ≥ форму в судах, але фактично, за словами Ћазаревського, "суд зм≥шала з адм≥н≥страц≥Їю". як д≥юч≥ закони по судах √етьманщини ≥ в ’V≤≤, ≥ у ’V≤≤≤ стол≥тт¤х використовували Ћитовський статут, "ћагдебурзьке право", "ѕор¤док", "—аксон" та ≥нш≥ зб≥рники. ’оча –озумовському не вдалос¤ провести оф≥ц≥йноњ кодиф≥кац≥њ закон≥в, але в 1760 роц≥ була проведена реформа судочинства в дус≥ ≥дей ‘.„уйкевича , ¤к≥ под≥л¤лис¤ б≥льш≥стю старшини, ≥ ¤к≥ лежали в основ≥ кодексу 1743 року. ÷≥лу гетьманщину було под≥лено на 20 судових пов≥т≥в. ” кожному пов≥т≥ заведено земський суд дл¤ цив≥льних справ ≥ подкоморський суд дл¤ земельних справ. ƒл¤ карних справ установлено гродськ≥ суди зам≥сть полкових. —удд≥ мали бути виборн≥ з м≥сцевого шл¤хетства. Ќайвищою ≥нстанц≥Їю був √енеральний суд на зразок польського —удового “рибуналу. «а гетьманським ун≥версалом 1760 року належало "...мати присутн≥сть у суд≥ √енеральному 12 персонам, по-перше, судд¤м двом генеральним, а з ними дес¤ть персон вибирати в полках, чиновник≥в та власник≥в загалом ≥з бунчукових товариш≥в, старшин полкових ≥ д≥йсних сотник≥в, достойних, добросов≥сних, ¤к≥ знають права ≥ ¤к≥ житла й волод≥нн¤ своњ в тих полках мають, ≥ тим вибраним персонам бути у т≥й присутност≥ безв≥длучно". “аким чином, реформа 1760 року впроваджувала т≥ судов≥ пор¤дки, ¤к≥ ≥снували на ”крањн≥ перед повстанн¤м Ѕогдана ’мельницького на основ≥ Ћитовського статуту.

¬1763 роц≥ гетьман скликав до √лухова √енеральн≥ збори, на ¤ких було затверджено реформу суд≥вництва. ¬≥ддаючи суд ц≥лком у руки шл¤хетського стану, ц¤ реформа ще б≥льше зм≥цнила прив≥лейоване становище козацькоњ старшини. “им часом пол≥пшилос¤ в соц≥альному розум≥нн≥ становище шл¤хти в сам≥й –ос≥њ, де вона називалас¤ двор¤нством. «а царюванн¤ ™лизавети та њњ насл≥дник≥в було узаконене прив≥лейоване становище двор¤нства. ¬се це вплинуло ≥ на украњнську шл¤хту, ¤ка зрозум≥ла, що рос≥йське двор¤нство, не маючи тих пол≥тичних прав, ¤к≥ давала украњнськ≥й шл¤хт≥ автоном≥ю √етьманщини, фактично вже випереджаЇ цю шл¤хту на шл¤ху здобутт¤ соц≥ально-економ≥чних прив≥лег≥й. ѕоки що украњнська шл¤хта стараЇтьс¤ остаточно закр≥пити за собою волод≥нн¤ земельними маЇтками й зв'¤зане з цим волод≥нн¤м право на сел¤нську працю. «а –озумовського було вже значно обмежене право в≥льного переходу сел¤н ≥ тим прикр≥плено њх до панських маЇтк≥в. ¬же це вело до формального оберненн¤ сел¤н у кр≥пак≥в. “аким чином, соц≥альн≥ реформи за гетьмануванн¤ –озумовського мали чисто реакц≥йний характер.

