–ецепц≥¤ роману ≈.«ол¤ з позиц≥й соц≥ал≥стичноњ ≥деолог≥њ - один з ракурс≥в його сприйманн¤ членами та орган≥заторами роб≥тничого руху, теоретиками ≥ пропагандистами соц≥ал≥зму / комун≥зму. ¬она зароджувалас¤ ще до публ≥кац≥њ твору, бо сам автор, говор¤чи про св≥й задум ≥ п≥дготовку до написанн¤ роману з житт¤ роб≥тник≥в, вдававс¤ до словосполученн¤ "м≥й соц≥ал≥стичний роман", зустр≥чавс¤ з кер≥вниками ≤нтернац≥оналу. ” систем≥ персонаж≥в роману "∆ерм≥наль" хоча не на першому план≥, Ї постать соц≥ал≥стичного функц≥онера ѕлюшара. ѕро нього б≥льше говор¤ть (–асснер та ≈тьЇн), н≥ж з ним безпосередньо контактують, взаЇмод≥ють на р≥вн≥ фабули. “ому ц≥лком законом≥рно, що вже у фаз≥ "передрецепц≥њ" неопубл≥кованого твору в листуванн≥ ≈.«ол¤ ≥ в прес≥ спорадично виникали соц≥ал≥стичн≥ мотиви. –озмови, дискус≥њ на цю тему актив≥зувалис¤ в пер≥од активноњ, зац≥кавленоњ газетно-журнальноњ рецепц≥њ у ‘ранц≥њ та в ≥нших крањнах ™вропи, в т≥м числ≥ й ”крањн≥. ” трет≥й фаз≥ рецепц≥њ вже опубл≥кованого твору, ¤ким зац≥кавилис¤ видавц≥ ≥ д≥¤ч≥ соц≥ал≥стичного руху [див.: 7, с. 167-177], починаЇтьс¤ л≥тературно-критична рецепц≥¤, що поступово переростала в ≥сторико-л≥тературну та соц≥олог≥чну ≥нтерпретац≥ю. ¬≥дгомоном њњ Ї, зокрема, ‘ранкове запереченн¤ думки, що варт≥сть роману «ол¤ "∆ерм≥наль" пов'¤зана з утвердженн¤м соц≥ал≥стичноњ ≥деолог≥њ. “ака л≥тературно-критична позиц≥¤ ≤.‘ранка щодо ≥дейного зм≥сту цього твору зумовлена зм≥ною його ставленн¤ до соц≥ал-демократичного руху в ™вроп≥ ≥ перспектив побудови соц≥ал≥зму. ѕ≥сл¤ 1896 року до к≥нц¤ житт¤ в≥н гостро критикував доктрину .ћаркса ≥ ‘.≈нгельса [див. докладн≥ше: 2, с. 44-63; с. 58, с. 131-134, с. 140-148, с. 157-175].
“ворч≥сть ≈.«ол¤ ≥, зокрема, його романи "∆ерм≥наль" ≥ "√рош≥" з позиц≥й соц≥ал≥стичноњ ≥деолог≥њ розгл¤дали ѕоль Ћафарг у ‘ранц≥њ, ‘ранц ћер≥нг - вуЌ≥меччин≥, ёл≥й ћархлевський - у ѕольщ≥, √еорг≥й ѕлеханов - у –ос≥њ. ¬они ≥ заклали основи "марксистськоњ критики", вериф≥куючи ф≥лософсько-економ≥чну теор≥ю .ћаркса анал≥зом л≥тературних ¤вищ. ” л≥тературн≥й критиц≥ на марксистських засадах визначальними ≥ конструктивними були так≥ концепти: "Ћ≥тература - елемент ≥деолог≥чноњ надбудови щодо економ≥чного базису"; "письменник - виразник одного з сусп≥льних клас≥в"; "джерело розвитку ≥сторико-л≥тературного процесу - класова боротьба".
