Ќовела ≤вана ‘ранка "ћавка"



Ќазваний тв≥р малоњ прози ≤вана ‘ранка належить до найц≥кав≥ших ≥ поки що маловивчених.

”перше новела була надрукована в журнал≥ "«ор¤", 1883, ч. 21, з п≥дзаголовком "Ћ≥тн¤ казочка", за п≥дписом "ћирон. ¬ажливо в≥дзначити в≥к автора в час написанн¤ "ћавки". ≤.‘ранков≥ було тод≥ 22 роки... Ќас вражаЇ глибоке проникненн¤ юного письменника в душу його маленькоњ героњн≥. ƒивуЇшс¤, ¤к багато ≥нтуњтивного знанн¤ мав ≤.‘ранко, коли зображував внутр≥шн≥й св≥т незвичайноњ п'¤тир≥чноњ д≥вчинки.

"я бачу себе малим п'¤тил≥тн≥м хлопчиною, - писав ≤.‘ранко про себе в новел≥ "ћикитич≥в дуб". ѕ'¤ть рок≥в мають ≥ ≥нш≥ маленьк≥ героњ. —учасна дит¤ча ≥ в≥кова психолог≥¤ твердить, що п'¤ть рок≥в у дит¤ч≥й драм≥ людини - це ¤кась особлива, можна сказати, м≥стична межа. ≤.‘ранко перший у св≥тов≥й л≥тератур≥ задовго до даних психолог≥чноњ науки в≥дкрив це ¤вище. ѕро в≥к самого автора, коли в≥н писав названу новелу, ми д≥знаЇмос¤ з його автоб≥ограф≥чного листа до ћ.ƒрагоманова в≥д 26.IV.1890р.: "ўе 1878 р. поклик з ¬≥дн¤ до сп≥вроб≥тництва в виданн≥ "—лов'¤нського альманаху" (звернемо увагу на м≥жнародне визнанн¤ молодого ‘ранка - «.√.) заставив мене зас≥сти до написанн¤ новел з житт¤ народного; де¤к≥ з написаних тод≥ новел були друкован≥ п≥зн≥ше ("ћавка", "ћул¤р") [...] “од≥ ¤ задумав, - продовжуЇ письменник, - в ц≥л≥м цикл≥ новел списати по змоз≥ вс≥ боки житт¤ простого люду ≥ ≥нтел≥генц≥њ, в≥дносини економ≥чн≥, осв≥тн≥, правн≥, пол≥тичн≥ ≥ т.д." [1, т. 49, с. 246]. ѕисьменник не сказав про психолог≥чну проблему згаданого циклу новел...

√отуючи новелу "ћавка" до передруку у зб≥рц≥ "Ќа лон≥ природи" ≥ ≥нш≥ опов≥данн¤" (1905 р.), ≤.‘ранко зробив р¤д виправлень ("ту" на "тут", "—комл≥ти" на "щем≥ти", "непрогл¤дний" на "непрозорий", "ц≥лу" на "всю", "пон¤ти" на "зрозум≥ти"), наближаючи мову новели до наддн≥пр¤нськоњ редакц≥њ украњнськоњ л≥тературноњ мови, ¤ка ближча до сучасних л≥тературних норм.

"Ќа лон≥ природи"... ≤ван ‘ранко належить до тих митц≥в, ¤к≥ глибоко в≥дчувають природу, њњ таЇмне житт¤, пори року. …ого б можна (звичайно, дуже умовно) назвати ¬≥вальд≥ у —лов≥. ¬≥н був одним з найб≥льших у св≥тов≥й л≥тератур≥ поетом л≥су. ѕри чому, л≥су р≥дного. ¬се житт¤ його не покидала "в≥чна п≥сн¤" л≥с≥в –адичева, ѕанчужноњ, ƒ≥лу, “еттюжу. —к≥льки зворушливо-л≥ричних сл≥в в≥н присв¤тив л≥сам його "малоњ ≤таки", до ¤коњ в≥н духом ≥ серцем линув доостанку...

Ќе знати, чи була в √андз≥ - маленькоњ героњн≥ новели д≥вчинка-прототип. јле д≥¤ в твор≥ локал≥зована - так чи ≥накше ми в≥дчуваЇмо м≥сце д≥њ - "... на сам≥м краю села". ѕригадаймо: "ј на горб≥ край села" - йдетьс¤ про прис≥лок, шо називавс¤ колись √орою, тепер "нагуЇвичани називають його ‘ранк≥вкою"...

