Історія вільного торгового міста Броди (від початку до першої світової війни)
План
1. Історія міста Бродів.
2. Розвиток ярмаркової торгівлі у місті Броди.
3. Броди важливий транзитний торгівельний пункт між Сходом і Заходом.
4. Список використаної літератури.
Стародавня історія Брідщини починається з часу заселення її первісними людьми. Найдавніші стоянки належать до середнього кам'яного віку - мезоліту (X - V тис. до н. е.)
Стоянки людей цього часу знаходяться у Старих Бродах. В них жили люди сучасного фізичного типу. Основним їх заняттям було добування їжі. Вони полювали переважно на таких великих тварин як північні олені, лосі, коні, зубри та інших. Зуб волохатого носорога, що зберігається у Брідському історико - краєзнавчому музеї свідчить про те, що ця велика тварина теж була об'єктом полювання первісних мисливців. Основним матеріалом для виготовлення знарядь первісним людям Брідщини служив камінь. Перевагу надавали кременеві, як найбільш твердому мінералу.
У мідно - кам'яному віці на Брідщині проживають різні племена. Як вони себе називали, ми не знаємо, бо не було в них писемності, а тому вчені дали їм умовну назву "археологічних культур". В процесі археологічних досліджень у с. Підгірці (15 км.від Бродів), в урочищі Городисько знайдено глиняний посуд та знаряддя праці племен трипільської культури .
В селі Суходоли (8 км. від міста) досліджено пам'ятку інших племен мідно - кам'яного віку - енеоліту ( сер. IV - кінець III тис. до н. е. ) - кам'яну гробницю, в якій був похований представник родоплемінної знаті культури кулястих амфор.
В першій половині II тис. до н е. сюди прибувають племена культури шнурової кераміки, які прикрашали свій глиняний посуд відтисками шнура. Більшість вчених вважають їх індоєвропейцями, предками слов'ян, балтів і германців. Зі степів України шнуровики принесли звичай ховати своїх покійників під курганами. У селі Висоцьку Брідського району проведено розкопки одного з таких курганів. У ньому біля останків людини стояв глиняний посуд, в якому була їжа для покійника. Яскравим і ще не повністю дослідженим явищем в історії району була Висоцька культура, що існувала в перехідний період від бронзового до раннього залізного віку та частково в ранньому залізному віці (XI -VI ст. до нашої ери). Територія племен висоцької культури охоплює межиріччя Бугу, Стиру, Дністра. Найтиповіші їх пам'ятки знаходяться у Брідському районі. Назва культури походить від с. Висоцьке, де у кінці XIX ст. було відкрите і досліджене кладовище цих племен. З більш ніж 20 відомих нині пам'яток висоцької культури найзначнішими є поселення і поховання у Висоцьку, Луговому, Конюшкові, Смільному, Орихівчику, Ясенові. Племена висоцької культури, перші на Брідщині почали виробляти і
застосовувати залізні знаряддя, але продовжували користуватись крем'яними наконечниками стріл, списів, крем'яними серпами, кам'яними бойовими сокирами. На землеробський характер господарства племен вказують знахідки серпів, кам'яних зернотерок для розмелювання зерна та культові речі: глиняні моделі хлібин, рослинний орнамент глиняного посуду. У племен висоцької культури були поховання покійників двох типів - грунтові і підкурганні, за двома обрядами - тілопокладання і тілоспалювання. Грунтові поховання нині на поверхні нічим не зазначені і їх, як правило, знаходять випадково під час земляних робіт. Найбільш ґрунтовий могильник досліджений біля села Лугового - 450 поховань. Один з курганних могильників досліджений в уже згаданому Висоцьку, яке дало назву культурі -289 поховань.1
Про зв'язки племен висоцької культури з скіфськими племенами свідчать знайдені в похованнях речі скіфського типу.
У 2 половині II тис. до н. е. І на початку І тис. до н. е. Брідщину займали нащадки культури шнурової кераміки - племена комарівської культури. Назва культури походить від с. Комарів Івано - Франківської обл., де було досліджене їх типове поселення і кладовище. Вчені вважають, що вони протослов'яни. Поселення цих племен виявлені в Старих Бродах. Це теж були стародавні скотарі і землероби Брідщини.2
На території району відкрито кілька пам'яток ранніх слов'ян ІІ - VІІІ ст. до н. е. (Попівці, Під камінь, Гаї, Бордуляки і ін.). Їх пам'ятки ІІ - V ст. мають умовну назву "черняхівська культура". Племена черняхівської культури вже вміли виготовляти гончарний посуд, торгували з причорноморськими провінціями Римської імперії. Якраз на цей час припадає найбільше розповсюдження римських монет на Брідщині.
Що ж приваблювало людей на Брідщині, що вони з стародавніх часів селилися на її території, господарювали, захищали її від ворогів? Перш за все тутешні природні умови та географічне положення району. Він лежить на перехресті важливих стародавніх шляхів, що мало важливе значення для розвитку господарства і культури. Це, насамперед витоки річок Стиру, Ікви, Серету, Бугу. Водні артерії в стародавні часи були головними шляхами для перевезення вантажів, обмну і торгівлі. По Дністру та його притоках можна було з Причорномор'я піднятися до витоків Бугу, Стиру, Ікви і по них дальше подорожувати до племен, які жили далі на північ аж до Прибалтики. З півдня від середземноморських цивілізацій, з Римської та Візантійської імперій везли метали, коштовне каміння, зброю, оливкову олію. А з півночі везли янтар, мед, шкіри. Через нашу територію пролягав стародавній сухопутній шлях з заходу на схід. Броди стоять на ньому. Про зв'язки Брідщини з цими далекими краями свідчать знайдені на території району речі. Наприклад, срібні римські монети ІІІ - ІV стт. В селах Логове і Підгірці. Про римські імпорти на Брідщині згадує Я.Онищук в в своїй праці, що висвітлюють цей період. Це монета імператора Гальби (І ст.), намистина з скляної пасти та бронзова застібка - фібула (IV - V ст.) знайдені в околицях с. Попівці, біля якого є кілька пам'яток стародавньої історії.
