‘ольклористика ¤к наука розвиваЇтьс¤ у трьох основних напр¤мах: 1) зб≥р ≥нформативно-джерельного матер≥алу, 2) опрацюванн¤ цього матер≥алу та його публ≥кац≥¤, 3) науково-теоретичне осмисленн¤ усноњ словесност≥. ”с≥ ц≥ компоненти фольклористичного процесу взаЇмозв'¤зан≥, кожен по-своЇму важливий ≥ варт≥сний, хоча на певному етап≥ розвитку науки не завжди кожному з них прид≥л¤лас¤ належна увага. ўе в 1936 р. з цього приводу ‘≥ларет  олесса зазначав: "” сам≥й збирацьк≥й прац≥, у виданн¤х сирого матер≥алу вражають де¤к≥ недостач≥. ¬ давн≥ших зб≥рниках, наприклад, ћаксимовича, ∆еготи ѕаул≥, нав≥ть √оловацького переважно не подано м≥сц¤ запису. ѕереважаЇ безсистемн≥сть у виданн¤х, недостача критер≥њв пор¤дкуванн¤. ÷е утруднюЇ ор≥Їнтац≥ю, перегл¤д матер≥алу ≥ досл≥дчу працю" [13, с. 74]. ≤ д≥йсно, фольклористиц≥ довелос¤ пройти довгий шл¤х збиранн¤ джерельних матер≥ал≥в, поки, зрештою, воно було поставлено на належний науковий р≥вень.

ћета ц≥Їњ статт≥ - з'¤сувати основн≥ науков≥ методи, прийоми записуванн¤ фольклору в √аличин≥ к≥нц¤ ’≤’ - початку ’’ ст., розкрити роль ≥ значенн¤ наукових програм, ≥нструкц≥й, питальник≥в у формуванн≥ та утвердженн≥ методолог≥чних засад фольклористики. ƒо вказаноњ проблеми частково зверталис¤ досл≥дники, вивчаючи окрем≥ ¤вища культури [17], персонал≥њ [15; 32], жанри [18], однак на сьогодн≥ питанн¤ залишаЇтьс¤ ще недостатньо висв≥тленим.

ћетодолог≥¤ фольклористичних студ≥й багато в чому залежить в≥д ¤кост≥ з≥браного матер≥алу, з ¤ким доводитьс¤ працювати досл≥дникам, а, отже, й в≥д п≥дход≥в до його ф≥ксуванн¤, урахуванн¤ певних критер≥њв (текст, контекст, умови запису та автентичн≥сть, характер ≥ манера виконанн¤, ставленн¤ самих ≥нформатор≥в до того чи ≥ншого твору, репертуар, в≥к респондент≥в ≥ т. ≥н.).

Ќа к≥нець ’≤’ ст. вже визр≥ла методика польових досл≥джень, пройшовши майже стол≥тн≥й шл¤х. ўоправда, п≥дх≥д до польових обстежень упродовж тривалого часу був р≥зним. ѕроте в≥д самого початку зац≥кавленн¤ фольклором простежуЇмо увагу до визначенн¤ ≥ дотриманн¤ певних засад збиранн¤, опрацюванн¤ ≥ публ≥кац≥њ фольклорних матер≥ал≥в.

”св≥домленн¤ необх≥дност≥ збору джерельного матер≥алу з'¤вилос¤ ще на початку ’≤’ ст. Ќац≥лювали на потребу запису ƒенис «убрицький, ћикола ÷ертелЇв, «ор≥ан ƒоленга-’одаковський, ћихайло ћаксимович, ѕантелеймон  ул≥ш та ≥н. ÷≥лу народознавчу програму "йти в народ" висунули члени "–уськоњ тр≥йц≥".  р≥м заклик≥в, з'¤вл¤лись ≥ рекомендац≥њ з методики ф≥ксуванн¤. ”же в зб≥рнику јмврос≥¤ ћетлинського "Ќародные южнорусские песни" (1854) пом≥щен≥ "ѕравила дл¤ записуванн¤ народних дум, п≥сень, казок, переказ≥в ≥ т. ≥н.", ¤к≥ склав ћикола Ѕ≥лозерський. ” них подано так≥ вимоги до ф≥ксац≥њ фольклору, ¤к≥ й сьогодн≥ не втратили своЇњ актуальност≥ - точн≥сть запису, акцентуац≥¤, паспортизац≥¤. ÷ей науковий принцип був застосований ≥ в едиц≥йн≥й практиц≥ журналу "ќснова" (1861-1862). ќднак "ѕравилаЕ" ћ.Ѕ≥лозерського не позбавлен≥ ≥ де¤ких недол≥к≥в: це, зокрема, порада записувати п≥сн≥ п≥д диктуванн¤, а не п≥д час сп≥ву. «а спец≥ально розробленими питальниками проводив народознавч≥ експедиц≥њ у 1870 роках ѕ≥вденно-«ах≥дний в≥дд≥л –ос≥йського географ≥чного товариства (–√“), членами ¤кого були ¬олодимир јнтонович, ћихайло ƒрагоманов, ѕавло „убинський, ≤ван –удченко, ћикола Ћисенко.

”крањнська фольклористика на к≥нець ’≤’ - початок ’’ ст. мала вже перед собою в≥дпов≥дно п≥дготований науковий ірунт досл≥дницькоњ роботи ≥, врахувавши вс≥ кращ≥ надбанн¤ своњх попередник≥в, виробила ≥ утвердила систему досл≥дженн¤ уснопоетичних матер≥ал≥в, посл≥довно дотримуючись њњ. Ќа цей час було посилено увагу до поЇднанн¤ р≥зних метод≥в ≥ п≥дход≥в, зокрема утвердилас¤ практика комплексного студ≥юванн¤ народноњ культури та њњ нос≥њв за окремими м≥сцевост¤ми й рег≥онами.  омплексне досл≥дженн¤ фольклору в≥дбувалос¤ у процес≥ польовоњ роботи (на основ≥ спец≥альних програм ≥ питальник≥в, поЇднанн¤ спостережень безпосереднього процесу виконанн¤ фольклорних твор≥в з њх синхронною ф≥ксац≥Їю). ÷е передбачало т≥сну сп≥впрацю науковц≥в р≥зних спец≥альностей - ф≥лолог≥в, зокрема д≥алектолог≥в, музикознавц≥в, етнолог≥в, ≥сторик≥в, антрополог≥в ≥ т.д.

“ак≥ досл≥дники, ¤к ≤ван ‘ранко, ¬олодимир √натюк, ‘≥ларет  олесса вбачали у фольклор≥ не просто "пам'¤тки" чи лише тексти, а специф≥чний вид народноњ д≥¤льност≥, складний психокультурний феномен. “ому на цих (психолог≥чних) аспектах усноњ словесност≥ наголошували у зверненн¤х, питальниках, програмах дл¤ досл≥дженн¤ фольклору. “ак, у першому номер≥ часопису "Ќарод" (с≥чень, 1890) ≤.‘ранко ≥ ћихайло ѕавлик оголосили в≥дозву "ѕро записуванн¤ галицько-руських простонародних п≥сень", у ¤к≥й звернулис¤ до збирач≥в з вказ≥вками ¤к та в≥д кого записувати, куди надсилати записи [5, с. 16]. ƒруга частина в≥дозви за браком м≥сц¤ не була тод≥ опубл≥кована, лише згодом њњ п≥дготував до друку ќлекс≥й ƒей [21, с. 119-121]. ” н≥й висловлено ц≥кав≥ м≥ркуванн¤ про сусп≥льну роль народноњ п≥сенност≥, њњ вплив та значенн¤ дл¤ вивченн¤ св≥тогл¤ду ≥ потреб народу. —аме у зверненн≥ до фольклору ≤.‘ранко вбачав своЇр≥дну школу вихованн¤ [п≥дкресленн¤ тут ≥ дал≥ моЇ. - √.—.] ≥нтел≥генц≥њ. ¬≥н закликав записувати уснопоетичний матер≥ал, бо твердо в≥рив, що народн≥ твори дають те, "чого не даЇ нам н≥що инше на св≥т≥ - дають нам загл¤нути в душу иншоњ людини, чи ц≥лого народу, показують нам, що його болить, що радуЇ, що смутить, ≥ заставл¤ють нас самих з ним радуватись, тужити та сумувати" [21, с. 120]. —уттЇвого значенн¤ учений надавав фольклорним творам ще й тому, що вони привертають до народу його власну ≥нтел≥генц≥ю, вчать њњ говорити й думати так, ¤к народ, ≥ любити св≥й народ. Ќарешт≥, важлива дл¤ ≥нтел≥генц≥њ усна словесн≥сть тим, що розширюЇ знанн¤ про народ ≥ вказуЇ њй, "де й чого вона маЇ вчитис¤ та набирати з великого скарбу людськоњ осв≥ти, щоб нести п≥дмогу тому народов≥, а не губитис¤ в пустих ≥ н≥ дл¤ кого не пожиточних мудруванн¤х" [21, с. 120]. “ак≥ м≥ркуванн¤ ≤.‘ранка про фольклор, його вплив та значенн¤ дл¤ ≥нтел≥генц≥њ, Ї ¤скравим св≥дченн¤м вин¤тковоњ уваги вченого до усноњ словесност≥ свого народу та обов'¤зковоњ потреби њњ ф≥ксуванн¤. ¬они актуальн≥ тепер, коли зам≥сть зверненн¤ до автентичних твор≥в, де¤к≥ досл≥дники часто поринають у "пуст≥ мудруванн¤" псевдонауки.

