” 20-30-х роках ’’ стол≥тт¤ украњнська драматург≥¤ розвивалас¤ у надзвичайно складн≥й боротьб≥ теч≥й, стил≥в, напр¤м≥в. ” пор≥вн¤нн≥ з ≥ншими родами л≥тератури - поез≥Їю чи прозою, украњнська нац≥ональна драма, ¤ка в к≥нц≥ 19 ≥ на почату 20 стол≥тт¤ через театр стала найактивн≥шим стимул¤тором нац≥онального в≥дродженн¤, втратила ірунт п≥д ногами - була перервана в≥ков≥чна традиц≥¤ нерозривного зв'¤зку з проблемами власного народу. «а умов б≥льшовицькоњ диктатури були перер≥зан≥ духовн≥ артер≥њ, через ¤к≥ доходила до митц¤ невичерпна енерг≥¤ народноњ стих≥њ. "Ѕо по справедливости на ”крањн≥ театр н≥коли не був т≥льки мистецтвом, але завжди був засобом громадськоњ акц≥њ, був нац≥ональною зброЇю в боротьб≥ з ворогами украњнськоњ культури ≥ народности" [1, с. 224].

ќсобливо в скрутному становищ≥ була комед≥ограф≥¤, бо люди см≥ютьс¤ т≥льки тод≥, коли, вир≥шивши своњ соц≥альн≥ чи побутов≥ проблеми, використовують см≥х, ¤к зас≥б сусп≥льного вдосконаленн¤. ј украњнц≥, втративши власну державу, опинилис¤ на краю пр≥рви, ≥ њм було не до см≥ху. Ќе сприймала сатиричного см≥ху ≥ совЇтська система. "Ќ≥чого ≥ говорити, що тепер - п≥сл¤ ∆овтн¤, коли держава стала "нашою", ц≥ прийоми абсолютно непридатн≥. ¬исм≥ювати ≥ тим "п≥дривати основи пролетарськоњ держави, знущатис¤ над першими, можливо, невпевненими ≥ "незграбними" кроками новоњ рад¤нськоњ сусп≥льност≥ ¤кнайменше нерозумно ≥ необачно" [2, с. 2-3], - п≥дкреслював ¬.Ѕлюм у статт≥ "ƒо питанн¤ про рад¤нську сатиру".

‘ункц≥¤ комед≥њ, особливо сатиричноњ та викривальноњ, надзвичайно важлива дл¤ оздоровленн¤ нац≥онального орган≥зму. јдже комед≥¤ засобами г≥пербол≥зац≥њ виводить на сцену узагальнен≥ нац≥ональн≥ типи, зосереджуючи увагу на њхн≥х вадах. "ќдним словом, ¤кщо включити в особливий круг т≥ д≥њ ≥ нахили, котр≥ внос¤ть збентеженн¤ в особисте ≥ сусп≥льне житт¤ ≥ карою за котр≥ Ї њх же власн≥ природн≥ насл≥дки, то поза ц≥Їю сферою хвилювань ≥ боротьби, в нейтральн≥й зон≥, де людина дл¤ людини стаЇ просто видовищем, залишаЇтьс¤ в≥дома мл¤в≥сть т≥ла, розуму ≥ характеру, котру сусп≥льство також хот≥ло би усунути, щоб д≥стати в≥д своњх член≥в можливо б≥льшу гнучк≥сть ≥ найвищу ступ≥нь сусп≥льност≥. ÷¤ мл¤в≥сть ≥ Ї ком≥чне, а см≥х - кара за нењ" [2. с. 21], - п≥дкреслював ј.Ѕергсон.

ќсновна сила комед≥њ у висм≥юванн≥ людських вад, але це не Ї самоц≥ллю комед≥йного жанру. „асто драматург-комед≥ограф порушуЇ складн≥ нац≥онально-пол≥тичн≥ проблеми з метою загострити на них увагу. "«агостренн¤ виступаЇ в комед≥њ засобом тип≥зац≥њ. “ому, ¤кщо ми говоримо про переб≥льшенн¤ в драматург≥њ, то п≥д цими словами розум≥Їмо так≥ специф≥чн≥, властив≥ комед≥њ засоби, котр≥ дозвол¤ють художнику в≥д≥брати найсуттЇв≥ш≥ риси в д≥йов≥й особ≥, ≥ сконцентруати њх, ви¤вити густо, загострено, не порушуючи, однак, "правдопод≥бност≥ в≥дчутт≥в" [9, с. 198], - зазначав ¬. ‘ролов.