Довгий час іде суперечка чи існувала підкарпатська дорога транзитної торгівлі між Заходом і Сходом у IX - X століттях. Позитивно на це відповідали такі вчені як: Гумовський, Котович. Спираючись на свідчення арабського мандрівника Ібрагіма ібн Якуба про руських купців, що приходять др Праги з Кракова, вказував на підкарпатську дорогу М. Грушевський. Однак не було досить вагомих археологічних доказів цього. Знахідка у 1986 році поблизу Бродів в селі Йосипівка скарбу арабських монет VIII - IX століття є важливим доказом на існування такої дороги. Скарб складався з дирхемів датованих періодом 708 - 812 років нашої ери, що були карбовані в Багдаді (Ірак), Ісфаган (Іран), Самарканд (Трансоксанія), Аббасія (Магриб). Дослідження показують, що трансконтинентальна магістраль Багдад - Трансоксанія - Хозарія - Камська Болгарія - Київ - Краків - Прага, мали багато розгалужень і одне з них проходило на території де стояли Броди. Це були дві вітки: одна на Прагу ( центр торгівлі хутром), друга -на багату янтарем Самбію.1
Броди цілком могли брати участь в цій торгівлі. Це ми можемо судити проаналізувавши давні історичні джерела. Перший український історик, чорноризець Нестор, з Києво - Печерського
монастиря, пишучи свою історію Руси - України в XI - XII ст. відому як "Повість минулих літ", згадує Броди, як місце зустрічі князя Володимира Мономаха з Ярополком, князем Володимиро -Волинським. "І ще раз я пішов походом за Із'яславичами за Микулин, але не знайшов їх І тієї ж весни пішов до Ярополка, де ми зібралися в Бродах".2 А далі Мономах каже: "Тієї ж зими я пішов до Ярополка на наради до Бродів і ми заключили велику любов".3 Не вказана в документі дата зустрічі, лише місце. В той же час у "Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям" під 1084 роком згадується про зустріч князя Володимира Мономаха з князем Ярополком Ізяславовичем, не вказуючи місце зустрічі.4 Порівнюючи ці тексти, історики прийшли до думки рахувати 1084 рік початком літочислення міста Броди.
Зустрічі князів вказують на вагоме місце, що займало місто Броди в той час. На жаль, під час навали Батия на Русь у 1241 році Броди були знищені татарами, як і навколишні міста. Вони втратили своє давнє значення, хоч і не зникли повністю з лиця землі так, як славне колись місто Пліснесько. Броди відбудовуються. Але провідна роль відводиться історією Олеську, де в XIII столітті збудовано замок і Броди на довгі роки будуть пов'язані з історією міста Олесько.
В часах Галицьке - Волинської держави, заснованої князем Романом Мстиславовичем з Мономашої родини аж до смерті останнього представника Романовичів, Юрія II Тройденовича, 1340 року , Броди належали до Волині князя Любарта - Дмитра.
У 1366 році деякі волинські землі в тому числі і Олеський замок були загарбані польським королем Казимиром Великим. У руках польського й угорського королів, чи їх васалів, Олеський замок перебуває до1382 року, коли він знову дістався князю Любарту - Дмитру.
У війні литовського князя Свидригайла з братом, королем Ягайлом, за ліквідацію польської гегемонії на литовське - руських землях олеський замок був важливим пунктом опору проти польського "дранґу нах остен". Оборону Олеська організував Івашка Прислужич в руках якого перебував замок. Лише після довготривалої облоги полякам вдалося здобути замок у 1432 році.1
Отак у 1432 році відірвано Олесько, а з ним і цілу округу разом з Брідщиною, від Волині та прилучено до тих земель колишньої Галицьке - Волинської держави, що вже належали до
Польщі та з яких утворено так зване "руське воєводство". Олесько з Брідщиною ввійшло до його "львівської землі".
Привілеєм, наданим у Буді, тодішній столиці Угорщини, в 1441 році король Владислав III Ягеллончик надав Іоану Сенінському (Янові зі Сєнна) за вірну службу і оборону руських земель від татар у володіння землі разом з Олеським замком і селами навколо нього. На цих землях знаходилося поселення оточене сосновим лісом і називалося воно Броди.
По смерті Іоана Сенінського Броди відійшли до його сина Петра (1477 рік). По ньому залишились дві дочки які продали частину своїх земель разом з Бродами жінці воєводи Подільського Мартина Камєнєцького, що було узаконено добровільною угодою укладеною у Львові в 1511 році.2 Мартин Камєнєцький помер десь біля 1540 року. Три сини, що він мав, змогли вступити у права власності на володіння землями лише після смерті матері в 1578 році. Броди після розподілу земель між братами дісталися Іоану і Альберту (Войтеку). Брати вели досить розпутне життя і в 1580 році вимушені були продати частину володінь на оплату своїх боргів Станіславу Жолкєвському, воєводі Белзькому.
Броди привернули особливу увагу воєводи через своє зручне географічне розташування. Через Броди проходив шлях з Заходу на Поділля, Волинь та інші руські землі. Броди стояли на межі впливу татар і тому власник цих земель вирішує укріпити місто збудувавши замок. Замок споруджується на острові (сьгоднішня назва "Островчик"), що розташовувався посеред ставу
Копань утворений греблею між Бродами і Лагодовим. Поряд вирішує закласти місто. Виростають нові будівлі серед яких виділяється костел святого Станіслава. Станіслав Жолкєвський постановив назвати замок і місто, що виростає навколо нього від свого гербового родинного клейноду "Любічем" і поширює цю назву на все поселення, що знане було як Броди. За поселенням, що існувало до будівництва замку закріпилася назва Старі Броди.
22 серпня 1584 року за привілеєм короля Стефана Баторія місту Любечу надано німецьке або магдебурське право.1 Цей привілей передбачав для Бродів 3 ярмарки. Перший ярмарок в першу неділю після свята Зіслання св. Духа (6 червня), другий ярмарок - день після Різдва Присвято! Богородиці (22 вересня), третій ярмарок - 7 січня. Передбачалося два торги - в неділю і в п'ятницю.