ѕ.Ћафарг, автор прац≥ "≈коном≥чний детерм≥н≥зм арла ћаркса", активно виступав ¤к публ≥цист, л≥тературний критик. ¬≥н був ≥ сп≥вредактором газети "Le Socialiste", друкувавс¤ також у н≥мецькому часопис≥ "Die Neue Zeit". —аме на його стор≥нках була опубл≥кована 1871 року велика статт¤ "√рош≥" «ол¤". јвтор спочатку робив обширний екскурс в ≥стор≥ю французького роману, назвавши першу частину статт≥ "„им ≥стор≥¤ роману завд¤чуЇ «ол¤?". ” друг≥й частин≥ - докладно анал≥зував життЇву основу, фабулу та пров≥дн≥ образи-персонаж≥ найнов≥шого на той час твору з епопењ "–угон-ћаккари". ћатер≥ал≥стична концепц≥¤ Ћафарга не в≥дходила в≥д позитив≥стського детерм≥н≥зму. ѕро спос≥б його критичних розм≥рковувань даЇ у¤вленн¤ такий уривок: "Ќайповерхов≥ше спогл¤данн¤, що не в змоз≥ охопити зв'¤зок причин ≥ насл≥дк≥в, безпосередньоњ д≥њ ≥ њњ к≥нцевого результату, - ось в≥н, тр≥умф "реал≥ст≥в", найвищий злет њхнього психолог≥зму - це банальний анал≥з власного вельми нец≥кавого ≥ недоумкуватого "¤". ¬се, чого њм бракуЇ, вони намагаютьс¤ надолужити за рахунок мови; вс¤ њхн¤ майстерн≥сть пол¤гаЇ в тому, що мова њхн≥х твор≥в надзвичайно ман≥рна, заплутана, вона спантеличуЇ читача" [3, с. 195]. Ћафарг, ≥рон≥зуючи над "реал≥стами", вид≥л¤в з-пом≥ж них ≈.«ол¤, ¤кий, мовл¤в, "зробив зусилл¤ покласти край такому чарод≥йству" ≥ вмотивувати д≥њ персонаж≥в "певними причинами". ритик врешт≥ з≥йшов на проблеми спадковост≥, заговорив про надм≥рн≥ описи ≥ хвалив «ол¤ за те, що тому "вистачило см≥ливост≥ вз¤тис¤ за велик≥ соц≥альн≥ ¤вища ≥ под≥њ сучасного житт¤", показати "вплив економ≥чних орган≥зм≥в на сусп≥льство" [3, с. 210]. Ќа жаль, зазначав Ћафарг, цей "см≥ливий задум" неповно зд≥йснюЇтьс¤, бо «ол¤ живе в≥дособлено в≥д народу, т≥льки нањздами буваЇ в його гущ≥ ¤к репортер. ѕ.Ћафарг задав той критер≥й, ¤кий невдовз≥ стане каноном соц≥олог≥чноњ критики: письменник, мовл¤в, не знаЇ житт¤, бо не живе серед народу, не ос¤гаЇ смислу ¤вищ, ¤к≥ в≥н описуЇ, бо не волод≥Ї марксистським методом. ѕроте в≥н «ол¤ все-таки вид≥л¤Ї за принципом, зг≥дно з ¤ким ‘.≈нгельс 1888 року оц≥нював Ѕальзака. Ќад≥лений великим талантом опов≥дача, - характеризуЇ Ћафарг ≈м≥л¤ «ол¤, - в≥н ховаЇ банальн≥сть своњх спостережень за романтично змальованими картинами, що вони зац≥кавлюють ≥ захоплюють читача, але не перенос¤ть його на м≥сце под≥њ ≥ не дають йому ч≥ткого у¤вленн¤ про нењ" (п≥дкр. наше. - –.Ѕ.) [3, с. 216].
ќт≥ характерн≥ "але", "на жаль", що висловлювалис¤ з позиц≥њ всезнаючого судд≥, ¤кий волод≥Ї ≥стиною, стане "загальним м≥сцем" (топосом) у молодих критик≥в, ¤к≥ виступали в≥д ≥мен≥ ≥деолог≥њ передового класу - "пролетар≥ату". ѕоки що вид≥л¤Ї з-пом≥ж ≥нших ≈м≥л¤ «ол¤ ¤к автора роман≥в про стражданн¤ роб≥тник≥в ("ѕастка", "∆ерм≥наль") ≥ викривача др≥бноњ буржуаз≥њ саме "за см≥лив≥ задуми". ¬≥н писав: "«ол¤ насправд≥ Ї г≥гантом у пор≥вн¤нн≥ з п≥гме¤ми, ¤к≥ його оточують. "√рош≥" - останн≥й ≥, мабуть, найб≥льш значимий з його роман≥в, у ¤кому ¤скраво вир≥зн¤ютьс¤ вс≥ позитивн≥ ¤кост≥ ≥ вс≥ вади письменника" [3, с. 220-221]. јнал≥з Ћафаргом цього роману - це по сут≥ докладний переказ зображених б≥ржових под≥й ≥ коментар до вчинк≥в та погл¤д≥в центральних ≥ марг≥нальних постатей. ќц≥нн≥ судженн¤ в статт≥ з'¤вл¤ютьс¤ зр≥дка ≥ то надто стисл≥: "”с≥ без вин¤тку героњ «ол¤ сповнен≥ житт¤ ≥ руху". "√рош≥" - вправно побудований роман" [3, с. 237]. "Ќа стор≥нках роман≥в «ол¤ н≥коли не зустр≥неш ≥рон≥њ або глузуванн¤" [3, с. 239].
