Ранньоюрські амоніти Українських Карпат



В Українських Карпатах і прилеглих до них Передкарпатському та Закарпатському прогинах наявність відкладів нижньої юри палеонтологічно надійно обґрунтовано лише у Пенінській зоні. Про природу цієї одиниці, що протягається вузькою смугою понад 500 км (від Віденського басейну на заході до Румунських Карпат на південному сході), є різні думки, та ні в кого нема сумнівів у тому, що всі, без винятку, окремі виходи юрських вапняків на її території, представлені безкореневими тектонічними відірванцями, пересуненими далеко на північний схід від місць корінного залягання. Найліпші виходи нижньоюрських утворень у цій структурно-тектонічній одиниці відомі в околицях м. Перечина, сіл Новоселиця і Приборжавське Закарпатської обл. Лейас представлений тут переважно темно-сірими, рідше зеленкувато- або червонувато-бурими аргілітами, що перешаровані вапняками, фукоїдними мергелями, які доверху за розрізом змінюються темно-сірими глинами, що угорі поступово переходять у барвисті глинисті та піщано-глинисті утворення.

Хоча в описах лейасу Пенінської зони сьогодні різні автори зазначають наявність тут відкладів усіх ярусів нижньої юри, та про їхнє співвідношення, повноту розрізів, товщину, умови седиментогенезу, палеоекологічні особливості ранньоюрського басейну, палеогеографію тощо, говорити можна лише дуже умовно. Крім того, деякі вчені у публікаціях про історію геологічного розвитку регіону та щодо інших зазначених вище питань роблять висновки, посилаючись на вивчення решток лейасової палеобіоти. Однак цих "палеонтологічних аргументів" як фактичного матеріалу практично майже не збереглося в колекціях, а також не описано монографічно з наведенням зображення, тому фактично не можна виконати порівняння чи ревізію цієї палеофауни.

Крім брахіопод, яких частково монографічно описав Е. Тхоржевський, інші групи цієї фауни, практично не вивчені (лише частково описані в [2, 5]).

Пропонована стаття є продовженням серії публікацій [1, 3] з монографічного опису найголовнішої для стратифікації юрських відкладів групи - амонітів.

Висловлюємо подяку доктору геологічних наук Станіславу Круглову за декілька зразків, знайдених ним у кар'єрі в околицях Перечина і переданих нам для вивчення.

Колекція № 12501 зберігається у монографічних фондах Палеонтологічного музею геологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Підряд AMMONITINA Arkell, 1950

Надродина PSILOCETACEAE (Arietitaceae)

Родина ARIETITIDAE Hyatt, 1874

Рід ARNIOCERAS Hyatt, 1867

Arnioceras cf. ceras (Agassiz) Hyatt, 1889

Табл. I, фіг. 3

Матеріал. Внутрішнє ядро черепашки досить доброї збереженості. Зразок № АК-23.

Опис. Еволютна черепашка середніх розмірів з завитками, які ледь-ледь охоплюють попередній. Поперечний переріз початкових завитків має овальну форму, та поступово в бік житлової камери вони закруглюються, і вже перетин останнього завитка є квадратно-заокругленим. Уздовж зовнішнього боку є середньої висоти кіль. Скульптура у вигляді зрідка розташованих міцних поодиноких ребер, розділених вдвічі ширшими від товщини ребер проміжками. Ребра відходять від пупкового краю, слабко нахилені допереду і на переході до зовнішнього боку знову дещо повертають допереду, виклинюються перед кілем. Пупок широкий, східчастий, обмежений невисокою заокругленою стінкою, яка поступово переходить до бокових сторін.

Лопатева лінія збереглася фрагментарно і близька до зображення, наведеного для цього виду Ф. Романом [9].

Розміри, мм:

 Лопатева лінія

Порівняння. Від форми, описаної Ф. Романом [9] із синемюру Північно-Східних Альп, відрізняються дещо меншою висотою завитка та співвідношенням діаметра черепашки до діаметра пупка, що, можливо, зумовлене значно більшими розмірами карпатського екземпляра.

Місцезнаходження. Українські Карпати, північно-західна частина Пенінської зони, Новоселицький кар'єр.

Стратиграфічне і географічне поширення. Верхня частина гетангу і синемюр Західної Європи, Північної і Південної Америки, Карпат.

Рід ARIETITES Waagen, 1869

Arietites cf. bisulcatum Bruguiere,

Табл.I, фіг.1a-в; 2

Матеріал. Майже цілий відбиток черепашки; порівняно добре збережена половина внутрішнього ядра. Зразки № № АК-24, АК-39.

