Доручення - це письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. У правовій літературі той, хто видає доручення, є довірителем (особа, яку представляють у подальшому, вчиняючи від її імені певні дії), а той, на чиє ім'я видається доручення, є повіреною особою (представником). Як довірителем, так і повіреною особою може бути як фізична особа, так і юридична.

Усі доручення можна поділити на такі види:

o доручення, які можуть існувати в простій письмовій формі;

o доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених;

o доручення, які потребують обов'язкової нотаріальної форми.

У простій письмовій формі можуть існувати доручення на отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних із трудовими відносинами, на одержання винагород авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової та посилкової. Ці доручення можуть бути посвідчені організацією, в якій довіритель навчається чи працює, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Це положення регулюється ст. 65 ЦК. Згадані доручення не потребують якогось установленого посвідчувального напису. Відповідна посадова особа підприємств, установ чи організацій встановлює особу громадянина, який звернувся до них за посвідченням доручення, і вчиняє в довільній формі напис на документі про те, що вона доручення посвідчує.

До доручень, оформлених у простій письмовій формі, відносяться доручення, видані юридичними особами з прикладанням печатки цієї юридичної особи. Для доручень, що видаються державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями, ст. 66 ЦК передбачає наявність певних реквізитів і передбачених підписів посадових осіб.

До нотаріально посвідчених доручень прирівнюються:

o довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших віиськово-лікувальних закладів;

o довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, - також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

o довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Посвідчуючи доручення, прирівнювані за своїм значенням до нотаріально посвідчених, перелічені посадові особи керуються Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419. Посадові особи, які мають право посвідчувати доручення, що за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчують доручення лише громадян, а не юридичних осіб. Спершу встановлюється особа громадянина, який звертається за посвідченням такого доручення, перевіряється його дієздатність. Від імені неповнолітніх чи осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, посадова особа посвідчує доручення з дотриманням усіх умов, що передбачаються законодавством як загальні правила посвідчення угод.

Доручення посвідчуеться посадовою особою в одному примірнику. Воно вручається особі, яка його видала або на її прохання, та її рахунок відсилається за вказаною нею адресою особі, на чиє ім'я видано таке доручення.

Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна його посвідчити. Посвідчення доручення провадиться проставлянням посвідчувального напису на дорученні. Форми посвідчувальних написів, що вчиняються посадовими особами на дорученнях, наведено в додатках вказаного Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Вони містять усю інформацію щодо дій посадової особи під час посвідчення доручення:

o ким посвідчено доручення, тобто прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка посвідчує доручення;

o ким підписано доручення;

o якщо доручення підписується не особисто довірителем, то зазначаються причини підписання іншою особою з посиланням на те, що таке підписання відбулося на прохання довірителя та в присутності цієї посадової особи;

o встановлення особи довірителя та, у необхідних випадках, особи громадянина, який підписався за іншого;

o перевірка дієздатності особи.

Дублікати таких доручень не видаються, ніякої спеціальної реєстрації у вихідних документах чи інших книгах вони не проходять.

Чинне законодавство містить перелік доручень, для яких установлено обов'язкову нотаріальну форму.

Чинне законодавство містить певні вимоги до посвідчуваного в нотаріальному порядку доручення. Так, зокрема, у тексті доручення повинні бути зазначені:

o місце його складання (підписання);

o дата його складання (підписання);

o прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють;

o у необхідних випадках - посада як представника, так і особи, яку представляють.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний установити особу громадянина, який звернувся до нього з проханням учинити цю нотаріальну дію, перевірити його дієздатність, установити правоздатність юридичної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Після бесіди з громадянином, який звертається за посвідченням доручення, нотаріус складає проект такого доручення.

Доручення посвідчуються з використанням бланків суворої звітності, запроваджених для вчинення нотаріальних дій з 1 жовтня 1996 р.

Доручення, видані до цієї дати з використанням білих аркушів паперу і строк дії яких іще не закінчився, є чинними і перепосвідченню чи якомусь іншому підтвердженню їх дійсності не підлягають.

Проект доручення складається в двох примірниках, один із яких буде виданий довірителю для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори.

