”продовж тривалого часу л≥тературно-критичний ≥мпрес≥он≥зм перебував поза увагою з р≥зних причин: рад¤нськ≥ вчен≥ обминали його, бо зобов'¤зан≥ були дотримуватис¤ "реал≥стичноцентричноњ" догми, а т≥ досл≥дники, котр≥ спов≥дували принципи точност≥, вичерпност≥, посл≥довност≥, нехтували ним ¤к ¤вищем оц≥нним, суб'Їктивним ≥ тому, мовл¤в, позанауковим, хоча потужний ≥мпрес≥он≥стичний струм≥нь, вив≥льнений у добу ≥ндив≥дуал≥зму й суб'Їктив≥зму, не лише проник у поточну критику, а й зачепив ≥стор≥ограф≥ю й теор≥ю красного письменства, позначивс¤ на досл≥дн≥й методолог≥њ.

ѕеред сучасним постколон≥альним л≥тературознавством, ¤ке в≥дновило ≥нтенсивн≥ студ≥њ над ≥мпрес≥он≥стичними в≥¤нн¤ми в украњнському письменств≥ к≥нц¤ ’≤’ - початку ’≤’ ст. (див. прац≥ ¬≥ри јгеЇвоњ, ёр≥¤  узнецова, —ерг≥¤ ѕригод≥¤, ѕетра ямчука та ≥н.), окреслилас¤ низка маловивчених питань: у чому пол¤гаЇ специф≥ка ≥мпрес≥он≥зму в ≥нтелектуальн≥й, але т≥сно зв'¤зан≥й з мистецтвом, царин≥ л≥тературноњ критики? чи сформувавс¤ украњнський ≥мпрес≥он≥стичний критицизм ¤к окрема теч≥¤? ¤ких методолог≥чних засад ≥ риторичних стратег≥й в≥н дотримувавс¤? де прол¤гли його шл¤хи у ’’ стол≥тт≥?

≤нтуњтивний п≥дх≥д до суб'Їктивноњ ц≥нност≥. ¬иникненн¤ ≥мпрес≥он≥зму у ранньомодерн≥стичн≥й критиц≥ було пов'¤зане з кризою усталених л≥тературознавчих п≥дход≥в, коли традиц≥йн≥ у¤вленн¤ про мистецьку форму руйнувалис¤ внасл≥док нагромадженн¤ впродовж усього ’≤’ ст. "вав≥лонського стовпотвор≥нн¤" ц≥нностей ус≥х час≥в ≥ народ≥в, в≥дцентрового руху нов≥тн≥х стильових теч≥й, дедал≥ в≥дчутн≥шоњ розб≥жност≥ читацьких уподобань. ≤ндив≥дуал≥зац≥¤ та суб'Їктив≥зац≥¤ мистецьких смак≥в, естетична диференц≥ац≥¤ сусп≥льност≥ засв≥дчили розпад звичного пон¤тт¤ читацькоњ авдитор≥њ: "™ ст≥льки публ≥к, ск≥льки читач≥в. як двох кам≥нчик≥в однакових на дороз≥ не подиблеш, лиш под≥бн≥ де в ч≥м, так кожний людський ≥нтелект маЇ окрему культуру, що р≥знитьс¤ бодай в нюансах" [3, с.213-214].

“имчасом застар≥л≥ канони класичноњ естетики, ¤ку викладали в середн≥й ≥ вищ≥й школ≥, не в≥дпов≥дали модерному стилев≥ живого особист≥сного в≥дчутт¤ мистецькоњ ц≥нност≥. «адов≥льних критер≥њв не могли дати н≥ б≥ограф≥чний метод, культурно-≥сторична та еволюц≥йна школи, н≥ новонароджуван≥ соц≥олог≥чн≥ теч≥њ: повн≥стю зосередившись на генетичному контекст≥, вони, за словами √ната ’откевича, обминули самий л≥тературний тв≥р [18, с.406-407]. “≥ ж вади в≥дзначив Ѕогдан Ћепкий, коли ¤сував народженн¤ антипозитив≥стичноњ реакц≥њ: "Еостанн≥ л≥та XIX стол≥тт¤, п≥дн≥маючи протест проти виключного волод≥нн¤ позитив≥зму, запротестували також проти такоњ анал≥зи л≥тератури. Ќа м≥сце досл≥ду й обсервац≥њ поставлено ≥нтуњц≥ю, зам≥сть клича "в≥дтворюймо д≥йсн≥сть" залунало гасло "добуваймо правди загальн≥", а м≥сце пластичного рисунку зан¤в настр≥й" [11, с.6]. “ак постав ≥нтуњтивний напр¤м, котрий супроти переб≥льшених домагань рац≥онал≥зму вказав на першор¤дну роль переживанн¤, "симпат≥њ" до досл≥джуваного предмета [14, с.383-384].