 омед≥ограф≥¤ на початку ’’ стол≥тт¤ набула нових характерних ознак. ѕ≥д впливом соц≥альних катакл≥зм≥в комед≥њ стали б≥льш "серйозними" - траг≥чних елемент≥в у них стало б≥льше. ≤ це не суперечило природ≥ комед≥йного жанру. як зазначав ќ.ѕушк≥н, "висока комед≥¤ не ірунтуЇтьс¤ т≥льки на см≥ху, а на розвитку характер≥в, що нер≥дко характерне дл¤ трагед≥њ" [8, с. 213]. јле специф≥чною ознакою комед≥њ Ї те, що комед≥йн≥ характери не повинн≥ глибоко страждати, вони не можуть перебувати в жахливих конфл≥ктних ситуац≥¤х. Ѕо ≥накше комед≥¤ втратить мажорну тональн≥сть ≥ здатн≥сть викликати см≥х, що Ї необх≥дною умовою цього жанру. "¬ реал≥стичн≥й комед≥њ см≥х - судд¤, веселий, але суворий викривач.  омед≥¤ виставл¤Ї на всезагальний огл¤д недол≥ки людей, п≥ддаючи њх сатиричн≥й насм≥шц≥ спостережливого ≥ гострого розуму автора" [11, с. 3].

”крањнська комед≥ограф≥¤ у 20-30-х роках ’’ стол≥тт¤ розвивалас¤ надзвичайно мл¤во. ” драматург≥њ досить активно працювали ј.√оловко, я.ћамонтов, ё.яновський, ƒ.Ѕедзик, ј. острицин, ¬.ћинко, ≤.ƒн≥провський, ≤. очерга, я.√алан, ≤.ћикитенко, ќ. орн≥йчук, ћ. ул≥ш та ≥нш≥, а справжн≥ми комед≥¤ми, в ¤ких збереглас¤ комед≥йна атмосфера, можна назвати "–еспубл≥ку на колесах" якова ћамонтова, ¤кий дос¤г певних комед≥йних ефект≥в завд¤ки тому, що спаплюжив украњнський нац≥онально-визвольний рух, "99%" ярослава √алана, ¤кий витворив карикатурн≥ образи-характери галичан, та п'Їси "ƒ≥вчата нашоњ крањни" ≥ "—оло на флейт≥", в ¤ких ви¤вилас¤ неспроможн≥сть автора витворити комед≥ю з певним дозуванн¤м добра ≥ зла в б≥льшовицькому розум≥нн≥. —ерйозн≥ соц≥альн≥ проблеми, порушен≥ у цих творах, зруйнували комед≥йну атмосферу, розмили жанрову структуру, хоч ≤ван ћикитенко, безперечно, мав талант комед≥ографа.

 омед≥¤, особливо сатирична, Ї "сусп≥льним сан≥таром", здатним очищати нац≥ональний орган≥зм в≥д чужого накипу та людських вад; в украњнськ≥й драматург≥њ цю функц≥ю вз¤в на себе ћикола  ул≥ш, ¤кий працював у р≥зних жанрах, але його нац≥онально-пол≥тичн≥ комед≥њ сатиричного спр¤муванн¤ мали найб≥льший резонанс у 20-х роках ’’ стол≥тт¤ ≥ дос≥ залишаютьс¤ неперевершеним здобутком украњнськоњ культури.

—аме потворн≥, ком≥чн≥ ¤вища украњнськоњ сусп≥льност≥ хвилювали митц¤-патр≥ота, ¤кий ревно переживав за долю ”крањни. ≤ тому його см≥х - гротескний, викривальний, але разом з тим сумний, ов≥¤ний траг≥змом украњнськоњ дол≥, збурював украњнську сусп≥льн≥сть, змушував задумуватис¤ над складними нац≥онально-пол≥тичними проблемами.

√алерею узагальнених ≥ ч≥тко виражених нац≥ональних тип≥в ћикола  ул≥ш розпочав з образу обивател¤ московськоњ ≥мпер≥њ —ават≥¤ √уски у комед≥њ "ќтак загинув √уска" (1925). ѕереробивши п'Їсу "Ќа рыбной ловле", ¤ку в≥н написав ще до ≥мпер≥ал≥стичноњ в≥йни, драматург створив гротескну сатиру, спр¤мовану проти обивател≥в ≥мперськоњ –ос≥њ. "ƒл¤ сатиричноњ комед≥њ характерне гостре висм≥юванн¤. ѓњ ком≥зм деформуЇ звичайне, поширене, вирване з нормального стану речей ≥ надаЇ йому життЇво безглузду, а част≥ше всього абсурдноњ та гротескноњ форми, котра ≥ ви¤вл¤Ї порочну ком≥чну сутн≥сть. —ама лог≥ка ком≥чного ефекту умовна, однак, використовуючи њњ, сатирик викриваЇ в характерах нег≥дне ¤к життЇве ≥ тип≥чне, ¤к узагальнене ≥ загальнолюдське" [10, с. 10-11].

