Органічною частиною загальнонаціональної народної культури є український пісенний фольклор Покуття - явище складне і самобутнє. З огляду на географічне розташування регіону як своєрідного міжетнічного перехрестя народні традиції Покуття формувалися в складних історичних умовах. У результаті традиційний фольклор, що протягом віків був могутнім фактором збереження національної ідентичності, представлений не тільки типологічно різноманітними художніми явищами, а й складними їх формами, в яких простежуються ознаки стильової жанрової взаємодії.

Репрезентована майже всіма пісенними жанрами українського фольклору, за винятком дум та історичних пісень, народна поезія регіону в багатьох проявах ідентична з творами інших регіонів України, передовсім, проявляє найтісніший зв'язок і близьку спорідненість з фольклорними текстами Гуцульщини, Буковини, Галичини. І це закономірно, бо зумовлено нерозривними зв'язками, споконвічною духовною єдністю етносу великих територіальних масивів, а політичні кордони ніколи не стояли на перешкоді носіям фольклору. Зазначимо, що згадуваний фольклорний матеріал можна вважати "благодатною нивою" для найрізноманітніших аналітичних студій, тож обраний нами аспект (жанровий) вбачаємо актуальним, оскільки вчені торкалися його лише принагідно.

Покутське етнографічне поле вивчали, зокрема, Яків Головацький, Григорій Ількевич, Павло Чубинський, Володимир Шухевич та ін. Багата з етнографічного погляду територія, заселена як гірським населенням, так і мешканцями рівнинної місцевості, поєднувала в собі різні впливи, тому викликала в Оскара Кольберґа особливе зацікавлення.

Вивчення польським ученим календарно-обрядової поезії Покуття належно не висвітлене в науковій літературі, хоча дослідники приділяли увагу цьому питанню. Так, міркування стосовно цієї проблеми містять монографії Валентини Юзвенко "Українська народна поетична творчість в польській фольклористиці ХІХ ст." (Київ, 1961) та Зоряни Болтарович "Україна в дослідженнях польських фольклористів ХІХ ст." (Київ, 1976). Загальну характеристику праць ученого з питань української етнографії та фольклору знаходимо у розвідках Олександра Пипіна "Этнография малорусская" (Санкт-Петербург, 1891), Миколи Сумцова "История малорусской этнографии" (Київ, 1896), Михайла Азадовського "История русской фольклористики" (Москва, 1958), а також польських дослідників Ізидора Коперніцького "Oskar Kolberg" (Krakow, 1889), Станіслава Лама "Oskar Kolberg. Zywot i praca" (Lwow, 1914), Яна Бистроня "Wstep do ludoznawstwa polskiego" (Lwow, 1926), Адама Фішера "Rusini" (Lwow, 1928), Ришарда Гурського "Oskar Kolberg" (Warszawa, 1974) та ін.

У поле зору дослідників зазвичай потрапляли факти з життя О.Кольберґа, що були пов'язані з його фольклорною діяльністю, безпосередньо з "Покуттям", як однієї з найфундаментальніших праць ученого. "Білою плямою" й досі залишається жанрово-тематичний аспект покутського фольклору у записах О.Кольберґа, оскільки зацікавленість дослідників здебільшого біографічними даними вченого відсували на другий план дослідження збірки "Покуття". Саме останнім зумовлена тема статті.

"Покуття" - чотиритомний компендіум Оскара Кольберґа, виходу у світ якого передувала копітка збирацька робота. Численні експедиції Краківської академії наук, налагоджена мережа кореспондентів і дописувачів, організація етнографічної виставки Покуття в м. Коломиї 1880 р. - все це у комплексі сприяло змістовності і монументальності монографії, яка вважається єдиним доволі повним дослідженням етнографічного регіону. "Pokucie" О.Кольберґа - широка картина побуту й культури населення краю" [2, c. 83], - пише З.Болтарович. Праця написана за чітким планом, якого дослідник дотримувався в усіх своїх розвідках. Проаналізувавши за жанровим складом розвідку О.Кольберґа, вчені визначили, що "тематика річно-календарної поезії надзвичайно широка" [16, с. 93]. І в цьому контексті згадують, зокрема, колядки з історичними мотивами про боротьбу проти іноземних загарбників (О.Кольберґ, на відміну від своїх попередників, чітко розмежовував колядки і щедрівки).