Опис. Еволютна черепашка середніх розмірів, висота і ширина завитків якої поступово збільшується. У поперечному перерізі вони мають квадратно-заокруглену форму. Ширина завитка приблизно дорівнює його висоті (15,5 мм). Найбільша ширина завитка припадає на його верхню частину, на місце переходу бокових сторін у зовнішню. Боки - слабко-віддуті. Пупок помірно широкий, плиткий і обмежений невисокою похилою стінкою. Скульптура у вигляді прямих міцних ребер, що розділені вдвічі ширшими від них проміжками. Від пупкового краю ребра відходять радіально, а вже на переході до зовнішнього боку слабко вигнуті допереду; на місці переходу є горбочкоподібні потовщення. Вздовж зовнішнього боку досить чітко простежується невисокий кіль. Обабіч він обмежений неглибокими борознами, зовнішні краї яких трохи припідняті доверху. Перед борознами ребра виклинюються цілком.

Лопатева лінія збереглася фрагментарно і є характерною для цього виду.

Розміри, мм:

 відбиток черепашки

Місцезнаходження. Наші зразки виявлені у північно-західній частині Пенінської зони Українських Карпат в околицях Перечина.

Стратиграфічне і географічне поширення. Синемюр Європи, багатьох регіонів Альпійської складчастої області, Південної Америки, Аляски тощо.

Arietites cf. romanicus Uhlig, 1900

Табл. II, фіг. 1а, б

1900 Arietites romanicus sp. nov.: Uhlig, Р. 25, Taf. I, Fig. 5, Tex. Fig. 36.

1972 Megarietites romanicus (Uhlig): Macarovici , Turculet, p. 72, pl. XVIII, fig. 3a, b.

Матеріал. Одне майже повне ядро доброї збереженості. Зразок № АК-35.

Опис. Черепашка середніх розмірів, еволютна. Кожен наступний завиток охоплює попередній десь на 1/10 висоти. Пупок широкий, плиткий, обмежений невисокими і похилими пупковими стінками. Поперечний переріз завитків має заокруглено-прямокутну форму, їхня висота дещо переважає над шириною. Найбільша ширина завитка припадає на перехідну частину від боків до зовнішньої сторони. Скульптура відображена міцними прямими ребрами, товщина яких на боках майже однакова. Вони розділені проміжками, які за шириною приблизно дорівнюють їхній товщині. На переході до зовнішнього боку ребра вигинаються допереду і вже там, не доходячи до середини, виклинюються. Вздовж зовнішнього боку ядра простежується середньої висоти кіль, обабіч якого є слабковиражені борозни.

Лопатева лінія на наших зразках не збереглася.

Розміри, мм:

 Лопатева лінія

Порівняння. За всіма параметрами та їхніми співвідношеннями наша форма цілком відповідає виду Arietites romanicus Uhlig.

Місцезнаходження. Зразок АК-35 знайдено у синемюрській частині розрізу кар'єру с. Новоселиця разом з такими видами: Arnioceras cf. ceras (Agassiz) Hyatt, та Echioceras rarecostatum Bayle.

Стратиграфічне і географічне поширення. Вид Arietites romanicus описаний В. Углігом із синемюру структурно-тектонічної одиниці Рареу Румунських Карпат.

Рід VERMICERAS Hyatt, 1889

Vermiceras cf. spiratisium Quenstedt, 1885

Табл. III, фіг. 1а, б

Матеріал. Одне майже ціле ядро черепашки доброї збереженості. Зразок № АК-40.

Опис. Черепашка середніх розмірів, дуже еволютна, з завитками, що поступово наростають. Поперечний переріз завитків прямокутно-закругленої форми, з незначним переважанням висоти над шириною. Боки завитків слабко віддуті. Найбільша ширина завитків простежується у перехідній частині від боків до зовнішньої сторони. Пупок широкий, плиткий, обмежений невисокими і похилими стінками. Скульптура черепашки відображена прямими, досить міцними ребрами, товщина яких майже однакова як на пупковому краю, так і на боках. Проміжки, що їх розділяють, трошки ширші від товщини ребер. На переході до зовнішнього боку ребра дещо товстіші, різко вигнуті допереду (приблизно під кутом 45?) і поступово виклинюються, не досягаючи середини зовнішнього боку, вздовж якого простежується кіль завширшки і заввишки біля 1 мм. Обабіч кіль обмежений слабко вираженими борознами.

Лопатева лінія збереглася фрагментарно і є характерною для представників роду Vermiceras.

Розміри, мм:

 Vermiceras

Порівняння. Від форми Arietites spiratissimus, описаної М. Неймаром [4] з лейасових відкладів середньої Європи, відрізняється меншою кількістю ребер на завитках. Це, можливо, зумовлене тим, що екземпляри з Українських Карпат представлені молодшими особинами.