Місто звільнялося від сплати "мостового" і "гребельного" збору, але залишався митний збір на користь короля і держави (Республіки польської).2
Реально магдебурзьке права залишилося на папері, так як Броди були у приватній власності і залежали від волі власника, який міг не рахуватися з рішенням самоуправління міста. Кінцеве рішення залишалося за власником міста Прикладом цього є грамота фундатора від 1586 року за якою міщанам дозволялося будуватися по сусідству з замком, користуватися при потребі сіножатями, лісом..3
Помер Станіслав Жолкєвський 25 липня 1588 року на 63 році життя. Місто Любич разом з навколишніми селами перейшло у володіння його сина Миколи. Він засновує католицьку парафію і розширює її вплив на населення міста. Після смерті Миколи у 1597 році землями управляє вдова Анна, що залишилася з 4 дітьми. На їх просьбу король Сигізмунд III підтвердив привілей даний місту Любечу Стефаном Баторієм. Це було юридичне підтверджено на Варшавському Соймі 20 березня 1597 року.
Нове ім'я Любич за містом не втрималось. Жителі міста привикли до попередньої назви - Броди, і у вжитку продовжували називати місто Бродами витіснивши остаточно назву Любич. Так в записках Анни Жолковської від 20 грудня 1598 року говориться "до костела Бродського".4
Наступне розширення привілеїв місту відбулося у 1614 році грамотою сина Анни Жолкєвської Лукаша (Луки) Жолкєвського. Бродами з навколишніми селами він володів до 1629 року.
Провівши свою молодість у військових походах, він втратив здоров'я і частину свого майна. Залишаючись бездітним Лукаш Жолкєвський уступає половину свого добра даром, а другу половину продає за 500 000 золотих, сандомирському воєводі польському коронному гетьману Станіславу Конєцпольському.
Станіслав Конєцпольський відзначився як гетьман в історії Польщі славними воєнними справами. За це він іменувався воєводою Сандомирським і отримав староства: Жарновецьке, Буське, Барське, Битовське, Ковельське, Жарновецьке.
Отримавши у власність Броди, займається покращенням побутового життя міських жителів через введення привілейних грамот. В Бродах 8 квітня 1629 року, видано грамоту Станіславом Конєцпольським в якій він, як власник міста переглянув подані жителями міста пропозиції щодо дійсності їх прав і свобод, наданих його попередниками. Підтверджуючи права і свободи, якими володіли міщани, він зменшує кількість поборів на користь власника міста. За жителями залишаються привілеї передбачені Магдебурзьким правом, право на вільне використання землі, право на вільне володіння ними пивоварнями, цукроварнями, садами виноградними за невелику плату. Звільнялися жителі міста від десятини, але мали платити по 5 грошей від кожного пня бджіл і по 1 грошу на чверть року за кожного хлопчака школяра. Для збору доходу в казну міста, встановлювалися ярмарки на святого Юра, святого Прокопа і на святу П'ятницю.1
Станіслав Конєцпольський бачив, що населення відчуває недостаток в пасовиськах і тому власною грамотою віддає міщанам свої пастівні ( три острови між селом Смільним і за Львівською брамою, та вигін для худоби від міста аж до села Суходоли).
Його стараннями започатковано виготовлення шовкових тканин, яких не було навіть в самій Польщі. Будує підприємство по виробництву селітри.2
Сади виноградні займали відносно великі площі бо міщанам вина вистачало не лише на власні потреби, а й на продаж.
Станіслав Конєцпольський вирішує власним коштом укріпити місто. Король Владислав IV довідавшись про це, подає на королівський сойм в Кракові 11 березня 1633 року привілей для міста Бродів. Король надає місту Броди маґдебурзьке право в такому об'ємі в якому його мали найбільші міста Польщі. Судові рішення міська дума може власною печаткою завіряти. Цехи зрівнювалися в правах і свободах з львівськими, люблінськими, краківськими. Ярмарки в Бродах зрівнювалися з Люблінськими і Торуньськими. Торговельний шлях з земель Київських і
Волинських мав проходити через Броди, де купці з товарами своїми мали залишатися на три дні. Броди одержували "право складу" і всі товари, що з Волині, Києва, Полісся йшли до Польщі, а це: жир, шкіра, мед, льон, коноплі, сіль, селітра, вовна, хміль, риба і ті що з Польщі і Гданська на схід направлялися, виставлялися в Бродах на оптову торгівлю. Купці Бродів звільнялися від сплати мита мостового і гребельного, крім пограничного на "вічні" часи і на 15 років від сплати збору на потребу міської громади.
В 1637 році при сприянні Станіслава Конєцпольського відкривається школа, вчителями якої стали випускники з академії Краківської.
З листа учителя Комадарського до Конєцпольського на новий рік у 1641 року можна дізнатися про те, що у Бродах уже проживали багаті купці - вірмени.
Відчуваючи близький свій відхід у вічність, Станіслав Конєцпольський в присутності католицького священика 11 березня 1646 року склав заповіт за яким зобов'язав свого сина Олександра побудувати в Бродах католицький костел. Для цієї потреби він заповів золото, що зберігалося на депозитивному банківському вкладі. В цій новозбудованій святині мали бути поховані тіла родини коронного гетьмана. На відправу богослужінь за душі померлих, що мали відправлятися часто і пишно, мати Олександра заповіла по заповіту 1000 червінців золотих. В цей же день (11 березня ) Станіслав помер. Похорон відбувся ЗО квітня з великою пишністю.
Сучасники пишуть про Станіслава Конєцпольського як про людину, що був він чоловік відважний, запальний і жорстокий.
