¬ украњнськ≥й ≥стор≥њ та культур≥ –оксолана Ї легендарною постаттю. ¬она не просто украњнка, ¤ка потрапила в полон. ƒол¤ посм≥хнулас¤ њй, ≥ –оксолана стала в≥домою дружиною падишаха —улеймана ѕишного, ¤ка п≥сл¤ багатьох сл≥з та журби знайшла щаст¤. „ерез те, напевно, вона символ≥зуЇ долю своЇњ крањни.

—пециф≥чн≥сть м≥сц¤ –оксолани в украњнськ≥й та турецьк≥й культур≥ й ≥стор≥њ пол¤гаЇ в тому, що цю постать можна розгл¤дати у двох планах: ≥сторичному, п≥дтвердженому документами, та м≥ф≥чному, бо творча у¤ва митц≥в зберегла дл¤ нас чар≥вний ореол романтики та легендарност≥ ц≥Їњ героњн≥.

јнастас≥¤ Ћ≥совська, –ушен, –оксол¤на або –оксолана, ’асек≥, ’уррем —ултан - ось той перел≥к ≥мен, ¤кими називали украњнку п≥д час њњ нелегкого житт¤. ” “уреччин≥ вона знана ¤к ’уррем —ултан, що означаЇ –ад≥сна султанша. ¬ ”крањн≥ вона в≥дома п≥д ≥м'¤м –оксолани, що вказувало на етн≥чну приналежн≥сть, це найменн¤ Ївропейськ≥ посли в “уреччин≥ вживали у своњх допов≥д¤х та мемуарах.

Ќа своњй батьк≥вщин≥ јнастас≥¤ Ћ≥совська, поп≥вна з –огатина, достатньо в≥дома. ѕро нењ пишуть л≥тературн≥ твори, ¤к≥ нав≥ть екран≥зують. ¬ у¤в≥ украњнц≥в вона залишаЇтьс¤ символом вс≥х тих украњнських д≥вчат, що потрапили у полон, дол¤ ¤ких так нагадуЇ долю украњнськоњ держави.

≤сторичн≥ джерела нам скажуть, що вона жила в ”крањн≥ приблизно 18 рок≥в, а в “уреччин≥ - 40. „и у “уреччин≥ також вс≥ люди знають про нењ? „и те, що вони знають, зб≥гаЇтьс¤ з тим, що написано в украњнських л≥тературних творах? ” ¤ких арх≥вах або музе¤х збер≥гаютьс¤ документи, що м≥ст¤ть в≥домост≥ про нењ?

ћета ц≥Їњ публ≥кац≥њ пол¤гаЇ у висв≥тленн≥ житт¤ украњнки јнастас≥њ Ћ≥совськоњ (дал≥ –оксолана, зг≥дно з Ївропейською традиц≥Їю) так, ¤к воно представлене в документах, мемуарах та л≥тературних творах.

ƒокументальн≥ св≥дченн¤ про –оксолану

–оксолана в турецьк≥й ≥стор≥њ маЇ ≥м'¤ - ’уррем —ултан. “урецьк≥ л≥тописи майже н≥чого не кажуть про украњнський пер≥од житт¤ –оксолани. ј сучасн≥ турецьк≥ досл≥дники користуютьс¤ хрон≥ками тод≥шн≥х Ївропейських посл≥в. Ќайв≥дом≥шою з них вважаЇтьс¤ зб≥рник јльбер≥, в ¤кому з≥бран≥ хрон≥ки венец≥анських посл≥в - ѕ≥Їтро Ѕраіад≥но, Ѕернардо Ќаваджеро, ƒомен≥ко “рев≥зано. ћ≥стить в≥домост≥ про –оксолану авторитетна прац¤ "≤стор≥¤ ќсманськоњ ≥мпер≥њ" австр≥йського ≥сторика ƒж. ¬. √аммера. «азначен≥ джерела подають про походженн¤ –оксолани под≥бн≥, але переважно загальн≥ в≥домост≥.

¬≥домий факт: тод≥шн≥ Ївропейц≥ називали "роксоланами" геть усю людн≥сть украњнськоњ територ≥њ. "–усь", тобто ”крањна, на латин≥ звалас¤ Rохоlаn≥а, кожен русин-украњнець Rохоlаn≥us, кожна русинка-украњнка - Rохоlаnа.