Місцезнаходження. Українські Карпати, Пенінська зона, околиці Перечина.

Стратиграфічне і географічне поширення. Вид Vermiceras spiratisium Quenstedt вперше описаний з синемюрських утворень Німеччини. Представники роду відомі з синемюру багатьох регіонів світу - Карпат, Грузії, Західної Європи, Південної Америки, Північної Африки тощо.

Рід Echioceras Bayle, 1878

Echioceras rarecostatum Bayle, 1878

Табл. II, фіг. 2а-в

Табл. IV, фіг. 1-8

1878 Echioceras rarecostatum sp. nov.: Bayle, р. 79, tab. LXXX, fig. 7.

Матеріал. Два цілі та вісім фрагментів внутрішніх ядер черепашок середньої збереженості. Зразки № № АК-25 - АК-34.

Опис. Черепашки еволютні середніх розмірів, з завитками, висота і ширина яких повільно наростає. Завитки внаслідок деформації дещо сплющені і мають овальну форму. Пупок дуже широкий, плиткий, східчастий. Скульптура відображена міцними майже прямими або слабко нахиленими допереду, зрідка розставленими ребрами, проміжки між якими вдвічі або втричі ширші від товщини ребер. Ребра починаються на пупковому краю, тут вони досить міцні, на переході з бокових до зовнішньої сторони знову різко вигнуті допереду. Тут вони дещо слабшають і, не доходячи до кіля, який простежується вздовж середини зовнішнього боку, цілком виклинюються.

Лопатева лінія на наших зразках збереглася досить добре, аналогічна до зображень лопатевих ліній, які наводять автори в описі цього виду.

Розміри, мм (екз. № АК-25). Діаметр черепашки 74; висота завитка в перерізі 15,4; ширина завитка в перерізі 12,8; діаметр пупка 45,5; число ребер на завитку 29.

Місцезнаходження. Зразки виявлені в олістолітах Пенінської зони, Українських Карпат, в околицях Перечина (на місці колишнього кар'єру) та кар'єрах біля сіл Приборжавське та Новоселиця.

Стратиграфічне і географічне поширення. Описаний вид є зональним (зона Echioceras raricostatum) - верхня зона синемюрського ярусу. Знахідки виду відомі в багатьох регіонах світу: Південно-Західній Європі, Карпатах, Індонезії, Південній Америці та ін.

Echioceras declivis Trueman et Williams, 1925

Табл.III, фіг. 2а-в; 3

1925 Echioceras declivus sp. nov.: Trueman et Williams, р. 717, tabl. I, fig. 3.

1964 Echioceras declivus Trueman et Williams: Станкевич, с. 15, табл. I, фиг. 3; 4, а, б; 5, а, б.

Матеріал. У нашому розпорядженні є два цілі добре збережені внутрішні ядра. Зразки № № АК-37, АК-38.

Опис. Еволютні черепашки невеликих і середніх розмірів, з широким і неглибоким східчастим пупком, обмеженим невисокими заокругленими стінками. Завитки поступово наростають, десь на 10 % охоплюють попередній завиток, слабко приплюснуті, заокругленої форми, з незначним переважанням їхньої ширини над висотою. Приблизно посередині висоти завитків боки слабко віддуті. Зовнішній бік досить широкий, слабко заокруглений. Посередині вздовж нього простежується невисокий кіль. Скульптура черепашки відображена майже прямими або слабко вигнутими допереду ребрами. Вони починаються на пупковій стінці і, перейшовши з боків на зовнішній бік, виклинюються, не доходячи до кіля. Якщо діаметр черепашки 35 мм, то на останньому завитку налічують 25 ребер.

Лопатева лінія збереглася лише частково на зразку № АК-37. Вона досить розчленована і для неї характерною є перевага ширини зовнішнього сідла над шириною бокових сідел.

Розміри, мм:

 Лопатева лінія збереглася лише частково на зразку № АК-37

Порівняння. Описаний вид досить близький до Echioceras сoncinnum Trueman et Williams, однак відрізняється шириною завитків та їхньою приплюснутістю.

Місцезнаходження. Українські Карпати, Пенінська зона, околиці Перечина і діючий кар'єр с. Приборжавське.

Стратиграфічне і географічне поширення. Представники виду E. declivus Trueman et Williams описані з синемюрських відкладів Англії і Північно-Західного Кавказу (зона Echioceras raricostatum).

 Echioceras raricostatum

Фіг. 1a-в. Arietites cf. bisulcatum Bruguiere. Внутрішнє ядро: а, б - вигляд збоку, в - вигляд ззовні. Екз. № АК-24. Синемюр. Закарпатська обл., околиці Перечина (на місці колишнього кар'єру).

