јвтоб≥ограф≥¤ дитинства



¬ дитинство хочу, там усе моЇ.

¬ дитинств≥ ми - велик≥ ћагеллани.

Ћ≥на  остенко

Ќеймов≥рно, але факт: у сучасному л≥тературознавств≥ ”крањни ц¤ тема майже незв≥дана. ”складнюЇ њњ подв≥йна невизначен≥сть пон¤ть. ћемуарн≥ жанри ¤к так≥ ще не "всто¤н≥", остаточно не терм≥нолог≥зован≥ теор≥Їю л≥тератури, а вже про пон¤тт¤ "дитинства" нема й мови. “аки досл≥вно - нема. « погл¤ду л≥тературознавц¤ р≥зниц¤ м≥ж дитиною ≥ дорослим (у рол≥ опов≥дача, автора, головного геро¤ etc.) наст≥льки м≥н≥мальна, що на н≥й не прийн¤то загострювати уваги. ќдначе вже понад два стол≥тт¤ - в≥д ∆ана-∆ака –усо - Ївропейська ≥нтелектуальна традиц≥¤ схильна под≥л¤ти кожну б≥ограф≥ю на два п≥дставов≥ в≥дтинки: дитинство ≥ зр≥л≥сть, хоча, н≥де правди д≥ти, ≥ до XVIII стор≥чч¤ св≥т дитинства подекуди (наприклад, у √олланд≥њ [1]) розп≥знавали ≥ визнавали особливим, проте був в≥н радше негативом "справжнього" св≥ту дорослих. “≥льки у стор≥чч≥ ’≤’ нове, набагато прихильн≥ше, сприйн¤тт¤ дитинства зумовило спроби реконструювати цей ранн≥й пер≥од житт¤ ≥ загалом вплинуло на конструкт ≥ндив≥дуальноњ та колективноњ пам'¤т≥: зр≥л≥сть людини асоц≥юЇтьс¤ насамперед з ос¤ганн¤м феномену народженн¤, смерт≥, ≥дентичност≥, в≥ри ≥ так дал≥, тод≥ ¤к дитинство - це той особливий стан людськоњ св≥домост≥, що не переймаЇтьс¤ феноменолог≥Їю бутт¤, але в≥д того не втрачаЇ на сил≥ ≥ Ї р≥вноц≥нним зр≥лост≥. –≥льке артикулював цей глибокий пошан≥вок до дитинства у своЇму в≥домому афоризм≥: в≥дколи людина народжуЇтьс¤ на св≥т, вона вже достатньо стара, щоб умерти. ” д≥алектичний спос≥б оте нове в≥дкритт¤ [1, c. 44-59] дитинства закр≥пилос¤ в культур≥ - не останньою чергою - завд¤ки його [дитинства] автоб≥ограф≥њ.

ѕроблема кожного автоб≥ографа пол¤гаЇ, без сумн≥ву, в тому, щоб в≥днайти св≥й початок, щоб усв≥домитис¤ у певн≥й ¤кнайдальш≥й точц≥ в≥дл≥ку ≥ розпов≥сти њњ, що в принцип≥ так само неможливо, ¤к неможливо усв≥домити та опов≥сти власний к≥нець. ћи можемо спиратис¤ на ¤к≥сь перш≥ згадки, перший ф≥ксований досв≥д, але кожному зрозум≥ло наск≥льки в≥дносний, ефемерний, такий "початок" самост≥: "Ќ≥чого не пригадую з тих найдавн≥ших час≥в, але припускаю, що з моњм народженн¤м все було гаразд, оск≥льки ¤ вийшов ≥з нього живим", - в≥джартувавс¤ про це у своњх "морально й екзистенц≥йно невиразних початках" Ѕогдан Ѕойчук [3, c. 5]. „асто мемуаристи обирають ≥нший спос≥б в≥дшукуванн¤ першоджерел власноњ особистост≥, прописуючи родов≥д - батьк≥в, д≥д≥в - так глибоко, наск≥льки с¤гаЇ сп≥льна пам'¤ть њхн≥х предк≥в. јле й ц¤ п≥дм≥на всього лише заступаЇ одну нев≥дом≥сть ≥ншою: курсор запису власноњ самосв≥домост≥, д≥йшовши до драстичноњ позначки зеро ≥ не вм≥ючи п≥рнути углиб, перестрибуЇ на р¤док ≥ прописуЇ под≥њ ран≥ш≥, н≥ж вир≥шальна точка в≥дл≥ку, однак належн≥ до автоб≥ограф≥њ ≥ншоњ самост≥.

