Юрські відклади на північному заході України (район Шацьких озер) і заході Білорусі відкриті значною кількістю свердловин. Донедавна їх сприймали як нерозчленовану товщу середньої і верхньої юри. В 1993 р. В.І. Гаврилишин [2] виділив у цій товщі дві світи (зверху вниз): шацьку і світязьку. Шацька світа в стратотиповому розрізі складена сірими та світло-сірими вапнистими пісковиками, які подекуди переходять в органогенно-уламкові піскуваті вапняки. В ній виявлено відбитки макрофауни, на підставі яких визначено келовей-оксфордський вік вмісних порід. Світязька світа, що залягає нижче, представлена двома товщами (зверху вниз): сірими кварцовими пісковиками з зернами глауконіту і сірими алевритистими та піскуватими глинами. Вік світязької світи був визначений за положенням у розрізі.

Останніми роками подібні відклади розкриті св. 1853, 5638, 5490, що пробурені Рівненською геологічною експедицією (див. рисунок ). Юрські відклади тут представлені товщею вапнистих пісковиків з прошарками органогенно-уламкових вапняків шацької світи. У св. 5638 (інт. 263-265 м) внизу розрізу шацької світи залягає прошарок темно-сірого дрібно галькового конгломерату. Нижче відкрито теригенну товщу невапнистих порід світязької світи, яку можна розділити за літологічним складом на дві частини. Верхня - це світло-сірі слюдисті глини з рідкісними тонкими (перші міліметри) прошарками вугілля аж до темно-сірих чорних вуглистих, подекуди алевритистих і піскуватих глин, та дрібними уламками обвугленого фітодетриту і черепашок фауни. Нижня частина - це перешарування піскуватих глин з пісковиками чи пісковиків подекуди з відбитками обвуглених поперечних стебел рослин та пісків з рідкісними прошарками глин і глинистих алевролітів. Отже, за літологічним складом розріз світязької світи розрізняють так: більше глинистий (св. 5490) і більше піскуватий з відбитками стебел рослин (св. 5638).

Зіставлення юрських розрізів північного заходу України і заходу Білорусі (з планом розташування свердловин).

1 - пісковик; 2 - пісок; 3 - вапняк; 4 - глина; 5 - глина піскувата; 6 - алевроліт; 7 - конгломерат; 8 - палінокомплекси; 9 - відбитки стебел рослин.

У світязькій світі виявлено два спорово-пилкові комплекси. У першому - суттєво переважає пилок (74-84%) над спорами (22-16%) з поодинокими тасманітовими водоростями й акритархами (табл. І) (св. 5490, інт. 343-348 м). Серед пилку домінують Classopollis classoides Pflug (20-54%) i Sciadopityspollenites macroverrucosus (Thierg.) Iljina (15-21%). Значна кількість пилку Vitreisporites pallidus (Reis.) Nilsson (2-9,5%), Ginkgocycadophytus (2-7,5%) і різноманітних хвойних, здебільшого з родин соснових і ногоплідникових. Поодиноко трапляється пилок Eucommiidites troedssonii Erdtman. Спорова частина палінокомплексу представлена репродуктивними органами головно папоротей, серед яких переважа ють представники глейхенієвої, диптерієвої, менше матонієвої, ціатейної і осмундової рослинності. Подекуди виявлено спори Klukisporites variegatus Couper, менше спор плаунових.

Перший спорово-пилковий комплекс

Св. 5490, гл. 343-348 м

Фіг. 1, 4. Classopollis сlassoides (Pflug) Pocock et Jansonius. ? 900

Фіг. 2. Inaperturopollenites magnus (R.Potonie) Thomson et Pflug. ? 1000

Фіг. 3. Sciadopityspollenites macroverrucosus (Thierg.) Iljina. ? 1000

Фіг. 5. Eucommiidites troedssonii Erdtman. ? 1000

Фіг. 6. Ginkgocycadophytus sp. ? 900

Фіг. 7. Vitreisporites pallidus (Reiss.) Nilsson. ? 900

Другий спорово-пилковий комплекс

Св. 5638, гл. 268-270 м

Фіг. 1. Gleicheniidites senonicus Ross. ? 900

Фіг.2. Neoraistrickia rotundiformis (K.-M.) Tarasova. ? 900

Фіг.3. Dictyophyllum nilssoni (Brongn.) Goepp. emend. Kruch. ? 900

Фіг. 4, 6. Matonisporites phlebopteroides Couper. ? 600

Фіг. 5. Osmundacidites sp. ? 900

У другому комплексі (св. 5638, інт.268-270 м) простежується перевага спорової частини над пилковою (табл. ІІ). Серед спор суттєво домінують представники папоротей, які продукували Gleicheniidites (понад 50%), багато спор Matonisporites phlebopteroides Couper (13%). Характерною рисою є наявність плаунів, які продукували спори Neoraistrickia rotundiformis (K.-M.) Taras. (3,7%). Незначна участь у комплексі спор ціатейних, диптерієвих, менше маратієвих папоротей.

