Зацікавлення стрілецькими піснями спостерігаємо від початків їх виникнення та побутування. Неоднозначне трактування матеріалу простежуємо вже у характері фіксування та публікування цих творів. Збирати власне стрілецькі пісні розпочав у роки Першої світової війни видатний етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк. Щоправда, декілька таких текстів, вміщених незабаром як ілюстративний матеріал до наукової розвідки вченого "Війна і народна поезія" (1916), не були виділені в окрему жанрово-тематичну групу, хоч автор подав у коментарях конкретні вказівки на особу січового стрільця (ім'я записувача чи виконавця) [1, с. 70].

Аналіз "воєнних новотворів", збережених в особистому архіві В.Гнатюка, свідчить про розгорнуту збирацьку роботу як фольклористів, так і самих стрільців вже у той час [2, с. 187-189]. Однак для стрілецьких фольклоризованих пісень, а особливо для оригінальних народних пісень чи стрілецьких переробок, розпорошених серед записів пісень загального тематичного циклу "про Першу світову війну", з багатьох причин не знайшлося належного місця у друці. Частина авторських, згодом фольклоризованих та анонімних стрілецьких пісень уперше побачила світ на сторінках періодичних видань протягом воєнного часу. Часопис "Вістник Союза визволення України" з Відня, львівські газети "Діло", "Українське слово", військова періодика ("Календарик для Українських січових стрільців і жовнірів", "Стрілецький календар", "Стрілець") зрідка друкували тексти таких пісень. Ноти до деяких з них подавалися у літературно-мистецьких збірниках: "Тим, що впали 1914-1916" (підготований у 1917 р. "Артистичною горсткою" та "Пресовою кватирою УСС у полі"), "Шляхи" (відновлений друкований орган українського студентства, що виходив у Львові з грудня 1915 р.) - чи у нечисленних тематичних пісенниках та збірках музичних обробок, таких як "Сім пісень для вояків" (1915), "З воєнних пісень" (1915), "Жовнярські пісні Осипа-Юрія Федьковича" (1915), "Ще не вмерла Україна" (1916), "З життя Українських Січових Стрільців: Картина в піснях" (1916), "Воєнні квартети на мужеський хор, присвячені УСС" (1916), "Наша слава" (1917), "Наша дума" (1918) [3].

Цілісно стрілецька пісня була вперше представлена в збірці "Сьпіваник Українських січових стрільців" (Відень, 1918), яку упорядкували члени "Артистичної горстки УСС" [4]. Цінність цього, як слушно зазначив Олександр Правдюк, найбільш авторитетного видання воєнного часу [5, с. 33], у відібраному матеріалі, що демонструє широкий жанрово-тематичний засяг. У його реєстрі після національно-патріотичних пісень і стрілецького гімну в алфавітному порядку подано пісні козацькі, рекрутські, побутово-жартівливі, січові та власне стрілецькі пісні. Таке компонування, що, очевидно, було результатом обстеження активного репертуару січового стрілецтва, дає змогу робити певні припущення про пісенні вподобання січових стрільців.

Неординарність і вартість наступного, вже повоєнного пісенника "Сурма" (Львів-Київ, 1922), полягає у супровідних коментарях до кожної пісні. Цей збірник воєнних пісень зредагував Роман Купчинський (1894-1976), колишній хорунжий УСС, знаний стрілецький бард та автор понад двадцяти стрілецьких пісень. У коротких анотаціях він вказав на найсуттєвіші моменти історії виникнення або переробки пісень, прізвища авторів слів і музики до текстів, загалом окреслених як пісні, що "повстали між Українськими січовими стрільцями" [6, с. 2]. Деякі з них без змін були передруковані у "Співанику для дітей дошкільного і шкільного віку" (Львів, 1922), який упорядкував композитор, відомий організатор оркестрів УСС, автор багатьох стрілецьких мелодій та пісень Михайло Гайворонський (1892-1949). На "Сурму", очевидно, опирався і колишній стрілець Микола Матіїв-Мельник (1890-1947) - письменник та опікун молодіжної організації міжвоєнного часу "Луг", укладаючи для її членів пісенник "Запорожець" (Львів, [1923]). У цьому виданні стрілецькі тексти вже розділено за функціональним призначенням: козацько-стрілецькі, пісні до вправ, різні.

З другої половини 20-х років пісні із стрілецького репертуару друкували головно у журналах видавничого кооперативу "Червона калина", що його організували колишні січові стрільці (Степан Шухевич, Осип Навроцький, Левко Лепкий та ін.). Ці видання відіграли важливу роль у поширенні, а відтак фольклоризації літературних текстів, про що свідчать коментарі сучасних виконавців старшого віку. Тоді окремі стрілецькі пісні або тільки їх фрагменти, що наводилися у статтях як ілюстративний матеріал, побачили світ на сторінках щорічника "Історичний календар-альманах "Червоної калини" (1924-1938) та місячного журналу "Літопис Червоної калини" (1929-1938).

Зрідка вони входили і до реєстрів молодіжних, пластових, популярних пісенників [7], а також були композиційною канвою музично-драматичних п'єс на стрілецьку тематику: "Стрілецька слава в піснях" (1939), "Сон Івасика" (1922), "Залізна Острога" (1934), "Шаріка" (1936), "Синя чічка" (1936), які з успіхом йшли на сценах аматорських і професійних театрів західноукраїнських земель.

