“ворч≥сть ћиколи ’вильового в контекст≥ украњнсько-н≥мецьких л≥тературних взаЇмин



ќсобливо пом≥тне м≥сце в украњнськ≥й л≥тератур≥ 20-30-х рок≥в XX стол≥тт¤ пос≥даЇ творча спадщина ћиколи ’вильового, визначного письменника ≥ публ≥циста, теоретика ≥ л≥дера нац≥онального в≥дродженн¤ того часу. ”же перша зб≥рка його опов≥дань "—ин≥ етюди" (1923) отримала високу оц≥нку ќ. Ѕ≥лецького, ƒ. ƒонцова, —.™фремова, ™. ћаланюка та ≥н. «овс≥м не випадково ќ. Ѕ≥лецький назвав ћ.’вильового "основоположником справжньоњ новоњ украњнськоњ прози", наголосивши при цьому на вплив≥ його книг "—ин≥ етюди" ≥ "ќс≥нь" на молодих прозањк≥в: "¬они, по сут≥, визначили все коло тем нашоњ революц≥йноњ белетристики..." [2, с. 139].

≤ хоча сьогодн≥ маЇмо чимало л≥тературно-критичних статей, досл≥джень художнього слова письменника, його видавничоњ д≥¤льност≥, участ≥ в л≥тературн≥й дискус≥њ 1925 - 1928 рок≥в тощо, поза увагою досл≥дник≥в залишаЇтьс¤ поки що проблема творчих контакт≥в митц¤ з зах≥дноЇвропейською л≥тературою, н≥мецькою зокрема.

ќр≥Їнтац≥¤ ћ. ’вильового на "психолог≥чну" ™вропу засв≥дчила його намаганн¤ "Ївропењзувати" р≥дну культуру, п≥днести њњ до р≥вн¤ св≥тового письменства. ƒо реч≥, ц¤ ≥де¤ не була новою. ѕод≥бну програму висунув у св≥й час ѕ.  ул≥ш, вклавши в уста одного з героњв твору "Ўукач≥ щаст¤"  ремньова так≥ слова: "”крањнц≥ - чув ¤ не раз в≥д етнограф≥в ≥ дотепер в≥рю - лежать головою до ™вропи, а ногами до јз≥њ, вони вельми здатн≥ п≥дноситис¤ в≥д споконв≥чноњ темр¤ви до всеможливих витонченостей просв≥ти" [4, с. 15 ].

«вичайно, гасла ћ. ’вильового "ƒл¤ мистецтва - т≥льки ™вропа!", "√еть в≥д ћоскви!" набули ¤скраво пол≥тичного забарвленн¤, а тому й зазнали р≥зних оц≥нок; сама ж ≥де¤ ≥нтерпретувалас¤ на р≥вн≥ ≥деал≥стичного погл¤ду на ≥сторичний процес. ѕоставивши питанн¤ ор≥Їнтац≥њ на ™вропу, ’вильовий розкрив своЇ розум≥нн¤ пон¤тт¤ ™вропа. ÷е не ™вропа в конкретному тогочасному культурно-господарському ≥ пол≥тичному комплекс≥, ¤к це намагались прим≥тивно й тенденц≥йно тлумачити його опоненти. "™вропа, - писав ’вильовий, - це досв≥д багатьох в≥к≥в. ÷е не така ™вропа, що њњ Ўпенглер оголосив "на закат≥", не та, що гниЇ, до ¤коњ вс¤ наша ненависть. ÷е ™вропа гранд≥озноњ цив≥л≥зац≥њ, ™вропа - •ете, ƒарв≥на, Ѕайрона, Ќьютона, ћаркса ≥ т.д. ÷е та ™вропа, без ¤коњ не об≥йдутьс¤ перш≥ фал¤нги аз≥¤тського ренесансу" [9, с. 246]. ќтже, вже з цього видно, що письменник п≥д пон¤тт¤м ™вропа розум≥в знанн¤, ≥дењ, художн≥ традиц≥њ, що њх створили ≥нтелектуали прот¤гом в≥к≥в, ту духовну спадщину, що стала власн≥стю ус≥х народ≥в.

