онфл≥кт ≥з сам≥стю в роман≥ ‘р. ћор≥ака "ћ≥сц¤ за рангом"



—истема конфл≥кт≥в, ¤ку вводить ‘р. ћор≥ак, довол≥ розгалужена й багатор≥внева. “ому, ¤кщо не брати до уваги м≥ру значущост≥ кожного конфл≥кту у романах письменника, неважко скласти типолог≥ю його конфл≥кт≥в - в≥д в≥дверто соц≥альних до суто л≥тературних конфл≥кт≥в ћор≥ака з≥ своњм героЇм. ѕроте, оск≥льки ‘р. ћор≥ак - письменник-христи¤нин, до того ж адепт живоњ в≥ри ѕаскал¤, а не ортодоксального схематизму, то кожен його конфл≥кт, де б в≥н не ви¤вл¤вс¤, матиме Їдине джерело - внутр≥шн≥й св≥т людини, а засадничим конфл≥ктом у його романах буде конфл≥кт людини ≥з собою, конфл≥кт емп≥ричного, "озовн≥шненого" я з я-можливим, конфл≥кт ≈го з —ам≥стю. ¬≥дтак може йти мова про доцентров≥сть конфл≥ктноњ системи ћор≥ака, ≥накше - про тополог≥ю конфл≥кт≥в письменника. ƒл¤ ћор≥ака рух персонажа в≥д ≈го до —амост≥ Ї процесом осамленн¤, ≥ндив≥дуац≥њ. ѕроцесом очищенн¤ Ѕожого образу в≥д лушпинн¤ людських фантом≥в. ƒо того ж процес цей, на думку письменника, перманентний ≥ безконечний, що потребуЇ неймов≥рного внутр≥шнього зусилл¤, на ¤ке здатн≥ лише обран≥.

ѕроцес становленн¤ особистост≥, њњ осамленн¤, спровоковане ≥ зовн≥шн≥ми обставинами, ≥ внутр≥шньою енерг≥Їю —амост≥, намагаЇтьс¤ в≥дтворити ћор≥ак у своњх ранн≥х романах. Ѕа б≥льше, саме у ранн≥х романах в≥дбуваЇтьс¤ становленн¤ письменника ¤к особистост≥. “ому ранн≥ романи Ї живим текстом, неоднор≥дним ≥ суперечливим, що Ї радше запитанн¤м, ан≥ж в≥дпов≥ддю ≥ дл¤ самого автора, ≥ дл¤ читача. ÷е текст, що формуЇтьс¤ тут ≥ тепер, м≥ж я письменника та ≤ншим читача, але, на в≥дм≥ну в≥д класичних роман≥в ‘р. ћор≥ака, де працюЇ модель я - вчитель, а ≤нший - учень (тому ц≥ романи нагадують радше притч≥ чи пропов≥д≥ пастир¤), тут ≥снуЇ р≥вн≥сть. (яка, безперечно, працюЇ т≥льки в тому раз≥, коли читач "знаЇ мову, ¤кою написаний текст".)

–оман "ћ≥сц¤ за рангом" - це перший роман ћор≥ака, де ви¤вл¤Їтьс¤ потреба писанн¤ ¤к форми ≥снуванн¤ власного ƒуху, це прорив —амост≥ письменника через текст. ћомент просв≥тленн¤, що даЇтьс¤ на ¤кийсь момент у час≥ творенн¤ тексту, - точка прориву до безмежност≥. ј щоденники, есењ, статт≥ - це вже спроба лог≥чноњ ≥нтерпретац≥њ, поверненн¤, вибудовуванн¤ конструкц≥њ, ¤ка б допомогла знову повернутис¤ у точку прориву.

” роман≥ Ї три центральн≥ персонаж≥: ќгюстен, ‘лоранс ≥ я, в≥д ≥мен≥ ¤кого ведетьс¤ розпов≥дь. ÷е три б≥ограф≥њ душ≥, що розгортаютьс¤ на тл≥ активноњ безбарвноњ маси, що вт≥люЇтьс¤ в образах les Fils des Grandes Maisons (син≥в виноторговц≥в, ¤к≥ згодом сам≥ стають виноторговц¤ми). ÷е тло - деперсонал≥зована маса, що заз≥хаЇ на справжн≥сть, на значущ≥сть, на варт≥сн≥сть. ÷¤ маса намагаЇтьс¤ проковтнути особист≥сть, розчинити њњ в соб≥. якщо ж особист≥сть маЇ в≥двагу опиратис¤, то мусить бути сильною, аби ц¤ маса не розчавила њњ своЇю вагою. Ѕо "оп≥р орган≥зован≥й мас≥ може чинити лише людина, ¤ка так само добре орган≥зована у своњй ≥ндив≥дуальност≥, ¤к ≥ сама маса." [3, с. 105] ≤ р≥ч не в соц≥альн≥й, а ув екзистенц≥йн≥й детерм≥нац≥њ ц≥Їњ маси, ¤ка бачить св≥т у викривлених дзеркалах свого ≥стеричного св≥ту.