Саме у той час стрілецькі літературні і деякі народні пісні стали предметом музичних обробок відомих українських композиторів. Компактно їх подав Зенон Лисько у "Великому співанику "Червоної калини" (Львів, 1937). Як серійні видання, покликані сприяти широкому використанню стрілецьких пісень у хоровій практиці дитячих, чоловічих, мішаних хорів, з'явились тоді й авторські збірки обробок Ярослава Ярославенка "Стрілецькі пісні на фортепіан зі словами" (Львів, 1931), М.Гайворонського "Пісні УСС" (Нью-Йорк-Львів, 1936), Богдана Вахнянина "Альбом стрілецьких пісень на хори" (Львів, 1937).

Від 1939 р. центром видавничої та дослідницької діяльності у справі стрілецької історії, зокрема піснетворчості, стають США, куди з Галичини змушені були емігрувати більшість стрілецьких бардів, учасників січово-стрілецького чину. Їхніми зусиллями при Братстві УСС було відновлено видавництво "Червона калина" (Нью-Йорк), яке випустило повний збірник пісень Р.Купчинського "Ми йдемо в бій" [8]. Упорядник Ігор Соневицький, відомий у діаспорі музикознавець та дослідник творчості Романа Купчинського, подав у примітках важливі коментарі щодо історії появи, документальне підтвердження (на основі листів та спогадів Р.Купчинського) авторства кожного тексту і мелодій стрілецьких пісень.

У радянському літературознавстві й фольклористиці академічні видання, що виходили в Україні, зокрема ті, які містили пісні літературного походження, внаслідок заборони поширення інформації про історію січово-стрілецького руху замовчували факти побутування та фольклоризації стрілецької пісні. Публікації поодиноких текстів у літературних [9, с. 233-235, 237] чи фольклорних збірниках [10], переважно без зазначення автора, проблеми атрибуції стрілецької пісні у духовному житті українців не розв'язували. Польові записи стрілецьких пісень з офіційних експедицій тих десятиліть свідчать, що фольклористи не виокремлювали і не робили їхньої жанрово-тематичної каталогізації. Незважаючи на це, від 1960 років збирацьку роботу продовжували такі фольклористи, як Михайло Іванюк, Григорій Дем'ян, Зиновій Лавришин, Михайло Пазяк, Кузьма Смаль, Степан Стельмащук, Авксентій Яківчук. Згодом до систематичного записування стрілецьких пісень долучилися й інші шанувальники народної творчості та науковці: Зиновій Бервецький, Петро Медведик, Олександр Правдюк, Василь Сокіл, Олег Смоляк, Євген Луньо, Ольга Харчишин, Василь Коваль, Оксана Кузьменко та ін.

На початку 1990 років з'являються і нові видання стрілецьких пісень: популярні збірки, здебільшого як передруки пісенників воєнного часу [11]. Їх детальний критичний аналіз свого часу зробив О.Правдюк, слушно зазначивши, що спільним недоліком усіх збірників є неувага до фольклорного життя стрілецьких пісень.

У зв'язку з цим варто відзначити серію невеликих пісенників, яку опублікував Василь Подуфалий. Кожен випуск присвячений творчості певного автора: Б.Лепкого, М.Гайворонського, Р.Купчинського, Л.Лепкого чи є зібранням різнотипних (літературних, фольклоризованих і народних) стрілецьких пісень [12]. У перших із переліку збірках упорядник подав відомі тексти літературних редакцій, де, на жаль, не завжди послідовно дотримався критеріїв поняття "стрілецька пісня". Оригінальними є дві останні збірки, що демонструють цілеспрямоване залучення фольклорних записів, де акцент падає на фіксовані фольклоризовані варіанти стрілецьких пісень Л.Лепкого і народні твори, зокрема стрілецькі гаївки. Щоправда, і ці, найновіші, збірки не позбулися основних вад попередніх: до деяких записів стрілецьких пісень паспортизація неточна, подекуди неперевірена, або відсутня зовсім, немає чіткості і системи в посиланнях на джерело передруку того чи іншого тексту авторської пісні.

Із середини 1990 років й упродовж наступного десятиліття стрілецькі пісні, зокрема народні пісні про січових стрільців, були надруковані у регіональних і тематичних збірниках фольклору [13]. Однак значна кількість записів, зроблених упродовж 1950-1970 рр., а особливо в останнє двадцятиріччя, достатньо не опрацьована і все ще зберігається у рукописних фондах. Їх можна віднайти, зокрема, в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Рильського, в Інституті народознавства НАН України, у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, в Проблемній науково-дослідній лабораторії музичної етнології при кафедрі музичної фольклористики Музичної академії ім. М.Лисенка у Львові, в Полісько-Волинському народознавчому центрі в Луцьку, на кафедрі української фольклористики ім. Ф.Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка та ін. Найдоступніша частина польового матеріалу лягла в основу наукового збірника "Стрілецькі пісні", який автор цієї статті підготувала до друку у межах планової роботи відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України.

Перші спроби дослідження, а відтак жанрово-тематичної систематизації стрілецьких пісень датуються ще воєнним часом. У статті стрільця-поета Юри Шкрумеляка (1895-1965) "Слідами пісні УСС" (1916) доволі чітко класифіковано стрілецький репертуар за двома групами. Визначальними критеріями слугують професійний статус творця тексту ("поети-письменники", "стрільці-поети") та шлях входження готової пісні в репертуар УСС ("прийняті", "питомі") [14, ч. 91-92, с. 259]. Незважаючи на деяку поверховість і певну невмотивованість, схема подальшого розподілу за функціональним критерієм заслуговує на увагу вже тому, що автор статті у назвах підгруп ("загальні", "модні", "фронтові", "у Коші") опосередковано вказав на основні чинники, що спричинили відбір пісенних текстів у стрілецькому середовищі. Побіжна згадка у статті про відділи "Пресової кватири УСС" не розкрила справжньої ролі цих "осередків творчої праці" (за словами Івана Іванця) у виникненні й популяризації стрілецької пісні.