—емигородець ћартин Ѕроньовський у в≥дом≥й прац≥ "“аtаr≥ае dеsсr≥рt≥о" (1595) наголошуЇ, що –оксолан≥¤ - то Ї –усь, або –утен≥¤. “од≥шн≥й в≥домий польський поет —ебаст≥¤н  льонович описав побут „ервоноњ –ус≥ в латиномовн≥й поем≥, ¤ку назвав "Rохоlаn≥a". ј в стародавню добу роксоланами (рокс - аланами) звалис¤ азовсько-чорноморськ≥ сармати, що засел¤ли територ≥ю м≥ж ƒоном та ƒн≥стром.

Ѕраіс≥д≥но, один з венец≥анц≥в, що був послом в ќсманськ≥й ≥мпер≥њ у 1553 роц≥, писав про дружину —улеймана ѕишного, що вона "altra donna di nation Rossa" [3], тобто ≥з русин≥в. ўе один венец≥анський посол ƒан≥елло Ћюдов≥дж≥ теж п≥дтверджував ту Ѕрагад≥нову думку [3]. ѕро те, що –оксолана - поп≥вна з –огатина, д≥знаЇмос¤ з джерел письменника польського графа —тан≥слава –жевутського, ¤кого пот≥м спопул¤ризував австр≥йський ≥сторик √аммер, а згодом ≥ украњнськ≥ вчен≥ ¬. јнтонович та ћ. ƒрагоманов у прац≥ "»сторически¤ песн≥ малорусскаго народа", 1874 р., або ѕ.  ул≥ш у прац≥ "»стори¤ воссоединени¤ –уси" 1877 р≥к. Ќайточн≥ше розпов≥дав про батьк≥вщину –оксолани √аммер. ¬≥н засв≥дчив, що р≥дним м≥стом майбутньоњ султанш≥ був –огатин в √аличин≥, на берез≥ р≥чки Ћ≥пи [4, с. 487]. Ќапевно, саме тому украњнськ≥ автори, що писали про –оксолану, твердили, що –огатин - м≥сто дитинства ≥ юност≥ –оксолани.

Ўл¤х до “уреччини

¬становити точно дату народженн¤ јнастас≥њ Ћ≥совськоњ практично неможливо через те, що метричн≥ книги не збереглис¤. “радиц≥йно вважаЇтьс¤, що д≥вчина походила з родини украњнського св¤щеника. Ќа жаль, украњнськ≥ церкви у XV стол≥тт≥ грабували ¤к татари, так ≥ католики-пол¤ки [11, с. 102]. «важаючи на датован≥ згадки вже про дружину падишаха —улеймана ѕишного, можна припустити, що вона народилас¤ у 1500 роц≥. Ќа момент полону њй було 15 - 18 рок≥в.

” той пер≥од √аличина входила до складу ¬еликого корол≥вства Ћитовського, але "влада на м≥сц¤х знаходилас¤ в руках кн¤з≥в з руських околиць" [11, с. 101], таких ¤к „етвертинськ≥, ќстрозьк≥,  орецьк≥ та ≥н. „ерез м≥жусобн≥ чвари ослаблен≥ м≥ста ставали привабливою здобиччю дл¤ татарських загон≥в. ЌагадаЇмо, що «апор≥зьке козацтво ¤к регул¤рне в≥йсько, ¤ке сто¤ло на захист≥ украњнських земель, ще не було сформоване. «а св≥дченн¤м ћартина ЅЇльського, у 1516 роц≥ татари напали на „ервону –усь ≥ вивели зв≥дти до 5000 полонених. ј в 1537 роц≥ п≥д час нападу на ¬олинь були вз¤т≥ у полон 15000 чолов≥к. ” 1575 роц≥ татарськ≥ загони спустошили м≥ста „ервоноњ –ус≥, ¬олин≥, ѕод≥лл¤ [2, с. 533]. ¬≥рог≥дно, що јнастас≥¤ Ћ≥совська потрапила у полон саме у 1516 роц≥, тобто њй було приблизно 15 - 18 рок≥в.

