"Я всегда был падок на простонародные разсказы; я рано начал придавать им цену; но долго оставался в заблуждении, что для сохранения их достаточно одной лишь памяти" [8, c.1], - так Пантелеймон Куліш розпочинає свої славнозвісні "Записки о Южной Руси". Ця цитата може бути епіграфом до його ранньої прози, писаної переважно на основі народних фантастичних переказів, казок, легенд та демонологічних оповідань. Йдеться передусім про твори, опубліковані в альманасі "Киевлянин" за 1840-1841 рр. та оповідання "Коваль Захарко" ("Москвитянин", 1848, ч.1, №1, с. 132-140). Недостатню популярність цих творів можна пояснити не надто високим мистецьким рівнем (це були перші літературні спроби письменника) і тим, що писані вони переважно російською мовою, а до таких моментів в українському літературознавстві ставлення особливе. Д.Чижевський навіть зазначав, що "перші українські романтики були втрачені для української літератури,... бо вони писали російською мовою" [17, c. 363].

Зауважимо, що зарахування творів українcьких письменників, які писали російською мовою на українські теми і мали значний вплив на формування української літератури, до "українського напряму в російському письменстві" [17, c. 368] - абсурдне. Сама лише мова художнього твору не може визначати приналежність його (твору) чи автора до певної національної літератури, бо до уваги треба брати й інші чинники. У сучасному українському літературознавстві побутує думка, що "...значну кількість російськомовних творів українських авторів і справді слід розглядати як частину української літератури" [3, с. 226]. Тим не менше, ранні прозові тексти П.Куліша, писані російською мовою, не часто навіть згадуються в історіях літератури, не кажучи вже про їх літературно-мистецький розгляд. Та що говорити про наукові розвідки, коли рання російськомовна проза П.Куліша востаннє друкувалася ще 1930 року в Харкові [10]. У виданнях періоду "відлиги" та й у численних сучасних передруках творів Пантелеймона Куліша ця сторінка його творчості майже не представлена. Можна назвати лише передрук повісті "Огненний змій" в українському перекладі Є.Кирилюка, яке у 1989 році здійснив Ю.Винничук [Див.: 12].

З'ясувати особливості фольклорної фантастики у романтичній прозі П.Куліша початку 1840-х років можна, окресливши її літературний контекст. Це тим більше важливо, бо йдеться про перші "проби пера". А початківець дуже піддатливий впливові літературних авторитетів та літературної "моди".

Відомо, що 30-40 роки ХІХ століття - це панування романтизму у літературах слов'янських народів, що входили до Російської імперії. Звідси - захоплення історією, культурою і фольклором та їх інтерпретація у художньому тексті. Характерне для романтизму зацікавлення ірреальним у поєднанні з прагненням етнографічно точного відображення народного життя породило чимало творів, написаних на основі чи за мотивами народних міфологічних чи демонологічних переказів, легенд, фантастичних казок - їх можна визначити як фольклорно-фантастичну прозу. Відтак твори багатьох письменників мають багато спільного: їх сюжети "позичені" з усної народної творчості, їм притаманне прагнення етнографічної достовірності, що постачала необхідний романтичній літературі місцевий колорит; переважно російська мова викладу. Серед найбільш яскравих попередників Куліша варто назвати Порфирія Байського (О.Сомов) - автора популярних свого часу фольклорно-фантастичних оповідань, котрий свої твори почав публікувати ще з 1829 року; М.Гоголя, чиї "Вечера на хуторе близ Диканьки" побачили світ у 1831-1832 роках, а "Вий" 1835; Г. Квітку-Основ'яненка з "Малороссийскими повестями" (1834-1837 роки) та "Конотопською відьмою" (1834); Євгена Гребінку із "Разсказами Пырятинца"(1837). Це найзначніші письменники, манеру і тематику творів яких наслідували інші менш талановиті автори. Захоплення фольклорною фантастикою збігається з популярністю на початку ХІХ століття української теми в російській літературі. Ще 30 квітня 1829 року М.Гоголь писав матері з Петербурга про "моду на українське": "...Здесь так занимает всех всё малороссийское..." [Див.: 6, с. 64]. Тому коли у літературу входить П.Куліш, є підстави говорити не просто про літературну "моду", а про цілу течію, напрям у романтизмі.

