ѕравосв≥дом≥сть - ¤вище ≥деальне, безпосередньо не спостер≥гайоме. ¬оно ¤вл¤Ї собою чи сферу область св≥домост≥, що в≥дбиваЇ правову д≥йсн≥сть у форм≥ юридичних знань ≥ оц≥нних в≥дносин до права ≥ практики його реал≥зац≥њ, соц≥ально-правових установок ≥ ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥њ, що регулюють поводженн¤ {д≥¤льн≥сть) людей у юридично значимих ситуац≥¤х,

—в≥дом≥сть виникаЇ в процес≥ будь-¤коњ д≥¤льност≥ ≥ ви¤вл¤Їтьс¤ в н≥й. “ому чи функц≥њ призначенн¤ правовоњ св≥домост≥ можуть бути зрозум≥л≥ з результат≥в д≥¤льност≥ його суб'Їкт≥в.

¬≥дпов≥дно до теоретичноњ концепц≥њ, под≥люваноњ багатьма авторами, основн≥ функц≥њ правосв≥домост≥ - п≥знавальна/ оц≥нна ≥ регул¤тивна. ¬с≥ ≥нш≥ функц≥њ практично охоплюютьс¤ ними, зокрема ≥нформативна, прогностична й ≥н.

ѕ≥знавальноњ функц≥њ в≥дпов≥даЇ визначена сума юридичних знань, що Ї результатом ≥нтелектуальноњ (розумовоњ) д≥¤льност≥ ≥ "правова п≥дготовка, що виражаютьс¤ в пон¤тт≥,".

ќц≥нна функц≥¤ викликаЇ визначене емоц≥йне в≥дношенн¤ особистост≥ до р≥зних стор≥н ≥ ¤вищ правового житт¤ на основ≥ досв≥ду ≥ правовоњ практики. ≈моц≥йне в≥дношенн¤ виражаЇтьс¤ у визначенн≥ значимост≥ отриманих знань у конкретн≥й чи ситуац≥њ на майбутнЇ з погл¤ду ≥ндив≥да, групи, сусп≥льства.  оштовним визнаЇтьс¤ те, що служить об'Їктом бажанн¤ ≥ ц≥лей д≥¤льност≥, що п≥ддаЇтьс¤ вибору ≥ переваз≥ в р¤д≥ ≥нших ¤вищ.

” зм≥ст правосв≥домост≥ вход¤ть чотири основних види оц≥нних в≥дносин: до права ≥ законодавства (його принципам, нормам, ≥нститутам); до правового поводженн¤ навколишн≥х ≥ до об'Їкт≥в д≥¤льност≥ (злочинност≥, злочинам, злочинц¤м); до правоохоронних орган≥в (прокуратур≥, адвокатур≥, суду, юстиц≥њ, органам внутр≥шн≥х справ, њхньоњ д≥¤льност≥); до свого правового поводженн¤ (самооц≥нка).

–егул¤тивна функц≥¤ правосв≥домост≥ зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою правових установок ≥ ц≥нн≥сно-правових ор≥Їнтац≥њ, що синтезують у соб≥ вс≥ ≥нш≥ джерела правовоњ активност≥. –езультат ц≥Їњ регул¤ц≥њ - повед≥нкова реакц≥¤ у вид≥ правом≥рного чи протиправного поводженн¤.

ѕравова п≥дготовка людей не вичерпуЇтьс¤ њх формальними юридичними знанн¤ми. ћожна мати знанн¤, але не вм≥ти ними користатис¤.

≈кспериментальн≥ досл≥дженн¤ правосв≥домост≥ р≥зних груп ≥ шар≥в населенн¤ показали, що центральним компонентом правосв≥домост≥, що визначаЇ в≥дпов≥дн≥сть поводженн¤ (д≥¤льност≥) нормам права, Ї ц≥нн≥сн≥ в≥дносини ≥з законом. ƒл¤ юрист≥в-профес≥онал≥в пор¤д з в≥дношенн¤м до закону однаково значимими Ї правов≥ знанн¤ й ум≥нн¤ застосовувати њх. Ќа в≥дм≥ну в≥д населенн¤, ¤кому досить знать принципи, акс≥оми права ≥ найб≥льш ходов≥ (потр≥бн≥) норми права, юристи повинн≥ досконально знати акс≥оми, принципи ≥ норми тих галузей права, з ¤кими вони працюють, достатньо добре - вс≥х ≥нших, сум≥жних галузей, обов'¤зково - джерела права, наукову л≥тературу (рекомендац≥њ) ≥ судову практику по реал≥зованих галуз¤х права. :

¬они повинн≥ бути готов≥ освоњти в необх≥дному обс¤з≥ нов≥ знанн¤ з будь-¤коњ галуз≥ права, науки ≥ техн≥ки, що ви¤вл¤тьс¤ потр≥бними в робот≥.

