Ќайнов≥ш≥ л≥тературознавч≥ досл≥дженн¤, ¤к≥ розгл¤дають важлив≥ проблеми украњнського модерн≥зму, закр≥плюють виразну опозиц≥ю м≥ж творч≥стю ≤вана ‘ранка та естетикою цього л≥тературного напр¤му. “ак, я.ѕол≥щук у своњй монограф≥њ стверджуЇ: "Ќауковий реал≥зм", принципам ¤кого сл≥дував ≤.‘ранко у творчост≥, перешкодив йому в оц≥нц≥ молодого св≥домого украњнства (йдетьс¤ про полем≥ку з "ћолодою ћузою". - ћ.Ћ.)", над ним "т¤ж≥ла важка спадщина ц≥лоњ епохи народницькоњ ≥деолог≥њ та ф≥лософ≥њ мистецтва" [17, с. 284, 285]. —.ѕавличко заходить ще дал≥: "¬ тих аргументах, ¤кими ‘ранко послуживс¤ при розгром≥ "ћолодоњ ћузи", в черговий раз ви¤вивс¤ його антимодерн≥зм" [16, с. 128], а "≥нтерес до ‘ранка й певне звеличенн¤ ‘ранка-поета Ї так само формою критики модерн≥зму та його канон≥в першоњ декади стол≥тт¤" [16, с. 192]. ѕро ‘ранка-модерн≥ста (декадента) говоритьс¤ х≥ба що у зв'¤зку з його л≥ричною драмою "«≥в'¤ле лист¤" [5], з новелою "—ойчине крило" [4]. ё.“арнавський, назвавши письменника категоричним сусп≥льником, зазначив, проте, що "його зб≥рка "«≥в'¤ле лист¤" (1896) носить на соб≥ сл≥ди декадансу, одначе до модерн≥зму њњ зарахувати не можна, радше до Ївропењзму, ≥ то не¤скравого, оск≥льки в н≥м на¤вн≥ й традиц≥онал≥стичн≥ впливи" [19, с. 5]. "“реба також пам'¤тати, -резюмуЇ Ѕ.–убчак, - що шл¤х на ”крањну заступали символ≥змов≥ (читай: модерн≥змов≥. - ћ.Ћ.) будь-що-будь велетн≥", а саме ћ.√рушевський, —.™фремов та ≤.‘ранко [18, с. 31], ¤кий, однак, зазнавав "досить спорадичних про¤в≥в" ц≥Їњ теч≥њ [18, с. 33]. ўе одна досл≥дниц¤ стверджуЇ: "≤.‘ранко, всупереч власному посл≥довно негативному ставленню до декадансу та символ≥зму, порушуЇ у своњй зб≥рц≥ "«≥в'¤ле лист¤" проблеми саме модерн≥стськоњ л≥тератури: послаблюючи рац≥онал≥стичний п≥дх≥д, обмежуЇ виключно комун≥кативну функц≥ю слова, дос¤гаЇ його емотивного впливу, виражаЇ переважно декадентське почутт¤ марноти та беззм≥стовност≥ людськоњ екзистенц≥њ, про¤вл¤ючи певну амб≥валентн≥сть стосовно основних питань ф≥лософ≥њ" [6, с. 232]. Ѕ≥льш поблажливим ви¤вивс¤ ¬.ћельник: "«ародженн¤ модерн≥стського типу мисленн¤ спостер≥гаЇтьс¤ у творчост≥ ≤.‘ранка, Ћес≥ ”крањнки, але, очевидно, зрушенн¤ постало на меж≥ стол≥ть, коли у молодоњ генерац≥њ украњнських письменник≥в визр≥в протест проти стереотип≥в народницького побутописанн¤" [12, с. 106].

Ќазагал, ‘ранкова творч≥сть перебуваЇ поза межами л≥тературознавчого модерн≥стського протоканону. ѕричини? Ќазвемо, мабуть, найважлив≥шу: досл≥дники зосереджують увагу насамперед на присудах, висновках, судженн¤х, ман≥фестах (наукових чи поетичних) самого ‘ранка. ѕолем≥ка поета з "ћолодою ћузою", в≥дпов≥дь ¬.ўуратов≥ (не "декадент", а "син народу"), власне визнанн¤ "застар≥лост≥" поетичноњ техн≥ки (його "’лопська ком≥с≥¤" "стара" в пор≥вн¤нн≥ з≥ "«лод≥Їм" ¬.—тефаника), що спричинилос¤ до створенн¤ ≥деологеми, - ось хоча б к≥лька чинник≥в, ¤к≥ дали л≥тературознавц¤м змогу поставити ‘ранка в опозиц≥ю до модерн≥зму. “им часом в≥н - постать надто складна й суперечлива, аби п≥ддавати њњ так≥й спрощен≥й канон≥зац≥њ. ѕисьменник еволюц≥онував, причому й тут непосл≥довно, ≥ його шл¤х в≥д "молодечого романтизму" до модерн≥зму такий самий суперечливий, не запрограмований на жодну посл≥довн≥сть, ¤к не була, за √.√рабовичем, запрограмованою на посл≥довн≥сть ус¤ украњнська л≥тература. Ѕагато письменник≥в, принаймн≥ у де¤ких творах, належало до модерн≥стськоњ парт≥њ, про це не здогадуючись [2, с. 584]. ѕро такий самий парадокс модерн≥зму говорить ≥ ƒ.Ќаливайко: "«а вс≥Їњ численност≥ власне модерн≥стських та авангардистських теч≥й творч≥сть великих митц≥в в≥дбувалас¤ здеб≥льшого поза цими теч≥¤ми, не вкладаючись у жодну з них" [15, с. 46]. “ворч≥сть ≤.‘ранка "вписуЇтьс¤" до р≥зних естетичних канон≥в*, зокрема й модерн≥стського. ўоб≥льше, елементи модерн≥стськоњ естетики формувалис¤ у ‘ранка поступово ще до епохи модерн≥зму.

