Про палеонтологічне обґрунтування обсягута ярусного поділу юрських відкладів південно-західної облямівки східноєвропейської платформи



Юрські відклади на південно-західній облямівці Східноєвропейської платформи розкриті багатьма свердловинами, проте не всі розрізи достатньо схарактеризовані керновим матеріалом і фауною, що зумовило виникнення низки проблем під час їхньої кореляції. Найважливішими проблемами є відсутність переконливого палеонтологічного обґрунтування віку базальних верств та обсягу окремих ярусів юри у конкретних розрізах. Водночас порівняння як самих розрізів, які розкриті свердловинами у різних частинах окраїни платформи в Україні та Польщі (див. рисунок), так і результатів вивчення знайденої в них фауни показують, що думка про неможливість їхньої кореляції є помилковою - для всіх них, навпаки, характерні добре виражені ідентичні закономірності у циклічності наверствувань, а це дає змогу однозначно зіставляти навіть найвіддаленіші розрізи. Особливо виразно ці закономірності виступають на фоні локальних особливостей у Передкарпатті, де пробурено кілька десятків свердловин у різних структурно-фаціальних зонах і на незначній відстані одна від одної.

Стосовно початку юрської трансгресії і віку базальних верств, що утворилися в її процесі, - а від вирішення саме цього питання залежить кореляція відкладів та правильне розуміння історії формування і будови не лише мезозойської товщі, а й усього регіону взагалі, - існують різні погляди. У першій стратиграфічній схемі для українського Передкарпаття [21] найстарші верстви юри в усіх розрізах були віднесені до сокальської світи, вік якої визначався як байоський-батський [18] на підставі здибаних у св. Коханівка-1 видів Posidonia aff. buei Roem., P. sp. indet., Camptonestes ex gr. lens Sow., Goniomya var. scripta Sow., Cosmoceras sp. (інт. 1897-1898 м; визначення Г.Т. Пчелінцевої і Н.Т. Сазонова), Avicula cf. inornata Terg et Jord., Parallelodon sp. (за позначкою на керні інт. 1923-1926 м; визначення І.М. Ямниченка).

Переконливі палеонтологічні дані, які свідчать про байоський вік найстарших утворень юри Передкарпаття і дають змогу визначити обсяг ярусів догеру, одержані після опрацювання матеріалів буріння кількох свердловин на Любачівщині у суміжній польській частині регіону [26]. Зокрема, у св. Любачів-11 (розріз VIII за [26]) до байосу віднесені нижні верстви розрізу потужністю 90 м за знахідкою видів Pseudomonotis echinata Sow. і P. substriata Munst. приблизно на 10 м вище від підошви; та Lenticulina quenstedti (Gumbel), L. munsteri (Roem.), L. varians (Bornemann) у їхній найвищій частині. До батського ярусу в цій же свердловині віднесено товщу потужністю близько 100 м із Oppelia fusca Qun., Cadomites sp. ind. ex aff. deslongchampsi d'Orb., Perisphinctes multicostatus Lis., Acanthothyris spinosa Schl., Belemnites canaliculatus Schl., Posidonomya alpina Gras., Inoceramus laevigatus Munst., I. polyplocus Roem., знайденими у її верхніх 14 м. Верхню межу бату проведено за літологічними ознаками лише на 2 м нижче від знахідки келовейських форм Hecticoceras sp. ind. ex aff. haugi Papp. Hat., Belemnites sp. ind. ex gr. hastatus Bl. [26]. Значно повніший (потужністю 500 м) подібний розріз на цій площі розкрила св. Любачів-2 (розріз XIV за [26]), проте в ньому всю товщу над догером (близько 300 м) за форамініферами та одиничними знахідками непевно визначеної макрофауни віднесено лише до оксфорду (включаючи раурак і астарт), що не узгоджується з даними з інших свердловин.

В українській частині регіону пробурено св. Рава-Руська-1, 2, Коханівка-1, 17, Південна Коханівка-1, Росівська-1, Моранці-1, які розташовані у тих же структурно-фаціальних зонах, що й свердловини на Любачівщині, і, будучи віддаленими від них лише на кілька кілометрів, чітко з ними корелюються (див. рисунок). Зіставлення розкритих ними розрізів юри переконливо показує, що вони всюди починаються сокальською світою або ізохронними з нею, але фаціально відмінними відкладами, які повинні належати до байоського ярусу.