Отже, конкретизуємо наше завдання: спираючись на досвід попередників, проаналізувати жанрово-тематичний склад збірки "Покуття" з урахуванням специфіки календарно-обрядової поезії етнографічного регіону, з'ясувати її зв'язок із загальноукраїнською традицією, звернути увагу на регіональні особливості зимової, весняної та літньої обрядовості.

У збірці О.Кольберґа щонайповніше відображення знайшла різдвяна обрядовість українців Покуття. Вона містить чимало ритуальних форм загальноукраїнського святкового комплексу, що має глибокі генетичні витоки, спирається на певну систему магічних дій, в яких особливо яскраво вираженою була аграрна основа. Так, на святий вечір вносили в хату сніп збіжжя, званий "дідухом" ("дідом" в О.Кольберґа), якому відводилось почесне місце в хаті: на покуті під образами; готували дванадцять страв, серед яких обрядове значення мала кутя. Увесь цей обрядовий ритуал був спрямований на забезпечення господарського і сімейного благополуччя.

У коментарях до збірки О.Кольберґ зазначав, що колядкова традиція на Покутті не мала чітко окреслених часових меж. У деяких селах колядники починали свій обхід одразу після святої вечері, в інших - у перший день Різдва і тривав він переважно до Стрітення [20, c. 89]. Як і на Волині, чітко визначеного дня і періоду для колядування не існувало. Колядували, як зазначала Олена Пчілка, "де як прийдеться, лиш би на свята" [12, c. 157].

Активними носіями традицій ритуальних святкових обходів в минулому столітті були діти, парубки та старші чоловіки, хоча трапляються згадки і про участь дівчат та жінок (наприклад у с. Назурне). Вони ділилися на гурти - за віком та територіальним принципом; парубки брали участь у традиційному новорічному дійстві з "Маланкою". "Разом з Маланкою, - зазначив О.Кольберґ, - ходили Василь, Дід переодягнений з причепленою бородою, вусами і горбом,... і обходили ціле село з музикою і співом" [20, c. 121-122].

Новорічний обхід поєднував у собі вербальний компонент з різноманітними діями магічного та ігрового характеру. Головне обрядодійство починалося надвечір 31 грудня. За записом О.Кольберґа, "в околиці Городенки є звичай, що хлопці пишуть "льоси" (жереби), роблячи напис: небо, пекло, щастя, нещастя, гроші, поле, ґрунт, гріб, пасіка, рій і т.д., і ходячи по хатах, кажуть людям тягнути ці "льоси" [20, c. 130]. Так традиційно обходячи село, хлопці посипали в хатах господарів різним зерном і вітали всіх з Новим роком. Як правило, щедрувальників обдаровували грішми, а також кукурудзою та іншими зерновими.

Зафіксував О.Кольберґ і обрядове колядування, тобто обхід дворів з виконанням пісень та "плєсу" з присіданнями [20, c. 95]. На Покутті ці обрядодійства є подібними до гуцульських. Загальноприйнятим у покутському регіоні було розмежування жанрової традиції залежно від календарної приуроченості: на різдвяні свята виконували колядки, на Щедрий вечір та свято Маланки - щедрівки.

Колядковий репертуар Покуття у збірнику О.Кольберґа репрезентований незначною кількістю народних текстів (47), однак вони вирізняються добре збереженими в їх змісті і формі дохристиянськими характерними рисами, що, як відомо, було втрачено пізніше, оскільки колядки і щедрівки зазнали більшого впливу церковних різдвяних пісень. Наукової цінності додають їм примітки збирача, географічні паспортизаційні дані та хронологічна окресленість записів. Виконувались колядки і щедрівки окремо господареві, господині, парубкові, дівчині, відтворюючи різні обрядові ситуації. Поряд із пісенними текстами існували також ритуальні побажання з явним чи прихованим магічним змістом, здебільшого аграрної, господарської і шлюбної тематики.

Обрядове колядування та щедрування під вікнами та в хаті, хоч і варіювалось у різних місцевостях, за сценарієм мало тричленну структуру з такими головними етапами: звернення до господарів з проханням дозволити колядувати; виконання обрядового тексту та завершальний момент - обдаровування, що супроводжувалось словами подяки, інколи погрози.