¬≥дом≥ р≥зн≥ види правосв≥домост≥. ѕо суб'Їктах правова св≥дом≥сть п≥дрозд≥л¤Їтьс¤ на: ≥ндив≥дуальне, групове, сусп≥льне.

≤ндив≥дуальна ≥ групова правова св≥дом≥сть носить сусп≥льний (соц≥альний) характер. —усп≥льна ≥ групова правосв≥дом≥сть не ≥снуЇ поза ≥ндив≥дуальним.

« погл¤ду глибини в≥дображенн¤ правовоњ д≥¤льност≥ звичайно вид≥л¤ють три р≥вн≥ правосв≥домост≥: повс¤кденне (емп≥ричне), наукове (теоретичне), профес≥йне.

ѕовс¤кденна правосв≥дом≥сть складаЇтьс¤ стих≥йно, п≥д впливом конкретних умов житт¤, особистого життЇвого досв≥ду ≥ правового утворенн¤, доступного населенню.

“еоретичне (наукове) правосв≥дом≥сть, на в≥дм≥ну в≥д повс¤кденного, формуЇтьс¤ на баз≥ широких ≥ глибоких правових узагальнень, знанн¤ ≥ законом≥рностей ≥ спец≥альних досл≥джень соц≥ально-правовоњ д≥йсност≥. —аме наукова правосв≥дом≥сть повинна бути безпосередн≥м джерелом правотворчост≥, служити удосконалюванню юридичноњ практики, тому що немаЇ н≥чого б≥льш практичного, чим гарна теор≥¤.

ѕрофес≥йна правосв≥дом≥сть - це правова св≥дом≥сть юрист≥в. ” залежност≥ в≥д предмета в≥дображенн¤ в правосв≥домост≥ юриста утвор¤тьс¤ сфери, що в≥дпов≥дають р≥зним галуз¤м правових в≥дносин (наприклад, господарським, комерц≥йним, правовою-правовим-цив≥льно-правовим, правовою-правовим-крим≥нально-правовим, крим≥нально-процесуальним ≥ т.д.). —утн≥сть ≥ особливост≥ правовоњ св≥домост≥ юрист≥в конкретизуютьс¤ в зм≥ст≥ правовоњ ≥деолог≥њ ≥ правовоњ психолог≥њ, у систем≥ властив≥й дан≥й профес≥йн≥й груп≥ правових знань, представлень, установок, ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥њ ≥ т.д. ѕравова св≥дом≥сть юрист≥в повинна бути теоретичним. ƒо нього ц≥лком п≥дходить такий ступ≥нь вираженн¤, ¤к ≥деолог≥чний р≥вень. ёристи традиц≥йно вход¤ть у перел≥к представник≥в ≥деолог≥чного стану. ќсновна мета науки - вид≥лити конкретн≥ особливост≥ правосв≥домост≥ юрист≥в, насамперед т≥, котр≥ дозвол¤ють бути висококвал≥ф≥кованим фах≥вцем, строго ≥ неухильно дотримуватис¤ законност≥. ѕор≥вн¤льн≥ досл≥дженн¤ р≥зних соц≥ально-демограф≥чних, в≥кових профес≥йних ≥ ≥нших груп ≥ шар≥в законослухн¤ного населенн¤, р≥зних категор≥й злочинц≥в ≥ юрист≥в-профес≥онал≥в (прокурор≥в, адвокат≥в, судд≥в, сл≥дчих, сп≥вроб≥тник≥в орган≥в внутр≥шн≥х справ ≥ т.д.), що проводилис¤ прот¤гом 15 останнього рок≥в, дозволили розширити у¤вленн¤ про правосв≥дом≥сть юрист≥в.

¬нутр≥шн¤ структура правосв≥домост≥ м≥стить у соб≥ два основних елементи: ѕравова ≥деолог≥¤, ѕравова психолог≥¤.

ѕравова ≥деолог≥¤ - Ї систематизоване наукове вираженн¤ правових погл¤д≥в, принцип≥в, вимог сусп≥льства, клас≥в, р≥зних соц≥альних груп ≥ шар≥в населенн¤, окремих ≥ндив≥д≥в.

ѕравова психолог≥¤ - це сукупн≥сть правових почутт≥в, настроњв, ц≥нн≥сних в≥дносин, бажань ≥ переживань, характерних дл¤ всього сусп≥льства в ц≥лому чи конкретн≥й соц≥альн≥й груп≥.