ѕравов≥ систем≥ 45 афро-аз≥атських держав ( в≥д ћарокко до ≤ндонез≥њ) в≥днос¤тьс¤ до мусульманськоњ правовоњ системи. Ќайб≥льш мусульманськими вважаютьс¤ 33 крањни ( ≤ран, јфган≥стан, “уреччина, держави јрабського сходу, ѕ≥вденноњ ≥ ѕ≥вденно-—х≥дноњ јз≥њ й јфрики ≥ т.д.) “ут б≥льш 80% населенн¤ Ї мусульманами, а ≥слам проголошений у конституц≥¤х державною рел≥г≥Їю.
√оловним джерелом права в мусульманських державах ≥ донин≥ Ї рел≥г≥йн≥ писанн¤: —уна, оран ≥ т.д.
ћусульманське право ¤к система утворилос¤ ще в VII-X стол≥тт¤х в јрабському ’амефате. ќсновний зм≥ст мусульманського права - правила, що випливають з ≥сламу, поводженн¤ в≥руючих ≥ покаранн¤ (звичайно рел≥г≥йноњ корист≥) за невиконанн¤ даних розпор¤джень. ћусульманське право поширюЇтьс¤ т≥льки на мусульман. јле все р≥вно, нав≥ть у тих крањнах, де мусульмани Ї основною частиною населенн¤, воно доповнюЇтьс¤ законами ≥ звича¤ми, кодиф≥куЇтьс¤ ≥ модиф≥куЇтьс¤ в зв'¤зку з виникаючими новими сусп≥льними в≥дносинами. ”насл≥док цього виконуЇтьс¤ рел≥г≥йне мусульманське право ≥ право мусульманських держав.
” 1869-1877 р. ¤к цив≥льний кодекс ќсманськоњ ≥мпер≥њ була видана јль-ћаджала. ¬она також д≥¤ла на територ≥њ “уреччини до 1926 р., Ћ≥вану до 1932 р., —ир≥њ до 1949., ≤раку до 1951 р. «араз њњ д≥¤ частково збереглас¤ в …ордан≥њ, ≤зрањл≥, на ≥пру.
"” друг≥й половин≥ XIX стол≥тт¤ в мусульманських крањнах були застосовуван≥ карн≥, торгов≥, процесуальн≥ й ≥нш≥ законодавства, частково на основ≥ рецепц≥њ права зах≥дноЇвропейських крањн. ћусульманське право в≥д≥гравало роль регул¤тора с≥мейних, спадкоЇмних ≥ де¤ких ≥нших в≥дносин".
¬≥дм≥тною рисою мусульманського права Ї те, що воно ¤вл¤Ї собою одну з багатьох стор≥н рел≥г≥њ ≥сламу, що установлюЇ визначен≥ правила й об'Їкт в≥руванн¤, а також указуЇ в≥руючим на те, що можна робити, а що не можна. “ак називаний шл¤х проходженн¤ (" ул¤" чи "Ўар≥ат") ≥ складаЇ саме мусульманське право, а ¤краз воно вже ≥ диктуЇ мусульманину правила повед≥нки у в≥дпов≥дност≥ з рел≥г≥Їю.
"¬ основ≥ мусульманського права лежить чотири джерела:
1) —в¤щенна книга оран, ¤ка складаЇтьс¤ з висловлень јллаха, звернених до останнього з його пророк≥в ≥ посланц≥в ћагомету;
2) —уна - зб≥рник традиц≥йних правил, що стосуютьс¤ д≥й ≥ висловлень ћагомета, в≥дтворених ц≥лим поруч посередник≥в;
3) »джма - конкретизац≥¤ положень орана у виклад≥ пров≥дних вчених - мусульманист≥в;
4) и¤с - м≥ркуванн¤ за аналог≥Їю про т≥ ¤вища житт¤ мусульман, що не охоплюютьс¤ попередн≥ми джерелами мусульманського права. “аким судженн¤м в≥ддаЇтьс¤ законний, сусп≥льний характер"
÷≥кавим фактом Ї те, що норми шар≥ату виконуютьс¤ населенн¤м мусульманських крањн ≥ сприймаютьс¤ ¤к обов'¤зков≥ правила повед≥нки. ÷≥каво також ≥ те, що "мусульманський правовий розвиток арабських крањн зд≥йснюЇтьс¤ насамперед через правову ≥деолог≥ю ≥ психолог≥ю... —фера мусульманського права, ¤к ≥деолог≥чного фактора ви¤вл¤Їтьс¤ значно ширше, н≥ж рамки застосуванн¤ його конкретних нормативних розпор¤джень".
≤з самого початку ≥слам визначав не т≥льки рел≥г≥йний ритуал, догматичн≥ ≥ культов≥ особливост≥, але соц≥альн≥ ≥нститути, форми власност≥, особливост≥ права, ф≥лософ≥њ, пол≥тичного пристрою, етики, морал≥ ≥ соц≥альноњ психолог≥њ, хоча духовна сторона ст¤ла все-таки на першому м≥сц≥. ” в≥дм≥нност≥ в≥д христи¤нства, що в≥докремилос¤ в≥д держави ще XVI-XVII стол≥тт¤х п≥сл¤ буржуазних революц≥й, ≥слам ≥ донин≥ Ї державною рел≥г≥Їю. ≤слам ¤к система сусп≥льно-рел≥г≥йних погл¤д≥в з'ЇднуЇ в соб≥ елементи: рел≥г≥йний культ ≥ зв≥д духовно-етичних визначень; система норм, що регулюють соц≥ально-економ≥чну структуру сусп≥льства; загальн≥ принципи державного устрою.
