Пісні-хроніки: з історії дослідження жанру



Розглядаючи розвиток жанрів українського фольклору на діахронному рівні, їх теоретичну розробку, спостерігаємо низку проблем, які залишилися поза увагою науковців ХХ ст. Йдеться про "новотвори", як їх класифікують дослідники [2, с. 41-56; 17, с. 34-59; 37, с. 57-65], зокрема, співанки-хроніки або ж новини [5, с. 7]. Це новий пласт епіки, спосіб виникнення та побутування якої відрізняється від класичних творів цього роду локальністю та злободенністю. За деякими формальними та змістовими характеристиками їх можна поставити в один ряд із думами, баладами та історичними піснями, проте вони мають і суттєві відмінності. Для них характерний хронікальний стиль зображення дійсності, відсутність фантастичних елементів, виразна вказівка на авторство та інші. На думку Філарета Колесси, "пісенні новотвори, зібрані В.Гнатюком (ЗНТШ, L, LII з 1902-1903р. і В.Шухевичем (Гуцульщина, III. - Матеріали до української етнології, V, 1902), дають дуже цінний матеріал для досліду сеї найновішої фази, в яку ввійшла вже українська людова творчість. Се пісні, що постають уже за наших часів, так сказати б, на наших очах, так що часом можемо зібрати автентичні відомості не лише про основну подію, місцевість та обставини, серед яких зложено дану пісню; подекуди подибуємо в самих піснях навіть натяки на авторів, а бодай сферу, з якої вони вийшли" [17, с. 36].

Події ХХ ст. зумовили утворення нових тем, які стали об'єктом зображення пісень-хронік, зокрема пов'язані з січовим стрілецтвом, діяльністю ОУН-УПА. Однак вони виявилися під суворою забороною влади, тому й залишилися поза увагою дослідників. Незважаючи на те, що існування творів національно-визвольної тематики замовчувалося, їх зразки наявні в результатах польових досліджень, що відбувалися впродовж ХІХ - початку ХХ ст. У зазначений період були спорадичні спроби теоретично опрацювати цей матеріал [2, с. 41-56; 17, с. 34-59; 29, с. 11-75 та ін.].

Мета публікації - показати процес фіксації пісень-хронік та їх виокремлення з-поміж пісенного розмаїття. Такий огляд уможливить з'ясування місця цих творів у жанровій системі українського фольклору, а також дасть змогу зробити висновок про ступінь аналітичного опрацювання пісень-хронік та на його основі окреслити напрями подальшої праці над ними.

Ще з початку XIX ст. знаходимо окремі зразки хронік у записах Зоріана Доленги-Ходаковського [32], Вацлава Залєського [41], у яких цей жанр не виокремлюють з-поміж інших, а через родову та формальну подібність відносять переважно до дум чи баладних пісень. На жаль, у цих збірниках бракувало наукового підходу до запису фольклорних творів. Укладачі якщо й подавали скупі паспортні відомості, то зазначали тільки місцевість і від кого записано, а іноді й зовсім цього не робили. Недосконалим є і фонетичне відтворення тексту. Так, Олексій Дей у передмові до видання "Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського" писав, що "найбільшу складність при підготовці даного видання записів З.Доленги-Ходаковського становили текстологічно-правописні питання, зумовлені значним мовно-правописним різнобоєм в автографах самого записувача…" [32, с. 11]. Слід зауважити, що згодом записи цих збирачів активно використовували укладачі збірників фольклорних творів [29].

Спорадичні публікації поетичних новин з'являються у періодиці 1860-х років. Основними темами цих хронік є ліквідація панщини та події, що стосуються війни в Угорщині. У газеті "Голос народний" [4] за 1866 р. під рубрикою "Коломийки народнії" надруковано дві пісні про скасування панщини та "Піснь вояцькая з року 1859 перенята впрост із уст воїнів руських полку Парми". У "Сборнику песен буковинского народа" А.Лоначевського та Григорія Купчанка, що вийшов у Києві 1875 р., подано зразки поетичних новин про скасування панщини та про рекрутчину [25, с. 271].

