–озгл¤даючи мову ¤к ≥нструмент духовноњ культури та беручи до уваги функц≥њ л≥тературноњ мови у нац≥ональних сп≥льнотах, зупинимос¤ на факт≥ приналежност≥ мови сп≥льнот≥, проблемах ≥дентиф≥кац≥њ особистост≥ з≥ сп≥льнотою та њњ культурою, на рол≥ мови у цьому процес≥.

"“е, що дл¤ Е людини Ї оком - тим специф≥чним звичайним оком, з ¤ким вона народжуЇтьс¤, це мова, та мова, ¤ку ≥стор≥¤ зробила дл¤ людини р≥дноюЕмова, з ¤кою зустр≥чаЇмос¤ в материнських об≥ймах ≥ з ¤кою прощаЇмос¤ лише на смертельн≥й постел≥, за допомогою ц≥Їњ мови оживають под≥њ минулого, в≥дбуваютьс¤ дружн≥ контакти ≥ складаютьс¤ плани на майбутнЇ"[1]. Ѕ.јндерсон трактуЇ мову водночас ¤к знар¤дд¤, ≥ ¤к продукт духовноњ д≥¤льност≥ людей, ≥ ¤к матер≥альний нос≥й м≥жсуб'Їктноњ ≥нформац≥њ, що ≥нтегруЇ духовну д≥¤льн≥сть людини в поле такоњ ж д≥¤льност≥ етносу ≥ лежить в основ≥ нерозривного взаЇмозв'¤зку мови та нац≥њ. ¬.√умбольдт [8] та ќ.ѕотебн¤ [13] запропонували ц≥л≥сне осмисленн¤ мови в контекст≥ духовноњ д≥¤льност≥ людини та етносу/нац≥њ, коли розвиток (стагнац≥¤, деградац≥¤) мови, людини й етносу розгл¤даЇтьс¤ ¤к триЇдиний процес, у взаЇмозумовленост≥ динам≥ки його складових, набуло актуальност≥ у сучасних досл≥дженн¤х (передовс≥м у соц≥о- та етнол≥нгв≥стиц≥ [13]. ” в≥тчизн¤н≥й науц≥ до 90-х рок≥в, нав≥ть при дотриманн≥ ц≥л≥сного п≥дходу до проблеми, п≥д тиском методолог≥чного диктату марксистсько-лен≥нськоњ ≥деолог≥њ людина розгл¤далас¤ не ст≥льки ¤к духовна та творча ≥стота, ск≥льки ¤к продукт соц≥альних в≥дносин, а мов≥, в≥дпов≥дно, в≥дводилась лише функц≥¤ "засобу сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми". ѕри цьому практично не досл≥джувавс¤ вплив мови на розвиток людини та етносу, тобто зв'¤зок мови та нац≥ональноњ ≥дентичност≥. “ака думка дом≥нувала ≥ в югославському мовознавств≥. « розпадом Їдиноњ югославськоњ держави ≥ утворенн¤м на њњ просторах дек≥лькох держав, а отже л≥кв≥дац≥Їю Їдиного комун≥кативного простору з одного боку, та посиленн¤м нац≥онального самоусв≥домленн¤ з другого - до мови звернулис¤ ¤к до засобу, ¤кий може працювати на реал≥зац≥ю нац≥ональноњ мети. ÷е певною м≥рою спричинило зац≥кавленн¤ сп≥вв≥дношенн¤м мови та нац≥ональноњ ≥дентичност≥. Ћ≥нгв≥сти все б≥льше звертаютьс¤ до думки, що мова ¤к символ Ї не лише вираженн¤м самобутност≥; на њхню думку, мовний код, виб≥р мовних засоб≥в розкриваЇ глибину нац≥ональних почутт≥в. ћовою виражаЇмо своњ думки та почутт¤, мова передала нам знанн¤ та дос¤гненн¤ наших предк≥в, мову в≥д нас успадкують наш≥ нащадки. ћова - найдорожче надбанн¤ людства, оск≥льки ж людство фактично Ї мозањкою народ≥в, ¤к≥ мають власну ≥стор≥ю та культуру, то людська мова Ї мозањкою народних мов. ƒл¤ кожного народу його мова - св¤тин¤. ≤ дл¤ ≥ндив≥да р≥дна мова - храм та невидима, але могутн¤ сила, що пов'¤зуЇ його з власним народом. ћожемо сказати, що р≥дна мова дл¤ людськоњ душ≥ - батьк≥вщина, де б людина не жила, вдома чи на чужин≥Е [5].

¬певнен≥сть у соб≥ та повага до себе - основа розвитку кожноњ сп≥льноти. ¬≥дпов≥дно будь-¤к≥й сп≥льнот≥ дл¤ того, щоб в≥рити в себе, потр≥бно самовизначитись, бути певною у своњй ≥дентичност≥, мати в≥дчутт¤ спор≥дненост≥ та безперервност≥ свого ≥снуванн¤. ÷е означаЇ, що нац≥ональна сп≥льнота повинна мати своЇ найменн¤, територ≥ю, своњ традиц≥њ та культуру, Їдн≥сть у погл¤дах щодо сп≥льного походженн¤, в≥дчутт¤ однаковост≥, сп≥льност≥ та приналежност≥ до сп≥льноти, нав≥ть ¤кщо це в≥дчутт¤ ≥люзорне.

ћан≥пулюванн¤ пон¤тт¤м ≥дентичност≥ у процес≥ класиф≥кац≥њ сп≥льноти на, наприклад: наш≥, чуж≥, дом≥нуюч≥, ≥ прив≥лейован≥, ел≥тн≥, п≥дпор¤дкован≥, ¤к≥ становл¤ть б≥льш≥сть / менш≥сть ≥ под., узгоджуЇ член≥в цих сп≥льнот зг≥дно ≥Їрарх≥њ сусп≥льних, пол≥тичних та економ≥чних в≥дносин. ќднаковою м≥рою це стосуЇтьс¤ п≥дтриманн¤ та збереженн¤ власноњ культури та њњ надбань, участ≥ в конкурентн≥й боротьб≥ за вплив та становище у св≥тов≥й ≥Їрарх≥њ.