≤.‘ранко, ћ.ѕавлик висували вимоги до записуванн¤ не лише тексту, а й контексту, в ¤кому побутуЇ народний тв≥р, в≥дтворювати "зовн≥шню" ≥ "внутр≥шню" обстановку, при ¤к≥й вдалос¤ почути п≥сню чи казку.

Ќа стор≥нках часопису "Ќарод" уже за 1900 р. фольклорно-етнограф≥чн≥ матер≥али було опубл≥ковано в таких номерах: 4, 6, 9, 12, 17. ѕереважають ф≥ксац≥њ народних п≥сень (кол¤дки, голос≥нн¤, балади, п≥сн≥-хрон≥ки, ем≥грантськ≥), зр≥дка трапл¤ютьс¤ казки, звичањ та обр¤ди ("—в¤тий веч≥р у √рибовичах п≥д≥ Ћьвовом"). —еред збирач≥в значатьс¤ ‘≥ларет  олесса (запис казки "—тарий вовчище" з ’одович на —трийщин≥), ћар≥¤ √аморак (голос≥нн¤ з≥ —тецева на —н¤тинщин≥), ≤ван Ѕушак (п≥сн¤-хрон≥ка "¬ ƒебеславц¤х серед села неслава с≥ стала" з с. «амулинц≥  оломийського пов≥ту) та ≥н. ‘ольклорн≥ записи паспортизован≥, хоча натрапл¤Їмо ≥ на неконкретн≥ в≥домост≥, ¤к-от: "¬≥д людей записала √анка ¬." Ѕ≥льш посл≥довно дотримано вимог у публ≥кац≥¤х уснословесних матер≥ал≥в в часопис≥ "∆итЇ ≥ слово" (1894-1897), ¤кий заснував ≥ видавав ≤.‘ранко.

”твердженн¤ й дотриманн¤ наукових принцип≥в у збирацько-досл≥дницьк≥й справ≥ значно посилилос¤ в часи Ќаукового товариства ≥мен≥ Ўевченка (Ќ“Ў) у Ћьвов≥. ” д≥¤льност≥ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ Ќ“Ў, навколо ¤коњ згуртувалас¤ народознавча наука, фольклористичне питанн¤ було поставлено серйозно ≥ фахово. „лени ц≥Їњ ком≥с≥њ виробили ч≥тку систему досл≥дженн¤ народноњ творчост≥ на вс≥х р≥вн¤х - збирацькому, едиц≥йному, теоретично-осмислювальному.

‘ольклорно-етнограф≥чн≥ матер≥али почали друкувати в "≈тнограф≥чному зб≥рнику", ¤кий упродовж 1895-1898 рр. щор≥чно виходив по одному тому, а з часу створенн¤ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ (травень 1898 р.) - по два томи щор≥чно. ” 1899 р. засновано ще один друкований орган ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ - "ћатер≥али до украњнсько-руськоњ етнолог≥њ" (з 1909 р. виходить п≥д назвою "ћатер≥али до украњнськоњ етнолог≥њ").  ом≥с≥¤ проводила велику роботу над системним збиранн¤м, науковим опрацюванн¤м та публ≥кац≥Їю твор≥в усноњ словесност≥. ƒо того ж, науков≥ розв≥дки пом≥щалис¤ на стор≥нках "«аписок Ќаукового товариства ≥мен≥ Ўевченка", в "Ћ≥тературно-науковому в≥снику", в "ѕам'¤тках украњнсько-руськоњ мови ≥ л≥тератури".

” 1890 роки в ≥стор≥њ украњнськоњ фольклористики розпочалас¤ доба пост≥йного, систематичного збору матер≥алу. ƒосл≥дники виробили й утвердили науков≥ п≥дходи до збиранн¤, упор¤дкуванн¤ та осмисленн¤ уснопоетичних твор≥в. –озгортаЇтьс¤ величезна робота з розробки жанрово-тематичних питальник≥в, розширенн¤ с≥тки кореспондент≥в-записувач≥в, вт≥люЇтьс¤ ц≥ла система фахових наукових вимог не лише до записуванн¤, а й класиф≥кац≥њ матер≥алу та п≥дготовки його до друку.

ќрган≥зац≥Їю збирацько-досл≥дницькоњ роботи чи не вперше (за вин¤тком ѕ≥вденно-«ах≥дного в≥дд≥лу –√“) займаЇтьс¤ не приватна особа, а наукова ≥нституц≥¤ - Ќ“Ў, зокрема ≈тнограф≥чна ком≥с≥¤, першими членами ¤коњ були фольклористи ≤.‘ранко, ¬.√натюк, ‘. олесса, ¬олодимир Ўухевич, ќсип –оздольський, Ѕорис √р≥нченко. –езультати њхньоњ д≥¤льност≥ своњм д≥апазоном вийшли далеко за меж≥ не лише √аличини, а й ус≥Їњ ”крањни. ћетодика записуванн¤ уснопоетичного матер≥алу, њњ найголовн≥ш≥ аспекти мають важливе значенн¤ дл¤ виробленн¤ й утвердженн¤ наукових засад фольклористичноњ прац≥.

”с¤ збирацька робота проходила за ч≥ткими принципами й охоплювала три основн≥ етапи: 1) орган≥зац≥йний (п≥дготовчий); 2) власне збирацький; 3) п≥сл¤експедиц≥йний.

ѕочатком п≥дготовчого етапу було орган≥зац≥йне зас≥данн¤ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ, на ¤кому обговорювалис¤ та вир≥шувалис¤ питанн¤ вибору м≥сцевост≥ дл¤ запису, к≥лькост≥ учасник≥в експедиц≥њ та спр¤муванн¤ њх на записуванн¤ в≥дпов≥дних жанр≥в. «верталас¤ увага на рег≥ональне вивченн¤ фольклору, зокрема ф≥ксувалис¤ матер≥али з одного села (казки з Ѕерлина Ѕрод≥вського пов≥ту, народн≥ п≥сн≥ з ’одович на —трийщин≥), рег≥ону (записи ¬.√натюка з ”горськоњ –ус≥, фольклорно-етнограф≥чн≥ матер≥али ¬.Ўухевича з √уцульщини, ‘. олесси з Ћемк≥вщини, вес≥льн≥ обр¤ди та п≥сн≥ з Ѕойк≥вщини). —каж≥мо, в л≥тн≥й експедиц≥њ 1900 р. за ≥н≥ц≥ативою ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ була орган≥зована експедиц≥¤ дл¤ збиранн¤ фольклорних, археограф≥чних ≥ л≥нгв≥стичних матер≥ал≥в. ” н≥й уз¤ли участь ќ. олесса, ћ.ѕавлик, ќ.–оздольський, ≤.‘ранко. ”чен≥ працювали за маршрутами, ¤к≥ охоплювали Ћемк≥вщину, окрем≥ терени —трийського (тепер Ћьв≥вськоњ обл.),  оломийського (тепер ≤вано-‘ранк≥вськоњ обл.) пов≥т≥в, м≥ста «бараж (“ерноп≥льська обл.), Ћьв≥в та ≥н. [24, ч. 4, с. 18].

