Нові знахідки двостулкових молюсків у середньоюрських відкладах Передкарпатського прогину



Упродовж останніх років карпатські геологи жваво дискутують питання щодо стратиграфії юрських відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину і прилеглого до нього південно-західного краю Східноєвроп ейської платформи. Особливо актуальне питання про повноту юрського розрізу, зокрема, про наявність у ньому нижнього відділу. Деякі автори, посилаючись на визначення поодиноких погано збережених форамініфер і спор та пилку, що мають значний стратиграфічний діапазон поширення, зазначають про наявність у розрізі також леайсу. На підставі результатів вивчення звідси молюсків, ми вже раніше висловили думку про те, що юрський розріз у Зовнішній зоні Передкарпатського прогину, як і в Переддобрудзькому прогині, починається з байосу [4]. Очевидно, що виникнення більшості дискусійних питань щодо стратиграфії юрських відкладів Передкарпаття передусім зумовлене досить слабкою палеонтологічною характеристикою як самих юрських відкладів, так і літологічно до них подібних підстильних утворень "нижньої юри". До речі, у декількох розрізах свердловин в утвореннях, що їх деякі автори зачислюють до лейасу, сьогодні вже виявлено рештки палеозойських мікро- і макроорганізмів [3].

Ми не будемо розглядати "Стратиграфічну схему юрських відкладів Передкарпаття та Волино-Поділля (Стрийський юрський прогин)" [2], однак з урахуванням того факту, що юрські утворення у цьому регіоні є потенційно нафтогазоносними, повинні зазначити: розробка детальної, палеонтологічно надійно обґрунтованої стратиграфії має також важливе практичне значення. Адже стратиграфічні дослідження слугують базою в з'ясуванні історії геологічного розвитку регіону, для тектонічних побудов, реконструкції палеогеографічних та палеоекологічних умов седиментаційних басейнів, кореляції продуктивних горизонтів і уточнення їхніх об'ємів, а також у виділенні нових об'єктів для проведення геолого-розвідувальних робіт. Результати комплексних стратиграфічних і палеонтологічних досліджень разом з даними щодо літології та геофізики становлять основу прогнозування, розшуків і розвідки нафтових і газових родовищ.

Оскільки рештки палеоорганізмів з юрських відкладів Передкарпаття, що їх визначили декілька палеонтологів (І.М. Ямниченко, О.М. Анастасьєва, В.Я. Добриніна та ін.) і на які посилаються сучасні дослідники, не збереглися, то ми продовжуємо публікацію нових матеріалів [4] з монографічного опису двостулкових молюсків з розкритих свердловинами розрізів середньоюрських утворень Зовнішньої зони Передкарпатського прогину.

Монографічна колекція № 12605 описаних нижче двостулкових молюсків зберігається у фондах Палеонтологічного музею геологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ряд TAXODONTA Neumayr, 1883

Родина CUCULLAEIDAE Stewart, 1930

Рід CUCULLAEA Lamarck, 1801

Cucullaea cucullata Goldfuss, 1837

Табл., фіг. 1

1837 Cucullaea cucullata Goldfuss: Goldfuss, S. 148, Taf. CXXIII, Fig. 7.

1853 Cucullaea cucullata Goldfuss: Morris, Lycett, p. 51, tab. 5, fig. 5.

1938 Cucullaea subdeussata Goldfuss: Khun., S.133, Taf. II, Fig. 10.

1961 Cucullaea cucullata Goldfuss: Сибирякова. с. 62, табл.VII, фиг. 15-16.

1973 Cucullaea cucullata Goldfuss: Романов, с. 41, табл. II, фиг. 14-17.

Матеріал. Відбиток правої стулки черепашки. Збереженість матеріалу добра.

Опис. Черепашка має заокруглено-ромбічну форму. Її маківка - трикутної форми, є майже посередині, трохи заокруглена і нахилена в бік переднього краю, який також заокруглений, задній край - косо зрізаний. Уся поверхня черепашки покрита тоненькими променистими реберцями. Вони простежуються від маківки до заднього краю. Тоненькі при маківці, вони поступово потовщуються до заднього краю. Ширина проміжків між ними трохи менша від товщини самих ребер. Кількість ребер 47. Крім того, біля маківки є три радіальні широкі ребра.