«агалом ≥дентичност≥, усв≥домленню ≥ндив≥да щодо приналежност≥ своЇму народов≥, тобто етн≥чн≥й / нац≥ональн≥й ≥дентичност≥, належить одна з ключових ролей на ≥ндив≥дуальному та колективному р≥вн¤х. ” пон¤тт≥ етн≥чноњ / нац≥ональноњ ≥дентичност≥ (вона Ї лише одн≥Їю з форм ≥дентичност≥ взагал≥) м≥ст¤тьс¤ параметри об'Їктивн≥, тобто те, про що можна дов≥датись (об'Їктивний культурний зм≥ст) ≥ суб'Їктивн≥ - те, що Ї емотивним (в≥дчутт¤ приналежност≥ та ло¤льност≥). ÷≥ параметри пост≥йно взаЇмод≥ють ≥ зм≥нюютьс¤. ѓм завжди притаманне лише те, що у них в≥р¤ть, ¤к в основу сп≥льноти.

ќск≥льки пон¤тт¤ етн≥чноњ/нац≥ональноњ ≥дентичност≥ м≥стить у соб≥ показники сп≥льного й однакового ("ми") та показники в≥дм≥нного ("вони"), воно водночас Ї комун≥кативним та розп≥знавальним засобом окремих особистостей чи груп. ≤накше кажучи, ≥дентичн≥сть пов'¤зана водночас з под≥бност¤ми та в≥дм≥нност¤ми.

ƒосл≥дженн¤ ≥дентичност≥ з одного боку даЇ у¤вленн¤ про себе (у сенс≥ концепц≥њ Ѕ.јндерсона), а з другого - розкриваЇ себе ¤к таке, що в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших використанн¤м тих аспект≥в культури, ¤к≥ певна сп≥льнота, з метою демонстрац≥њ своњх особливостей, обрала соб≥ ¤к засоби розр≥зненн¤.

ѕошуки ≥дентичност≥ спр¤мовують культури до самих себе, але таке п≥дтвердженн¤ власноњ ≥дентичност≥ потребуЇ комун≥кац≥њ та взаЇмод≥њ з ≥ншими сп≥льнотами. ” зв'¤зку з цим де¤к≥ досл≥дженн¤ у галуз≥ культурноњ антрополог≥њ (науки, що займаЇтьс¤ досл≥дженн¤м культури р≥зних груп людей), ірунтуютьс¤ на постулатах теор≥њ комун≥кац≥њ культури, з точки зору ¤коњ культурн≥ феномени трактуютьс¤ ¤к феномени комун≥кативн≥. ƒе¤к≥ представники ц≥Їњ теор≥њ, наприклад, ≈.—ап≥р, наголошують, що сусп≥льство ? динам≥чне переплет≥нн¤, чи мережа р≥зних за складн≥стю домовленостей м≥ж людьми та групами людей, а комун≥кац≥¤ - механ≥зм залежноњ домовленост≥ людей [15, c. 56-58]. ”чений також стверджуЇ, що ≥стор≥¤ цив≥л≥зац≥њ - це пост≥йно прогресуюче розширенн¤ обс¤гу комун≥кац≥њ [15, c. 61]. ¬≥дпов≥дно до цього, система ц≥нностей одного сусп≥льства справд≥ може визначатись у сп≥льному контекст≥ з системами ц≥нностей ≥нших сусп≥льств лише в процес≥ взаЇмод≥њ з ними, тобто в процес≥ комун≥кац≥њ.

„ерез те не випадково пор¤д з ≥нтересом до проблем ≥дентичност≥ людини та ≥дентичност≥ сп≥льноти з точки зору ус≥х можливих аспект≥в цього ¤вища (в≥д еколог≥чного, економ≥чного, соц≥олог≥чного, антрополог≥чного, пол≥тичного ≥ т.≥н.) виникаЇ ≥нтерес до одного з ключових чинник≥в процесу ≥дентиф≥кац≥њ - до мови. ” сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥ з проблем антрополог≥њ мову розгл¤дають ¤к одну з найсуттЇв≥ших складових, ¤к≥ визначають пон¤тт¤ культурноњ та етн≥чноњ/нац≥ональноњ ≥дентичност≥ [14, c. 110 - 122, 13, c. 25-30]. ’оча контакти м≥ж людьми зд≥йснюютьс¤ по-р≥зному, мова безпосередньо та опосередковано все ж залишаЇтьс¤ основним засобом комун≥кац≥њ.

ѕриналежн≥сть до етн≥чноњ сп≥льноти народу та нац≥њ визначаЇтьс¤ сп≥льною сусп≥льно-культурною моделлю, ¤ка охоплюЇ низку таких елемент≥в, ¤к культура (у найширшому сенс≥ цього слова), рел≥г≥¤, ≥стор≥¤, мова, життЇвий прост≥р, усв≥домленн¤ сп≥льност≥ ≥ приналежност≥ до сп≥льноти, соц≥альна та пол≥тична орган≥зован≥сть тощо. —аме ц≥ елементи (њх достатньо ≥ вони часто зм≥нн≥) допомагають сусп≥льним групам визначитис¤ щодо етн≥чноњ приналежност≥. ќсоблив≥ обставини у кожному конкретному випадку (в≥д сп≥льноти до сп≥льноти) визначають важлив≥сть елемент≥в дл¤ процесу само≥дентиф≥кац≥њ та ≥дентиф≥кац≥њ, тобто дл¤ процесу визначенн¤ сп≥льностей з тими, що належать до своЇњ сп≥льноти ("ми"), ≥ в≥дм≥нностей в≥д тих, хто належить до ≥нших сп≥льнот ("вони").