Не йшлося ще про них і в праці Івана Боберського (1873-1947) - колишнього голови товариства "Сокіл", члена Бойової управи УСС. Його спогад "Стрілецькі пісні і труби" (1916) торкається всього спектру стрілецького репертуару, що сформувався до початку 1916 р.: від загальнознаних народних пісень, що згодом піддавалися переробкам ("Гей з-за гори чорна хмара встала", "Пливе човен води повен", "Летіла куля понад гору" та ін.), до власне стрілецьких ("Ой у лузі червона калина") [15, с. 1]. Однак авторська увага зосереджена в основному на описі пісень, які виконували стрільці в обставинах нелегкого фронтового життя 1915 р., на з'ясуванні причин впливу мелодики народних українських та угорських пісень на стрілецькі новотвори. Як диригент хору й співініціатор (разом з А.Баландюком) заснування першого оркестру УСС, І.Боберський організував у 1915 р. збір пісенного фольклору на Закарпатті, щоб потім поширювати його під час концертів, які влаштовували українські січові стрільці.

Вважаємо, що ці автори спирались на обмежений обсяг відомостей, головно на власний досвід щодо побутування стрілецької пісні. У їхніх роботах немає згадок про пісенники чи інші публікації текстів. Одним із перших цю прогалину заповнив музикознавець, член хору УСС Осип Залеський (1892-1984) в оглядовій статті "З сучасного українського музичного життя" (1916). У ній подано характеристику шести воєнних пісенників 1915-1916 рр., що містять авторські стрілецькі пісні ("Червона калина", "Видиш, брате мій", "Ой впав стрілець" та ін.). Не зупиняючись докладно на текстах, О.Залеський доволі критично оцінює їх музичні обробки. Водночас, коментуючи збірки стрілецьких пісень М.Гайворонського, які видало львівське видавництво "Ліра" [3], він стверджує, що стрілецькі пісні мають не тільки музичну, але й історичну вартість "як свідоцтво наших визвольних боїв" [16, с. 535]. У цьому ракурсі важливим є те, що дослідник уже в той час наголосив факт особливої популярності згаданих вище пісень у середовищі стрілецтва.

Загалом в українській періодиці за 1916 р. спостерігаємо жваве зацікавлення стрілецькою пісенністю. У різних за рівнем й характером повідомленнях виражено захоплення її "чаром й мелодикою", подано розвідки про історію виникнення деяких стрілецьких пісень [17], а також про місце у літературному процесі й естетику баталістичної поезії стрілецьких поетів-бардів, зокрема Ю.Шкрумеляка, Р.Купчинського, Г.Труха, М.Голубця та ін. [18].

За весь період воєнної діяльності Українських січових стрільців це був рік серйозної і доволі неупередженої, із великим фактичним багажем критики стрілецької пісні. Мабуть, з огляду на несприятливі для наукової праці умови воєнного часу від 1917 р. до початку 1920 р. немає жодної оглядової статті (за винятком схвально-патетичної рецензії Остапа Грицая на віденське видання "Сьпіваника Українських Січових Стрільців" [19, с. 5]). Відсутня інформація, що могла б стосуватися стрілецької піснетворчості за цей період, і в переліку важливих бібліографічних покажчиків І.Калиновича [20], П.Зленка [21], І.Шендрика [22], С.Ріпецького [23].

Тільки за 1919 р. знаходимо коротку замітку в газеті "Стрілецька думка", де йдеться про завмирання стрілецької пісні. Дописувач "Я.Г." (можливо, під криптонімом приховано ім'я відомого літературознавця Ярослава Гординського (1882-1939)), однак, небезпідставно сподівається на відродження старих та створення нових стрілецьких пісень, які духовно були б споріднені з попередніми [24, с. 4]. Властиво, на такому рівні вивчення перебувала стрілецька пісня тоді, коли можна було по гарячих слідах зафіксувати живі ситуації появи і входження її в репертуар стрільців УГА. Поодинокі статті, що містять згадки про стрілецькі пісні того часу не внесли нічого нового [25].

У двадцяті роковини створення легіону УСС спостерігається спалах зацікавлення стрілецькою творчістю. Роман Купчинський у статті "Стрілецька пісня" (1934) з відстані пройденого часу робить спробу більш-менш цілісного охоплення історії питання [26]. Ця синтетична праця, фактично, стала основою розділу мистецтвознавця, художника Івана Іванця (1893-1945) "Стрілецька творчість", що увійшов до ювілейного альбому "Українські січові стрільці 1914-1920" (Львів, 1935) [27]. Ці публікації на сьогодні - найавторитетніше джерело, до якого звертаються сучасні вітчизняні дослідники, оскільки книжка на тему стрілецької піснетворчості, яку запланував написати Р.Купчинський, на жаль, не з'явилася. Таке дослідження вже у той час було вельми потрібне, адже у 1930 роках у середовищі молодого покоління українських письменників поширюється певний скепсис щодо цінності і життєздатності стрілецької пісні [28, с. 3]. Зокрема, із гострою критикою виступив у статті до польського журналу "Sygnaly" (1934, Ч. 3-4) відомий поет Богдан-Ігор Антонич (1909-1937). Багато в чому він мав рацію, хоч з огляду на виникнення численних повстанських адаптацій стрілецьких пісень та живе побутування стрілецьких пісень Р.Купчинського, Л.Лепкого, В.Бобинського важко погодитись із його твердженням, що всі вони "передчасно відспівали свою пісню" [29, с. 144].