„имало автоб≥ограф≥й ’≤’ - ’’ ст. умовно складаютьс¤ з трьох, хоча й несиметричних, частин: дитинства, доросл≥шанн¤, зр≥лост≥, - де реальне дитинство заступаЇ певне м≥фолог≥зоване кл≥ше (за рад¤нського часу в ”крањн≥ неодм≥нно "босоноге" de profundis, за в≥ктор≥анськоњ доби в јнгл≥њ чомусь завжди "строге" exelcior, р¤д можна продовжити); цей перший етап нарощуванн¤ власноњ ≥дентичност≥ вигл¤даЇ неправдопод≥бно статичним, нав≥ть дл¤ самих автор≥в, а тому зазнаЇ редукц≥њ до простоњ ≥ ¤сноњ ≥дењ райського дитинства, дитинства ¤к благого м≥сц¤, де нема н≥ страждань, н≥ мирськоњ суЇти ≥ де можна заховатис¤ в≥д невблаганного часу. “ака "робоча г≥потеза" дитинства ¤к раю ≥ дитини ¤к ангела1 даЇ змогу автоб≥ографов≥ принаймн≥ щось протиставити цин≥чному сьогоденню ≥, насл≥дуючи √ес≥ода, розм≥стити золотий в≥к не попереду, а позаду себе. “им паче ми знаЇмо, що в≥д час≥в —ередньов≥чч¤ душу дорослих зображували у вигл¤д≥ спеленаноњ дитини. ѕрикметно, що ц¤ ≥конописна традиц≥¤ занепала приблизно у XVII ст., саме тод≥, коли д≥тей вперше почали зображувати на барокових картинах - не ¤к частину групового чи родинного св≥тського портрета, а задл¤ себе самих. ўоб≥льше, дитина стаЇ улюбленою моделлю, а дитинство - улюбленою темою дл¤ багатьох художник≥в.

Ќа в≥дм≥ну в≥д традиц≥йноњ рефлекс≥њ про дитинство, взорованоњ на ≥дењ б≥олог≥чного онтогенезу, сучасн≥ п≥дходи пропонують принаймн≥ чотири р≥зно¤к≥ його трактуванн¤. ѕо-перше, антропологи розм≥рковують про дитинство ¤к про своЇр≥дне плем'¤ (tribal group) з≥ своЇю питомою культурою, мовою, ≥гровими традиц≥¤ми ≥ под. “ерм≥н "плем'¤" сигнал≥зуЇ, що дит¤ча культура може бути ≥ дописемною, ≥ досить архањчною, хоч не завжди пом≥тною ≥ зрозум≥лою з погл¤ду дорослого глузду. ѕо-друге, соц≥ологи розгл¤дають д≥тей ¤к соц≥альну меншину, аналог≥чно до іендерних, етн≥чних, расових та соц≥ально-економ≥чних меншин. ѕо-третЇ, пол≥тологи заговорили про статус д≥тей у сусп≥льному житт≥ ≥ про можливост≥ цив≥л≥зованого розширенн¤ њх присутност≥ у публ≥чн≥й сфер≥ та впливу на прийн¤тт¤ р≥шень - зв≥дси програма ќќЌ на п≥дтримку д≥тей, всесв≥тн≥й меморандум про захист прав дитини, дит¤чий Ївропарламент etc. ”решт≥ четверта, мабуть, найц≥кав≥ша дл¤ нас парадигма досл≥джуЇ дискурси, що породжують ≥ видозм≥нюють ≥дею дитини й дитинства. —пираючись на писемн≥ еіодокументи, за допомогою дискурс-анал≥зу можна ви¤вити, ¤к≥ саме ознаки дитинства стають ключовими в ту чи ≥ншу епоху, що, ¤к ≥ за ¤ких обставин дозволено про д≥тей говорити, а про що в цьому зв'¤зку говорити не сл≥д ≥ ¤к увзаЇмнюютьс¤ стосунки св≥ту д≥тей та св≥ту дорослих.