Пісні-хроніки є й у збирацькому доробку членів "Руської Трійці", зокрема Яків Головацький, перебуваючи впродовж 1842-1846 рр. на Гуцульщині, зафіксував кілька співанок-хронік (між ними і про Дмитра Марусяка) [15, с. 222]. Твори цього жанру вчений представив у збірнику "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" у розділі "Думи", очевидно, через родову подібність жанрів [21]. До назви рубрики додано ремарку "про події звичайних осіб", яка засвідчує, що хроніки, як правило, виникають унаслідок надзвичайних подій, що сталися із простими людьми. Епіграфом до розділу є перші рядки ліро-епічної пісні :

Ой у садочку зозуля ковала, Тоту собі співаночку родина складала, Щоби свого миленького та не забувала [21, с. 37].

Також у цьому виданні наявні фольклорні зразки, головними персонажами яких є й історичні герої. У статті "Яків Головацький про опришків" З.Матисякевич пише, що у піснях "всі особи та події описані з історичною достовірністю, про що свідчать дослідження І.Франка… Я.Головацький зібрав десятки пісень подібного змісту. В одних оспівано трагічну смерть у м. Ланчині ватажка Марусяка, в інших - загибель опришка Романа, братів Таманюків…" [18, с. 135].

Цінним є видання 1883 року "Pokucie. Obraz etnograficzny" Оскара Кольберґа [40]. У вступі до другого тому автор пише, що серед інших пісень, які класифікує за тематично-функціональним принципом, подав думи та історичні пісні. До розділу "Думи історичні" [40, с. 1] увійшли пісні-хроніки часів козацтва і татарсько-турецьких набігів, а також опришківськкого руху. До історичних дум, на думку укладача, належать і поетичні новини з родинного життя, які він публікує разом із баладами, не виділяючи їх в окремий жанр. Та чи не найголовнішою проблемою стало фонетичне відтворення текстів, оскільки фольклорист не був українцем і відтворити латинкою всі особливості діалектного мовлення не вдалося.

Активну експедиційну роботу проводили члени Етнографічної комісії НТШ. У 1902 р. виходить з друку праця Володимира Шухевича "Гуцульщина" [39], де вміщено зразки пісень-хронік, мелодії яких розшифрував Ф.Колесса. Зразки цього жанру подано у розділах "Співанки", "Жовнярські співанки" (за тематикою), та найбільше їх у "Поетичних оповіданнях". Вже у назві останньої з цих рубрик закладено принцип епічності, за яким В.Шухевич уклав фольклорні зразки. Тематика цих поетичних новин переважно стосується опришківського руху та надзвичайних подій з родинного життя. У цьому збірнику укладач подає назву, записану на Гуцульщині - "велика гуцулка", яка зумовлена обсягом ліро-епічної розповіді. Загалом видання В.Шухевича стало особливо цінним, оскільки фольклористи отримали фахово записаний матеріал для досліджень.

На жаль, Перша світова війна та національно-визвольні змагання загальмували розвиток польових досліджень, однак про неперервний процес творення народної пісенності свідчать матеріали, збережені в архівах ІМФЕ (стрілецькі хроніки "Українські наші стрільці, де ви, хлопці молоденькі, лежите?", "В дев'ятьсот штирнастім році, як жнива зачались" та ін.) [14].

У міжвоєнні роки і часи переслідувань українського народу видання пісень-хронік припинилося. Лише в 1950 роках трапляються спорадичні випадки, коли пісні-хроніки були надруковані у різних пісенних збірниках. Так, скажімо, у збірнику "Українські народні думи та історичні пісні" [31] вміщено пісню-хроніку про еміграцію українців до Канади кінця ХІХ - початку ХХ ст. Щоправда це був передрук тексту Володимира Гнатюка з праці "Пісенні новотвори в українській народній словесності" [2, с. 54-55].