У цьому сенсі не зовсім можемо погодитись і з абсолютизацією пропагандивної функції стрілецької творчості, яку відстоював колишній сотник УСС, історик Осип Думін (1893-1945). На його думку, вона "мала передусім характер побутовізму", "не закликала до боротьби", до того ж їй бракувало "глибоких ідеологічних основ" [30, 1993, Ч. 4-6, с. 132]. З позиції сучасної оцінки культурологічної діяльності січових стрільців, зокрема піснетворчої, очевидно, що в тодішній суспільно-політичній ситуації було важливіше наскільки відповідною стане воєнна пісня не тільки для стрільців, а буде прийнятною для всього українства по обидва боки фронту. Значущість цього чинника знайшла підтримку і пояснення в дослідженнях філологів та композиторів-музикознавців.

Уперше вказав на генетичний зв'язок і залежність авторської стрілецької пісні від фольклорної, виявив у ній елементи фольклоризму літературознавець Євген Пеленський (1908-1956) у статті "В обіймах стрілецького мелосу" (1935). Він констатував, що стрілецька пісня "увійшла в репертуар народної пісенності", однак, на нашу думку, помилково зауважив, що ритміка і мелодика "важніша від добору поетичних слів". Автор суперечив собі, коли ратував за непотрібність "глибини в тексті" й одночасно говорив про вартість стрілецької пісні, яка "підсилила і відсвіжила, а, може, в дечім доповнила народну" [31, с. 17]. Зрозуміло, що художня співмірність із народною піснею неможлива без адекватного словесного наповнення, тобто фактора продуктивного фольклоризму. Роком пізніше у статті "Стрілецька пісня" (1936) на прикладах подібності ритміки, поетики образів та формотворчих засобів, що транспонують до народної словесності, дослідник скоригував власні спостереження важливим аргументом на користь з'ясування причин фольклоризації та активізації у жанрово-тематичній групі "стрілецькі пісні" фольклоротворчого процесу. Він писав: "Вже сьогодні невідомі людові творці творять щораз нові варіанти й переспіви стрілецьких пісень. Ростуть нові стрілецькі пісні" [32, с. 2]. Не без гордощів про факт популярності стрілецької пісні у середовищі молодого покоління українців, про невмирущість її традиції висловився на вечорах стрілецької пісні і Микола Голубець (1892-1942), колишній підхорунжий УСС, редактор першого календаря-альманаху УСС, відомий поет (автор стрілецької пісні на музику М.Гайворонського "Ой нагнувся дуб високий") та мистецтвознавець. Згадавши хроніку пісенної історії, що пройшла шлях від пародійних творів до баладних пісень про січових стрільців, він зазначив: "Нема сили, що зупинила б процес проникнення стрілецької пісні в маси" [33, с. 2].

Загалом таку думку поділяли й авторитети у галузі музичної фольклористики. Правда, Василь Барвінський тільки підтвердив факт популярності в широких масах стрілецької пісні нарівні з народною [34], тоді як Філарет Колесса вказав на одну з важливих передумов поширення ("створені учасниками походів і боїв") та перспективність фольклоротворчого процесу (вже здобули "тривале місце в усній традиції") [35].

Літературознавчий підхід в оцінці стрілецьких пісень застосував поет і критик Богдан Кравців (1904-1975) в аналітичному огляді "Стрілецька пісня" (1938). Провівши паралель між думами, козацькими та стрілецькими піснями, автор зазначив, що останні "не мають тої сили, розмаху й пориву" [36, с. 26]. У такому ж ракурсі він оцінив рівень їх поетичної значущості. Очевидно, що відомий дослідник, не врахувавши об'єктивного чинника, використав не зовсім вдале порівняння ("були не тільки сильні, а й слабі козацькі пісні"). Маємо на увазі те, що фольклоризуються іноді й гірші твори, оскільки вони мають найважливіше - ґрунт для побутування, тобто середовище, яке живе тими подіями, спогадами про стрілецтво. Однак слід віддати авторові належне: він визначив у деяких авторських стрілецьких піснях провідні мотиви, які, властиво, стали опорними у подальшій варіаційній зміні фольклоризованих текстів.

Питання про тип змін в асиміляційному процесі над стрілецькими піснями вперше порушив Ф.Колесса у рубриці "Історичні пісні" в праці "Українська усна словесність" (1938) [37, с. 94]. Допоміжними скеровуючими для подальшого вирішення завдання стали зауваження Володимира Радзикевича. Відомий педагог і дослідник новочасної української літератури зауважив, що стрілецькі пісні "відразу перейшли в уста народу й стали [його. - О.К.] власністю" [38]. Юра Шкрумеляк вбачав у драматичності текстів, у "незрівнянному, безпосередньому способі вислову" незаперечний вплив на театральне мистецтво повоєнних 30-х років [39, с. 2]. Ці чинники засвідчили найбільшу значимість стрілецької піснетворчості тоді і в майбутньому.

Прогалину в подальших вітчизняних дослідженнях стрілецької пісні, зумовлених радянською кон'юнктурою у науці, певною мірою заповнили ґрунтовні статті, структурні частини монографій, які підготували українські вчені у діаспорі. У фундаментальну історію "Українське січове стрілецтво" (1956) відомий політичний діяч, публіцист, у минулому четар УСС, Степан Ріпецький (1894-1986) включив розділ "Духова творчість Українських січових стрільців". На тлі серйозного аналізу шляхів формування національно-політичної думки УСС автор окреслив причини виникнення, характер, тематику власне стрілецьких пісень. Він подав своє розуміння їх значення для української культури, а саме те, що "вони вросли своїми мелодіями і змістом глибоко в народну душу" [40, с. 145].

