≈тноестетика "Ћ≥совоњ п≥сн≥" Ћес≥ ”крањнки



"я звикла в≥рити в весну та л≥то," - писала Ћес¤ ”крањнка з  иЇва у 1894 роц≥ в лист≥ до свого д¤дька ћихайла ƒрагоманова.  р≥м прихованого жалю через стражданн¤ в≥д важкоњ хвороби, що особливо були нестерпними взимку, ц≥ р¤дки донос¤ть до нас дух своЇр≥дного св≥тогл¤дного ≥мперативу молодоњ письменниц≥ - щироњ прихильниц≥ "рел≥г≥њ батьк≥в своњх", що "в≥дбилас¤ такими прекрасними л≥н≥¤ми ≥ барвами у весн¤нках, кол¤дках, обр¤дах та легендах" [5, с. 659]. «годом, р≥дна пол≥ська м≥фолог≥чна минувшина вирине у поез≥њ "як ¤ люблю оц≥ години прац≥ ..." ≥ знову у супровод≥ пригн≥ченого настрою в≥д спогл¤данн¤ власноњ бл≥доњ хворобливоњ зовн≥шност≥ у св≥чад≥. ўоб остаточно не занепасти духом, Ћес¤ зр≥вноважуЇ жахливу реальн≥сть болю ≥ стражданн¤, далеким в≥дгомоном пол≥ських у¤влень про перелесника, що "летючою зорею" падав з бабусиних уст,

ј в хат≥ гарним парубком ставав,

ќблесливим - речами ≥ очами [3, с. 34] .

–омантична н≥чна зустр≥ч з привабливим красенем, ¤кий

–ечами любими затроював њй серце

≤ поц≥лунками виймав ≥з нењ душу [3, с. 35],

була своЇр≥дною бурхливою компенсац≥Їю за нестерпн≥ тривал≥ денн≥ муки. “ак поступово письменниц¤ наносить художню образн≥сть л≥тературних поетичних твор≥в на етноестетичний та етноф≥лософський фон рел≥г≥њ предк≥в. ќкрем≥ запов≥д≥ ц≥Їњ народноњ рел≥г≥њ звучать вже у вищезгадан≥й поез≥њ, коли заборонено усе лихе -

"“а не при хат≥ й не при малих д≥т¤х,

Ќе при св¤тому хл≥бов≥ казати... [3, с. 35]

≤ все ж справжньою мистецькою вершиною щодо наповненн¤ художнього тексту животворною енерг≥Їю етноестетики стала драма-феЇр≥¤ "Ћ≥сова п≥сн¤".

