—кладн≥сть таких об'Їкт≥в, ¤к право ≥ держава, призводить до того, що вони вивчаютьс¤ багатьма юридичними науками. ќстанн≥ вивчають той чи ≥нший б≥к, елементи ≥ риси державно-правовоњ д≥йсност≥ у визначеному аспект≥, на визначеному р≥вн≥. ѕраво ≥ держава ¤к складн≥ соц≥альн≥ феномени мають у своЇму склад≥ велику к≥льк≥сть р≥зно¤к≥сних компонент≥в ≥ п≥дсистем. ѓхн≥ функц≥њ багатогранн≥, њхн≥ структури складн≥. ” залежност≥ в≥д того, ¤к≥ з цих компонент≥в, п≥дсистем, структур ≥ функц≥й чи њхн≥х аспект≥в ≥ р≥вн≥в вивчаютьс¤, ≥ п≥дрозд≥л¤ютьс¤ юридичн≥ науки.

¬есь комплекс юридичних наук, за досить усто¤ною в науц≥ схемою, под≥л¤Їтьс¤ на три велик≥ групи: фундаментальн≥ ≥сторико-теоретичн≥, галузев≥ ≥ спец≥альн≥ юридичн≥ науки. ƒ≥юча в даний час класиф≥кац≥¤ юридичних наук, передбачаЇ наступн≥ розд≥ли:

1) теор≥¤ й ≥стор≥¤ держави ≥ права, ≥стор≥¤ пол≥тичних ≥ правових навчань; 2) державне право ≥ керуванн¤, державне буд≥вництво, адм≥н≥стративне право, ф≥нансове право; 3) цив≥льне право, с≥мейне право, цив≥льний процес, м≥жнародне приватне право; 4) господарське право, арб≥тражний процес; 5) трудове право, право соц≥ального забезпеченн¤; 6) с≥льськогосподарське право, земельне, водне, л≥сове ≥ г≥рське право, еколог≥чне право; 7) крим≥нальне право ≥ крим≥нолог≥¤, виправно-трудове право; 8) крим≥нальний процес ≥ крим≥нал≥стика; 9) м≥жнародне право; 10) судоустр≥й, прокурорський нагл¤д, адвокатура.

“ут окрем≥ науки зведен≥ в групи по де¤ких родових ознаках.

≤снують й ≥нш≥ класиф≥кац≥њ, що так чи ≥накше мають сл≥ди швидко м≥нливого часу чи суб'Їктивних представлень автор≥в. ƒе¤к≥ з них, наприклад, включають в ≥сторико-юридичний цикл римське ≥ мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ≥н.) в≥докремлюють в≥д цив≥льно-правового циклу (цив≥льне право, с≥мейне право й ≥н.). “ут немаЇ особливоњ необх≥дност≥ приводити р≥зн≥ точки зору. ясно одне: н≥¤к≥ детальн≥ п≥дрозд≥ли юридичних наук не зможуть адекватно в≥дбити швидко м≥нливу, динам≥чну картину сучасного житт¤, дл¤ ¤коњ характерно не т≥льки вид≥ленн¤ наукових напр¤мк≥в, але ≥ становленн¤ галузей, п≥дгалузей права, комплексних галузевих утворень ≥ в той же час в≥дпаданн¤ ≥ самол≥кв≥дац≥¤ ≥нших напр¤мк≥в галузевоњ юридичноњ науки. —правд≥, спец≥ал≥зац≥¤ наукового знанн¤, розвиток тих чи ≥нших процес≥в викликали до житт¤ так≥ галуз≥, ¤к косм≥чне, атомне, комп'ютерне право. Ќеблагополучне положенн¤ з охороною навколишнього середовища змусило наукове сп≥втовариство зайн¤тис¤ розробкою еколог≥чного, природоохоронного права. ѕол≥тична л≥н≥¤, спр¤мована на розвиток ринкових в≥дносин, спонукуЇ юрист≥в займатис¤ комерц≥йним, податковим, б≥ржовим правом ≥ т.п. ѕо¤ва нових чи ускладненн¤ правових ¤вищ, що ≥снували, (≥потека, застава, траст, приватизац≥¤, комерц≥ал≥зац≥¤ ≥ т.д.), нових суб'Їкт≥в права (банки, акц≥онерн≥ товариства, комерц≥йн≥ структури ≥ т.д.), розширенн¤ сфери цив≥льного обороту, зб≥льшенн¤ прав громад¤н ≥ т.п. привертають увагу правознавц≥в, юрист≥в-практик≥в ≥ стимулюють проведенн¤ наукових вишукувань ≥ по¤ва на дерев≥ юридичного знанн¤ нових галузей-напр¤мк≥в.

√алузев≥ ≥ спец≥альн≥ юридичн≥ науки займаютьс¤ досл≥дженн¤м, ¤к правило, ¤коњ-небудь одн≥Їњ област≥, чи напр¤мк≥в сфери державного чи правового житт¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д них теор≥¤ права ≥ держави займаЇтьс¤ загальними специф≥чними законом≥рност¤ми розвитку права ≥ держави. “еор≥¤ права ≥ держави виступаЇ своЇр≥дним резервуаром, у ¤кий можуть "занурюватис¤" чи знову "спливати" де¤к≥ юридичн≥ дисципл≥ни загального чи "стикового" характеру. “ак, ф≥лософськ≥, пол≥тичн≥ ≥ соц≥олог≥чн≥ аспекти п≥знанн¤ загальних законом≥рностей права ≥ держави в рад¤нський пер≥од були ≥нтегрован≥ в Їдин≥й науц≥ - теор≥њ держави ≥ права. ќднак останн≥м часом з'¤вл¤ютьс¤ п≥дстави дл¤ вид≥ленн¤ з ц≥Їњ загальноњ основи самост≥йних дисципл≥н: пол≥тичноњ науки, ф≥лософ≥њ права, соц≥олог≥њ права, енциклопед≥њ права.

