ƒ≥алог≥чна множинн≥сть Ѕ≥бл≥њ



" ожне велике ≥ творче словесне ц≥ле - це дуже складна ≥ багатопланова система в≥дносин" [1, с.322]. Ѕезперечно, Ѕ≥бл≥ю можна окреслити ¤к "творче словесне ц≥ле" з погл¤ду концепц≥њ ћ. Ѕахт≥на ≥ розгл¤дати, ¤к л≥тературний текст, у ¤кому реал≥зована розгорнута множина д≥алог≥в.

јле вже при першому поверховому анал≥з≥ Ѕ≥бл≥њ виникаЇ проблема ч≥ткого означенн¤ њњ д≥алог≥зму, ¤ке ускладнюЇтьс¤ низкою чинник≥в ≥ особливостей, не властивих дл¤ ≥нших текст≥в. —пробуймо вказати основн≥ з них.

 оли ми говоримо про д≥алог≥чну природу будь-¤кого твору мистецтва, можемо розгл¤дати њњ у синхронному та д≥ахронному ви¤вах: маЇмо на уваз≥ д≥алог автора з читачами (його сучасниками та попередниками або наступниками), д≥алог твору з ≥ншими творами того ж автора, ≥нших автор≥в у межах одн≥Їњ епохи, одн≥Їњ нац≥ональноњ л≥тератури чи ≥нших епох, ≥нших нац≥ональних л≥тератур ≥ т.д.

” Ѕ≥бл≥њ нав≥ть ц≥ першор¤дн≥ д≥алог≥чн≥ зв'¤зки надзвичайно ускладнен≥.

Ѕ≥бл≥¤ - дуже об'Їмна ≥ неоднор≥дна книга, що складаЇтьс¤ ≥з 66 окремих книг, написаних у трьох частинах св≥ту (јз≥¤, јфрика, ™вропа) трьома мовами (давньоЇврейською, арамейською, грецькою) упродовж близько 1600 рок≥в (в≥д ћойсе¤, ¤кий жив близько 1500 р. до –. ’., до автор≥в новозав≥тних книг, ¤к≥ творили у рамках I ст. по –. ’.) приблизно 40 авторами, що належали до р≥зних соц≥альних верств: серед них були цар≥ (ƒавид, —оломон), люди з високою св≥тською чи духовною осв≥тою (ћойсей, ≈здра, ЌеЇм≥¤, ≤са¤, ƒанињл, ѕавло), а водночас ≥ в≥йськовокомандувач ≤сус Ќавин, пастух јмос, рибалки ≤ван та ѕетро, л≥кар Ћука та ≥н. ¬они писали частини Ѕ≥бл≥њ у р≥зних м≥сц¤х та за р≥зних ≥сторичних обставин. “обто формально читач маЇ справу з к≥лькома дес¤тками автор≥в - представниками р≥зних дискурсивних практик - ≥ з 66 укладеними в один канон книгами р≥зного функц≥онального призначенн¤. ÷≥ книги ч≥тко под≥лен≥ на дв≥ частини (—тарий «апов≥т та Ќовий «апов≥т), ¤к≥ можна розмежувати на в≥с≥м тематичних груп (по чотири в кожн≥й частин≥). ” —тарому «апов≥т≥ це: 1) книги «акону (ѕ'¤тикнижж¤ ћойсе¤); 2) ≥сторичн≥ книги (≤суса Ќавина, —удд≥в, –ут, книги —амуњла, ÷ар≥в, ’рон≥ки, ≈здри, ЌеЇм≥њ, ≈стер); 3) поетичн≥ книги (…ова, ѕсалми, ѕрипов≥ст≥, ≈кклез≥аста, ѕ≥сн¤ ѕ≥сень); 4) пророч≥ книги (њх 17 в≥д ≤сањ до ћалах≥њ). ƒо кожного з цих розд≥л≥в створена паралель у Ќовому «апов≥т≥ 1) 4 ™вангел≥њ - основн≥ законодавч≥ книги Ќового «апов≥ту; 2) ƒ≥њ св¤тих апостол≥в - ≥сторична книга; 3) посланн¤ - поетичн≥ авторськ≥ роздуми; 4) ќб'¤вленн¤ ≤вана (јпокал≥псис) - пророча книга.