¬ажливий момент у п≥дготовч≥й робот≥ - складанн¤ та обговоренн¤ жанрово-тематичних та загальних (ун≥версальних) питальник≥в. ƒл¤ тих, хто послуговувавс¤ стац≥онарним методом записуванн¤ фольклору, розсилали спец≥альн≥ порадники, в≥дпов≥дн≥ квест≥онари-запитальники, оск≥льки ≈тнограф≥чна ком≥с≥¤ налагодила роботу з кореспондентами, котр≥ збирали дл¤ нењ в≥дпов≥дн≥ фольклорно-етнограф≥чн≥ матер≥али. —п≥вроб≥тники ком≥с≥њ розробл¤ли спец≥альн≥ програми, ≥нструкц≥њ, в≥дозви, ¤к≥ публ≥кували в наукових виданн¤х, прес≥ чи окремо, ≥ надсилали збирачам народноњ творчост≥. “ак проводилас¤ ц≥л≥сна, системна робота у галуз≥ не лише фольклористики, а й усього украњнознавства.

”же в першому том≥ "≈тнограф≥чного зб≥рника" було пом≥щено обширну "ѕрограму до збиранн¤ в≥домостей про украњнсько-руський край ≥ нар≥д" [16, с. 1-16]. ” н≥й учен≥ ч≥тко окреслили курс на науков≥сть п≥дготовки ≥ публ≥кац≥й фольклорних джерел. ” програм≥ вид≥лено чотири основн≥ розд≥ли, ¤к≥ стосувалис¤ таких галузей науки, ¤к ≥стор≥¤, етнограф≥¤, економ≥ка ≥ право. ƒругий розд≥л - "¬≥домост≥ етнограф≥чн≥" охоплював фольклорн≥ матер≥али п≥д заголовком "Ќародна л≥тература", де перел≥чувалис¤ жанри усноњ словесност≥, ¤к≥ треба записувати (до реч≥, тут не згадуютьс¤ казки, оск≥льки цей жанр власне розпочали публ≥кувати доб≥ркою ќ.–оздольського в тому ж першому том≥ з нам≥ром продовжити в наступних зб≥рниках).

ѕрограма нац≥лювала на широкий спектр досл≥дженн¤. ƒо запис≥в ставилис¤ висок≥ науков≥ вимоги: збереженн¤ м≥сцевоњ вимови, позначенн¤ акцентуац≥њ, в≥дпов≥дна паспортизац≥¤ текст≥в та належн≥ коментар≥, а також пропонувалось подавати широк≥ в≥домост≥ про обдарованих нос≥њв фольклору. “акож було зосереджено увагу й на таких нюансах, ¤к ≥стор≥¤ поширенн¤ народного твору, часов≥ та територ≥альн≥ вар≥анти, контекст побутуванн¤ тощо.

ќкремо ≈тнограф≥чна ком≥с≥¤ розробл¤ла квест≥онари, пов'¤зан≥ з п≥дготовкою до виданн¤ жанрово-тематичних груп фольклору. “ак, у "Ћ≥тературно-науковому в≥снику" за 1899 р. було надруковано програму "¬ справ≥ збиранн¤ народних легенд", ¤ку п≥дписали ≤.‘ранко та ¬.√натюк [4, с. 176-178]. ” н≥й в≥дзначено в≥с≥м основних тематичних цикл≥в, ¤к≥, до реч≥, згодом ув≥йшли до розд≥л≥в двотомноњ зб≥рки "√алицько-руськ≥ народн≥ легенди".  р≥м класиф≥кац≥њ, подано поради щодо ф≥ксац≥њ легенд. –екомендувалось "записувати вс¤ку, хоч би й малу др≥бницю, бо з де¤ких опов≥дань, певно, лишилис¤ в народн≥й традиц≥њ т≥льки шматки, ≥ т≥льки з≥бравши т≥ в≥дривки ≥ впор¤дкувавши њх в≥дпов≥дно, можна буде в≥дтворити перв≥сну ц≥л≥сть" [4, с. 178]. «ауважимо, що в практиц≥ видань Ќ“Ў не допускалас¤ контам≥нац≥¤ вар≥ант≥в. ќск≥льки ц≥л≥сн≥сть прозових жанр≥в не завжди збер≥галас¤ в пам'¤т≥ ≥нформатор≥в, то у випадку реконструкц≥њ певного сюжету окрем≥ його елементи можна було почерпнути з близьких вар≥ант≥в.

≈тнограф≥чна ком≥с≥¤ проводила скрупульозну роботу щодо в≥дбору матер≥алу, враховуючи насамперед уже опубл≥кований в "≈тнограф≥чному зб≥рнику" ≥ "ћатер≥алах до украњнсько-руськоњ етнолог≥њ". ” зв'¤зку з цим у методичн≥й програм≥ "¬ справ≥ збиранн¤ етнограф≥чних матер≥ал≥в" за 1901 р. (на той час видано 10 том≥в "≈тнограф≥чного зб≥рника") наголошувалос¤, що жанри, опубл≥кован≥ вже в попередн≥х випусках, найближчим часом видавати не будуть. ј хто бажав би записати, наприклад, казки, анекдоти, то треба зв≥рити з уже надрукованими ≥ записувати т≥льки т≥, ¤ких там немаЇ [20, с. 450]. “ака ж тенденц≥¤ властива ≥ наступним квест≥онарам.

ќсобливу увагу звертали на фольклорн≥ жанри, ¤к≥ зр≥дка або й зовс≥м не були заф≥ксован≥ ≥ не опубл≥кован≥ до того часу, а саме: припов≥дки, замовл¤нн¤, загадки; опов≥данн¤ про страхи, чорт≥в, упир≥в, чар≥вниць, в≥дьом вовкулак≥в ≥ т. ≥н., про закл¤т≥ скарби; ≥сторичн≥ особи ≥ м≥сцевост≥; кол¤дки, щедр≥вки, пов≥ншуванн¤; голос≥нн¤; п≥сн≥ про опришк≥в, во¤цьк≥ п≥сн≥; коломийки; забави д≥тей ≥ старших у р≥зн≥ пори року [20, с. 450-451].

ƒосить обширний за обс¤гом методичний порадник з'¤вивс¤ в прес≥ за 1904 р. ” ньому, ¤к ≥ в попередньому, також наголошувалось на р≥зних жанрах, ¤к≥ найближчим часом планували видати. « п≥сень запропоновано записувати передус≥м кол¤дки ≥ щедр≥вки, а також козачки (шумки, чабарашки), гањвки (з прим≥ткою: найл≥пше списати вс≥, що ≥снують в ¤комусь сел≥); зверталас¤ увага на тексти вертепу з поданн¤м опису й малюнк≥в. « народноњ прози - демонолог≥чн≥ опов≥данн¤ [9].

¬ажливо, що було розроблено методичн≥ поради, в ¤ких вказувалос¤ не лише що, але й ¤к записувати. √оловна вимога - точн≥сть ф≥ксац≥њ, непорушн≥сть принципу автентизму. ќпов≥данн¤ треба записувати "досл≥вно" в≥д опов≥дача п≥д диктовку, не можна в≥д себе н≥чого додавати, ан≥ викидати з нього, обов'¤зково дотримуватис¤ д≥алекту. " оли говор¤ть де, - читаЇмо в квест≥онар≥, - шепка, жЇба, сњль, ходит, робит, юж, цимра ≥ т. ≥н, то не можна тих форм справл¤ти на: шапка, жаба, с≥ль, ходить, робить, вже, к≥мната, але лишати все без зм≥н" [9, с. 14-17].