Жорстоке поводження з українським народом і козаками, налаштовувало народ на помсту. У випадку бунту, полонених бунтівників наказував четвертувати, вішати, садити на палю. Міг ціле поселення за непослух перетворити на попіл. В час народної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, Олександр Конєцпольський придушив виступ українського населення в Константинові (сучасний Староконстантинів). За це Богдан Хмельницький направляє полковників Нечая, Небабу, Головача на Дубно і його околиці, а сам від Збаража направляється під Броди. Місто було взято в облогу і під час штурму зазнало великих руйнувань, сам замок козаки не зруйнували. Прислужився Бродівський замок полякам і в 1651 році під час битви під Берестечком. Після битви, король Ян Казимир деякий час жив в Бродах (червень 1651 року). 18 жовтня 1658 року в Бродах народився відомий вчений - домініканець Олександр Бергоф. Збереглися його записки про підкаміньських домініканців. Помер Олександр Конєцпольський в 1659 році в Підгірцях, звідки його тіло було перевезене до Бродів.
Його син Станіслав Конєцпольський побудував в Бродах кам'яний костел куди переніс мощі своїх попередників. 31 жовтня 1669 року в Кракові були підтверджені всі права і привілеї міста, а 14 листопада цього року, було отримано привілей для столярного цеху міста Броди.1
Він настільки зміцнив міські укріплення, що жителі навколишніх сіл почувалися в безпеці на випадок нападу ворогів.2
В 1676 році в Бродах поселилась велика громада вірмен та домініканці з Підкаменя рятуючись від нападів татар. Конєцпольський бажаючи закріпити монахів в місті, пожертвував місце під забудову костела св. Станіслава та ЗО 000 польських золотих (3 березня 1678 року).
Сам Конєцпольський будучи бездітний 22 серпня 1682 року складає заповіт за яким місто Броди з навколишніми селами перейшли у власність, як дар, молодому королевичу Якову Собескому.
За умовами заповіту спадкоємець повинен був потратити на доброчинні потреби 35200 польських золотих. Можна сказати, що королевич Броди купив.1
Ян Олександр Конєцпольський ображений, що йому не перепали Броди, двічі нападав на Броди і оволодівав замком. За Любельським трибуналом 1700 і 1714 років повинен був покинути замок і відшкодувати нанесені збитки. Крім цього його засудили на вигнання.
Про місто Броди, часів володіння ними Собецькими, знаходимо чудовий опис міста зроблений французом Деларе. Він описує, що року 1690 Броди прийняли вигнаних з Молдавії єпископів Баковських. З 1693 року тут проживає єпископ Віктор Аманд.
Після смерті Яна III в 1696 році турки спустошили Волинь і пограбували Броди не зустрівши сильного спротиву. Невдовзі після цього випадково згоріла значна частина міста разом з костелом і дзвіницею. Відновлено костел було в 1699 році. В тому ж році королевич Собеський видав грамоту датовану 4 червня 1699 року, в якій надавалися певні привілеї жидам, що проживали в місті. За ними закріплювалась всяка промисловість, торгівля, власне самоуправління. Звільнялися вони і від сплати частини зборів в казну міста.2
Листом від 4 вересня 1703 року уступив королевич Яків місто і замок Бродів за борги графу Гаврилі Виховському. Який уже 8 січня 1704 року продав Броди і село Лагодів Йосипу Потоцькому, воєводі і генералу земель Київських. Як власник міста, Йосип Потоцький, урочисто в'їхав в Броди 8 травня 1704 року.
В 1709 році містом оволоділи російські війська наробивши багато шкоди міщанам. А в 1711 році на місто під час ярмарку напали росіяни очолювані Голинським і Оранським. Скориставшись тим, що Потоцький був в той час при Карлі XII в Турції росіяни зайняли місто разом з замком. Повернувшись Йосип Потоцький відвоював місто.
В 1715 році сталася в місті велика пожежа, що знищила більшу частину міста від замку і до костела. 1734 році місто було знову захоплене російськими військами під командуванням князя Гессен - Гомбурга практично без опору.
До 1742 року життя міста проходить відносно спокійно, що сприяє розвитку забудови міста, торгівлі в місті, зростання добробуту міщан. Біда прийшла в час ярмарку на святого Юрія (6 травня), коли спалахнула велика пожежа. Згоріла більша частина міста, збитки купців від втраченого товару обраховувались мільйонами золотих. В пожежі загинули десятки міщан. Після цієї події майже всі вірмени покинули Броди і торгівля перейшла до рук євреїв. Єпископ з Луцька, Ковельський старався навернути євреїв в християнську віру, але старання його були марні.
Згадуються Броди в житті дипломатії під 1748 роком у зв'язку з приїздом до міста турецького посла. Тут турецький посол мав зустріч з Потоцьким. 11 березня 1748 року вони вели переговори про звільнення з полону двох татарських вельмож.
Йосип Потоцький в лютому 1751 року занедужав і в травці цього ж року помирає в Залізцях, похований в Станіславі. Наступний власник міста, Станіслав Потоцький, відзначався тим, що засновував монастирі, будував церкви, займався справами милосердя. Помер він 8 лютого 1760 року, і похований в Збаражі. Тоді ж засновано в Бродах орден милосердя "Сестри милосердя", що розташовувався поблизу костелу. Хто був фундатором сестер милосердя, достеменно не відомо. На думку одних, вдова Станіслава Потоцького, Олена Потоцька, на думку інших, отець Видзга, канонік Луцький. Йому приписують заснування монастиря, а його сином, Юрієм Видзгою, деканом Холмським, було збудовано саму обитель для сестер милосердя при костелі. У 1763 році тут сталась пожежа від якої згоріла значна частина міста. Після цього для будівництва будівель в місті почали більше використовувати камінь, замість більш доступного і дешевого дерева.
Чотири брати Потоцьких зустрілися у Варшаві 20 вересня 1770 року, щоб розділити свої володіння між собою. Броди з навколишніми землями одержав у власність Вікентій Потоцький. Вони оцінювались в 6 653 985 польських золотих. З 1779р. місту надано привілей, що передбачав прокладання поштового тракту від Бродів до Києва.1 В 1786 році було зроблено ряд доповнень до універсалу 1779 року. Результатом цього стало у 1787р. об'єднання вексельного та торговельного судів з міською управою. В тому ж році відкрито тут дівочу школу при ордені Сестер милосердя.
З 1788р. визначено границі міста Броди від навколишніх поселень. Тоді перенесено окружний чин в Золочів і відділено римсько-латинський прихід від Луцької єпархії , приєднавши його до Львівської.