¬≥домо, що формуванн¤ модерн≥стськоњ св≥домост≥ пов'¤зуЇтьс¤ з кризою позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ. ћодерн≥стське мистецтво переакцентовуЇтьс¤ на духовн≥сть людини: "ќс¤гненн¤ простору сучасноњ душ≥ письменники-модерн≥сти сприймали ¤к своЇр≥дне в≥дкритт¤ людини, принаймн≥ в≥дкритт¤ таких стор≥н њњ особистост≥, ¤к≥ ран≥ше майже не привертали уваги" [17, с. 36]. “ому сприймаЇтьс¤ воно ¤к антирац≥онал≥стичне й нем≥метичне. ћодерн≥стський дискурс, за словами “.√ундоровоњ, руйнуЇ рац≥ональну й ≥нструментальну однозначн≥сть розум≥нн¤ слова. ћодерн≥стський риторичний код не насл≥дувальний, а конструктивно-творчий, моделюючий, оск≥льки в≥н використовуЇ знаков≥сть художньоњ реальност≥ й культури м≥ту [5, с. 46]. ƒуже часто водночас отой риторичний код визначаЇтьс¤ й деструкц≥Їю щодо д≥йсност≥, а в≥дтак т¤гне за собою творенн¤ новоњ реальност≥. ќсновна роль у цьому процес≥ переноситьс¤ на суіестивн≥сть, гру зображенн¤. —интезуючи "творч≥ в≥з≥њ", про¤вл¤ючи несв≥доме, моделюючи ≥ррац≥ональний тип людськоњ чуттЇвост≥, псих≥ки тощо, модерн≥зм т¤ж≥Ї до зображенн¤ синтезованого, потенц≥йного, нереального, до витворенн¤ "вищоњ" реальност≥, диференц≥йованост≥ ≥ндив≥да.

ƒосл≥дники в≥дзначають так≥ характерн≥ риси модерн≥стського дискурсу, ¤к смислова трансгрес≥¤, руйнуванн¤ "меж≥", пошуки нового "переходу", "мосту" м≥ж суб'Їктом ≥ родом, особою ≥ соц≥умом, св≥домим ≥ несв≥домим, високим ≥ низьким, табуйованим ≥ загальноприйн¤тим, моральним ≥ прекрасним, що даЇ право на "неморальн≥" сюжети й ситуац≥њ та характеризуЇтьс¤ розщепленн¤м етичного й естетичного.

¬ украњнськ≥й л≥тератур≥, до того ж, модерн≥зм ман≥фестуЇ себе ¤к ¤вище значною м≥рою антитрадиц≥йне, таке, що провокуЇ до опозиц≥њ з традиц≥Їю, ¤ка, у свою чергу, диспонуЇ позитивними типами, ≥деолог≥зованими кл≥ше, побутовими детал¤ми знайомого св≥ту, дов≥рливою опов≥ддю, здеб≥льшого, очевидц¤, традиц≥йною мораллю. —пециф≥чною рисою украњнського модерн≥зму була та, що в≥н "стверджувавс¤, проектуючи перервн≥сть ≥ диференц≥йован≥сть традиц≥њ. «авд¤ки механ≥змам в≥дчуженн¤ ≥ проектуванн¤ ≥накшоњ естетичноњ реальност≥, а також виб≥рковому, ≥мов≥рн≥сному в≥дношенню до традиц≥њ в модерн≥зм≥ синхрон≥зувалис¤ р≥зн≥ часов≥ площини й ф≥лософсько-естетичн≥ системи, сучасн≥ й минул≥. ћодерн≥зм став ¤вищем культури синтезу" [5, с. 17]. ”крањнський модерн≥зм постав унасл≥док взаЇмод≥њ двох традиц≥й: нов≥тньоњ, "чисто модерноњ", та старшоњ, збагаченоњ, однак, новими виражальними засобами. “ут, власне, зустр≥чаЇмос¤ ще з одн≥Їю проблемою методолог≥чного характеру: украњнський модерн≥зм оц≥нюЇтьс¤ значною м≥рою з погл¤ду зах≥дноЇвропейських канон≥в ≥ норм. ѕри цьому нехтуЇтьс¤ нац≥ональна специф≥ка розвитку л≥тератури зламу стол≥ть. “им часом украњнська (та й не т≥льки) модерна естетична система поруч ≥з елементами абсорбованими конче м≥стить орган≥чн≥ (природн≥, автохтонн≥). ≤ ¤краз сп≥в≥снуванн¤ в естетиц≥ "частинок" орган≥чних та привнесених ≥ззовн≥ й надаЇ њй ориг≥нальност≥. ÷≥лковиту рац≥ю мав ¬.∆ирмунський: "я не бачу причин дл¤ виокремленн¤ «ах≥дноњ ™вропи ¤к в≥дособленого культурного ≥ л≥тературного св≥ту, окр≥м х≥ба що звичних навик≥в думки та ≥сторичних передсуд≥в. ” рамках всезагальноњ л≥тератури повинн≥ враховуватис¤ з повним знанн¤м справи ≥ науковою в≥дпов≥дальн≥стю не лише германськ≥ ≥ романськ≥ л≥тератури, а й також слов'¤нськ≥, кельтськ≥, балт≥йськ≥, ф≥нськ≥" [7, с. 156]. "—аме в цьому й виразна особлив≥сть украњнського модерн≥зму (що на "чисте" Ївропейське поц≥нуванн¤ робить враженн¤ про його нерозвинут≥сть, другосортн≥сть ≥ т.п.): в≥н був кор≥нн¤м глибоко у своњй земл≥, а в≥тами спрагло т¤гс¤ до вселюдського неба" [13, с. 50], - в ун≥сон лунаЇ голос украњнського л≥тературознавц¤.