√оловн≥ персонаж≥ роману належать до обраних - вони не належать до маси: вони або нехтують нею, тобто перебувають за њњ межами (ќгюстен), або намагаютьс¤ приЇднатис¤ до нењ, а потрапивши туди, вступають у конфл≥кт з≥ своЇю —ам≥стю, що призводить або до внутр≥шньоњ трансформац≥њ, тобто бутт¤, або до руйнац≥њ, тобто небутт¤ (я, ‘лоранс).

” ћор≥ака часто трапл¤Їтьс¤ ≥де¤ вибраност≥. ¬≥н ч≥тко проводить межу м≥ж тими, хто здатен в≥дчувати, а хто - н≥. “ак, н≥би в одних дистанц≥¤ м≥ж ≈го та —ам≥стю ≥стотно менша, н≥ж в ≥нших, що й породжуЇ њхню вибран≥сть. ƒо того ж ћор≥ак св≥домо ставить своњх героњв у ситуац≥ю вимушеноњ вибраност≥. я ≥ його сестра ‘лоранс належать до родини торговц≥в л≥сом ≥ попри значне багатство не вход¤ть до вищого ешелону торговц≥в вином. ќгюстена ж огортаЇ велика таЇмниц¤ народженн¤, що створюЇ зовн≥шн≥й вакуум ≥ внутр≥шню силу.

ќтже, весь конфл≥ктий вузол, що зав'¤зуЇтьс¤ м≥ж трьома ≥ндив≥дами, ведетьс¤ на тл≥ соц≥уму, ¤кий теж опосередковано вступаЇ в гру. ѕочаток гри власне й спровокований бажанн¤м злитис¤ з масою, позбутис¤ власноњ своЇр≥дност≥, з одного боку (я та ‘лоранс). « ≥ншого ж - спробою в≥двоюванн¤ ц≥Їњ автентичност≥. (ќгюстен, що, ¤к ц≥л≥сна на той момент ≥ автономна стосовно соц≥уму особист≥сть, вт≥люЇ дл¤ я та ‘лоранс архетип —амост≥ ≥ стаЇ на завад≥ розчиненню у мас≥.) ¬≥дтак гра ведетьс¤ м≥ж —ам≥стю та ѕерсоною .

 онфл≥кт бере початок у коледж≥, що символ≥зуЇ батьк≥вський, патр≥архальний св≥т, у ¤кому панують розум ≥ пор¤док. ÷е сфера св≥домост≥. ƒл¤ ћор≥ака це ще й статичний, а в≥дтак мертвий св≥т - св≥т, де ћаска вит≥сн¤Ї ц≥л≥сну особист≥сть. ћор≥ак в≥д початку виводить ќгюстена за меж≥ цього св≥ту. Ќа ц≥й територ≥њ ќгюстен - чужинець.

"…ого форма без іудзик≥в, вкрита пл¤мами, його зач≥ска, неохайний вигл¤д затул¤ли нам чист≥ л≥н≥њ цього обличч¤. ” коледж≥ дл¤ багатих д≥тей, де повага залежала в≥д вартост≥ автомоб≥л¤Е сини торговц≥в не бажали визнавати св≥т ќгюстена" [4, с. 12].