—ават≥й —авлович √уска ¤к палкий прихильник ≥мперськоњ –ос≥њ н≥¤к не м≥г змиритис¤ з б≥льшовицькими пор¤дками. ” збудженому стан≥ √уска говорить про так≥ реч≥, про ¤к≥ при б≥льшовиках нав≥ть не можна згадувати. Ѕ≥да його в тому, що в≥н не вм≥Ї контролювати своњ думки ≥ в≥дверто висловлюЇ св≥й протест проти б≥льшовицького режиму. Ѕ≥льшовицька влада його не влаштовуЇ, ≥ в≥н покинув службу: "Ќе можу! ѕробував ≥ не можу-с! ” канцел¤р≥¤х у шапках сид¤ть, цигарки пал¤ть, ≥ кожен тебе товаришем взиваЇ. «а що? ƒвадц¤ть три роки прослужив, на колезького секретар¤ вислуживсь - ≥ нате-с. «нов мене знизили, з простим писарем зр≥вн¤ли. ƒе ж правда? ј ще називаютьс¤ революц≥онерами! Ѕорютьс¤ за правду!" [6, т. 1, с. 211].

“раг≥зм його становища в тому, що в умовах б≥льшовицького режиму в≥н не вм≥Ї приховувати своњ справжн≥ почутт¤. ≤ коли есер  ирпатенко пропонуЇ йому затањтис¤, прикинутис¤, що н≥би в≥н теж за б≥льшовицьку революц≥ю, за соц≥ал≥зм, то √уска у розпач≥ вигукуЇ: " Ќе можу! ”б'юЕ к≥шку й канарку! ƒень потерплю, а тод≥ уб'юЕ Ќе можу ¤ такого удати, м≥ж ≥ншим. язик м≥й - ворог м≥й. Ќаприклад, щойно про к≥шку т≥льки щось таке подумалось, а вже ¤зик вибовтнув - уб'ю! я коли сплю, то, м≥ж ≥ншим, у сн≥ говорю. ≤ сонний б≥льшовик≥в лаю" [6, т. 1, с. 229].

ќпинившись на безлюдному остров≥, серед розк≥шноњ мальовничоњ природи, —ават≥й √уска збадьоривс¤, набравс¤ сили та в≥дваги ≥ в≥дверто почав виливати свою зл≥сть на б≥льшовик≥в. —под≥ваючись, що його н≥хто не почуЇ, в≥н виголошуЇ: "ЕЌе падай духом, голубчику! ƒихай, —ават≥ю! ћи мусимо њх передихатиЕ “ак! (√олосно суворо). √уска, товариш≥, вас передихаЇ, його величества, колезький секретар ≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ обиватель √уска-с!.. я мишка, с≥ренька мишка, але ¤ Е (пророчим голосом), множачись, намножу нас≥нн¤ мого. —≥м? —≥м на с≥м буде сорок дев'¤ть, ще на с≥м (три пишу, ш≥сть прим≥чаю, чотири на с≥м - двадц¤ть в≥с≥м на ш≥сть) - буде триста сорок три, то дал≥ мене будуть тис¤ч≥, м≥льйони-с! ѕоточу ваш чорт≥в соц≥ал≥зм ≥, помщаючись, помщус¤ на вас - невкоснительно-с! ƒе ви под≥ли ¬еликдень? —питаю-с. ўо ви зробили з –ос≥њ? —кажу. Ќуль? ј з в≥ри православноњ - два нул≥-с? ћерзавц≥! ¬и в –ос≥њ трон конф≥скували, а у мене плюшеве кр≥сло, с≥мнадц¤ть рубл≥в заплатив тис¤ча дев'¤тсот четвертого року в магазин≥  оппа. Ќавкол≥на! Ќа шибениц≥! ”с≥х перев≥шаю! ј за розбите св≥чадо ¤ справлю таке, що вс≥ ви на шибениц¤х в≥д≥б'Їтесь в ньому, ≥ ¤ буду дивитис¤ й видивл¤тис¤. «ламаю вашу п'¤тикутну ≥ знов поставлю р≥здв¤ну зв≥зду на покут≥ житт¤-с! “ак-с! ≤ буде воно, ¤к котик, у н≥г моњх мур-мур-мур-мурЕ" [6, т. 1, с. 243].