1959 року Петро Лінтур видає збірку "Народні балади Закарпаття" [20]. У вступній статті до цього видання він пише про баладу, в якій змальовано "Смерть Довбуша": "Збирачі і дослідники фольклору - О.Кольберґ, В.Шухевич, В.Гнатюк та інші відзначають характерну рису гуцулів - їх здатність до письменництва. Враховуючи здатність гуцулів швидко і живо відгукуватися на події дня в оповіданнях і піснях, ми висловлюємо здогад, що балада виникла відразу після трагічної смерті Олекси Довбуша в 1745 році - події , яка залишилась у пам'яті трудящих усього Прикарпаття" [20, с. 39]. Учений хоча й не прямо, відносить баладу до новотворів, які виникли по гарячих слідах події. Така версія дає змогу нам припустити, що першим етапом у становленні балад були все-таки пісні-хроніки, які за родовими ознаками найближчі до них. У процесі побутування поетичні новини шліфуються, відбувається нівелювання деталей і з часом хроніки набувають баладного вигляду і наповнення.

На початку 1970 років Олексій Дей видає академічний збірник текстів поетичних новин "Співанки-хроніки. Новини" [29]. Він групує хроніки за історико-тематичним принципом, залишаючи поза увагою величезний пласт ліро-епіки, яка стосувалася національно-визвольних змагань ХХ ст. Увесь поетичний масив поетичних новин упорядник уклав, поділивши на три розділи: твори з історичною основою, соціально-побутові пісні-хроніки та побутові новини. Такий підхід є слушним, оскільки стосується генези виникнення фольклорного жанру. Саме на "жанротворчу роль життєвого матеріалу" [29, с. 18] посилається укладач збірника, обґрунтовуючи вибір методи групування пісень-хронік. Зокрема основою для виникнення творів стали події, що мають стосунок до історичного минулого (опришківський рух, скасування панщини, еміграція селян до США та Канади тощо). Про важке селянське життя, рекрутчину, солдатчину оповідають соціально-побутові хроніки. Та, очевидно, найчисленнішою тематичною групою є поетичні новини, до створення яких спонукало родинне життя українців.

У 1974 р. вийшла збірка "Відгомін віків: Збірник народних балад, історичних пісень та пісень-хронік" [1], яку впорядкував Іван Ребошапка. Укладач дотримується жанрової концепції О.Дея. Пісні-хроніки (термін, на відміну від "співанок-хронік", не звужує географічного поширення жанру) подано як окреме жанрове утворення, не плутаючи його з баладами чи, наприклад, з жовнірськими піснями. Учений видав поетичні новини, які побутують на українських етнічних землях, що входять до складу Румунії. Це переважно зразки, які відображають події Першої та Другої світових воєн, нещасні випадки, а також твори родинної тематики.

Ще один збірник "Рекрутські та солдатські пісні" [24] вийшов 1976 р. У ньому наявні хроніки про події Першої світової війни. Слід зазначити, що пісенний матеріал цього видання укладено за тематичним принципом, тому поетичні новини не виділено в окрему жанрову групу.

Справу видання пісень-хронік продовжено у збірнику "Ходили опришки" [37], у якому поряд із легендами та переказами, вміщено поетичні новини про панщину та опришківське життя.

Однією з перших публікацій, у якій вміщено поетичну новину, що стосувалася українського національного підпілля 1940-1950 рр. стала "Двадцять п'ять повстанських пісень" Григорія Дем'яна [10, с. 10-43]. З-поміж інших повстанських жанрів (колядок, гаївок, історичних пісень) Г.Дем'ян подав хроніку, створену на основі реальної історичної події, бою, у якому полягли повстанці. Хроніка фіксує назви населених пунктів, імена і псевда героїв, причини та хід бою. Радянська фольклористика замовчувала процес творення народних пісень цієї тематики, бо його визнання спонукало б зміну трактування національно-визвольних змагань ХХ ст. Тому тільки зі здобуттям незалежності було знято заборону із величезного фольклорного пласту - повстанської творчості.

Окрім того, у 1995 р. Г.Дем'ян надрукував статтю "Самостійницькі мотиви в повстанських піснях" [11, с. 2-7], у якій подав уривки пісень-хронік з Бойківщини та Опілля. Їх об'єднує тема винищення енґебістами повстанців та їхніх дітей.

У 1996-1997 рр. опубліковано "Пісні УПА", які зібрав та відредагував Зиновій Лавришин [22]. Укладач групує твори за функціонально-тематичним принципом, а не за жанровою належністю. У збірнику вміщено хроніки, що стосуються власне повстанської доби. Вони подають інформацію про долі окремих героїв, що поклали своє життя за незалежність України. Також у цій збірці упорядник подав поетичні новини, створені ще перед виникненням УПА (наприклад, тематичні групи про Василя Біласа і Дмитра Данилишина, про Карпатську Україну), проте активно побутували в повстанському середовищі.