“ак само ¤к не бажали визнавати те, що виходило за меж≥ њхнього розум≥нн¤, не п≥дпор¤дковувалос¤ правилам њхнього патр≥архального св≥ту. ќтже, ќгюстен презентуЇ материнський, хтон≥чний св≥т, де панують хаос ≥ пристраст≥. ÷е сфера несв≥домого. ƒл¤ ћор≥ака це ще й динам≥чний, живий св≥т. ѕо¤ва ќгюстена завжди супроводжуЇтьс¤ символами несв≥домого:

або мовчанн¤м - "Епригадую, ¤к вперше побачив ќгюстена ≥ цю пустку навколо нього." [4, c. 63] (Ќа територ≥њ св≥домост≥ мовчанн¤ вт≥люЇ комун≥кативний вакуум ≥ Ї св≥дченн¤м самотност≥ ¤к автономност≥);

або накладаЇтьс¤ на природну стих≥ю, море, музику, поез≥ю: "Ев≥н ще сто¤в перед в≥дчиненим в≥кном, ≥ у в≥дблиску н≥чного неба з-п≥д обважн≥лих пов≥к ¤ дививс¤ ¤к в≥тер п≥дн≥мав його волосс¤." [4, с. 32]

"Ќе знаход¤чи б≥льше сл≥в, що виразили б його запал, в≥н тлумачив його р¤дками з ѕодорож≥ Ѕодлера та ѕ'¤ного корабл¤ –ембоЕ" [4, c. 26]

ќгюстенове призначенн¤ - руйнувати, руйнувати мертвий св≥т злудних ≥стин, масок, ≥м≥тац≥й. —аме так д≥Ї —ам≥сть, саме в такий спос≥б вона конфл≥ктуЇ, ≥нсп≥руючи вчинки, що ситуативно ≥нтерпретуютьс¤ ¤к зло, а ≥нтуњтивно ¤к дол¤.

Ќав≥ть у ‘лоранс, ¤ка ще не усв≥домлюЇ рол≥ ќгюстена, його функц≥њ у своЇму текст≥, в≥н мимовол≥ зливаЇтьс¤ з морем.

"ѕригадую одне тихе надвеч≥р'¤, коли ќгюстен заснув на веранд≥; сестра розгл¤дала його з такою дивною наполеглив≥стю та рад≥стю, що ¤ вз¤в њњ руку ≥ сказав: - як же ти дивишс¤ на свою жертву! ¬она знизала плечима ≥ ¤ зрозум≥в, що вона милувалас¤ морем, ¤ке прост¤галось за ќгюстеном" [4, с. 32].

ўе один ви¤в символ≥чност≥ ќгюстена - ми часто застаЇмо його спл¤чим, зануреним у сферу несв≥домого:

"Ев≥н спавЕ схожий на ангела, що спустивс¤ на землю" [4, с. 32].

ј в≥н сам говорить:

"ћен≥ страшно, бо ви бачили мене спл¤чим: а що можна прочитати на обличч≥ того, хто спить?" [4, с. 37].

ѕроте ќгюстен не тотожний несв≥домому, це радше несв≥доме, про¤влене у св≥домост≥. ÷е п≥дтверджуЇ припущенн¤, що на початку опов≥д≥ ќгюстен, стосовно ≥нших персонаж≥в, виконуЇ функц≥ю —амост≥. ¬≥дтак на момент входу до гри тут в≥дсутн≥й внутр≥шн≥й конфл≥кт. ј м≥ж ќгюстеном та батьк≥вським св≥том ≥снуЇ нульова комун≥кац≥¤.

якщо й дал≥ розгл¤дати персонаж≥ роману за юнг≥вською структурою особистост≥, то я - це будь-¤кий ≥ндив≥д, всередин≥ ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ конфл≥кт м≥ж дан≥стю бути ≤ншим, тобто —ам≥стю, та потребою сховатис¤ (через страх перед ц≥Їю дан≥стю) за ћаскою. "Ћюдин≥ властиво ототожнювати себе з ћаскою, одне слово, з ус≥м тим, чим вона не Ї. ƒо того ж ћаска ц¤ маЇ тенденц≥ю застигати ≥ тверднути. ¬она н≥би нав≥чно оштамповуЇ особист≥сть, позбавл¤ючи њњ змоги будь-¤кого подальшого розвитку та вдосконаленн¤, х≥ба що в б≥к усе б≥льшого утвердженн¤ авторитету ћаски" [1, с. 91]. ќтже, я хоче долучитис¤ до натовпу, проте щось, ¤кась внутр≥шн¤ ≤нш≥сть, ¤ка пом≥тна не т≥льки ќгюстенов≥, а й les Fils des Grandes Maisons, стаЇ на завад≥ злитт¤.

ќгюстен та я в≥дчувають одне одного на в≥дстан≥ - под≥бне п≥знаЇ под≥бне. ¬они мають те, чого не мають або надто глибоко ховають ≥нш≥.