Ћафарг прид≥л¤в багато уваги образов≥ "переконаного соц≥ал≥ста", вихованого на "могутн≥й теор≥њ арла ћаркса", ≥ започаткував поширений згодом прийом критики за принципами "соц≥ал≥стичного реал≥зму": критик проблематизував створене автором ≥ м≥ркував (=рекомендував), ¤к було б краще чи доц≥льн≥ше писати роман. "“о ж доречно було б припустити, що в≥н (посл≥довник ћаркса. - –.Ѕ.) ірунтовно вивчив ф≥нансовий св≥т ≥ кап≥тал≥стичну економ≥ку, що в≥н п≥знав закони розвитку сусп≥льства ≥ усв≥домив необх≥дн≥сть перебудови цього сусп≥льства [Е] јле зам≥сть глибоких думок ми чуЇмо в≥д них порожню балаканину" [3, с. 242]. Ћафарг р¤сно цитував роман, переказував зм≥ст, ц≥л≥ розд≥ли, часом попереджуючи читач≥в про неповноту свого анал≥зу. "я опускаю ц≥лу низку ц≥кавих образ≥в, - зауважував у таких м≥сц¤х, - бо мен≥ бракуЇ можливост≥ простежити розгортанн¤ роману стор≥нка за стор≥нкою ≥ проанал≥зувати його" [3, с. 237]. як насл≥док, Ћафарг пропонуЇ вбивчий присуд: "ќбраз "соц≥ал≥ста" —≥г≥змунда Ѕуша псуЇ роман «ол¤, бо в≥н Ї виплодом туманноњ фантаз≥њ автора. “акий тв≥р, ¤к "√рош≥", що так високо п≥д≥ймаЇтьс¤ над р≥внем звичайного роману, бо заз≥хаЇ на в≥дображенн¤ ≥ анал≥з соц≥альних ¤вищ, мусив би нести в соб≥ певну концепц≥ю побудови сусп≥льства. ј цього у роман≥ немаЇ" [3, с. 246].
—татт¤ ѕ.Ћафарга з'¤вилас¤, до реч≥, того самого року, що й "¬лада земл≥ в сучасному роман≥" ≤.‘ранка (1891). ќбидв≥ статт≥ мають велик≥ ретроспективн≥ частини, ¤к≥ твор¤ть ≥сторико-л≥тературний контекст - оц≥нну шкалу дл¤ визначенн¤ своЇр≥дност≥ одного твору, назва ¤кого входить у заголовок статт≥. ≤ в одн≥й, ≥ в друг≥й дом≥нуЇ соц≥олог≥чний вид анал≥зу. ѓх спор≥днюЇ категоричн≥сть суджень, але радикально в≥др≥зн¤Ї питома вага оц≥нок естетичного характеру ≥ особливо - сп≥вв≥дношенн¤ класових ≥ загальнолюдських критер≥њв, зокрема, ставленн¤ до соц≥ал≥зму. ƒо ц≥Їњ ≥деолог≥њ та ≥деалу в ≤.‘ранка стр≥мко наростало негативне ставленн¤, ¤ке с¤гнуло п≥ку 1903 року й однозначно в≥дбилос¤ в оц≥нц≥ роману "∆ерм≥наль" 1904 року. Ќатом≥сть п≥Їтизм до соц≥ал≥зму / комун≥зму ¤к ≥деалу надихав л≥тературну критику ≥ ‘.ћер≥нга, ≥ √.ѕлеханова, ≥ багатьох критик≥в ≥з середовища Ївропейських соц≥ал-демократ≥в, рос≥йських "пролеткут≥вц≥в"-б≥льшовик≥в.
—оц≥олог≥чна критика ви¤вила свою деструктивну сутн≥сть в –ос≥њ ≥ в ”крањн≥ - там, де культурну пол≥тику проводила пан≥вна парт≥¤, що узурпувала державну владу. —ьогодн≥ насл≥дки такого кер≥вництва добре в≥дом≥. јле ми в контекст≥ ≥стор≥њ л≥тературноњ рецепц≥њ все-таки зупинимось на одному еп≥зод≥, з ¤кого дуже добре видно, ¤к загальноестетична доктрина, що безпосередньо висновуЇтьс¤ з спрощеноњ ф≥лософськоњ системи, тотально впливаЇ на л≥тературно-критичн≥ судженн¤ про вже апробован≥ ¤вища, устален≥ оц≥нки. …детьс¤ про ставленн¤ л≥тературознавства в ”крањн≥ 20-30-х рок≥в ’’ ст. до ‘ранковоњ рецепц≥њ спадщини ≈.«ол¤. ѕри цьому скористаЇмос¤ працею ѕ.’ристюка "≤.‘ранко про реал≥стичний стиль ≥ натурал≥зм ≈.«ол¤", в к≥нц≥ тексту ¤коњ стоњть дата - серпень 1930 р. р≥м лист≥в ≤.‘ранка до ќлени ѕч≥лки, ј. римського ≥ ћ.√рушевського, ѕ.’ристюк згадуЇ, цитуЇ ≥ коментуЇ й ≥нш≥ листи та л≥тературно-критичн≥ публ≥кац≥њ, за ¤кими легко реконструювати ‘ранкову рецепц≥ю творчост≥ ≈.«ол¤ за житт¤ цього французького письменника.