У монографії "Народні легенди та перекази українських Карпат" [28] сучасного збирача та дослідника фольклору Василя Сокола використано текст пісні-хроніки, яку записав Г.Дем'ян. Її темою є вбивство та поховання підпільників ОУН-УПА в одній із криниць с. Вигода Долинського району Івано-Франківської області.

Народнопоетичні твори зібрали та уклали у збірник Василь та Ганна Соколи на Бойківщині [33]. Фольклорний матеріал у виданні укладено за жанрами, серед яких виокремлюємо й пісні-хроніки. Основна тематика цих творів - трагічні випадки на роботі, загибель доньки під колесами машини, про міжконфесійні чвари у одному із сіл Сколівщини тощо. Безперечним позитивом збірника є цілісне представлення народнопісенних творів у єдності поезії і музики. Пропоновані записи зроблено у 1980 - наприкінці 1990 рр., що свідчить про активне творення та побутування жанру.

Своєрідним етапом у дослідженні стрілецької пісенності стали "Стрілецькі пісні" [30], які уклала Оксана Кузьменко. Як і попередній, збірник укладено за жанрами, серед яких є й пісні-хроніки. Основна тематика пісенних зразків - діяльність Олени Степанівни, перебування і побут молодих людей у стрілецькому війську тощо.

Отже, процес збирання та видання пісень-хронік відбувався в три етапи. Перший з них - спорадичне та принагідне розміщення в різнотематичних та різножанрових збірниках. Другий - осмислена фіксація та публікування власне пісень-хронік як видової одиниці. Наступним кроком стало збирання та друкування творів національно-визвольного пласту ХХ ст. Це досить великий джерельний матеріал, який уможливлює подальшу роботу над теоретичною розробкою жанру пісень-хронік.

Перші спроби наукового осмислення творів цього жанру зроблено у 1880 роках. Так, 1882 року Іван Франко у кількох номерах журналу "Світ" надрукував працю "Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу" [36, с. 180-204]. У третьому розділі "Дещо про картоплю" автор подав народне оповідання про неврожайний рік на картоплю: "Отже ж то, коли зачала гнити картопля, народ, навчений тісними роками о її важності у господарстві, перелякався дуже і почав се вважати Божою карою за своє колишнє легковажаннє картоплі. Тоту основу має пісня про "втеку картоплі", зложена, очевидно, богомільними старцями-лірниками, а подекуди нагадуюча пісню про скасування панщини" [36, с. 195]. У статті проаналізовано два варіанти пісні, описано загальносоціальне тло, на якому відбулася подія, паралельно подано також її реалізацію у прозовому матеріалі.

Того ж року у журналі "Зоря" була надрукована праця "Жіноча неволя в піснях руських народних" [35, с. 210-254], у якій, окрім інших новотворів, проаналізовано дві пісні-хроніки. Перша - про кару, якої зазнала ковалева донька Ганнуся за вбивство незаконнонародженої дитини. Пісня з'явилася внаслідок незвичайності події, про що засвідчував сам фольклорист: "Що случаї, подібні до описаного в тій пісні, траплялися і давнішими часами досить рідко між нашим народом, доказує й сама пісня, котра розказує о нім як о "причині", або "новині" т. є о рідкім і незвичайнім факті" [35, с. 219]. Другий зразок - пісня про шандаря, яка "по різним признакам, належить до найновіших творів народної фантазії і постала на Підгір'ї, певно, в околиці Делятина…" [35, с. 248]. Автор слушно вважає пісню новотвором, вказує на локальний характер побутування, невідшліфованість, наявність численних діалектизмів тощо. Сьогодні актуальними є дослідження, які відбуваються на стику наук. Ще у ХІХ ст. Іван Франко для обґрунтування морально-психологічного тла, яке пояснює вчинки та події, відображені в хроніках, використовує багатий етнологічний матеріал.