Плідною на ниві вивчення стрілецьких пісень була праця музикознавців. Етапною стала стаття Василя Витвицького "Стрілецька пісня" (1967), уперше опублікована в календарі "За народ" (Львів, 1944). У ній запропоновано класифікацію, що відобразила групування стрілецьких пісень літературного походження за змістом і призначенням: бойово-патріотичні, жалібні, любовні, жартівливі [41, с. 360], зроблено статистичні підрахунки відповідно до цієї класифікації та висновок про роль стрілецької пісенності в українській культурі [41, с. 359, 367]. Цією схемою, очевидно, керувався й Ігор Соневицький, який серед стрілецьких пісень Р.Купчинського визначив подібні жанрово-тематичні підгрупи: гімни, патріотичні, любовні, любовно-жартівливі, артилерійські, трапезні пісні [8, c. 126-141].

Заслуговує на уважне прочитання й монографія В.Витвицького "Михайло Гайворонський: Життя і творчість" (1954), у якій фахово проаналізовано мелодику стрілецьких пісень композитора-стрільця [42, с. 86-100]. Головну думку цього дослідження підтримав І.Соневицький. У передмові до збірника "Ми йдемо в бій" він зазначив, що музика стрілецьких пісень Р.Купчинського "пронизана елементами української народної пісні" [8, с. 9]. Незаперечна цінність згаданих праць у тому, що обидва дослідники простежили історію появи стрілецьких пісень, спираючись на особисті свідчення авторів, листування з ними, рукописні та друковані джерела, які є недоступними або раритетними в Україні (зокрема, М.Гайворонського "Моя воєнно-стрілецька пісня 1913-1923", Р.Купчинського "Список моїх пісень", "Дещо про стрілецькі пісні" та ін.).

З 1989 р. завдяки згадці письменника Романа Федоріва про стрілецьких поетів (Романа Купчинського, Юру Шкрумеляка, Миколу Голубця, Олеся Бабія) [43, с. 17-18] було продовжено предметну розмову і в Україні. Відтак з 1990 років розпочався новий етап активного наукового зацікавлення стрілецькою творчістю. Серед досліджень цього періоду заслуговують на увагу роботи відомих літературознавців. Так, питання про народнопоетичну основу (властиво фольклоризм) стрілецьких пісень літературного походження порушує Тарас Салига в антології "Стрілецька Голгофа" і в студіях на тему січово-стрілецької поезії [44]. Його праця, очевидно, спонукала до появи новочасних джерелознавчих статей Володимира Качкана, які детально висвітлюють життя і творчість стрілецьких піснярів Р.Купчинського та Л.Лепкого [45]. У них в контексті історичного зрізу висвітлено й культурологічний аспект авторської стрілецької пісні.

Повертаючись до фольклористичного погляду на стрілецькі пісні, варто відзначити праці Федора Погребенника, який у серії розвідок про історію українських пісень послідовно наголошував на особливостях "фольклорного стилю" стрілецьких пісень літературного походження [46]. Автор (чи не першим) звернув увагу на конкретні вияви пристосування їх у народному середовищі на рівні тексту. Зокрема, щодо знаного гімну УСС "Ой у лузі червона калина" дослідник наводить приклади лексичних замін: "стрільці січовії" на "наші козаченьки", "московськії кайдани" на "ворожії", не розкривши достатньо причини й природу такого, за його термінологією, "нового варіанту" [47, с. 53].

Застосувати комплексний підхід у вивченні стрілецьких пісень запропонував Олександр Правдюк. Виокремивши стрілецькі пісні у збірнику "Українські народні пісні (у записах пожовтневого часу)" (Київ, 1991), він зробив спробу поновити в українській фольклористиці, а відтак конкретизувати поняття "стрілецька пісня" з огляду на сучасний стан. Учений спрямував свою увагу на спеціальне дослідження стрілецьких пісень. У декількох наукових статтях згаданий автор коротко зупинився на питаннях історичних прототипів і типових ситуацій в стрілецьких піснях [48] [49], порушив проблему їх сучасного фольклорного життя [5]. Дослідник загально окреслив головну ідейно-змістову спрямованість стрілецьких пісень (створення української держави), наголосивши на суттєвих словесно-музичних варіаціях фольклоризованого тексту. У статті "Стрілецькі пісні у системі жанрів українського фольклору"(1995) О.Правдюк визначив, що це "різновид фольклору", який охоплює пласт пісенності, що "має досить окреслене тематичне коло, пов'язане з певним історичним етапом, життям і побутом певного середовища" [50, с. 25], об'єднавши під гаслом і фольклоризовані, і народні твори. Цей підхід, зрештою, підтверджував наукові ідеї, виголошені ще у 1930 роках. Згаданий учений запропонував також одну з останніх класифікацій, що вперше мала на меті відобразити стрілецькі пісні з погляду сучасного фольклорного зрізу. Однак його схема виявилася дещо еклектичною, оскільки поєднала не тільки функціональний ("військо", "побут", "сцена"), а частково тематичний аспекти різних за походженням пісень: гімни, похідні, заклично-патріотичні, про труднощі походів і боїв, про кохання, жартівливі, про смерть стрільця, про тюрми і табори, обрядово-звичаєві, про вшанування стрілецьких могил.