Ќе сл≥д забувати, що голос дитини Ї голосом ≥ншого стосовно дорослого наратора, ¤кий намагаЇтьс¤ це дитинство в≥дтворити. —туп≥нь в≥дчуженн¤ може бути ледь пом≥тним, завуальованим, або ж навпаки - оголюватис¤, ставати своЇр≥дним прийомом анон≥мност≥, ¤к-от у ¬≥ри ¬овк: "ћаленька д≥вчинка вит¤гаЇ з рова таких же маленьких качен¤т, що не могли сам≥ з нього вил≥зти". ≤ ще: "ћаленька д≥вчинка жал≥Їтьс¤ татов≥, що њњ болить зуб.  отрий? “ой золотийЕ" [4, c. 15] –озвиток мемуаристики зумовив ч≥ткий водод≥л м≥ж негайною та дистанц≥йною опов≥ддю в≥д першоњ особи. якщо перша асоц≥юЇтьс¤ з≥ щоденниковими записами та ≥ншими спорадичними нотатками негайноњ саморефлекс≥њ, ¤к≥ з певною долею застереженн¤ можуть правувати за документи, то друга - це post scriptum до давноминулих под≥й. ѕричому у випадку автоб≥ограф≥њ дитинства ми н≥коли не можемо з певн≥стю засв≥дчити њњ тотожност≥ до ориг≥налу, адже цей ориг≥нал ¤к такий у¤вний, суть реколекц≥њ нематер≥альна: "–еальним мандрам не стаЇ сил, щоб в≥добразитис¤ в у¤в≥; а у¤вним мандрам бракне сил, щоби, ¤к каже ѕруст, засв≥дчити свою реальн≥сть. ќсь чому у¤вне та реальне мають бути чимось на кшталт двох сум≥жних в≥дтинк≥в одн≥Їњ траЇктор≥њ [Е] у¤вне - це в≥ртуальний образ, що кр≥питьс¤ до реального об'Їкта, утворюючи кристалик безсв≥домого, ≥ навпаки. Ќе досить, що реальний об'Їкт, реальний пейзаж викликаЇ в у¤в≥ так≥ сам≥ чи под≥бн≥ образи; треба, щоби в≥н випром≥нював св≥й власний в≥ртуальний образ" [7, c. 89]2.

—аме цей приватний в≥ртуальний образ дитинства спробуЇмо реконструювати в компаративному анал≥з≥ трьох автоб≥ограф≥чних текст≥в: "—погад≥в дитинства" ћарсел¤ ѕаньол¤ (1895 - 1974), "Ѕерл≥нського дитинства на злам≥ ’’ стор≥чч¤" ¬альтера Ѕень¤м≥на (1892 - 1940) ≥ "«ачарованоњ ƒесни" ќлександра ƒовженка (1894 - 1956). ѕопри хронолог≥чний зб≥г, з уваги на ¤кий ус≥м трьом њм ≥ справд≥ припало народитис¤ - хай в р≥зних культурах ≥ за р≥зних стартових умов - на злам≥ ’’ стор≥чч¤, ц≥ постат≥ демонструють ще чимало неймов≥рних зб≥г≥в у своњх саморозпов≥д¤х. ƒешифрувати њх - означаЇ зробити прорив у Ївропейський дискурс дитинства fin-de-siecle, под≥лений географ≥чними ≥ пол≥тичними кордонами, але об'Їднаний кордонами ментальними.

„и не основна емоц≥¤ обитрьох автоб≥ограф≥й - це в≥дчутт¤ безповоротноњ втрати. —в≥т њхнього дитинства зазнав подв≥йного апокал≥псису: в≥н зак≥нчивс¤ не ст≥льки доросл≥шанн¤м, ск≥льки крахом того б≥льшого св≥ту, у ¤кий наш≥ опов≥дач≥ й героњ власне мали б виростати, у ¤кому вони мали б позиц≥онуватис¤ уже ¤к доросл≥. ¬ ≥сторичн≥й перспектив≥ њх розрив ≥з дитинством Ї абсолютним розривом. "≤ коли ¤ зараз пригадую своЇ дитинство ≥ свою хату, ≥ завжди, коли б ¤ њх не згадав, в моњй у¤в≥ - плач ≥ похорон. - прохоплюЇтьс¤ ќ. ƒовженко в "јвтоб≥ограф≥њ". - ≤ перша телеграма, одержана в наш≥й хат≥, пов≥домл¤ла про смерть мого брата - вантажника в –остов≥. ј ¤ й дос≥ не можу дивитись на похорони. ј тим часом вони проход¤ть по вс≥х моњх сценар≥¤х, по вс≥х картинах. ” вс≥х моњх ф≥льмах Ї розлука" [5, c. 18].