ƒо наукових порад у питальниках додавались суто практичн≥ рекомендац≥њ, наприклад, кожен запис робити на одному боц≥ аркуша, менш≥ - "на в≥с≥мках"; припов≥дки, загадки, в≥руванн¤ записувати на окремих маленьких картках; на одн≥й картц≥ не можна писати дв≥ припов≥дки або загадки; картки п≥сл¤ запису зв'¤зати шнурочком, аби не розсипалис¤ тощо. “ак≥ детальн≥ поради були необх≥дн≥, бо не вс≥ кореспонденти мали досв≥д у записуванн≥ фольклору та й, зрештою, в≥дпов≥дноњ осв≥ти. ÷≥кавим Ї й те, що дл¤ заохоченн¤ збирачев≥ об≥ц¤ли над≥слати т≥ томи "≈тнограф≥чного зб≥рника", в ¤ких будуть надрукован≥ його матер≥али, а при б≥льш≥й к≥лькост≥ запис≥в в≥н м≥г одержати безкоштовно й ≥нш≥ томи цього виданн¤.

ѕрагнучи видати зб≥рку украњнських загадок, ≈тнограф≥чна ком≥с≥¤ неодноразово зверталас¤ з проханн¤м збирати њх. Ќеобх≥дн≥сть записуванн¤ цього жанру обумовлювалась насамперед тим, що вони "чимраз б≥льше зникають або заступаютьс¤ штучними продуктами шк≥льних читанок" [3, с. 12]. ƒо записуванн¤ загадок ставились т≥ ж вимоги, що й до ≥нших жанр≥в. ќсобливо наголошувалось на точност≥ запису, паспортизац≥њ (м≥сцев≥сть, ≥м'¤ та в≥к опов≥дача). Ќ≥¤ких перестановок пор¤дку сл≥в чи пропуску чогось не дозвол¤лось, а, навпаки, пропонувалось точно передавати спос≥б ≥ тон вимови, нав≥ть п≥дкреслювати слова, вид≥л¤ючи лог≥чний наголос ("на ¤к≥ опов≥дач кладе б≥льший натиск, наголос"). ќск≥льки загадки - своЇр≥дний жанр, то пропонувалось передус≥м брати до уваги прим≥тки про обставини, серед ¤ких њх загадують, техн≥ку в≥дгадуванн¤, хто займаЇтьс¤ загадуванн¤м (д≥ти, молодь, доросл≥, чолов≥ки, ж≥нки), а також записувати сором≥цьк≥ загадки. Ќа жаль, загадки так ≥ не були п≥дготован≥ окремим виданн¤м.

«начну роль у справ≥ збиранн¤ фольклорних твор≥в в≥д≥грала "¬≥дозва у справ≥ записуванн¤ народних традиц≥й про опришк≥в" [2, с. 28-31], в ¤к≥й пропонувалос¤ ф≥ксувати п≥сн≥, опов≥данн¤, розшукувати документи про р≥зних опришк≥в. ћ≥сцев≥ кореспонденти в≥дгукнулис¤ на нењ ≥ над≥слали ц≥кав≥ матер≥али, що склали основу "Ќародних опов≥дань про опришк≥в" (1910). “ут з≥брано перекази не т≥льки про в≥домих опришк≥в - ќлексу ƒовбуша, ≤вана Ѕойчука, ≤вана –ах≥вського, ƒмитра ћарус¤ка, а й про менш знаних - Ўуме¤,  уд≥л¤, ÷≥ву та ≥н. ”н≥кальн≥сть зб≥рки пол¤гала передус≥м у повному ≥ всеб≥чному представленн≥ прозових твор≥в (258 номер≥в) одного тематичного циклу.

«аслуговуЇ на увагу також " вест≥онар дл¤ записуванн¤ м≥сцевих переказ≥в" [10, с. 16-18]. ” ньому наголошувалось на великому значенн≥ цього фольклорного пласта дл¤ нац≥ональноњ культури. "«бирайте ц≥ традиц≥њ ≥ перекази, - говоритьс¤ тут, - не дайте згинути њм у зав≥рюс≥ нашого часу! ≤нш≥ народи назбирали њх велику силу ≥ тепер заход¤тьс¤ коло њх виданн¤. Ќевже ж ми одн≥ лишимос¤ позаду ≥ опинимос¤ колись бездомними сиротами, ¤ких н≥що не в'¤же з њх родом ≥ р≥дним гн≥здом. —аме збиранн¤ м≥сцевих переказ≥в може пролити багато св≥тла ≥ на розвиток народноњ душ≥ та психолог≥њ ≥ на минуле поодиноких с≥л ≥ м≥сцевостей" [10, с. 16-17]. ќднак, чомусь мало хто в≥дгукнувс¤ на ц≥ заклики. « цього приводу ¬.√натюк ≥нформував в≥домого ≥сторика ћирона  ордубу, що в ком≥с≥ю над≥йшли матер≥али лише в≥д дек≥лькох кореспондент≥в [14, с. 5]. –озроблен≥ методичн≥ поради щодо под≥лу переказ≥в на дв≥ основн≥ групи - перекази про м≥сц¤ (назви с≥л, м≥ст, р≥к, озер, став≥в, дор≥г, л≥с≥в, ¤р≥в) та перекази про людей (засновник≥в села чи м≥ста, перших поселенц≥в; в≥домих майстр≥в, буд≥вничих, ковал≥в, мельник≥в, шевц≥в, кравц≥в; визначних сп≥вак≥в, музик, учител≥в, д¤к≥в, св¤щеник≥в) ≥ дотепер не втратили своЇњ актуальност≥, вони можуть послужити дл¤ наших сучасник≥в п≥д час збиранн¤ зокрема топон≥м≥чних переказ≥в у кожному краю.

«наченн¤ методичних програм, ≥нструкц≥й, питальник≥в у виробленн≥ методолог≥чних засад було б не повним без " вест≥онару у справ≥ записуванн¤ похоронних звичањв ≥ голос≥нь" [11, с. 37-39], ¤кий складавс¤ з двох частин: «вичањ; √олос≥нн¤. ѕерша охоплювала 20 конкретних питань, що стосувалис¤ в≥рувань ≥ звичањв, пов'¤заних з в≥щуванн¤м смерт≥, нар¤джанн¤м пок≥йника (¤к од¤гають нежонатих ≥ незам≥жн≥х, д≥тей), особливостей похорон≥в, комашн≥, жалоби. ќкремим пунктом зазначалос¤: "„и пересиджуЇтьс¤ при мерци ≥ що тод≥ робитьс¤? „и сп≥ваютьс¤ п≥сн≥ ≥ ¤к≥? „и Ї тод≥ в звичаю бавитис¤ ≥ ¤ких уживаЇтьс¤ забав? ƒокладний опис.  отр≥ з тих забав уживаютьс¤ лише при мерци?" [11, с. 38].

” друг≥й частин≥ питальника зверталас¤ увага на учасник≥в голос≥нь (ж≥нки чи чолов≥ки, своњ чи чуж≥, чи наймають плакальниць, чи прийн¤то вчитис¤ у профес≥йних плакальниць); адресат≥в голос≥нь (мати за дитиною, вдова за чолов≥ком, дочка за батьком); тексти голос≥нь (прозов≥ чи в≥ршован≥, довг≥ чи коротк≥); манеру виконанн¤ (дуже голосно чи тихо); час виконанн¤ (при укладанн≥ на лаву, в труну, при винос≥, по дороз≥, на могил≥, чи голос¤ть на поминках - на трет≥й день, дев'¤тий, сороковий, р≥чницю, на —в¤тий веч≥р, ¬еликдень, задушну суботу). Ѕралис¤ до уваги й жарт≥влив≥ голос≥нн¤ [11, с. 39]. Ќаголошувалось на докладному запис≥ репертуару кожноњ плакальниц≥, ≥з зазначенн¤м њњ в≥ку, м≥сцевост≥, вказ≥вками, в≥дколи займаЇтьс¤ голос≥нн¤м, в≥д кого перейн¤ла голос≥нн¤. “акий детальний питальник поспри¤в по¤в≥ в "≈тнограф≥чному зб≥рнику" (Ћьв≥в, 1912. т. 31-32) двотомника "ѕохоронн≥ голос≥нн¤" ≥ "ѕохоронн≥ звичањ та обр¤ди".