У класифікації, яку автор цієї статті реалізувала у підготованому до друку науковому збірнику "Стрілецькі пісні", основну увагу зосереджено на критерії походження. Тому тут матеріал розподілено на дві великі групи: пісні літературного походження та народні пісні про січових стрільців. Авторські стрілецькі пісні та їх фольклоризовані варіанти подано за тематичними блоками, що більшою чи меншою мірою кореспондують домінантні теми: громадсько-політичні та побутово-інтимні. Народні пісні розподілено за жанровими видами: хроніки, історичні, пов'язані з обрядами (колядки, щедрівки, гаївки), баладні. Цей матеріал став емпіричною базою спеціального дисертаційного дослідження [51] та низки статей [52], де викладно його основні положення, що стосуються аналізу фольклоризму, фольклоризації, фольклорності стрілецьких пісень, виявлення особливостей поетики їх жанрових видів як фольклоризованих пісень, так і народних творів із стрілецькою тематикою, функціонування цих творів у сучасному фольклоротворчому середовищі.

У підсумку зазначимо, що вивчення стрілецьких пісень триває поряд із комплексним осмисленням новітньої української культури. Однак, і сьогодні очевидно, що стрілецькі пісні є самобутнім духовним явищем українського народу в широкому контексті національно-визвольних змагань ХХ ст.

Література

Календарик для українських січових стрільців і жовнірів-українців на 1917 р. Відень, 1916.

Детальніше: Кузьменко О. Стрілецькі пісні в архівах і дослідженнях В.Гнатюка // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка: До 130-річчя народження Володимира Гнатюка. Тернопіль, 2001. С. 187-190.

Сім пісень для вояків. Гостинець для українських вояків від "Союза визволення України". Відень, 1915; Гайворонський М. З воєнних пісень (сл. С. Чарнецького). Львів: "Ліра", 1915. Ч.7; Гайворонський М. З життя Українських Січових Стрільців: Картина в піснях на муж. хор. Львів: "Ліра", 1916. Ч.8; Ще не вмерла Україна: Співаник з великих днів / Упоряд. і рисунки Б.Лепкого. Відень: Вид. Укр. Культурної Ради, 1916.

Сьпіваник Українських січових стрільців. Відень: Наклад Центральної Управи УСС, 1918. Перевид.: Львів, 1990.

Правдюк О. Стрілецькі пісні // Народна творчість та етнографія. 1991. Ч. 6. С. 31-39.

Сурма: Збірник воєнних пісень. Київ-Львів: "Червона калина", 1922.

Співаник 58 пісень з нотами / Зібрав Б.Дуб. Ужгород: Друк. тов-во "УНІО", 1928; Великий співаник: 222 українські народні пісні / Упоряд. Б.Заревич. Відень, [б.р.]; Хлопці ж бо то хлопці, як соколи: Співаник. Львів, 1937. Ч.6 (червень): Бібліотека для молоді "Ранок".

Ми йдемо в бій: Повний збірник пісень Р.Купчинського / Запис, упоряд., автор вступ. слова і приміт. І.Соневицький. Нью-Йорк: "Червона калина", 1977.

Пісні та романси українських поетів / Упоряд., вступ. стаття та приміт. Г.А.Нудьги: У 2 т. Київ, 1956. Т. 2.

Сто пісень для молоді: Збірник / Упоряд. І.Неходи і А.Штогнаренка. Київ: Молодь, 1946. С. 204-205; Українські народні романси / Упоряд., передм. та приміт. Л.Ященка. Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. С. 62, 130-131, 136-137, 102-103, 244; Буковинські народні пісні / Упоряд., вступ. стаття та прим. Л.Ященка. Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. С. 607-611.; Жартівливі пісні: Родинно-побутові / Упоряд. О.І.Дей, М.Г.Марченко (тексти), А.І.Гуменюк (мелодії). Київ: Наукова думка, 1967. С. 318; Сто українських пісень села Скородинці на Тернопільщині / Зібрав й упоряд. С.Стельмащук. Київ: Музична Україна, 1967. С. 45, 68, 73 та ін.

Пісні січових стрільців. Львів: Вид-во "Вільна Україна", 1990; "Ой у лузі червона калина" / Передмова Р.Іваничука, післямова Б.Якимовича, рец. М.Колесси. Львів: Світ, 1990; "Ой у лузі червона калина". Українські січові стрільці в піснях / Упоряд. М.Крищук та ін. Тернопіль, 1990; Сьпіваник Українських січових стрільців / Автор передм. І.Калинець. Львів: Вид. Укр. фонду культури, 1990; Гей, Січ іде: Збірка пісень січових стрільців / Упоряд. Є.І. Гіщинський. Луцьк, 1992; Сто сорок пісень. Народний співаник / Упоряд. Л.Лепкий. Тернопіль, 1996. Репринт з вид.: Краків, 1940.

Повік не зів'яне: Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського / Упоряд. і автор вступ. статті В.М.Подуфалий. Тернопіль, 1990; Чуєш, брате мій: Стрілецькі пісні Левка Лепкого / Упоряд. і приміт. В.М.Подуфалого. Тернопіль, 1990; Лепкий Б. До волі з неволі: Пісні на слова Богдана Лепкого / Упоряд. В.Подуфалого. Тернопіль, 1991; Молоді літа: Пісні на слова Богдана Лепкого для дітей та молоді / Упоряд. і автор вступ. статті В.Подуфалий. Тернопіль, 1997; "Ой ідуть стрільці з Бережан…": Пісенник / Упоряд. та муз. ред. В.Подуфалий. Тернопіль, 1996; Лепкий Л. Журавлі: Збірник пісень / Зібрав та упоряд. В.Подуфалий, заг. ред. С.Стельмащука. Тернопіль: Збруч, 1999.