"Еќгюстен ви¤вл¤в до мене щось на зразок симпат≥њ; в≥н н≥коли н≥ на кого не дививс¤, проте на мен≥ часто зупин¤в погл¤дЕ я в≥дчував його здалеку" [4, с. 14].

“е саме в≥дбуваЇтьс¤ з я:

"Ев ќгюстенов≥ ¤ в≥дчував ¤кусь нев≥дому мен≥ величЕ" [4, с. 19].

ћ≥ж ќгюстеном та я ≥снуЇ розум≥нн¤. –озум≥нн¤, що виникаЇ тод≥, "коли думки й почутт¤ проникають за меж≥ тих вражень, що виникають при сприйн¤тт≥ звук≥в сл≥в, тобто проникають до смисл≥в, що означаютьс¤ цими звуками" [2, с. 323]. ≤ це Ї смисл, ¤кий ≥снуЇ в неусв≥домлен≥й форм≥, тобто прихован≥й, непридатн≥й дл¤ св≥домоњ вербал≥зац≥њ.

” момент, коли зовн≥шн≥ обставини змушують ќгюстена та я рухатис¤ назустр≥ч одне одному, внутр≥шн¤ ситуац≥¤ я, його —ам≥сть ≥нсп≥руЇ конфл≥ктну ситуац≥ю, ¤ка неминуче призведе до зовн≥шнього розриву. ќгюстен дал≥ рухаЇтьс¤ у напр¤мку я - "Е¤ вир≥шив, що буду вас любитиЕ" [4, с. 19], я ж вирушаЇ назустр≥ч натовпу, використовуючи ќгюстена - "Е¤ використаю його, ¤к демагог використовуЇ народЕ т≥льки аби перемогти своњх ворог≥в" [4, с. 19].

“рет¤ д≥йова особа - ‘лоранс, з'¤вл¤Їтьс¤ на в≥лл≥ √равет, що символ≥зуЇ материнський хтон≥чний ≥ррац≥ональний св≥т несв≥домого. ” цьому св≥т≥ ‘лоранс - чужинка. ¬она ототожнюЇ себе з ѕерсоною. Ќа початку конфл≥ктноњ ситуац≥њ вона - перевернутий образ ќгюстена:

"Енезважаючи на ц≥ небесн≥ оч≥, це романтичне личко, вона мала хитру, прагматичну душкуЕ" [4, с. 21].

≤ лише вона зрозум≥ла гру, ¤ку вир≥шив роз≥грати я, њњ брат. ” ц≥й ситуац≥њ м≥ж ‘лоранс та я також ≥снуЇ часто несв≥дома смислова комун≥кац≥¤. "я дуже добре знав душу ‘лорансЕ" [4, с. 30].

я виступаЇ посередником м≥ж ‘лоранс, ќгюстеном ≥ соц≥умом. ¬≥н входить до двох протилежних блок≥в - я-ќгюстен та я-‘лоранс-соц≥ум. ¬≥дтак внутр≥шн≥й конфл≥кт розвиваЇтьс¤ насамперед в я.

ќтже, персонаж≥ св≥домо вход¤ть у зону конфл≥кту, вони мають ч≥тку мотивац≥ю, мету та передбачають насл≥дки конфл≥кту, задл¤ ¤ких власне й наважуютьс¤ на нього. ћетою цього конфл≥кту Ї зовн≥шн¤ трансформац≥¤, внутр≥шн¤ ж ними не передбачена, а тому спочатку не усв≥домлюЇтьс¤. ≈го вступаЇ у змову проти —амост≥. јле оск≥льки "особист≥сть ¤к ц≥л≥сний феномен не зб≥гаЇтьс¤ з ≈го, тобто з≥ св≥домою особист≥стю, а утворюЇ певну сутн≥сть, ¤ку сл≥д в≥др≥зн¤ти в≥д ≈го, то ≈го п≥дпор¤дковане —амост≥ та в≥дноситьс¤ до нењ ¤к частина до ц≥лого" [3, с. 184].

≤ так само, ¤к наша свобода наштовхуЇтьс¤ на доконечн≥сть зовн≥шнього св≥ту, вона ви¤вл¤Ї своњ меж≥ ≥ в суб'Їктивному внутр≥шньому св≥т≥, поза полем св≥домост≥, де наштовхуЇтьс¤ на факти, що належать —амост≥. ≤ так само, ¤к обставини чи зовн≥шн≥ под≥њ "трапл¤ютьс¤" з нами, обмежуючи нашу свободу, так само й —ам≥сть д≥Ї на ≈го ¤к на щось, що в≥дбуваЇтьс¤ об'Їктивно ≥ слабо п≥ддаЇтьс¤ зм≥нам збоку суб'Їктивноњ вол≥.