“ематично Ѕ≥бл≥¤ охоплюЇ ус≥ сфери людського бутт¤. ƒо того ж њњ текстова структура ускладнюЇтьс¤ проблемою р≥зножанровост≥ - тут м≥ститьс¤ таке багатство л≥тературних жанр≥в, ¤кого нема в жодн≥й ≥нш≥й книз≥ (серед основних можна вид≥лити ≥сторичну хрон≥ку (наприклад, книги ÷ар≥в та ’рон≥к), с≥мейну хрон≥ку (1’рон≥к), б≥ограф≥ю (книга ЌеЇм≥њ), автоб≥ограф≥ю (книга ≈здри), пророчу промову (книги великих та малих пророк≥в), пропов≥дь (пропов≥д≥ ≤суса ’риста у ™вангел≥¤х, пропов≥д≥ апостол≥в у книз≥ ƒ≥й), драму (книга …ова), с≥льську ≥дил≥ю (книга –ут), дидактичн≥ настанови та повчанн¤ (ѕосланн¤ до римл¤н, колос¤н та ≥н.), описи сну чи вид≥нн¤ (книги «ахар≥њ, ƒанињла, јпокал≥псис), щоденник (книга ƒ≥й), притча (книга —удд≥в, ™вангел≥њ), еп≥стол¤р≥њ (ѕосланн¤); поетичн≥ жанри - поез≥¤ (ѕсалми), г≥мн (ѕсалми, ѕосланн¤ до колос¤н), любовна п≥сн¤ (ѕ≥сн¤ ѕ≥сень), плач≥ та голос≥нн¤ (ѕлач ™рем≥њ, ѕсалми), в≥йськова п≥сн¤ (переможн≥ п≥сн≥ ћ≥р≥ам, ƒебори, —амсона), елег≥йна поез≥¤, молитва; ус≥ жанри порем≥ограф≥њ - присл≥в'¤ ≥ приказки (ѕрипов≥ст≥ —оломона), ф≥лософськ≥ афоризми (книга ≈кклез≥аста), парадокси, загадки, благословенн¤ та прокл¤тт¤ та ≥н. ќкр≥м того, у Ѕ≥бл≥њ на¤вн≥ статт≥ громад¤нського, судового, морального, ритуального законодавств, елементи диспуту, описи слуханн¤ судових справ, судов≥ вироки та ≥н.

Ќазва Ѕ≥бл≥¤, вжита у множин≥, вказуЇ на цю ускладнену структуру: "Ѕ≥бл≥¤ швидше под≥бна на маленьку б≥бл≥отеку, н≥ж на звичайну книгу: нав≥ть ≥нколи здаЇтьс¤, н≥би њњ стали називати книгою т≥льки тому, що задл¤ зручност≥ обидв≥ частини оправили" [5, с.178]. “од≥ постаЇ питанн¤, чи варто њњ розгл¤дати ¤к Їдине ц≥ле. ¬≥дпов≥дь знаходимо у багатьох ф≥лософ≥в, теолог≥в, культуролог≥в - висловлена у р≥зний спос≥б вона зводитьс¤ до думки, сформульованоњ Ќ. ‘раЇм: "Ѕ≥бл≥¤ традиц≥йно сприймаЇтьс¤ ¤к Їдине ц≥леЕ “ой, хто зм≥г прочитати Ѕ≥бл≥ю в≥д початку до к≥нц¤, ви¤вить, що у н≥й, в кожному раз≥, Ї початок ≥ к≥нець, а також очевидн≥ де¤к≥ св≥дченн¤ Їдиноњ структури. ѕочаток њњ зб≥гаЇтьс¤ з початком бутт¤, з моментом створенн¤ св≥ту; завершуЇтьс¤ вона к≥нцем бутт¤, јпокал≥псисом, а у пром≥жку м≥ж ними простежуЇтьс¤ ≥стор≥¤ людства" [5, с.178].

–озгл¤даючи Ѕ≥бл≥ю ¤к Їдину художньо-образну текстову структуру, ми можемо з'¤совувати природу њњ д≥алог≥зму ¤к будь-¤кого ≥ншого тексту. ќчевидною ≥ незаперечною Ї множинн≥сть Ѕ≥бл≥йного пол≥фон≥зму, ¤кий умовно можна звести до к≥лькох площин.