Оскільки обряд починався, як правило, з величання господаря, то більшість вступних ритуальних формул приєднувались до господарського репертуару, були локальними і виражались у формі короткого запитання чи заклику: "А чи дома ґречні господарі?" [20, c. 134], "Ой встань, не спи, господаречку!" [20, c. 97]. Аналогічні зачини знаходимо у відповідних жанрах із записів Я.Головацького: "Ци дома, дома, пан господарю?" [3, c. 5], "Ци дома, дома, господареньку? Ой дай, Боже!" [3, c. 8], "Ци спиш, ци чуєш, господареньку" [3, c. 14].

В обряді новорічного щедрування для покутського фольклору у записах О.Кольберґа характерне поєднання традиційної вступної формули-вітання з пісенним зачином:

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на святий вечір [20, c. 134-135].

Популярна як в Україні, так і в східнослов'янському репертуарі, обрядова форма зачинів є типовою для досліджуваного регіону. Вона зберегла певний зв'язок з ритуалом обходу дворів: "Чи дома пан господар?" і має близькі варіанти в циклі загальноукраїнських календарних пісень. Зокрема, академічний збірник "Колядки та щедрівки" (1965) містить декілька записів цього твору, не тільки з Галичини, а й зі східних регіонів України, зокрема, з Харківщини:

Чи дома, дома пан господар? Щедрий вечір! Добрий вечір!
Добрим людям на здоров'я! [9, с. 97].

Традиційні сюжети і мотиви обрядових пісень-величань на Покутті, що їх знаходимо у збірці О.Кольберґа, поширені по всій території України, деякі з них сягають патріархально-родового ладу і зберегли первісне магічне значення. Наприклад, у колядках господареві розвивається мотив хліборобської праці, оспівується багатство в господарстві та достаток у родині, у них поетично змальовано бажану трансформацію дому: господар сидить за столом в "собольовій шубі", "коло пояска калиточка" і "червоними" обдаровує колядників. Величальну пісню "Прилетіла ластівочка" виконували як для господаря, так і для господині, а з характерним зачином "Чи дома пан господар?" зверталися не колядники, а персоніфікований образ ластівки.

Прилетіла ластівочка Сіла собі в віконечку.
Вийди, вийди ґаздо з хати,
Всі корови положились
А всі бички тобі породили [20, с. 135].

Ідеалізований образ дівчини в колядці "Ой сосно, сосно - ни шуми точно!", що поширений у багатьох регіонах України, у покутському варіанті набуває рис жінки-матері, берегині домашнього спокою та добробуту. Згадуючи ім'я господині, перелічуючи основні риси її зовнішності, колядники надавали текстові значення величального побажання:

Ґречна панночка - ой Парасочка. Ой сидит собі - а у віконечка,
А в віконечка - проків сонечка,
Ой сидит, сидит - хусточки шиє,
Ой три хусточки - а в три рідочки... [20, с. 108-109].

Також у цій колядці розкрито мрії матері про щасливу долю дочки. З метою величання картини побуту передано гіперболічно, у святкових тонах:

Вітцеві, мамі - з тебе потіхи. Шоби діждали - посагу твого,
Посагу твого - тай щасливого.
Дайже ти Боже - на хакі зіллє,
На хакі зіллє - в хакі весіллє [20, с. 108-109].

Як засвідчують записи О.Кольберґа, типовим для композиційного оформлення пісень цієї групи є повторення рефренів після кожного рядка. До речі, як на Гуцульщині, де ґаздиням і невісткам підбирали рефрен на зразок "Дай, Боже!", так і на Покутті існувала традиція варіювання рефренів залежно від адресата. Наявність рефрену "Дай, Боже!" дослідники визнають найбільш архаїчними і стійкими формулами в обрядовому тексті [5; 9].

Принагідно зауважимо, що під впливом церкви місцевий репертуар господарських колядок був майже повністю витіснений пісенними творами офіційного біблійного змісту. Церковні коляди набули популярності в регіоні і побутують дотепер. Серед них поширені частково фольклоризовані тексти: "Нова радість стала", "Бог предвічний", "Во Вефлеємі нині новина" та ін. [10, с. 7-15].