В 1801р. згорів монастир Сестер милосердя, які вимушені були переїхати в Заложці.
В наступному році сюди приїжджав Великий князь Констянтин , брат руського імператора.
В 1805р. місто Броди побачили російські війська під управлінням Кутузова, що йшли в похід на Моравію.2
З 1809році частина Золочівського округу з містом Броди була зайнята військами князівства Варшавського. Після відступу військ у 1812 році, замок закрили і залишилась від нього лише житлова площа та півкруг валів з казематами, для сховищ та магазинів.
У травні 1817р. в місті спалахнула пожежа, яка знищила 18 будівель, з них було 2 вірменських, а решту єврейські.
Біля 1833 року власниками Бродів стає родина Молодецьких. Перший поміщик цієї родини, яка заволоділа нашим містом, звався Ян Казимир Молодецький .
29 квітня 1835р., згоріла найкраща частина міста. Вогонь поширювався від південної сторони на захід. Жертвою пожару стало 154 будинки, внаслідок чого без житла залишилось 396 жителів. Збитків було завдано на 385 750 гульденів У 1836р. відвідав Броди архієпископ Піштек. Пізніше відвідали місто архієпископ Баранецький (1850р.), Верхлейський (1862р.). В Бродах урочисто був прийнятий духовенством і численним народом митрополит Григорій (1862р.). Архікнязь Фердинанд відвідав місто у 1842р. через кілька років (в 1855р.) тут побував архікнязь Карл Людвіг, брат імператора.
У 1858р. Броди запам'яталися кримінальним злочином, що став досить гучним в окрузі. Вбивство Боржемським банкіра Гауснера завершилось судом у Львові, який приговорив винного до смертної кари через повішання у Львові.
Нещасливим для будівель міста став 1859р. коли місто зазнало три пожеж. Перша (5 травня) пожежа відзначилась надзвичайною жорстокістю в історії міста. За даними комісаріату міліції загинуло 16 осіб , багато було поранених , згоріло більше 950 будівель з них 694 житлові будинки. Збитків було завдано на суму 5млн. золотих монет. Римська церква, єврейська синагога , велика кількість складів і магазинів стали жертвами пожежі. Другий пожар спалахнув 18 липня. Згоріла пивоварня і декілька будинків. Третя пожежа трапилась 16 листопада, коли згоріло 11 будинків. Внаслідок таких нещасних випадків жителі Бродів вирішили побудувати нові будинки.
Для покращення справ торгівлі, вирішено побудувати залізну дорогу від Львова до Бродів, а звідси через Радивилів до Київ і дальше до Одеси. Проект лінії Львів - Броди був розроблений ще в 1841 році. З метою розпочати будівництво було відправлено 25 депутатів у Відень. Делегація отримала в міністерстві згоду на будівництво дороги у 1862 році. В жовтні 1868р. залізна дорога від Львова до Бродів була вже готова до використання. Відкриття лінії відбулося лише в липні 1869 року. Російський уряд викінчив залізничну лінію Здолбунів - Радивилів у 1872 році. Роком пізніше Радивилів було сполучено з Бродами, де з оглядом на різницю в ширині рейок, відбувалось переладовування товарів до австрійських кордонів.
Завдяки старанням брідського купця Ізраїля Бернштайна, встановлено в1809 року поштовий рух Львів - Броди. Спочатку пошта курсувала три рази , а від 1825 року п'ять разів на тиждень.
Телеграфічну станцію в Бродах відкрито в 1856 році і в скорому часі її рух зайняв третє місце після Львова і Кракова.1
Зміна економічної ситуації та позбавлення Бродів привілею вільного міста, спричинили застій у розвитку Бродів. В 1880 році населення Бродів мало населення 20 071 мешканців, а в 1921 році лише 10 867 мешканців. До 1866 року Броди залишаються дистриктом Золочівської округи, коли місто стало осідком повітового староства. Після 1880 року від повіту відірвано шість громад, яких приєднано до Золочівського повіту. Одночасно до Бродовського повіту приєднано громади Дуб'є, Кадлубиська, Ражнів, Чехи, Ясенів, що раніше належали до Одеського повіту. Після цих змін населення повіту нараховувало 123 037 мешканців, що проживали в місті Бродах, сім містечок (Залізці, Топорів, Під камінь, Лопатин, Лешнів, Щуровичі, Станіславчик), 94 сільські громади та 97 фільварків.
Двадцяте століття принесло нові зміни кордонів повіту. В 1910 році після створення Зборівського повіту відійшли від Бродовського повіту громади залозецької сторони - 11 сіл. Створений Радехівський повіт зменшив Бродський світ ще на 20 громад. За Бродами залишилося тільки чотири громади Бордуляки, Руда Бродська, Монастирок, Станіславчик. В цих границях Бродовський повіт залишавсь без змін до часів Західне Української Народної Республіки (ЗУНР) 1918 року.
Зручне географічне розташування міста безумовно робило його важливим торговельним центром в різні часи.
Ярмаркова торгівля бере свій початок з тих часів, коли 22 серпня 1584 року за привілеєм короля Стефана Баторія місту Любечу надано німецьке або магдебурське право. Цей привілей передбачав проведення в Бродів трьох ярмарків. Перший ярмарок в першу неділю після свята Зіслання св. Духа, другий ярмарок -день після Різдва Присвятої Богородиці, третій ярмарок-7 січня. Передбачалося два торги - в неділю і в п'ятницю.