“≥льки в ’’ ст. автоб≥ограф приходить до розум≥нн¤, що меж≥ людськоњ саморозпов≥д≥, на в≥дм≥ну в≥д лакон≥чних мемор≥альних дат anno domini, залишаютьс¤ розмитими, ≥ що автоб≥ограф≥¤ неминуче зосереджуЇтьс¤ на метаморфозах становленн¤ одного окремо вз¤того автора, ≥ що вс≥ ц≥ перетворенн¤ насправд≥ Ї вельми тривалим (може й неск≥нченним?) переходом в≥д дитинност≥ до зр≥лост≥.

јле дитинство не йде в пор≥вн¤нн¤ з жодним ≥ншим в≥ком. „итаючи "«ачаровану ƒесну", год≥ пов≥рити, що зацитована вище фраза з "јвтоб≥ограф≥њ" стосуЇтьс¤ того самого часу ≥ простору ƒовженкового житт¤. ÷ю суперечн≥сть легко розв'¤зуЇ той факт, що оф≥ц≥йну "јвтоб≥ограф≥ю" в≥н писав по-дорослому, а "ƒесну" - поринаючи в автентику дит¤чих вражень та ≥нтуњц≥й, первинного св≥тосприйманн¤. «а вин¤тком коротенького уступу (на один абзац), де в≥н по¤снюЇ, чи то нав≥ть виправдовуЇ, власне письмо, говор¤чи про себе у трет≥й особ≥, в "ƒесн≥" кр≥зь ƒовженка промовл¤Ї дит¤. ÷ього ефекту дос¤гнено набагато переконлив≥ше, н≥ж у Ѕень¤м≥на чи ѕаньол¤. Ќе скажу, що в "ƒесн≥" взагал≥ немаЇ дорослого наратора, але парадоксально, що у спогадах про дитинство Ѕень¤м≥на ≥ ѕаньол¤ немаЇ наратора-дитини.

ѕро свою "не дуже претенз≥йну" книжку ѕаньоль каже так: "Еце всього лише св≥дченн¤ очевидц¤ про минулу епоху ≥ нехитра п≥сн¤ син≥вськоњ любов≥" [8, c. 5]. ÷¤ риторична ф≥гура - топос скромност≥ - задаЇ дещо вибачливий тон ус≥й його книз≥. Ќаписана вона, без сумн≥ву, з погл¤ду дорослого ≥ дещо екзальтованого ностальг≥Їю "¤-тепер". „и не тому автоб≥ограф≥чний наратив у ѕаньол¤ маЇ суттЇвий дом≥шок джентельменського набору автоб≥ограф≥чних ф≥гур - ст≥йких формул наративу, ≥конограф≥чних образ≥в, ≥нтелектуальних мотив≥в ≥ конвенц≥й, що б≥льш чи менш орган≥чно впл≥таютьс¤ у вельми ≥ндив≥дуальну розпов≥дн≥сть. Ќаписана найп≥зн≥ше з трьох, книга ѕаньол¤ зраджуЇ багато б≥льше ознак самоцензури (л≥тературних кл≥ше), н≥ж того можна б спод≥ватись. Ќа словах в≥н одержимий щир≥стю: "—ама манера письма уже видаЇ мене з головою, ≥ ¤кщо ¤ не буду щирий, тобто не в≥дкину у¤вного сорому, то лише по дурному згаю час ≥ даремно з≥псую пап≥р" [8, c. 4]. јле це лише видим≥сть свободи. ѕо-справжньому в≥льний, розкутий у "ƒесн≥" ƒовженко жодного разу не проблематизуЇ "у¤вного сорому" автора, в≥н не чуЇ стиду, бо в момент письма перебуваЇ у справд≥ дит¤ч≥й, невинн≥й, досором≥цьк≥й св≥домост≥. ўоб≥льше, у к≥лькох автотематичних в≥дступах в≥н горуЇ над внутр≥шн≥м цензором: все-таки в≥н написав про лева на ƒесн≥, хоч це й суперечить "здоровому глузду", зате потр≥бно дл¤ щаст¤.