ћова - один з найб≥льш конкурентоспроможних елемент≥в серед визначник≥в приналежност≥ до етносу/нац≥њ. ѕередовс≥м йдетьс¤ про те, що при сучасному соц≥ально-ор≥Їнтовному та спрощеному п≥дход≥ до генези етн≥чноњ/нац≥ональноњ ≥дентичност≥, ¤кий пол¤гаЇ у визначенн≥ кордон≥в м≥ж групами, (цей п≥дх≥д наприк≥нц≥ 60-х рок≥в запропонував норвезький етнолог ‘.Ѕарт, а пон¤тт¤ "антрополог≥њ кордон≥в" в середин≥ 90-х рок≥в увели ≥рландськ≥ антропологи ’. ƒоннан та “.ћ.¬≥лсон) мова стала ¤к "Е примарна та емотивно най≥нтенсивн≥ша комун≥кац≥йна система, ¤ку повинен засвоњти кожен член сп≥льноти. «асвоЇнн¤ мови сп≥льноти маЇ вир≥шальний вплив на розум≥нн¤ кордон≥вЕ"[24, c. 331-335].

” пер≥од романтизму (в цьому напр¤м≥ була зор≥Їнтована ф≥лолог≥¤ у ’≤’ ст.) укор≥нилос¤ розум≥нн¤, що ≥дентичн≥сть та спор≥днен≥сть мови, а отже ≥ можлив≥сть домовленост≥ у широкому план≥, Ї необх≥дною передумовою формуванн¤ й ≥снуванн¤ певноњ сп≥льноти. “аким чином мова - зас≥б, за допомогою ¤кого сп≥льноти ≥нтегрують та диференц≥юютьс¤ [3, c. 38]. јле роль мови у цьому в≥дносна. “радиц≥¤, що вс≥ сп≥льноти, ¤к≥ мали мову, а згодом сформували нац≥ю - нехарактерна, наприклад, дл¤ крањн ÷ентральноњ ™вропи, де тривалий час ≥снували багатонац≥ональн≥ сп≥льноти. “ам, навпаки, п≥сл¤ розпаду цих сп≥льнот нац≥њ утворили мови. “ому таке трактуванн¤ проблеми не зовс≥м точне. „исленн≥ емп≥ричн≥ досл≥дженн¤ довод¤ть, що етн≥чн≥ та мовн≥ кордони не завжди зб≥гаютьс¤ (цю тезу було з'¤совано досл≥дженн¤ми в галуз≥ л≥нгв≥стичноњ географ≥њ) [6, c. 172]. ™ ≥ багатонац≥ональн≥ сп≥льноти, тому не Ї обов'¤зковою вимога, щоб одн≥Їю мовою розмовл¤ла лише одна етн≥чна сп≥льнота. ™диний р≥зновид сп≥льноти, ¤кий справд≥ несе в≥дпов≥дальн≥сть за ≥снуванн¤ певноњ мови - конкретна мовна сп≥льнота, тобто колектив, ¤кий ц≥Їю мовою розмовл¤Ї.  р≥м того, члени одн≥Їњ мовноњ сп≥льноти не обов'¤зково повинн≥ жити на тих самих територ≥¤х ≥ в рамках одн≥Їњ етн≥чноњ, нац≥ональноњ чи пол≥тичноњ формац≥њ. ÷≥кавий у цьому план≥ приклад мусульман-бошн¤к≥в, ¤к≥ тривалий час проживають у “уреччин≥ ≥ дос≥ розмовл¤ють босн≥йською мовою [19, c. 32-37]. ѕриналежн≥сть до будь-¤коњ специф≥чноњ мовноњ сп≥льнот≥ визначаЇ людину ¤к члена ц≥Їњ особливоњ, в≥дм≥нноњ в≥д ≥нших сп≥льноти.

«м≥на позиц≥њ мови в сп≥льнот≥ пов'¤зана з р≥зноман≥тн≥стю засад, на ¤ких сп≥льнота була заснована.  р≥м однонац≥ональних сп≥льнот (держав), ≥снують так≥, ¤к≥ Ї етн≥чною, мовною та рел≥г≥йною сум≥шшю. ”с≥ групи в так≥й сп≥льнот≥, зрозум≥ло, домагаютьс¤ дл¤ себе гарантованих однакових прав. ÷е ірунтуЇтьс¤ на моральних засадах [18, c. 15]. ƒе¤к≥ вчен≥ висувають ¤к запереченн¤ аргумент, що так≥ права не використовуютьс¤ там, де б≥льше народ≥в використовують одну мову. “ерм≥н "народ" не обов'¤зково зв'¤заний з пон¤тт¤м мови, - його може зам≥нити пон¤тт¤ "мовноњ сп≥льноти" [18, c. 15]. як приклад навод¤ть факт мови англ≥йськоњ (а не американськоњ, новозеландськоњ чи австрал≥йськоњ), ≥спанськоњ (а не чил≥йськоњ чи мексиканськоњ), арабськоњ (а не ≥ранськоњ чи алжирськоњ ≥ т.≥н.), хоча в кожному випадку спостер≥гаютьс¤ в≥дм≥нност≥ м≥ж вар≥антами цих же л≥тературних мов у р≥зних крањнах [9, c. 321-329].