як вона потрапила у —тамбул? јн≥ турецьк≥, ан≥ украњнськ≥ чи Ївропейськ≥ ≥сторики не в≥дпов≥дають на це питанн¤. ѕроте пануЇ думка, що њњ полонили п≥д час татарського наб≥гу. ѕот≥м њњ продали в ≤стамбул, через  рим. ÷≥каво, що про торг≥влю людьми турецьк≥ документи того пер≥оду мовчать. —учасн≥ ≥сторики довод¤ть, що ц¤ торг≥вл¤ в≥дбувалас¤ нелегально. —аме тому документально досл≥дити час ≥ обставини, за ¤ких украњнська бранка потрапила до —тамбула, неможливо.

ћихайло Ћитвин, письменник-самовидець, сучасник —улеймана ѕишного, у своњх записках, скомпонованих м≥ж 1548-1551 роками, зазначав, що торг≥вл¤ бранц¤ми з слов'¤нських земель була основним зан¤тт¤м татар-наб≥жчик≥в. “еритор≥¤ ”крањни, децентрал≥зованоњ та ослабленоњ, часто ставала м≥сцем грабунку. ¬щент випалювалис¤ села, м≥стечка, а людей п≥шки "м≥ж чорн≥ мажи" гнали до  риму, до  афи та √езлева (сучасн≥ ‘еодос≥¤ та ™впатор≥¤), де були розташован≥ найб≥льш≥ нев≥льнич≥ ринки.

Ќайлаг≥дн≥ша була дол¤ дл¤ вродливих бранок з ”крањни. ћихайло Ћитвин, описуючи звичањ та норови кримських татар, в своњх записках зазначав: "∆≥нок, що мають задовольн¤ти чолов≥чу жагу, продавц≥ тримають ≥накше. ѓх спочатку в≥дгодовують, зод¤гають в шовк, б≥л¤ть ≥ рум'¤н¤ть. √арн≥ д≥вчата нашоњ кров≥ купуютьс¤ ≥нколи на вагу золота" [8].

¬идатний ф≥лолог ≥ сходознавець јгатангел  римський у прац≥ "≤стор≥¤ “уреччини", ¤ка донин≥ залишаЇтьс¤ майже Їдиним ірунтовним досл≥дженн¤м не т≥льки турецькоњ ≥стор≥њ, але й звичањв, що видана украњнською мовою ≥ може послуговувати за джерело при вивченн≥ украњнц¤ми “уреччини, так описав можливий життЇвий шл¤х украњнськоњ бранки: "ƒ≥ставшись до гарему значного достойника, украњнська бранка, через свою украњнську вдачу, через тую силу вол≥ ≥ характеру, ¤ку взагал≥ маЇ украњнське ж≥ноцтво, легко могла не т≥льки прихилити до себе душу свого пана-чолов≥ка, але й вз¤ти над ним певну силу. ћогла вона таким чином здобути ≥ пол≥тичний вплив, а надто коли вона зр≥калас¤ православноњ в≥ри та й, кажучи словами козацькоњ думи, "потурчилас¤, побусурменилас¤, дл¤ розкош≥ турецькоњ, дл¤ лакомства нещасного". “ип такоњ украњнки, що добилас¤ в “уреччин≥ високого становища, ув≥ков≥чнила поез≥¤ украњнських кобзар≥в у дум≥ "ѕро д≥вку-бранку, ћарусю поп≥вну-Ѕогуславку", ¤ка на ¬еликдень зв≥льнила 700 козак≥в з невол≥" [9, с. 200].

“акими були ≥сторичн≥ умови, за ¤ких јнастас≥¤ Ћ≥совська, поп≥вна з –огатина, потрапила до гарему —улеймана ѕишного, а пот≥м завд¤ки своњй вдач≥ та розумов≥ стала улюбленою дружиною падишаха. Ќе залишаЇ сумн≥в≥в лише той факт, що њњ вивезли з батьк≥вщини до одруженн¤, бо лише незаймана д≥вчина мала право народити спадкоЇмц¤ династ≥њ ќсман≥в.