Ўтрихи до визначенн¤ пон¤тт¤ етноестетики знаходимо у рекомендац≥¤х Ћес≥ ”крањнки стосовно вибору п≥сень дл¤ сцен≥чного вт≥ленн¤ драми. ўоби не затерти художню специф≥ку "Ћ≥совоњ п≥сн≥" при постановц≥, авторка вважаЇ, що "сл≥д доховати с≥льського стилю, без зайвих хитрощ≥в" [4, с. 259], а значить "доховати", додержатись принцип≥в етноестетики не т≥льки у виконанн≥ мелод≥й на соп≥лц≥ - простому с≥льському ≥нструмент≥, але й у задушевному о¤вленн≥ тексту. якось “.Ўевченко зауважив, що сп≥вачка, виконуючи п≥сню, не передала "нац≥ональноњ експрес≥њ" ц≥Їњ п≥сн≥. яке точне ≥ ¤ке сучасне пон¤тт¤ - "нац≥ональна експрес≥¤" - феномен, що мистецьки збагачуЇ художню в≥сь твору, синтезуючись з пров≥дним етноестетичним ¤дром - униканен¤м всього жаского, огидного, суц≥льна естетизац≥¤ нав≥ть демон≥чних негативно зар¤джених персонаж≥в та образ≥в. ѕро це у св≥й час за¤вив ѕ. ул≥ш, анал≥зуючи украњнську казку, ¤ка, на його думку, не кохаЇтьс¤ у потворност≥, а "нал¤гаЇ б≥льше на щоденщину" [1, с. 429-430]. –ецепц≥ю  ул≥шевих м≥ркувань знаходимо у лист≥ Ћес≥ ”крањнки до матер≥ (в≥д 31 березн¤ 1912 року): "... в наших казках нав≥ть ворожа сила - "зм≥й" - у¤вл¤Їтьс¤ часто в подоб≥ знадливого красун¤. ј "перелесник"? а русалки? а "золотокудр≥ сини" тоњ богин≥-цар≥вни, що маЇ на чол≥ зорю, а п≥д косою м≥с¤ць?" [5, с. 660] ≤ нарешт≥ чи не найприкметн≥шою рисою етноестетичноњ генези л≥тературного шедевру Ї його всепроникаюча цикл≥чн≥сть, округл≥сть, в≥нкопод≥бн≥сть, антиконечн≥сть, що про¤вл¤Їтьс¤ на р≥вн¤х жанру, композиц≥њ, структури образу. —аме через художньо досконалу призму с≥льського стилю, прийом естетизац≥њ потворного та натуроцентризм пол≥ських в≥рувань ми й спробуЇмо розгл¤нути "Ћ≥сову п≥сню" - вишуканий м≥фолог≥чний спомин про л≥сову цар≥вну ћавку, в образ≥ ¤коњ пол≥ський люд вт≥лив у¤вленн¤ про ≥деал краси. ≤деал, ¤кий у Ћесиному твор≥ в≥дзначаЇтьс¤ калейдоскоп≥чним динам≥змом ≥ приймаЇ ≥постас≥ ¬есни-красни, цар≥вни ’вил≥, ¤сена-кн¤з¤, озера "у рутв¤н≥м в≥нку", суц≥льно закв≥тчаного простору, тобто образ≥в з незаперечною етноестетичною генезою.

ўе й сьогодн≥ на територ≥њ ѕол≥сс¤ при досл≥дженн≥ жанровоњ св≥домост≥ нос≥њв фольклору, можна натрапити на низку п≥сень, що в с≥льському середовищ≥ побутують ¤к "л≥сов≥" чи "¤г≥дн≥", а в основу сюжету покладено здеб≥льшого мотив про коханн¤. «аписуючи пол≥ський п≥сенний фольклор Ћес¤ ”крањнка, без сумн≥ву, була добре об≥знана з його жанровою структурою та сюжетною пал≥трою. ƒо того ж час, проведений у  олод¤жному ≥ —кулин≥ на берез≥ озера Ќечимного, оживав у пам'¤т≥ письменниц≥ колоритними м≥фолог≥чними постат¤ми мавки, русалки, куц¤, злидн≥в, перелесника - пост≥йних сус≥д≥в волинських сел¤н. —аме у результат≥ мистецького поЇднанн¤ "ж≥ночого" (–. ирч≥в) жанру пол≥ськоњ "л≥совоњ" п≥сн≥ з народними переказами про персонаж≥в поетичного м≥фолог≥чного св≥ту витворилас¤ синкретична модель драматичного твору Ћес≥ ”крањнки, що маЇ натурф≥лософськ≥ риси календарно-обр¤довоњ п≥сн≥, метаморф≥чн≥ прикмети украњнськоњ казки та напружений динам≥зм народноњ драми. ќдне слово, хаотизмов≥ засвоЇних ще з дитинства м≥фолог≥чних уламк≥в поетеса надала композиц≥йноњ стрункост≥ та ≥дейно-етичноњ вик≥нченост≥, збер≥гши водночас етноестетичн≥ основи художнього моделюванн¤ д≥йсност≥. Ќазиваючи "Ћ≥сову п≥сню" у п≥дзаголовку до нењ драмою-казкою, авторка в≥дчувала певну штучн≥сть власноњ деф≥н≥ц≥њ (про що д≥знаЇмос¤ з њњ лист≥в), адже дл¤ об≥знаних з пол≥ською народною духовною культурою людей - це скор≥ше бувальщина, ан≥ж вигадка.