” крањнах з мусульманським правом конституц≥¤ не вважаЇтьс¤ основним законом, а цю роль граЇ оран, —уна, принципи консенсусу( »джма ) ≥ аналог≥њ ( и¤с ). ћусульманськ≥ юристи ≥ богослови вважають, що регулюванню норм орана ≥ шар≥ату п≥дл¤гають ¤к рел≥г≥йна, так ≥ етична сторони громадського житт¤, в≥дносини громад¤н ¤к м≥ж собою, так ≥ з державою. ¬они також затверджують, що ц≥ норми, осв≥тлен≥ волею јллаха, набагато сильн≥ше по своњй д≥њ, чим конституц≥йн≥ норми, написан≥ людиною. « цим саме ≥ зв'¤зано те, що в —ауд≥вськ≥й јрав≥њ немаЇ писаноњ конституц≥њ, а њњ м≥сце займаЇ оран.
ўе з час≥в зародженн¤ в мусульман середньов≥чноњ державност≥ в њњ основ≥ лежать два головних принципи: погоджен≥сть (курс, коли правител≥ приймають р≥шенн¤ колективно), ≥ суверен≥тет шар≥атських закон≥в. "ѕринцип погодженост≥, закладений у оран≥, не одержав свого юридичного закр≥пленн¤ в ≥нститутах середньов≥чноњ держави, а тому ≥ не придбав обов'¤зкового характеру. ўо стосуЇтьс¤ дотриманн¤ шар≥атських чи норм "божественного" законодавства, те це завжди було неодм≥нною умовою лег≥тим≥зму будь-¤коњ державноњ влади"
”с≥ громад¤ни мусульманських держав мають однаков≥ права у виборах правител¤, але основним принципом вибор≥в Ї принцип "г≥дних представник≥в", тобто вибори - це ≥деал "особливо обдарованих". “≥льки "охлюль-хальваль-акад" чи особлива категор≥¤ знатних у прав≥ радити правител¤м ≥ вир≥шувати, чи Ї њхн¤ пол≥тика законноњ стосовно н≥р шар≥ату. «аконотворча функц≥¤ ц≥Їњ групи пол¤гаЇ в т≥м, що вони винос¤ть р≥шенн¤ про в≥дпов≥дн≥сть закон≥в глави держави, постанов ур¤ду й ≥нших нормативних акт≥в принципам шар≥ату. ѓхн¤ д≥¤льн≥сть схожа з д≥¤льн≥сть державноњ –ади у ‘ранц≥њ, ¬ерховного —уду в —Ўј, у функц≥њ ¤ких входить конституц≥йний нагл¤д. онституц≥йн≥ принципи в мусульманських державах почали складатис¤ п≥д час англо-французьськой колон≥зац≥њ, а саме в 1861 була видана беЇм “ун≥су перша конституц≥¤.
«араз йде пер≥од кодификац≥њ мусульманського права в багатьох крањнах, серед них ѕакистан, ≤ндонез≥¤, а в “уреччин≥ з 1926 р. узагал≥ в≥д нього в≥дмовилис¤. ” багатьох державах мусульманське право конституц≥йно вважаЇтьс¤ основою законодавства. ¬оно застосовуЇтьс¤ по багатьом питанн¤м, але особливо в цив≥льних в≥дносинах, дотепер збер≥гаютьс¤ шар≥атськ≥ суди. ” де¤ких крањнах ÷ентральноњ ≥ —х≥дноњ јфрики мусульманське право використовуЇтьс¤ ¤к звичайне право. ’оча мусульманське право ≥ впливаЇ на правов≥ системи мусульманських держав, але все р≥вно зараз спостер≥гаЇтьс¤ тенденц≥¤ до застосуванн¤ таких джерел права ¤к правовий звичай ≥ нормативно-правовий чи акт законодавство. ѕрактично у вс≥х мусульманських крањнах вплив мусульманського права обмежуЇтьс¤ брачно-с≥мейними ≥ пов'¤заними з ними в≥дносинами, тобто тими, котр≥ вход¤ть у пон¤тт¤ "особистий статус". ™гипет був першою державою, що в≥дмовилос¤ ще наприк≥нц≥ XIX стол≥тт¤ в≥д мусульманського права, ¤к в≥д Їдиного джерела права. як приклад можна ще привести —ауд≥вську јрав≥ю, що вважаЇтьс¤ крањною традиц≥йного ≥сламу. Ќав≥ть тут усе б≥льше застосовуютьс¤ в судочинств≥ ≥ законодавств≥ "подв≥йн≥ стандарти", а в комерц≥йному прав≥ пр≥оритет уже в≥ддаЇтьс¤ "англо-американському" праву.
|
|