ћикола ’вильовий прагнув в≥дшукати шл¤хи дл¤ повного розкв≥ту л≥тератури ≥ мистецтва, виступав проти тенденц≥њ культивуванн¤ творчого еп≥гонства, що виросло на схильност≥ т≥льки коп≥ювати вершинн≥ дос¤гненн¤ ≥нших культур, передус≥м культури рос≥йськоњ. ј тому на запитанн¤: на ¤ку ≥з св≥тових л≥тератур повинна ор≥Їнтуватис¤ украњнська л≥тература - письменник даЇ таку в≥дпов≥дь: "” вс¤кому раз≥ не на рос≥йську, це р≥шуче й без вс¤ких застережень. ¬≥д рос≥йськоњ л≥тератури, в≥д њњ стил≥в украњнська поез≥¤ мусить ¤комога швидше т≥кати" [7, с. 573].

Ќеправильно було б тлумачити, що ор≥Їнтац≥¤ ћ. ’вильового на зах≥дноЇвропейське письменство ставила соб≥ за мету "припр¤гти своЇ мистецтво до ¤когось нового заднього воза"; вона була спр¤мована на осв≥женн¤ "...його (мистецтва. - я.Ћ.) в≥д задушливоњ атмосфери позадництва'' [7, с. 575]. "Ќац≥¤ т≥льки тод≥ зможе культурно ви¤вити себе,- проголошуЇ письменник, - коли найде њй одн≥й властивий шл¤х розвитку'' [8, с. 51]. ” пошуках нетрадиц≥йних сюжетних форм, у внесенн≥ радикальних зм≥н в украњнську пореволюц≥йну прозу (≥сторичн≥ та ф≥лософськ≥ медитац≥њ, л≥ричн≥ в≥дступи, розмови з читачами, полем≥ка з критиками тощо) ћ. ’вильовий не був "позадником", хоча й де¤к≥ критики закидали йому насл≥дуванн¤ тогочасних рос≥йських письменник≥в з групи "ќпо¤з". √.  остюк, в≥домий досл≥дник украњнськоњ л≥тератури, вказуЇ з цього приводу на ц≥каву деталь: "...ћайже одночасно у французьк≥й л≥тератур≥ по¤вивс¤ в≥домий роман јндре ∆≥да "‘альшивомонетники" (1925), де вперше у французьк≥й проз≥ було вжито нову ускладнену форму композиц≥њ, де героњ (¤к ≥ в ’вильового) обговорювали композиц≥ю роману, де автор оновлював сюжет р≥зним "позал≥тературним" матер≥¤лом, уводив низку нових засоб≥в, що п≥зн≥ше мало великий вплив на всю французьку модерну прозу аж до тепер≥шнього так званого "нового роману" [5, с. 51-52]. як видно, справа тут не в запозиченн¤х. “о була доба пошук≥в ≥ в≥дкритт≥в у вс≥х Ївропейських л≥тературах. ¬ авангард≥ молодоњ украњнськоњ л≥тератури йшов ћ. ’вильовий.

…ого творч≥сть у контекст≥ взаЇмод≥њ з н≥мецькою л≥тературою вивчалас¤ на стор≥нках рад¤нських досл≥джень до недавнього часу в негативному аспект≥. “ак, у монограф≥њ ¬.Ћук'¤новоњ про рад¤нсько-н≥мецьк≥ л≥тературн≥ взаЇмини висловлюЇтьс¤ думка, що "ћ. ’вильовий ≥ ћ. «еров однаково негативно ставилис¤ ¤к до пролетарськоњ культури Ќ≥меччини, так ≥ до пролетарськоњ культури –ад¤нськоњ ”крањни. ¬они не зважали на необх≥дн≥сть щ≥льного культурного ≥ пол≥тичного зв'¤зку м≥ж революц≥йними письменниками - однодумц¤ми ≥, по сут≥, в≥дкидали ≥дењ пролетарського ≥нтернац≥онал≥зму. ÷е було ще одним доказом того, що ’вильовий ≥ "хвильовисти" п≥д ор≥Їнтац≥Їю на "«ах≥д" розум≥ли ор≥Їнтац≥ю на мистецтво буржуазне" [6, 16].