 лючова под≥¤ роману, коли в≥дбуваЇтьс¤ прозр≥нн¤ персонаж≥в, початок (радше черговий початок) внутр≥шньоњ трансформац≥њ (можливо, теж черговоњ) в≥дбуваЇтьс¤ на в≥лл≥ √равет, що Ї вт≥ленн¤м сфери несв≥домого, ≥ до м≥сц¤ под≥њ ус≥ персонаж≥ вирушають човном по морю (рух у стих≥ю несв≥домого, що й передбачаЇ —ам≥сть, штовхаючи на межову ситуац≥ю). ƒорогою ќгюстен неспод≥вано кусаЇ ‘лоранс, залишаючи сл≥ди зуб≥в на њњ руц≥ (чи не той це зв≥р несв≥домого, що ви¤вл¤Їтьс¤ через кризу св≥домост≥.)

—ам≥сть провокуЇ на зустр≥ч з несв≥домим. «в≥р, звичайно, може вкусити, проте зустр≥тис¤ з≥ зв≥ром несв≥домого не означаЇ ототожнити себе з ним. …детьс¤ про те, аби визнати чи усв≥домити, що зв≥р цей ≥снуЇ, й ≥снуЇ в≥н в тоб≥, а не в ≤ншому. ≤ його треба вводити у сферу св≥домост≥, бо ≥накше в≥н д≥¤тиме на власний розсуд ≥ не зважатиме на твою волю.

÷¤ подорож до меж≥ св≥домост≥ руйнуЇ ус≥х трьох персонаж≥в - хвил≥ несв≥домого захоплюють њхню св≥дом≥сть ≥ знос¤ть на своЇму шл¤ху все, насамперед ретельно вибудувану ними модель св≥ту. јле руйнац≥¤ Ї лише певним етапом, п≥сл¤ ¤кого (залежно в≥д сили особистост≥) маЇ в≥дбутис¤ ≥нтеграц≥¤, нове конструюванн¤, з урахуванн¤м нового досв≥ду.

‘лоранс неспод≥вано (неспод≥вано т≥льки тому, що це ви¤вл¤Їтьс¤ лише у ключовий момент) дл¤ ќгюстена ≥ дл¤ я виконуЇ функц≥ю јн≥ми. “ому ќгюстен п≥сл¤ зникненн¤ вирушаЇ до —енегалу ≥ долучаЇтьс¤ до гурту м≥с≥онер≥в (зовн≥шн¤, горизонтальна д≥¤), пройшовши шл¤х в≥д самозаглибленн¤ до самопожертви (внутр≥шн¤, вертикальна д≥¤). “обто јн≥ма-‘лоранс в≥дкриваЇ потребу чуттЇвого п≥знаванн¤ д≥йсност≥ та жертвуванн¤ себе задл¤ ≥нших. ƒл¤ я ‘лоранс теж Ї вт≥леною јн≥мою, що провокуЇ на силу. Ќаприк≥нц≥ роману я стверджуЇ, що справжн≥м нам≥ром змодельованого конфл≥кту була ‘лоранс, њњ —ам≥сть, ¤ку ≥нтуњтивно в≥дчуваЇ я ≥ хоче вит¤гти на поверхню.

ќгюстен же в≥д≥граЇ дл¤ ‘лоранс роль архетипу —амост≥, що ви¤вл¤Їтьс¤ через јн≥мус. —початку цей јн≥мус д≥Ї негативно, утворюючи ст≥йку мертву форму - фантом ќгюстена, що веде до фрустрац≥њ, дал≥ накладаЇтьс¤ на кожного асоц≥ального чолов≥ка, а згодом - на саму потребу в коханн≥ ≥ врешт≥-решт приводить њњ до езотерики, що св≥дчить про прих≥д до позитивного јн≥мусу. ќтже, ‘лоранс проходить шл¤х в≥д св≥домост≥, що не визнаЇ несв≥домого, через прозр≥нн¤ - до несв≥домого, що вит≥снило сферу св≥домост≥ ≥, нарешт≥, до усв≥домленого несв≥домого, а в≥дтак до певноњ тимчасовоњ р≥вноваги. √ероњ ћор≥ака прагнуть внутр≥шньоњ повноти, гармон≥њ, р≥вноваги душевних сил, проте њхн¤ дол¤ - лише прагненн¤, але не зд≥йсненн¤. "Ћише на секунду полюси з'Їднуютьс¤, лише мить утримуЇтьс¤ р≥вновага, а пот≥м одна з чаш переважуЇ ≥ проголошуЇ перемогу духу чи природи, пор¤дку чи бунту, спогл¤данн¤ чи активност≥" [1, с. 96].