Проте у схемі, опублікованій В.М. Утробіним [24] і взятій за основу для інших, сокальську світу було віднесено до оксфорду, а найстаршими стали вважатися відклади мединицької світи. Оскільки вік і стратиграфічний обсяг мединицької світи переконливо ніколи не був обґрунтований, то думки дослідників у цьому питанні неодноразово змінювалися. За палінологічними даними фактично ті ж самі дослідники у різних публікаціях відносили її повністю до аалену [1], плінсбаху, тоару та аалену [8] або лише до тоару [14]. Доречно нагадати, що за результатами споро-пилкового аналізу світи у стратотиповому розрізі (інт. 2487-2683 м у св. Північні Мединичі-1) Є.З. Ісагулова [10, 11] відносила до лейасу лише її нижню частину (інт. 2559-2700 м); вік верхів стратону потужністю понад 70 м (інт. 2487-2559 м) за знайденими в них макрофауною та споро-пилковими комплексами вона ж визначала як середньоюрський (байоський-батський).

Помилкову думку про наявність у Передкарпатті відкладів лейасу згодом запозичили польські дослідники при інтерпретації нижньої частини розрізів юри, де макро- і мікрофауну не була знайдено, а кореляцію відкладів проведено за літологічними та геофізичними ознаками. Як наслідок цього, ярусний поділ відкладів відобразив лише літологічні відмінності товщ, а не їхній вік, а в деяких випадках - і якість геофізичних матеріалів. У цьому можна переконатися, якщо зіставити стратиграфічний поділ відкладів у сусідніх свердловинах, які по-різному

 Зіставлення  розрізів юрських відкладів Передкарпаття та Прибалтійської синеклізи

Зіставлення розрізів юрських відкладів Передкарпаття та Прибалтійської синеклізи.

1 - пісковики; 2 - алевроліти; 3 - аргіліти; 4 - вапняки та доломітизовані вапняки; 5 - доломіти, ангідрити; 6 - вапняки грудкуваті; 7 - конгломерати; 8 - уявний опір.

Чи не найбільшою перешкодою на шляху до вирішення проблеми ярусного поділу відкладів юри у Передкарпатті виявилася безпідставна думка про неможливість кореляції за геофізичними характеристиками навіть близьких розрізів. На жаль вона стала ніби аксіомою, спростувати яку ніхто навіть не намагався, незважаючи на те, що подібність нижніх частин розрізів догеру у свердловинах на площах Рава-Руська, Коханівка, Північні Мединичі та інших просто вражаюча навіть при побіжному перегляді (див. рисунок). Зіставивши ці розрізи, доходимо єдиного висновку: до мединицької світи у стратотипі віднесені відклади майже у тому ж обсязі й того ж віку, що й до сокальської та рава-руської світ, а не старші від них, тобто вона об'єднує відклади від верхів байосу до низів оксфорду.

Переконливих палеонтологічних даних, за якими можна обґрунтувати обсяг ярусів мальму, бурінням свердловин на Передкарпатті не одержано. З порівняння розрізів юри, розкритих свердловинами на південно-західній облямівці Східноєвропейської платформи - у Прибалтійській синеклізі (св. Ольштин ІГ-1, 2), Передкарпатті (св. Любачів-2, 11, Ушківці-1, Коханівка-1, 17, Рава-Руська-1, 2, Росівська-1, Романівська-1, Чижки-1, 2, Верчани-1, Дашава-105, 409, Угерське-7, 37, Стрий-1, Держів-1, 3, Подільці-1, Камінська-1, Богородчани-Парище-58, Лопушна-5 та ін.), Карпатах (св. Добромиль-Стрільбичі-33) і в західному Причорномор'ї (св. Кілія-383) - виходить, що для всіх них характерна однакова етапність і швидкість осадонагромадження, які на каротажних діаграмах відображені у вигляді ідентичної циклічності товщі, однакової потужності ізохронних циклітів різного рангу, однакової спрямованості тенденцій в осадонагромадженні (трансгресія - регресія). А це означає, що й потужності ярусів догеру і мальму повинні бути незмінними на всій південно-західній окраїні платформи.

Якщо межа юри з крейдою детально обґрунтована й описана у свердловинах Угерське-7 (гл. 1814 м) та Підлуби-110 (гл. 788 м), то межа з палеозоєм чітко літологічно виражена і палеонтологічно схарактеризована у свердловинах Північні Мединичі-37 (гл. 2361 м), Верчани-1 (1978 м), Рудки-300 (3312 м), Коханівка-1 (1917 м) [3, 15, 16, 18]. Зіставивши перераховані розрізи юри з іншими, можна дійти єдиного висновку: повна потужність їх на південно-західній облямівці Східноєвропейської платформи всюди є незмінною і ніде не перевищує 632 м.