“екст ѕ.’ристюка за обс¤гом ≥ структурою сум≥рний з текстом ≤.‘ранка 1898 року: вони довол≥ простор≥ (33 стор≥нки у ‘ранка, 29 - у ’ристюка). Ќ≥ перший, н≥ другий автори формально-граф≥чно своњх текст≥в не членували, однак њхн≥ статт≥ мають три лог≥чно-риторичн≥ частини. ” ’ристюка вступ б≥льший (3 стор.) ≥ синтезовано-узагальнюючий, висновок - менший (неповна стор≥нка) ≥ констатуючий. ¬ступна ≥ заключна частини статт≥ ’ристюка м≥ст¤ть кожна метатекстову ≥ рецептивну мотивац≥ю. ѕ.’ристюк, подавши ч≥тк≥ тези про сп≥льне ≥ в≥дм≥нне у спадщин≥ «ол¤ та ‘ранка, по¤снив св≥й нам≥р - "Евизначити т≥ загальн≥ р¤мц≥, за ¤к≥ неспроможний був вийти ‘ранко вже ¤ко критик «ол¤" [6, с. 32]. ” п≥дсумку констатував: "—татт≥ ≤.‘ранка про ≈.«ол¤, ¤к ≥ загалом його висловлюванн¤ про л≥тературн≥ стил≥, ≥ дос≥ не втратили свого значенн¤ [ ] за майже ц≥лковитого браку у нас критичноњ л≥тератури про «ол¤Е" [6, с. 59]. јвтор також ч≥тко визначив њх практичне значенн¤: "—тануть вони у велик≥й пригод≥ [Е] слухачам нашоњ школи, що студ≥юють украњнську л≥тературу ≥ викладачам та науковим роб≥тникам, ¤к≥ досл≥джують розвиток сусп≥льноњ думки на ”крањн≥, ≥стор≥ю украњнськоњ л≥тератури й л≥тературноњ критики" [6].
¬ивченн¤ тексту статт≥ ѕ.’ристюка п≥дтверджуЇ, що вона справд≥ м≥стить великий ознайомлювально-≥нформац≥йний потенц≥ал. ” н≥й Ї цитати з ‘ранка обс¤гом по дек≥лька р¤дк≥в, по 2 стор≥нки, ≥ нав≥ть по 4 стор≥нки, скомпонован≥ за принципом колажа. ÷итован≥ ‘ранков≥ тексти перемежован≥ коментар¤ми -оц≥нними судженн¤ми позитивного (схвального), негативного (заперечного) ≥ в≥дносного (анал≥тичного) характеру. ќстанн≥ подаютьс¤ в текст≥ за допомогою таких сл≥в-маркер≥в: "але", "на жаль", "однако", "хоч", "себто", "правда", "розум≥Їтьс¤", "дарма" - протиставними сполучними словами, вставними конструкц≥¤ми, ¤к≥ виражають р≥зн≥ в≥дт≥нки модальност≥ висловлювань. “рапл¤ютьс¤ лексеми, словосполученн¤, що однозначно виражають категоричн≥сть суджень: "слушно", "маЇ рац≥ю", "не бачить", "не використовуЇ", "не викриваЇ", "помилково розум≥Ї", "дав хибне по¤сненн¤", "хибне тлумаченн¤", "уникав у ц≥ роки ≥сторичноњ, кл¤совоњ оц≥нки". ѕовний перел≥к оц≥нних кл≥ше, сп≥вв≥дношенн¤ таких ≥з позитивним ≥ негативним зм≥стом видають певну тенденц≥ю упор¤дника матер≥алу, анал≥тика ≥ прагматика.
ѕодаЇмо без коментар≥в розгорнут≥ судженн¤ ѕ.’ристюка, ¤кий ф≥ксуЇ типолог≥чн≥ в≥дпов≥дност≥, зб≥ги ≥ в≥дм≥нност≥ в позиц≥¤х «ол¤ ≥ ‘ранка. ƒл¤ увиразненн¤ подаЇмо њх за ’ристюком (окремо формули про сп≥льне ≥ в≥дм≥нне):
ѕрагненн¤ ѕ.’ристюка окреслити ≥ндив≥дуальне обличч¤ ≤.‘ранка, хоч ≥ торкаЇтьс¤ проблем стилю, але зводитьс¤ до ви¤вленн¤ "класового екв≥валенту". ” контекст≥ його статт≥ терм≥н "стиль" наповнюЇтьс¤ зм≥стом, що в≥дпов≥даЇ пон¤ттю "метод".