ѕо-перше, це д≥алог≥зм у рамках внутр≥шньоњ структури тексту (¤кий розвивавс¤ д≥ахронно в процес≥ виникненн¤ частин Ѕ≥бл≥њ ≥ остаточно усталивс¤ у час к≥нцевоњ його канон≥зац≥њ). “обто нав≥ть без зовн≥шнього виходу чи втручанн¤ у Ѕ≥бл≥њ реал≥зуЇтьс¤ д≥алог м≥ж ерами ("—тарою" ≥ "Ќовою"), культурами (акадсько-шумерською, сем≥тсько-Їврейською, Їгипетською, вавилонською, римською, грецькою та ≥н.), ≥сторичними епохами, авторами, рел≥г≥¤ми (юдањзмом, христи¤нством, великою к≥льк≥стю ¤зичницьких культ≥в) та ≥н.

ѕо-друге, це д≥алог≥зм Ѕ≥бл≥йних текст≥в з ≥ншими текстами, написаними в ≥сторичну добу, коли творилась Ѕ≥бл≥¤, особливо рукописними пам'¤тками Ѕлизького —ходу, документами, де Ї перехресн≥ з≥ткненн¤ з описаними чи згаданими в Ѕ≥бл≥њ под≥¤ми, особами, реал≥¤ми житт¤.

“рет¤, найскладн≥ша д≥алог≥чна площина Ѕ≥бл≥њ ¤к тексту л≥тератури ви¤вл¤Їтьс¤ у надзвичайно велик≥й к≥лькост≥ њњ перекладних верс≥й ≥ншими мовами, створеними в р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи (в≥д 250 р. до –.’., коли був зд≥йснений повний переклад —тарого «апов≥ту грецькою мовою, в≥домий ¤к —ептуаг≥нта, до сучасного процесу перекладу Ѕ≥бл≥њ на вс≥ мови св≥ту). ” наш час Ї понад 1800 переклад≥в Ѕ≥бл≥њ, ≥ вона стала найпоширен≥шою книгою св≥товоњ л≥тератури. —аме у ц≥й точц≥ множинност≥ переклад≥в д≥алог≥чна множинн≥сть, закладена в ориг≥нал≥, помножуЇтьс¤ у безмежну к≥льк≥сть раз≥в, бо з по¤вою Ѕ≥бл≥њ кожною нац≥ональною мовою починаЇтьс¤ "д≥алог" з культурними, ф≥лософськими, рел≥г≥йними, науковими, моральними, етичними, естетичними модел¤ми нац≥й.

—укупн≥сть ус≥х переклад≥в Ѕ≥бл≥њ ускладнюЇ д≥алог≥зм у рамках внутр≥шньоњ структури тексту, бо на ньому позначаютьс¤ впливи ≥нших, постб≥бл≥йних час≥в, перекладач≥в (сп≥вавтор≥в), нових ≥сторичних, рел≥г≥йних реал≥й, ≥ ц≥ впливи безперервно нашаровуютьс¤ (це п≥дтверджуЇтьс¤ ≥снуванн¤м к≥лькох (наприклад, украњнських) чи к≥льканадц¤тьох (наприклад, англ≥йських) посл≥довно чи одночасно функц≥онуючих переклад≥в одн≥Їю мовою). «вичайно, у такому раз≥ ми маЇмо п≥дстави говорити про д≥алог м≥ж р≥зними верс≥¤ми, (скаж≥мо, латинською ¬ульгатою ≤Їрон≥ма, англ≥йською верс≥Їю корол¤ ƒжеймса, н≥мецькою Ѕ≥бл≥Їю Ћютера, не кажучи вже про спец≥альн≥ конфес≥йн≥ переклади).  ожен ≥з цих переклад≥в спричин¤в проникненн¤ ≥ поширенн¤ б≥бл≥йних образ≥в, тем, мотив≥в, архетип≥в, символ≥в у культурно-мистецьких середовищах р≥зних народ≥в, створюючи нов≥ гран≥ д≥алогу.

Ќа цьому можна було би зак≥нчити поб≥жне окресленн¤ природи д≥алог≥зму Ѕ≥бл≥њ, ¤кби не п≥ддавалас¤ сумн≥ву думка, що Ѕ≥бл≥¤ - це л≥тературний тв≥р. —тосовно цього Ќ. ‘рай висловлювавс¤ так: "ќсь перед нами книга, ¤ка ≥з в≥ку в в≥к зд≥йснюЇ пл≥дний вплив на англ≥йську л≥тературу, Е ≥ при цьому н≥хто не скаже, що Ѕ≥бл≥¤ Ї л≥тературним твором. Ќав≥ть Ѕлейк, що значно дал≥ своњх сучасник≥в зайшов в ототожненн≥ рел≥г≥њ з творчою д≥¤льн≥стю людини, так Ѕ≥бл≥њ не називав. ¬≥н говорив: "—тарий ≥ Ќовий «апов≥ти - це ¬еликий  од ћистецтва" " [5, с.182]. Ќе заперечуючи л≥тературних достоњнств  ниги  ниг, Ќ. ‘рай доходить висновку: "Ѕ≥бл≥¤ - це щось б≥льше, н≥ж л≥тературний тв≥р; що би це "б≥льше" не означало, тут не прийн¤тна к≥льк≥сна метафора" [5, с.182].