У записах О.Кольберґа є небагато зразків зимового "молодіжного" циклу народної поезії. Місцеві ритуальні пісні цього циклу складаються з поетичних величальних формул, які містять переважно шлюбні мотиви і символи весільної стилістики. На Покутті серед дівочих колядок популярним у минулому був твір "Ой горі, горі пави літали". Регіональний сюжет - дівчина-відданиця щедро обдаровує рибалок, що взяли її вінок, - має близькі варіанти у Галичині [9, c. 358]. Варіанти пісень подібні, але у збірнику О.Кольберґа ця колядка має рефрен "Ой дай Боже!", який є типовим для покутських і гуцульських календарно-обрядових пісень.

Колядковий "цикл парубка" репрезентують кілька текстів, сюжети і мотиви яких пов'язані з традиційними величальними ситуаціями, де парубка змальовано стрільцем, що "пускає стрілочку, як дрібний дощик". Урочистість пісні підкреслює мотив, який умовно можна назвати "наміром одружитися":

Чимби, ничимби - перепросити. Перепросити - гордого пана,
Гордого пана - пана Івана.
Віводі єму - панну молоду,
А він на тоє - все споглядає [20, c. 104-105].

Коханою парубка завжди постає найкраща дівчина, яку він "бере за білу рученьку", "везе до батька, матері", "ґречно кланяється" [20, c. 114-115].

Аналізуючи збірку О.Кольберґа, помічаємо, що у колядковій традиції регіону істотну роль відіграють формули завершальної частини колядок або поколядь. Вони не мають такої розгалуженої структури й значної кількості тем, як в інших регіонах України, але зводяться головно до давнього мотиву побажання здоров'я конкретній особі. Наприклад:

Віншуємо вас - щастєм, здоровєм, Щастєм, здоровєм - тай цим Рождеством,
Цим новим Роком - прибутком добрим,
Прибутком добрим - тай віком довгим.
О бувайте здорові! [20, с. 112-113]

До святкового репертуару органічно приєднувались близькі до колядкових побажань новорічні "засівалки". Їх виконували ватаги хлопців, які бігали від хати до хати з торбою збіжжя і засівали тричі, проголошуючи: "сій сі, роди сі, жито, пшениці, всіляка пашниці, коноплі по стелю, а льон по коліна, би голова не боліла" [20, с. 130]. Крім традиційного віншування, використовувалась відома в календарному фольклорі слов'ян стійка гіперболічна формула з описом "багатого врожаю" і господарського достатку:

Сій сі - роди сі, Жито-пшениці,
На щастє, на здоровє, на цей новий рік,
Щоби уродила ся красна, як в той рік,
І щоби-сте сі свята відпровадили і других дочекали
В мирности, радости і веселости [20, с. 131].

Місцевий текст, позначений локальними рисами, завершується традиційним проханням чи вимогою обдаровувати колядників за висловлені побажання:

Дайже ти Боже - в городі зіллє, В городі зіллє - в хаті весіллє.
Нам колідникам - щось червоного,
Щось червоного - щось золотого! [20, с. 114]

Записи фольклорних текстів зимового циклу, що знайшли своє місце у збірнику "Покуття", відзначаються різним ступенем збереженості традиції. Сьогодні ці тексти побутових колядок та щедрівок характеризуються постійною тенденцією до скорочення, обмежену кількість їх пам'ятають лише представники старшого покоління. Фактично, вся величальна частина репертуару, особливо "молодіжного" циклу, належить до розряду реліктових. Тому значення цього фрагменту у збірці О.Кольберґа важко переоцінити. Ще швидше, ніж пісенна частина святкового комплексу, вийшли з ужитку ритуальні дійства (обходи з зіркою, Меланка тощо), лише окремі їх елементи перейшли в сферу сучасної фольклорної традиції.

Сучасні дослідники відзначають, що за активністю сучасного побутування, тематичним багатством і чисельністю найкраще зберігся на Покутті весняний цикл народного календаря. Йдеться про розвиненість і розмаїття танково-ігрових та хороводних веснянок. У "Покутті" О.Кольберґа знаходимо значну кількість веснянок, чи, як їх називають на Покутті, "гаївок", які своїм корінням сягають тих часів, коли люди вірили, що магією слова можна вплинути на природу: закликати весну, задобрювати її, відганяти злі сили, закликати добрі тощо. Хронологічні межі весняного циклу були доволі широкими - від початку весни аж до літа. Після прийняття християнства пісні цього циклу трансформувалися і стали прив'язаними до Великодніх свят.