Ѕувають ситуац≥њ, коли мова не Ї чи не може бути тривалою ознакою певноњ етн≥чноњ групи. ≤снують певн≥ ≥сторичн≥ факти, коли група в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д одн≥Їњ мови ≥ зам≥н¤Ї њњ ≥ншою, а при цьому не втрачаЇ ≥ не зм≥нюЇ своЇњ етн≥чноњ ≥дентичност≥. ÷ю тезу добре ≥люструЇ приклад бунЇвц≥в та шокц≥в, хорват≥в, що проживають на територ≥њ ¬оЇводини, котр≥ п≥д тиском змушен≥ були в≥дмовитись в≥д р≥дноњ мови, перейшовши на сербську. ÷е можна мотивувати ще й тим, що р≥дний д≥алект бунЇвц≥в та шокц≥в - ≥кавський, а л≥тературний хорватський - ≥Їкавський. ” чужому середовищ≥ њм легше було пристосуватись, використовуючи сербську мову, н≥ж л≥тературну хорватську, вивченн¤ ¤коњ теж потребувало зусиль [2, c. 194-195].

ѕопри це конкурентна здатн≥сть мови до ≥нших визначник≥в приналежност≥ етносу/ нац≥њ, беручи до уваги л≥тературу, практично не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву, хоча вона залежить в≥д так званих загальних умов, ¤к≥ визначають житт¤ сп≥льноти. якщо ц≥ умови спри¤тлив≥ (наприклад, стаб≥льн≥ неконфл≥ктн≥ в≥дносини у багатоетн≥чн≥й та багатомовн≥й держав≥, або у такому оточенн≥ взагал≥), етн≥чна сп≥льнота менше залежить в≥д особливостей власноњ мови, в ≥нших випадках вона зв'¤зуЇ себе мовою ¤к опорою ≥ гарант≥Їю ≥снуванн¤ окремоњ групи. ÷е останнЇ, власне, ≥ спричинило в≥дпов≥дну мовну ситуац≥ю в колишн≥й ёгослав≥њ.

ћова - система знак≥в, котру люди використовують у мовленнЇв≥й д≥¤льност≥ [23, c. 19]. ” сусп≥льств≥ мова виконуЇ р≥зн≥ функц≥њ.  р≥м загальнов≥домоњ комун≥кативноњ, њй притаманна функц≥¤ ман≥фестативна (мова - чинник ≥дентиф≥кац≥њ: етн≥чноњ, класовоњ та ≥н.). ћовами послуговуютьс¤ люди, ¤к≥ Ї членами сусп≥льства, а кожен з них належить до ¤коњсь культури. —усп≥льн≥ величини, вартост≥ ¤ких можуть зм≥нюватис¤, ¤к, наприклад, класова приналежн≥сть чи статус мовц¤, теж впливають на мовленнЇву повед≥нку. ѕослуговуючись мовою, люди висловлюютьс¤ про систему ц≥нностей у кожн≥й культур≥ зокрема. ћовленнЇва повед≥нка пронизуЇ культуру ≥ пронизана культурою. ƒл¤ структурал≥ста ≈.—ап≥ра, наприклад, мова Ї досконалим способом вираженн¤, а серед ус≥х витвор≥в культури вона дос¤гла високорозвиненоњ форми, в≥д ступен¤ њњ досконалост≥ залежить ≥ розвиток культури ¤к Їдиного ц≥лого [15, c. 19]. ƒл¤ ƒ.√еймса мова - показник та в≥дображенн¤ культури [22, c.23]. ќтже, щодо культури мова, а також мовленн¤ (на думку ‘. де —оссюра) - це два види одного феномена - мовноњ д≥¤льност≥ [16, c.80-83]), вони Ї њњ витвором, њњ частиною, њњ умовою ≥снуванн¤, бо окрема особист≥сть за допомогою мовноњ д≥¤льност≥ засвоюЇ культуру своЇњ групи та ≥дентиф≥куЇтьс¤ з нею.

«важаючи на плюрал≥стичний характер мови, њњ еволюц≥ю в час≥ та становище в середовищ≥, ≥ншими словами, беручи до уваги к≥льк≥сть мов чи мовних вар≥ант≥в, мовну еволюц≥ю та генезу, просторове розм≥щенн¤ мов та мовних контакт≥в, мову в сусп≥льств≥ та мову окремого ≥ндив≥да, можемо визначати мовн≥ в≥дм≥нност≥.

« огл¤ду на це мови класиф≥кують по-р≥зному. ƒе¤к≥ з них, зокрема, унормован≥ до р≥вн¤ л≥тературноњ (стандартноњ), на ¤кому вони функц≥онують ¤к ≥нструмент в ус≥х сферах сучасного житт¤ сп≥льноти. ƒо такого р≥вн¤ мов прагнуть сучасн≥ нац≥ональн≥ сп≥льноти. ≤нш≥ функц≥онують ¤к вернакулари, де¤к≥ Ї д≥асистемами, под≥леними на дек≥лька д≥алект≥в. ¬≥дпов≥дно до географ≥чного поширенн¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ мови (а з цим знову ж таки пов'¤зана њњ комун≥кативн≥ та сусп≥льна роль) йдетьс¤ про локальн≥, рег≥ональн≥, нац≥ональн≥ та ≥нтернац≥ональн≥ мови [12, c. 89-100; 17, c. 35-42; 7, c. 67-76].

ћови можуть мати р≥зне значенн¤, з огл¤ду на участь у комун≥кац≥њ, а в межах одн≥Їњ сп≥льноти це значенн¤ теж може мати р≥зний статус в≥дпов≥дно до сусп≥льноњ функц≥њ, ¤к≥й мова служить. ¬насл≥док цього мови функц≥онують по-р≥зному не через те, що розр≥зн¤ютьс¤ генетично та типолог≥чно, а тому що обслуговують р≥зн≥ сусп≥льн≥ потреби.