Ќеприховано доросле "¤" "«ачарованоњ ƒесни" зр≥дка вклинюЇтьс¤ в дискурс дитинства, робл¤чи певн≥ ремарки щодо себе молодшого або по¤снюючи докладн≥ше щось, чого це жовтороте "¤" просто не могло сказати чи знати3. ќднак дорослий голос н≥де не узурпуЇ дит¤чого, у жодному раз≥ не дисонуЇ з ним ≥ не збиваЇ його стих≥йноњ динам≥ки.

ѕротосв≥дом≥сть дитинства з њњ ≥нтуњтивним п≥знанн¤м ун≥кальна тим, що в н≥й у згорнутому вигл¤д≥ вже закладено ус≥ ≥нш≥ п≥дстави ≥дентичност≥, а житт¤, зокрема житт¤ в культур≥, т≥льки розгортаЇ цю первинну самосв≥дом≥сть, кульм≥нац≥¤ ¤коњ припадаЇ на процес себерозпов≥данн¤4 - зусилл¤ "¤-тепер" сконтактуватис¤ ≥з власним "¤-тод≥". « погл¤ду "¤-тепер" дит¤че "¤" пасивне, чи радше рецептивне. …ого м≥нливу ≥дентичн≥сть, його внутр≥шн≥й сенс можна охопити т≥льки ззовн≥. ћомент письма дорослого про себе ¤к дитину ≥ Ї моментом ≥стини, причому окрем≥ м≥сц¤ власноњ пам'¤т≥ легко п≥ддаютьс¤ на р≥зночитанн¤. јдже становленн¤ людськоњ особистост≥ вар≥ативне, перервне, нест≥йке, а тому ≥стинн≥сть спогад≥в дитинства геть не залежить в≥д ≥стинност≥ документальноњ. ѕро мемуари Ѕенвенуто „ел≥н≥,  олумба,  азанови прийн¤то говорити ≥ писати ¤к про документи своЇњ доби. “ак-от, маймо см≥лив≥сть сказати, що спогади дитинства принципово антидокументальн≥ ("я не бачив њњ [ƒесну. - ≤. —.] вже двадц¤ть п'¤ть рок≥в, - з≥знаЇтьс¤ ƒовженко. - я знаю, що вона стала ≥ншою, бо став ≥ншим ≥ ¤, ≥ дивитись мен≥ на нењ не треба. ¬она живе вже в творчост≥" [5, c. 19]), з глибини њх п≥дсв≥чуЇ певна м≥фолог≥¤ дитинства, чи не тому найкращ≥ ≥ найпереконлив≥ш≥ вз≥рц≥ њх сприймаютьс¤ ¤к високохудожн¤ л≥тература, нав≥ть ¤кщо за жанром надовго залишаютьс¤ невп≥знаними об'Їктами.