«аслуговують згадки спроби  ирила –озумовського реформувати украњнську арм≥ю через заведенн¤ однакового озброЇнн¤ й ун≥форми - син≥й мундир з червоним ком≥ром, б≥л≥ штани, р≥знокольоров≥ шапки дл¤ кожного полку; збро¤ - рушниц¤, шабл¤ ≥ спис; кожен козак мав кон¤. «апровадив муштру за ≥ноземним зразком. ”досконалив артилер≥ю й закладено велику порох≥вницю в Ўостц≥ б≥л¤ √лухова. «а зразком лубенського полковника  ул¤бки по вс≥х полках заведене обов'¤зкове навчанн¤ козацьких син≥в - кр≥м загальноњ ще й спец≥альноњ в≥йськовоњ науки "воњнськоњ екзерциц≥њ".

ќстанн≥й украњнський гетьман пров≥в також реформу осв≥ти. ¬ ус≥х полках почали д≥¤ти школи дл¤ обов'¤зкового навчанн¤ козацьких д≥тей. ¬≥н планував в≥дкрити у √етьманщин≥ два ун≥верситети. ѕерший - оновлена на Ївропейський кшталт  иЇво-ћогил¤нська академ≥¤. ўе один ун≥верситет передбачалос¤ в≥дкрити в гетьманський столиц≥ - Ѕатурин≥.

ќднак загалом прихильна ™лизавета не сприймала багато з гетьманових ≥н≥ц≥атив.  оли в≥н просив дозволу встановити дипломатичн≥ стосунки з Ївропейськими дворами, його петиц≥ю було в≥дхилено. Ќамагавс¤ –озумовський зв≥льнити украњнське в≥йсько в≥д участ≥ у в≥йнах, пр¤мо не пов'¤заних з украњнськими ≥нтересами, але зустр≥в негативну реакц≥ю. Ќав≥ть у цей спри¤тливий дл¤ автоном≥њ √етьманщини час форсувалис¤ де¤к≥ централ≥заторськ≥ заходи ≥мпер≥њ. “ак, у 1754 роц≥ бюджет √етьманщини було поставлено п≥д рос≥йський контроль, а митн≥ кордони м≥ж –ос≥Їю ≥ ”крањною скасовано.  оли –озумовський добивавс¤ права в≥льно розпод≥л¤ти земл≥ на л≥вобережж≥, йому пов≥домили, що ц≥Їю прерогативою користуЇтьс¤ лише ≥мператриц¤. ќчевидними були певн≥ рамки, в ¤ких украњнц¤м довелос¤ вести власн≥ справи.

¬ 1761 роц≥ померла покровителька гетьмана цариц¤ ™лизавета ѕетр≥вна. Ќа престол став њњ плем≥нник голштинець ѕетро ≤≤≤.  оротке його царюванн¤ ознаменувалос¤ дл¤ ”крањни всього лише одним еп≥зодом: припинив в≥йну з ѕрусс≥Їю. ѕроте почав готуватис¤ до в≥йни з ƒан≥Їю. « ц≥Їю метою проводивс¤ наб≥р солдат≥в в окремий корпус, що мав вирушити в пох≥д проти ƒан≥њ. ƒо "голштинського корпусу" записалис¤ тис¤ч≥ молодих украњнських козак≥в, ¤к≥ вирушили в царську столицю. “а незабаром "голштинц≥" повернулис¤ додому, бо вл≥тку 1762 року ставс¤ черговий дв≥рцевий заколот.

¬бивши свого чолов≥ка ѕетра ≤≤≤, трон захопила н≥мецька кн¤гин¤ —оф≥¤-‘редер≥ка-јвгуста јнгальт-÷ербстська, ¤ка вз¤ла соб≥ ≥м'¤  атерини ≤≤. ћайбутн≥й ≥мператриц≥ допомагав ≥  ирило –озумовський, ¤кий на той час перебував у ѕетербурз≥.