“ворч≥сть ≤.‘ранка стала чи не найкращим в≥ддзеркаленн¤м взаЇмод≥њ тих традиц≥й, про ¤к≥ йшлос¤ вище. ћодерн≥стський творчий код, на наш погл¤д, формувавс¤ у ‘ранка поступово. ѕисьменник розум≥Ї роз≥мкнут≥сть, р≥зноспр¤мован≥сть украњнського л≥тературного процесу: його "старе" й "нове" також до певноњ м≥ри набуло статусу л≥тературного канону. јвтор, ¤кий намагаЇтьс¤ "йти за в≥ком", бол≥сно усв≥домлюЇ свою творч≥сть ¤к певний "перейдений етап" (адже його "’лопська ком≥с≥¤" "стара" у пор≥вн¤нн≥ з≥ "«лод≥Їм" —тефаника!). “а ще ран≥ше, у статт≥ "≤нтернац≥онал≥зм ≥ нац≥онал≥зм у сучасних л≥тературах" (1898), в≥н скаже про модерн≥ пошуки в л≥тератур≥, назвавши њх модою, ¤ка охоплюЇ всю ™вропу" [20, т. 31, с. 35]. « початком XX ст. ‘ранко вже сумн≥ваЇтьс¤ в постулат≥ утил≥тарност≥ л≥тератури, зауважуЇ, що цей утил≥таризм - "сук, ≥з-за ¤кого йде розладд¤ м≥ж старою ≥ новою л≥тературою" [20, т. 34, с. 363]. ¬≥н говорить про внутр≥шню обсервац≥ю, ¤ка виводить не лише бадьор≥ настроњ (до цього закликав —.™фремов), а й велик≥ стражданн¤, сумн≥ви "щодо важних, загальнолюдських питань", а також "сп≥льн≥ вс≥м люд¤м хвил≥ загального отуп≥нн¤, знев≥р'¤, байдужности, занепаду вол≥ ≥ т.≥н." [20, т. 34, с. 362].

ќдним ≥з джерел модерн≥стичних пошук≥в ≤.‘ранка Ї, отже, його "роз≥рван≥сть" м≥ж старим ≥ новим. ƒосл≥дники, до реч≥, неодноразово пом≥чали той факт, що ‘ранко попадаЇ п≥д вплив "молодоњ" генерац≥њ письменник≥в. ќднак поставимо тут питанн¤ дещо по-≥ншому: його зверненн¤ до нов≥тньоњ естетики диктувалос¤ не так певними л≥тературними впливами (хоч ≥ цього нехтувати абсолютно не можна), ¤к чисто внутр≥шн≥ми творчими ≥мпульсами. ќта естетична напруга м≥ж "старим" ≥ "новим" спонукувала до внутр≥шнього самозаглибленн¤, до автоанал≥зу, а в≥дтак, ¤к нам здаЇтьс¤, до загостренн¤ внутр≥шньо-≥нтуњтивного первн¤ у творчому Їств≥. ” проз≥ письменника поступово перестаЇ дом≥нувати м≥метизм, у тексти вкраплюютьс¤ елементи нового типу творчост≥, заснованого на ≥ррац≥ональному, чуттЇвому, амб≥валентному, глибоко внутр≥шньому, ¤к≥ й призвод¤ть до деструкц≥њ д≥йсност≥.