Пантелеймон Куліш як письменник дебютував 1840 року, коли в альманасі Михайла Максимовича "Киевлянин" опублікував свої "Малороссийские разсказы", написані ще 1839 року - саме цю дату вказує автор. Це два оповідання - "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" та "О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделе". Критика зустріла молодого прозаїка прихильно. Перший твір дещо слабший, більше схожий власне на "пробу пера" певною невмотивованістю, нелогічністю дій персонажів (йдеться передусім про неприродно перебільшену у дусі Г.Квітки-Основ'яненка чутливість головної героїні), невикінченістю твору (автор покидає напризволяще головного героя, ані словом не згадуючи про його подальшу долю).

На відміну від першого, другий твір є більш цілісним, довершеним, його цілком можна вважати одним із найцікавіших зразків української фольклорно-фантастичної літератури. Цікавою є й історія видання оповідання "О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделе", котре 1840 року було опубліковане двічі у двох різних варіантах. Між текстами є відмінності як композиційного, так і сюжетного характеру. Оскільки текст, надрукований у "Малороссийских разсказах", є коротшим і викінченішим, саме його будемо вважати остаточною авторською версією, хоча є й інші твердження.

1841 року у тому ж "Киевлянине" опубліковано "повість за народними переказами" "Огненный змей" (написану ще 1840 року). Це перша спроба твору більшого за обсягом серед масиву тогочасної української фольклорно-фантастичної прози. І спроба, треба сказати, вдала.

1843 року в "Москвитянине" надруковано оповідання-казку "Коваль Захарко" (підписано криптонімом П.К). Питання авторства не викликає сумнівів - характерною є манера оповіді, місце дії. До того ж згадка про коваля Захарка є у повісті "Огненний змій".

Саме ці чотири твори і належать до ранньої фольклорно-фантастичної прози П.Куліша.

П.Куліш у першому томі "Записок о Южной Руси", обробляючи фольклорні тексти, об'єднує подані перекази про померлі душі в одне ціле наскрізним сюжетом, уводячи єдиного оповідача - бабусю. У примітках автор описує механізм написання цього твору. "Поверья о померших душах слышал я в разные времена от разных лиц... я собрал грациознейшие черты этих разсказов в последовательную повесть о загробной жизни, и таким образом предполагаемая статья получила некоторую обработку, которой обыкновенно нет в нерифмованных созданиях народной фантазии. Надеюсь, однако ж, что моя компиляция сделана в духе народной поэзии, и не уменьшила цены игре необразованного воображения" [8, c. 104]. Ця цитата ілюструє найважливіші проблеми, з якими зіштовхуємося, аналізуючи прозові твори, написані на основі фольклорних нотаток. Опублікований текст автор визначає як статтю, обробку і компіляцію та подає його лише як фіксацію народних вірувань про потойбічний світ. Однак згодом саме цей текст зазнав кілька перевидань як оповідання під назвою "Бабуся з того світу". До речі, на титульному листі прізвища автора не вказано [1].

Водночас не треба забувати і про те, що П.Куліш високо оцінював і добре розумів вартість автентичного фольклорного тексту: "Представляя судить каждому об их (преданий. - У.Б.) исторической важности и поэтических достоинствах, считаю долгом сказать только, что я записывал их стенографически, как песни, дорожа каждым оборотом и словом народной речи" [7. с. 1]. Тому, публікуючи фольклорні записи, Куліш поправляв лише деякі фрази у текстах, записаних іншими збирачами, але і про це шкодував, бо "гораздо лучше было бы напечатать их в таком виде, в каком они были мне доставлены" [7, с. 1]. Отже, Кулішева позиція щодо правил збирання та публікації фольклорних матеріалів є чіткою та зрозумілою. Наголошуємо на тому, адже це аргумент, який переконує, що "Бабуся з того світу" - твір літературний. Напевно, цей текст усе ж є ближчим до красного письменства, ніж фольклорного запису, на нашу думку, він є літературно обробленою добіркою фольклорних оповідань та переказів, хоча художньо усе ж менш вартісний, ніж згадані вище російськомовні твори письменника початку 1840-х років.