“ворча д≥¤льн≥сть письменника засв≥дчуЇ протилежне: в≥н був м≥цно зв'¤заний з кращими традиц≥¤ми не т≥льки украњнськоњ, а й св≥товоњ л≥тератури. “алановитий майстер художнього слова створив чимало прекрасних твор≥в, ¤к≥ з'¤вилис¤ не лише украњнською, а й мовами ≥нших народ≥в ™вропи.

1931 року у ’арков≥, у державному видавництв≥ "Ћ≥тература ≥ мистецтво", були опубл≥кован≥ новели й опов≥данн¤ ћ. ’вильового (водночас ≥з творами ¬.¬инниченка, √.  осинки, —. „еркасенка, ћ. ≤рчана, ≤. ћикитенка та ≥н.) н≥мецькою мовою. ¬≥домо, що була це зб≥рка "¬ибраних опов≥дань" ("Ausgewahlte Erzahlungen") обс¤гом 310 стор≥нок у переклад≥ ≈л≥забети ¬еллер [14, с. 216].

ѕо¤ву кожноњ книги ћ. ’вильового критика сприймала неоднозначне, а тому автор часто змушений був писати коротк≥ передмови чи вступи до них, аби уникнути викривленого тлумаченн¤ з боку л≥тературних рецензент≥в. “ак було, коли виходив у св≥т перший том його "¬ибраних твор≥в", до ¤кого письменник написав загальну передмову. ћ ’вильовий немов би скаржитьс¤, що критика безапел¤ц≥йно закреслюЇ його творчий доробок, ч≥пл¤ючи на нього вульгарн≥ ¤рлики, зводить його д≥¤льн≥сть до одного твору "¬альдшнепи" ≥ дивитьс¤ лише ¤к на основоположника "хвильовизму". ¬≥н спростовуЇ таке твердженн¤: "Ѕеру один ≥з к≥лькох приклад≥в. ¬ 1931 роц≥ вийшла н≥мецькою мовою зб≥рка моњх "¬ибраних опов≥дань". як же в≥дгукнулас¤ буржуазна преса на цю мою зб≥рку?

–екомендую є 4 за 1932 р. "Ѕюлетен¤ експресних ≥нформац≥й дл¤ книгар≥в, б≥бл≥отек ≥ друз≥в книги" (бюлетень напр¤мку католицьких парт≥й, видавець д-р Ўл≥сман, ≤нсбрук). ¬ цьому бюлетен≥ (даю переклад з н≥мецькоњ мови) буржуазна преса в≥дгукуЇтьс¤ так: "ƒес¤ть опов≥дань, з ¤ких н≥ одне не схоже на друге [...].

Ќав≥ть у переклад≥, ¤кий, коли судити з передмови, значно послаблюЇ достоњнство украњнського автора, кожне поодиноке опов≥данн¤ становить маленький шедевр (Meisterwerk), ¤кому з письменницького боку мало чого можна закинути. јле тим б≥льше треба дор≥кати друкарському укладачев≥.

ƒл¤ дозр≥лих читач≥в, дл¤ молод≥ й народн≥х б≥бл≥отек непридатна, комун≥стична (вид≥ленн¤ моЇ. - ћ. X.).

як бачите, моњ опов≥данн¤ не тому непридатн≥ дл¤ закордонноњ молод≥ й закордонн≥х народн≥х б≥бл≥отек, що вони недосконал≥ ("кожне поодиноке опов≥данн¤ становить маленький шедевр - "Meisterwerk"), а саме тому, що вони комун≥стичн≥. “ак думаЇ буржуазний рецензент, ≥ так зовс≥м не думаЇ дехто ≥з наших рад¤нських критик≥в.

