¬заЇмов≥дносини м≥ж адвокатом та п≥дзахисним
јдвокат не п≥дм≥нюЇ п≥дозрюваного, обвинуваченого, п≥дсудного, а д≥Ї пор¤д з ними. ¬одночас в≥н Ї самост≥йним учасником процесу, маЇ своњ процесуальн≥ права ≥ обов'¤зки ≥, ¤к правило, не залежить в≥д п≥дзахисного у визначенн≥ тактики захисту, своЇњ позиц≥њ у справ≥.
"јдвокати не повинн≥ ≥дентиф≥куватис¤ з њх кл≥Їнтами ≥ справами кл≥Їнт≥в у зв'¤зку з виконанн¤м њх профес≥йних обов'¤зк≥в", - вказуЇтьс¤ в документ≥ ќќЌ "ќсновн≥ положенн¤ про роль адвокат≥в" (п. 18). Ќав≥ть ¤кщо п≥дзахисний визнаЇ себе винним у вчиненн≥ ≥нкрим≥нованого злочину, адвокат вправ≥ за на¤вн≥стю дл¤ цього п≥дстав в≥дстоювати перед сл≥дчим ≥ судом його невинн≥сть чи меншу винн≥сть. оли ж в≥н заперечуЇ свою вину, а адвокат переконаний у його винност≥, то кол≥з≥¤ (розб≥жн≥сть) позиц≥й п≥дзахисного ≥ захисника в даному питанн≥ недопустима. ” цьому випадку адвокат не вправ≥ д≥¤ти за своњм внутр≥шн≥м переконанн¤м, бо в≥н фактично стане своЇр≥дним обвинувачем ≥ суддею, ¤кий вир≥шуЇ питанн¤ про винн≥сть свого п≥дзахисного. “ака позиц≥¤ адвоката, ¤ка призведе або може призвести до пог≥ршенн¤ процесуального стану п≥дзахисного, не може бути висловлена.
јдвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби ≥ способи, грунтуючись на показанн¤х п≥дзахисного, ¤кий заперечуЇ свою вину, ≥ на оц≥нц≥ ≥нших доказ≥в у справ≥. "јдвокат завжди повинен бути ло¤льним до ≥нтерес≥в свого кл≥Їнта", - в "ќсновних положенн¤х про роль адвокат≥в" (п. 15). «акон про адвокатуру встановлюЇ, що при зд≥йсненн≥ своњх профес≥йних обов'¤зк≥в адвокат не маЇ права використовувати своњ повноваженн¤ на шкоду особ≥, в ≥нтересах ¤коњ прийн¤в дорученн¤ (ч. 2 ст. 7).
ƒе¤к≥ вчен≥ та адвокати допускають можлив≥сть альтернативноњ позиц≥њ, ¤ка пол¤гаЇ в тому, що захисник п≥дтримуЇ позиц≥ю п≥дсудного, ¤кий заперечуЇ свою вину у вчиненн≥ злочину, ставл¤чи питанн¤ про його виправданн¤, але одночасно даЇ ≥нше тлумаченн¤ обставин справи, ¤ке виходить з можливого визнанн¤ його винним, ≥ висловлюЇ м≥ркуванн¤ про м≥ру покаранн¤ на той випадок, ¤кщо суд не прийме пропозиц≥ю про виправданн¤.
ѕроте, на мою думку, альтернативна позиц≥¤ адвоката Ї неприйн¤тною, бо св≥дчить про його невпевнен≥сть у невинност≥ п≥дсудного, послаблюЇ позиц≥ю захисту. —удов≥ маЇ бути висловлений т≥льки один к≥нцевий висновок. якщо встановлен≥ факти дозвол¤ють зробити не один, а к≥лька висновк≥в, що випливають з них, необх≥дно зупинитис¤ на тому, що Ї найб≥льш спри¤тливим дл¤ п≥дзахисного. ќднак при цьому адвокат повинен так побудувати своњ доводи, щоб вони охоплювали вс≥ можлив≥ судженн¤ про винн≥сть, квал≥ф≥кац≥ю злочину, на¤вн≥сть обставин, що пом'¤кшують в≥дпов≥дальн≥сть п≥дсудного. Ќа все, що маЇ хоч найменше значенн¤ дл¤ захисту, повинно бути звернуто увагу суду.
¬изначаючи свою правову позиц≥ю, адвокат не вправ≥ ≥гнорувати думку п≥дзахисного, його показанн¤, ставленн¤ до пред'¤вленого обвинуваченн¤. јдвокат не Ї в≥льним у визначенн≥ позиц≥њ (кр≥м випадк≥в, коли п≥дзахисний обмовлюЇ себе), але у вир≥шенн≥ питань правового характеру, вибор≥ тактики ≥ методики захисту Ї незалежним.
ѕроцесуальна самост≥йн≥сть адвоката не виключаЇ необх≥дност≥ узгодженн¤ з п≥дзахисним л≥н≥њ захисту в ц≥лому ≥ позиц≥њ в окремих процесуальних питанн¤х, зокрема при за¤вленн≥ клопотань. ѕ≥дзахисному не байдуже, ¤кими способами буде обстоюватис¤ правова позиц≥¤. јдвокат повинен ≥нформувати його про тактичн≥ прийоми, ¤к≥ маЇ нам≥р застосувати, роз'¤снити њх суть, щоб њх застосуванн¤ не було неспод≥ванкою дл¤ обвинуваченого ≥ не викликало з його боку небажаноњ реакц≥њ.