ј тепер звернемос¤ до ранньоњ ‘ранковоњ статт≥ "Ћ≥тература, њњ завданн¤ ≥ найважн≥ш≥ ц≥хи": "¬она (л≥тература. - ћ.Ћ.) повинна при вс≥м реал≥зм≥ в описуванн≥ також анал≥зувати описуван≥ факти, вказувати њх причини, њх конечн≥ насл≥дки, њх пов≥льний зр≥ст ≥ упадок [...]. “ака робота ц≥хуЇ ¤кнайкраще всю нову реальну л≥тературну школу, вт¤гуючи в л≥тературу ≥ психолог≥ю, ≥ медицину та патолог≥ю, ≥ ≥деолог≥ю, ≥ друг≥ науки" [20, т. 26, с. 12] (курсив м≥й. - ћ.Ћ.). якраз користуючись даними психолог≥њ ≥ патолог≥њ, письменник виводить образи деградованого Ѕовдура, божев≥льного √отл≥ба, еп≥лептика Ѕарана, досл≥джуючи способи формуванн¤ "розчахнутоњ" св≥домост≥ цих персонаж≥в ≥ водночас епатуючи читача. Ќезримим переходом в≥д натурал≥зму до нових творчих метод≥в стало зверненн¤ до психопатолог≥чних тип≥в (акцентуйованих особистостей), до актуал≥зац≥њ божев≥льноњ псих≥ки. ÷≥каво, що вже в "Ѕориславських опов≥данн¤х" письменник вдаЇтьс¤ до естетизац≥њ потворного, брутального, трив≥ального. ћожна ствердити, що натурал≥стичн≥ експерименти ≤.‘ранка стали родючим ірунтом дл¤ модерн≥стськоњ комун≥кац≥њ.

ќднак починаЇтьс¤ ‘ранко-прозањк не з натурал≥зму, а з "молодечого романтизму" (пов≥сть "ѕетр≥њ ≥ ƒовбущуки"). ≤деал≥стична естетика молодого письменника, "алегоризм, символ≥ка, динам≥зм, з одного боку, й авантюрн≥сть, майже демон≥чна характерн≥сть геро¤, з ≥ншого" [3, с. 305], були прикметними рисами цього твору. ќдн≥Їю з генез ‘ранкового модерн≥зму була його ранн¤ романтична творч≥сть. ≤дейно-ф≥лософське п≥дірунт¤ модерн≥зму виводитьс¤ саме в≥д романтизму з його надзвичайною особист≥стю, пориванн¤м у трансцендентн≥сть тощо. ѕогл¤ньмо: першим прозовим твором ≤.‘ранка була пов≥сть "ѕетр≥њ ≥ ƒовбущуки", останн≥м - друга редакц≥¤ цього твору. ¬ипадков≥сть? Ќ≥, адже недаремно, ¤к нам здаЇтьс¤, в останн≥ роки письменник звертаЇтьс¤ саме до свого першого -романтичного - твору.

√оворити про дом≥нуванн¤ модерн≥стськоњ естетики у творчому доробку письменника можна, маючи на уваз≥ пер≥од зламу стол≥ть, ≥ то не лише л≥ричну драму "«≥в'¤ле лист¤" ≥ "—ойчине крило", а й поетичн≥ зб≥рки "≤з дн≥в журби" та "Semper tiro", поему "ћойсей" ≥ опов≥данн¤ "—ин ќстапа", новелу "Ќеначе сон" та пов≥сть "¬еликий шум", ≥нш≥ твори. Ќе будемо вдаватис¤ в детальний анал≥з кожного з них. Ќазвемо лише найосновн≥ш≥ риси естетики ≤.‘ранка епохи fin de siecle.

ѕот¤г до м≥стики. ћикол≥  учеранюку ("“ерен у ноз≥") привиджуЇтьс¤ хлопець, ¤кий зсуваЇтьс¤ з дараби в каламуть „еремоша. «годом в≥н к≥лька раз≥в бачить руку цього хлопчини, прост¤гнену з-п≥д води. ѕривидд¤ врешт≥-решт скеровуЇ ћиколу на праведний шл¤х.

ѕан —убота ("¬еликий шум") перебуваЇ у стан≥ передчутт¤ смерт≥, що характерно дл¤ символ≥стськоњ естетики. "” результат≥ рефлекс≥њ над почутим з голосу серц¤ виникаЇ у¤вленн¤ про ≥снуванн¤ ≥ншого св≥ту" [14, с. 90], - на наближенн¤ смерт≥ —убот≥ нат¤кають символи кривавого ока, четв≥рки коней, що наближаЇтьс¤. ѕринаг≥дно зауважимо, що останн≥й образ Ї сталим дл¤ поетики ≤.‘ранка: в≥н зустр≥чаЇтьс¤ також у "«≥в'¤лому лист≥", "ѕохорон≥", "ѕерехресних стежках". ўоправда, в кожному з твор≥в маЇ ≥нше смислове та естетичне навантаженн¤.

ѕов≥сть "¬еликий шум" загалом в≥дзначаЇтьс¤ схильн≥стю автора до символ≥зац≥њ бутт¤, до оперуванн¤ символами, що викликають багато асоц≥ац≥й (природн≥ та соц≥альн≥ пертурбац≥њ, вес≥лл¤ тощо). “ут автор немовби намагаЇтьс¤ зазирнути "за зав≥су", побачити "те, що за рогом", а отже охопити трансцендентне, потойб≥чне.