Фіг. 2. Arietites cf. bisulcatum Bruguiere. Відбиток внутрішнього ядра. Екз. № AK-39. Синемюр. Закарпатська обл., околиці м. Перечина (на місці колишнього кар'єру).

Фіг. 3. Arnioceras cf. ceras Agassiz Hyatt. Внутрішнє ядро, вигляд збоку. Екз. № АК-23. Верхній гетанг і синемюр. Закарпатська обл., Новоселицький кар'єр.

 Arietites cf. romanicus Uhlig

Фіг. 1а, б. Arietites cf. romanicus Uhlig. Внутрішнє ядро: а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні. Екз. № АК-35. Синемюр. Закарпатська обл., Новоселицький кар'єр.

Фіг. 2а - в. Echioceras rarecostatum Bayle. Внутрішнє ядро: а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні, в - поперечний переріз Екз. № АК-25. Синемюр. Закарпатська обл., околиці м. Перечина (на місці колишнього кар'єру).

 Vermiceras cf. spiratisium Quenstedt

Фіг. 1а, б. Vermiceras cf. spiratisium Quenstedt. Внутрішнє ядро: а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні. Синемюр. Закарпатська обл., околиці м. Перечина (на місці колишнього кар'єру).

Фіг. 2а-в. Echioceras declivis Trueman et Williams. Внутрішнє ядро: а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні, в - поперечний переріз Екз. № АК-38. Синемюр. Закарпатська обл., околиці м. Перечина (на місці колишнього кар'єру).

Фіг. 3. Echioceras declivis Trueman et Williams. Внутрішнє ядро, вигляд збоку. Екз. № АК-37. Синемюр. Закарпатська обл., Приборжавський кар'єр.

 Echioceras rarecostatum Bayle

Echioceras rarecostatum Bayle.:

1 - фрагмент внутрішнього ядра. (екз. № АК-31); 2а-в - ? внутрішнього ядра (а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні, в - поперечний переріз; екз. № АК-27); 3 а, б - фрагмент внутрішнього ядра (а - вигляд ззовні, б - вигляд збоку; екз. АК-30); 4 а, б - фрагмент завитка внутрішнього ядра (а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні; екз. АК-33); 5 а, б - фрагмент завитка внутрішнього ядра (а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні; екз. АК-34); . 6 а, б - майже ціле внутрішнє ядро (а - вигляд збоку, б - вигляд ззовні; екз; АК-26); 7 - фрагмент внутрішнього ядра (екз. АК-29); 8 - фрагменти завитків внутрішнього ядра екз; АК-32). Закарпатська обл., кар'єри сіл Новоселиця та Приборжавське.

Література

Гоцанюк Г.І. Середньоюрські амоніти Пенінської зони Українських Карпат. // Палеонтол. зб. -2001. - № 33. - С. 45-56.

Калиниченко Т.Д., Круглов С.С., Мигачева Е.Е. Аммониты догера зоны Пенинских утесов (Закарпатье) // Палеонтол. сб.- 1965.- № 2.- Вып. 2.- С. 42-48.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І. Палеонтологічне обгрунтування стратифікації юрських відкладів Пенінської зони Українських Карпат. // Геол. журн. - 2002.- № 1. - С. 93-99.

Неймайр М. Исторія земли.- С.-Пб.: Просвъщеніе, 1896. - Т. 2 - 848 с.

Славин В.И. Триасовые и юрские отложения Восточных Карпат и Панонского срединного массива. - М.: Госгеолтехиздат, 1963. - 172 c.

Станкевич Е.С. Аммониты юрских песчано-глинистых отложений Северо-Западного Кавказа.- М., Л.: Наука, 1964.- 99 с.

Bayle E. Explication de la carte geologique de France // Fossiles principaux des terrains.- Paris, 1878.- Vol. IV.- Р. I.

Turculet I., Macarovici N. Paleontologia stratigrafica a romaniei.- Bucuresti, 1972.

Roman F. Les ammonites Jurassiques et cretacees. Essai de genera.- Paris, 1938.

Orbigny A. Paleontologie Francaise. Terrains jurassiques.-1842-1851.- Vol. I -642 p.

Uhlig V. Ueber eine unterliasische Fauna aus der Bukovina, Abh. d. d Naturwiss. - Med. Vereines f. Bohm. "Lotos", II, 1, Praga. 1900.

Quenstedt F.A. Die Ammoniten des Schwabischen Jura // Der Braune Jura. -Stuttgart, 1886-1887.- Bd. 2. - S. 441-815.

Waagen W. Die Formenreihe des Ammonites subradiatus // Benecke Geogr. Paleont. Beitr. - 1869. - S. 181-256.



На головну



Hosted by uCoz