ќтотожненн¤ стилю з методом - ¤вище, ¤к в≥домо, характерне дл¤ естетики ≥ л≥тературознавства 20-30-х рок≥в ’’ ст. у колишньому —–—–. «≥ставленн¤ ‘ранка та «ол¤ в ’ристюка в≥дбуваЇтьс¤ за схемою: сп≥льне в двох митц≥в склалос¤ "п≥до впливом «ол¤" [6, c. 31], але в украњнського письменника все виходило виразн≥шим, кращим. ѕричина в тому, що ‘ранко "читав не лише Ўефле та Ћ¤нге, а й .ћаркса та ‘.≈нгельса ≥ брав безпосередню участь у роб≥тничому рухов≥ в √аличин≥, брав участь у виробленн≥ "ѕрограми соц≥¤л≥ст≥в польських ≥ украњнських —х≥дноњ √аличини" [6, c. 31]. ѕ.’ристюк схвалюЇ думки ≤.‘ранка за умов: а) коли вони в≥дпов≥дають безпосередньо тому, що вичитав у ћаркса ≥ ≈нгельса, або њх тлумачам (конкретно називаЇ √.ѕлеханова, ¬.‘р≥че, ‘.ћер≥нга). Ѕуквально ≥ текстуально: "«ол¤ дивитьс¤ на св≥т очима буржуа-м≥щанина, цебто очима др≥бного буржуа - ось те важливе, до чого д≥йшов ‘ранко ¤ко критик «ол¤. ÷е, однак, не перешкоджаЇ ‘ранков≥ бачити ≥сторичну поступов≥сть реал≥зму взагал≥ ≥ натурал≥зму «ол¤ зокрема. ” ц≥й таки статт≥ даЇ ‘ранко глибоку, дуже ≥нтересну характеристику реал≥стичного ≥ натурал≥стичного стилю в мистецтв≥ взагал≥, характеристику, що њњ окрем≥ моменти часом ц≥лком зб≥гаютьс¤ з висловлюванн¤ми таких знавц≥в мистецтва - марксист≥в, ¤к ѕлеханов, ‘р≥че й ≥нш≥" [6, c. 46]. Ќа доказ такоњ тези наведемо цитату з ‘ранка "¬лада земл≥ в сучасн≥й пов≥ст≥", ¤к ≥ в≥дпов≥дна цитата передувала такому висновку.
р≥м пр¤мих в≥дсилань до названих тлумач≥в марксизму, в ’ристюка Ї в≥дпов≥дност≥, так би мовити, типолог≥чн≥, породжен≥ мисленн¤м, парадигмою, заданою ѕ.Ћафаргом. ѕро це св≥дчить така опозиц≥¤ «ол¤-‘ранко: "ƒр≥бний буржуа «ол¤, - пише Ћафарг, - що сто¤в далеко в≥д пол≥тики, що не бачив ¤сних, реальних шл¤х≥в до перебудови кап≥тал≥стичного сусп≥льства, ц≥лком природньо наближавс¤ до "протоколюванн¤" д≥йсност≥ ≥ задовольн¤вс¤ отим, у певн≥й м≥р≥, соц≥¤льно-пасивним, спогл¤дальним в≥дображенн¤м д≥йсност≥. ƒл¤ ‘ранка ж у натурал≥зм≥ потр≥бна була певна межа" [6, c. 43].