≤мморал≥зм. ћолода нев≥стка ("Ќеначе сон"), повернувшись ≥з зустр≥ч≥ з коханцем, потрапл¤Ї у лаг≥дн≥ об≥йми "баби"-свекрухи. “акий еп≥зод (в≥н у твор≥ Ї кульм≥нац≥йним) не вписуЇтьс¤ у традиц≥йну систему взаЇмостосунк≥в м≥ж нев≥сткою та свекрухою. ” твор≥ в≥дсутн¤ загальна ц≥нн≥сна настанова автора; судд¤ми героњв та њх учинк≥в Ї ≥нш≥ персонаж≥, а це веде до втрати всезагальноњ об'Їктивност≥. јвторське слово лише констатуЇ певний приватний погл¤д на реч≥. ѕан —убота виправдовуЇ доньку ∆еню, коли та нат¤каЇ йому, що стала орган≥затором убивства свого чолов≥ка. ѕерсонаж≥ опов≥дань "Ѕатьк≥вщина", "“ерен у ноз≥", "як ёра Ўикманюк бр≥в „еремош" врешт≥-решт приход¤ть до висновку, що добро ≥ зло - пон¤тт¤ надто складн≥ дл¤ людського розум≥нн¤, антином≥чн≥, взаЇмозумовлен≥ ≥ поЇднан≥ нерозд≥льно.

—в≥т, отже, не Ї "оболонкою", в ¤к≥й в≥дбуваютьс¤ ус≥ под≥њ. ¬≥н не заданий наперед, не Ї апр≥орним щодо персонаж≥в та њх учинк≥в ≥ не маЇ ч≥тких морально-етичних регламентац≥й. ¬≥н постаЇ перед персонажами ¤к ц≥лий іностичний процес, у ¤кому запитанн¤ про суттЇв≥ проблеми бутт¤ переважають над в≥дпов≥д¤ми на них. ј це, власне, також Ї одним ≥з постулат≥в модерн≥зму. ќсобливо показовим у цьому сенс≥ Ї опов≥данн¤ "як ёра Ўикманюк бр≥в „еремош". ёра проходить досить складний шл¤х п≥знанн¤ добра ≥ зла, так ≥ не з'¤сувавши дл¤ себе сут≥ цих глобальних проблем. —уперечка двох демон≥в, ¤к≥ супроводжують його, - „орного ≥ Ѕ≥лого, - завершуЇтьс¤ у твор≥ досить характерно: "ѕоборемось!" “ака боротьба - в≥чна, вона маЇ трансцендентний характер.

–ос≥йськ≥ л≥тературознавц≥ давно визнають ‘.ƒостоЇвського одним ≥з предтеч екзистенц≥ал≥зму. ≤ не випадково. ћи ж наважимос¤ ствердити, що й ‘ранко у своњх творчост≥ передбачив окрем≥ положенн¤ ц≥Їњ ф≥лософськоњ системи. ¬ласне, це може бути темою окремоњ розмови. «араз лише в≥дзначимо: не можна не пом≥тити, що персонаж≥в ‘ранкових опов≥дань зламу стол≥ть (ћиколу, ёру ("“ерен у ноз≥"), ёру Ўикманюка, ћошка ("як ёра Ўикманюк бр≥в „еремош") характеризуЇ ф≥лософська заглиблен≥сть, роздуми над суттю власного ≥снуванн¤. ѕричому все це в≥дбуваЇтьс¤, знов-таки без апр≥орних настанов автора. "«акинут≥сть" людини, њњ самотн≥сть, тривога, ¤к≥ й в≥дособлюють њњ од ¬сесв≥ту, - саме так≥ риси притаманн≥ ћикол≥  учеранюку у переломний пер≥од його бутт¤ на земл≥: "јле ћикола гл¤д≥в на все те (гори, „еремош, люди коло р≥ки. - ћ.Ћ.) безучасно, немов не з сього св≥ту. Ќе почував уже туги, не т¤гло його в далеч≥нь; в≥дколи був певний, що незабаром умре, все окруженн¤ зробилос¤ йому чужиною" [20, т. 21, с. 376]. јбо: "ћикола все був "при смерт≥", вважав себе чужинцем, в≥длученим, а все-таки не вмирав. [...] Ћиш його неспок≥й зб≥льшавс¤ раз у раз" [20, т.21, с. 377].

—в≥т ¤к гра - ще одна суттЇва риса естетики модерн≥зму, що характерна дл¤ творчост≥ 1.‘ранка. який там м≥метизм, коли дол¤ ≥ ёри Ўикманюка, ≥ ћошка, й усього села ("як ёра Ўикманюк бр≥в „еремош") залежить в≥д гри демон≥в, ¤к≥ символ≥зують первн≥ добра ≥ зла у св≥т≥. ќсобиста дол¤ Ѕогдана ’мельницького ≥ майбутнЇ ”крањни ("’мельницький ≥ ворожбит") також визначаЇтьс¤ ≥гровим моментом: ворожбою старого д≥да.