ќсновн≥ поради щодо збиранн¤ фольклору узагальнив ≥ виклав ¬.√натюк у прац≥ "”крањнська народна словесн≥сть" [8], ¤ка стала розширеною програмою дл¤ ф≥ксац≥њ народнопоетичноњ творчост≥. ¬одночас вона була спробою науково класиф≥кувати усну словесн≥сть за жанрами. Ќа нев≥дкладну потребу збиранн¤ украњнського фольклору, зокрема п≥сень ≥ народних мелод≥й, у багатьох своњх прац¤х вказував ‘. олесса [12]. ¬≥дзначимо, що з 1900 р. дл¤ ф≥ксац≥њ мелод≥й було використано фонограф, одним з перших його застосував ќ.–оздольський, згодом ‘. олесса. ” той же час ¬.√натюк залишивс¤ в≥рним традиц≥йному принципу записуванн¤ "п≥д ол≥вець".

¬ласне збирацький етап розпочинавс¤ попередн≥м ознайомленн¤м з м≥сцев≥стю, ви¤вленн¤м ц≥кавих та обдарованих нос≥њв фольклору. «бирач≥ приступали до справи, ¤к зауважив ≤.‘ранко, не насл≥по, де-небудь, але "познайомлен≥ добре з попередньою л≥тературою, вишукують територ≥њ найц≥кав≥ш≥ дл¤ досл≥ду, вповн≥ розум≥ючи його наукову донесл≥сть" [25, c. 241]. ≤ д≥йсно, приступаючи до записуванн¤, вони ставили перед собою певну наукову мету ¤к "збирач≥-систематики, що виход¤ть ≥з наукових погл¤д≥в на ц≥ль фольклористики ≥ дивл¤тьс¤ критично на матер≥ал" [25, с. 241].

ўодо точност≥ запис≥в, то збирач≥ намагалис¤ передавати текст абсолютно без зм≥н, ≥з збереженн¤м д≥алекту, ус≥х фонетичних особливостей, ≥накше кажучи, "слово в слово". ¬еликою хибою, ¤к п≥дкреслював ¬.√натюк у реценз≥њ на виданн¤ Ѕ.√р≥нченка "Ётнографические материалы, собранные в „ерниговской и соседних с ней губерни¤х", Ї те, що багато фольклорист≥в, ф≥ксуючи казки, чи перекази, не записують њх просто з уст опов≥дача слово в слово, лиш списують њх зм≥ст, а в≥дтак виправл¤ють його так, ¤к њм подобаЇтьс¤ [7, c. 211]. ƒов≥льне поводженн¤ з текстом гостро засуджували, адже це не лише знец≥нювало результати прац≥, а й фактично позбавл¤ло ц≥ тексти науковоњ вартост≥.

« метою в≥дтворенн¤ правильноњ акцентуац≥њ у прозових творах, ¤к уже зазначалос¤, було висунуто вимогу ставити на кожн≥м слов≥ наголос. ” згадан≥й реценз≥њ ¬.√натюк писав: "Ќ≥ один з украњнських етнограф≥в не звернув дос≥ уваги на те, що дуже важна р≥ч у прозових опов≥данн¤х - подавати на кожд≥м слов≥ наголос. ” нас про наголос нема жодноњ ширшоњ студ≥њ, та й ¤к же њњ зладити, коли ми не знаЇмо докладно народного наголосу, а се ж р≥ч першор¤дного значенн¤!" [7, c. 212]. “ому в √аличин≥ на той час було звернено велику увагу на вказане питанн¤. ” цьому аспект≥ вир≥зн¤ютьс¤ записи самого ¬.√натюка та ќ.–оздольського (уже в першому том≥ "≈тнограф≥чного зб≥рника" (√алицьк≥ народн≥ казки, 1895) в ус≥х народних творах, ¤к≥ заф≥ксував ќ.–оздольський, проставлено наголоси). ” передмов≥ до "√алицько-руських народних легенд" ¬.√натюк зазначив, що стосовно "в≥рности запис≥в" може ручатис¤ т≥льки за своњ власн≥ ≥ тексти ќ.–оздольського, ¤к≥ "дуже докладно позаписуван≥" [6, c. X]. ’арактеризуючи ¬.√натюка ¤к збирача, ¬олодимир Ѕ≥лий акцентував на точност≥ запис≥в фольклориста: "ѕерше, що р≥знить виразно записи ¬.√натюка в≥д старих запис≥в, - це суворе додержанн¤ фонетики. ”живаючи такого способу записувати фольклорний матер≥ал, √натюк точно передавав ≥ д≥алектолог≥чн≥ особливост≥, що надало його прац≥ велику вагу дл¤ д≥алектолог≥в" [1, с. 236].  р≥м ф≥ксац≥й ¬.√натюка, ќ.–оздольського принципу автентизму посл≥довно дотримувалис¤ Ћука √армат≥й, ѕетро Ўекерик-ƒоник≥в (хоча останн≥й не завжди акцентував прозов≥ твори).

ƒуже вимогливо ставилис¤ до вибору ≥нформатор≥в. "“реба, отже, вибирати все доброго опов≥дача з гарним стилем ≥ навчити його диктувати опов≥данн¤Е ѕри диктат≥ належить записувати кожде слово, не пропускаючи н≥чого, хоч би було, напр[иклад], сором≥цьке. “реба держатис¤ припов≥дки, що слова з п≥сн≥ не викидають" [8, с. 53-54]. ¬≥д доброго опов≥дача чи сп≥вака збирач≥ намагалис¤ записати увесь його репертуар, вказавши, зв≥дки ≥нформатор навчивс¤ опов≥данн¤ чи п≥сн≥, в≥дколи т≥ чи ≥нш≥ твори в≥дом≥ в ц≥й м≥сцевост≥, ¤к до них ставл¤тьс¤ старш≥ й молодш≥, чи Ї дл¤ них спец≥альн≥ назви тощо.

¬ажливу роль в≥дводили також ф≥ксац≥њ вар≥ант≥в. " оли ж хто запише п≥сню в м≥сцевост≥ ј ≥ надрукуЇ њњ, - наголосив ¬.√натюк, - а оп≥сл¤ запише њњ в м≥сцевост≥ Ѕ з≥ значними зм≥нами ≥ не хот≥в би друкувати тому, що вже один вар≥ант надрукований, чи зробив би добре? «овс≥м н≥, бо тод≥ мало мали би ми повних текст≥в п≥сень ≥ коректних, а не знали би ан≥ њњ ≥стор≥њ, ан≥ не могли би сконстатувати м≥сц¤ (бодай приблизного) њњ постанн¤, њњ географ≥чного розширенн¤ ≥ попул¤рност≥ ≥ т. ≥. ј треба при т≥м мати на уваз≥, що п≥сн≥ мають не лише естетично-л≥тературне значенн¤, але й ≥сторичне ≥ ¤зикове ≥ багато питань, зв'¤заних ≥з ними, можна ви¤снити лише на п≥дстав≥ ц≥лого р¤ду вар≥ант≥в, а не одного" [8, с. 226]. «аписуванн¤ вар≥ант≥в уснословесного твору та публ≥кац≥ю њх у р≥зних зб≥рниках ≤.‘ранко вважав не хибою, а заслугою, бо це показуЇ њхнЇ географ≥чне поширенн¤. ‘ольклористи того часу добре розум≥ли, що при ф≥ксац≥њ народних твор≥в нав≥ть найменш≥ зм≥ни мають значенн¤. јдже вар≥анти, записан≥ у р≥зних рег≥онах, дають п≥дстави дл¤ ц≥лоњ низки наукових досл≥джень.