’то ж ≥з них помил¤Їтьс¤? Ќе будемо гадати" [10, с. 417-418]. ƒумаЇмо, що не виникаЇ сумн≥в≥в ≥ в сучасного читача, оск≥льки зрозум≥ла сьогодн≥ в≥дпов≥дь на риторичне запитанн¤: ким же був ћикола ’вильовий?

“ворч≥сть письменника активно попул¤ризувалас¤ на стор≥нках н≥мецькомовного журналу "Slavische Rundschau", ¤кий видавало н≥мецьке “овариство слав≥стичних студ≥й у ѕраз≥ у 1929 - 1938 роках. “ак, у статт≥ ¬. Ћевенка "”крањнськ≥ рад¤нськ≥ пов≥ст¤р≥" ("Sowjetukrainische Erzahler") подано ≥стор≥ю розвитку украњнськоњ л≥тератури в жанр≥ прози [18, с. 253-256]. —еред молодих письменник≥в, ¤к≥ виход¤ть на терени л≥тературноњ д≥¤льност≥, значний талант, на думку критика, ви¤вл¤ють ћ.≤вченко, ¬. ѕ≥дмогильний, ћ. ’вильовий, √.  осинка, ќ. ƒосв≥тн≥й та ≥н. Ќезаперечною ≥ характерною ознакою њхн≥х художн≥х твор≥в ¬. Ћевенко називаЇ, з одного боку, багатство ≥ св≥ж≥сть спостережень, ур≥зноман≥тненн¤ тематики та певне послабленн¤ л≥тературноњ техн≥ки - з другого. —воЇю фантастичною манерою, своЇр≥дним викладом матер≥алу творч≥сть ћ. ’вильового, вважаЇ критик, р≥зко в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д творчост≥ найзд≥бн≥ших пов≥ст¤р≥в ћ. ≤вченка, ¬. ѕ≥дмогильного ≥ Ѕ. јнтоненка-ƒави-довича. "…ого талант, без сумн≥ву, значний, композиц≥¤ його твор≥в, однак, дивна, стиль затемнений незрозум≥лими, незвичайними ≥ неважливими картинами... …ого переваги у витончених анал≥зах заплутаних психолог≥чних переживань, в ум≥нн≥ спостер≥гати ≥ в≥дображати типове в люд¤х, вимальовувати образи з допомогою незначних факт≥в, дек≥лькох сл≥в д≥йових ос≥б" [18, с. 255].

„ималу увагу творчост≥ ћ. ’вильового прид≥л¤ла н≥мецькомовна газета "Prager Presse", ¤ка виходила також у ѕраз≥ ≥ друкувала на своњх стор≥нках украњнознавч≥ статт≥. ќдна з таких зам≥ток, пом≥щена в номер≥ в≥д 28 с≥чн¤ 1928 р., ≥нформувала читач≥в про ¬≥льну академ≥ю пролетарськоњ л≥тератури (¬јѕЋ≤“≈), ≥н≥ц≥атором та ≥дейним натхненником ¤коњ був, ¤к в≥домо, ћ. ’вильовий. Ќа думку автора статт≥ (п≥дписаноњ криптон≥мом m.h.), ц¤ група Ї одн≥Їю з найц≥кав≥ших у сучасн≥й ”крањн≥, а њњ духовний л≥дер завоював соб≥ славу завд¤ки "боротьб≥ за ™вропу" [15, с. 7]. ” наступн≥й публ≥кац≥њ "Ќове украњнське письменство" [16] основна увага була прид≥лена творчому доробку ћ. ’вильового. «вертаючи увагу читача на художню силу ≥ бадьору, пориваючу тональн≥сть б≥льшост≥ твор≥в письменника, автор статт≥ робить влучне пор≥вн¤нн¤: "’вильовий в≥дкриваЇтьс¤ тут з ≥сторичноњ точки зору ¤к орган≥чна ланка ланцюга в розвитку украњнськоњ л≥тератури 20-х рок≥в.  им був ќлесь у 1906 - 1914 роках, “ичина - в 1917 роц≥, тим Ї ≥ ’вильовий в роки громад¤нськоњ в≥йни ≥ б≥льшовицького п≥дйому. ќлесь був поетом перех≥дного пер≥оду, “ичина - сп≥вцем нац≥онального визволенн¤ ≥ п≥днесенн¤, ’вильовий Ї романтиком соц≥альноњ революц≥њ, руйнуванн¤, безмежного бушуванн¤ зв≥льненоњ в≥д кайдан≥в стих≥њ" [16, с. 7].