ћор≥ака, насправд≥, ц≥кавить те, що таке ц¤ внутр≥шн¤ трансформац≥¤ ≥ чи вс≥ на нењ здатн≥. “ому конфл≥ктна структура цього роману довол≥ незвична дл¤ письменника. ” ‘р. ћор≥ака зазвичай трапл¤ютьс¤ дв≥ модел≥ розгортанн¤ конфл≥кт≥в - пр¤мий, коли в≥н описуЇ зародженн¤ конфл≥кту, ≥ тод≥ критичний конфл≥ктний вузол опин¤Їтьс¤ у к≥нц≥ роману ≥ стаЇ його лог≥чним зак≥нченн¤м, та ≥нверсивний, коли конфл≥ктний вузол вводитьс¤ напочатку опов≥д≥ ≥ весь роман побудований на ви¤вленн¤ насл≥дк≥в. ” роман≥ "ћ≥сц¤ за рангом" ћор≥ак використав обидв≥ модел≥, тому роман под≥лено на дв≥ частини, хоча за законом розгортанн¤ конфл≥кт≥в, перша частина абсолютно самодостатн¤ - в≥дбуваЇтьс¤ ескалац≥¤ конфл≥кту, дал≥ ви¤вленн¤ у пограничн≥й ситуац≥њ ≥ попередн¤ розв'¤зка у вигл¤д≥ деструкц≥њ. ” друг≥њ частин≥ д≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ за 12 рок≥в, а ви¤вл¤Їтьс¤, що конфл≥кт насправд≥ спочатку не розв'¤зано, бо в≥дбуваЇтьс¤ застр¤ганн¤ у сфер≥ несв≥домого, що не тотожне осамленню - несв≥доме мусить ви¤витис¤ у св≥домост≥, до чого й приводить героњв ћор≥ак.

“ака будова роману св≥дчить про те, що дл¤ ћор≥ака, по-перше, важливо, чи спровокуЇ межова ситуац≥¤ позитивну, тобто конструктивну внутр≥шню трансформац≥ю чи н≥, по-друге, дл¤ нього процес внутр≥шньоњ трансформац≥њ, чи то ≥ндив≥дуац≥њ - пост≥йний ≥ безконечний, а —ам≥сть - недос¤жний ≥деал, бо вона трансцендента за своЇю суттю. ¬она схожа "на вершину, ¤ка видаЇтьс¤ нам такою доступною, що одного ранку ми наважуЇмос¤ до нењ вирушити, але по к≥лькох годинах виснажливоњ ходи, усв≥домлюЇмо, що вона ан≥трохи не наблизилас¤, стоњть там у св≥тл≥ призах≥дного неба, огорнута рожевим сн≥гом, така близька, незаймана, недос¤жнаЕ [4, с. 63].

“ому п≥знаванн¤ ц≥Їњ —амост≥ можливе через образи, символи, а в≥дтак неминуче дл¤ ћор≥ака через роман, через художню творч≥сть, де в≥н не лише ви¤вл¤Ї чи п≥знаЇ свою —ам≥сть, а й комун≥куЇ ≥з —ам≥стю читача, з тою точкою ’, на ¤к≥й пише в≥н сам ≥ на ¤ку маЇ вийти читач, аби в≥дтворити смисли, св≥домо й несв≥домо закладен≥ в текст.

Ћ≥тература

 аралашвили –. ћир романа √. √ессе. - “билиси, 1989.

Ћаврова ќ.¬. √лубинна¤ топологическа¤ психотерапи¤: идеи о трансформации. ¬ведение в философскую психологию. - —ѕб, 2001.

ёнг  .√. »збранное. - ћинск, 1998.

Fr. Mauriac. Preseances. - –аris, 1990.



Ќа головну



Hosted by uCoz