ћовн≥ в≥дм≥нност≥ ви¤вл¤ютьс¤ у комун≥кативн≥й практиц≥ ≥ндив≥да щодо двох чи б≥льше мов, а також у межах одн≥Їњ мови, бо у б≥льшост≥ випадк≥в мови охоплюють д≥алекти. ” техн≥чному сенс≥ вс≥ д≥алекти Ї мовами, вони не мають н≥чого часткового чи субл≥нгв≥стичного. Ћ≥нгв≥стично д≥алект маЇ вс≥ ознаки мови, але л≥тературна (стандартна) мова вважаЇтьс¤ категор≥ально вищим пон¤тт¤м власне к≥льк≥сно у зв'¤зку з тим, що маЇ в≥дм≥нност≥ насамперед у соц≥ол≥нгв≥стичному сенс≥, (зрозум≥ло йдетьс¤ про зовн≥шн≥, позамовн≥ чинники та культурну спадщину), д≥алект же ор≥ЇнтуЇ нас на щось менш варт≥сне, в економ≥чному та в осв≥тньому сенс≥ в≥дстал≥ше ≥ пров≥нц≥йне (хоча Ї приклади, особливо серед представник≥в мовних ≥ нац≥ональних меншин, у ¤ких д≥алект також може набувати ≥дентиф≥кац≥йноњ рол≥ та рол≥ внутр≥груповоњ ≥нтеграц≥њ та сол≥дарност≥).

“ерм≥н "д≥алект" ? це мовна вар≥ац≥¤, ¤ка маЇ певне географ≥чне походженн¤, кр≥м того, у значенн≥ цього пон¤тт¤ в≥дображаЇтьс¤ ≥ д≥¤ ≥нших фактор≥в - соц≥альних, етн≥чних, пол≥тичних.

ћовн≥ ≥д≥оми (мови та вар≥ац≥њ) зм≥нюютьс¤ з плином часу або њх зм≥нюють св≥домо у зв'¤зку з розвитком сусп≥льства. ƒл¤ нас не маЇ суттЇвого значенн¤ незм≥нн≥сть статусу (престижу) певноњ мови, д≥алекту чи ¤коњсь мовноњ вар≥ац≥њ, суттЇвою Ї лише дол¤ њњ мовц≥в, тобто стан њхньоњ груповоњ св≥домост≥, стан ≥дентичност≥, в≥дношенн¤ до власноњ етн≥чноњ приналежност≥ та до етн≥чноњ приналежност≥ ≥нших у зв'¤зку з≥ зм≥ною такого статусу мови. ” так≥й ситуац≥њ, зокрема, опинились т≥ нос≥њ сербсько-хорватськоњ мови, ¤к≥ попередньо нац≥онально ≥дентиф≥кували себе ¤к югослави

Ќайчаст≥ше у так≥й ситуац≥њ приймаЇтьс¤ престижн≥ша мовна ≥д≥ома (л≥тературна мова), або з'¤вл¤Їтьс¤ б≥л≥нгв≥зм (мультил≥нгв≥зм) та ≥н. ” сучасних цив≥л≥зац≥¤х ч≥льне м≥сце пос≥даЇ власне л≥тературна мова. ÷е визнають нав≥ть т≥, хто не маЇ потреби користуватис¤ ц≥Їю мовою.

ќтже, очевидно те, що сучасна мова та мовна практика т≥сно пов'¤зан≥ з фактами, що перебувають за межами самоњ мови. « огл¤ду на виключно мовн≥ характеристики немаЇ жодноњ мови, жодного д≥алекту, ¤кий би ставив своњх мовц≥в у вище чи п≥длегле становище щодо ≥нших мов та д≥алект≥в. ÷е може зд≥йснюватись лише соц≥альною оц≥нкою мови та мовц≥в. „ерез те мова (незважаючи на те, що в л≥нгв≥стичному план≥ вс≥ мови та д≥алекти ¤к системи мають однакову можлив≥сть бути зад≥¤ними у комун≥кац≥њ) вживаЇтьс¤, ц≥нуЇтьс¤ ≥ зм≥нюЇтьс¤ у переплетенн≥ пол≥тичних, економ≥чних та сусп≥льних умов, при чому ними охоплюютьс¤ переважно комун≥кативна та ман≥фестативна њњ функц≥њ.

Ѕезсумн≥вним Ї також зв'¤зок мови та етносу/нац≥њ. …ого засв≥дчують ≥сторичн≥ чинники, пов'¤зан≥ з взаЇмозалежн≥стю розвитку нац≥й та њхн≥х нац≥ональних мов, коли мова справд≥ була першим та найважлив≥шим ви¤вом колективного досв≥ду сп≥льноти ≥ критер≥Їм визначенн¤ сп≥льност≥, а сп≥льн≥сть, в≥дпов≥дно, - складова етн≥чноњ ≥дентичност≥. ¬икористанн¤ л≥тературноњ (стандартноњ) мови в багатьох сп≥льнотах вважаЇтьс¤ вираженн¤м мовноњ ло¤льност≥ ≥ символом державного суверен≥тету, ¤к ≥ зв'¤зок з будь-¤кою м≥сцевою вар≥ац≥Їю теж м≥стить компонент ≥дентиф≥кац≥њ (ситуац≥¤ з кайкавц¤ми та чакавц¤ми у ’орват≥њ). ÷е створюЇ в≥дм≥нност≥ в ≥Їрарх≥њ ло¤льност≥ груп, може впливати на використанн¤ та на статус мови.

