Взяття під варту: підстави, порядок його обрання. Строки тримання під вартою



Стаття 155. Взяття під варту. Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. У виняткових випадках

цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше одного року. До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст. 56, 56-1, 57 - 60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78- 80, ч.4 ст.81, ч.3 і 4 ст.82, ч.3 ст.83, ч.3 ст.84, ч.2 ст.86, ст.86-1, 93, ч.2 ст.115-2, ч.3 і 4 ст.117, ч.2 ст.118, ст.124-1, ч.3 і 4 ст.141, ч.3 ст.142, ч.2 і 3 ст.168, ч.2 ст.169, ч.2 ст.170, ст.190-1, 217-2, ч.3 ст.217-3, ч.2 ст.229-1, ч.2 і 3 ст.229-2, ст.229-4, ч.2 ст.229-5, п."в" ст.234, п."б" і "г" ст.241, ст.242, п."в" ст.245, ст.257, 260-261 КК, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину. Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб. Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії. Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодексом.

Під винятковими випадками, про які йдеться в ч.1 ст.155 КПК, слід розуміти, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого, його бродячий спосіб життя, систематичне пиятство і бешкети в сім'ї, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення дій, спрямованих на перешкодження встановленню істини в справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому був дозволений короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі (ст.183 КК). Наведений в ч.2 ст.155 КПК перелік злочинів, за обвинуваченням у вчиненні яких до особи може бути застосовано взяття під варту з мотивів самої тільки небезпечності злочину, є вичерпним. До кандидатів в Президенти України, депутатів і кандидатів у депутати, суддів застосовується особливий порядок арешту. Взяття під варту неповнолітнього ст434 КПК. Підставою для попереднього ув'язнення особи є санкціонована прокурором постанова слідчого, органу дізнання, постанова прокурора або вирок, ухвала суду чи постанова судді про обрання як запобіжного заходу взяття під варту. Основними установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори МВС і СБУ, а також тюрми МВС, що виконують також функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, взяті під варту особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті. Якщо особи перебувають в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за постановою особи, котра проводить розслідування, можуть перебувати в штрафному ізоляторі ВТК чи на гауптвахті. Чітке і вичерпне визначення в законі місць попереднього ув'язнення для тримання заарештованих осіб, а також наявність спеціального законодавчого акта, прийнятого ВР України 30\06\93 - Закону про попереднє ув'язнення, який регулює підстави, порядок, умови і режим тримання таких осіб, створюють додаткові правові гарантії законності застосування взяття під варту як запобіжного заходу.

Стаття 156. Строки тримання під вартою. Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу - до трьох

місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором - до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року. Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частинами 1, 2 і 6 цієї статті.

У відповідності з ст156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальної справи - 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскільки цей запобіжний захід пов'язаний з позбавленням волі, він повинен бути по можливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаде необхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно порушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінчення наявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основні процесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. Коли це питання вирішується вищестоящим прокурором, клопотання має бути підтримано прокурором, який здійснює безпосередній нагляд за розслідуванням справи. Після одержання санкції на продовження строку слідчий зобов'язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця попереднього ув'язнення і надіслати їй примірник постанови. При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на нове розслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовження строку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд за розслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця від дня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строку тримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку, є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінчення строку - прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти. Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартою протягом максимального строку, передбаченого ч2 ст155 КПК, підлягає негайному звільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів обвинуваченому для ознайомлення. Персональна відповідальність за звільнення ув'язнення покладається в цьому разі на начальника місця попереднього ув'язнення. Постанова, вирок або ухвала про звільнення обвинуваченого з-під варти підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення. Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видається грошова допомога і одяг (ст20 закону про попереднє ув'язнення).




На головну


Hosted by uCoz