—ерйозну увагу звертали на паспортизац≥ю текст≥в. ѕ≥д кожним опов≥данн¤м чи п≥снею подавали таку ≥нформац≥ю: хто записав, в≥д кого, коли, де. Ќаводили також додатков≥ дан≥: про кращих опов≥дач≥в, сп≥вак≥в нотували б≥ограф≥чн≥ й ≥нш≥ в≥домост≥, а ¤кщо це було можливо, подавали фотограф≥њ, де потр≥бно, - плани, рисунки, малюнки.

¬исоко ц≥нуючи красу та художню досконал≥сть народних твор≥в, фольклористи ’≤’ - початку ’’ ст. намагалис¤ знаходити серед народу найкращ≥ вар≥анти, дошукуватис¤ обдарованого опов≥дача, сп≥вака ≥ вже тод≥ записати р≥ч у зразковому вигл¤д≥, при тому н≥коли не "п≥дкрашували", не "чепурили" запису, тобто не редагували його.

“ак, у 90-т≥ роки ’≤’ ст. сформувались збирач≥ нового типу (≤.‘ранко), ¤к≥ дотримувалис¤ наукових п≥дход≥в у ф≥ксац≥њ фольклорно-етнограф≥чного матер≥алу: записи робили стенограф≥чно правильно, матер≥ал ф≥ксували в≥д найл≥пших опов≥дач≥в, про найц≥кав≥ших подавали докладн≥ в≥домост≥; описи фольклорно-етнограф≥чних реал≥й ≥люстрували замальовками, фотограф≥¤ми. ƒо таких збирач≥в нового типу ≤.‘ранко зараховував ¬.√натюка, ¬.Ўухевича, ≤. олессу, ќ.–оздольського. ÷≥ фольклористи, на думку вченого, "об≥ймаючи широк≥ науков≥ горизонти, р≥вночасно старалис¤ вичерпати запас етнограф≥чних факт≥в у певн≥й околиц≥, подати ввесь репертуар п≥сень, опов≥дань ≥ т. ≥н. ¤когось незвичайного опов≥дача чи рапсода, вичерпати запас п≥сень, казок, обр¤д≥в даноњ околиц≥ ≥, з другого боку, обн¤ти запас доступного однор≥дного матер≥алу в ц≥л≥м краю" [25, с. 240-241].

ƒо збирач≥в нового типу варто зарахувати ≥ самого ≤.‘ранка, ¤кий на той час, незважаючи на велику зайн¤т≥сть л≥тературною й громадською д≥¤льн≥стю, все ж займавс¤ збирацькою роботою. ÷е ч≥тко простежуЇтьс¤ з його лист≥в, зокрема до ћ.ƒрагоманова в≥д 5 кв≥тн¤ 1892 р.: "я нетерпл¤че дожидаю в≥ча на ¬ижниц≥, а коли його не буде, то л≥том виберус¤ в т≥ сторони з запасом грошей ≥ буду полювати на рукопис≥, а також на казки. Ѕажав би п≥сл¤ припов≥док зладити ≥ видати зб≥рку галицьких казок, ≥ вже тепер нотую соб≥ ≥мена народних опов≥дач≥в, до котрих оп≥сл¤ удамс¤, щоб позаписувати њх скарби" [23, с. 329]. “аку ж думку в≥н повторив знову в наступному лист≥ до того ж адресата в≥д 29 кв≥тн¤ 1892 р.: "—к≥нчивши роботу над припов≥дками, ¤ займус¤ збиранн¤м казок, ≥ думаю, що на т≥м пол≥ у нас дуже багато ≥нтересного можна знайти" [23, с. 333].

« "’рон≥ки Ќ“Ў" д≥знаЇмось, що вл≥тку 1900 р. ≤.‘ранко зд≥йснив к≥лька екскурс≥й, здеб≥льшого шукаючи матер≥ал дл¤ зб≥рки галицьких народних припов≥док, ¤ку готував до друку ¤к дес¤тий том "≈тнограф≥чного зб≥рника", а також матер≥ал дл¤ зб≥рки кол¤док ≥ щедр≥вок. Ќайважлив≥ша з тих екскурс≥й була до с. ƒовгого —трийського пов≥ту, де в≥н одержав багату ≥ гарну рукописну зб≥рку щедр≥вок, ¤к≥ записав ще у 1860 роках о. …осафат  обринський. ѕ≥д час ц≥Їњ експедиц≥њ ≤.‘ранко з≥брав багато припов≥док у с. «авадов≥ ≥ √олобутов≥ —трийського пов≥ту, а також у  оломињ, “ернопол≥, «бараж≥ ≥ Ћьвов≥ [26, ч. 4, с. 18-19].

—уттЇв≥ новац≥њ простежуЇмо ≥ в орган≥зац≥њ п≥сл¤експедиц≥йного етапу збирацько-досл≥дницькоњ прац≥ украњнських фольклорист≥в √аличини к≥нц¤ ’≤’ - початку ’’ ст. ÷е насамперед стосуЇтьс¤ запровадженн¤ зв≥тност≥. „и не вперше в ≥стор≥њ украњнськоњ фольклористики вимагалос¤ ч≥тке зв≥туванн¤ (т.зв. "справозданн¤"): ск≥льки матер≥алу з≥брано, загальна жанрово-тематична характеристика заф≥ксованих твор≥в усноњ словесност≥, демонструванн¤ ц≥кавих фольклорних зразк≥в, опубл≥куванн¤ зв≥т≥в у "’рон≥ц≥ Ќ“Ў" тощо. “ак, скаж≥мо, на зас≥данн≥ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ 17 вересн¤ 1900 р. заслухано зв≥ти ћ.ѕавлика, ќ.–оздольського ≥з етнограф≥чних експедиц≥й. ќкр≥м того, ќ.–оздольський демонстрував п≥сн≥, ¤к≥ в≥н з≥брав на фонограф "м≥ж лемками ≥ в к≥лькох пов≥тах сх≥дноњ √аличини". ќск≥льки ви¤вилос¤, що п≥сн≥ "виход¤ть з фонографу досить добре, ухвалено звернутис¤ до вид≥лу [кер≥вництва. - √.—.] з проханн¤м закупити фонограф дл¤ подальшого збиранн¤ п≥сень" [26, ч. 4, с. 10].