Характерним прийомом для П.Куліша є введення окремих легенд та переказів у художню тканину творів нефантастичних. Наприклад, у написаному 1842 р. романі "Михайло Чарнишенко", який вийшов у світ 1843 р., вміщено колоритні народні оповідання про чортову повитуху, а також використано мотив сили батьківського прокляття, характерний для фольклорної фантастичної прози та дум. У повісті "Алексей Однорог" письменник використовує топонімічну вставну легенду про кручу над гирлом Ольжиного тору. Особливе сюжетотворче значення має і легенда про золоторогих турів та князя мисливця, яка є кульмінаційним моментом оповідання-ідилії "Орися". П.Куліш написав також дві казки: "Циган" та "Півпівника", у яких фантастичного елемента нема.

Отже, рання проза Пантелеймона Куліша є фольклорно-фантастичною або такою, що містить вставні народні легенди, перекази, казкові мотиви фантастичного змісту. Відтак можна ставити питання про те, чим же особливий саме Кулішів підхід до перенесення фольклорної фантастики у літературний текст.

"Перші твори Куліша мають виразно етнографічний характер. Їхній зміст - народні перекази, місце дії - рідний Кулішеві Вороніж" [5, с. 191], - писав М.Зеров, підкреслюючи етнографізм прози молодого Куліша і відзначаючи таким чином одну із головних установок автора. Кулішева позиція якомога точнішого відтворення фольклорного першоджерела відома. Адже фольклор є важливою складовою народного життя і побуту, а тому писати про народ реалістично - означає додержуватися і етнографічної правди. П.Куліш використовує фольклорне першоджерело не стільки для його популяризації, як, наприклад, О.Сомов, скільки для якнайточнішого і найповнішого відтворення життя українця. Сам фольклорний текст несе в собі таке смислове, емоційне та естетичне навантаження, що дає можливість, мінімально опрацювавши, видозмінити його у літературний витвір.

П.Куліш досить точно відтворює народний побут та вірування. Місце дії всіх його ранніх прозових творів - містечко Вороніж із його околицями - письменник описує, послуговуючись місцевими автентичними топонімічними легендами та переказами. Дослідники вже давно відзначили цю особливість Кулішевих творів - навіть організовували етнографічні експедиції місцями, які він змальовував. Зазначимо, що П.Куліш, уводячи в художній зміст своїх текстів колорит рідного краю, не є новатором - це може бути й даниною тогочасній "моді" (Диканька М.Гоголя, Пирятин Є.Гребінки тощо). Врешті, закономірно, що письменник персонажами своїх творів бачив передусім знайомих йому людей - це оживлювало оповідь, робило її більш виразною. І коли Диканька М.Гоголя - назва швидше умовна, дія його повістей не надто очевидно прив'язана до конкретного місця, то П.Куліш якомога точніше відтворює колорит невеличкої частини України.

Отже, П.Куліш однозначно виступав за етнографічну достовірність, точність зображення народного життя у літературному творі. Але навряд чи у цьому варто вбачати тільки прагнення етнографічного реалізму. Видається, що позиція письменника була не такою простою. В.Петров відзначав поєднання у перших повістях П.Куліша тези Ж.-Ж.Руссо про "природність селян" та магічного ідеалізму Новаліса [13, с. 130]. Справді, із перших же творів П.Куліша відчувається безумовний руссоїзм письменника, який доводить близькість селян до природи і природного. А близькість до природи є і близькістю до потойбічного. Тому саме в казці, у таємничому повною мірою виявляється органічність селянина. П.Куліша цікавить Volksgeist (народний дух), який можна пізнати, досліджуючи єдність реального та ірреального світів природної людини. У цьому Куліш - романтик західного зразка. Тому не буде перебільшенням визнати, що в українському романтизмі ранні оповідання і повісті Куліша відігравали особливу роль - "... їхній безпосередній зв'язок із романтичною традицією фантастично-народньої новелі, з характерною для цих новель поетикою жахливого й демонічного, дозволяє нам краще, ніж будь-які інші твори в українській літературі, говорити про вплив західно-європейського романтизму на українську літературу середини ХІХ віку" [16, c.132].