ћожемо остаточно п≥дсумувати: й ≥сторичн≥ джерела, ≥ л≥тературн≥ твори, ≥ прост≥ чутки, - вс≥ мають одну сп≥льну л≥н≥ю. ÷¤ л≥н≥¤ простежуЇтьс¤ в тому, що д≥вчина п≥сл¤ рабства, стала найповажн≥шою ж≥нкою, дружиною падишаха в наймогутн≥ш≥й ≥мпер≥њ. ћ≥ж в≥домост¤ми, ¤к≥ подають джерела та м≥ж чутками Ї розб≥жност≥. Ќав≥ть про њњ р≥дне м≥сто, с≥м'ю, обставини, за ¤ких њњ захопили татари чи турки - точно не в≥домо. ÷е все документально не досл≥джено. јле сам цей факт ориг≥нальний вже тим, що Ї живим прикладом, ¤кий дуже нагадуЇ казку ≥з щасливим зак≥нченн¤м.

ћоральний та ф≥зичний тип

ќбраз –оксолани в сучасн≥й ”крањн≥ - легендарий. ¬ у¤в≥ украњнц≥в сформований тип надзвичайно розумноњ, хитроњ, гарноњ та сильноњ ж≥нки, ¤ка завжди в≥дчуваЇ свою правоту. ¬она наст≥льки сильна, що може керувати великою державою п≥д час влади наймогутн≥шого падишаха. –оксолана допомагала своњй крањн≥ тим, що змогла припинити напади османськоњ арм≥њ на ”крањну. ј що кажуть ≥сторики, або тод≥шн≥ посли, ¤к≥ служили у столиц≥ могутньоњ ≥мпер≥њ?

“урецьк≥ ≥сторики про њњ моральний та ф≥зичний тип детально не розпов≥ли. Ѕраіад≥но, описуючи њњ зовн≥шн≥сть, наголошував, що вона була не красун¤, але молода ≥ витончена. ≤нш≥ джерела св≥дчать, що краса њњ була б≥льше душевною, н≥ж зовн≥шньою. Ќапевно, саме ц¤ њњ особлив≥сть з≥грала важливу роль у вибор≥ падишаха —улеймана м≥ж першою дружиною ≥ ’уррем. як нам допов≥ли турецьк≥ ≥сторики [1], падишах бачив негарну повед≥нку першоњ дружини п≥д час сварки ≥ через те примусив њњ жити окремо в≥д себе, а пот≥м одруживс¤ з ’уррем. ѕ≥сл¤ того м≥ж ними все житт¤ збер≥галос¤ спражнЇ коханн¤ ≥ щире розум≥нн¤. Ћисти в≥д ’уррем до свого чолов≥ка, ¤к≥ зараз знаход¤тьс¤ в арх≥в≥ палацу “опкари [10], св≥дчать про те, що вона мала т≥сн≥, щир≥ ≥ люб'¤зн≥ стосунки з падишахом. ¬она писала йому про себе, про пол≥тичну ситуац≥ю в —тамбул≥, про своњх д≥тей.

јле чи мала вона таку повну владу над своњм чолов≥ком, що могла активно втручатис¤ в пол≥тику, впливати на прийн¤тт¤ р≥шень ≥ нав≥ть проводити ауд≥Їнц≥њ з ≥ноземними послами в≥ч-на-в≥ч, ¤к кажуть украњнськ≥ автори? јн≥ Ївропейськ≥, ан≥ турецьк≥ джерела про це не говор¤ть. ј науковц≥, ¤к≥ досл≥джують звичањ, що панували при двор≥, заперечують це. Ќаймогутн≥шою в ≥стор≥њ ќсманськоњ ≥мпер≥њ була  ьосем —ултан, та й то т≥льки тому, що правл¤чому султанов≥, њњ синов≥, у той час було 7 рок≥в. ¬она могла т≥льки п≥дслуховувати розмови про зовн≥шньопол≥тичн≥ справи через дерев'¤н≥ жалюз≥. “ому –оксолана навр¤д чи зустр≥чалас¤ з послами в≥ч-на-в≥ч ≥ спр¤мовувала турецьку пол≥тику.

„и була вона сильною, чи могла керувати державними справами? „и мала –оксолана силу вол≥?

ѕо-перше, т≥, хто працював у палац≥ - добров≥льно або насильно, мусили мати певн≥ риси. Ќаприклад, розум ≥ т. д. –абин≥ повинн≥ були бути не т≥льки красивими (що само собою зрозум≥ло). “е, що јнастас≥¤ змогла вижити п≥д час полону, св≥дчить про њњ особлив≥ ¤кост≥, ¤к≥ привернули увагу татар. јдже з≥ св≥дчень сучасник≥в в≥домо, що в≥дпов≥дно до естетичних вимог т≥Їњ епохи вона не була красунею.