Гаївки - це синкретичний жанр фольклору, який поєднував слово, мелодію і рух (танець). Схвально відізвавшись про збірку О.Кольберґа, В.Гнатюк зазначав, що "у 1882 р. вийшло "Pokucie" Т. І, в якому О.Кольберґ ділить великодні забави на дівочі (гаївки) і хлопчачі (без пісень)" [4, с. 6]. У збірнику подано 22 дівочі забави (гаївки) та 17 хлопчачих. З цього приводу В.Гнатюк писав: "Гаївки - це одинокий термін на означення цього роду пісень, побіч нього є інші; наскрізь вони народного походження, трудно про се тепер казати, бо ніхто не брався про їх справдження. Я наведу їх тут наскільки вони мені відомі: гаївка, ягілка, гаїлка, гагілка, ягілка, магілка, галанівка, лаголайка... Деякі з цих назов завважав уже О.Кольберґ..." [4, с. 6].

Аналізуючи жанр гаївок з Кольберґового "Покуття", констатуємо, що активними їх виконавцями були дівчата та хлопці, які, за свідченням ученого, "на Великдень по полудні починали забави" [20, с. 151]. Вони ділися на гурти за віковими ознаками, тому до їх репертуару входили різні гаївки: якщо дівчата і парубки виконували гаївки любовного змісту, то менші діти - забави магічно-вегетаційного та жартівливого характеру, у процесі дійства ці гурти перегукувалися між собою. За змістом (тематикою) гаївки традиційно поділяють на такі групи: любовно-еротичні, магічно-вегетаційні, історичні, жартівливі. Усі ці групи знаходимо у "Покутті".

Любовні гаївки є не тільки засобом величання, а й формою залицяння хлопців і дівчат, їхній зміст підкреслює низка типових образів. Так, у гаївці "Вербовая дощечка" (дівчина ходить по дощечці і тужить за своїм милим) образ дощечки (моста чи кладки) - це простір, який треба подолати, щоб з'єднатися з коханою людиною:

Вербовая дощечка, дощечка, Ходить по ній Настечка, Настечка.
На всі боки леліє,
За миленьким жаліє [20, с. 161].

Близькі до цього варіанту тексти, до речі, дуже поширені в загальноукраїнській весняній обрядовості. Зовсім іншою за емоційною тональністю у цій тематичній групі є гаївка "Свати", в якій створено ідеалізований образ дівчини, що мріє про щасливе заміжжя, любов коханого. Повною протилежністю до неї є гаївка "У чужої матері", в якій мрії дівчини не справдилися, а лиха свекруха і важка доля в чужій стороні роблять її нещасливою:

В мене мамка старая Ще до того чужая.
Застав'єї робити,
В гору камінь котити.
Я не можу так зробити,
в гору камінь покотити,
грай, життя, грай! [20, с. 181-182].

У жартівливих гаївках, побудованих на дотепах, образ хлопця чи дівчини змальований бурлескно, висміяно певні риси характеру людини. Вони відіграють роль своєрідного залицяння хлопців до дівчат:

А ходжу я по торгу, по торгу, Свою милу не виджу, не виджу.
А ми її видимо, видимо,
Тобі її не дамо, не дамо.
А я вола заріжу, заріжу,
Свою милу викуплю, викуплю.
А ми вола ізімо, ізімо,
Тобі милу не дамо, не дамо [20, с. 179-180].

Жартівливі фрагменти знаходимо у згадуваній вище гаївці "Свати", де оспівані сміливі і відважні парубки, готові на будь-який героїчний вчинок:

А ми брами роземкнемо І пінєнзи заберемо,
Гет, преч ройдемо! [20, с. 181]

Це ще раз засвідчує наскільки умовною є класифікація живої фольклорної традиції. До речі, у записах В.Гнатюка ця гаївка відома під назвою "Воротар" у дванадцяти варіантах з різних місцевостей Галичини, у якій головним героєм є воротар, котрий повинен відчинити ворота, щоб впустити поважних гостей:

Воротарю, воротареньку, Вітвори нам воротонька!
Що ж то нам за пан їде,
Що ж то нам за дар везе? [4, с. 41-42]

У магічно-вегетаційних гаївках матеріалом для пісенної символіки є сама природа. У них гармонійно поєднані явища, що відбуваються в природі і житті людини від народження до повноліття:

Любі наші огірочки, Завивайтесі -
А молоді молодички,
Женихайтесі.
Огірочки наші любі
Завиваютсі,
А молоді молодички
Женихаютсі [20, с. 171].