Серед пилку голонасінних рослин значно поширений Classopollis classoides Pflug (9,5%), менше Sciadopityspollenites macroverrucosus (Thierg.) Iljina (1,9%), Gingocycadophytus (2,8%) і Vitreisporites (1,9%).

У розрізі світи св. 1853 (268-274 м) виявлені спорово-пилкові спектри слабкого насичення, подібні до другого палінокомплексу.

Описані комплекси спор і пилку відрізняються за кількісним вмістом таксонів, хоча за якісним складом вони одновікові. Пилок хейролепідієвих рослин (Classopollis) набуває важливого значення в батський і келовейський вік у західній (Польща), східній (Прикаспій) та південній (Кавказ, Переддобруджа) частинах Європейсько-Cінійської палеофлористичної області. Цей вплив збільшується в пізньоюрську епоху, коли вміст пилку досягає максимального значення в палінокомплексах (понад 90%) і свідчить про аридизацію клімату у цей час. Пилок Sciadopityspollenites macroverrucosus (Thier.) Iljina є характерним таксоном батських комплексів різних регіонів Євразії, що дає змогу провадити широкі міжрегіональні кореляції. Зокрема, у палінокомплекcах бату Англії, Південної Франції, Північної Норвегії, Південної Швеції, Південної Прибалтики цей пилок досягає 15-30% [3]. Високий вміст перелічених таксонів на тлі незначної, однак ще різноманітної участі спор папоротей, пилку хвойних, гінкгових та кейтонієвих рослин свідчить про бат-келовейський вік першого палінокомплексу.

Спори родини Gleicheniaceae - характерні таксони для батських і келовейських спорово-пилкових комплексів Європи та Середньої Азії [4]. Поряд з ними трапляються, проте в незначній кількості, спори папоротей родин Matoniaceae, Dipteridaceae i Marattiaceae, а також спори Neoraistrickia rotundiformis (K.-M.) Taras. Зазначимо, що виявлений високий вміст спор папороті родин Gleicheniaceae i Matoniaceae другого палінокомплексу не типовий для регіонів, з якими проводили кореляцію. З огляду на те, що багато спор папоротей родини глейхенієвих виявлено в типово автохтонних континентальних фаціях - болотних, озерних, озерно-болотних [1], - можемо припустити подібні умови осадонакопичен-ня в бат-келовейський час на території Волині. Глейхенієві папороті були одним з головних компонентів у складі фітоценозів папоротей болотної рослинності або росли біля озер і боліт [1]. Імовірно, матонієві папороті там також траплялися. Загалом ці родини папоротей - теплолюбні рослини. Про автохтонність фацій свідчить також наявність поперечних відбитків стебел рослин, що споглядали у відкладах.

Отже, у теригенній піщано-глинистій товщі світязької світи виявлено два спорово-пилкові комплекси верхньої частини середньої юри (бат-келовейського віку), приурочені до певних фаціальних типів порід. Перший з перевагою пилкової частини над споровою, епізодичними тасманітовими водоростями і акритархами відображає прибережно-морські літоральні умови накопичення відкладів (св. 5490). Другий тип, де домінує спорова частина над пилковою з відбитками звуглілих стебел рослин і фітодетриту, свідчить про застійні слабопротічні озерно-болотні умови накопичення відкладів у цей час (св. 5638). Аналогічні умови накопичення відкладів засвідчують зміни літологічного складу світи за простяганням.

Література

Болховитина Н.А. Споры глейхениевых папоротников и их стратиграфическое значение. - М.: Наука, 1968. - 100 с.

Гаврилишин В.І.. Стратиграфія юрських відкладів Волині // Геологія і геохімія горючих копалин. - 1993. - №1 (82). - C. 8-11.

Ильина В.И.. Палинология юры Сибири. - М.: Наука., 1985. - 237 с.

Практическая палиностратиграфия. - Л.: Недра, 1990. - 348 с.