ѕор≥вн¤ймо слушн≥ твердженн¤ ’ристюка: " оли попередн≥ статт≥ ‘ранка були зв'¤зан≥ власне з романом "«ападн¤", цебто з роб≥тничим питанн¤м, то тепер спин¤Ї свою увагу ‘ранко-радикал на твор≥ «ол¤ "La terre" ("«емл¤") - ≥з сел¤нського житт¤. ѕричина цього зрозум≥лаЕ" [6, c. 44]. Ќаведено також виразн≥ш≥ паралел≥ та акс≥олог≥чн≥ акценти: " олись, анал≥зуючи роман "«емл¤", - м≥ркуЇ ’ристюк, - в≥н правдиво бачив причину, грунт т≥Їњ "предилекц≥њ" в буржуазно-м≥щанськ≥й, себто в др≥бнобуржуазн≥й природ≥ св≥тогл¤ду «ол¤. ј тепер, перейшовши в≥д радикал≥в до лав буржуазних нац≥онал-демократ≥в, ‘ранко вдаЇтьс¤ до метаф≥зичноњ "мономан≥њ", ¤ка н≥би опанувала «ол¤ ≥ зробила його "натурою подекуди хоробливою". явище ц≥лком соц≥¤льне, кл¤сове, вважаЇ тут ‘ранко за насл≥док особистоњ вдач≥ письменника, його "доктринерства". ќтаке хибне тлумаченн¤ у ‘ранка, - п≥дсумовуЇ ’ристюк, - розум≥Їтьс¤, не випадковим. «ам≥нивши св≥й колишн≥й соц≥¤л≥зм на своЇр≥дне толстовство, захопившись у ц≥ роки теор≥Їю кл¤сового миру й утоп≥чною в≥рою в етичне вдосконаленн¤ людства, що Їдине мало довести до св≥тлоњ будучини, - ‘ранко взагал≥ часто уникав у ц≥ роки ≥сторичноњ, кл¤совоњ оц≥нки сусп≥льних ¤вищ ≥ обмежувавс¤ порожн≥ми, метаф≥зичними загальниками" [6, c. 57-58]. ’ристюков≥ висновки можуть видаватис¤ переконливими тому, хто не знаЇ семи грунтовних (великих, з≥ статистикою, з посиланн¤м на численн≥ джерела) статей ‘ранка, присв¤чених полем≥ц≥ не т≥льки з јдлером, аутським, а й з ћарксом та ≈нгельсом, з≥ своњми колишн≥ми вчител¤ми (ћ.ƒрагомановим) ≥ однодумц¤ми (ћ.ѕавликом). ÷их праць ѕ.’ристюк не згадуЇ. ≤ така ф≥гура умовчанн¤ дивуЇ тим б≥льше, що вс≥ критичн≥ полем≥чн≥ статт≥ друкувалис¤ в "∆итт≥ ≥ слов≥", в "ЋЌ¬". р≥м того, ‘ранкова св≥тогл¤дна переор≥Їнтац≥¤ в≥дбилас¤ безпосередньо в художн≥й творчост≥ (пов≥ст≥ "ќснови сусп≥льност≥", "ѕерехресн≥ стежки", "¬еликий шум", поетичн≥ зб≥рки "Semper tiro", "ћ≥й ≥змарагд", "« дн≥в журби", поез≥¤ час≥в ѕершоњ св≥товоњ в≥йни). ћайже вс≥ назван≥ художн≥ твори також були опубл≥кован≥ за житт¤ ≤.‘ранка, тому не могли бути нев≥домими критиков≥, що виступав в≥д ≥мен≥ марксизму ¤к "науковоњ системи". ѕоправл¤ючи "хиби" ‘ранка, марксист дивувавс¤: "јле що можна закинути на ц≥м м≥сц≥ юнаков≥ ‘ранков≥, коли й нин≥ ще, ≥ то нав≥ть у –ад¤нських республ≥ках, де нова л≥тературна критика розгорнулас¤ ¤к н≥де й н≥коли ще в ≥нших крањнах (п≥дкр. наше. - –.Ѕ.), ≥дуть у маси нав≥ть прим≥тивн≥ш≥ й хибн≥ш≥ думки, н≥ж ¤к≥ висловлював ‘ранко п'¤тдес¤т рок≥в тому" [6, c. 41]. јвтор цього тексту називав таких "прим≥тив≥ст≥в" (в –ос≥њ - ¬.—аводн≥к, на ”крањн≥ - ¬.ƒержавин).
÷ей еп≥зод з ≥стор≥њ за≥деолог≥зованого л≥тературознавства засв≥дчуЇ не фахову неспроможн≥сть ’ристюка ¤к особистост≥, а ≥люструЇ кор≥нн≥ вади методолог≥њ, ор≥Їнтованоњ на насл≥дуванн¤ певних вз≥рц≥в ≥ т. зв. простоту, дох≥длив≥сть до "простого народу".