Характерно романтичною є увага М.Куліша до ночі як антипода дня. Саме вночі, коли "спадают обманчивые внешние покровы жизни... подлинная же сущность мира непосредственно выступает в её неприкрытой наготе" [2, с. 93], відбувається дія більшості фольклорно-фантастичних творів П.Куліша. Письменник моделює саме ті ситуації, коли людина стає вільною від реальності й переходить під владу потойбіччя. На зміну денному реальному часові наступає час карнавального дійства (вечорниці, свята), головною рисою якого Ю.Манн уважав "відхід від правил і норм як соціальних, так і моральних, етичних" [11, с. 8]. П.Куліш тонко відчуває той особливий світ, в якому панує місяць - "...чудне було світло його... він надавав усьому якогось особливого кольору і форми, ... в його сяйві все здавалося надзвичайним, як уві сні... Всі немов потрапили в чарівний світ, де немає злиднів і тягару, все чудесне й ясне..." [9, с. 125]. В оповіданні "Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став" акцентовано на тому, що саме вночі стається те незвичайне, що згодом є причиною трагедії. Те, "що сталося з козаком Бурдюгом", відбувалося тільки вночі - разом із останніми рядками твору з'являються на сторінках оповідання перші сонячні промені. Оскільки "Огненний змій" є твором більшої форми, то час дії письменник не міг обмежити тільки темною частиною доби. Денні події повісті відбуваються у Києві - персонажі ведуть "спокійне і мирне життя". Однак ніч є для героїв твору Івана і Марусі фатальною. Першопричиною трагедії стає залицяння в заборонений час - під час повернення з прощі. Друга частина твору - воронізька - є цілком нічною. Саме вночі на вечорницях уперше згадують про вогненного змія, уночі Маруся знаходить скарб, опівночі літає до неї змій, тоді ж вона і гине.

Типовим для романтиків є і зацікавлення проблемними психологічними станами персонажів. Можна відзначити характерний для Кулішевих текстів сомнамбулізм чи божевілля головних героїнь (Наталки з оповідання "Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став" та Марусі з "Огненного змія"), що є наслідком близькості їх до потойбічного світу, світу ночі.

Відзначимо й жанрове розмаїття ранньої прози П.Куліша, написаної на основі фольклорної фантастики. На відміну від своїх попередників, він не спиняється лише на одному жанрі - чи не у кожному творі письменник дає нові зразки використання фольклорного тексту. Загалом у прозовій спадщині П.Куліша можна виділити майже повний спектр використання фольклорних джерел. Це і фольклорно-фантастичне оповідання, повість за народними переказами, фантастична казка та зразок літературної обробки фольклорних записів. Письменник також застосовує окремі народні перекази чи легенди як вставні новели (як сюжетотворчі, так і декоративні) у пізніших творах.

Один із улюблених Кулішевих способів творення цільного тексту - звичайне нанизування сюжетів завдяки оповідачеві чи оповідачам-дійовим особам. Всього п'ять фольклорно-фантастичних творів містять значно більше використаних сюжетів фольклорних оповідань. "Огненний змій", крім основного сюжету, складається ще з шести вставних фантастичних новел: про дванадцять братів-будівничих і лаврську дзвіницю; про бандуру; про шаблю характерника; про скарб; про огненного змія; про дьогтяря і скарб. Оповідання "Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став" теж містить вставні сюжети (історію закоханої пари та легенду про силу материнських сліз). Оповідання "Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зелені свята" вирізняється єдністю теми, що, напевно, і робить саме цей текст найбільш "літературним", довершеним. Казка про Захарка-коваля також не має відгалужень від основної сюжетної лінії. Зате оповідання "Бабуся з того світу" складається аж із одинадцяти оповідей бабусі Дубинихи. Більшість із них - це невеликі характеристики різних покарань, яких зазнають грішники за різні гріхи (схоже до опису пекла в "Енеїді" І.Котляревського). Але й у цьому творі є три маленькі фантастичні оповідання: про скупу жінку; про парубка, що хотів змінити свою долю; та цікавий варіант легенди про великого грішника.