÷≥нним ≥нформац≥йним джерелом дл¤ вивченн¤ п≥сл¤експедиц≥йного етапу збирацькоњ роботи Ї публ≥кац≥њ в "’рон≥ц≥ Ќ“Ў", зокрема рубрики "—правозданн¤". «а ними можемо простежити, наск≥льки злагоджено, поетапно ≥ систематично проводилась робота в Ќ“Ў, зокрема в ≈тнограф≥чн≥й ком≥с≥њ. ћайже в кожн≥й ухвал≥ зас≥данн¤ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ, де йшлос¤ про експедиц≥ю, зазначалос¤: "жадати в≥д учасник≥в експедиц≥њ докладного справозданн¤". «а л≥то 1901 р. прозв≥тували ќ.–оздольський (записав на фонограф близько 670 мелод≥й народних п≥сень у сх≥дн≥й √аличин≥, з них 220 лемк≥вських) та ¬.Ўухевич (њздив ≥ цього року на √уцульщину, де збирав матер≥али дл¤ доповненн¤ своЇњ прац≥ "√уцульщина"). ≤нш≥ члени експедиц≥њ - ¬.√натюк, Ћ.√армат≥й, ј.¬еретельник ≥ ќ.ƒерев'¤нко, у зв'¤зку ≥з зап≥зненн¤м допомоги, ¤ку надавав —ойм, робили записи восени, ≥ тому не зв≥тувались вчасно [27, с. 31]. ≤ справд≥, в наступному випуску "’рон≥ки Ќ“Ў" з цього приводу зазначалось: "¬ 10 числ≥ "’рон≥ки" (ст. 31-32) подали ми справозданЇ двох член≥в, д. ¬.Ўухевича ≥ д. ќ.–оздольського з њх екскурсий по краю дл¤ збиранн¤ етнограф≥чних матер≥ал≥в. “епер подаЇмо дальше справозданЇ инших трьох член≥в [¬.√натюка, Ћ.√армат≥¤, ќ.ƒерев'¤нка. - √.—.]Е" «в≥т ¬.√натюка, на нашу думку, вартуЇ того, щоб його зацитувати повн≥стю не лише ¤к зразок фахового п≥дходу досл≥дника до справи зв≥туванн¤, але ≥ ¤к доказ того, що ф≥ксац≥њ народних твор≥в проводились у русл≥ розроблених ≈тнограф≥чною ком≥с≥Їю програм: "ƒ[оброд≥й] ¬олодимир √натюк њздив сього року в Ѕучацький пов≥т, де робив записи у двох селах - ѕужниках ≥  оропци. ѕри записуванню тримавс¤ в≥н програми етнограф≥чноњ ком≥сињ ≥ звертав головно увагу на так≥ матер≥али, ¤ких доси в нас або зовс≥м не записувано, або й записувано, але мало. ѕопри те збирав в≥н ≥ матер≥али з тих царин, ≥з ¤ких були вже опубл≥кован≥ в нас окрем≥ зб≥рки, але м≥ж тим вибирав зовс≥м нов≥ р≥чи, ¤ких ≥ще не виголошувано в нас друком. ƒо остатн≥х належать: легенди - числом 27, казки - 3, анекдоти - 1, новел≥ - 15, небилиц≥ - 1. ƒо перших, ¤к≥ вийдуть друком аж тод≥, коли зберетьс¤ в≥дпов≥дна зб≥рка кождого в≥дд≥лу, належать: опов≥данн¤ про чорт≥в - 6; про страх≥в - 78; про хованц≥в (домовик≥в) - 5; про блуд - 7; про опир≥в - 8; про вовкулак≥в - 1; про хвороби (персон≥ф≥кован≥) - 3; про вис≥льник≥в - 4; про топельник≥в - 3; про мерц≥в - 11; про душ≥ на покутт≥ - 2; про в≥дьми - 14; про знахар≥в ≥ чар≥вник≥в - 22; про хмарник≥в (градобур≥в) - 2; про ≥нклюз - 5; про чари - 4; про закопан≥ скарби - 1; байки (зв≥риний епос) - 17. ”с≥х опов≥дань разом з≥брав 240, що дасть несповна один звичайний том "≈тнограф≥чного зб≥рника".  р≥м того записав в≥н 35 п≥сень, м≥ж тим 15 кол¤док, ¤к≥ етнограф≥чна ком≥си¤ задумуЇ видати окремим томом ≥ ¤ких маЇ вже б≥льше число в себе. Ќадто звертав в≥н увагу на народну медицину ≥ народн≥ в≥руванн¤, та записав одних ≥ других по к≥лька соток" [27, ч. 11, с. 16-17]. «годом б≥льш≥сть матер≥ал≥в, з≥браних п≥д час ц≥Їњ поњздки, л¤гло в основу зб≥рки "«надоби до галицько-руськоњ демонолог≥њ" ("≈тнограф≥чний зб≥рник", 1904).

ѕроведенн¤ експедиц≥й багато в чому залежало в≥д субвенц≥й. “ого ж 1901 р. ≈тнограф≥чна ком≥с≥¤ одержала в≥д —ойму 1000 корон п≥дмоги дл¤ збиранн¤ фольклорно-етнограф≥чних матер≥ал≥в [27, с. 31]. « субвенц≥њ, вид≥леноњ —оймом на етнограф≥чну експедиц≥ю за 1902 р., ухвалено дати ¬.Ўухевичев≥ у Ћьвов≥ 100 корон, Ћ.√армат≥Їв≥ в √оловах - 100 корон, ¬.Ћевинському в ƒрогобич≥ - 50 корон дл¤ збиранн¤ фольклорно-етнограф≥чних матер≥ал≥в [27, ч. 12, с. 19]. 1903 року призначено допомогу дл¤ екскурс≥й ј.¬еретельников≥ (100 корон), ќ.ƒерев'¤нку (30 корон), ≤.“арасевському (70 корон) [28].

 ер≥вництво Ќ“Ў також турбувалос¤ про наукових прац≥вник≥в, надаючи њм допомогу дл¤ екскурс≥й. “ак, 1908 року ‘. олесс≥ вид≥лено 250, —.ѕ≥дручному - 100, ќ.–оздольському - 150 корон [29, с. 7]. Ќа зас≥данн≥ ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ приймалис¤ постанови, у ¤ких зверталис¤ до ¬ид≥лу з проханн¤м вкладати в бюджет "пост≥йну квоту" на етнограф≥чн≥ екскурс≥њ, бо лиш тод≥ можна њх систематично проводити [30, с. 10]. ƒо реч≥, у зв≥тах вказувалось, ¤к≥ кошти витратив учасник п≥д час експедиц≥њ. "¬ серпни 1912 року в≥дбув ¤, - зазначив ‘. олесса, - коштом 150 корон етнограф≥чну екскурс≥ю по √орлицьк≥м ≥ √рибовськ≥м пов≥т≥ на Ћемк≥вщину ≥ з≥брав 150 мельод≥й з текстами в селах ћаласт≥в,  в¤тонь, ”стЇ –уське, √анчова, Ѕрунари ≥ —тав≥ша" [31, с. 24].

Ќайголовн≥ше те, що з≥бран≥ матер≥али досл≥дники не залишали без уваги, чи в≥дкладали в "довгу скриню". ўодо п≥сенного матер≥алу, то зразу ж п≥сл¤ експедиц≥й та зв≥тувань тексти й мелод≥њ транскрибували з валочк≥в (фонографом користувалис¤ ќ.–оздольський, ‘. олесса). Ќаприклад, до фольклорних запис≥в ќ.–оздольського, з≥браних у сх≥дн≥й √аличин≥ впродовж 1900-1902 рр., мелод≥њ транскрибував —тан≥слав Ћюдкевич. ¬≥н також виступив з допов≥ддю про ц≥ мелод≥њ перед членами ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ, ¤ка рекомендувала його допов≥дь ¤к передмову до майбутнього зб≥рника "√алицько-руськ≥ народн≥ мелод≥њ". —писуванн¤ мелод≥й, ¤к≥ з≥брав ќ.–оздольський 1910 р., було вир≥шено передати Ѕогданов≥ ¬ахн¤нину [30, ч. 43, с. 10].

ќтже, на к≥нець ’≤’ - початок ’’ ст. фольклористична д≥¤льн≥сть ≥ зокрема збирацька робота в √аличин≥ була досить злагоджена, орган≥зована, проводилась системно, посл≥довно, активно. ≤ хоча науков≥ експедиц≥њ - не нове ¤вище в украњнському народознавств≥ загалом ≥ безпосередньо у фольклористиц≥, все ж збирацька робота була п≥днесена на ¤к≥сно вищий науковий р≥вень. ÷е передус≥м стосувалос¤ њњ орган≥зац≥њ - за попередньо визначеними планами ≥ програмами, обговореними ≥ затвердженими на зас≥данн¤х ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ та зосередженими на не досл≥джуваних дос≥ або маловивчених проблемах, ¤вищах фольклору: ф≥ксац≥¤х з одного села, рег≥ону, записах репертуару одного респондента тощо.

‘ольклористи к≥нц¤ ’≤’ - початку ’’ ст. були приб≥чниками ≥нтегрованих комплексних п≥дход≥в до досл≥дженн¤ ¤вищ народноњ культури (записували обр¤ди й звичањ, народн≥ в≥руванн¤, звертали велику увагу на мелод≥њ п≥сень, тобто тут простежуЇмо т≥сний м≥ждисципл≥нарний зв'¤зок з антрополог≥Їю, етнолог≥Їю, л≥нгв≥стикою, ≥стор≥Їю, етномузиколог≥Їю). ¬≥дтак, утверджувалис¤ нов≥ п≥дходи у вимоз≥ до зв≥тувань.  ожен учасник експедиц≥й допов≥дав про з≥браний матер≥ал, пов≥домленн¤ в≥дпов≥дно публ≥кувались у "’рон≥ц≥ Ќ“Ў".