ѕогл¤д на Ѕ≥бл≥ю ¤к на "щось б≥льше", н≥ж л≥тературний тв≥р, виводить нас ≥з суто л≥тературного баченн¤ до ф≥лософського.

≤накш≥сть б≥бл≥йних текст≥в в≥д суто л≥тературних - у њх сакральност≥, що робить њх —в¤тим ѕисьмом. "Ѕ≥бл≥¤ Ї одночасно ≥ —лово Ѕоже, ≥ слово людське. ќб'¤вленн¤ переломлювалос¤ в н≥й через призму особистост≥ њњ автор≥в - живих людей, що належали до певних епох, в≥дчували на соб≥ вплив довк≥лл¤, мисленн¤ ≥ погл¤д≥в сучасник≥в" [4, с.24]. ўе в дохристи¤нськ≥ часи рел≥г≥йн≥ книги Їврейського народу (софер≥м) називали св¤щенними. јпостол ѕавло у II ѕосланн≥ до “имоф≥¤ говорить, що "усе ѕисанн¤ Ѕогом натхнене (грец. ???????????)" [II “им.3:16], висловлюючи думку про те, що  ниги —в¤того ѕисьма були написан≥ п≥д особливою д≥Їю —в¤того ƒуха, щоб у повнот≥ ≥ не спотворено донести до людей Ѕоже об'¤вленн¤: "Ѕог в≥дкривавс¤ богонатхненим пророкам не ст≥льки в природ≥, ск≥льки в под≥¤х людськоњ ≥стор≥њ. —аме в н≥й д≥Ї Ѕожественний ѕромисел, в н≥й в≥дкриваЇтьс¤ …ого вол¤. ≤стор≥¤ Ї незворотним потоком устремл≥нн¤ до вищоњ ц≥л≥... ÷¤ ≥стор≥¤ спас≥нн¤ ≥ Ї стрижнем —в¤того ѕисьма" [4, с.21].

 р≥зь таку призму в≥дкриваЇтьс¤ зовс≥м ≥нша панорама д≥алог≥зму Ѕ≥бл≥њ, можна сказати, його вертикальний аспект (д≥алог м≥ж Ѕогом ≥ людьми). ” цьому випадку ви¤вл¤Їтьс¤ певна обмежен≥сть д≥алог≥чноњ концепц≥њ ћ. Ѕахт≥на, ¤ка подаЇ суто антрополог≥чне обірунтуванн¤ д≥алогу, ≥ ми вимушен≥ звернутись до д≥алог≥чноњ концепц≥њ ћарт≥на Ѕубера, ¤ка розгортаЇтьс¤ у трьох вим≥рах: д≥алог м≥ж людиною ≥ Ѕогом, д≥алог м≥ж людиною ≥ людиною, д≥алог м≥ж людиною ≥ св≥том. ѕерша з них ірунтуЇтьс¤ на такому розум≥нн≥: "« нами говор¤ть знаками житт¤. ’то говорить? ’то даЇ нам знаки, хто говорить з нами в нашому житт≥, - ≥з бог≥в моменту ≥дентично виникаЇ √осподь √олосу, ™диний" [2, с.105].

≤стинну природу д≥алог≥зму Ѕ≥бл≥њ можна ос¤гнути в усв≥домленн≥ њњ ¤к —лова Ѕожого, зверненого до людей, та в≥дпов≥д≥ людей на нього, бо "¬етхий «ав≥т Ї не т≥льки ≥стор≥¤ об'¤вленн¤ —лова Ѕожого, в ньому описуЇтьс¤ ≥ в≥дпов≥дь людини на це —лово. ¬≥н малюЇ нам ≥ тих, хто "вн¤л —лову" (под≥бно до јвраама чи пророк≥в), ≥ тих, хто спротивл¤вс¤ …ому" [4, с.21].