Про перші роки проведення ярмарків інформації дуже мало. Відомо, що головним товаром місцевих купців, що продавався на ринку була продукція пов'язана з сільськогосподарським заняттям. Ярмарки в XVI - першої половини XVII століття перетворюють місто у важливий центр торгівлі між Руським, Белзьким, Подільським, Волинським воєводствам. В XVII столітті місто переживає не кращі часи. Причиною економічного занепаду Бродів як і інших міст Речі Посполитої було те, що Броди, як і більшість міст були власністю вельмож. Власники втручаючись в справи міста, перешкоджали його розвитку. Не сприяло розвитку торгівлі і феодально - кріпосницьке фільваркове гоподарство з його феодальним гнітом селян.1
Промисел і торгівля в XVII столітті практично повністю перебувало в руках чужинців і жидів. Польське і руське міщанство займається практично займається лише тим промислом, який пов'язаний з заняттям хліборобством. Загалом ремісники виробляли лише те, що згори було замовлене. Тих, хто виробляв на продаж і виїжджав на ярмарок було мало. Одним з популярних був промисел горілчаний. "Вільно буде кожному міщанинові мати власні бровари, солодовні і винниці, читаємо в привілею наданім Бродським міщанам власником міста Станіславом Конєцпольським дня 8 квітня 1629 року, - а хто- небудь із міщан схоче варити пиво, повинен заплатити від вару, що має робитись із півшости маци бродської міри, золотих три; те саме розуміється і щодо горілчаного солоду, робленого з такої ж міри..."1
Треба сказати, що міщани користувалися тим правом, хоча рідко хто розбагатів на ньому. Навпаки цей промисел у значній частині причинився до матеріальної і моральної руїни міщанства. Більша половина процесів, що відбувалися перед міським судом, мала своє джерелом саме пияцтво. Так міщанин Яцентій Мушинський за погром у шинку мав заплатити 5 гривень на замок і на божі доми купити по 5 фунтів воску на кожний. Якщо не мав чим сплатити отримував по два буки за кожну гривню. Виготовлення алкоголю було тісно пов'язано пасікою (потреба в меді) тому розвивається бурхливо пасічництво. Воно стало причиною багатьох судових справ між міщанами, що судилися через нанесення шкоди пасіці свого конкурента.
З початку XVII ст. з'являється професія ремісників, так званих винників, пивоварів та солодівників. Були це або самі власники броварів, або бідніші, що наймались на роботу до багатших міщан.
З ремісників промисловцями можна назвати передусім шапкарів. Шапкарством займались міщани руського і польського народу. Шапки виготовляли з вовни, яку брали у кредит і сумлінно сплачували, у жидівки Файбельової. Кредитований товар мав велику вартість і став дуже популярним на ярмарках міста. З часом свій товар шапкарі возили найчастіше на ярмарок до Ярославля та Бару. Крім промисловців шевці мали стільки товару ,що самі могли вивозити за межі свого міста. З акту датованого 1633р. довідуємося, що Андрій швець і інші шевці возили чоботи на ярмарок до Умані. В Підгірцях до них підійшов митник та хотів оплати, але відпустив, їх коли взнав, що вони з Бродів. З іншого документа1639р. знаємо, що приміром Василь коваль продає цвяхи у Самборі на ярмарку за 90 золотих.2
З місцевого міщанства можна виділити одну родину, яка доробилась немалого маєтку і ввійшла до складу міської старшини. Це були Дублянські, що оселились тут десь в кінці XVI ст Один з них Ілля Дублянський мав у місті майстерню дзвонів, пильнував роботу, щасливо торгував своїми виробами й очевидно став багачем. З посмертного списку майна Іллі, зробленого 13 серпня 1747р. виберемо деякі точки, щоб мати уявлення, до чого могли дійти міщани при достатку і щирій праці. У 1736р. Дублянський одружився вдруге і жінку взяв міщанку з Жовкви, якусь Анастасію. Готових грошей принесла в дім: від батька - 1000 золотих, від матері - 1800 золотих, про що батько не знав. Крім цього мала срібло ЗО битих талярів і 200 тинфів. Біжутерія молодої була теж дорогою.
За життя великого гетьмана Станіслава Конєцпольського місцеве міщанство зайняте вибором поташу, яке приволило до хижацького винищення лісів.
Для дослідження торгівлі в Бродах важливим джерелом є рахункові книги штукової каси, їх записи дають можливість робити певні висновки про розміри торговельних операцій на ярмарках міста. Основою оплати торгового податку з товарів, що привозилися на ярмарки була штука, а також беля, фаса, скриня, вузел, пака, віз, лантух, кіпа та інші. Всі гроші зібрані зі штукової каси, йшли на потреби міста і лише третина - на потреби самої міської ради1. Цінні ті записи, що подають не лише кількість товарів, а й те чи товар привозиться чи вивозиться з міста. Недбало велися записи, що відносяться до вісімнадцятого століття, тому треба обережно підходити до аналізу торгівлі за цими книгами.
Точніші відомості щодо асортименту товарів, якими торгували на ярмарках. Наприклад, віз шнурований, сім бочок оселедців, вісім бочок меду, 1500 шкір волових. Книги надають відомості про місця звідки товар, хоча і не завжди повні. Так читаємо "Казимир Морадович Туреччини віз до міста ...", або "Мошкович віз брацлавщини ..." Часто в записах називається "гданщина", "вроцлавщина". Не завжди можемо зробити правильні висновки і через те, що купець міг вивозити свої непродані товари з міста. Наприклад краківський купець Криштоф Крауз 14 лютого 1674 року привіз до міста 700 волових шкір і заплатив за них штукового 8 золотих 12 грошів, а через два дні це й же купець вивіз з міста 650 шкір, очевидно не проданих,, і знову заплатив за них штукове 7 золотих 24 гроші.1
Кожного року найбільше купців з різних куточків приїжджало до Бродів у червні і вересні, коли відбувалися найбільші ярмарки. Кінець і початок року були найменш дохідні для казни міста. Прибутки штукової каси в червні становили 1351 злотий, у вересні 1440 злотих, а в січні лише 256 злотих.
Торгівля на кінець 18 століття розвивається досить швидко. В 1774 році товарообіг Бродів становив 4 226 000 польських злотих, що перевищувало товарообіг всієї решту Галичини.2
В 1779 році уже під владою Австрійської імперії місто отримало привілей - право вільного міста. Це позитивно вплинуло на розвиток міста, підтвердженням цього є аналіз росту населення міста. В 1778 році в місті проживало 10 887 чоловік, а в 1880 році населення міста вже становило 20 701 чоловік.3
У 1850 році в Бродах засновано торговельне -промислову палату. Й завданням було забезпечити торгівлю як в місті так і в окрузі. Торговельне - промислова палата займалася торгівлею Золочівського, Чортківського, Тернопільського, Бережанського округів.З розвитком товарних відносин, авершенням промислового перевороту в Австрійській імперії, роль ярмаркової торгівлі втрачає своє значення, але зростає вплив торгівлі через місто Броди на сусідні держави.