ћикола  остомаров у фольклористичн≥й розв≥дц≥ про слов'¤нську м≥фолог≥ю стверджував, що в основ≥ вс≥х рел≥г≥й св≥ту лежить м≥ф про завмиранн¤ ≥ воскресанн¤ ¤к дв≥ найголовн≥ш≥ стад≥альн≥ характеристики бутт¤, що утворюють цикл≥чну модель картини св≥ту у св≥домост≥ перв≥сноњ людини.  омпозиц≥йно "Ћ≥сова п≥сн¤" побудована саме на такому етноестетичному ефект≥ гойдалки, крайн≥ми в≥дхиленн¤ми ¤коњ Ї ¤краз означен≥ психоф≥зичн≥ стани в≥дмиранн¤ ≥ народженн¤. Ћанцюгова реакц≥¤ весн¤ного пробудженн¤ розпочинаЇтьс¤ енергетичною динам≥кою "“ого, що гребл≥ рве", його потужною ходою, що стаЇ причиною порушенн¤ стану сонного спокою потерчат, русалки, вод¤ника. –озпочавс¤ законом≥рний процес провесн¤ного в≥дродженн¤ природи. ѕерв≥сна розчинен≥сть людини у природному часопростор≥, що Ї характерною дл¤ багатьох календарно-обр¤дових фольклорних жанр≥в, усв≥домленн¤ себе частинкою затишноњ гам≥рноњ осел≥, у ¤к≥й так само мешкають одухотворен≥ рослини, тварини, природн≥ ¤вища, астральн≥ св≥тила, про¤вл¤Їтьс¤ у подальшому розвитку сюжетноњ л≥н≥њ. Ќа зм≥ну могутньому потоков≥ ф≥зичноњ енерг≥њ "“ого, що гребл≥ рве" приходить "н≥жний, кучер¤вий" голос Ћукашевоњ соп≥лки, результат впливу на природне довк≥лл¤ ¤кого - орган≥чне продовженн¤ п≥сл¤зимового оживанн¤: "—початку на верб≥ та в≥льхах замайор≥ли сережки, пот≥м береза листом залепетала. Ќа озер≥ розкрились л≥лењ б≥л≥ ≥ зазолот≥ли кв≥тки на лататт≥. ƒика рожа по¤вл¤Ї н≥жн≥ пуп'¤нки" [4, с. 221]. ќтже, Ћес¤ ”крањнка застосовуЇ тут етноестетичний ефект панорамноњ персон≥ф≥кац≥њ природи, бо все що прокидаЇтьс¤ в≥д чар≥вних звук≥в очерет¤ноњ соп≥лки законом≥рно Ї над≥лене "змислами" слуху (за терм≥нолог≥Їю ≤.‘ранка). ќстаточно церемон≥¤ воскрес≥нн¤ завершуЇтьс¤ пробудженн¤м ћавки та етноестетичною часоозначальною репл≥кою Ћ≥совика: "¬же з вир≥ю поприл≥тали гост≥" [4, с. 221], ¤ка своњм значенн¤м конденсуЇ глибинний пласт в≥рувань у культ предк≥в.