—погади ѕаньол¤ - це спроби неом≥фолог≥њ, центральним об'Їктом ¤коњ стаЇ самe дитинство. ” своњй епопењ навколо ранн≥х спомин≥в в≥н витворюЇ чимало фетиш≥в, ≥дол≥в, нав≥ть приватних табу. ќдначе його пам'¤ть схильна вит≥сн¤ти все небезпечне, незручне, залишаючи комфортний "туристичний" маршрут сл≥дами давноминулого. Ѕуквальний переклад назви ориг≥налу - пам'¤тки, чи нав≥ть сувен≥ри-ц¤цьки ("Souvenirs d'Enfance") дитинства. ≤ справд≥, книга ѕаньол¤ - ¤кесь згромадженн¤ ритуальних сувен≥р≥в, привезених з далеких остров≥в дитинства в доросле помешканн¤, ¤к≥ н≥бито й намагаютьс¤ вирватис¤ з≥ своњх матер≥альних оболонок, одначе зужит≥ формули наративу њх пост≥йно заземлюють: " оли ¤ побачив, - намагаЇтьс¤ символ≥зувати ћарсель ѕаньоль, - ¤к ц¤ лампа, що вис≥ла на г≥лц≥ шовковиц≥, с¤Ї й горить ¤сним св≥тлом церковноњ лампади, ¤ забув про св≥й суп, приправлений тертим сиром, ≥ вир≥шив присв¤тити своЇ житт¤ науц≥Е ÷¤ промениста мигдалина й дос≥ ос¤юЇ своњм св≥тлом моЇ дитинство; а коли ¤ через дес¤ть рок≥в побував на ма¤ку ѕланьЇ, нав≥ть в≥н вразив мене менше, н≥ж лампа "летюча миша" в Ќов≥й —адиб≥" [8, c. 59]. Ќайщир≥ший, найавтентичн≥ший у цьому пасаж≥ отой суп з тертим сиром. ќднак на високому рег≥стр≥ ѕаньолевоњ патетики в≥н (≥ ще ц≥ла низка ≥нших) врешт≥ зводить нан≥вець ус≥ зусилл¤ м≥фолог≥зуванн¤, розс≥юЇ творчу енерг≥ю спомину, обертаючи золот≥ розсипи поез≥њ дитинства на сухозл≥т запозичених кл≥ше. —тор≥нки витончуютьс¤ ≥ злипаютьс¤. јвтентика њж≥ так дисонуЇ з≥ штучн≥стю самоњ конструкц≥њ спогаду, аж викликаЇ дискомфорт при читанн≥. як у крамниц≥ старого мотлоху, перед ¤ким благогов≥Ї батько ћарсел¤, у "—погадах дитинства" треба довго розгр≥бати завали, поки неспод≥вано наткнешс¤ на щось по-справжньому ц≥нне ≥ непроминальне.

Ѕень¤м≥н у своЇму "Ѕерл≥нському дитинств≥" здавалось би робить те саме: нагромаджуЇ, каталог≥зуЇ ≥, ¤к справжн≥й колекц≥онер, прицмокуЇ в≥д задоволенн¤. —ама композиц≥¤ його спогад≥в нагадуЇ ¤кусь дивну енциклопед≥ю, де текст розбитий на "словников≥ статт≥", гаслами до ¤ких обрано д≥¤нн¤, реч≥ ≥ под≥њ вельми м≥сцевого значенн¤ ("ѕарк “≥ріартен", "–≥г Ўтеіл≥ца та •ентнерштрассе", " ритий ринок на ћаідебурзьк≥й площ≥", "—ховки", "" арусель", "Ѕалаган", "—кринька з л≥терами", "ѕолюванн¤ на метелик≥в" etc). Ќатом≥сть здвоЇний наратор його спогад≥в - ¤кийсь маг≥чний реал≥ст, перейн¤тий водночас ≥ процесом пригадуванн¤ ≥ процесом письма, в≥н нав≥ть сам сприймаЇ себе в двоњн≥: "ћаленьк≥ сходинки, вестибюл≥, п≥дперт≥ колонами, фризи та арх≥трави у в≥ллах зоолог≥чного саду вперше завд¤ки нам були виражен≥ у слов≥" [2, c. 137] (курсив м≥й. - ≤. —.). Ќе т≥льки люди ≥ реч≥, але й весь св≥т Ѕень¤м≥нових спогад≥в маЇ ≥ншу матер≥альн≥сть, ан≥ж дитинний св≥т ѕаньол¤, ≥ може саме тому видаЇтьс¤ таким переконливим, галюцинативно реальним.  р≥зь його у¤вну колекц≥ю просв≥чуЇ одразу дв≥ епохи: античн≥сть ≥ модерн≥сть. ћ≥фолог≥зм Ѕень¤м≥на глибший, в≥н закор≥нений в античну м≥фолог≥ю ƒавньоњ √рец≥њ, легенд ¤коњ саме начитавс¤ школ¤рик ¬альтер, тому в його св≥домост≥ судно з ¤блуками √есперид легко пришвартовуЇтьс¤ в Ѕерл≥н≥ на Ћ¤ндверканал≥ б≥л¤ мосту √еракла. ѕричому у своњх м≥ф≥чних алюз≥¤х автор упевнен≥ший, н≥ж у побутових детал¤х: "Ќадвор≥, мабуть, падав дощ", - каже Ѕень¤м≥н або в ≥ншому м≥сц≥: "Енемовби ¤ колись уже бавивс¤ в оливкових промен¤х [Е] у пер≥од, що, властиво, н≥чого сп≥льного не маЇ з ≥ншими пер≥одами мого житт¤" [2, c. 138, c.139] (курсив м≥й. - ≤. —.). “ака амб≥валентн≥сть - впевнен≥сть у тому, що було не з≥ мною, ≥ непевн≥сть того, що з≥ мною таки було - есенц≥йна риса берл≥нського наративу Ѕень¤м≥на: "—еред пле¤ди кар≥¤тид та атлант≥в, що позирали на мене, найулюблен≥шими були дл¤ мене от≥ запилючен≥, ¤к≥ охорон¤ли сл≥ди крок≥в у бутт¤ чи до будинку. Ѕо вони вм≥ли чекати. ≤ њм було однаково, чи чекали вони на поверненн¤ старих бог≥в, чи на дитину, ¤ка тридц¤ть рок≥в тому з ранцем проскочила до њхнього п≥дн≥жж¤" [2,c. 138]. …ого час цикл≥чний ≥ шуканн¤ за минулим у ньому - це по-своЇму богошуканн¤: воскреслий спогад дитинства ≥ Ї "поверненн¤м старих бог≥в".