У тексті доручення прізвища, імена, по батькові громадян вказуються відповідно до поданих документів, що встановлюють їхню особу; назви юридичних осіб вказуються без скорочень згідно з поданими свідоцтвами про реєстрацію цих юридичних осіб в органах виконавчої влади; дата має хоча б раз зазначатися прописом.

Змістом доручення є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу, повноважень, надаваних повіреній особі, та прав, що їх вона має для виконання цих повноважень.

За обсягом повноважень посвідчувані доручення можна поділити на такі види:

o для вчинення однієї дії (разове);

o для вчинення тих самих дій протягом певного строку;

o для вчинення різноманітних дій упродовж певного строку.

Під час посвідчення доручення на ведення справ у суді нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа зможе вчиняти дії, перелічені у ст. 115 Цивільного процесуального кодексу, лише тоді, коли вони будуть спеціально обумовлені в цьому дорученні.

Доручення може бути складене від імені як однієї особи, так і кількох осіб в одному документі, причому видане на ім'я як однієї особи, так і кількох осіб.

Стаття 62 ЦК містить положення про те, що не допускається укладення через представника угоди, яка за характером може бути укладена лише особисто.

Фізична особа, яка виступає повіреною особою, може бути зазначена як посадова особа певної юридичної особи. Коли доручення видається на ім'я адвокатів, то зазначаються їхній статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання. Водночас на момент посвідчення доручення нотаріус не вимагає надання доказів зняття повіреною особою певної посади, вказуючи всі необхідні відомості зі слів довірителя.

Строк дії доручення визначається довірителем і зазначається у тексті документа, але не може перевищувати строків, визначених чинним законодавством України.

Нотаріус, посвідчуючи доручення, повинен роз'яснити особі, яка звернулася до нього, що доручення в Україні не може видаватися на термін дії понад три роки. Якщо в самому тексті доручення строк не вказано, то розглядати це доручення слід як таке, що діє протягом року від дня видачі. Строк дії доручення починає відраховуватися від моменту його посвідчення чи оформлення. Підтвердженням цієї позиції є і той факт, що відповідно до п. 89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доручення, в якому не визначено дати його посвідчення, недійсне, оскільки незрозуміле, з якої саме дати необхідно відраховувати строк дії доручення. Причому в самому тексті доручення строк його дії зазначається словами. Положення про те, що строк дії доручення - один рік, дійсне тільки для тих випадків, коли строк дії в дорученні взагалі не зазначено, але це не означає, що в тексті доручення не може бути зазначено прописом, що термін дії доручення - один рік.

Якщо оформляється доручення, призначене для дії за кордоном, і в тесті цього доручення немає вказівок про строк його дії, то воно зберігає силу до його скасування особою, яка видала це доручення.

Складене і виготовлене доручення подається на підпис особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Підписуються всі примірники доручення -як той, що зберігається у нотаріуса, так і той, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після цього нотаріус його посвідчує. Посвідчення доручення полягає у вчиненні на всіх примірниках посвідчуваль-ного напису за зазначеною формою, підписання цього напису нотаріусом і проставлянням печатки. Посвідчене доручення реєструється нотаріусом у реєстрі нотаріальних дій, йому присвоюється порядковий номер як учинення цим нотаріусом нотаріальної дії; номер зазначається у тексті посвідчу-вального напису. Про отримання примірника доручення довіритель проставляє свій підпис у реєстрі вчинених нотаріусом нотаріальних дій.

Повноваження за нотаріально посвідченим дорученням можуть бути передані телеграфом. Телеграма доручення складається з тексту доручення та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки. Форми містять спеціальний посвідчувальний напис, що вчиняється на примірнику доручення, яке оформляється для передачі телеграмою, - форма № 45. Такий посвідчувальний напис вчиняється лише на примірнику, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Примірник теле-грами-доручення, що залишається у провадженні нотаріуса, містить повний посвідчувальний напис, передбачений для посвідчення доручень або від імені юридичної особи, або від імені неповнолітньої особи чи особи, яка не може особисто розписатися внаслідок фізичної вади, хвороби або з якихось інших причин.

Доручення, за яким повноваження передаються іншій особі, підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому не відіграє ролі, чи саме основне доручення посвідчено в нотаріальному порядку, чи ні.