Крім принагідного публікування в галицькій періодиці пісень-хронік, дослідник продовжував розглядати їх у контексті новотворчості, теоретично опрацьовуючи, але не виділяючи в окремий жанр. У газеті "Die Zeit" 1905 року він друкує статтю "Галицький селянський страйк у народній пісні" [34, с. 96-100], в якій подає поетичну хроніку про селянський страйк у селі Бураківка Чортківського повіту. В публікації автор порушив актуальні і тепер питання про витоки та процес виникнення народної пісні, співвідношення творчої фантазії народу та дійсності. "Все це є питання, на які задовільно можна відповісти лише в тих рідкісних випадках, коли ми повстання народної пісні можемо спіймати на ходу, так би сказати "in frеgranti" (лат. на гарячому)" [34, с. 97]. У статті вдалося стисло проаналізувати причини творення фольклорної одиниці, спосіб оповіді, поетичні засоби, якими послуговується автор для того, щоб справити необхідне враження. І.Франко вказав, що форма вірша новоутвореної пісні - консервативна коломийка, тобто звична для галицьких земель. Учений з подивом зазначив, що пісня не подає ні соціально-економічних причин страйку, ні мотивації, яка спонукала селян до дії. Розглядаючи хроніки різної тематики, зауважимо, що відсутність пояснення тих чи інших дій, на нашу думку, зумовлена поінформованістю середовища про подію, що сталася. Статті І.Франка стали відправною точкою у дослідженні пісень-хронік. Хоча автор ще не виокремлює їх в окремий жанр, проте розглядає в контексті фольклору як синкретичного явища.

Із початком ХХ ст. зросла зацікавленість проблемою новотворчості. Зокрема Філарет Колесса та Володимир Гнатюк звернули увагу на деякі зразки і цілі цикли таких ліро-епічних творів.

Нові соціально-економічні умови, що виникли в Галичині після скасування панщини, а зокрема масова еміграція селян до США та Канади, стали поштовхом для творення емігрантських співанок. Їх розглянув Володимир Гнатюк у статті "Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності" [2, с. 41-56], що вийшла в Записках НТШ. У цій розвідці зроблено спробу класифікації хронік за темами: побут емігрантів, робота на фермах, піддурення селян агентами тощо.

Тоді ж Філарет Колесса видав працю "Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку" [17, с. 34-59], де, послуговуючись фольклорним матеріалом, який вміщений у "Гуцульщині" В.Шухевича та "Пісенних новотворах" В.Гнатюка, дав ґрунтовне визначення пісні-хроніки як жанру. Безперечно позитивним є розгляд фольклорних творів як поетичної та ритмо-мелодичної єдності, а також варіювання цих двох компонентів залежно від території побутування. Окреслення причин виникнення творів, їх основної тематики, мотивів дало змогу авторові вказати головні жанрові ознаки, такі як специфічність сюжетно-композиційної будови, поетики, особливостей поширення тощо. Також звернено увагу на потребу паспортизації творів. Отже, ця розвідка стала першою спеціальною теоретичною розробкою поетичних новин.

З приходом більшовицької влади цей ліро-епічний жанр потрапив до неперспективних, бо його специфіка полягає у висвітленні злободенних проблем, надзвичайних випадків, які ставалися у тій чи іншій місцевості, а народ не міг залишити поза увагою утиски та варварські переслідування, які принесли із собою "визволителі". Безперечно, він реагував на всі суспільно-політичні зміни та зрушення (створення національного підпілля та співпрацю з ним). Тому представники радянської фольклористики розглядали пісні тільки побутового плану.

У другій половині 1960 років до вивчення співанок-новин звертається Олексій Дей, який у статті "Принципи жанрової класифікації народних пісень" [7, с. 12] вводить у науковий обіг термін на означення жанру "співанка-хроніка". Автор окреслює ареал творення і побутування, основні жанрові ознаки, тематику, зміст, структуру віршів, композицію творів, манеру виконання, міжжанрові зв'язки. На жаль, увівши термін "співанка-хроніка", науковець звузив ареал побутування творів цього жанру до Карпатського регіону. Він чи то не маючи матеріалу з інших етнографічних територій, чи то, зважаючи на відповідну тематику (стрілецьку, повстанську), свідомо замовчав реальне поширення поетичних хронік на Опіллі, Поділлі, де назва "співанка" не така поширена. Тому, на нашу думку, доцільніше користуватися терміном "пісня-хроніка", оскільки навіть формально хроніки ХХ ст., що побутують не у Карпатах, за своїм ритмічним оформленням не мають коломийкової будови, яка характерна для карпатського терену.