«агальна концепц≥¤ збиранн¤ матер≥алу ірунтувалас¤ на тогочасних наукових засадах, встановлених ≥ пропагованих ≈тнограф≥чною ком≥с≥Їю Ќ“Ў. ‘≥ксуючи уснопоетичн≥ матер≥али, фольклористи к≥нц¤ ’≤’ - початку ’’ ст. застосовували й утверджували науков≥ принципи, подаючи досл≥дникам записи з готовим уже науковим апаратом, що спри¤ло ширшим теоретичним досл≥дженн¤м та узагальненн¤м. ” цьому ви¤вилас¤ њх найб≥льша заслуга ¤к в украњнськ≥й, так ≥ в св≥тов≥й фольклористиц≥. ” зм≥цненн≥ методолог≥чних засад вченн¤ про усну словесн≥сть, орган≥зац≥њ та вдосконаленн≥ збирацько-досл≥дницького процесу, що опиравс¤ на глибок≥ науков≥ знанн¤, важливу роль в≥д≥грали ≤ван ‘ранко, ¬олодимир √натюк, ‘≥ларет  олесса.

Ћ≥тература

Ѕ≥лий ¬. ƒо характеристики академ≥ка ¬.√натюка ¤к збирача й записувача // «аписки ≥сторико-ф≥лолог≥чного в≥дд≥лу.  ињв, 1927.  н. 10. —. 233-240.

¬≥дозва в справ≥ записуванн¤ народних традиц≥й про опришк≥в // ’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1907. „. 30. ¬ип. ≤≤. —. 28-31.

¬≥дозва в справ≥ збиранн¤ етнограф≥чних матер≥ал≥в // ’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1907. „. 30. ¬ип. ≤≤. —. 12-13.

¬ справ≥ збиранн¤ народних легенд // Ћ≥тературно-науковий в≥стник. Ћьв≥в, 1899. “. 8.  н. 12. —. —. 176-178; ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ињв, 1981. “. 32. —. 427-429.

[¬≥дозва] ѕро записуванн¤ галицько-руських простонародних п≥сень // Ќарод. Ћьв≥в, 1890. є 1. —. 16.

√алицько-руськ≥ народн≥ легенди. “. 1 / «≥брав ¬олодимир √натюк // ≈тнограф≥чний зб≥рник. Ћьв≥в, 1902. “. ’≤≤.

√натюк ¬. [–еценз≥њ на 2-й ≥ 3-й випуски "Ётнографических материалов, собранных в „ерниговской и соседних с ней губерни¤х" Ѕ.ƒ.√р≥нченка] // √натюк ¬.ћ. ¬ибран≥ статт≥ про народну творч≥сть.  ињв, 1966. —. 210-217.

√натюк ¬.ћ. ¬ибран≥ статт≥ про народну творч≥сть / ”пор., вступ. ст. та прим. ћ.“.яценка.  ињв, 1966.

ƒо збирач≥в етнограф≥чних матер≥ал≥в // ’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1904. ¬ип. 4. є 20. —. 14-17; ѕередрук: Ћ≥тературно-науковий в≥стник. 1904. “. 28.  н. 12. —. 214-216; ƒ≥ло. 1904. є 267. 9 лютого. —. 3; –услан. 1904. є 269. 11 грудн¤. —. 2; ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50-ти. т.  ињв, 1982. “. 35. —. 412-414.

 вест≥онар дл¤ записуванн¤ м≥сцевих переказ≥в / ”клали ¬.√натюк, ≤.‘ранко // ’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1907. ¬ип. 4. є 32. —. 16.

 вест≥онар у справ≥ записуванн¤ похоронних звичањв ≥ голос≥нь // ’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1909. ¬ип. 3. є 39. —. 37-39.

 олесса ‘.  ≥лька сл≥в про збиранн¤ ≥ гармон≥зуванн¤ украњнських народних п≥сень //  олесса ‘. ћузикознавч≥ прац≥.  ињв, 1970. —. 164-171;  олесса ‘. ќгл¤д украњнсько-руськоњ народноњ поез≥њ. Ћьв≥в, 1905; …ого ж: ѕро вагу досл≥д≥в над усною словесн≥стю //  олесса ‘. ‘ольклористичн≥ прац≥.  ињв, 1970. —. 17-33.

 олесса ‘. ќрган≥зац≥¤ досл≥дчоњ прац≥ над украњнською усною словесн≥стю // Ќародна творч≥сть та етнограф≥¤. 1966. є 4. —. 73-79 (ѕубл≥кац≥ю п≥дготувала —.√рица).

 ордуба ћ. «емл¤ св≥дком минулого: √еограф≥чн≥ назви ¤к ≥сторичне жерело. Ћьв≥в, 1924.

ћушинка ћ. ¬олодимир √натюк. ∆итт¤ та його д≥¤льн≥сть в галуз≥ фольклористики, л≥тературознавства та мовознавства // «аписки Ќ“Ў. ѕариж; Ќью-…орк; —≥дней; “оронто, 1987. “. 207.

ѕрограма до збиранн¤ в≥домостей про украњнсько-руський край ≥ нар≥д / ”ложена членами Ќаукового товариства ≥м. Ўевченка // ≈тнограф≥чний зб≥рник. Ћьв≥в, 1895. “. 1. —. 1-16.

—апел¤к ќ. ≈тнограф≥чн≥ студ≥њ в Ќауковому товариств≥ ≥м. Ўевченка (1898-1939 рр.). Ћьв≥в, 2000.

—ок≥л ¬. Ќародн≥ легенди та перекази украњнц≥в  арпат.  ињв, 1995; —ок≥л ¬. ”крањнськ≥ ≥сторико-героњчн≥ перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти. Ћьв≥в, 2003.

—ок≥л √. ≤ван ‘ранко про фольклористичне зац≥кавленн¤ ќскара  ольберга // “ези допов≥дей ’V≤ щор≥чноњ науковоњ конференц≥њ, присв¤ченоњ 145-р≥ччю в≥д дн¤ народженн¤ ≤вана ‘ранка (17-19 жовтн¤ 2001 року). Ћьв≥в, 2002. —. 85-87.

¬ справ≥ збиранн¤ етнограф≥чних матер≥ал≥в // ’рон≥ка Ќ“Ў. 1901. є 82. —. 16-17; ¬ справ≥ збиранн¤ етнограф≥чних матер≥ал≥в // ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ињв, 1982. “. 33. —. 450-451; «бирайте етнограф≥чн≥ матер≥али // Ћ≥тературно-науковий в≥стник. Ћьв≥в, 1902.  н. 1. —. 77-79.

‘ранко ≤. ¬≥дозва. —ел¤нська хата / ѕ≥дгот. до друку ≥ вступ. по¤сненн¤ ќ.≤.ƒе¤ // Ќародна творч≥сть та етнограф≥¤. 1961. є 2. —. 119-121.

‘ранко ≤. Ќариси з ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури в √аличин≥ // ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ињв, 1980. “. 27. —. 130-148.

‘ранко ≤. Ћисти до ћихайла ƒрагоманова // ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ињв, 1986. “. 49. —. 326-329, 331-332.

‘ранко ≤. Ћист до  лементини ѕопович в≥д 20 кв≥тн¤ 1884 р. // ‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ињв, 1986. “. 48. —. 413-416.

‘ранко ≤. ќгл¤д праць над етнограф≥Їю √аличини в ’≤’ в. // ‘ранко ≤. ¬ибран≥ статт≥ про народну творч≥сть.  ињв, 1955. —. 233-242.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1900. „. 3; „. 4.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1902. „. 10. ¬ип. ≤≤; „. 11. ¬ип. ≤≤≤; „. 12. ¬ип. ≤V.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1903. „. 15. ¬ип. ≤≤≤.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1909. „. 37. ¬ип. ≤.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1910. „. 43. ¬ип. ≤≤≤.

’рон≥ка Ќ“Ў. Ћьв≥в, 1912. „. 52. ¬ип. ≤V.

яценко ћ.“. ¬олодимир √натюк. ∆итт¤ ≥ фольклористична д≥¤льн≥сть.  ињв, 1964.