«гадаЇмо широков≥дом≥ листи ‘.≈нгельса до ‘.ћер≥нга, .Ўм≥дта, ¬.Ѕорг≥уса, ћ.√аркнесс, ћ. аутськоњ та ≥н., в ¤ких в≥н застер≥гав в≥д спрощенн¤ д≥алектики економ≥чного базису ≥ надбудови, роз'¤снював своЇ розум≥нн¤ проблем реал≥зму ≥ т.д. ÷≥ листи тривалий час були в≥дом≥, кр≥м адресат≥в, вузькому колу актив≥ст≥в. —кладн≥ теоретичн≥ побудови теоретик≥в тод≥ були опубл≥кован≥ частково. ¬≥дкривалос¤ широке поле д≥¤льност≥ пропагандистам ≥ тлумачам, ¤к≥, ¤к правило, схематизували складн≥ проблеми. ƒо того ж пропагандисти дбають про емоц≥йн≥сть, афористичн≥сть, доступн≥сть слухачам, читачам, ¤к≥ т¤гнутьс¤ до новоњ дл¤ них ≥нформац≥њ. “ак в об≥гу з'¤вл¤ютьс¤ зручн≥ формули, ¤кими користуютьс¤ численн≥ насл≥дувач≥ ¤к готовими кл≥ше. ƒо них належали ≥ в≥дом≥ тези ‘.≈нгельса: "–еал≥зм передбачаЇ, кр≥м правдивост≥ деталей, правдиве в≥дтворенн¤ типових характер≥в у типових обставинах" (1888). "„им б≥льше прихован≥ погл¤ди автора, тим краще дл¤ твору мистецтва. –еал≥зм, про ¤кий ¤ говорю, може про¤витис¤ нав≥ть незалежно в≥д погл¤д≥в автора" (тод≥ ж). "ѕол≥тичний, правовий, ф≥лософський, рел≥г≥йний, л≥тературний, художн≥й ≥ т.д. розвиток ірунтуЇтьс¤ на економ≥чному розвитку" (1894). "≈коном≥чн≥ умови, хоч би ¤к сильно впливали на них ≥нш≥ - пол≥тичн≥ й ≥деолог≥чн≥ - Ї к≥нець к≥нцем все-таки вир≥шальнимиЕ" [4, c. 148; c. 166].
ѕ≥д впливом цих положень тривалий час точилис¤ дискус≥њ про творчий метод, стиль митц¤. ѕобутували нав≥ть в≥дпов≥дн≥ "модел≥", "канони" дл¤ роздум≥в про те, чи "завд¤ки", чи "всупереч" св≥тогл¤дов≥ виникаЇ варт≥сний художн≥й тв≥р? ≈нгельс залишив також ор≥Їнтир дл¤ "правильного" погл¤ду не т≥льки на "реал≥зм" взагал≥, а й на його творц≥в, теоретик≥в. …ого теза звучала так: "Ѕальзак, ¤кого ¤ вважаю значно б≥льшим майстром реал≥зму, н≥ж ус≥х «ол¤ минулого, сучасного й майбутнього, у "Ћюдськ≥й комед≥њ" даЇ нам надзвичайно ¤скраву реал≥стичну ≥стор≥ю французького "громад¤нства", особливо "паризького св≥ту" [4, c. 166]. ѕод≥бне кл≥ше виснував ≈нгельс також з творчост≥ Ѕальзака. Ќа його погл¤д, цей письменник п≥шов проти своњх власних класових симпат≥й ≥ пол≥тичних пересуд≥в", "бачив неминуч≥сть пад≥нн¤ своњх улюблених аристократ≥в ≥ описував њх ¤к людей , не вартих кращоњ дол≥", "бачив справжн≥х людей майбутнього там, де њх у той час т≥льки й можна було знайти", - в усьому тому вбачалась ≈нгельсов≥ одна "з найб≥льших перемог реал≥зму ≥ одна з найвеличн≥ших рис старого Ѕальзака" [4, c. 167]. ” цьому св≥тл≥ ставленн¤ ѕ.Ћафарга, а згодом ≥ ѕ.’ристюка до творчост≥ ≈.«ол¤ не Ї н≥ випадковим, н≥ ориг≥нальним. ÷е - вже "парадигма". “акими ж за витоками ≥ лог≥кою Ї закиди вс≥м реал≥стам ’≤’ ст. ≥ письменникам, ¤ких не приймав "пролетар≥ат" у ’’ ст., щодо "спогл¤дальност≥", "пасивност≥", небаченн¤ майбутнього".
“аким чином, один з вих≥дц≥в пролетар≥ату ≥ теоретик≥в соц≥ал≥зму, що звертавс¤ ≥ до л≥тератури, ≥ до л≥тературноњ критики, п≥д к≥нець ’≤’ стол≥тт¤ сформулював т≥ ≥дењ ≥ в так≥й форм≥, ¤к≥ були п≥дхоплен≥ посл≥довниками ≥ в≥рними учн¤ми в центральн≥й ≥ сх≥дн≥й ™вроп≥ ≥ канон≥зован≥ Ћен≥ним та його сподвижниками.