1969 року О.Дей надрукував статтю "Пісня правдою не поступається" [6, с. 58-68], де проаналізував пісню-хроніку про трагедію Марійки та Михайла. У публікації звернено увагу на зв'язок реальної події зі змістом фольклорного твору, місце і значення художнього домислу у ньому. Також актуалізовано проблеми поширення варіантів хроніки та авторства.

Трьома роками пізніше О.Дей видав академічний збірник текстів поетичних новин "Співанки-хроніки. Новини" [29] з теоретичним обґрунтуванням. У вступній статті до нього зроблено короткий історіографічний огляд, що стосується дослідження жанру, вказано його основні ознаки, розглянуто передумови творення. Фольклорист намагався знайти межу між індивідуальним та колективним авторством, розкрити психологію творця. Було розглянуто композиційні та поетичні особливості цих творів, а також їх місце поміж інших жанрів. Також О.Дей розробив класифікацію хронік, згрупувавши їх за тематико-історичним принципом.

1973 року О.Дей у співавторстві з Софією Грицою підготували доповідь, яку було виголошено на VII Міжнародному з'їзді славістів "Сучасні українські співанки-хроніки і пісенна епіка Карпатського регіону" [9]. Її автори окреслили співанки-хроніки як діалектний жанр, що є живим вогнищем епічної творчості [9, с. 4], хоча й відокремленим від загальноукраїнського фольклорного процесу. Досліджуючи хроніки різночасового походження, зокрема й ХХ ст., вважаємо, що побутування цього жанру не обмежується окресленою територією, а його зразки, наприклад, повстанські, поширені на Опіллі, Поділлі та інших регіонах, де функціонувала ОУН-УПА.

У доповіді зроблено словесно-музикологічний аналіз новітньої епіки. Фольклористи систематизують хроніки за тематикою і значну увагу приділяють композиційній будові хронік. Особливу увагу звернено на психологічні чинники, які спричиняють появу цих творів, а також особливості природної комунікації між виконавцем і слухачами.

Наприкінці 1960 років Г.Сінченко видав серію навчальних посібників - "Жанрова специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття" [26] та "Тематична специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття" [27]. У першому - з-поміж жанрового розмаїття цього ареалу розглянув поетичні новини, зокрема у контексті загальнонаціональної епіки. У другому - поряд із переказами, темою яких є опришківство, подав уривки співанок-хронік про Лук'яна Кобилицю та панщину.

Свій погляд на жанрову належність співанок обґрунтував Степан Мишанич у передмові до збірника "З гір Карпатських. Українські пісні-балади" [13]. На його думку, поетичні новини - найпізніше баладне утворення, оскільки їх єднає "чимало суттєвих моментів, виражених у комплексі стилістичних засобів, які дозволяють віднести їх до одного й того ж жанру. Це насамперед - вибір теми, розповідь про незвичайну, виняткову подію здебільшого із сфери родинного життя, напруженість драматичного конфлікту антитетичних сил. Безкомпромісність, полюсність характерів героїв, динаміка розповіді, сталі поетичні тропи" [13, с. 6].

С.Мишанич підводить своєрідний підсумок своєї багаторічної праці і в 2003 р. видає двотомник "Фольклористичні та літературознавчі праці", в якому вміщено статтю "Сучасне життя української народної балади в Карпатах" [19, с. 256-298]. Дослідник відстоює думку, що утворення таких творів є найновішою стадією творення балад. "На одному полюсі - балади, що супроводжують обряди, класичні зразки із характерною для них дозою умовності у художньому осмисленні трагічного в реальному житті, на другому - балади-хроніки, які з життєвою достовірністю і послідовністю зображують конкретну локальну подію із сьогочасного життя", - зазначив учений [19, с. 257]. Він виділив їх в окрему групу балад-новотворів та напівбаладних пісень, або дифузну групу пісень, які "перебувають на межі власне балад та суспільно-побутових пісень" [19, с. 272].

