¬изначенн¤ правовоњ природи адвокатури
Ќа перших ступен¤х юридичного розвитку людського сусп≥льства, коли правов≥ норми Ї наст≥льки простими, що доступн≥ розум≥нню вс≥х, позивач маЇ можлив≥сть вести своњ справи особисто, не звертаючись до сторонньоњ допомоги. јле з розвитком культури ускладнюютьс¤ в≥дпов≥дн≥ юридичн≥ норми. «нанн¤ ≥ застосуванн¤ њх стаЇ значно складн≥шим дл¤ б≥льшост≥ громад¤н. —таЇ необх≥дна допомога людини, ¤ка добре ознайомлена з нормами матер≥ального права та формами процесу; виникаЇ потреба в особлив≥й груп≥ ос≥б, ¤к≥ спец≥ально займалис¤ б вивченн¤м закон≥в ≥ могли надавати юридичну п≥дтримку або зд≥йснювати правозаступництво. —аме ц≥ спец≥ал≥сти - правознавц≥ одержали назву адвокат≥в.
ќтже, адвокатура у власному розум≥нн≥ слова ¤вл¤Ї собою правозаступництво, правозахист, тобто ≥ншими словами - юридичну допомогу, шо надаЇтьс¤ тим, хто в н≥й маЇ потребу, спец≥ал≥стами - правознавц¤ми".
јдвокатура - важливий ≥нструмент д≥йсноњ демократ≥њ. јдже за своЇю природою вона Ї громадського, самост≥йного виду орган≥зац≥Їю профес≥йних юрист≥в, ¤ка виконуЇ важливу сусп≥льну функц≥ю - захист прав ≥ законних ≥нтерес≥в громад¤н та орган≥зац≥й. √оловна соц≥альна м≥с≥¤, фундаментальне призначенн¤ адвокатури - це захист прав людини. ј зв≥дси реальна зд≥йсненн≥сть ≥ над≥йна захищен≥сть прав людини - найвищий критер≥й гуман≥стичност≥, прогресивност≥, "¤кост≥" адвокатури.
ќтже, пон¤тт¤ ≥ сутн≥сть ≥нституту адвокатури можна сформулювати таким чином. јдвокатура - це громадська, самост≥йного виду орган≥зац≥¤ профес≥йних юрист≥в, ¤ка виконуЇ важливу сусп≥льну функц≥ю - захист прав ≥ законних ≥нтерес≥в громад¤н ≥ орган≥зац≥й.