ѕроблема пол¤гаЇ в тому, що суб'Їкт не волод≥Ї неперервним спомином, а тому н≥защо не може дос¤гнути зв'¤зност≥ тексту усв≥домленоњ автоб≥ограф≥њ. Ќайважлив≥ше тут те, що артикулюЇтьс¤ без нашого в≥дома: "як мати прикладаЇ новонародженого до грудей, не буд¤чи його, так ≥ житт¤ тривалий час поводитьс¤ з≥ ще н≥жним спогадом про дитинство" [2, c. 196]. ќпов≥дь-пригадуванн¤ неминуче дискретна, величезна частка раннього досв≥ду залишаЇтьс¤ дл¤ автора непроникною. “ому автоб≥ограф≥¤ дитинства родитьс¤ на хисткому пограничч≥ у¤ви ≥ ¤ви. "ƒитина без упину говорить про те, що вона робить чи намагаЇтьс¤ робити: досл≥джувати навколишн≥ св≥ти на динам≥чних маршрутах ≥ картографувати њх у своњй у¤в≥" [7, c. 87]. Ќедарма Ѕень¤м≥н починаЇ своњ спогади пасажем про дезор≥Їнтац≥ю ≥ лаб≥ринт з р¤т≥вною ниткою јр≥¤дни. —аме ц¤ картограф≥¤ у¤ви може ви¤витис¤ п≥дхожим ключем ≥ до м≥фолог≥њ дитинства в ƒовженка: "¬ дитинств≥ [Е] ¤ був дуже мр≥йливим хлопчиком. ћр≥йлив≥сть ≥ у¤ва були такими сильними, що ≥нод≥ житт¤, здавалось, ≥снувало у двох аспектах, ¤к≥ змагалис¤ м≥ж собою, - реальному ≥ у¤вному, що, проте, здававс¤ н≥бито зд≥йсненним" [5, c. 19]. ƒл¤ початку маленький —ашко досл≥джуЇ ≥ наносить на у¤вну карту ƒовженк≥вський город, тод≥ погр≥б, хату, тод≥ вулицю ≥ "чужих", наприклад сл≥пц≥в, ¤к≥ теж, ¤к ≥ наш герой, потребують у цьому величезному св≥т≥ ¤когось поводир¤. ƒл¤ —ашка таким другом ≥ г≥дом стаЇ на перших порах пес ѕ≥рат. (ўе одним суттЇвим моментом ц≥Їњ картограф≥њ Ї розмежуванн¤ зр¤чих - на письменних ≥ темних6). «годом ƒовженкове "¤-тод≥" поступово заповнюЇ на своњй "карт≥" чимал≥ б≥л≥ пл¤ми, довод¤чи сушу до природного њњ краю - до води, до ƒесни. ƒесна важлива йому ¤к ≥де¤ р≥ки, ¤к центральна м≥фологема дит¤чоњ карти(ни) св≥ту: "ќдна лише ƒесна зосталас¤ нетл≥нною у стомлен≥й у¤в≥. —в¤та¤, чиста¤ р≥ка моњх дит¤чих незабутн≥х л≥т ≥ мр≥й" [6, c. 80].