"« трьох бок≥в, не дуже далеко, видн≥вс¤ густий, темний, в≥чно тужливий л≥с, що шум≥в раз у раз та виводив ¤кусь таЇмну п≥сню. ƒивна то п≥сн¤". ≤ дал≥ йде л≥ричний в≥дступ: "ƒе¤к≥ њњ ноти шумл¤ть у серц≥, мов недавн¤ ледве загоЇна рана; ≥нш≥ рвуть душу з собою в темну пахучу безв≥сть, у ¤кийсь безмежний непрозорий прост≥р; ≥нш≥ порушують сам≥ глибок≥ ≥ сильн≥ струни в людськ≥й душ≥, буд¤ть бажанн¤ житт¤, енерг≥ю, охоту до невтомноњ прац≥, св≥тлоњ будущини, а ще ≥нш≥ нав≥вають ¤кусь недов≥дому глибоку тугу на серце" [1, т. 15, с. 91-92].

"√либока туга на серц≥" персон≥ф≥кувалас¤ в √андз≥ в образ≥ казковоњ л≥совоњ д≥вчини - ћавки. √андз¤ слухала п≥сню л≥су в р≥зн≥ пори року (автор подаЇ лакон≥чн≥, але вельми динам≥чн≥ пейзажн≥ картинки: зимов≥ бур¤н≥ вечори, весна, пекуче л≥тнЇ полудне". "ѕ≥сн¤ причарувала всю нервову, тенд≥тну √андзину ≥стоту". „и писав хто до ‘ранка так про сел¤нських д≥тей?

√андз¤ до глибини душ≥ проймалас¤ казками про л≥сових дух≥в ≥ особливо про мавок "...з б≥лим, ¤к березова кора, личком ≥ з довгими зеленими косами". Ѕ≥ле, "...мов льон", волосс¤ мала ≥ сама √андз¤. Ѕ≥лий кол≥р (кол≥р березовоњ кори), образ бер≥зки стануть у новел≥ вагомими структурними компонентами.

Ќ≥хто, мабуть, не писав так незвичайно гру у¤ви маленькоњ дитини, ¤к ‘ранко. "ƒит¤ча у¤ва день ≥ н≥ч (ѕ≥дкр. моЇ - «.√.) блукала по л≥с≥, знаходила в його голосах в≥дгом≥н своњх др≥бненьких, а проте дл¤ нењ таких важних ≥ величних радощ≥в ≥ терп≥нь" [1, т. 15, с. 92]. ”се коротеньке житт¤ √андз≥ здавалос¤ л≥совою казкою.  азка р≥дного л≥су, його таЇмниц≥ - ≥ мр≥¤ зустр≥тис¤ з б≥лою мавкою, з ¤кою можна погратис¤, погойдатис¤ на в≥тах дерев бер≥з. √андз¤ на в≥дм≥ну в≥д ≥нших д≥тей не бо¤лас¤ мавок. Ќав≥ть слова матер≥ не зупинили њњ. “ут ми порушимо вельми важливе питанн¤ екзистенц≥йного зм≥сту.

Ќовела починаЇтьс¤ д≥алогом матер≥ ≥ дочки. ћати вирушаЇ в л≥с по гриби ≥ наказуЇ д≥вчинц≥ не виходити з хати в л≥с: "там, у л≥с≥, мавки, - знаЇш, так≥ з зеленими косами! ¬они беруть маленьких д≥вчаток.

ќ, ¤ не боюс¤ мавок, мамуню! ћен≥ чеж-то снилась одна, - так любо ми бавилис¤!.. [1, т. 15, с. 91].

Ќайр≥дн≥ш≥ ≥стоти живуть у р≥зних св≥тах, стан мимов≥льноњ ал≥Їнац≥њ: мати ≥ дочка не спор≥днен≥ духовно, почуттЇво. ÷≥лком р≥зн≥ њх псих≥чн≥ вим≥ри, у¤вленн¤, прагненн¤.