Обсяг ярусів мальму чи не найліпше палеонтологічно обґрунтовано у св. Ольштин ІГ-1, яка розкрила юрські відклади потужністю 525 м (інт. 749,8--1275 м) без верхньотитонського під'ярусу (див рисунок). Оксфорд у ній виділено в інт. 885,5-1034 м за знахідкою Amoeboceras (Amoeboceras) ovale (Qun.), A. (A.) alternans (Buch), A. (Amoebites) bauhini (Opp.), A. (Prionodoceras) serratum (Sow.), Taramelliceras pseudowenzeli (Weg.), Rasenia (Prorasenia) stephanoides (Opp.), Epistomina parafovosoides (Hofker), E. parastelligera (Hofker), Haplophragmoides canui Cushman та ін. [26]. Інтервал 1034-1085 м, який за геофізичними характеристиками виразно корелюється з надбатською частиною розрізу у свердловинах Любачів-2, 11, а в шламі з гл. 1034-1044 м визначено пізньокеловейські [26] Lenticulina pseudocrassa (Mjatliuk), L. catascopium (Mitjanina), L. tumida (Mjatliuk), L. polonica (Wisniowski), Pseudolamarckina rjasanensis (Uhlig), Epistomina elschankaensis Mjatliuk, може належати до келовею. Товща в інт. 775,5-885,5 м із Amoeboceras (Amoebites) volgae (Pavl.), A. (Nannocardioceras) krausei (Salf.), Aulacostephanus eudoxus (d'Orb.), Enosphinctes eumelus (d'Orbigny), Nanogyra nana Sow., Exogyra virgula (Defr.), Citharinella goldapi (Bielecka et Kusnetzova), Lenticulina intravolgaensis (Fursenko et Polenova), Epistomina stellicostata Bielecka et Pozaryski, віднесена до кімериджу; в інт. 749,8-775,5 м із Rhynchonella rouillieri Eichw., Galliaecytheridea punctilataeformis (Lubimova), Galliaecytheridea punctilataeformis (Lubimova) - до нижнього та середнього титону [26]. Оскільки у цій свердловині частини титонських відкладів нема, то потужність усього ярусу в повних розрізах (а саме такі розкриті на Передкарпатті) повинна досягати 132 м.

Отже, оптимальними для підрозділів догеру і мальму на південно-західній облямівці Східноєвропейської платформи можна вважати потужності: для байосу - 90 м, бату - 100, келовею - близько 50, оксфорду - 150, кімериджу - 110, титону - 132 м. З прийняттям такої схеми поділу на яруси стає зрозумілою суперечливість висновків у різних публікаціях стосовно віку і стратиграфічного місця окремих світ юри Передкарпаття. Зокрема, безсумнівною стає правильність визначення віку фауни: байоського - із сокальської, яворівської та рудківської світ; байоського, батського, келовейського та оксфордського - із рава-руської, мединицької, коханівської та бонівської світ; від батського і до титонського - із опарської та моранцівської світ.

Автор висловлює щиру подяку старшому науковому співробітникові УкрДГРІ Ю.Р. Карпенчуку за допомогу при збиранні фактичних матеріалів зі свердловин Передкарпаття та плідні дискусії навколо розглянутих у статті питань.

Література

Буров В.С., Вишняков И.Б., Карпенчук Ю.Р. К вопросу о литостратиграфическом подразделении и условиях накопления юрских отложений Предкарпатья и Волыно-Подолии // Геол. журн. - 1983. - № 4. - С. 130-136.

Дмитриева Р.С., Сандлер Я.М., Сень А.П. О келловей-оксфордских отложениях западных областей УССР // Геология и нефтегазоносность территории УССР. Тр. УкрНИГРИ. - 1963. - Вып. 5. - С. 246-250.

Дригант Д.М. Нижній і середній палеозой Волино-Подільської окраїни Східно-Європейської платформи та Передкарпатського прогину // Наук. зап. Держ.природознав. музею. - 2000. - Т. 15. - С. 24-129.

Дригант Д.М., Карпенчук Ю.Р. Стратиграфія кембрійських відкладів Передкарпатського прогину // Наук. зап. Держ.природознав. музею. - 1997. - Т. 13. - С. 94-113.

Дулуб В.Г. К вопросу о границе между оксфордским и киммериджским ярусами юго-западной окраины Русской платформы // Геология и нефтегазоносность территории УССР. Тр. УкрНИГРИ. - 1963. - Вып. 5. - С. 251-258.

Дулуб В.Г. Юрские пестроцветные образования Волыно-Подольской окраины Русской платформы // Геология и нефтегазоносность Волыно-Подольской окраины Русской платформы. Тр. УкрНИГРИ. - 1964. - Вып. 9. - С. 101-105.