Поселення, що існували на місці сучасного міста Броди, як безпосередньо і саме місто завжди відігравало не останню роль в торгівлі між Заходом і Сходом.
На стоянках давніх слов'ян, що відносяться до часів початку нашої ери, на території брідщини, знайдено скарби монет римської імперії.
Вигідне географічне розташування, витоки річок Стиру, Ікви, Серету, Бугу, дозволяли підніматися на північ, аж до Прибалтики. Скарби римської доби, що часто зустрічаються на Брідщині дозволяють зробити припущення про існування вітки торговельного шляху з півночі на південь "із варяг в греки", так і стародавнього сухопутного шляху з заходу на схід.1
Навала монголів на Русь з її руйнуваннями і встановленням іноземного гноблення, відомого в історії, як іго, призупинило хід розвитку українських земель. Український народ був відкинутий на кілька століть назад у культурному, науковому, економічному розвитку.
Новий етап розвитку Бродів бере свій початок в XVI столітті. Станіслав Жолкевський ставши власником міста гідно оцінив його вигідне географічне розташування і добивається для міста надання магдебурського права. Панівне становище в торгівлі захопили чужинці.
Основними товарами, що вивозили з міста була продукція текстильного виробництва. Перш за все це полотно. Місцеве полотно було нефарбоване, біле і коштувало воно найменше: 80 грошів за штуку. Документи подають, що на ярмарках продавали і привізне полотно: Швабське - 6 злотих, вроцлавське (червоне) - 3 злотих 15 грошей, краківське (чорне) - 1 злотий 15 грошей. Як бачимо місцеві купці мали досить конкурентне здатний товар і в той же час торгували подібним товаром з інших міст. Не менше полотна на ринки Європи з Бродів купці привозили і сукна. Було воно місцевого виробництва і іноземного. Документи згадують сукно англійське - лондонське (або лунське), фландрське, чеське, моравське. Крім сукна вивозили і товари з нього: суконні куртки, дорожні плащі, жупани.2
Попитом у Європі користувалися шапки бродівських ремісників. Шапками бродівських майстрів торгували в Барі (Поділля), Ярославі, Молдавії. У 1557 році ремісник Дмитро зобов'язався поставити греку Михайлу Корнякту 3 000 шапок власної роботи, у 1611 році купець Гаврило Самчик відправляючись в Константинополь, взяв з собою "на свій заробіток 2 100 шапок".1
Постійним предметом торгівлі між Заходом і Сходом виступають хутро і хутрові вироби. Переважає в назвах хутра соболині шкіри і вироби з соболя, що дозволяє зробити висновок про джерело хутра. Швидше за все цим джерелом хутра була Москва. В середині XVI століття хутро в Константинополь відправляв купець Вітембергер, на початку XVII століття хутром торгує Габріел Домажирський.2
Одержавши в 1633 році привілей на обов'язкову гуртову торгівлю для всіх купців, що проїжджали через місто (право складу), Броди швидко набирають вагу у торговельному житті навколишніх земель. Фактом, що може підтвердити це є те, що у Лейпцігу на ярмарку в 40 -50 -х роках XVI! століття бродівські купці становили 40% всіх купців Речі Посполитої.3
Значну частину товару, що проходив через місто, становили металеві вироби. Серед назв металевих виробів найчастіше зустрічаються: ножі, серпи, коси, мечі. Рідко зустрічаємо зброю, що була серед тих товарів, які належали до заборонених до вивозу. Серед зброї фігурують мисливські рушниці, луки, стріли, сагайдаки. Металеві вироби були як місцевого так і іноземного (західного) виробництва. Ножі найчастіше зустрічаються штірійські, рідше чеські. Так на початку XVII століття велику партію ножів привіз краківський купець Андрій Лебер та Яків Ціммерман. Кількість ножів, що вивозилась була різна. Наприклад у 1580 році кількість ножів оцінюється в 27 фас (13 500 штук). В 1600 році продано ножів на суму 5 345 талерів левкових. Не меншою популярністю користувалися коси, серпи українських майстрів. Таку 1551 - 1552 роках перевезено 6300 кіс. Вивозиться і мідний та срібний посуд, хоча серед посуду переважає глиняний місцевого виробництва. До 1598 року було заборонено вивозити золото, срібло, олово. Лише після дозволу Варшавського сейму 1598 року зріс потік цих металів. Через труднощі у транспортуванні рідко зустрічається серед товару, що вивозиться скло. Серед товарів, що не завжди дозволялися до вивезення була оброблена шкіра і товари з неї, так як вона використовувалася для військового спорядження. В 1620 році у зв'язку з напруженими відносинами з Туреччиною Варшавський сейм прийняв конституцію, яка гласила, що ніхто "ні шкір, ні юфтів за кордон не вивозив".4 Такі обмеження влада накладала на торгівлю окремими товарами і пізніше. Але купецтво незважаючи на перестороги постійно вивозило шкіру за кордон. Славилися сідла київських, московських майстрів.
В XVII ст. з'явився новий товар, що перевозили через Броди - книги, парча, шовкові тканини.