Важко погодитися з думкою про тотожність жанрів балади та пісні-хроніки. Виходячи з аналізу еволюції художнього мислення, можна зробити висновок про часову першість виникнення пісень-хронік. Створення балад відбувається внаслідок нівелювання детальної манери викладу матеріалу в піснях-хроніках і заміною її узагальненням у відтворенні дійсності [8, с. 33]. Також тематика хронік не обмежується трагічними подіями переважно з родинного життя. Наявні співанки етнографічної тематики, історичного минулого, гумористичні твори, які є периферією жанру, проте вони існують.

Про близькість рис народнопоетичних новин та балад писав Роман Кирчів у статті "Усна поетична творчість гуцулів" [16, с. 319-343], у якій окреслив ареал побутування, тематику, особливості взаємодії співанок-хронік з баладами, перехід епіки у ліро-епіку.

Знайшовши компромісний варіант і не суперечачи ні О.Деєві, ні С.Мишаничу, "довгою багатострофною піснею оповідального плану" пісню-хроніку назвав В'ячеслав Гнатюк, який у 1992 р. надрукував статтю "Лісоруби і сплавники в українській пісенності Карпат" [3, с. 51]. Автор розглянув явище контамінації різножанрових творів - "суспільно-побутової пісні і пісні баладного типу" (тобто співанки-хроніки) і зробив висновок, що перша - слугує соціально-історичним тлом для подій другої - трагедії робітника на лісоповалі, а також, що таке об'єднання може бути прийомом порівняння минулого і теперішнього життя за принципом "колись-тепер" [3, с. 55].

У 2002 р. дослідник повстанської тематики Григорій Дем'ян видав монографію "Українські повстанські пісні 1940-2000 років" [12]. У цій праці, крім повстанських пісень, які належать до жанру історичних, учений подав велику кількість пісень-хронік, що стосуються сторінок української історії ХХ ст.: боротьби ОУН-УПА, переслідувань, які були спровоковані цією діяльністю, судові процеси тощо. Цінність цієї монографії полягає в тому, що автор, кандидат історичних наук, фактично до кожної поетичної новини, подавав історичну довідку. Завдяки цьому дослідники отримали можливість з'ясувати, як історичний факт, перейшовши крізь призму народного світогляду, відтворено у фольклорному творі.

Отже, протягом ХІХ-ХХ ст. спочатку спорадично, а далі системно проводилася робота над збором пісень-хронік. На початкових етапах їх класифікували як балади, думи, ще не виділяючи як окреме жанрове утворення. Згодом дослідники розглядали їх як "новотвори" - новелістичні поетичні повідомлення про події локального значення. Наступним кроком стало теоретичне окреслення пісень-хронік як окремого жанру. Він входить у систему ліро-епічних творів українського фольклору, проте є локальним утворенням, обмеженим певною територією. Із розвитком наукових студій було започатковано дискусію щодо родової та жанрової належності цих творів, через їхню формальну та змістову близькість до балад. Ще до сьогодні немає чіткої відповіді на питання: яке ж місце у фольклорній парадигмі займає явище пісні-хроніки. Нез'ясованим є аспект територіального поширення поетичних новин, оскільки значну частину народнопісенних утворень ХХ ст. дослідники не брали до уваги. Тому такий історіографічний огляд є початковим етапом подальшого ґрунтовного дослідження цього фольклорного матеріалу, створеного впродовж ХІХ-ХХ та початку ХХІ ст.

Література

Відгомін віків. Збірка народних балад, історичних пісень та пісень-хронік / Зібрав і упорядкував І.Ребошапка. Бухарест, 1974.

Гнатюк Володимир. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // Гнатюк Володимир. Вибрані статті про народну творчість. Нью-Йорк, 1981. С. 47-56.

Гнатюк В'ячеслав. Лісоруби і сплавники в українській пісенності Карпат // Народна творчість та етнографія. 1992. № 1. С. 47-56.

Голос народний. 1866. № 12, 16.

Дей О. Від упорядників // Співанки-хроніки. Новини. Київ, 1972. С. 5-11.