¬ивчаючи право ≥ державу в ц≥лому, державно-правова теор≥¤ не обмежуЇтьс¤ анал≥зом досв≥ду ¤коњ-небудь крањни, чи окремого рег≥ону, чи напр¤мку державно-правового житт¤, а на основ≥ вивченн¤ права ≥ держави р≥зних ≥сторичних епох, вс≥х областей ≥ напр¤мк≥в державно-правовоњ д≥йсност≥ визначаЇ загальн≥ ≥ специф≥чн≥ законом≥рност≥ њхнього розвитку, основн≥ ознаки й ≥стотн≥ характерн≥ риси. —ама "лог≥ка справи" вид≥л¤Ї загальну теор≥ю права ≥ держави в систем≥ юридичних наук ¤к самост≥йну наукову галузь знанн¤, тому що в реальному житт≥ д≥ють об'Їктивн≥ державно-правов≥ законом≥рност≥, найб≥льш ≥стотн≥ њхн≥ зв'¤зки ≥ в≥дносини, що виступають загальним, властивим ус≥м ¤вищам даного роду. Ѕез њхнього п≥знанн¤ неможливо глибоке засвоЇнн¤ всього того, що вивчають галузев≥ ≥ спец≥альн≥ юридичн≥ науки. “ак, без загального наукового пон¤тт¤ сутност≥, зм≥сти ≥ форми права, галуз≥ й ≥нституту права, системи ≥ систематики правил, норми права ≥ правов≥дносини ≥ т.п. жодна галузь юридичноњ науки не зможе ефективно розвиватис¤, розраховуючи на соц≥ально значим≥ результати. Ѕез знанн¤ загальних питань правом≥рного поводженн¤, правопорушень ≥ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥ законност≥ не можна спод≥ватис¤ на усп≥х у боротьб≥ з≥ злочинн≥стю, особливо з њњ найб≥льш складними й орган≥зованими формами. Ѕез фундаментальних пон¤ть про сутн≥сть ≥ њњ про¤ви, зм≥ст≥ ≥ формах держави, його структур≥, соц≥альн≥й рол≥ ≥ призначенн≥ неможливо з'¤сувати особливост≥ держав р≥зних ≥сторичних тип≥в, р≥зних етап≥в свого розвитку, сформулювати задач≥ ≥ напр¤мки формуванн¤ основ демократичноњ соц≥альноњ правовоњ держави ≥ т.д.

«агальна теор≥¤ права ≥ держави стосовно галузевих ≥ спец≥альних юридичних наук виступаЇ наукою узагальнюючоњ, що маЇ кер≥вне, направл¤юче, методолог≥чне значенн¤. ¬она потр≥бна дл¤ розробки спец≥альних, досить вузьких проблем, що коштують перед галузевими ≥ спец≥альними юридичними науками. «агальна теор≥¤ права ≥ держави узагальнюЇ, синтезуЇ ≥ систематизуЇ висновки галузевого знанн¤, включаючи њх в арсенал власних наукових ≥дей. ÷е не означаЇ, що висновки теор≥њ звод¤тьс¤ до сукупност≥ останн≥х.

ѕ≥дм≥чено, що будь-¤ка теор≥¤ несе в соб≥ методолог≥чне навантаженн¤, тим б≥льшу, н≥ж вище р≥вень теор≥њ. ÷е з ус≥Їю переконлив≥стю в≥дноситьс¤ до теор≥њ права ≥ держави, тому що останн¤ виступаЇ не ¤к механ≥чний п≥дсумок знань, накопичених приватними науками. ƒержавно-правова теор≥¤ зв'¤зана з практикою не т≥льки через галузев≥ ≥ спец≥альн≥ дисципл≥ни, а й безпосередньо. ѕри цьому, ¤кщо галузев≥ науки робл¤ть упор на сучасну державну практику, на д≥юче право, то загальна теор≥¤ права ≥ держави аж н≥¤к не обмежена в простор≥ ≥ в час≥ у своњх досл≥дженн¤х. “ому ≥нтеграц≥¤ даних ус≥х юридичних наук приводить до њхнього взаЇмного збагаченн¤, а картина державно-правовоњ д≥йсност≥ стаЇ б≥льш в≥рноњ ≥ ц≥л≥сною. ” к≥нцевому рахунку р≥шенн¤ численних проблем юридичноњ практики, реформуванн¤ сусп≥льних в≥дносин, забезпеченн¤ законност≥ д≥й р≥зноман≥тних суб'Їкт≥в права, удосконалюванн¤ роботи механ≥зму правового регулюванн¤ - а видимо, у цьому ≥ складаЇтьс¤ задача будь-¤коњ науки - одержують адекватне, об'Їктивно-наукове обірунтуванн¤.

“аким чином, теор≥¤ права ≥ держави - це сусп≥льна наука про законом≥рност≥ виникненн¤, розвитку ≥ функц≥онуванн¤ права, правосв≥домост≥ ≥ держави взагал≥, про типи права ≥ держави, зокрема про њхн≥ класово-пол≥тичн≥ ≥ загальнолюдськ≥ сутн≥сть, зм≥ст, форми, функц≥њ ≥ п≥дсумки.