Ѕог поступово даЇ людству —лово, яке Ї вт≥ленн¤м …ого ќсобистост≥ (бо ж, за висловом Ѕахт≥на, "будь-¤кий ≥стинно творчий текст до певноњ м≥ри завжди Ї в≥льне ≥ не зумовлене емп≥ричною необх≥дн≥стю одкровенн¤ особистост≥" [1, с.319]). ѕ≥дтвердженн¤ ц≥Їњ думки знаходимо ≥ в Ѕ≥бл≥њ: "—поконв≥ку було —лово, а —лово було в Ѕога, ≥ Ѕог було —лово" [≤вана 1:1].

ќтже, Ѕ≥бл≥¤ маЇ свого јвтора ≥ Ї вираженн¤м …ого сут≥. “≥льки цим можна по¤снити те, що, незважаючи на велику к≥льк≥сть автор≥в, часову та просторову в≥ддален≥сть створенн¤ б≥бл≥йних книг, вони аж н≥¤к не суперечать м≥ж собою ≥ в сукупност≥ твор¤ть Їдине ц≥ле - складну багатогранну пол≥фон≥чну структуру, де кожен елемент п≥дпор¤дкований Їдин≥й концепц≥њ бутт¤. ќтже, вс≥ окреслен≥ вище д≥алог≥чн≥ в≥дносини Ї лише тлом, на ¤кому в≥дбуваЇтьс¤ ≥стинний ƒ≥алог јвтора з читачем. ƒо того ж це Їдиний випадок, коли ми справд≥ маЇмо справу з "чистим" (за Ѕахт≥ним) автором, ¤кий не Ї н≥ natura creata (природа створена), н≥ naturata et creans (природа породжена ≥ творча), а чиста natura creanset non create (природа, що творить ≥ не створена). ќбраз јвтора Ї центральним ≥ наскр≥зним - в≥д  ниги Ѕутт¤ до јпокал≥псису. …ому притаманн≥ вс≥ атрибути образу автора художнього л≥тературного твору: "—мислов≥ площини, в ¤ких розташоване мовленн¤ персонаж≥в та авторська мова, р≥зн≥. ѕерсонаж≥ розмовл¤ють ¤к учасники зображеного житт¤, говор¤ть, так би мовити, з приватних позиц≥й, њхн≥ точки зору так чи ≥накше обмежен≥ (вони менше знають автора). јвтор Ї поза зображеним (≥ створенного ним) св≥том. ¬≥н осмислюЇ увесь цей св≥т з вищих ≥ ¤к≥сно в≥дм≥нних позиц≥й. Ќарешт≥, ус≥ персонаж≥ та њхнЇ мовленн¤ Ї об'Їктами авторського в≥дношенн¤ (≥ авторськоњ мови). јле площини мовленн¤ персонаж≥в ≥ авторськоњ мови можуть перетинатис¤, тобто м≥ж ними можлив≥ д≥алог≥чн≥ в≥дносини" [1, с.321].

ќднак у цьому випадку, ¤кщо розгл¤дати в≥дношенн¤ в систем≥ координат ј¬“ќ– - “≈ —“ - “¬≤–, - Ѕ≥бл≥¤ Ї текстом (ми говорили вище про неприйн¤тн≥сть думки про Ѕ≥бл≥ю ¤к тв≥р). “в≥р, висловлений цим текстом, Ї —¬≤“ у вс≥й повнот≥ його ви¤в≥в. Ќе випадково на сучасному етап≥ наукового розвитку вчен≥ прийшли до ≥дењ "в≥дчитуванн¤ бутт¤" чи до герменевтики космосу в астроф≥зиц≥: "—уб'Їкт космоф≥зичного св≥тоос¤гненн¤ нин≥ сприймаЇ себе не дант≥вським лицарем, ¤кий мандруЇ колами раю, а читачем тексту. ѕотр≥бно врахувати, що слово "текст" в мов≥ сучасноњ методолог≥њ науки Ї метафорою. ѕроте останн¤ в межах новоњ концептуал≥стики науки набуваЇ не т≥льки художнього, а й ≥ теоретико-п≥знавального, гносеолог≥чного зм≥сту. ≤ в≥дбуваЇтьс¤ це тому, що навколишн≥й ф≥зичний ¬сесв≥т, тобто розмањт≥сть галактик, ¤ку можна нин≥ спостер≥гати в найпотужн≥ший телескоп, астроф≥зики сприймають ¤к бутт¤, ¤ке може стати розшифрованим, прочитаним, зрозум≥лим, витлумаченим" [3, с.157].