” 1763 роц≥ гетьман повернувс¤ в ”крањну, де вже знали про його участь у допомоз≥  атерин≥ ≤≤ пос≥сти царський престол. ÷е обнад≥ювало старшину, ¤ка прагнула повернути своњ права й вольност≥ в повному обс¤з≥, не виход¤чи з-п≥д протекторату –ос≥њ. √етьман скликав у √лухов≥ генеральний з'њзд козацькоњ старшини, головною метою ¤кого було затвердити проведену судову реформу, але неспод≥вано на з'њзд≥ розгор≥лас¤ дискус≥¤ про занепад "прав й вольностей". Ќасамк≥нець, делегати ухвалили над≥слати цариц≥ петиц≥ю з р≥шучим закликом - повернути втрачен≥ ”крањною вольност≥ та створити парламент на зразок сейму. ¬они мотивували це тим, що њхн¤ крањна Ї окремим пол≥тико-економ≥чним орган≥змом з особливим устроЇм ≥ правом, пов'¤заним з –ос≥Їю х≥ба що т≥льки царем. ¬≥д час≥в ≤.ћазепи це була найсм≥лив≥ша вимога старшини.

—таршина намагалас¤ п≥днести авторитет гетьмана, виступивши з проектом зробити гетьманство спадковим у роду –озумовських, хоча дехто вважав це порушенн¤м козацьких прав. ќбидва проекти зводилис¤ до одного - повна автоном≥¤ ”крањни.

Ќова цариц¤ була настроЇна в дус≥ централ≥зму ≥ задумала взагал≥ знищити автоном≥ю ”крањни. кр≥м того вона особисто не любила украњнц≥в: в одному приватному лист≥ з  иЇва вона писала, що н≥де в своЇму житт≥ не бачила пров≥нц≥њ, де б люди були так≥ дурн≥ й гидк≥, ¤к на ”крањн≥. Ќа њњ думку, насамперед мало бути на ”крањн≥ скасовано гетьманство. –озумовського не могло вр¤тувати нав≥ть те, що в≥н брав участь у переворот≥ й допом≥г  атерин≥ здобути престол. Ќам≥ри цариц≥  атерини ≤≤ ч≥тко простежуютьс¤ з њњ таЇмноњ ≥нструкц≥њ генерал-прокуроров≥ сенату кн¤зев≥ ¬'¤земському, що Ї немов би пол≥тичною програмою новоњ цариц≥: "ћала –ос≥¤, Ћ≥фл¤нд≥¤ ≥ ‘≥нл¤нд≥¤ Ї пров≥нц≥¤ми, ¤кими управл¤ють на основ≥ дарованих њм прив≥лењв; порушити ж њх, раптом в≥дмовившись в≥д них, було б дуже непристойно, але й називати њх чужоземними ≥ поводитись з ними на так≥й сам≥й основ≥ було б б≥льше н≥ж помилкою, можна сказати певно - безглузд¤м. ÷≥ пров≥нц≥њ треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрус≥ли ≥ перестали б дивитись, неначе вовки на л≥с. ƒомогтис¤ цього буде дуже легко, ¤кщо розумн≥ люди будуть обран≥ начальниками цих пров≥нц≥й.  оли ж у ћалорос≥њ не буде гетьмана, то треба намагатис¤, щоб час ≥ назва гетьман≥в зникли, а не те, щоб ¤кусь особу вибрали на цей ур¤д."

 .–озумовський був викликаний у ѕетербург.  атерина ≤≤ змусила його написати рапорт про в≥дставку. 10 листопада 1764 року вийшов указ про те, що гетьманський ур¤д скасовано. ” царському ман≥фест≥ пов≥домл¤лос¤, що гетьман –озумовський добров≥льно зр≥кс¤ свого ур¤ду, що задл¤ добра украњнського народу зам≥сть гетьманського правл≥нн¤ тимчасово засновуЇтьс¤ ћалорос≥йська колег≥¤ на чол≥ з њњ президентом ≥ генерал-губернатором графом ѕетром –ум'¤нцевим.