”продовж 30-х рок≥в творч≥сть письменника висв≥тлювалас¤ н≥мецькою мовою у досл≥дженн¤х ќ. Ѕургардта, Ћ. Ѕ≥лецького, ≤. ћ≥рчука, ƒ. Ќиколишина, √. Ўпехта, ј.Ўм≥дта та ≥н.

ќдна ≥з стор≥нок контактних зв'¤зк≥в ћ. ’вильового з н≥мецькою л≥тературою пов'¤зана, власне, з його поњздкою у Ќ≥меччину й јвстр≥ю, ¤ка тривала з грудн¤ 1927 по березень 1928 року. ѕеребуваючи на л≥куванн≥, в≥н активно знайомивс¤ з дос¤гненн¤ми Ївропейськоњ культури, працював у план≥ попул¤ризац≥њ украњнськоњ л≥тератури за межами ”крањни. ≤з лист≥в з Ѕерл≥на ≥ ¬≥дн¤ до ј. Ћюбченка видно, що н≥мецька культура справила на письменника надзвичайне враженн¤: "ѕодивитись Ї що. ÷е св≥дчить хоч би той же Ѕерл≥н, що в ньому ¤ живу уже к≥лька дн≥в", - писав в≥н ј. Ћюбченку 16 грудн¤ 1927 року [11, с. 882]. ” наступн≥й кореспонденц≥њ ћ.’вильовий рекомендуЇ йому, ¤к ≥ вс≥м "вапл≥т¤нам", в≥дв≥дати ™вропу, при цьому наголошуЇ, що "в Ќ≥меччину обов'¤зково треба зав≥тати", а дал≥ вже ≤тал≥¤, ‘ранц≥¤... ¬ одному з лист≥в ≥з столиц≥ јвстр≥њ в≥д 2 березн¤ 1928 року ћ. ’вильовий ц≥кавитьс¤ у свого адресата: "як справа з перекладами на н≥мецьку мову? «а вс¤ку ц≥ну ми мусимо вивести нашу л≥тературу на широку Ївропейську арену. —ловом, треба мужатись - наше "вперед≥" [11, с. 884].

’оча перебуванн¤ ћ. ’вильового у ¬≥дн≥ (адреса: Wien XIX, Hochschulstrasse 27) мало за мету пол≥пшенн¤ стану його здоров'¤, в≥н максимально використовуЇ свою подорож дл¤ налагодженн¤ нових знайомств, зустр≥чей, дл¤ читанн¤ р≥зних ем≥грантських видань тощо. ƒо реч≥, перекладачем письменника в австр≥йськ≥й столиц≥ був –оман –оздольський, тод≥шн≥й студент ¬≥денського ун≥верситету.

” середин≥ березн¤ 1928 року ћ. ’вильовий повернувс¤ на Ѕатьк≥вщину. ¬нутр≥шньо його ще б≥льше проймала ≥де¤ "психолог≥чноњ" ™вропи, ≥деал громад¤нськоњ людини, що формувалас¤ ≥ ускладнювалас¤ прот¤гом стол≥ть. ѕисьменник мислив соб≥ цей тип людини, витворений «аходом, в ≥нтелектуальн≥й динам≥ц≥. ” лист≥ до ћ. «ерова в 1925 роц≥ в≥н так розтлумачував його сутн≥сть: "÷е Ївропейський ≥нтелект в кращому розум≥нн≥ цього слова. ÷е - коли хочете - знайомий вам чорнокнижник ≥з ¬юртемберга, що показав нам гранд≥озну цив≥л≥зац≥ю й одкрив перед нами безмежн≥ перспективи. ÷е - доктор ‘ауст, коли розум≥ти його ¤к допитливий людський дух. ≤ зовс≥м даремно ховаЇ його Ўпенглер: в≥н ховаЇ не ‘ауста, а "трет≥й стан". ‘ауст безсмертний, коли живуть сильн≥ здоров≥ люди. - ќт що ¤ розум≥в п≥д психолог≥чною ™вропою" [11, с. 860].