“ому множинн≥сть д≥алог≥зму б≥бл≥йного тексту зумовлена множинн≥стю в≥дношень у св≥т≥, …ого серцевиною Ї д≥алог “ворц¤ з людством загалом ≥ з кожною людиною зокрема. …ого вершинним ви¤вом ≥ першоосновою Ї д≥алог м≥ж Ѕогом ќтцем ≥ Ѕогом —ином (Ѕоголюдиною): "™диносутн≥ Ѕог ≥ Ћюдина, суть нерозд≥льно д≥йсно двоЇ, нос≥њ першов≥дношенн¤, ¤ке Ї посланн¤ ≥ запов≥дь, коли воно в≥д Ѕога до людини; вдивл¤нн¤ ≥ слуханн¤, коли в≥д людини до Ѕога; п≥знанн¤ ≥ любов, коли воно м≥ж ними двома. ѕеребуваючи в цьому в≥дношенн≥, —ин поклон¤Їтьс¤ перед ќтцем, хоча ќтець перебуваЇ ≥ д≥Ї в —ин≥. ћарн≥ вс≥ сучасн≥ спроби перетлумачити цю першод≥йсн≥сть д≥алогу ≥ представити њњ ¤к в≥дношенн¤ я до своЇњ самост≥ чи ще до чогось под≥бного; представити њњ ¤кимсь замкнутим процесом у самодостатньому внутр≥шньому житт≥ людини; ус≥ ц≥ спроби належать до позбавленоњ справжньоњ основи ≥стор≥њ втрати д≥йсност≥" [2, с.63-64].

“≥льки усв≥домленн¤ ѕершод≥алогу даЇ змогу зрозум≥ти феномен д≥алог≥зму у вс≥х його ви¤вах (≥ не лише знакових, текстових чи мовних, а й у повнот≥ ви¤в≥в мовчанн¤). ÷е в≥дкриваЇ нов≥ меж≥ осмисленн¤ л≥тератури, де "кожен д≥алог в≥дбуваЇтьс¤ н≥би на тл≥ в≥дпов≥дного розум≥нн¤ незримо присутнього третього, ¤кий стоњть над ус≥ма учасниками д≥алогу", бо "кр≥м адресата автор з б≥льшим чи меншим усв≥домленн¤м передбачаЇ вищого нададресата (третього), абсолютно справедливе розум≥нн¤ ¤кого передбачаЇтьс¤ або у метаф≥зичн≥й далин≥, або у далекому ≥сторичному час≥. ” р≥зн≥ епохи та при р≥зному св≥тов≥дчуванн≥ цей нададресат ≥ його ≥деально правильне в≥дпов≥дне розум≥нн¤ набувають р≥зних конкретних ≥деолог≥чних виражень (Ѕог, абсолютна ≥стина, суд безпристрасноњ людськоњ сов≥сти, народ, суд ≥стор≥њ, наука тощо)" [1, с.322].

ћожна резюмувати, що в Ѕ≥бл≥њ бутт¤ проходить у вигл¤д≥ д≥алог≥чних кол≥з≥й, але сам процесс цього д≥алогу виходить далеко за меж≥ наукових теор≥й. ќс¤гненн¤ природи Ѕ≥бл≥йного далог≥зму ≥ Ї суттю ≥дењ неск≥нченост≥ д≥алогу (ad infinitum).

Ћ≥тература

Ѕахт≥н ћ. ѕроблема тексту у л≥нгв≥стиц≥, ф≥лолог≥њ та ≥нших гуман≥тарних науках // —лово. «нак. ƒискурс. јнтолог≥¤ св≥товоњ Ћ≥тературно-критичноњ думки ’’ ст./ «а ред. ћ. «убрицькоњ. - Ћьв≥в: Ћ≥топис, 1996. - —. 318-323.

Ѕубер ћ. ƒиалог // Ѕубер ћ. ƒва образа веры. - ћосква: –еспублика, 1995. - 463 с.

Ћук'¤нець ¬. —.,  равченко ќ. ћ., ќзадовська Ћ. ¬. —учасний науковий дискурс: ќновленн¤ методолог≥чноњ культури. -  ињв, 2000. - 304 с.

ћень ј. »сагогика. - ћосква, 2000. - 636 с.

‘рай Ќ.  ритическим путЄм. ¬еликий  од. Ѕибли¤ и литература // ¬опросы литературы. - 1991. - є 9/10. - —.159-187.



Ќа головну



Hosted by uCoz