ѕро ставленн¤ до мови св≥дчить не лише сам факт њњ використанн¤ й плеканн¤, а також зм≥ни у мовн≥й повед≥нц≥. ÷е ставленн¤, ¤ке Ї частиною груповоњ св≥домост≥ позамовного фактора, м≥стить ¤скравий ≥дентиф≥кац≥йний компонент, важливий дл¤ формуванн¤, п≥дтримки та п≥дтвердженн¤ колективноњ ≥дентичност≥. јле ц¤, ¤к ≥ згадана функц≥¤ в≥дмежуванн¤, властива мов≥ [11], може легко викликати мовн≥ конфл≥кти. ≈.’ауген писав: "Ќац≥онал≥зм маЇ тенденц≥ю обов'¤зково формувати в≥дм≥нност≥. ” мов≥ це ¤вище позначаЇтьс¤ не лише бажанн¤м мати мову, а й тим, щоб мати власну мову" [22; цит. за 11, c. 104]. “ак ситуац≥¤ простежуЇтьс¤ на теренах колишньоњ ёгослав≥њ. ¬она виникла значною м≥рою п≥д впливом минулого народ≥в, ¤к≥ послуговувались сербсько-хорватською мовою, та за обставин, у ¤ких ц¤ мова формувалась.

ќтже, у зв'¤зку з тим, що етн≥чна/нац≥ональна ≥дентичн≥сть ≥ мова - продукти культури, ≥стор≥њ, традиц≥й, динам≥ки внутр≥етн≥чних та м≥жетн≥чних в≥дносин, ≥дентичн≥сть ≥ мову та в≥дношенн¤ м≥ж ними треба розгл¤дати ¤к зм≥нн≥ категор≥њ, ¤к≥ можуть вар≥ювати в≥д сп≥льноти до сп≥льноти ≥ в≥д ситуац≥њ до ситуац≥њ.

ќднак мова Ї не лише про¤вом потенц≥алу етносу/нац≥њ, а й ≥нструментар≥Їм духовноњ д≥¤льност≥. “ака властив≥сть мови пов'¤зана з ус≥ма мовними р≥вн¤ми, але най¤скрав≥ше вона ви¤вл¤Їтьс¤ саме на р≥вн≥ слова, ¤ке викликаЇ в св≥домост≥ мовц≥в р≥зновекторн≥ асоц≥ац≥њ, що утворюють асоц≥ативно-зм≥стове поле слова. ” де¤ких асоц≥ац≥¤х можуть ви¤вл¤тис¤ нац≥ональн≥ особливост≥, ¤к≥ Ї насл≥дком р≥зного ≥сторичного досв≥ду та ментальност≥ етносу/нац≥њ нав≥ть дуже близьких народ≥в. Ќаприклад, надзвичайно розгалужена система назв родинних стосунк≥в у чорногорц≥в випливаЇ з патр≥архального устрою, що супроводжував њхнЇ житт¤ прот¤гом в≥к≥в. “ривалий час чорногорц≥ спирались на с≥м'ю, братство, що спричинило ≥снуванн¤ у них назв, нехарактерних нав≥ть дл¤ њхн≥х близьких сус≥д≥в: zaova (назва ж≥нок, одружених з двома братами), jetrva (братова, ж≥нка брата) та ≥н.

Ќац≥ональн≥ особливост≥ мовного членуванн¤ найб≥льш виразн≥ в етнограф≥змах чи символах. ƒл¤ будь-¤кого хорвата glagoljica, pleter, sahovnica та ≥н. символ≥зують р≥дне та зрозум≥ле з дитинства. «асвоЇнн¤ особливостей таких сл≥в вкор≥нюЇ людину в ≥стор≥ю та сучасне житт¤ етносу, формуЇ њњ нац≥онально-етн≥чну самосв≥дом≥сть.

Ќац≥ональна приналежн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ також в етнокультурних (фонових) асоц≥ац≥¤х, ravno polje, sokol, orao, gavran, golubica, lastavica, prepelica, labudica (останн≥ чотири про ж≥нку). ƒл¤ хорват≥в, наприклад, характерне пор≥вн¤нн¤ ж≥нки з ласт≥вкою (lastavica) ¤к символом плодючост≥ та турботливост≥, дл¤ мусульман-бошн¤к≥в голубка (golubica) - символ праведност≥, миру та злагоди, ≥ з нею, ¤к правило, пор≥внюють ж≥нку. ” хорват≥в сок≥л (sokol) - р¤т≥вник та захисник, ¤кий вбиваЇ нападника - орла та ворона (orao i gavran) [4, c. 52]. Ќаприклад, мат≥р про дитину, ¤ка спить, у „орногор≥њ скаже: Spava kao andeo (спить, ¤к ангел), у —ерб≥њ: Spava kаo zaklano (спить, ¤к забите), а в ’орват≥њ: Spava kaо janje (спить, ¤к ¤гн¤). ”се це Ї насл≥дком р≥зного ≥сторичного досв≥ду чи особливостей ментальност≥ (тривалий пер≥од перебуванн¤ серб≥в п≥д османським гн≥том ≥ численн≥ жертви, ¤ких вони зазанали, викликав у њхн≥х матер≥в асоц≥ац≥ю з мертвою дитиною. “од≥ ж чорногорц≥, залишаючись незалежними, вт≥шались д≥тьми, пор≥внюючи њхн≥й сон ≥з ангелами). –≥зними асоц≥ац≥¤ми зумовлен≥ етикетн≥ фрази народ≥в, нав≥ть дуже близьких сус≥д≥в: наприклад, у чорногорц≥в: U slast! Dobro vam ucinilo! S andelima!; у серб≥в: Pr≥jatno!; у хорват≥в: Dobar tek! ("—мачного!"). ≈тнокультурн≥ асоц≥ац≥њ викликають у хорват≥в, наприклад, "маг≥чн≥" числа 7 та 12 (власне п≥д кер≥вництвом семи проводир≥в, п'¤ти брат≥в ( лука, Ћобела, ћухла,  осенца та ’орвата та двох сестер “уги ≥ Ѕуги хорвати прийшли на територ≥њ, де зараз проживають; число 12 символ≥чне у хорватськ≥й традиц≥йн≥й культур≥ через те, що при передач≥ дарчих грамот хорватськими володар¤ми були присутн≥ 12 св≥дк≥в) [4, c. 52], а в серб≥в чи бошн¤к≥в ц≥ числа таких асоц≥ац≥й, зрозум≥ло, не викликають. Ќерозвинен≥сть етнокультурних асоц≥ац≥й у того чи ≥ншого етносу часто призводить до розриву з культурою, породжуЇ "нап≥вкультуру", що вражаЇ окремих його представник≥в (в них виникаЇ прагматизм та технократизм). ≤, навпаки, асоц≥ац≥њ з д≥вчиною, ¤ка "по рум'¤них листках н≥жно ступала по нер≥вн≥й брук≥вц≥" чи ≥з "зеленим полем" ("djevojka, koja je rumenim listovina trepetala kaldrmom grbavom"; jamili se polja zelenoga") та ≥н. в≥д≥грали важливу роль при формуванн≥ нац≥ональноњ св≥домост≥ бошн¤к≥в в “уреччин≥ [19, c. 32-37]. ¬загал≥ "нап≥вкультура" окремих представник≥в етносу ≥ нав≥ть етносу може бути насл≥дком поверхового, лише "функц≥онального" засвоЇнн¤ мови ¤к засобу сп≥лкуванн¤. ” такому випадку слова у св≥домост≥ нос≥¤ мови не викликають етнокультурних асоц≥ац≥й.