Доречно звернути увагу і на сюжети вставних новел у нефантастичній прозі П.Куліша. Так, у романі "Михайло Чарнишенко" виділяються відомі з дум мотиви батьківського прокляття, через який героя переслідують нещастя і смерть, а земля не приймає його тіло. Письменник умістив у свій твір дуже колоритне і цікаве демонологічне оповідання-казку про народження чортів, яке поєднується з темою "чортячого золота", "нечистих грошей" та особливого всевидющого ока. У повісті "Олексій Одноріг" П.Куліш звертається до топонімічної легенди, що робить оповідь барвистішою, але не більше.

В "Орисі" вставна (теж топонімічна) легенда має особливе композиційне, сюжетотворче та емоційне значення. Відомо, що твір написаний за мотивами історії Навсикаї з "Одіссеї" Гомера, Куліш був зачарований цим жіночим образом [4. с. 61]. Легко прочитуються паралелі між грецькою царівною та козачкою Орисею, збіг усіх сюжетних ліній (сон, прання на ріці, зустріч з незнайомцем). З Гомерового сюжету в Куліша вийшло б звичайне побутове оповідання, якби не вставна фантастична легенда старого Гриви. Легенда про Турову кручу "набирає важливого композиційного значіння, допомагає письменникові буденний епізод зробити барвисто-казковим, перенести дію, хоч і умовно та на короткий час, з побутового поля в світ романтичний" [16, с. 141].

Образ оповідача у прозі Пантелеймона Куліша - специфічний. У більшості текстів оповідь ведеться від імені автора. Але він або посилається на особу, від якої чув історію, що її тільки переказує (оповідання "Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став"), або, розповівши передісторію, для основної оповіді вводить головного оповідача ("Бабуся з того світу"), або кожну вставну новелу вкладає в уста іншої особи, при тому ще й намагається в загальних рисах охарактеризувати її ("Огненний змій").

П.Куліш інтерпретував до 20 повноцінних зразків народної казки, фантастичного переказу, легенди чи демонологічного оповідання. В.Сиповський наводить такі статистичні дані: українські письменники доби романтизму у творах, написаних на основі фольклорної фантастики, найчастіше використовували сюжети, пов'язані з такими образами (перераховує по низхідній) [15, с. 261]:

1. відьма;

2. чорт у різному вигляді та суміжні теми (продаж душі, розплата і т.д.)

3. русалка;

4. шукання скарбів;

5. шукання папороті;

6. чарівник;

7. мрець;

8. упир, вовкулака, вогненний змій.

Дані В.Сиповського потребуть додаткових досліджень, та вже при першому зіставленні з тими сюжетами, що їх використав П.Куліш, виявляється особливий підхід письменника до відбору фольклорних тем: найчастіше він звертається до теми скарбу, яка тісно пов'язана з мотивом "нечистих грошей" - 6 сюжетів; письменник тричі використовує тему "огненного змія" - тісно пов'язану з темою скарбів; двічі з'являється казковий мотив перемоги над чортом.

П.Куліш вводить у твори рідкісні легенди і перекази - про золоторогих турів, про великого грішника, про народження чорта. Слід також відзначити особливу увагу письменника до топонімічних легенд - про Турову кручу, про кручу Ольжиного тору, про Пішевців став.

Використовує письменник і фольклорний переказ-апокриф - про дванадцять братів-будівничих і дзвіницю Лаври.

Письменник не торкається тих тем, які були найпоширенішими у тогочасній літературі - особлива мода на зображення русалок, відьом, чортів та вовкулак оминула його. І причини цього варто шукати в особливому ставленні Куліша до зображення людини. Він не намагається показати читачеві щось екзотичне, полоскотати нерви, зацікавити Україною чи просто зафіксувати народні вірування.