А ми тую червону калину: Пісні української національно-визвольної боротьби / Зібр. і упоряд. З.Бервецький. Дрогобич, 1990; Народні пісні з села С. Крушельницької: Запис. в селі Біла Тернопільського р-ну Тернопільської обл. / Упоряд. П.Медведик, О.Смоляк. Тернопіль: Збруч, 1993; Пісні з Галичини / Упоряд. Р.П.Береза, М.О.Дацко. Львів: Світ, 1997; Літопис Української Повстанської Армії. Торонто-Львів: "Літопис УПА", 1996-1997. Т.25: Пісні УПА / Упоряд., ред. і автор передм. З.Лавришин; Фольклорні матеріали з отчого краю / Упоряд. В.Сокіл, Г.Сокіл (тексти), Л.Лукашенко (мелодії). Львів, 1998; Повстанські пісні в записах Михайла Іванюка / Мел. з голосу М.Іванюка записав К.Смаль. Вижниця, 1999; Народні пісні українців Зеленого Клину в записах Василя Сокола. Львів, 1999; Відлуння часу: Українська народна пісня про національно-визвольні змагання в Україні 40-50-х рр. ХХ ст. (за матеріалами етнографічних експедицій студентів Національного пед. ун-ту ім. М.Драгоманова / Упоряд. І.Голубенко. Київ, 2000; Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. Ч. 2: Нотний додаток. Тернопіль, 2001; Пісні з Покуття: пісні, записані в селі Вербівці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. М.Андрусяком та М.Паньківим. Івано-Франківськ: Нова зоря, 2001; За волю України: Антологія пісень національно-визвольних змагань (записи, розшифрування, обробки, перепис нот, упорядкування, примітки, статті Є.Гіщинського. Луцьк, 2002; Пісні отчого дому (Острожецькі пісні) / Упоряд. О.Голдрич. Львів, 2002 та ін.

Шкрумеляк Ю. Слідами пісні УСС // Вістник Спілки визволення України. Відень, 1916. Ч. 91-92.С. 258-260; Ч. 93-94. С. 272-275.

Бб [Боберський І.] Стрілецькі пісні і труби // Діло. Львів. 1916. Ч. 70-76 (12-21 березня). С. 1.

Залеський О. З сучасного українського музичного життя // Шляхи. Львів, 1916. Зшиток 1-2 (липень). С. 534-536.

Баб'юк А. Оригінальні стрілецькі пісні // Вістник СВУ. Відень, 1916. Ч. 37 (7 травня). С. 299; Баб'юк А. Стрілецька пісня перед світом // Українське слово. Львів, 1916. Ч. 121. С. 2; Коссак І. Ще до історії стрілецьких пісень // Діло. Львів, 1916. Ч. 79 (24 березня). С. 3. Старчук І. Дещо про стрілецьке мистецтво або проба праці в тім напрямі // Українське слово. Львів, 1916. Ч. 92. С. 2; Чарнецький С. До історії стрілецьких пісень // Діло. 1916. Ч. 75 (18 березня). С. 3.

Лютай Д. Український літературний рух в 1916. (Замість бібліографічного огляду) // Шляхи. Львів, 1917. Ч. 3-4. С. 153-163.

Грицай О. Нова пісня // Українське слово. Львів, 1918. Ч. 211 (15 вересня). С. 5.

Калинович І. Важнійші жерела до історії українських січових стрільців (бібліографічний причинок) // Тим, що впали 1914-1916: Літ.-мист. збірник / За ред. М.Голубця. Львів: Артистична горстка і пресова кватира УСС в полі, 1917. С. 152-157.

Зленко П. Українські Січові Стрільці (матеріали до бібліографічного показника). Варшава, 1935.

Шендрик І. Матеріали до бібліографії Січових Стрільців. Львів, 1937.

Ріпецький С. Бібліографія джерел до історії Українських січових стрільців. Нью-Йорк: Вид-ча комісія Братства УСС, 1965.

Я.Г. [Гординський Я.]. Стрілецька пісня // Стрілецька думка: Часопис Січових Стрільців. Староконстянтинів, 1919. Ч. 52 (12 жовтня). С. 4.

Грінченко М. Музика патріотичних пісень України // Нова думка. Кам'янець, 1920. Ч. 1-2 (21 березня); Струтинський М. "Ой та зажурились Стрільці Січовії…" // Ілюстрований український національний календар на 1928 рік. Перемишль, 1927.

Купчинський Р. Стрілецька пісня // Історичний календар-альманах "Червоної калини" на 1934 р. / За ред. Л.Лепкого. Львів, 1933. С. 10-13.

Сторінки за вид.: Українські січові стрільці 1914-1920. Львів: Слово, 1991. С. 121-129. Репринт. відтворення з вид.: Львів, 1935 р.

Ільницький М. Сторінки стрілецької епопеї // Матіїв-Мельник. Твори / Упоряд. і приміт. В.Курищук. Львів: Вид-во НТШ, 1995. С. 3-17.

Антонич І.-Б. Поезія по цей бік барикад (пер. з польської М.Ільницького) // Дзвін. Львів, 1990. Ч. 5. С. 114-117.

Думін О. Історія легіону Українських січових стрільців 1914-1918 // Дзвін. Львів, 1991. Ч. 9. С. 92-102; Ч. 10. С. 117-132; Ч. 11. С. 121-127; Ч. 12. С. 102-119; Там само. 1992. Ч. 1-2. С. 155-161; Ч. 3-4. С. 129-138; Ч. 5-6. С. 127-139; Ч. 7-8. С. 111-122; Ч. 9-10. С. 128-134; Ч. 11-12. С. 117-126; Там само. 1993. Ч. 1. С. 121-129; Ч. 2-3. С. 136-148; Ч. 4-6. С. 131-136.