ѕроте сама ≥де¤ розвитку не щезаЇ, а трансформуЇтьс¤ з об'Їктивноњ сфери природи в суб'Їктивну площину внутр≥шн≥х почутт≥в, психолог≥зуЇтьс¤ - оновленн¤ зовн≥шнього св≥ту переростаЇ у зародженн¤ справжнього щирого почутт¤ м≥ж ћавкою та Ћукашем. ≈тноестетичний натуроцентризм пол¤гаЇ в т≥м, що вони не Їдина закохана пара, адже п≥д своЇр≥дний еротичний г≥пноз природи потрапл¤Ї все навколо - ¤сень киваЇ компл≥менти дик≥й рож≥, "в≥тер нетерпл¤че з≥тхаЇ, обб≥гаючи узл≥сс¤ та розв≥ваючи г≥лл¤ плакуч≥й берез≥", "очерет переш≥птуЇтьс¤ з осокою" [4, с. 229], "в найкращоњ зор≥ знайшовс¤ син" [4, с. 228]. ƒемон≥чна тем≥нь образу ћавки поступово осв≥тлюЇтьс¤ художн≥ми засобами "рел≥г≥њ предк≥в" Ћес≥. ƒобре усв≥домлюючи, що найавторитетн≥шими нос≥¤ми св≥тла в украњнському фольклор≥ виступають представники астрального св≥ту, Ћес¤ ”крањнка в момент апогею любовного блаженства ћавки гаптуЇ њњ образ зор¤ними самоцв≥тами. —воЇю пишною красою ≥ п≥днесеним станом душ≥ у цей момент ћавка дор≥внюЇтьс¤ до "богин≥-цар≥вни, ¤ка маЇ на чол≥ зорю, а п≥д косою м≥с¤ць", ≥ нав≥ть перевершуЇ њњ, адже, кр≥м зор¤ного в≥нку, що св≥тить у нењ в косах, закохан≥й л≥сов≥й д≥вчин≥ ще й "з≥рка в серце впала" [4, с. 231].

ѕро первинну матер≥альн≥сть та бездуховн≥сть образу ћавки д≥знаЇмос¤ з≥ сл≥в д¤дька Ћева:

Ќу, д≥вонько, хоч ти душ≥ не маЇш,

“а серце добре в тебе... [4, с. 239]

ќднак, поЇднавшись з Ћукашем, вона отримуЇ в≥д нього душу. ÷ей момент художньо ф≥ксуЇтьс¤ надзвичайно м≥стким образом "з≥рка в серце впала", бо ж в украњнц≥в ≥снують м≥фолог≥чн≥ у¤вленн¤, за ¤кими зор≥ - то н≥би-то людськ≥ душ≥. ≈тноестетизац≥¤ мистецького вт≥ленн¤ душ≥ продовжуЇтьс¤ ≥ с¤гаЇ вершини в пластичному узгодженн≥ з л≥совим л≥тн≥м ландшафтом. —еред всепоглинаючого рослинного буйноцв≥тт¤ зацв≥таЇ ≥ душа. ÷в≥те ж вона п≥сн¤ми,

“ой цв≥т в≥д папорот≥ чар≥вн≥ший -

в≥н скарби творить, а не в≥дкриваЇ [4, с. 248].

Ќадзвичайно чутливий до "всього живого" до певноњ м≥ри дуал≥стичний д¤дько Ћев в≥дчуваЇ зм≥ну психоф≥зичного статусу ћавки ≥, захищаючи њњ в≥д нападк≥в своЇњ сестри, згодом промовл¤Ї: "душа така сам≥ська, ¤к ≥ наша" [4, с. 245].

ћатер≥ал≥стична ниц≥сть Ћукаша та його матер≥ наближають настанн¤ осен≥, а в н≥й ≥ завмиранн¤ ћавки, перш≥ симптоми ¤кого про¤вл¤ютьс¤ в момент, "коли вс≥ зор≥ погасли ≥ в в≥нку, ≥ в серц≥" [4, с. 263]. ќстанн≥й шанс вр¤туватис¤ в≥д ћари, вона втрачаЇ з≥ сватанн¤м Ћукаша ≥ смиренно од¤гаЇ чорну кирею "“ого, що в скал≥ сидить" та подаЇтьс¤ в "твердиню тьми й спокою". јура смерт≥ моментально наповнюЇ часопрост≥р. ¬мираЇ ћавка, вмираЇ д¤дько Ћев, вмираЇ дуб, "русалонька, що в жит≥, вже заснула".