„имало ≥нших асоц≥ац≥й може бути викликано нац≥ональними особливост¤ми. ¬они, зокрема, про¤вл¤ютьс¤ в асоц≥ац≥¤х за сум≥жн≥стю, а т≥ - в семантичн≥й валентност≥ сл≥в, що нав≥ть у близькоспор≥днених мовах дуже в≥дм≥нна: пор≥вн¤Їмо уживанн¤ ненормативного у босн≥йськ≥й: ima li nesto za jesti з нормативним: ima li sta za jelo (перше вважаЇтьс¤ в хорватськ≥й нормою) [20, c. 29]. ¬ умовах б≥л≥нгв≥зму або в≥дсутност≥ строгоњ норми нев≥дпов≥дна семантична валентн≥сть може стати джерелом мовних помилок, що згубно позначаЇтьс¤ не лише на культур≥ сп≥лкуванн¤, а й на культур≥ мисленн¤: пор≥вн. у босн≥йськ≥й мов≥: vodena je rasprava po prvoj tacki dnevnoga reda зам≥сть raspravljano je o prvoj tacki dnevnoga reda [20, c. 45].

—ловотворч≥ асоц≥ац≥њ, ¤к≥ задовольн¤ють потребу в ном≥нац≥њ теж можуть ≥ндив≥дуально реал≥зуватис¤ в межах словотв≥рноњ системи мови даного етносу. Ќаприклад, використанн¤ суф≥кса -ce дл¤ творенн¤ сл≥в з дем≥нутивним значенн¤м хорват використаЇ лише дл¤ творенн¤ дем≥нутив≥в, що означають маленьких живих ≥стот: gusce (гусен¤), djevovce (д≥вча), а серб - дл¤ творенн¤ дем≥нутив≥в, що Ї назвами речей: прслуче, ормарче, столче (хорватськ≥ в≥дпов≥дники: prslucic, ormaric, stolcic - желеточка, шафка, столик). ÷≥каво також, що дл¤ серба характерне утворенн¤ дем≥нутив≥в стосовно њж≥: pasuljce (квасолька), papricice (перчики), а, наприклад, у чорногорц≥в - стосовно ж≥нки, д≥вчини: sunasce (сонечко), srecica (щаст¤чко).

ѕресупозиц≥йно-оц≥нн≥ асоц≥ац≥њ Srbin (серб) - добре (чи навпаки), Bosnjak - погано (чи навпаки), Hriscanin - добре (чи навпаки) Musliman (мусульманин) - погано (чи навпаки), srpski jezik (сербська мова) - добре (чи навпаки), bosanski jezik (босн≥йська мова) - погано (чи навпаки) та ≥н. - суб'Їктивн≥, вони виникають п≥д впливом життЇвого досв≥ду людини та з умов њњ соц≥ал≥зац≥њ. ќднак часто саме вони стають традиц≥йними елементами нац≥онального ментал≥тету, зокрема, нац≥ональноњ зверхност≥: Siptar (зневажливе називанн¤ сербами албанц≥в), Sokac (зневажливе називанн¤ сербами хорват≥в), Mujo, Haso (зневажливо про бошн¤к≥в-мусульман) ≥ т.≥н. ¤к "фантоми" ментал≥тету дезор≥Їнтують етнос, провокують неадекватну повед≥нку та стосунки з ≥ншими етносами.

—игн≥ф≥кативн≥ асоц≥ац≥њ, тобто асоц≥ац≥њ пон¤ть з матер≥альним планом вираженн¤, ≥нколи п≥д впливом ментал≥тету чи ≥сторичних традиц≥й можуть набувати нац≥ональних особливостей або ставати конструкц≥¤ми, ¤к≥ Ї витвором людськоњ фантаз≥њ: velikosrpski program, Velika Srbija, svesrpsko ujedinjenje, velikomuslimanska ideja.

јсоц≥ац≥њ, зумовлен≥ внутр≥шньою формою слова (етимолог≥зац≥йн≥) теж по-своЇму спр¤мовують "пот≥к св≥домост≥" мовц≥в. ¬они або полегшують сприйн¤тт¤, ¤кщо њхн¤ внутр≥шн¤ форма прозора, або перешкоджають такому розум≥нню, ¤кщо внутр≥шн¤ форма неч≥тка: хорв. cvjetaca (цв≥тна капуста) в≥д cvijet (цв≥т, кв≥тка) та серб. karfiol (запозичене слово). ќчевидне бажанн¤ спр¤мувати пот≥к св≥домост≥ хорват≥в лежить в основ≥ тенденц≥њ до застосуванн¤ у хорватськ≥й мовн≥й практиц≥ автохтонних засоб≥в, серби ж надають перевагу запозичен≥й лексиц≥.