ћати п≥шла. «вернемо увагу на таку характерну деталь, ¤ка посилюЇ в≥дчутт¤ ал≥Їнац≥њ: "«ал≥зний ключ закалатав у двер¤х, засуваючи дерев'¤ний засув". ќте "калатанн¤" бол≥сно в≥дгукнулос¤ в серц≥ дитини: "√андз¤ заплакала". —ердечний жаль оповив душу д≥вчинки: "ќй, тот≥ мама тут може замикати в хат≥..." ƒал≥ розвиваЇтьс¤ антитетична тема - контраст м≥ж "хатою" ≥ "л≥сом". ÷¤ опозиц≥¤ визначаЇ хронотоп новели. Ћ≥с, його п≥сн¤ оповит≥ казкою ≥ мр≥Їю, а хата здаЇтьс¤ √андз≥ вм≥стилищем лише негативу: "¤к тут нужденно, вогко, понуро!". ќпосередковано зображуютьс¤ тут умови житт¤ перес≥чних сел¤н. јле не те маЇ на уваз≥ автор. ¬≥н зосереджуЇтьс¤ на зображенн≥ псих≥ки дитини. «алишившись на самот≥, вона гостро переживаЇ драму моменту, у¤ва роз≥гралас¤, ≥ њй стало страшно. ѕригадалас¤ д≥вчинц≥ приказка, ¤кою втишувала њњ, коли вона часом плакала (ц¤ "приказка" дуже характерна за своЇю зм≥стоформою):

Ћ≥зе кус≥ка

«-за сус≥ка.

«уби зазубила,

ќч≥ заочила,

–уки заручила,

Ќоги заножила.

¬ серц≥ њй гострий ножище,

¬ плечах њй дубовий колище.

ќбраз "кус≥ки" набираЇ конкретних рис локального характеру. √андз¤ затремт≥ла в≥д жаху ≥ "...тривожно погл¤нула на стелю, в ¤к≥й стрим≥в забитий чорний, грубий, дерев'¤ний гак, дивачно покарбований". —ей гак в њњ у¤в≥ був "кус≥кою". ¬ у¤в≥ виринають "страшн≥ пов≥ст≥", почут≥ в≥д бабус≥, ≥ все те пов'¤зувалос¤ "з тим гаком". «даЇтьс¤, що "кус≥ка" "л≥зе чимраз ближче до √андз≥", "...чорна, горбата, страшна". ќднак наступаЇ стан ≥нший - зображений через картину-антитезу: "јле надвор≥: ах надвор≥ так ¤сно, так тепло! « в≥кон видно л≥с..." [1, т. 15, с. 93]. √андз¤ тим в≥кном вибралас¤ з хати. Ћегкий в≥терець обв≥¤в њњ теплом ≥ "...розв≥¤в њњ коротке б≥ле, ¤к льон, волосс¤" (штрих, що ЇднаЇ д≥вчинку з б≥лою мавкою). « бентежною рад≥стю дитина б≥жить до л≥су лише в у¤вн≥й б≥л≥й сорочечц≥, п≥дперезана "червоною крайкою" (¤кий характерний поетичний мазок!).

√андз¤ - сел¤нська дитина. ≤ њњ вабить передус≥м л≥с, однак душа њњ зрослас¤ з ус≥м довк≥лл¤м. —тежечка до л≥су б≥жить серед пол¤. ≤ тут маЇмо такий важливий до характеристики √андз≥ пейзаж, ¤кий виконуЇ тут також певною м≥рою ретардац≥йну функц≥ю: "¬она б≥жить, т≥льки що ¤кось так швидко б≥гти, ¤к давн≥ше (д≥вчинка душевно знеможена; водночас ц¤ деталь немовби становить момент антиципац≥њ - «.√.). ∆ито поважно хитаЇ колосс¤м, коли вона, б≥жучи, пересуне ручкою по стеблах. як вона любить тепер оте жито, т≥ блавати... та цв≥тки куколю, що де-де блискають, мов син≥ та рожев≥ з≥рки серед л≥су золотистих стебел (п≥дкресленн¤ моЇ - «.√.). як ц≥каво об≥груЇтьс¤ образ л≥су...

√андз≥ здаЇтьс¤, що вона чуЇ см≥х мавки ≥ њх поклик "куку". ќдне-Їдине слово антиципуЇ (дуже опосередковано) розв'¤зку. —м≥х мавки - це "...немов р≥зке плюсканн¤ рибок у чист≥й кришталев≥й вод≥" [1, т. 15, с. 94]. “а в душ≥ √андз≥ ≥нший процес. ”весь час вона переконуЇ себе, що мавки "...так≥ добр≥,так≥ гарн≥", ≥ даремно њх бо¤тьс¤ д≥ти, ≥ даремно ними л¤кала √андзю мат≥р. ≤ знову образ б≥лоњ берези, однак серед "понурого" (1) л≥су. јнтиципац≥йний пласт згущуЇтьс¤ майже ненароком:

"јх, ось уже л≥с! який тихий, величезний, понурий. Ѕерези гр≥ютьс¤ на сонц≥ ≥ св≥т¤ть здалека своЇю б≥лою корою. ѓх довг≥ в≥ти, мов зелен≥ коси, повисли додолу ≥ колишуютьс¤ з в≥тром. ќсь тут десь ≥ мавки зараз будуть" [1, т. 15, с. 95]. ќбраз берези тут теж антиципац≥йний, адже √андзю аж на трет≥й день знайшли у л≥с≥: "¬она лежала, обвивши м≥цно березу (вже не б≥лу - «.√.) заков'¤зливими ручками. ќтворен≥ оч≥ не блищали вже, т≥льки на устах застиг розк≥шний усм≥х; видно, √андз¤ т≥льки що перестала бавитис¤ з мавкою" [1, т. 15, с. 95].

≤ так - зд≥йсненн¤ мр≥њ у траг≥чно-прекрасн≥й смерт≥. ћотив у св≥тов≥й л≥тератур≥ в≥домий, орган≥чно переплетений з катарсисом, ¤кий переживають сам≥ героњ трагед≥њ. ќднак щодо св≥ту дитини в цьому сенс≥ ≤ван ‘ранко виступив новатором. ћожемо говорити про специф≥чн≥сть зображуваного ≥ специф≥чн≥сть зображенн¤. ѕроблема "реал≥зму" - десь на вельми в≥ддаленому план≥. ƒо де¤коњ м≥ри можемо в≥дзначити баладний компонент поруч з казковим, ¤к ≥ проникливий л≥ризм "л≥тньоњ казочки". Ќе можна до к≥нц¤ з'¤сувати ≥ по¤снити таке авторське визначенн¤ жанру.  азка про мавку ≥ трепетне, жагуче, драматичне внутр≥шнЇ житт¤ дитини. “ак багато балад при "зустр≥ч≥ д≥вчат ≥ це лише њх з русалками, мавками (згадаймо пов≥сть-баладу "“≥н≥ забутих предк≥в"). ќднак у новел≥ ‘ранка - п'¤тир≥чна д≥вчинка... Novum у новел≥. ” згаданому вище лист≥ до ћ. ƒрагоманова автор опосередковано назвав "ћавку" новелою - справд≥, тут маЇмо най≥стотн≥шу ознаку цього жанру - одну незвичну под≥ю, ¤коњ, власне, й не показано. ≤.‘ранко п≥шов шл¤хом застосуванн¤ абрев≥атурност≥ (про такий прийом у новел≥ говорив ѕ.√ойзе), редукц≥њ (так, ми н≥чого не знаЇмо про батька √андз≥, про ≥нших њњ родич≥в - усе концентруЇтьс¤ навколо антитетичноњ пари: мати-дочка).

Novum ‘ранка ≥ у введенн≥ в новел≥стичне плетиво розлогих пейзаж≥в, до де¤коњ м≥ри нав≥ть ретардац≥йне (зокрема, отже житнього лану). ќднак це "не просто" пейзаж≥, ¤к≥ в опов≥данн≥ чи пов≥ст≥ становл¤ть переважно тло д≥њ. ѕоез≥¤ л≥су в новел≥ ≤.‘ранка - це поез≥¤ душ≥ маленькоњ героњн≥. “ому читач не пом≥чаЇ де¤коњ "горизонтальност≥" структури, що властиве опов≥данню. ƒо "незвичайноњ под≥њ" все ж таки веде драматична вертикаль - внутр≥шнЇ напружене драматичне д≥йство - св≥т дитини, у¤ва ¤коњ наскр≥зь ейдетична, здатна створювати, так би мовити, "в≥ртуальну" д≥йсн≥сть.

"—илуетн≥сть" образу матер≥... Ќа дальшому план≥ - "силуетний образ бабус≥. « ≥ншого боку, незважаючи на широкий пейзажний пласт, така новел≥стична концентрован≥сть у зображенн≥ внутр≥шнього стану д≥вчинки з њњ дом≥нантним прагненн¤м. ѕерше реченн¤ в новел≥ - своЇр≥дна зав'¤зка драми: "- √андзю, √анузуню! —иди мен≥, небого, дома..." [1, т. 15, с. 91]. "—ид≥ти дома" - це значить не зд≥йснити прагненн¤. "’ата", р≥дна дом≥вка, це той топос, у ¤кому маленька героњн¤ в≥дчуваЇ тривогу. Ўтрих, ¤кий автор п≥дкреслив, згущуючи новел≥стичну концентрац≥ю, а з ≥ншого боку, порушуючи мотив в≥чноњ парадоксальност≥ бутт¤.