÷ей √усчин монолог, емоц≥йний ≥ патетичний, звичайна н≥сен≥тниц¤. ѕретенз≥њ його абсурдн≥ ≥ погрози см≥хотворн≥, однак такий алог≥зм драматург використав дл¤ того, щоб створити ком≥чний ефект й викрити "його величество колезького секретар¤ ≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ обивател¤ √уски". ¬икориставши л≥тоту ("¤ мишка, с≥ренька мишка"), ћикола  ул≥ш зразу ж переводить њњ в г≥перболу ("поточу ваш чорт≥в соц≥ал≥зм") ≥ в такий спос≥б на контраст≥ створюЇ комед≥йний каламбур, повний абсурду. —аме такий ком≥чний х≥д допомагаЇ драматургу показати, що —ават≥й —авлович звичайний баз≥ка - герой т≥льки на словах, коли його н≥хто не чуЇ.

¬ипадково зустр≥вшись з рибалками, в≥н страшенно перел¤кавс¤, адже вони могли почути його тиради проти б≥льшовицького режиму. Ќеспод≥вано нав≥ть дл¤ самого себе √уска проговоривс¤, ≥ коли дружина √уски —еклета —емен≥вна переконуЇ чолов≥ка, що ц≥ люди не рибалки, а перевд¤гнен≥ агенти „ , в≥н з≥знаЇтьс¤ в усьому. ѕерел¤к зробив свою справу, √уска у¤вив соб≥, що прийшла його погибель. –≥зка зм≥на ситуац≥њ ≥ неадекватн≥ д≥њ геро¤ робл¤ть його см≥шним ≥ жалюг≥дним. —аме такими прийомами поЇднанн¤ конфл≥ктноњ ситуац≥њ з ви¤вом внутр≥шньоњ сут≥ характеру драматург дос¤гаЇ ком≥зму в п'Їс≥. “обто, загибель √уски чисто символ≥чна. ¬≥н загинув, ¤к украњнець, ¤к патр≥от своЇњ батьк≥вщини вже давно, коли в≥д украњнськоњ ковбаси перейшов до малорос≥йськоњ ≥ своњм благод≥йником вважав рос≥йського цар¤, ¤кий, на його думку, був гарантом добробуту та м≥щанського спокою обивател≥в московськоњ ≥мпер≥њ. ¬ ≥м'¤ благополучч¤ своЇњ родини √усц≥ довелос¤ поступитис¤ нац≥ональною г≥дн≥стю та в≥дмовитис¤ в≥д багатьох украњнських пон¤ть ≥ атрибут≥в. јле —ават≥й √уска св≥домо йшов на таку жертву. ј його московська ор≥Їнтац≥¤ полегшувала йому шл¤х в≥дступництва в≥д ≥нтерес≥в власного народу. ¬ив≥вши на сцену в≥дступника ≥ запроданц¤, ћикола  ул≥ш надав комед≥њ "ќтак загинув √уска" пол≥тичного спр¤муванн¤ з метою оздоровленн¤ украњнського нац≥онального орган≥зму.

” нац≥онально-пол≥тичн≥й комед≥њ "ћина ћазайло" (1928), ¤ка стала нищ≥вною сатирою на малорос≥в-кар'Їрист≥в ≥ великодержавних шов≥н≥ст≥в, ћикола  ул≥ш п≥шов значно дал≥. ¬ особ≥ головного геро¤ ћини ћазайла драматург показав нового перевертн¤, котрий в ≥м'¤ особистих вигод здатен не т≥льки зм≥нити украњнське пр≥звище на рос≥йське, а й в≥дцуратис¤ власного роду, забути р≥дну мову, звичањ, традиц≥њ.

Ѕ≥льшовицька влада, ¤ка у 20-х роках почувалас¤ не дуже впевнено, опираючись в основному на рос≥йськомовне населенн¤, активно провадила пол≥тику поповненн¤ своњх р¤д≥в новими запроданц¤ми. ≤ ћина ћазайло вир≥шив скористатис¤ спри¤тливою ситуац≥Їю, щоб здобути моральн≥ та матер≥альн≥ див≥денти ≥ утвердитис¤ у новому сусп≥льств≥.