” розгалужен≥й систем≥ асоц≥ац≥й утворюЇтьс¤ своЇр≥дне лексичне макрополе мовноњ ментальност≥ [14, c. 113] етносу/нац≥њ, ≥ в простор≥ цього пол¤ в≥дбуваЇтьс¤ його/њњ духовна д≥¤льн≥сть. ѕевн≥ типи таких асоц≥ац≥й перебувають або можуть бути п≥д впливом нац≥ональних особливостей ≥ створювати ориг≥нальний фонд дл¤ духовноњ д≥¤льност≥ нац≥њ, забезпечуючи зб≥льшенн¤ загальнолюдського духовного потенц≥алу. –езультативн≥сть духовноњ д≥¤льност≥ нац≥њ значною м≥рою визначаЇтьс¤ станом розвитку њњ мови та майстерним волод≥нн¤м нею њњ нос≥њв.

Ѕез сумн≥ву, мова виконуЇ сусп≥льну функц≥ю, а в сусп≥льств≥ - р≥зн≥ функц≥њ, серед ¤ких на першому план≥ комун≥кативна та ман≥фестативна, причому друга Ї власне чинник ≥дентиф≥кац≥њ. „ерез те мовна автентичн≥сть в ≥стор≥њ сприймаЇтьс¤ ¤к частина етн≥чноњ/нац≥ональноњ автентичност≥, а отже зв'¤зок мови та етносу маЇ тривалу традиц≥ю. ѕриналежн≥сть до групи не пов'¤зують лише з об'Їктивними етн≥чними, ≥сторичними, культурними та пол≥тичними чинниками, а й з суб'Їктивними в≥дчутт¤ми та символ≥чними ц≥нност¤ми, ¤к≥ дл¤ представник≥в сп≥льноти маЇ њхн¤ власна сп≥льнота та њњ особливост≥. ќтже, мова Ї засобом та символом сп≥льноти, њњ духовним потенц≥алом, виразником та структурною частиною ≥дентичност≥ (на ≥ндив≥дуальному та колективному р≥вн¤х), а тому найт≥сн≥ше пов'¤зана з нац≥Їю.

Ћ≥тература

Anderson B. Nacija: zamisljena zajednica. Razmаtranja o porijeklu i sirenju nacionalizma. Zagreb, 1990.

Babic S. Jezik, etnija i politika // Etnicnost nacija identitet. Zagreb, 1998. S.194-195.

Bandic D. Etnos // Kultura. Beograd, 1982. Br.62-63. S.33-47.

Botica S. Narodni zivot, obicaji i kultura Hrvata do svrsetka srednjega vijeka // Botica S. Lijepa nasa bastina. Zagreb, 1998.

Brozоvic D. Deset teza o hrvatskome jeziku // Babic S. Hrvatski jezik u politickom vrtlogu. Zagreb, 1990. S.271.

Brozovic D. Etnicnost i jezik: uvodno razmatranje // Etnicnost nacija identitet. Zagreb, 1998. S.171-180.

Bugarski R. Jezici. Beograd, 1997.

√умбольдт ¬. ’арактер ¤зыка и характер народа // √умбольдт ¬. язык и философи¤ культуры. ћ., 1985. —.370-380.

Ivic P. O jeziku nekadasnjem i sadasnjem. Beograd, 1990. S.321-329.

Kottak C.Ph. Cultural Anthropology. New York, 1991. P.291.

Levinger J. Jezik nacionalne identifikacije // Zbornik Matice srpske za filologiju. Novi Sad, 1993. S.93-98.

ћечновска¤ Ќ.Ѕ. Ќароды мира и ¤зыки // ћечновска¤ Ќ.Ѕ. —оциальна¤ лингвистика. ћ., 1996. —.89-100.

ѕ≥нчук ќ. ћова та духовний потенц≥ал людини та етносу // √енеза. 1995, є1(3). —.25-30.

ѕочепцов ќ.√. языкова¤ ментальность: способ представлени¤ мира // ¬опросы ¤зыкознани¤. 1990. є6. —.110-122.

Sapir E. Ogledi iz kulturne anropologije. Beograd, 1974.

Sosir F. de. Unutrasnji i spoljni elementi jezika // Sosir F. de Opsta lingvistika. Beograd, 1977. S.80-83.

Fishman J. Sociologija jezika: Interdisciplinarni drustvenonaucni pristup jeziku i drustvu. Sarajevo, 1978.

Furdal A. Jezyk i narod a prawa czlowieka // Biuletzn Polskiego Towarzystwa Jezykoznawczego, XLVII-XLVIII. 1992. S.10-15.

Halilovic S. Bosnjaci i njihov jezik u Turskoj // Halilovic S. Bosanski jezik. Srajevo, 1998. S.32-37.

Halilovic S. Gnijezdo lijepih rijeci. Pravilno-nepravilno u bosanskome jeziku. Sarajevo, 1996.

Halilovic S. Bosanski jezik. Srajevo, 1998.

Haugen E. Dialect, Language, Nation. 1966. ÷ит. за: Levinger J. Jezik nacionalne identifikacije // Zbornik Matice srpske za filologiju. Novi Sad, 1993. S. 94.

Hymes D. Foundations in Sociolinguistics: An Ethnographic Approach. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1974.

Skiljan D. Stavovi stanovnika Zagreba prema jeziku // Kulturni radnik, god.41.Zagreb, 1988, br.5. S.166-212.

Skiljan D. Pogled u lingvistiku. Zagreb, 1980.

Stulhofer A. Maksimizacija reputacije kao mikro-model etnicke solidarnosti // Migracijeske teme, god.12. Zagreb, 1996. Br.4. S.323-348.