Варто наголосити, що в академічне видання веснянок ("Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року", Київ, 1963) увійшло багато текстів зі збірки "Покуття", зокрема, вищезгадана гаївка "Огірочки". У примітці до неї зазначено, що цей її варіант О.Кольберґ записав на Покутті і що в інших регіонах України він не трапляється [7, с.603].

У сучасному побутуванні група історичних гаївок втратила конкретну історичну прив'язаність, збереглися лише імена чи назви певних реалій, без яких їх сміливо можна віднести до будь-яких інших груп. Наприклад, "Їде, їде Зельман, Їде, їде його брат, Їде, їде Зельманова і братова вся родина" [20, c. 183].

Звичайно, поділ гаївок на групи є доволі умовним, оскільки в кожній групі, крім основного мотиву (любовно-еротичного, магічно-вегетаційного, історичного, жартівливого), завжди можемо визначити усі супровідні, другорядні мотиви.

Щодо весняних хлопчачих забав, то вони відбувалися не лише на Великдень а й, як зазначає О.Кольберґ, "в інші дні (особливо влітку) і служили пастухам в полі забавою" [20, c. 187]. Тому дослідник дає у збірнику лише описи ігор без тексту та мелодії, які виконувалися при цьому. У передмові до "Гаївок" В.Гнатюк зауважував: що "Хлопчачі забави пропускаю, тим більше, що сам О.Кольберґ констатує, що їх бавляться і в інших порах року" [4, c. 6].

Розглянутий весняний цикл календарно-обрядової поезії, який відображено у збірнику, відзначається високим рівнем збереженості традиції. Хоча текстам гаївок властива постійна тенденція до скорочення, а також щораз більший перехід до фонду пасивного побутування, вони разом з іншими жанрами народних пісень, активно функціонували на теренах регіону. Сучасний стан покутської фольклорної традиції засвідчує перехід жанру в якісно іншу стадію. Принаймні такий висновок можна зробити, переглянувши сучасний збірник "Пісні з Покуття", у якому записи гаївок відсутні [10, c. 7-15].

Цінність "Покуття" О.Кольберґа особливо значуща у зв'язку з наявністю корпусу жанрів літньої обрядовості. Йдеться про русальні, купальські й петрівчані пісні. Лише окремі зразки купальських творів змістилися у часі виконання та перейшли до весняної обрядовості, засвідчуючи міжжанрову дифузію у фольклорному процесі. Строго регламентованою в минулому була просторова та часова прикріпленість лише жанру жниварських пісень. На сучасному етапі залишився тільки завершальний обжинковий компонент, приурочений до обряду вшанування останнього снопа та обжинкового вінка. Загалом жниварських пісень у збірнику О.Кольберґа небагато (всього 13), характерним для яких було поєднання комічного і драматичного. Комічне здебільшого проявляється у жартівливому перегукуванні під час роботи, висміюванні ледачих працівників, а драматичне - у змалюванні панщини та її наслідків, яка була великим тягарем для українських селян. Домінування соціальної проблематики суттєво змінило поетику жанру, у якому майже відсутні ознаки архаїчної поетики, зокрема, традиційні символи.

Чи не єдиним із давніх символічних образів жниварських пісень і самого обряду є обжинковий вінок, який, як зазначає О.Кольберґ, "приносили у громаді до господаря... Несла його після кожних жнив інша дівчина на голові, яку називали молода (княгиня), а з нею ішли дружки" [20, с. 206]. Вінок цей господар знімав з голови дівчини, обдаровував її і частував усю громаду, а іноді влаштовував танці з музиками. Після того вінок вішали на кілку в сінях, де він, зазвичай, висів і сох аж до наступної сівби. При цьому частуванні співали: "Німа пана вдома, поїхав до Львова, ключики куповати пивницю відмикати нам горівки давати" [20, c. 207].

Для жниварських пісень характерним є і мотив важкої роботи, жорстокого пана чи економа, на яких потрібно працювати:

Через пана-ватамана, Через єго врєди,
Прийде ми сі завісити
Ногами на грєди [21, с. 242].