ƒо реч≥, татари ч≥тко категоризували ¤сир, не т≥льки за статевими ознаками. ”крањнський епос у дум≥ "“ри поп≥вни в плену у турок" заф≥ксував таке поводженн¤ ≥з д≥вчатами-бранками:

"...™дну вз¤ли по при кон≥

по при кон≥ на ремен≥,

другу вз¤ли по при вози,

по при вози на мотуз≥,

третю вз¤ли в чорн≥ маж≥..." [7, с. 86]

 ритер≥Їм, ¤кий впливав на виб≥р вар≥анту транспортуванн¤, а також майбутньоњ ц≥ни полон¤нки, був в≥к та зовн≥шн≥сть д≥вчини. Ќа мажах везли найц≥нн≥ший товар, ¤кий продавали пот≥м на найб≥льших нев≥льничих ринках. Ѕез сумн≥ву, јнастас≥¤ Ћ≥совська була в ц≥й груп≥ полон¤нок, ≥, скорше за все, саме незламна вол¤, ¤ка просв≥чувала через н≥жний образ д≥вчини, вселила в завойовник≥в повагу до нењ ≥, певною м≥рою, допомогла њй дос¤гнути високого становища, а пот≥м втримати владу в руках.

ѕо-друге, вона стала дружиною падишаха. ќдружитис¤ з падишахом дл¤ нев≥льниц≥ з гарему було надзвичайно складно. ћ≥сце одноњ з чотирьох законних дружин падишаха ¬еликоњ османськоњ ≥мпер≥њ було недос¤жною мр≥Їю багатьох турецьких д≥вчат з найшановн≥ших родин. Ѕо нав≥ть правител≥ з корол≥вських династ≥й пропонували своњх доньок у наречен≥ султанов≥, щоб заручитис¤ п≥дтримкою, або захистити себе у стосунках з найвпливов≥шою державою, що мала потужну моб≥льну арм≥ю.

√арем султана пост≥йно поповнювавс¤ новими одал≥сками з≥ вс≥х кутк≥в св≥ту. Ќайвищою нагородою дл¤ них було привернути увагу свого володар¤, що р¤тувало в≥д безвиход≥ дов≥чного ув'¤зненн¤ в садах палацу “опкапи. ¬ умовах жорсткоњ конкуренц≥њ, пост≥йних ≥нтриг, –оксолана спромоглас¤ не т≥льки завоювати любов —улеймана ѕишного, але й стати другою законною дружиною. якщо —улейман, один з найпринципов≥ших, самовпевнених падишах≥в, вибрав њњ, то це означаЇ, що в≥н побачив у н≥й ¤кост≥, храктерн≥ дл¤ подруги володар¤ половини св≥ту.

–оль –оксолани у керуванн≥ великою ≥мпер≥Їю

ќтже, одруженн¤ з могутн≥м "ѕишним" падишахом. „и можна казати, що саме п≥сл¤ ц≥Їњ под≥њ турецький народ ≥ турецьк≥ ≥сторики звернули увагу на нењ? јдже на той час в серал≥ перебувало приблизно 50 наложниць. ÷е так, але саме розум ≥ добра вдача –оксолани спри¤ли тому, що вона спромоглас¤ брати участь у вир≥шенн≥ питань внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики ¬еликоњ ќсманськоњ ≥мпер≥њ. ¬енец≥анський посол Ѕернардо Ќаваджеро у 1553 роц≥ зазначав, що "свою ж≥нку –оксолану кохав —улейман ѕишний ¤кнайщир≥ш та й охоче радивсь ≥з нею про державн≥ справи ≥, мабуть, надавав њњ розумним словам б≥льше в≥ри ≥ уваги, н≥ж словам досв≥дчених державних муж≥в" [6]. ћ≥ж тим, –оксол¤на поважала звичањ народу, долю ¤кого приречена була розд≥лити, щиро вшановувала свого чолов≥ка. ўоб забезпечити своњм д≥т¤м право спадку, вона приймаЇ ≥слам ≥ мусить змиритис¤ ≥з другор¤дною роллю ж≥нки, нав≥ть венценосноњ в мусульманському сусп≥льств≥. —аме тому вона вдовольн¤Їтьс¤ тим, що стаЇ радником та ≥деолог≥чним надхненником свого чолов≥ка-падишаха .

