Важко переоцінити внесок Василя Щурата-перекладача у скарбницю світової культури. На жаль, і ця ділянка його творчості в наші дні майже невідома. А втім, саме В. Щурат поряд із І Франком і П. Грабовським, на зламі ХІХ - ХХ століть невтомно збагачував українську культуру шедеврами світової літератури.

Перекладати Василь Щурат почав, ще будучи учнем гімназії. Сталося це з "благословення" і за порадою І. Франка, який, довідавшись про літературні спроби юного гімназиста, став його першим рецензентом. Сам В. Щурат про це згадує в "Автобіографічній записці": "Прочитавши кілька моїх стихів, він (Франко - В. Щ.-Г.) замітив у них дуже слабу форму і похибки проти наголосу, і порадив перекладати. Я послухав ради. Читаючи класичних прозаїків, прискорював собі засіб слів, читаючи поетів, вчився наголосу, а ознайомлюючись з чужими літературами, став дещо перекладати з Уланда і Гейне". Переклади В. Щурата почали з'являтися у різних часописах у 1889 році. Його переклад новели О. Мірбо "Щастю назустріч" був опублікований у "Зорі", редактором якої був тоді П. Скобельський, учитель академічної гімназії. В. Щурат, учень цієї гімназії, допомагав П. Скобельському у його редакторській праці. Згодом "Зоря" надрукувала і переклад балади Уланда "Лицарська смерть". Цей літературний дебют Василя Щурата відмітив Іван Франко у "Нарисі історії української літератури до 1890 року".

Ще й досі не визначено кількості поетичних перекладів Василя Щурата. Найбільше перекладав він із французької, німецької та польської літератури, а відносно нечисленні переклади з російської охоплюють 18 прізвищ поетів і 40 творів… Взагалі, Василь Щурат перекладав із французької, німецької, англійської, бельгійської, голландської, датської, румунської, італійської, грецької, угорської, польської, словінської, болгарської, сербської, білоруської, російської та чеської літератури, а також античних і староруських авторів, перекладав і переспівував Святе Письмо…

На початку ХХ ст. Кирило Студинський задумав видати антологію перекладів, як він зазначив, "найважнійших поетів чужих народів, перекладів справді вартних під оглядом артистичним і літературним" [1, с. 3]. Спочатку хотів доручити цю справу цілій громаді перекладачів, але потім зупинив свій вибір на В. Щуратові як одному з "найвизнаніших наших письменників (…), що по різних часописах та журналах розсіяв цілий ряд справді артистичних і поетичних перекладів".

Василь Щурат радо відгукнувся на пропозицію. Вона втілилася, на жаль, лише в один, перший випуск серії "Поезія ХІХ віку", до якого ввійшли переклади з французької (більше половини матеріалу), румунської, італійської літератур. Ці переклади у 1902 році публікувалися у 10-ти номерах "Руслана". Праця над антологією дещо систематизувала поетичні переклади В. Щурата і, крім того, залишила цікаві свідчення перекладача про його бачення суті поетичного перекладу. У невеликій передмові К. Студинський цитує лист Василя Щурата, який висвітлює саме ці проблеми: "Я перекладав весь час, що мені під руки попало і мому настроєви - в ріжних часах ріжному - відповідало. А тут - повне видання перекладів з европейської поезії ХІХ в. повинно бути бодай сяк-так повне. Значить, на мене паде обов'язок дати вповні не лиш те, що вже переклав, а й те, що належало б перекласти, аби образ поезії ХІХ в. бодай в приближенню вийшов повний. Ба заки читач зміркує, що я навіть в перекладах хочу бути собою, хочу дати йому передовсім себе з своїми настроями і поетичними уподобаннями, - він наперед глядати буде в моїх перекладах за своїми улюбленими думками, спитає: а чому нема сего? а чому пропущено те! воно б мені більше було по души!!! Ось і причини, для яких я не квапився з повним виданням своїх перекладних поезій" [1, с. 4].

В. Щурат невтомно працював над формою, перекладаючи, удосконалювався і як оригінальний поет. Коли читати його власні поезії, то важко повірити, що колись поет був недосконалий саме у формі - вірші вражають блискучою формою, багатством поетичних засобів, різноманіттям ритмів, несподіваністю римування, чудовими зразками алітерації, асонансу… Усе це ввібрав у себе поет, перекладаючи геніїв світової літератури.