Ќове в≥дхиленн¤ в б≥к воскрес≥нн¤, ¤к ≥ на початку твору, зав'¤зуЇтьс¤ на образ≥ Ћукаша. Ћес¤ ”крањнка майстерно завуальовуЇ цей композиц≥йний вузол, вчинком Ћ≥совика, ¤кий, перетворивши Ћукаша у вовкулаку, помстивс¤ за стражданн¤ ћавки. јле ж в≥домо, що "перетворенн¤ у тварину - Ї крайн≥м випадком розпаду самов≥дчутт¤" [2, с. 72], ¤кий настав у головного персонажа очевидно п≥сл¤ усв≥домленн¤ своЇњ зради. ќтже, саме голос Ћукашевоњ душ≥ перетворюЇ його на упир¤ ≥ вдруге пробуджуЇ ћавку до житт¤. ∆итт¤, що набуваЇ нових форм - форм в≥чност≥ ≥ м≥нливост≥ водночас, ¤кими у першу чергу в≥дзначаЇтьс¤ природа. як в украњнському календарно-обр¤довому фольклор≥, так ≥ в "Ћ≥сов≥й п≥сн≥" Ћес≥ ”крањнки.

≈тноестетична несприйн¤тлив≥сть потворного в украњнц≥в стала одн≥Їю з причин того, що наскр≥зним образом драми-феЇр≥њ, своЇр≥дною ≥деологемою Ї краса. —аме п≥д ег≥дою ц≥Їњ св≥тогл¤дноњ абстракц≥њ естетизуютьс¤ демонолог≥чн≥ образи-персонаж≥ ѕерелесника,  уц¤, потерчат, злидн≥в, ћарища.  раса це найвище божество, ¤ке варте кров≥ (д≥алог ћавки ≥ ѕольовоњ –усалки). « репл≥ки Ћ≥совика д≥знаЇмос¤, "що н≥¤ка туга краси перемагати не повинна" [4, с. 263]. ≤ нарешт≥, абсолютизац≥ю краси вт≥лено у ф≥нальн≥й музичн≥й симфон≥њ, ¤ка Ї синтезом духовного багатства Ћукаша ≥ ћавки й обзиваЇтьс¤ до людей "шелестом тихим вербовоњ г≥лки, голосом н≥жним тонкоњ соп≥лки" [4, с. 289]. ¬ир≥шуючи художньо проблему краси, у "Ћ≥сов≥й п≥сн≥" Ћес¤ ”крањнка ви¤вила до того ж глибоке розум≥нн¤ етноф≥лософськоњ специф≥ки св≥домост≥. ¬продовж всього твору ми в≥дчуваЇмо, що його героњ знаход¤тьс¤ на тому щабл≥, коли "св≥дом≥сть ще не думала, але сприймала. ƒумка була об'Їктом внутр≥шнього сприйн¤тт¤, њњ не мислили, а ви¤вл¤ти в сам≥й сутност≥, тобто бачили ≥ чули" [6, с. 122].

≈тноестетизм "Ћ≥совоњ п≥сн≥" зар¤джений ≥ндив≥дуальною творчою енерг≥Їю, "кипучою кров'ю", ¤к сказав би ≤.‘ранко, поетеси скристал≥зувавс¤ у величну мистецьку парадигму, синкретичними р≥вн¤ми ¤коњ Ї краса п≥сн≥, краса природи, краса душ≥, краса вол≥, краса благородного чину. ≤ народнопоетична традиц≥¤, ≥ драма-феЇр≥¤ Ћес≥ ”крањнки увиразнюють один ≥з ч≥льних постулат≥в украњнськоњ нац≥ональноњ ментальност≥: одухотворена краса - це ≥стина.

Ћ≥тература

 ул≥ш ѕ. ѕогл¤д на усну словесн≥сть украњнську // “вори: ” 6-ти т. Ћьв≥в, 1910. “6.

—апронов ѕ.  ультурологи¤.  урс лекций по теории и истории культуры. —ѕб, 1998.

”крањнка Ћес¤. ѕоез≥¤. ƒраматичн≥ твори.  ., 1999.

”крањнка Ћес¤. “вори: ¬ 10 т.  ., 1964. “. 5.

”крањнка Ћес¤. “вори: ¬ 5 т. ., 1956. “. 5.

ёнг  .√. јрхетип и символ. ћ., 1991.



Ќа головну



Hosted by uCoz