—ам –озумовський д≥став в≥д цариц≥ величезну пенс≥ю й велик≥ земельн≥ маЇтки на ”крањн≥. ќстанн≥й гетьман ”крањни, президент ≤мператорськоњ академ≥њ наук, генерал-фельдмаршал, граф  .√.–озумовський 40 рок≥в п≥сл¤ скасуванн¤ гетьманства жив у ѕетербурз≥, за кордоном, у своЇму маЇтку ѕетровсько-–озумовському б≥л¤ ћоскви, а в 1794 роц≥ повернувс¤ до Ѕатурина, де помер у 1803 роц≥.

—касуванн¤ гетьманства стало початком вир≥шального наступу царату на украњнську автоном≥ю.  атерина ≤≤ мала на мет≥ не лише позбавити украњнськ≥ земл≥ решток державност≥, а й знищити самобутню культуру украњнського народу, його мову, перетворити украњнц≥в на злиденних ≥ н≥щих малорос≥в. ѕрот¤гом наступних рок≥в один за одним з'¤вилис¤ ≥мператорськ≥ укази, що мали довершити справу п≥дкоренн¤ ”крањни.

–еформи  ирила –озумовського мали велике прогресивне значенн¤ дл¤ ”крањни. у цей час рос≥йськ≥ двор¤ни ≥ воЇводи, службовц≥ ≥ генерали не наважувалис¤ втручатис¤ в украњнське житт¤ через близьк≥сть –озумовського до ≥мператриц≥. ѕер≥од гетьмануванн¤  ирила –озумовського став найв≥льн≥шим з ус≥х гетьманських правл≥нь п≥сл¤ ѕетра ≤. ” цей пер≥од серед сел¤н ≥ старшин запроваджуютьс¤ де¤к≥ звичањ, шана до народу. —ел¤ни змогли трохи зв≥льнитис¤ ≥ налагодити своЇ господарство, хоча ≥ ненадовго. Ѕез сумн≥ву, реформи значно зачепили житт¤ украњнц≥в - це ≥ судова реформа, ≥ осв≥тн¤, ≥ в≥йськова, ≥ податкова. ѓх пережитки д≥йшли нав≥ть до революц≥њ 1917 року. —удова ≥ податкова реформи, хоч ≥ були проведен≥ з наближенн¤м њх до рос≥йського пор¤дку, проте була ≥ велика в≥дм≥нн≥сть м≥ж ”крањною ≥ –ос≥Їю. —уди були виборними, ≥ це була чи не найб≥льша в≥дм≥нн≥сть в≥д –ос≥њ. —аме виборн≥сть судд≥в - один з демократичних принцип≥в незалежност≥. ќтже,  ирило √ригорович –озумовський зробив великий крок на шл¤ху до незалежност≥. якби вс≥ задуми останнього украњнського гетьмана зд≥йснилис¤, то ”крањна могла б мати власну державн≥сть, стала б самост≥йною, н≥ в≥д кого незалежною державою.

ћи, сьогодн≥шн≥ учн≥, маЇмо можлив≥сть вивчати ≥стор≥ю ”крањни, р≥дну мову ≥ л≥тературу, народознавство, на виховних годинах звертаЇмос¤ до традиц≥й ≥ звичањв украњнського народу. ћи - майбутнЇ ”крањни. наш обов'¤зок - любити р≥дну землю, плекати њњ, зм≥цнювати могутн≥сть, забезпечувати непод≥льн≥сть територ≥њ, дбати про недоторкан≥сть њњ кордон≥в, берегти волю ≥ незалежн≥сть. ћи повинн≥ пишатис¤ нашим славним минулим. ¬оно допоможе нам висто¤ти в нелегк≥ тепер≥шн≥ часи. ÷е потр≥бно не т≥льки кожному з нас. ÷е потр≥бно ≥ дл¤ того, щоб не вмерла, в≥чно жила ненька - ”крањна.

ўе не вмерла ”крањна, вистраждала волю

≤ дай, Ѕоже, њй в≥днин≥ щасливую долю.



Ќа головну




—в≥т географ≥њ та туризму



Hosted by uCoz