І все ж найважливішими роботами у галузі перекладу є щуратівські переклади "Слова о полку Ігоревім" та "Пісні про Роланда", а також його переклади та переспіви зі Святого Письма.

Переклад "Слова" - чи не найкращих з усіх перекладів цього твору українською. Після його появи у 1907 році він зразу завоював не лише західного українського читача, а й здобув значну популярність на Придніпрянщині, поряд з перекладами Максимовича, Руданського, Панаса Мирного. І тепер він вирізняється у зіставленні з перекладами Рильського, Забіли, з новими перекладами, вражає своєю витонченістю, розумінням оригіналу. Працюючи над перекладом "Слова", В. Щурат дослідив і так звані "темні місця" тексту, написав на цю тему кілька наукових розвідок, актуальних і сьогодні.

Перекладати "Пісню про Роланда" Василь Щурат почав ще в гімназії: "Мої студії над мовою належать ще до університетських часів (1892 - 1896), а вправа в техніці стиха прийшла мені при дальших перекладах, з яких згадаю передовсім "Пісню про Роланда", перекладену через половину вже в VІІ - VІІІ гімн. кл." (Поезія ХІХ віка. - С. 5). Переклад допрацьовано у 1918 році. Це - перший переклад в українській літературі словного старофранцузького епосу. І хоча, крім окремих видань 1895 і 1918 років (перша публікація - "Житє і слово", 1894), переклад увійшов до двох радянських видань поезій та перекладів Василя Щурата (1957 та 1962 року), його чомусь не використовують при ознайомленні з історією французької літератури.

Може видатися дивним, звідкіля в учня гімназії, хай і дуже здібного, таке досконале знання французьклої мови, що він насмілюється перекладати старофранцузький епос… Василь Щурат і справді знав французьку досконало. Невідомо, звідки з'явилася в домі його вітчима, Миколи Семківа, французька дівчтна, але на фотографії, яка зберігається в сімейному архіві, бачимо юного Василя, гувернантку-французку, матір Василя Марію і його вітчима. Про гувернантку мій батько, Степан Щурат, не згадав у біографії Василя Щурата - для радянських видань така згадка була недоречною, навіть могла перекреслити вихід у світ видання, але можливо, що якихось точніших фактів з цього приводу Степан Щурат просто не знав. Мені ж згадував, що гувернантка була, що навчала французької мови Василя і, здається, була французької національності. Фотографія опублікована на 8 сторінці спогадів Степана Щурата і Олександри Гургули-Щурат "Два крила", яке нещодавно вийшло в світ у Львові.

Щуратів переклад "Пісні про Роланда" - справжній шедевр перекладацької майстерності. Мова його легка, поетична, багата, різнобарвна, він майже адекватний французькому оригіналові.

Окремо слід сказати про переклади та переспіви Василя Щурата з текстів Святого Письма. Перекладач глибоко розумів важливість подання святих текстів народною мовою. Про це він писав у розвідці "Поезія у пророка Ісайї": "Я старався перекладати якнайвірніше, не уймаючи нічого. А скоро додав що, то хіба такт словам, які в єврейськім оригіналі також його мали, і хіба рим, що в новіших мовах заступає, по части, мелодійність давніх поезій. Настрій принесла жива мова з собою" (Поезія в пророка Ісайї. - Львів, 1908). Зразки перекладів та переспівів увійшли до збірки "Із глубини воззвах" - псалми, із Ісайї, Єзекіїла, Даниїла… Василь Щурат працював у літургічній комісії, яка готувала переклад літургічних текстів українською мовою. Про це розповідав Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий отцеві Іванові Дацьку, зауважуючи, наскільки вдумливо, відповідально ставився вчений до цієї роботи. На жаль, вона не була завершена… Тепер, коли робота над текстами богослужінь відновлюється, перекладацький досвід Василя Щурата може і повинен допомогти гідно виконати цю надзвичайно важливу справу - дати українському народові справді достойний, глибокий і точний переклад літургічних текстів та Святого Письма.

Література

1. Щурат В. Поезия ХІХ віка. - Львів, 1903.