 р≥м уже згаданих переклад≥в ≈. ¬еллер (1931), два твори ћ. ’вильового ув≥йшли до н≥мецькомовноњ зб≥рки украњнських новел "Die Scholle'' ћ. ћ≥рчук [17]. ” добр≥й ≥нтерпретац≥њ подан≥ тут твори "≈лег≥¤" (с. 246-258) ≥ "ћати" (с. 224-245). ќстанн≥й був видрукований ≥ в 1946 р. у видавництв≥ "”крањнське слово", ¤ке д≥¤ло в таборовому поселенн≥ украњнц≥в в –еіенсбурз≥ п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. ѕерекладач цей же, а н≥мецькомовний текст твору нам нев≥домий, оск≥льки авторов≥ цього досл≥дженн¤ не вдалос¤ ви¤вити його в жодн≥й ≥з баварських б≥бл≥отек, у тому числ≥ в арх≥вах ≥ в книгозб≥рн¤х –еіенсбурга.  оментар≥ тут зайв≥, бо зникненн¤ з книжкових полиць цих ≥ багатьох ≥нших видань такого типу не було випадковим ¤вищем, а ц≥леспр¤мованою акц≥Їю м≥жнародноњ комун≥стичноњ пол≥тики.

” 50-70-х роках до творчост≥ ћиколи ’вильового неодноразово зверталас¤ активна попул¤ризаторка украњнськоњ л≥тератури в н≥мецькомовному св≥т≥ ј.-√.√орбач, њњ антолог≥њ [12; ≤«], до ¤ких ув≥йшли ≥ твори ’вильового ( "я (–омантика)", "—ин≥й листопад", "—олонський яр" та ≥н.), ≥ сьогодн≥ Ї одним з найбагатших джерел дл¤ ознайомленн¤ чужомовного читача з нашим письменством.

” контекст≥ взаЇмод≥њ творчост≥ ћ. ’вильового з н≥мецькомовною л≥тературою варто увиразнити типолог≥чну паралель м≥ж "—анатор≥йною зоною" украњнського письменника ≥ ц≥лою низкою под≥бних за тематикою ≥ проблематикою художн≥х твор≥в у зах≥дноЇвропейськ≥й л≥тератур≥, н≥мецьк≥й зокрема. …детьс¤ про тематичну спор≥днен≥сть "—анатор≥йноњ зони" ’вильового ≥ роман≥в "«амок" та "ѕроцес" ‘. афки. ћайже одночасна по¤ва таких твор≥в Ї св≥дченн¤м того, що за в≥дсутност≥ пр¤мих чи опосередкованих контакт≥в у двох ≥ б≥льше нац≥ональних л≥тературах можуть бути сп≥льн≥ форми ≥ методи зображенн¤ сусп≥льства. ” даному випадку прообразом сусп≥льства Ї санатор≥йна зона (замок), в будн¤х ¤коњ ≥нтерпретуютьс¤ важлив≥ проблеми щоденного сп≥вжитт¤ людей.