√армон≥¤ - це взаЇмов≥дображенн¤ власне гармон≥њ ≥ дисгармон≥њ. —мерть героњн≥ символ≥зувала перемогу Dichtung над Wahrheit.

√армон≥ю бачимо ≥ у взаЇмов≥дображенн≥ динам≥ки (драматичне напруженн¤ дом≥нантного псих≥чного стану в його д≥алектиц≥, боротьб≥ з почутт¤м тривоги ≥ прагненн≥ до св≥тлоњ, сказати б, "б≥ло-зеленоњ" казки) ≥ статики (л≥тн≥й польовий пейзаж).

≤ ще одне. Ќапружен≥ ≥нтонац≥њ у невласн≥й пр¤м≥й мов≥, ¤ка орган≥чно впл≥таЇтьс¤ у наративний плин новели. "... Ќовела любить д≥алог", - пише ≤.ƒенисюк. «ачин новели "ћавка" - це ≥ Ї д≥алог, у ¤кому "силуети" новел≥стичних персонаж≥в окреслюютьс¤ в≥дразу ≥ досить виразно у своњй "опозиц≥йност≥".

”же згадувалос¤ про опозиц≥ю в locum. «ауважимо також (у план≥ зауважень щодо хронотопу), що новел≥ "ћавка" властивий презентний час. „ас д≥њ - дуже короткотривалий, в≥н може нал≥чувати буквально хвилини, бо вже дуже напружена внутр≥шн¤ д≥¤. ƒ≥¤ ц¤ на меж≥ патолог≥њ. ћати каже: "якесь уродилос¤ таке слабоньке та м≥зерне, а тепер уже з м≥с¤ць, то раз у раз ¤к що говорить, то н≥би в гор¤чц≥! Ќаговорила њй нашибоват≥ баба (ран≥ше згадувалас¤ "баба" - «.√.) ѕро ¤кихось мавок (¤к ч≥тко характеризуЇ цей штрих приземлен≥сть натури матер≥!), а вона раз у раз про них, ≥ в нењ лише мавки та мавки" [1, т. 15, с. 95]. “ак момент "сп≥зненоњ експозиц≥њ" посилюЇ траг≥чний ф≥нал.

„итаючи новелу, ми в≥дчуваЇмо, ¤к нервово б'Їтьс¤ пульс њњ ритму. "сон¤чна енерг≥¤" чергуЇтьс¤ з енерг≥Їю тривоги, "л≥тн¤ казочка" стаЇ новел≥стичною драмою ≥ драматичною новелою. Novum новели ‘ранка - очевидне на вс≥х д≥л¤нках њњ структури. ћаЇмо новаторський фенотип...ўе варто п≥дкреслити - новел≥ притаманна Їдн≥сть враженн¤ (згадаймо м≥ркуванн¤ про новелу ≈.ѕо); "враженнЇв≥" ≥мпульси немовби фокусуютьс¤ в основн≥й ≥дењ - у прагненн≥ дитини до ≥деального. ѕауль √ейге говорив, що ≥де¤ новел≥стичноњ концентрац≥њ пол¤гаЇ у розкритт≥ сутност≥ людськоњ природи. ѕрозањчн≥сть матер≥ ≥ поетичн≥сть дитини - через ц≥ константи й розкриваЇтьс¤, власне, людська природа з њњ парадоксальн≥стю, обмежен≥стю, ал≥анов≥стю, в≥дсутн≥стю взаЇморозум≥нн¤ нав≥ть м≥ж найр≥дн≥шими, ≥ все-таки виключн≥стю, неповторн≥стю, безмежною в≥дкрит≥стю до ≥деального.

Ћюдина Ї людина, ≥ цим усе сказано. ј маленька √андз¤ ще не вв≥брала в себе темних стор≥нок екзистансу, хоч ≥ з≥ткнулас¤ з тим, що становило сутн≥сть матер≥. ¬она ще могла жити "л≥тньою казочкою", ф≥нал ¤коњ траг≥чний. “а траг≥чний в≥н лише, так би мовити у "першому наближенн≥". "ўасливий усм≥х покриваЇ все...

Ћ≥тература

‘ранко ≤. «≥бр. тв. у 50 т.  ., 1976-1986.



Ќа головну



Hosted by uCoz