ћикола  ул≥ш в'њдливо висм≥юЇ н≥кчемн≥ потуги ћини ћазайла. «м≥нивши украњнське пр≥звище на рос≥йське, ћазайло-ћазЇн≥н набув рос≥йськоњ р≥шучост≥ - в≥н готовий переступити через труп власного сина, ¤к ≤ван √розний, що зовс≥м не характерно дл¤ украњнц¤, котрий виховуЇ д≥тей у любов≥, дбайливо п≥клуЇтьс¤ про них. ÷¤ показна р≥шуч≥сть робить н≥кчемного ћину ћазайла см≥шним ≥ кумедним, його слова суперечать характеров≥. "«акостен≥л≥сть, автоматизм, розс≥¤н≥сть, непристосован≥сть до сусп≥льства - все це т≥сно м≥ж собою зв'¤зане, ≥ з всього цього складаЇтьс¤ ком≥чний характер"[2, с. 93], - зазначав ј.Ѕергсон. «осередивши увагу на цих рисах, драматург дос¤гнув необх≥дного ком≥зму дл¤ творенн¤ образу-характеру, переконливо показав, щоћина ћазайло сам знищив себе ¤к особист≥сть, з над≥Їю добитис¤ певних прив≥лењв в≥д совЇтськоњ влади.

¬чинки, роздуми ново¤вленого ћазЇн≥на абсурдн≥ й ком≥чн≥. ќт, наприклад, ћазайло, зворушений тим, що його украњнське пр≥звище зм≥нили на рос≥йське, в чудернацький спос≥б розм≥рковуЇ про величезне значенн¤ цього факту дл¤ майбутнього його родини:

"ћ а з а й л о

„ули? ѕомер ћазЇн≥н, ћина ћарковичЕ

ћ а з а й л и х а

«асмучен≥ т¤жко, про це жал≥бно опов≥щають вс≥х родич≥в ≥ друз≥в дружинаЕ

– и н а

≤ дочка ћазЇн≥ни Е («амислилась).

„ерез к≥мнату перейшов, н≥кого не бачачи ≥ н≥чого не пом≥чаючи, д¤дько “арас.

ќй-ой-йой же дурень!

ћ а з а й л о

Ќа цвинтар≥ пам'¤тник золотими буквами: "“ут спочиваЇ прах ћини ћарковича".

ћ а з а й л и х а

ћазЇн≥на.

ћ а з а й л о

јбо просто: тут ћазЇн≥нЕ

– и н а

≤ наша вулиц¤ - вулиц¤ ћазЇн≥них.

ќбн¤лис¤ втрьох ≥ од щаст¤ заплакали [6, т. 2, с. 163].

–ад≥сть ћазайл≥в була передчасною. ѓхн≥ ≥люз≥њ зазнають краху у найвищ≥й точц≥ емоц≥йного напруженн¤: у газет≥ було пов≥домленн¤ про зм≥ну пр≥звища з ћазайла на ћазЇн≥на, а на друг≥й стор≥нц≥сказано: "«а постановою ком≥с≥њ в справах украњн≥зац≥њ, що перев≥р¤ло апарат ƒонвуг≥лл¤, зв≥льнено з посади за систематичний ≥ зловмисний оп≥р украњн≥зац≥њ службовц¤ ћ.ћ.ћазайла-ћазЇн≥наЕ" [6, т. 2, с. 170].

«вичайно, такий оптим≥стичний ф≥нал комед≥њ не в≥дпов≥дав д≥йсност≥, оск≥льки п'Їса була зак≥нчена 1928 року, коли украњн≥зац≥¤ вже згорталас¤. “обто, драматург видав бажане за д≥йсне, марно спод≥ваючись на пробудженн¤ патр≥отичних поривань у малорос≥в. ≤ хоч така серйозн≥сть ф≥налу не зовс≥м вписувалась у комед≥йну арх≥тектон≥ку твору, спр¤мованого на гротескне висм≥юванн¤ н≥кчемних зусиль ћини ћазайла, але цей ком≥чний зрив у момент у¤вного тр≥умфу п≥дводить комед≥ю до завершальноњ фази, ов≥¤ноњ сумним траг≥змом. ƒраматург таким завершенн¤м твору немовби п≥дкреслював, що тут ц≥лком п≥дходить формула "см≥х кр≥зь сльози".