Зафіксовані у збірнику пісні про панщину, що гнітила селян і штовхала їх на крайнощі. У пісні "Ой летіла зозулечка" знаходимо її персоніфікований образ:

Якже она утікала, Пани їй здогнали:
Що ж ми будем панщиночку
Без тебе робили? [21, с. 244].

Жартівливі жниварські пісні висміюють роботу багачів, які хваляться, що вміють працювати, але насправді хочуть лише пити і гуляти: "Та косити, молотити ни мож сі навчити, цілувати, обіймати ко-би дофатити" [21, с. 242]; а також "Наші хлопці добре йдут, серпа в руки не берут. Ой на горі вівса много, половина зеленого. Пішли єго женці жати, а забули серпи взяти" [21, с. 244].

Зробити жанрово-тематичний аналіз календарно-обрядової поезії Покуття у повному обсязі у межах статті, з огляду на закони жанру, вочевидь неможливо. Але, сподіваємося, що окреслити проблему, а саме специфіку жанрової різноманітності, а також її зв'язок із загальноукраїнською традицією, нам вдалося. Підкреслимо ще раз, що кількісно і за жанровим складом компендіум О.Кольберґа на той час максимально охоплював фольклорну традицію регіону.

Календарній поезії Покуття, що знайшла своє відображення у збірці О.Кольберґа, притаманні специфічні риси. У зимовому циклі народного календаря це стосується колядування з "плєсом", у весняному - окремих фрагментів волочебних обходів, у літньому - жниварських ритуальних звичаїв (обжинковий вінок ). Своєрідність фольклорної традиції Покуття відображена, зокрема, і у специфічній регіональній назві веснянок "гаївки".

Ще В.Юзвенко вказувала, що О.Кольберґ як дослідник постать недостатньо вивчена, оскільки в науковій літературі переважно висвітлюється його збирацька робота. Але перше та друге органічно поєднано в його діяльності і він був не меншої ваги дослідником, аніж збирачем.

Зроблений у статті огляд дає підстави стверджувати, що монументальна розвідка "Pokucie" О.Кольберґа розкриває широку панораму календарно-обрядової поезії цього етнографічного регіону, її органічну єдність зі звичаями та обрядами. Дивовижна енергія, зацікавленість та методика роботи ставлять О.Кольберґа в один ряд із відомими фольклористами свого часу. Адже він зумів не тільки зафіксувати календарно-обрядову поезію Покуття, а й належно її оцінити.

Література

Азадовский М. История русской фольклористики. Москва, 1958. Т. 1.

Болтарович З. Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ст. Київ, 1976.

Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Москва, 1878. Т. 3.

Гнатюк В. Гаївки // Етнографічний збірник. Львів, 1909. Т. 12.

Гнатюк В. Колядки та щедрівки // Етнографічний збірник. Львів, 1907. Т. 35.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т.1.

Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року / Упоряд. О.І.Дей. Київ, 1963.

Кирчів Р.Ф. Із фольклорних регіонів України: Нариси і статті. Львів, 2002.

Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року / Упоряд. О.І.Дей. Київ, 1965.

Пісні з Покуття: (Пісні записані у селі Вербівці Городенківського р-ну) / Упоряд. М.Андрусяк, М.Паньків. Івано-Франківськ, 2001.

Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. СПб, 1994.

Пчілка Олена Українські коляди // Киевская старина. 1903. Т. 80. Январь.

Пыпин О. История русской этнографии. Т. 3. Этнография малорусская. СПб, 1891.

Сумцов Н. Современная малорусская этнография // Киевская старина. 1896. Т. 54. С. 138-143.

Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край. СПб, 1872. Т. 3.

Юзвенко В. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці XIX ст. Київ, 1961.

Bystron J. Wstep do ludoznawstwa polskiego. Lwow, 1926.

Fisher A. Rusini. Lwow; Warszawa; Krakow, 1928.

Gorski R. Oskar Kolbreg. Warszawa, 1974.

Kolberg O. Pokucie. Сz. 1 // Kolberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan, 1962. T. 29.

Kolberg O. Pokucie. Сz. 2 // Kolberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan, 1963. T. 30.

Kolberg O. Pokucie. Сz. 3 // Kolberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan, 1963. T. 31.

Kolberg O. Pokucie. Сz. 4 // Kolberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan, 1962. T. 32.

Кopernicki I. Oskar Kolberg. Krakow, 1889.

Lam S. Oskar Kolberg. Zywot i praca. Lwow, 1914.