Дулуб В.Г. О нижнемеловом возрасте ставчанской свиты // Палеонтол. сб. - 1965. - № 2. - Вып. 2. - С. 113-115.

Дулуб В.Г., Бурова М.И., Буров В.С., Вишняков И.Б. Объяснительная записка к региональной стратиграфической схеме юрских отложений Предкарпатского прогиба и Волыно-Подольской окраины Восточно-Европейской платформы. - Л.: УкрНИГРИ. - 1986. - 58 с.

Дулуб В.Г., Жабіна Н.Ж., Смирнов С.Є. Удосконалення стратиграфічної схеми юри Передкарпаття // Нові дані з геології та нафтогазоносності України. - Л.: УкрНДГРІ, 1999. - С. 156-163.

Исагулова Е.З. Палинологическая характеристика среднеюрских отложений юго-западной окраины Русской платформы и Предкарпатского прогиба // Вестн. Львов. ун-та. Сер. геол. - 1964. - Вып. 2. - С. 36-40.

Исагулова Е.З. О нижнеюрских отложениях Предкарпатского прогиба // Вестн. Львов. ун-та. Сер. геол. - 1965. - Вып. 3. - С. 18-21.

Кир'янов В.В. Про кембрійські відклади Більче-Волицької зони Передкарпатського прогину // Геол. журн. - 1995. - № 3-4. - С. 93-95.

Лещух Р.Й., Бубняк І.М. Молюски середньоюрських відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину // Палеонтол. зб. - 1991. - № 28. - С. 30-34.

Овчаренко Ю.Х., Дулуб В.Г., Бурова М.І., Карпенчук Ю.Р. Комарнівська світа - новий елемент юрського розрізу зовнішнього борту Передкарпатського прогину // Геологія і геохімія горючих копалин. - 1999. - № 1. - С. 13-20.

Огороднік М.Є. Палінологічне обгрунтування віку мединицької світи нижньої юри Передкарпатського прогину // Палеонтол. зб. - 1994. - № 30. - С. 56-60.

Пастернак С.И., Андреева Л.П. Опорный разрез неокома во Львовской мульде // Геология и геохимия горючих ископаемых. - 1977. - Вып. 48. - С. 85-93.

Пастернак С.И., Улизло Б.М. Неоком Прикарпатья // Геология и геохимия горючих ископаемых. - 1980. - Вып. 55. - С. 22-30.

Сандлер Я.М. До питання про вік темнокольорової товщі району Кохановки (Львівська область) // Геол. журн. - 1958. - Т. 18. - Вип. 4. - С. 111-112.

Сандлер Я.М. До характеристики юрських відкладів південно-західної частини Російської платформи і Передкарпатського прогину // Геол. журн. - 1962. - Т. 22. - Вип. 6. - С. 79-83.

Сандлер Я.М., Скордули В.Д., Сень А.П. К вопросу о возрасте пестроцветно-сероцветных образований юры Стрыйского прогиба // Вопр. геологии Карпат. - 1967. - С. 67-70.

Славин В.И., Добрынина В.Я. Стратиграфия юрских отложений Львовской мульды и Предкарпатского краевого прогиба // Бюлл. МОИП. Отд. геологии. - 1958. - Т. 33. - № 2. - С. 43-54.

Стратиграфическая схема юрских отложений Украины. - К.: Наук. думка, 1970. - 28 с.

Стратиграфія УРСР. Т. 7. Юра. - К.: Наук. думка,. 1969. - С. 38-40, 144-163.

Утробин В.Н. Основные черты стратиграфии юрских отложений Предкарпатского прогиба и юго-западной окраины Русской платформы // Докл. АН СССР. Геология. - 1962. - Т. 147. - № 4. - С. 908-911.

Alt A. Wapien Nizniowski i jego skamieliny. Akad. Umiejetnosci w Krakowie. Т. 6. - 1881. -160 s.

Moryc W. Budowa geologiczna rejonu Lubaczowa // Rocznik Polskiego Towarzystwa Geologicznego. - 1961. - Т.31. - Z. 1. - S. 47-83.

Profile glebokich otworow wiertniczych Instytutu Geologicznego. Zesz. 39. Olsztyn IG-1, Olsztyn IG-2. - Warszawa, 1977. - 338 s.

Siemiradzki J. Jura Naddniestrzanski // Geologia ziem Polskich. T. 1. Formacje starsze do Jurajskich wlacznie. - 1922. - S. 489-493.



На головну



Hosted by uCoz