” 1926 роц≥ ћикола  ул≥ш завершив комед≥ю "’ул≥й ’урина". ÷е була сатира на недолугих представник≥в б≥льшовицького ур¤ду в ”крањн≥, ¤к≥ вт¤гнулис¤ у безглузд≥ зат≥њ, продиктован≥ червоною ћосквою, будь-¤ким способом утверджувати атрибутику совЇтського режиму. ћикола  ул≥ш дуже добре знав б≥льшовицьку систему зсередини, був глибоко стурбований такими д≥¤ми влади ≥, загл¤даючи вперед, не м≥г не пом≥чати тенденц≥њ до моральноњ та духовноњ деградац≥њ сусп≥льства, побудованого на фальшивих соц≥ал≥стичних ≥деалах. Ќа кожному кроц≥ в≥н стикавс¤ ≥з самодурством б≥льшовицького ладу, його жорсток≥стю, нем≥чн≥стю ≥ загрозливою перспективою щодо украњнського народу. «агостренн¤ уваги на цих негативних ¤вищах було продиктоване жанровою природою комед≥њ. "  омед≥¤ сильна см≥хом, а в сатиричн≥й комед≥њ - ц≥й висш≥й форм≥ ком≥чного - см≥х виконуЇ р≥зко викривальн≥ функц≥њ, в≥н обурюЇтьс¤; тут см≥х ≥ гн≥в, ненависть ≥ сарказм виступають в Їдност≥ з ≥дейною позиц≥Їю автора, ¤кий завжди знаЇ, в ≥м'¤ чого, дл¤ ¤ких високих моральних ц≥лей в≥н тавруЇ ≥ судить см≥хом зло ≥ порок" [10, с. 11].

—атиричною спр¤мован≥стю комед≥¤ "’ул≥й ’урина" викликала шалений спротив оф≥ц≥йноњ рад¤нськоњ критики. Ћ.Ѕалабан, ¬. ор¤к, Ћ.Ќовицький, ƒ.√рудина та ≥нш≥, належно оц≥нивши сатиричний талант драматурга, д≥йшли висновку, що в≥н зводить наклепи на соц≥ал≥стичне буд≥вництво. ≤ван ћикитенко вважав, що ћикола  ул≥ш "талановите перо гартованц¤-драматурга, що створило епохальну революц≥йну п'Їсу ("97") м≥н¤Ї на опозиц≥йний пензель троцьк≥зму (в п'Їс≥ "’ул≥й ’урина"), цей пензель в≥н умочуЇ дал≥ в жовтоблакитн≥ нац≥онал≥стичн≥ фарби ≥ ним вимальовуЇ малах≥анськ≥ дал≥ св≥тового мр≥йництва" [7, с. 123].

¬ такому ж дус≥, хоч б≥льш стримано ≥ дел≥катно, висловила свою думку про комед≥ю "’ул≥й ’урина" Ќатал¤  уз¤к≥на: "јвторська знев≥ра в можлив≥сть розумноњ орган≥зац≥њ роботи проходить через весь тв≥р. ѕисьменник хот≥в прикрити њњ п≥д заголовком "комед≥йка", - мовл¤в, не надавайте всьому цьому ≥стотного значенн¤, бо це лише жарт. ћожливо, п'Їса справд≥ була задумана ¤к жарт, ¤к весела "проба пера", але м≥ж задумом ≥ виконанн¤м прол¤гла значна в≥дстань, ≥ легковажний жарт став тенденц≥йною сатирою" [5, с. 84]. ƒосл≥дниц¤ намагалас¤ по¤снити це протир≥чч¤м св≥тогл¤ду самого ћиколи  ул≥ша. Ќа нашу думку, не ст≥льки протир≥чч¤ св≥тогл¤ду, ск≥льки розходженн¤ св≥тогл¤ду драматурга з його творчими принципами, що твердо опиралис¤ на нац≥ональну основу, визначали маг≥стральну л≥н≥ю та естетичне спр¤муванн¤ його творчост≥. «агостренн¤ уваги на негативних ¤вищах було продиктоване жанровою природою сатиричноњ комед≥њ.

Ѕезперечно, в сатиричн≥й комед≥њ характери б≥льш загострен≥, ≥ тому ћикола  ул≥ш г≥пербол≥зував не т≥льки д≥йових ос≥б, а й њхн≥ д≥њ та вчинки в≥дпов≥дно до комед≥йного жанру, але, ¤к письменник-реал≥ст, в≥дтворив об'Їктивно ≥ з великою мужн≥стю те, що його оточувало. "–еал≥стична тип≥зац≥¤ набуваЇ в комед≥њ своЇр≥дноњ гостроти. ќск≥льки комед≥ю чистого жанру характеризують боротьба ц≥лком невм≥ла ≥ неблагородна, найб≥льш ¤скрав≥ персонаж≥ комед≥њ стають типами-г≥перболами, ≥ чим ¤скрав≥ша комед≥¤, тим г≥пербол≥чн≥ш≥ характеристики ≥ ситуац≥њ" [4, с. 171].