ўе б≥льш нагл¤дною у цьому аспект≥ Ї типолог≥чна паралель м≥ж "—анатор≥йною зоною" ћ. ’вильового та "„ар≥вною горою" “. ћанна. ЌемаЇ п≥дстав говорити про взаЇмовплив автор≥в, бо обидва твори майже одночасно побачили св≥т: перший - на початку 1924 року, роман н≥мецького письменника - наприк≥нц≥ цього ж року. як не дивно, але у кожному ≥з твор≥в под≥њ розгортаютьс¤ в санатор≥њ, у в≥дгороджен≥й в≥д св≥ту "санатор≥йн≥й зон≥", в ¤к≥й постаЇ ц≥ла галере¤ зайвих, надломлених житт¤м людей [1]. “ут зображено власний, у соб≥ замкнутий св≥т, вс¤ атмосфера ¤кого хвороблива, а його мешканц≥ усв≥домлюють свою приречен≥сть ≥ несум≥сн≥сть з тогочасною добою. "...ћене мучаЇ не ст≥льки м≥щанська навала, ск≥льки св≥дом≥сть того, що ≥ ¤ зайвий, ≥ шк≥дливий чолов≥к. –ан≥ш, в ≥нш≥ стол≥тт¤, були зайв≥ люди, а тепер ц≥ зайв≥ люди не т≥льки зайв≥, але й шк≥длив≥", - доводить јнарх своњй опонентц≥  атр≥ в "—анатор≥йн≥й зон≥" ћ. ’вильового.

ѕочутт¤ в≥дчуженост≥ у сусп≥льств≥ притаманне також ≥ голландцев≥ ѕеперкорну з "„ар≥вноњ гори". ¬оно асоц≥юЇтьс¤ в нього з в≥дчуттт¤м наближенн¤ смерт≥. —в≥т, у ¤кому живуть героњ цього роману, робить њх убивц¤ми, прикладом чого Ї образ ƒав≥да. ƒек≥лька дн≥в п≥др¤д в≥н користуЇтьс¤ в горах своЇр≥дною владою, чин¤чи цим самим оп≥р певним ¤вищам сусп≥льного житт¤. ќднак це триваЇ не довго - доти, поки в≥н не усв≥домить непотр≥бн≥сть цього протисто¤нн¤.

як ≥ в романах “. ћанна та ‘.  афки, так ≥ в пов≥ст≥ ћ. ’вильового дл¤ багатьох героњв, нездатних щось зм≥нити у своњй епос≥, Їдиним виходом ≥з ситуац≥њ стаЇ самогубство. ј тому у творах дом≥нуЇ усв≥домленн¤ житт¤ ¤к оч≥куванн¤ смерт≥. ÷ей мотив, що до нього зверталис¤ письменники р≥зних народ≥в, був ¤вищем нетрадиц≥йним у тогочасн≥й св≥тов≥й л≥тератур≥, хоча його елементи трапл¤ютьс¤ також у творчост≥ √ермана Ѕанга, у його роман≥ " орабл≥, що проход¤ть вноч≥", або ж у фрагментарних "«аписках одного пана в санатор≥њ", ≥ в роман≥ "—теповий вовк" √ермана √ессе. јле у творах ћ. ’вильового ≥ “. ћанна цей мотив маЇ дещо ≥нше ≥ значно глибше значенн¤, н≥ж у згаданих письменник≥в.

“иполог≥чна паралель св≥дчить про пошук нових, нетрадиц≥йних форм художнього осмисленн¤ д≥йсност≥ не лише в передових зах≥дноЇвропейських л≥тературах, а й в украњнськ≥й, ¤ка цим самим ставила себе в контекст творчого житт¤ "психолог≥чноњ" ™вропи. Ќе йдетьс¤ ≥ про культурний еп≥гон≥зм у творчост≥ ћ. ’вильового, швидше про серйозне прочитанн¤ ‘. Ќ≥цше, ќ. Ўпенглера тощо.