Письменник зображує внутрішній світ звичайної людини, те ірреальне, що є органічною складовою картини світу українця. Тому страхіття у текстах Куліша - це породження свідомості (часто хворої) чи може трактуватися як така. Водночас письменник уникає простих "реалістичних" пояснень незвичайному.

У фольклорній фантастиці Пантелеймона Куліша порівняно небагато персонажів власне демонологічних. Вогняний змій - то зірка, яка спадає за край неба. А чи є він, чи ні - головне, що про нього "кажуть", про нього знають. Чорти, яких обдурює коваль Захарко, яким допомагає народжуватися баба повитуха, помсти яких вдається уникнути дьогтяреві - це не демонологічні створіння, а веселі й дурненькі персонажі українських казок - хоч і спрямовані на зло, та водночас не такі вже й страшні. Мерці ж залишаються звичайними людьми, як та мати, що приходить з того світу, аби врятувати доньку від змія (вставна новела з "Огненного змія").

П.Куліш не описує світ демонів. Його цікавить світ людей. І все незвичайне, ірраціональне є органічною складовою і породженням людської свідомості. Не демони спричиняють біди і хвороби, не хвороба породжує демонів, а персоніфікується в них. Першопричинами біди є самі герої Кулішевої фольклорної фантастики - всі вони переступають через заборони: не вбивати священних тварин, не працювати у свято, не забувати вдома обереги, не викопувати скарби, врешті-решт, не розпочинати навіть хорошого у невластивий час (як каже старий мудрий Чайка з "Огненного змія" : "...недобрий початок поганий має і кінець" [9, с. 122]) і т.д. Добро і зло існують паралельно. Людина сама повинна пильнувати рівноваги у світі, коли ж вона її порушує, стає можливим втручання злих сил у життя людей, це є ніби карою для порушника. П.Куліша цікавить те особливе, що закладене всередині, в душі кожного звичайного українського селянина, що загублене у людині міській і яскраво проявляється у людині близькій до природи - відчуття доцільності і правильності навколишнього світу, необхідності дотримуватися певних правил і неминучості розплати за скоєне.

Фольклорна фантастика Пантелеймона Куліша має певні особливості порівняно з текстами інших авторів, що працювали у цьому жанрі. Це і спроба письменника дати зразки різних способів використання фольклорного першоджерела, що вилилося у розмаїття жанрів фольклорно-фантастичної прози П.Куліша, яка представлена оповіданням, повістю, казкою, літературно опрацьованим фольклорним текстом. Особливим є підхід автора до відбору зразків народної фантастики. Також індивідуальним є те, що Куліш підходив до проблеми засвоєння фольклору літературою з позицій гуманіста, характерних для європейських романтиків - перш за все його цікавить людина, яка є джерелом усього незвичайного у цьому світі.

Література

Бабуся з того світу. Оповідання про померши души. К., 1883.

Ванслов В. Эстетика романтизма. М., 1966.

Грабович Г. Українсько-російські літературні взаємини в ХІХ ст. // Грабович Г. До історії української літератури. К., 1997.

Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ-поч.ХХ ст. Львів, 1999.

Зеров М. Твори: У 2 т. К., 1990. Т. .2.

Кулиш П. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя. С.-Пб., 1856. Т. 1.

Кулиш П. Украинские народные предания. Кн. первая. М., 1847.

Кулишь П. Записки о Южной Руси. С.-Пб., 1856. Т. 1.

Куліш П. Огненний змій // Огненний змій. К., 1990.

Куліш П. Твори. Харків, 1930. Т. 1.

Манн Ю. Поэтика Гоголя. М., 1978.

Огненний змій. Фантастичні твори українських письменників ХІХ сторіччя. К., 1989.

Петров В. Етнографічне оповідання П.Куліша // Куліш П. Твори. Харків, 1930. Т. 1.

Рулін П. Куліш як дослідник і критик Гоголя // Книгар. 1919. № 23-24.

Сиповський В. Україна в російському письменстві. Ч.1 (1801-1850). К., 1928.

Филипович П. Кулішева варіяція сюжету про Навзікаю // Куліш П. Твори. Харків, 1930. Т. 1.

Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль, 1994.