ѕроблема ≥мморал≥зму в поетиц≥ ≤.‘ранка т≥сно пов'¤зана з демон≥змом. ¬ опов≥данн≥ "Ѕатьк≥вщина" в≥н вгадуЇтьс¤ за образом пов≥њ  иценьки, фатальноњ ж≥нки; у "«≥в'¤лому лист≥" зустр≥чаЇмо ≥ншу модиф≥кац≥ю - ж≥нка-вамп≥р [8, с. 382-383]; в опов≥данн≥ "як ёра Ўикманюк бр≥в „еремош" демон≥зм найб≥льш в≥двертий ≥ вт≥люЇ споконв≥чну антином≥ю добра ≥ зла у ¬сесв≥т≥. ” моральному вим≥р≥ кожна з демонських еманац≥й неднозначна, амб≥валентна. ƒо того ж, незр≥дка, ≥снуванн¤ демон≥зму Ї виплодом хворобливоњ у¤ви, в≥з≥њ, галюцинац≥њ персонажа, отже, походить ≥з св≥ту ≥рреального (так, –афалович у¤вл¤Їтьс¤ хворому Ѕаранов≥ антихристом, а в≥зник √од≥Їра ввижаЇтьс¤ панов≥ —убот≥ чортом).

—.ѕавличко у своњй монограф≥њ одн≥Їю з рис модерн≥зму вважаЇ еротизм [16, с. 78-83, 223-229]. ” ‘ранков≥й проз≥ в≥н поЇднаний з проблемами ≥мморал≥зму. —правжн≥м еротичним (точн≥ше, панеротичним) флером оповита новела "Ќеначе сон". —векруха не осуджуЇ молоду нев≥стку за перелюб, а, навпаки, виправдовуЇ њњ, бо ж молода ж≥нка, охоплена жагою любовноњ пристраст≥ (про це св≥дчить хоча б њњ п≥сн¤), не може вгамувати њњ з мужем-"нездарою" (саме так називаЇ "баба" свого сина), ≥ тому маЇ право на побаченн¤ з Ќестором.

” цьому твор≥ еротика замаскована: проблема сексуальноњ несум≥сност≥ подружж¤ прочитуЇтьс¤ п≥дтекстом. ј от у пов≥ст≥ "¬еликий шум" ≤.‘ранко в≥дверто демонструЇ сцену пошлюбноњ ноч≥. «рештою, письменник використовуЇ тут схожий прийом - про своњ жахлив≥ еротичн≥ переживанн¤ доведена до в≥дчаю ∆ен¤ розпов≥даЇ у лист≥ до батька, ¤кий ≥ стаЇ суддею њњ учинку (про це вже йшлос¤ вище). ≈ротизм у пов≥ст≥ маЇ виразне сексопатолог≥чне забарвленн¤.

я.ѕол≥щук у своњй монограф≥њ веде мову про характерний дл¤ доби модерн≥зму погл¤д на ≥стор≥ю. «асадничим тут Ї положенн¤ про те, що людське п≥знанн¤ повинно спиратис¤ не на рац≥ональну модель, не на лог≥ку думки, ¤к класичний реал≥зм XIX ст., а насамперед на емоц≥ю й ≥нтуњц≥ю, ¤к≥ й респектувалис¤ ф≥лософ≥Їю та естетикою модерну. «в≥дси походить спокуса рев≥зувати ≥стор≥ю, в≥дкривши у н≥й новий евристичний потенц≥ал, новий прост≥р п≥знанн¤ й переоц≥нки вартостей, запропонувати зам≥сть загальнов≥домоњ ≥стор≥њ факту ≥ншу парадигму - т.зв. ≥стор≥ю душ≥, б≥льш правосильну у своњй претенз≥њ на ≥стинн≥сть [17, с. 211]. —аме такий п≥дх≥д до ≥стор≥њ характерний дл¤ опов≥данн¤ ≤.‘ранка "’мельницький ≥ ворожбит", новели "–≥зуни", поеми "ћойсей". ”вага не ст≥льки до факту в ≥стор≥њ, ск≥льки до суб'Їкта, в ¤кому персон≥ф≥куЇтьс¤ ≥сторичний процес (’мельницький, ћойсей); ун≥версально-синтетичне сприйн¤тт¤ часу, ¤ке мало охопити д≥йсн≥сть, пам'¤ть, мр≥ю, в≥з≥ю, сон, ритуал, настр≥й у њх самоц≥нност≥; полем≥ка з традиц≥йними погл¤дами на ≥стор≥ю, культивуванн¤ м≥стичного вим≥ру под≥й минулого; ≥нтерес до таЇмничо-м≥стичних бок≥в минувшини, а в≥дтак творенн¤ њњ альтернативних концепц≥й, - все це вводить назван≥ твори до шкали модерн≥стськоњ поетики.