ќ. ƒовженком, ¤к ≥ ¬. Ѕень¤м≥ном, ¤к ≥ ћ. ѕаньолем, рухаЇ "непереможне бажанн¤, перебираючи дорогоц≥нн≥ дит¤ч≥ ≥грашки (згадаймо ѕаньолев≥ "сувен≥ри". - ≤. —.), що завжди десь прогл¤дають в наших д≥лах, усв≥домити свою природу на ранн≥й досв≥тн≥й зор≥, коло самих њњ перв≥сних джерел" [6, c. 36].

ќднак, на в≥дм≥ну в≥д колег, пишучи довго ≥ бол≥сно (чотирнадц¤ть л≥т!), ƒовженко посп≥шаЇ, бо¤чись не встигнути розпов≥сти дитинство, а ще б≥льше остер≥гаючись ≥ хвилюючись опов≥сти його не так; в≥н уриваЇ на п≥вслов≥, щоб не схибити: "Ќа цьому хай к≥нчаЇтьс¤ початкова глава мого прекрасного житт¤" [6, c. 79].

ѕ≥дсумовуючи, варто ще раз наголосити, що особлив≥сть художньоњ рецепц≥њ дитинства fin-de-siecle пол¤гаЇ в його неподолан≥й двоњстост≥. « одного боку, дитинство сприймаЇтьс¤ ¤к перв≥сне, незамулене джерело люд¤ност≥ й чи не останн≥й притулок сакрального в цьому секул¤ризованому розбожненому св≥т≥. ” жодному раз≥ воно [дитинство] не вигл¤даЇ драстичним непорозум≥нн¤м, не падаЇ жертвою пост≥йноњ п≥дозри ≥ дисципл≥ни, не стаЇ лише-но буфером до дорослих свобод ≥ ут≥х, що стаЇ характерним дл¤ в≥з≥й дитинства на злам≥ ’’ ≥ ’’≤ стор≥ч. « ≥ншого боку, в очах Ївропейських автор≥в, що пережили своЇ дитинство саме у fin-de-siecle, насичений ≥ ¤скравий пер≥од њхнього дитинства затемнений напередзнанн¤м, що це дорога в н≥куди, адже brave new world, ¤кий чекаЇ њх на брам≥ дорослого св≥ту, чигаЇ на нього, аби його оскаржити ≥ визнати нед≥йсним. ј тому, чи не Їдиний спос≥б зд≥йснити ≥ вр¤тувати ≥дею свого дитинства - це "зачарувати" њњ у спогади.

Ћ≥тература

јрьес ‘. –ебенок и семейна¤ жизнь при старом пор¤дке. - ≈катеринбург: »здательство”ральского ун-та, 1999. - —. 44 - 59.

Ѕень¤м≥н ¬. Ѕерл≥нське дитинство на злам≥ ’’ стор≥чч¤ // Ѕень¤м≥н ¬. ¬ибране. - Ћьв≥в: Ћ≥топис, 2002. - —. 136 - 205.

Ѕойчук Ѕ. —помини в б≥ограф≥њ. -  ињв: ‘акт, 2003.

¬овк ¬≥ра. —погади. -  ињв: –одов≥д, 2003.

ƒовженко ќ. јвтоб≥ограф≥¤ // ƒовженко ќ. “вори: ” 5 т. -  ињв: ƒн≥про, 1983. - “. 1.

ƒовженко ќ. «ачарована ƒесна // ƒовженко ќ. “вори: ” 5 т. -  ињв: ƒн≥про, 1983. - “. 1.

ƒелез ∆. „то говор¤т дети // ƒелез ∆.  ритика и клиника. - —ѕб: Machina, 2002. - —. 87-91.

ѕаньоль ћ. —погади дитинства. -  ињв: ќбереги, 2003.

“арнавська ћарта. “их≥ розмови з в≥чн≥стю. - ‘≥л¤дельф≥¤: ћости, 1999.

Dekker R. Childhood, Memory and Autobiography in Holland: From the Golden Age to Romanticism. - Hampshire and London: Macmillan Press Ltd., 2000.



Ќа головну



Hosted by uCoz