Розміри, мм:

Д В В:Д

Екз. [7, с. 41] 11,65 7,5 0,64

Екз. МП-6 21,1 14,2 0,67

Порівняння. Від подібного виду Cucullaea concinna Phill. відрізняється наявністю променистої скульптури на всій черепашці, а від Cucullaea subdecussata Khyn. - меншою видовженістю та розташуванням маківки, яка в останнього знаходиться посередині.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1, інт. 1858-1868 м.

Стратиграфічне і географічне поширення. Верхній байос і бат Криму, Туркменистану, Переддобрудзького прогину, Західної Європи.

Ряд DESMODONTA

Родина PHOLADOMYIDAE Gray, 1840

Рід PHOLADOMYA Sowerby, 1823

Pholadomya. murchisoni Sowerby, 1827

Табл., фiг. 2

1827 Pholadomya murchisoni Sowerby:Sowerby, p. 570, tab. 545, fig. 1-3.

1836 Pholadomya murchisoni Sowerby: Roemer, S. 128, Taf. XV, Fig. 7.

1945 Pholadomya murchisoni Sowerby:Петрова, с. 91 , табл.VIII, фиг. 3.

1955 Pholadomya murchisoni Sowerby:Герасимов, с. 81, табл. XI, фиг. 7.

1957 Pholadomya murchisoni Sowerby:Химиашвили, с. 159, табл. XX, фиг.I.

1961 Pholadomya murchisoni Sowerby:Сибирякова, с. 142, табл. 23, фиг. 1-2.

1960 Pholadomya murchisoni Sowerby:Репман, с. 48, табл. 4, фиг. I.

1973 Pholadomya murchisoni Sowerby:Романов, с. 137, табл. XIV, фиг. 6.

Матеріал. Два зовнішніх ядра черепашки: одне повністю збережене та інше неповне - примаківкова частина. Збереженість матеріалу добра. Екз. МП-7.

Опис. Черепашка зяюча. Має трикутну форму, трохи заокруглена, з переднім досить крутим краєм. Задній край черепашки довгий та заокруглений. Її стулки дотикаються біля маківки. Маківки добре розвинуті, загострені, дзьобоподібні, дещо нахилені в бік. Скульптура відображена сімома радіальними ребрами, що розходяться від маківки до її заднього краю. Проміжки між ребрами вдвічі ширші від товщини ребер. Черепашка вкрита великою кількістю зморшок наростання, які на перетині з радіальними ребрами утворюють горбочки.

Розміри, мм:

Д В В:Д

Екз. [7, с. 137] 12,0 17,0 1,4

Екз. МП-7 33,1 13,5 0,4

Порівняння. Від близького виду Pholadomya protei Brong. відрізняється більшою кількістю ребер, яких у нього є сім, тоді, як у цитованого - три-п'ять. Від виду Pholadomya exaltata Agas. відрізняється меншою кількістю ребер та ліній наростання.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Вид виявлений у комплексі з Phaenodesmia arzisiensis Rom., Nucula eudorae Orb., N. subovalis Boriss., Leda lacryma Sow.

Стратиграфічне і географічне поширення. Бат Малого Кавказу, байос і келовей Туркменистану, верхній байос і нижній бат Переддобрудзького прогину, байос-келовей Франції, Англії, Німеччини, Швейцарії, байос-бат Українського Передкарпаття.

Родина PHOLADOMYIDAE Gray, 1840

Рід GONIOMYA Agassiz, 1839

Goniomya baysunensis Borissjak, 1910

Табл., фіг. 3 а-б

1910 Goniomya baysunensis Borissjak: Борисяк, с. 61, таб. 3, фиг. 3.

1934 Goniomya baysunensis Borissjak: Пчелинцева, с. 124, таб. 5, фиг. 4.

1947 Goniomya baysunensis Borissjak: Петрова, т. 8, с. 118, таб. 11, фиг. 9.

1961 Goniomya baysunensis Borissjak: Сибирякова, с. 149, таб. XXV, фіг. 7-8.

Матеріал. Майже ціле внутрішнє ядро та фрагменти двох відбитків стулок черепашки. Екз. МП-8.

Опис. Черепашка великих розмірів, видовжено-овальної форми, трохи випукла, дуже зяюча. Маківки черепашки великі, дещо сплюснуті, нахилені в бік переднього краю. Поверхня черепашки покрита 22 радіальними заокругленими ребрами. На нижньому краю черепашки є сім дугоподібних ліній наростання. Від маківок до заднього краю ребра потовщені. Ширина проміжків між ребрами приблизно дорівнює товщині ребер.