Пеленський Є.Ю. В обіймах стрілецького мелосу (1914-1934) // Новий час. Львів, 1935. Ч.5.

Пеленський Є. Стрілецька пісня // Новий час. Львів, 1936. Ч. 258 (13 листопада). С. 2.

Голубець М. Хлопці - алярм! (Промова на вечорі стрілецької пісні) // Новий час. Львів, 1936. Ч. 260 (16 листопада). С. 2-3.

Барвінський В. Стрілецька пісня в музиці і слові // Новий час. Львів, 1936. Ч. 260 (16 листопада). С. 8.

Колесса Ф. Великий співаник "Червоної калини" (рецензія) // Діло. 1937. Ч. 134 (20 червня). С. 13-14.

Кравців Б. Стрілецька пісня // Кравців Б. Дон Кіхот в Альказарі. Львів: Вид-во НТШ, 1938. С. 25-29.

Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів: Вид-во НТШ, 1938.

Радзикевич В. Поезія стрілецького життя // Історія української культури / За заг. ред. І.Крип'якевича. Київ: АТ "Обереги", 1993. Х зшиток. Факсимільне відтвор. з вид-ня І.Тиктора (Львів, 1937).

Ковальчук В., Шкрумеляк Ю. Стрілецька слава в піснях: Сценічна дія в 4 відслонах. Львів, 1939.

Ріпецький С. Українське січове стрілецтво: Визвольна ідея і збройний чин. Нью-Йорк: Вид-во "Червона калина", 1956.

Витвицький В. Стрілецька пісня // За волю України: Історичний збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу УСС проти Москви 1914-1964. Нью-Йорк, 1967. С. 356-367.

Витвицький В. Михайло Гайворонський: Життя і творчість. Нью-Йорк, 1954.

Федорів Р. Чотири поети з Коша Січових Стрільців // Жовтень. Львів, 1989. Ч. 5. С. 17-18.

Салига Т.Ю. Гей, Січ іде, красен мак цвіте // Продовження: Літературно-критичні студії. - Львів: Каменяр, 1991. С. 33-60; Стрілецька Голгофа: Спроба антології / Упоряд., автор вступ. статті і приміт. Т.Ю.Салига. Львів: Каменяр, 1992.

Качкан В. Український дух скріплювали поети! Творець шедеврів усусусів - Лев Лепкий // Качкан В. Хай святиться ім'я твоє. Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX - перша половина ХХ ст.) Кн. 4. Івано-Франківськ, 2000. С. 215-236; Качкан В. Звивиста дорога у мандрівку століть. Воскресіння Романа Купчинського // Качкан В. Хай святиться ім'я твоє. Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX - перша половина ХХ ст.) Кн. 4. Івано-Франківськ, 2000. С. 258-280.

Погребенник Ф.П. Наша дума, наша пісня: Нариси-дослідження. Київ: Музична Україна, 1991 (статті: "Гей там на горі Січ іде!" С. 163-169; "Їхав стрілець на війноньку". С. 195-200; "Синя чічка". С. 190-195; "Чуєш, брате мій" ("Журавлі"). С. 183-190); Погребенник Ф.П. Чуєш, брате мій…: Пісні братів Лепких. Тернопіль: Лілея, 1996.

Погребенник Ф. "Ой у лузі червона калина похилилася" // Народна творчість та етнографія. 1990. Ч. 6. С. 51-54.

Правдюк О. Січові стрільці в піснях і реальній дійсності // Народна творчість та етнографія. 1991. № 3. С. 3-10.

Правдюк О. Крути в літературі і фольклорі // Народна творчість та етнографія. 1993. Ч. 1. С. 11-19.

Правдюк О. Стрілецькі пісні в системі жанрів українського пісенного фольклору // Народна творчість та етнографія. 1995. Ч. 2-3. С. 24-35.

Кузьменко О.М. Стрілецькі пісні (аспекти фольклоризму, фольклоризації і фольклорності): Автореф. дис... канд. філолог. наук. Львів, 2000.

Кузьменко О. Народні пісні про січових стрільців // Народознавчі зошити. 1999. Ч. 3. С. 326-332; Кузьменко О. Фольклоризм стрілецьких пісень // Народознавчі зошити. 2000. Ч. 1. С. 115-125; Кузьменко О. Фольклоризація стрілецьких пісень // ЗНТШ. Т. ССXLII: Праці Секції етнографії і фольклористики. Львів, 2001. С. 338-364; Кузьменко О. Стрілецька пісня в повстанському репертуарі // Народна творчість та етнографія. 2002. Ч. 1-2. С. 84-89. Кузьменко О. Стрілецькі гаївки (до питання атрибуції) // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків: Зб. наук. пр.: Матеріали других міжнародн. наук.-практ. читань, присвячених пам'яті укр. фольклориста Михайла Пазяка (1930-1999). Київ, 2002. С. 166-168; Кузьменко О. Баладні елементи у стрілецьких піснях // Матеріали до української етнології: Зб. наук. праць. Вип. 2 (5). Київ, 2002. С. 419-423. Кузьменко О. Образ Богородиці у народних піснях про січових стрільців // Народознавчі зошити. 2003. Ч. 1-2. С. 59-61; Кузьменко О. Функціонування стрілецької пісні в обрядовості сучасного села // Фольклористичні зошити. 2004. Вип. 7. С. 143-150.