“ворчост≥ ≤.‘ранка зламу стол≥ть притаманний ≥нтерес до ≥рреального, фантастичного, трансцендентного. —л≥д зауважити, що використанн¤ сновид≥нь, в≥з≥й, пот¤г до потойб≥чного сам≥ по соб≥ ще не Ї ознакою поетики модерн≥зму. “ак≥ художн≥ засоби л≥тератур≥ в≥дом≥ чи не з найдавн≥ших час≥в. ќднак дл¤ модерн≥зму характерне моделюванн¤ ≥рреального (трансцендентного) св≥ту не ¤к паралельного до справжньоњ реальност≥, а власне ¤к самодостатнього, Їдиного у своњй сут≥. –≥зницю м≥ж модел¤ми ≥рреального у модерн≥стськ≥й та реал≥стичн≥й естетиках вдало простежуЇ ѕ.Ћ¤шкевич, зазначаючи, що форма сну в модерн≥зм≥ не Ї традиц≥йним л≥тературним прийомом, ¤к, наприклад, у “.Ўевченка ("Ќа панщин≥ пшеницю жала...") чи самого ≤.‘ранка (" амен¤р≥"). "—он ¤к л≥тературний прийом ≥ сон ¤к п≥дсв≥домий псих≥чний рефлекс - друга категор≥¤ маЇтьс¤ на уваз≥. [...] ѕоет не переказуЇ сну, а згадуЇ, занурюючись у його нелог≥чний св≥т способом ≥нтроспекц≥њ. ” цьому св≥т≥ в≥дбуваютьс¤ алог≥чн≥ под≥њ, неможлив≥ у св≥т≥ реальному, обмеженому ф≥зичними законами. ѕ≥дсв≥дом≥сть пише сни лише мовою символ≥в" [11, с. 216-217]. ƒосл≥дник, зокрема, в≥дзначаЇ поез≥ю "” сн≥ зайшов ¤ в дивную долину..." (зб. "Semper tiro") ¤к "символ≥чну картину".

—правд≥, св≥т таких ‘ранкових поез≥й, ¤к "” сн≥ зайшов ¤ в дивную долину...", "ѕоете, т¤м, на шл¤ху життьовому...", "ќп≥вн≥ч. √лухо. «имно. ¬≥тер виЇ...", "“и знов л≥таЇш надо мною, галко..." ("Semper tiro"), "Ќ≥ч. ƒовкола тихо, мертво...", "Ќад великою р≥кою...", "Ѕезсилл¤, ах, ¤ка страшна¤ мука!..", " оли часом в важк≥й задум≥..." ("≤з дн≥в журби") позначений саме такою естетикою: св≥т сновид≥нн¤, в≥з≥њ, галюцинац≥њ подано тут без причинно-насл≥дкового зв'¤зку з≥ св≥том реальним.

—южет поеми "ѕохорон" творитьс¤ не на лог≥чному, а власне на асоц≥ативному зв'¤зку м≥ж образами та еп≥зодами. ѕричому ц≥ асоц≥ац≥њ ви¤вл¤ютьс¤ тут так≥ химерн≥, ¤к≥ можлив≥ лише у вид≥нн≥ чи сн≥. —инестез≥¤ образ≥в, використанн¤ принципу audition coloree, м≥стика, гротескн≥сть ситуац≥й - усе це, на нашу думку, ставить поему 1.‘ранка у р¤д модерн≥стських твор≥в.

«верненн¤ до акцентуйованих постатей. «в≥сно, до образ≥в такого штибу звертавс¤ й ‘ранко-немодерн≥ст (шизофрен≥к √отл≥б, "Ѕорислав см≥Їтьс¤", дегенерат Ѕовдур, "Ќа дн≥", божев≥льний ѕрок≥п, "ѕанталаха", еп≥лептик Ѕаран, "ѕерехресн≥ стежки"). ќднак при змалюванн≥ цих постатей письменник звертавс¤ до позитив≥стськоњ методолог≥њ, висл≥джуючи њх походженн¤, формуванн¤, причини акцентуйованост≥. ≤з ц≥лком ≥ншим п≥дходом зустр≥чаЇмос¤ в опов≥данн≥ "—ин ќстапа", в центр≥ ¤кого -повед≥нка божев≥льного. “ут генний фонд персонажа, його соц≥альний статус, причини божев≥лл¤ залишаютьс¤ поза лаштунками сюжету. ¬ласне, не це ц≥кавить тепер ‘ранка, а насамперед, нюанси настрою божев≥льного, р≥зкий перепад ампл≥туди його емоц≥йних стан≥в.

¬икористанн¤ засоб≥в ≥мпрес≥он≥стськоњ поетики, а, отже, в≥дмова од дем≥ург≥зму автора, в≥д його остаточних присуд≥в та вирок≥в також характерна дл¤ дл¤ ≤.‘ранка на меж≥ стол≥ть ("ѕ≥д оборогом", "ƒр≥ада", "Ќеначе сон", "“ерен у ноз≥", ≥нш≥ твори) [див. нашу студ≥ю: 10, с. 202-207]. “ака викладова стратег≥¤ призводить до витворенн¤ нового наративу, зокрема техн≥ки "потоку св≥домост≥" [9, с. 515-523] (¤ку, вт≥м, письменник експлуатував ще в 70-х роках), л≥тературно-писемного викладу. ≤ тут новаторськ≥ пошуки ≤.‘ранка в≥дбувалис¤ в русл≥ естетики модерн≥зму. “ак, одне з найвищих дос¤гнень письменника у ц≥й царин≥ - новела "—ойчине крило" - постаЇ саме завд¤ки л≥тературно-писемн≥й нарац≥њ, зокрема через схрещенн¤ таких њњ форм, ¤к щоденник ≥ лист. ƒражлив≥ еп≥зоди з "¬еликого шуму", про ¤к≥ тут уже йшлос¤, також пов'¤зан≥ з формою еп≥стол¤р≥ю.