ќтже, художн≥ здобутки ћ. ’вильового переконливо в≥добразили прагненн¤ украњнськоњ ел≥ти 1910-1930-х рок≥в "Ївропењзувати" нац≥ональну культуру, оновити њњ. ÷¤ ≥де¤ знайшла своЇ вт≥ленн¤ у творчост≥ й д≥¤льност≥ багатьох пол≥тик≥в, культурних д≥¤ч≥в, митц≥в ≥ передовс≥м письменник≥в. ќр≥Їнтац≥¤ на ™вропу мислилас¤ не ¤к пол≥тичне протисто¤нн¤ рос≥йськ≥й культур≥; цей рух мав на мет≥ формувати повноц≥нну украњнську л≥тературу на грунт≥ загальнолюдських художн≥х надбань, античноњ та Ївропейськоњ класики зокрема. ѕроти пров≥нц≥йност≥ украњнськоњ л≥тератури у св≥й час р≥зко виступали ѕ.  ул≥ш, ≤. ‘ранко, ћ.ƒрагоманов, ћ. ¬ороний та ≥н., а в перших дес¤тир≥чч¤х XX, зокрема й ћикола ’вильовий.

Ћ≥тература

јгеЇва ¬. "«айв≥ люди" у проз≥ ћ. ’вильового // —лово ≥ час. 1990. є10.

Ѕ≥лецький ќ. ѕро нашу прозу взагал≥ ≥ про нашу прозу 1925 року // „ервоний шл¤х. 1926. є3.

«имомр¤ ћ., Ћопушанський я. —падщина ћиколи ’вильового та њњ м≥сце у контекст≥ взаЇмод≥њ украњнськоњ ≥ н≥мецькоњ л≥тератур // ¬икористанн¤ спадщини забутих ≥ повернутих д≥¤ч≥в науки та культури в навчальному процес≥ педагог≥чного вузу та школи (тези республ≥канськоњ м≥жвуз≥вськоњ науково- практичноњ конференц≥њ: м. –≥вне, 29-31 травн¤ 1991р.). –≥вне, 1991.

 овал≥в ё. Ћ≥тературна дискус≥¤ 1925-1928 рр.  ., 1990.

 остюк √. ћикола ’вильовий: ∆итт¤, доба, творч≥сть // ћикола ’вильовий. “вори в 5 т. “. 1. Ќью-…орк - Ѕалт≥мор - “оронто, 1978.

Ћук'¤нова ¬. « ≥стор≥њ рад¤нсько-н≥мецьких л≥тературних взаЇмин (Ќа матер≥ал≥ украњнськоњ рад¤нськоњ л≥тератури 20-30-х рок≥в).  ., 1977.

’вильовий ћ. јпологети писаризму (ƒо проблеми культурноњ революц≥њ) // ’вильовий ћ. “вори: ” 2-х т.-  ., 1990. “. 2.

’вильовий ћ. ƒумки проти теч≥њ: ѕамфлети. X., 1926.

’вильовий ћ.  амо гр¤деши // ’вильовий ћ. “вори: ” 2-х т.  ., 1990. “. 2.

’вильовий ћ. —ин≥ етюди: Ќовели, опов≥данн¤, етюди.  ., 1989.

’вильовий ћ. “вори: ” 2-х т.  ., 1990. “. 2.

Blauer N. Ukrainische Erzahler unseres Jahrhunderts. - Ubertragen und herausgegeben von A.-H. Horbatsch. Heidelberg, 1959.

Ein Brunnen fur Durstige und andere ukrainische Erzahlungen. Auswahl und Ubertragung von A.-H. Horbatsch. Tubingen u. Basel, 1970.

Gesamtverzeichnis des deutschsprachigen Schrifttums: 1910-1965. Bd. 23. Munchen, 1976.

Neue ukrainische Literatur // Prager Presse. 28 с≥чн¤ 1928. є 28.

Prager Presse. ≤ лютого 1928. є32.

Die Scholle. Ukrainische Novellen. Ubertragen von Maria Mirtschuk. Leipzig, 1942. (÷е виданн¤ стало б≥бл≥ограф≥чною р≥дк≥стю, бо нав≥ть у Ќ≥меччин≥ воно доступне вузькому колу читач≥в у поодиноких громадських чи приватних б≥бл≥отеках)

Slavische Rundschau. Prag, 1932. 3. Jahrgang. Nr. 3.



Ќа головну



Hosted by uCoz