«асновник лен≥н≥зму, ¤к свого вар≥анту марксизму на новому етап≥, мав схильн≥сть ще до б≥льшоњ попул¤ризац≥њ ≥ компактноњ презентац≥њ б≥льшовицькоњ ≥деолог≥њ. « цього погл¤ду класичними дл¤ л≥тературознавства були свого часу його прац≥ "ѕарт≥йна орган≥зац≥¤ ≥ парт≥йна л≥тература" (1905) ≥ "ћатер≥ал≥зм та емп≥р≥окритицизм" (1909). ¬они заклали теоретичний фундамент - ф≥лософсько-≥деолог≥чну основу - соц≥ал≥стичного реал≥зму ≥ л≥тературноњ теор≥њ ¤к зброњ пролетар≥ату. Ћен≥нська знаменита настанова про те, що люди завжди були ≥ будуть дурними жертвами обману ≥ самообману, поки не навчатьс¤ за будь-¤кими об≥ц¤нками, теор≥¤ми в≥днаходити "класов≥ ≥нтереси", тривалий час формувала л≥тературну критику, зразок ¤коњ залишив ѕ.’ристюк.
” рецепц≥њ творчост≥ ≈.«ол¤ це була нова фаза найб≥дн≥ша зм≥стом ≥ формами. Ќедаремно французьк≥ досл≥дники подали статистику про тираж≥ твор≥в ≈.«ол¤ станом на 1908 р≥к ≥ новий етап досл≥дженн¤ проблеми розпочали з 1950 року. —оц≥ал≥стична призма не т≥льки спотворила перспективу рецепц≥њ «ол¤ в крањн≥ "реального соц≥ал≥зму", а й в дивний спос≥б заломила њњ на батьк≥вщин≥ того митц¤, ¤кий в естетичному горизонт≥ ≤.‘ранка був центральною постаттю. ÷≥каво, що саме на меж≥ 80-90-х р. ’≤’ ст., коли був створений один з найкращих твор≥в про роб≥тниче житт¤ в загальнолюдськ≥й перспектив≥, ‘.≈нгельс та ≤.‘ранко залишили протилежн≥ думки про ≈.«ол¤. ¬иразник пролетарськоњ ≥деолог≥њ - зневажливо вбивчу, а радикал, виразник сел¤нства, нав≥ть перейшовши на позиц≥њ нац≥онал-демократ≥њ, твердив: "∆ерм≥наль" належить не лише до найл≥пших пов≥стей «ол¤, але загалом до наймогутн≥ших твор≥в нов≥шоњ л≥тератури" [5, c. 333].
ћайже через сорок рок≥в п≥сл¤ передбачень ≤.‘ранка Ћуњ јрагон, французький марксист нового покол≥нн¤, виступаючи 29 вересн¤ 1946 року в ћедан≥, де щороку в≥дбуваЇтьс¤ паломництво друз≥в «ол¤, наголошував: "Ќ≥коли не можна було б говорити про ≈м≥л¤ «ол¤ ¤к належить, коли намагатис¤ розмежувати в ньому те, що становить його велич, ≥ те, що пов'¤зуЇ його з ≥стор≥Їю нашого народу [Е] Ев≥ддати належне «ол¤ не означаЇ в≥ддати належне лише його л≥тературн≥й творчост≥. “е, чого чекав «ол¤ - ≥ чекаЇ дос≥, це - засудженн¤ тих, хто засуджував його, тих, хто поглумивс¤ з чест≥ ‘ранц≥њ [Е].
Е’очуть чи не хочуть того вороги цього св≥тила, ус≥ його романи ос¤¤н≥ ореолом слави [Е]. ¬≥ддати належне «ол¤ означаЇ д≥стати науку з його житт¤ ≥ творчост≥, ос¤гнути приклад «ол¤, продовжити його справу - справу ‘ранц≥њ" [1, c. 150-152].
ќтже, д≥апазон рецепц≥њ ≈. «ол¤ м≥ж 1888 (саме тод≥ писав ‘.≈нгельс) ≥ 1946 роком, коли виступав Ћ.јрагон, розширивс¤ до протилежних полюс≥в. ѕошуки матер≥ал≥в про рецепц≥ю творчост≥ ≈. «ол¤ тривають.
Ћ≥тература
јрагон Ћ. «броЇю слова. ѕер. з франц. ., 1987.
√ром'¤к –. √ромад¤нськ≥сть ≥ профес≥онал≥зм (—оц≥альна в≥дпов≥дальн≥сть критики): Ћ≥т.-крит. нарис. ., 1986.
Ћафарг ѕ. ѕро естетику ≥ л≥тературну критику. «б≥рник. ., 1977.
ћаркс ., ≈нгельс ‘. ѕро мистецтво. ., 1978.
‘ранко ≤. ѕередмова [до роману ≈м≥л¤ «ол¤ "∆ерм≥наль"] // «≥бр. тв: ” 50 т. “. 35. —. 333. ., 1976-1986.
’ристюк ѕ. ≤ван ‘ранко про реал≥стичний стиль ≥ натурал≥зм ≈.«ол¤ // ≤ван ‘ранко про «ол¤. ’арк≥в, 1931.
Bloch Dano E. Madame Zola. Biographie. Paris, 1997.