“воренн¤ нового наративу веде за собою пошук нових форм комун≥кац≥њ м≥ж персонажами, зокрема нового д≥алогу. “ак, д≥алог-ритуал ("’мельницький ≥ ворожбит") Ї орган≥чним насл≥дком модерного осмисленн¤ ≥стор≥њ етносу; д≥алог ≥з глибоким п≥дтекстом ("¬еликий шум"), д≥алог ≥з очудненн¤м реч≥ ("–≥зуни") - випливаЇ з проблем ≥мморал≥зму.

ѕитанн¤ "‘ранко ≥ модерн≥зм" потребуЇ ще ретельних ≥ сумл≥нних студ≥й. ќднак уже бодай т≥ риси письменниковоњ творчост≥, на ¤к≥ звертаЇ увагу дане досл≥дженн¤, виразно вказують на те, що естетика модерн≥зму не була дл¤ ‘ранка чужою ≥ розгл¤дати њњ поза його творч≥стю принаймн≥ не варто.  анон украњнського модерн≥зму, таким чином, потребуЇ певноњ деканон≥зац≥њ. ÷¤ студ≥¤ ≥ Ї такою спробою.

Ћ≥тература

√аЇвська Ћ. ≤ван ‘ранко. –омантизм, натурал≥зм, реал≥зм? // ѕроблеми ≥стор≥њ та теор≥њ реал≥зму украњнськоњ л≥тератури XIX - початку XX ст.  ., 1991.

√рабович √. ≈кзорцизм украњнського модерн≥зму // √рабович √. ƒо ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури.  ., 1997.

√ундорова “. ≤ван ‘ранко // ≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури XIX ст.: ” 3-х книгах.  н.3.  ., 1997.

√ундорова “. ѕогл¤д на "ћарусю" // —лово ≥ час. 1991. є 6.

√ундорова “. ѕроявленн¤ —лова. ƒискурс≥¤ раннього украњнського модерн≥зму: ѕостмодерна ≥нтерпретац≥¤. Ћьв≥в, 1997.

•еник-Ѕерезовська 3. ѕочатки украњнського модерн≥зму // •еник-Ѕерезовська 3. √ран≥ культур: Ѕароко. –омантизм. ћодерн≥зм.  ., 2000.

∆ирмунский ¬. Ћитературные течени¤ как ¤вление международное // ∆ирмунский ¬. —равнительное литературоведение. Ћенинград, 1979.

Ћегка ќ. ‘ранков≥ тенденц≥њ в розвитку ≥нтимноњ л≥рики // ≤ван ‘ранко - письменник, мислитель, громад¤нин: ћ-ли ћ≥жнар. наук. конф. Ћьв≥в, 1998.

Ћегкий ћ. "ѕот≥к св≥домост≥" в проз≥ ≤вана ‘ранка // Ћ≥тературознавство.  н. 1: IV ћ≥жнар. конгрес украњн≥ст≥в.  ., 2000.

Ћегкий ћ. –иси ≥мпрес≥он≥зму в новел≥стиц≥ ≤вана ‘ранка // ”крањнська ф≥лолог≥¤: Ўколи, постат≥, проблеми: 3б. наук. праць ћ≥жнар. конф., присв. 150-р≥ччю в≥д дн¤ заснуванн¤ кафедри украњнськоњ словесност≥ у Ћьв≥в. ун-т≥. „.1. Ћьв≥в, 1999.

Ћ¤шкевич ѕ. ¬≥д "Semper idem" до "Semper tiro" ≤вана ‘ранка // ”крањнська ф≥лолог≥¤: Ўколи, постат≥, проблеми: 36. наук. праць ћ≥жнар. конф., присв. 150-р≥ччю в≥д дн¤ заснув. кафедри украњнськоњ словесност≥ у Ћьв≥вському ун-т≥. „.1. Ћьв≥в, 1999.

ћельник ¬. ћодерн≥зм украњнськоњ прози: генеза, розвиток, ≥сторичне значенн¤ // —учасн≥сть. 1996. є 12.

ћельник ¬. —уворий анал≥тик доби: ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний в ≥дейно-естетичному контекст≥ украњнськоњ прози першоњ половини XX ст.  ., 1994.

ћоклиц¤ ћ. ћодерн≥зм ¤к структура: ‘≥лософ≥¤. ѕсихолог≥¤. ѕоетика. Ћуцьк, 1998.

Ќаливайко ƒ. ѕро сп≥вв≥дношенн¤ "декадансу", "модерн≥зму", "авангардизму" // —лово ≥ час. 1997. є 11-12.

ѕавличко —. ƒискурс модерн≥зму в украњнськ≥й л≥тератур≥. -  ., 1997.

ѕол≥щук я. ћ≥фолог≥чний горизонт украњнського модерн≥зму. ≤вано-‘ранк≥вськ, 1998.

–убчак Ѕ. ѕробний лет // –озсипан≥ перли: ѕоети "ћолодоњ ћузи".  ., 1991.

“арнавський ё. “емна сторона м≥с¤ц¤ //  ритика. 2000. „. 7-8. (липень-серпень).

‘ранко ≤. «≥бр. тв. у 50 томах.  ., 1976-1986.