Ќ≥би ненароком драматург торкаЇтьс¤ багатьох актуальних проблем 20-х рок≥в ’’ стол≥тт¤ - безлад, неорган≥зован≥сть, безгосподарн≥сть б≥льшовицькоњ влади, його сарказм ≥ сатира були спр¤мован≥ проти мар≥онетковоњ совЇтськоњ влади в ”крањн≥, н≥кчемност≥, тупост≥, обмеженост≥, прим≥тивност≥ та безпорадност≥ нових чиновник≥в.

ћикола  ул≥ш використовуЇ ≥м'¤ в≥домоњ ≥сторичноњ особи - журнал≥ста-провокатора Ћева —основського, ¤кий сфабрикував так звану "ƒим≥вку", але дл¤ того, щоб ¤кось пом'¤кшити ситуац≥ю, уникнути звинуваченн¤ в необ'Їктивному висв≥тленн≥ представника парт≥йного органу, п≥дшукуЇ йому украњнського однофам≥льц¤, ¤кий вм≥ло ман≥пулюЇ чужим авторитетом. ¬≥дчувши маг≥чну силу представника б≥льшовицькоњ газети "ѕравда", Ћев —основський д≥Ї з широким розмахом - в≥н перетворюЇ  ирилька на члена ¬≥рменського ÷ , ¤кий прагне пошануванн¤ та належноњ уваги до себе.

ѕо¤ва двох пройдисв≥т≥в - —основського та  ирилька, ¤ких розшукують за розтрачен≥ кошти, у тихому пров≥нц≥йному м≥стечку - ось драматична конфл≥ктна ситуац≥¤.  ом≥зм характер≥в —основського ≥  ирилька в тому, що вони грають чуж≥ рол≥, представл¤ють тих, ким вони не Ї насправд≥. ¬иникають конфл≥ктн≥ ситуац≥њ, спри¤тлив≥ дл¤ розкритт¤ комед≥йних образ≥в-характер≥в.

«в≥стка про по¤ву кореспондента "ѕравди" —основського миттю облет≥ла пров≥нц≥йне м≥стечко ≥ парал≥зувала роботу вс≥х установ, де з нетерп≥нн¤м чекали на по¤ву високого гост¤. ¬икориставши спри¤тливу ситуац≥ю, високоповажн≥ гост≥ отримують певну суму державних грошей та автомоб≥ль у користуванн¤. —основський п≥д впливом неймов≥рних старань заступника голови райвиконкому Ѕожого догодити представникам ≥з центру неспод≥вано дл¤ самого себе в≥дчув перевагу над жалюг≥дним чинушою: в нього пробудилос¤ почутт¤ зверхност≥ ≥ виникло непереборне бажанн¤ покепкувати над новим гнучкошиЇнком. ¬≥н пов≥домл¤Ї Ѕожому, що н≥бито у њхньому м≥стечку похований народний вчитель ’ул≥о ’урен≥то, ≥ могил≥ його не прид≥лено належноњ уваги. «в≥дси ≥ починаЇтьс¤ комед≥¤-розиграш - пов≥домленн¤ про ’ул≥о ’урен≥то стаЇ новим випробуванн¤м дл¤ самозакоханих самодур≥в, см≥шних ≥ кумедних у своњх н≥кчемних вчинках. —основський ≥  ирилько поставили представник≥в влади в екстремальн≥ умови, в≥дкриваючи њм можлвост≥ дл¤ д≥њ, а сам≥ сход¤ть з≥ сцени.

ƒраматург, немов механ≥чн≥ ≥грашки, п≥дкрутив д≥йових ос≥б, ≥ вони закружл¤ли у безглуздому вир≥ чиновницькоњ карусел≥. ” такий спос≥б в≥н дос¤гаЇ ком≥чного ефекту. " ом≥чне, - п≥дкреслював ј.Ѕергсон, - це та сторона особистост≥, ¤кою вона под≥бна на р≥ч, т≥ людськ≥ вчинки, котр≥ своЇю абсолютно специф≥чною закостен≥л≥стю под≥бн≥ на справжн≥й механ≥зм, на щось автоматичне - словом, на рух без житт¤. ¬оно виражаЇ в≥дому ≥ндив≥дуальну чи колективну недосконал≥сть, котр≥ потребують негайного виправленн¤" [2, с. 59].