Розміри, мм:

Д В Т В:Д

Екз. [9, с. 149] 75 35 - 0,4

Екз. МП-8 21,2 52,2 23,8 2,4

Порівняння. За характерними ознаками, а саме: формою черепашки та розташуванням на ній ребер, подібний до Goniomya baysunensis Sibir., що його автор виду описав з батських відкладів західної частини Середньої Азії. Від близького виду G. sulcata Agasiz відрізняється розташованим ближче до переднього краю місцепроходженням лінії перетину ребер.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1 інт. 1858-1868 м. Вид виявлений разом з такими формами: Lima sibrigidula Schlippe, Astarte pulla Roem., Pinna buchi Koch et Dunker, Parallelodon sp. indet., Posidonia buchi Roem., Leda lacryma Schlippe, Anisocardia minima Roem.

Стратиграфічне і географічне поширення. Середня юра Східної Бухари, бат Західного Туркменистану, Великого Балхану.

Goniomya sp.

Табл., фіг. 4

Матеріал. Фрагмент добре збереженого зовнішнього ядра черепашки. Екз. МП-9.

Опис. Фрагмент черепашки великих розмірів з товстими ребрами. Кількість ребер 9. На поверхні черепашки простежується диварикатна скульптура. Ширина проміжків між ребрами значно перевищує товщину ребер. На поверхні останніх є тонкі лінії наростання. Через недостатню кількість матеріалу неможливо визначити видову належність нашого екземпляра.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Виявлений разом у комплексі з верхньобайос-батськими формами: Lima sibrigidula Schlippe, Astarte pulla Roem., Pinna buchi Koch et Dunker, Posidonia buchi Roem., Leda lacryma Schlippe, Anisocardia minima Roem.

Родина PLEUROMYIDAE Zittel, 1881

Рід PLEYROMYA Agassiz, 1843

Pleuromya balkhanensis Pcelincev, 1928

Табл., фіг. 5

1928 Pleuromya balkhanensis Pcelincev: Пчелинцев, с. 1100, таб. 55, фиг. 8, 9.

1961 Pleuromya balkhanensis Пчелинцев: Сибирякова, с.159, таб. XXIX, фиг.1, 2.

Матеріал. Внутрішнє ядро черепашки, задовільної збереженості. Екз. МП-10.

Опис. Черепашка овально-трикутної форми, трохи видовжена. Передній край короткий, задній видовжений. Маківки маленькі, не доторкаючись одна до одної загнуті досередини та нахилені до переднього краю. Поверхня стулок вкрита зморшками концентричної форми, яких налічують 15. Від маківки до заднього краю вони помітно потовщуються.

Розміри, мм:

Д В Т

Екз. [9, с. 159] 60 31 24

Екз. МП-10 28,2 20,1 16,2

Порівняння. За наведеними вище характерними ознаками наш екземпляр з упевненістю зачислюємо до Pleuromya balkhanensis Sibir. Від близького виду P. varians Agassiz відрізняється розташуванням маківок, які не дотикаються; від P. regularis Pcel. - чітко вираженим трикутним обрисом, тоді як в описаного він не виразний.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Знайдений разом з такими байос-батськими видами: Pleuromya tenuistriata Gold., Pleyromya caudata Terg et Jourdy, Pleyromya decurtata Phill.

Стратиграфічне і географічне поширення. Келовей Великого Балхану.

Pleuromya decurtata Phillips, 1829

Табл., фіг. 6

1829 Amphidesma decurtatum Phillips:Phillips, p. 45, tab.7, fig. 11.

1845 Pleuromya decurtata Phillips: Agassiz, s. 232.

1853 Myasites decurtatus Phillips: Morris, Lycett, p. 137, tab. 15, fig. 10 а, b.

1961 Pleuromya decurtata Phillips: Сибирякова, с. 154, таб. XXVII, фиг.4-6.

Матеріал. Два зовнішніх ядра: одне ціле, одне - неповне з обламаним нижнім краєм. Обидва зразки збережені задовільно. Екз. МП-11.

Опис. Черепашка має видовжено-овальну форму, помірновипукла, зяюча спереду і ззаду. Передній край черепашки короткий, на ньому є глибока борідка, що простежується від маківки. Задній край витягнений, поступово звужений і заокруглений. Нижній край вигнутий. Маківки розташовані ближче до переднього краю. Вони широкі, трохи загострені, загнуті досередини і не торкаються одна до одної. Ядро покрите концентричними численними лініями та штрихами наростання, які розташовані на різних відстанях і без будь-якої закономірності.