ѕам'¤ть про нењ у турецьк≥й та в р≥дн≥й крањн≥

јнастас≥¤ Ћ≥совська (–оксолана) залишила на згадку про себе низку пам'¤ток на територ≥њ ќсманськоњ держави, а також в арабських крањнах та ™русалим≥. ¬они св≥дчать про те, що вона була досить активним д≥¤чем ¤кий реал≥зовував св≥й потенц≥ал у благочинних акц≥¤х. ƒосл≥дженн¤ документ≥в "мюг≥мме" [5] в арх≥вах ≤стамбулу показало, що вона наказала заснувати систему регул¤рних надходжень грошей дл¤ догл¤ду св¤тинь ™русалиму. —аме завд¤ки цьому над≥йшли грош≥ на побудову водопроводу, що постачав до ћекки питну воду.  р≥м того, вона на власн≥ грош≥ побудувала мечеть. –оксолана спри¤ла благоустрою —тамбула, буд≥вництву божев≥льн≥, л≥карн≥, притулку дл¤ бездомних на м≥сц≥ јвретбазару, нев≥льничого ринку, на ¤кому свого часу њњ було продано. ÷е не все, з чим ’уррем ув≥йшла в ≥стор≥ю.

—умний в≥дт≥нок маЇ слава –оксолани ¤к матер≥ спадкоЇмц¤ османського престолу. ¬ намаганн≥ забезпечити майбутнЇ свого сина —ел≥ма, ¤кий був другим сином —улеймана ≥ не мав права спадку, вона зав'¤зуЇ вузол ≥нтриг, в результат≥ ¤ких гине не т≥льки син в≥д першоњ дружини ћустафа, але й д≥ти –оксолани. ј —ел≥м, прийшовши до влади, не виправдав спод≥вань матер≥. …ого поглинули розваги, за що в≥н отримав пр≥звисько ѕ'¤ний. —аме в≥д нього де¤ки ≥сторики в≥драховують початок занепаду ќсманськоњ ≥мпер≥њ.

ќтже, по-перше, јнастас≥¤ Ћ≥совська Ї ≥сторичною постаттю. ѕо-друге, у “уреччин≥ њњ д≥¤льн≥сть в≥дома загалов≥. –оксолана мала опосередкований вплив на прийн¤тт¤ важливих пол≥тичних р≥шень, мала владу над падишахом, але ц¤ влада базувалас¤ на душевн≥й шл¤хетност≥, щирому коханн≥ та дов≥р≥.

Ћ≥тература

Ali Kunh al-ahbar.- universite kutupanesi. - є 5959. - var. 341.

Bielski M. Kronika.

Bragadino Pietro // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato,- Florencia, 1855. - т. IX (= сер. «, т.1).

Hammer J. V. Histoire de l'Empire Ottoman. - Paris, 1836. - т.V. - 769 c.

Muhimme («б≥рник по¤снень законодавчих акт≥в ќсманськоњ ≥мпер≥њ): ” 80-ти т. - “. 4-6.

Navagelo Bernardo // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato. - Florencia, 1840. - т. III (= сер. «, т. ≤) - —. 74.

јнтонович ¬., ƒрагоманов ћ. »сторически¤ песни малорусскаго народа. - 1874. - 432 с.

јнтонович ¬. ћемуары, касающиес¤ истории южной –оссии. - “. ≤. (додаток до " иевской —тарины". 1889. - май, август, сент¤брь)

 римський ј. ≤стор≥¤ “уреччини. - 2-е вид., випр. -  ињв-Ћьв≥в, 1996. - 288 с.

Ћист є 5926, 5038, 6036, 11480, арх≥в “опкари ѕалац

яковенко Ќ. Ќарис ≥стор≥њ ”крањни з найдавн≥ших час≥в до к≥нц¤ XVIII стол≥тт¤: Ќавч. пос≥бник дл¤ учн≥в гуман≥т. г≥мназ≥й, л≥цењв, студент≥в ≥ст. фак. вуз≥в, вчител≥в. -  ., 1997. - 311с.