Ќ≥кчема, п≥длабузник ≥ неук Ѕожий, заскочений неспод≥вано, вир≥шив викрутитис¤ з≥ скрутного становища - ¤кнайкраще вшанувати пам'¤ть геро¤, ≥ поки —основський в≥зьметьс¤ за фейлетона, в≥дправити протокол про цю под≥ю у центр. «в≥дси ≥ починаЇтьс¤ комед≥йний хоровод, повний абсурду та непорузум≥нн¤. —початку пошуки могили, а пот≥м вшануванн¤ з≥ вс≥ма рад¤нськими почест¤ми геро¤, ¤кого не було ≥ не могло бути.

ќц≥ пошуки не≥снуючоњ могили дають у¤вленн¤ про те, ¤к творилис¤ м≥фи про рад¤нських героњв. Ќе сама людина, њњ дос¤гненн¤ заслуговували на увагу, вшануванн¤, а об'Їкт, з допомогою ¤кого можна сотворити м≥ф. Ќа таких фальшивих м≥фах була побудована вс¤ совЇтська ≥деолог≥чна система, починаючи в≥д вожд≥в пролетарського руху до р¤дового геро¤. —аме проти творенн¤ цих м≥ф≥в, проти одурманенн¤ народу спр¤мував сатиричну комед≥ю ћикола  ул≥ш. ƒраматург дуже детал≥зуЇ пошуки ’ул≥¤ ’урини, щоб довести абсурдн≥сть та н≥кчемн≥сть ц≥Їњ зат≥њ. ¬≥н використовуЇ весь арсенал художн≥х засоб≥в, щоб висм≥¤ти ≥долопоклонство, притаманне б≥льшовикам у 20-х роках з метою в≥двернути украњнський народ в≥д його справжн≥х св¤тинь.  ом≥зм характеру Ѕожого обумовлений тим, що спочатку в≥н в≥ддаЇ шану особам, котр≥ на це абсолютно не заслуговують, а пот≥м, щоб викрутитис¤ ≥з складноњ ситуац≥њ, др≥б'¤зков≥ справи намагаЇтьс¤ п≥днести на висоту державноњ ваги. ≤ ц≥ потуги ¤к у першому випадку, так ≥ в другому, см≥шн≥ та жалюг≥дн≥.

ћикола  ул≥ш в≥дтворив широку картину морального виродженн¤ представник≥в рад¤нськоњ влади, ¤к≥ в безглуздому прагненн≥ вислужитис¤ перед ћосквою втрачають свою ≥ндив≥дуальн≥сть, в≥дриваючись в≥д власного корен¤. ¬≥н см≥ливо ≥ з мужн≥стю патр≥ота спр¤мував свою сатиру проти тих, хто фальшивою значим≥стю дискредитував саме пон¤тт¤ влади.

 омед≥њ ћиколи  ул≥ша "ќтак загинув √уска", "ћина ћазайло" та "’ул≥о ’урен≥то" та ≥нш≥ п'Їси не т≥льки ц≥лком в≥дпов≥дають канон≥чним вимогам комед≥йного жанру, ≥ ком≥чне, ¤к естетична категор≥¤, у кожному твор≥ ви¤вл¤Їтьс¤ ориг≥нально ≥ неповторно. ÷≥ сатиричн≥ комед≥њ, спр¤мован≥ на оздоровленн¤ украњнського нац≥онального орган≥зму.

Ћ≥тература

јнтонович ƒ. “риста рок≥в украњнського театру. 1616-1919. ѕрага, 1925.

Ѕергсон ј. —мех. ћ., 1992.

Ѕлюм ¬.   вопросу о советской сатире // ∆изнь искусства. 1925. є30.

¬олькенштейн ¬. ƒраматурги¤. ћ., 1960.

 уз¤к≥на Ќ. ƒраматург ћикола  ул≥ш.  ., 1962.

 ул≥ш ћ. “вори: ” 2-х т.  ., 1990 “.1.

ћикитенко ≤. ѕролетарська л≥тература ”крањни на ≥нтернац≥ональному фронт≥ // ћолодн¤к. 1931. є 1.

ѕушкин ј. ќ народной драме // ѕолное собрание сочинений в 10 т. »зд. 2-е. ћ., 1958. “.7.

‘ролов ¬. ∆анры советской драматургии. ћ., 1957.

‘ролов ¬. ћуза планетарной сатиры. ћ., 1988.

‘ролов ¬. ќ советской комедии. ћ., 1954.