Війни першої половини XVII століття дещо призупинили розвиток торгівлі і лише кінця століття торгівля знову пожвавлюється. У XVIII столітті торгують крім звичних товарів і живим товаром. 3 Правобережжя, Криму переганяли коні, які продавали до Прусії, Швеції. З Туреччини ввозилися найчастіше прянощі, свіжі і сушені фрукти, бавовна. Зростає кількість вина якого привозили з заходу - угорські, французькі, молдавські. Не рідкістю були товари нюрнберські, лейпцігські, шотландські. Шотландські кіпці і купці шотландського походження не лише самі торгували, а й виконували роль торгових агентів іноземних (англійських, голандських, шотландських) купців. Вони не користувалися правами , які мали місцеві купці і повинні були платити податки і мита. Щоб перешкодити у їхній торгівлі місцеві купці вимагали заборонити шотланцям торгувати в роздріб, дозволяючи лише гуртову торгівлю. Тим самим купці шотландського походження сприяли збагаченню місцевих купців, які в свою чергу ширше розвивали товарне - грошові відносини.1
- До 1879 року вільне місто Броди, один із найбільших у цілій австрійське - угорській монархії осередків торгівлі, через що справедливо назване Триєстом на континенті. Заселене в той час переважно єврейським населенням одержало жартівливе прізвисько "галицький Єрусалим". По перепису на 1900 рік в місті проживало євреїв 11 912 чоловік, римо - католиків - 3 317 чоловік, греко - католиків - 2 092 чоловік, іншої віри 40 чоловік.2
Право вільного міста було отримано в 1779 році привілеєм австрійського імператора.3 В результаті товарооборот невпинно зростає у торгівлі між Заходом і Сходом через Броди і в 1839 році становив 5 000 000 карбованців. Значимість Бродів для торгівлі з Росією настільки зросла, що для захисту інтересів російських купців в місті було відкрито в 1827 році російське консульство. Свою роботу воно провадило до 1895 року коли консульство перенесли з Бродів до Львова.4
Ще в вісімнадцятому столітті робляться спроби заснувати в Бродах промислові підприємства. В 1782 році швейцарська фірма Ісак Генрі і Абрагам Вірханд спробували заснувати бавовняну фабрику. Спроба виявилася невдалою. Місто віддає перевагу торгівлі, що підтверджується заснуванням у 1850 році торговельне - промислової палати. Палата займається торгівлею в навколишніх округах: Золочівському, Чортківському, Тернопільському і Бережанському.
В другій половині XIX століття в місті запрацювали промислові підприємства. В 1864 році брати Каполюш відкрили велике лікеро - горілчане підприємство, акціонерне товариство з капіталом в 500 000 гульденів відкрило льонопрядильну фабрику. Інше акціонерне товариство, з капіталом в 371 000 гульденів запустило в роботу у 1869 році паровий млин. Невдовзі запрацював спиртзавод, фабрика свічок, вапнярка, цегельня. Вісімдесяті роки XIX століття були часом занепаду торгівлі і промислового виробництва. Справи покращилися на початку XX століття. У1910 році в місті працює уже 6 парових млинів, фабрика по виробництву фарб, дротяних сіток. Частина підприємств налаштована на переробку сировини і випуску напівфабрикатів для заводів і фабрик Швейцарії, Італії, Франції, Америки. На початку XX століття купці міста Бродів закуповували у своїх постачальників, як місцевих так і у іноземців у великих кількостях сировину: щетину, кінський волос, пір'я. Основними постачальниками цього товару були російські купці. На захід у Європу та Америку бродівські купці направляли по 300 тонн на рік щетини і кінського волоса та 600 - 700 тонн пір'я. Все це на підприємствах міста Бродів чистили, сортували, чесали пряли і відправляли в різні країни Європи (Швейцарія, Італія, Франція) та в Америку.1
Ще одним підприємством, що відправляло напівфабрикати на північ були тартаки. Найбільшим був тартак "Фореста", який переробляв в рік 14 000 метри кубічні деревини. Така кількість лісоматеріалів не могла бути використана майстрами Бродів, тому можемо стверджувати, що значну кількість деревини, як сировину для деревообробних підприємств інших країн.
Велику матеріальну шкоду населенню міста, та й брідщини наносила розвинута у великих розмірах контрабанда. Загальна вартість конфіскованих товарів у 1872 році радивилівська комора подала на 89 000 срібних рублів. Але знаючи, що конфісковані товари становили лише частину від загального числа товарів, що переправлялися контрабандистами через кордон, можна лише здогадуватися про справжні об'єми контрабанди.2
Перша світова війна, та визвольні змагання 1918 - 1921 років нанесли багато шкоди Брідщині, через землі якої не раз проходила лінія фронту воюючих держав. "Триєст на континенті" був надовго забутий купцями різних країн.
Список використаної літератури
1. Гудима Ю. Чи існувала підкарпатська дорога транзитної торгівлі між Сходом і Заходом у IX - X ст ? "Брідщина" №3, 1994.
2. Кісь Я. Броди. Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. -К.:УРЕ, 1968.
3. Кісь Я. Торгівля Львівщини в XVI - 1 пол. XVII ст. Львів 1984.
4. Кривоніс В. Експорт товарів з українських земель в середині XVI -XVII ст. "Вища школа", Львів, 1984.
5. Михальчишин І. Стародавня Брідщина, "Брідщина" №2, Броди. 1993.
6. Нагаєвський І., Причинок до історії города Бродів і його околиць, "Броди і Брідщина", Торонто, 1988.
7. Онищук Я. Торгівля між Заходом і Сходом в давнину. "Наука і суспільство", 1989, №11.
8. Площанський В. Галицьке русский город Бродьі. Науковьій Сборник Галицко - русской матицьі. Вьіпуск І - IV, Львов, 1868.
8. Полное собрание русских литописей, ті. Лаврєнтьевская летопись. Москва. АН СССР, 1962.
9. Созанський І. З минувшини міста Бродів: Причинки до історії міста .- Броди, 2003.
9. Чобіт Д. Броди: Краєзнавчий нарис.-Львів, 1984.
10. Шиян Р. Діяльність шотландських купців на міських ринках Руського воєводства. Львів, "Вища школа". 1984.
11. Ваrasz. Wolne miasto handlowe brody, с.15.
12. КаІіnowski W. Miasta polskie w XVI і ріеrwszej роlоwie XVII wieku /Кwartalnik Аrсhitektury I Urbanistyki. 1963.
13. Lutman Т. Studіа паd dzijаmі hаbnlu Brоdow, с.144.
14. Оhzycki J. Volumina legum. T/ 3.
15. Роdatek tygodniowy Gazety Lvowskiej, 1857, №50.