Процес вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус починає з огляду поданого йому оригіналу основного доручення. Подання саме оригіналу основного доручення є обов'язковим. Аналіз чинного законодавства показує, що передоручення можна вчинити лише з виконанням суто формальних вимог. Зокрема, нотаріус зобов'язаний на основному дорученні проставити відмітку про посвідчене в порядку передоручення повноважень доручення, а також залишити у своєму провадженні копію цього основного доручення. Відмітка на основному дорученні робиться з посиланням на дату і реєстровий номер, за яким посвідчене таке доручення, та підписується нотаріусом із прикладенням печатки. Всі ці моменти у провадженні можна виконати лише за умови витребування основного доручення.

Наступним моментом є перевірка дійсності доручення, що здійснюється за даними Єдиного реєстру доручень.

Витребувавши основне доручення, нотаріус уважно повинен ознайомитися з його текстом.

Доручення, яке на прохання повіреної особи оформляється нотаріусом в порядку передоручення не може містити в собі більше повноважень, ніж основне доручення.

Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строк, що на нього видане основне доручення, яке служить підставою для вчинення нотаріальної дії.

У тексті доручення, виданого за передорученням, обов'язково вказуються час і місце посвідчення основного доручення, ім'я, по батькові, прізвище й місце проживання особи, якій видано основне доручення, та особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їхнє службове становище.

На основному дорученні робиться відмітка про передоручення. Копія основного доручення додається до примірника доручення, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. За наступного посвідчення доручення, виданого за передорученням, у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основного доручення не залишається.

Статтею 69 ЦК серед підстав, за яких припиняється чинність доручення, є:

o скасування довіреності особою, яка її видала;

o відмова особи, якій видано довіреність.

Ці підстави є безспірними, і оформлення припинення чинності доручення провадиться в нотаріальному порядку.

Особа, яка видала доручення, може звернутися до будь-якого нотаріуса про скасування цього доручення, причому як до нотаріуса, який посвідчив це доручення, так і до іншого. Особа, якій видано доручення, теж може звернутися до будь-якого нотаріуса і відмовитись од виконання доручення. Про скасування доручення чи про відмову від виконання доручення нотаріусові подається письмова заява.

Справжність підпису та встановлення особи заявника, який звернувся особисто до нотаріуса, провадиться нотаріусом у робочому порядку. Обов'язкового засвідчення справжності підпису в нотаріальному порядку при цьому не вимагається.

Якщо припиненням дії доручення опікується той самий нотаріус, який це доручення посвідчив, то він на підставі поданої йому письмової заяви робить відмітку у реєстрі нотаріальних дій, де зареєстроване доручення, дія якого припиняється, про припинення його дії з посиланням на підстави такого припинення. Такого ж змісту відмітка вчиняється на примірнику, що зберігається в його провадженні.

Нотаріус з'ясовує, чи повідомив довіритель свою повірену особу про скасування дії доручення та в який спосіб. Адже особа, яка видала доручення, зобов'язана сповістити про скасування дії цього доручення, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видане це доручення. Це має принципове значення - адже якщо особа, якій видано доручення, не знала і не могла знати про її скасування, то права та обов'язки, що виникли внаслідок її дій, зберігають силу (ст. 70 ЦК). Отже, на прохання особи, яка скасовує доручення, нотаріус може передати відомості про скасування дії доручення особі, на ім'я якої це доручення було видане, з повідомленням про припинення її повноважень та проханням повернути оригінал доручення. Таке повідомлення може бути вчинене як нотаріальна дія - передача заяви - за правилами, передбаченими для вчинення цієї нотаріальної дії. Відповідне повідомлення може бути надіслане на прохання особи, яка видала це доручення, також І підприємствам, організаціям та громадянам про те, що дію доручення припинено, якщо представництво за цим дорученням могло відбуватись у них (скажімо, органам Державтоінспек-ції про скасування дії доручення на розпорядженні автомобілем).

Рівночасно нотаріус повинен надати відомості про припинення дії доручення до Єдиного реєстру доручень чи безпосереднім унесенням реєстраційного запису, чи поданням письмової заяви.

Якщо ж скасування дії доручення провадиться не тим нотаріусом, який посвідчив доручення, то він, повідомляючи повірену особу і третіх осіб, також повідомляє нотаріуса, у якого посвідчувалося доручення, з метою запобігання видачі дубліката документа, який має силу оригіналу.