Дей О. Пісня правдою не поступається // Народна творчість та етнографія. 1969. № 1. С. 58-68.

Дей О. Принципи жанрової класифікації народних пісень // Народна творчість та етнографія. 1966. № 2. С. 3-17.

Дей О. Українська народна балада. Київ, 1986.

Дей О.І., Грица С.Й. Сучасні українські співанки-хроніки і пісенна епіка Карпатського регіону: Доповідь на VII Міжнародному з'їзді славістів. Варшава, серпень 1973 р. Київ, 1973.

Дем'ян Г. Двадцять п'ять повстанських пісень // Україна в минулому. Київ; Львів, 1992. Вип. 3. С. 10-43.

Дем'ян Г. Самостійницькі мотиви в повстанських піснях // Літопис Червоної Калини. 1995. № 4-6. С. 2-7.

Дем'ян Г. Українські повстанські пісні 1940-2000 років (історико-фольклористичне дослідження). Київ; Львів, 2002.

З гір Карпатських: Українські пісні-балади / Упоряд., підготовка текстів, вступ. стаття С.Мишанича. Ужгород, 1981.

ІМФЕ. Ф. 28-3. Од. зб. 237. Арк. 60.

Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність "Руської Трійці. Київ, 1990.

Кирчів Р. Усна поетична творчість гуцулів // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. Київ, 1987. С. 319-343.

Колесса Ф. Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку // Колесса Ф. Фольклористичні праці. Київ, 1970. С. 34-59.

Матисякевич З. Яків Головацький про опришків // Жовтень. 1971. № 11.С. 132-135.

Мишанич С. Сучасне життя української народної балади в Карпатах // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. Донецьк, 2003. Т. 1. С. 256-298.

Народні балади Закарпаття / Запис та впоряд. текстів, вступ. стаття П.Лінтура. Ужгород, 1959.

Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф.Головацким. Москва, 1878. Т. 4.

Пісні УПА / Зібрав і зредагував З.Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії. Торонто, 1996. Львів, 1997. Т. 25.

Путилов Б. Фольклор и народная культура. Санкт-Петербург, 1994.

Рекрутські та солдатські пісні / Упоряд. А.Л.Іоаніді, О.А.Правдюк. Київ, 1974.

Сборник песен буковинского народа. Составил А.Лоначевский. Киев, 1875.

Сінченко Г. Жанрова специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття: Учбовий посібник. Чернівці, 1968.

Сінченко Г. Тематична специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття: Учбовий посібник. Чернівці, 1969.

Сокіл В. Народні легенди та перекази українських Карпат. Київ, 1995.

Співанки-хроніки. Новини / Ред. колегія: О.І.Дей (голова) та ін. Київ, 1972.

Стрілецькі пісні / Упоряд., запис., вступ. стаття, коментарі та додатки О.М.Кузьменко. Львів, 2005.

Українські народні думи та історичні пісні / Упоряд. П.Д.Павлій, М.С.Родіна, М.П.Стельмах. Київ, 1955.

Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (З Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся) / Упорядкування, текстологічна інтерпретація і коментарі О.І.Дея. Київ: Наук. думка, 1974.

Фольклорні матеріали з Отчого краю / Зібрали В.Сокіл та Г.Сокіл. Львів, 1998.

Франко І. Галицький селянський страйк у народній пісні // Народна творчість та етнографія. 1963. № 2. С. 96-100.

Франко І. Жіноча неволя в піснях руських народних // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1980. Т. 26. С. 210-254.

Франко І. Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1980. Т. 26. С. 180-204.

Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1980. Т. 27. С. 57-65.

Ходили опришки: Збірник [пісень і прози] / Передмова "Опришківська слава", примітки та словник І.М.Сенька. Ужгород, 1983.

Шухевич В. Гуцульщина. Львів, 1902. Т. 1. Ч. 3.

Kolberg О. Pokucie. Obraz etnograficzny. Krakow, 1883.

Piesni polskie i ruskie ludu galicyiskiego z muzyka instrumowana przez Karola Lipinskiego, zebral i wydal Waclaw z Oleska. Lwow, 1833.



На головну



Hosted by uCoz