Розміри, мм:

Д В Т

Екз. [9, с. 154] 27 14 10

Екз. МП-11 22,9 17,3 7,2

Порівняння. За розмірами та їхнім співвідношенням, а також за характером

 Порівняння

Фіг. 1. Cucullaea cucullata (Goldfuss) ? 2. Відбиток правої стулки черепашки. Екз. МП-6. Св. Романівська-1, інт. 1858-1868 м. Верхній байос і бат.

Фіг. 2. Pholadomya murchisoni (Sowerby) ? 2. Вигляд збоку примаківкової частини. Екз. МП-7. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Верхній байос і бат.

Фіг. 3 а, б. Goniomya baysunensis (Borissjak) ? 2. Зовнішнє ядро: а - вигляд з боку маківок; б - вигляд з боку правої стулки. Екз. МП-8. Св. Романівська-1, інт. 1858-1868 м. Середня юра.

Фіг. 4. Goniomya sp ? 2. Фрагмент зовнішнього ядра черепашки. Екз. МП-9. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Юра, виявлений у комплексі з верхньобайосько - батськими формами.

Фіг. 5. Pleuromya balkhanensis (Pcelincev) ? 2. Зовнішнє ядро. Екз. МП-10. Св. Романівська-1, інт. 1685-1695 м. Середня юра.

Фіг. 6. Pleuromya decurtata (Phillips) ? 2. Зовнішнє ядро. Екз. МП-11. Св. Романівська-1, інт. 1858-1868 м. Бат.

скульптури, формою та розташуванням маківок цілком збігається з описами та зображеннями виду Pleuromya decurtata Phill.

Місцезнаходження. Св. Романівська-1, інт. 1858-1868 м. Знайдений разом з такими байос-батськими видами: Pleuromya tenuistriata Gold., Pleyromya caudata Terg et Jourdy, Astarte pulla Roem., Pinna buchi Koch et Dunker, Posidonia buchi Roem.

Стратиграфічне і географічне поширення. Бат Англії, Франції, Великого Балхану, Передкарпаття.

Література

Азарян Н.Р. Стратиграфия и фауна юрских отложений Алавердского рудного района Армянской ССР.- Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1963. - 233 с.

Дулуб В., Жабіна Н., Огороднік М., Смірнов С. Стратиграфічна схема юрських відкладів Передкарпаття. - УНСК. - 1999.

Дригант Д., Константиненко Л. Новий рід трилобітів із кембрію Передкарпаття // Палеонтол. зб. - 2001. - № 33. - С. 28-31.

Лещух Р., Гоцанюк Г., Шайнога І. Нові дані до геологічної історії Українських Карпат і суміжних територій в юрський період // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геол.- 2001.- Вип. 15 - С. 32 - 40 .

Лещух Р., Шайнога І. Двостулкові молюски середньоюрських відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину // Геол. журн. - 2002.- Вип. 2.- С. 107-110.

Пчелинцев Г.Я. Среднеюрские отложения окрестностей Ялты // Тр. Ленинград. общества естествоисп. -1924. - Вып. 4.

Романов Л.Ф. Юрские морские двустворчатые моллюски междуречья Днестр-Прут. - Кишинев: Штиинца, 1973. - 227 с.

Романов Л.Ф. Мезозойские пестроцветы Днестровско-Прутского междуречья. - Кишинев: Штиинца, 1976. - С. 189-207.

Сибирякова Л.В. Среднеюрская фауна моллюсков Большого Балхана и ее стратиграфическое значение // Проблемы нефтегазоносности Средней Азии.- 1961.- Т.47. - Вып. 5.- 233 с.

Goldfus A. Petrefacta Germaniae. - Dusseldorf, 1826-1844. - Vol. 45.

Koch E., Dunker R. Beitrage zur Kenntniss des norddeutschen Oolitengebildes und dessen Versteinerungen. - Braunschweig, 1837. - 76 p.

Morris J., Lycett I. A Monograph of the Mollusca from the Great Oolite. Рart I, II. - 1850-1853.

Quenstedt A. Der Jura.- Tubingen, 1858. - 552 p.

Roemer J. Die Fauna der Aspidoides Schichen von Lechstedt bei Hildesheim. - Hannover, 1911. - p. 76 - 140.



На головну



Hosted by uCoz