¬одночас в академ≥чн≥й науц≥ посилилас¤ увага до рецептивних аспект≥в мистецькоњ ц≥нност≥, герменевтичних питань л≥тературноњ комун≥кац≥њ, методолог≥чних проблем виробленн¤ ≥ндив≥дуал≥зуючих п≥дход≥в, ¤к≥ б зам≥нили узагальнююч≥ методики, запозичен≥ з природничих наук. «окрема, л≥нівопоетика ќлександра ѕотебн≥ обстоювала багатозначн≥сть ≥ м≥нлив≥сть мистецького зм≥сту; експресивна теор≥¤ Ѕенедето  роче в≥дкинула жанров≥ класиф≥кац≥њ; духовно-≥сторична концепц≥¤ ¬≥льгельма ƒ≥льте¤ розмежувала природничо-наукове "по¤сненн¤" ≥ гуман≥тарне "розум≥нн¤"; ≥нтуњтивний метод јнр≥ Ѕерісона розвивав суб'Їктивний п≥дх≥д до предмета, а психоанал≥з «иімунда ‘ройда перен≥с увагу на п≥дсв≥дом≥сть.

Ќа сам≥с≥нькому гребен≥ антипозитив≥стичноњ хвил≥ опинивс¤ л≥тературно-критичний ≥мпрес≥он≥зм - р≥зновид естетського критицизму, ¤кий мав асц≥Їнтичний характер, ірунтувавс¤ на засадах ≥ррац≥онал≥зму, заперечував анал≥тичну оц≥нку, опосередковану естетичними теор≥¤ми чи ≥сторичними фактами, натом≥сть покладавс¤ на безпосереднЇ ≥нтуњтивне сприйманн¤ ≥, прагнучи гедон≥стичноњ насолоди мистецькими враженн¤ми, в≥дтворював њх у легк≥й есењстичн≥й мальовнич≥й форм≥.

¬≥д "мистецтва дл¤ мистецтва" до "критики дл¤ критики". ≤мпрес≥он≥зм у критиц≥ спов≥дували французи јнатоль ‘ранс (критик - "це той, хто розпов≥даЇ про мандр≥вки своЇњ душ≥ серед шедевр≥в") ≥ ∆уль Ћеметр - прихильник "критики свого "¤"", котрого ¬асиль ўурат поставив за вз≥рець украњнським колегам у 1896 р.; австр≥Їць √ерман Ѕар - шеф л≥тературного в≥дд≥лу в≥денськоњ "Die Zeit", з ¤ким сп≥впрацював у 1890-х роках ≤ван ‘ранко -кореспондент цього тижневика; англ≥Їць ќскар ¬айлд, на парадоксальн≥ "Intentions" котрого не раз посилавс¤ ћикола ™вшан.

«а спостереженн¤ми –ене ¬еллека, мал¤рський терм≥н ≥мпрес≥он≥зм перен≥с у критику Ћеметр, котрий виправдовував суб'Їктив≥зм м≥нлив≥стю ≥ непосл≥довн≥стю мистецького сприйманн¤. ¬≥н стверджував, що у мистецтв≥ не ≥снуЇ жанровоњ ≥Їрарх≥њ, жодноњ ≥ншоњ системи чи доктрини, зайвим Ї пон¤тт¤ традиц≥њ, бо "кожен вважаЇ хорошим те, що йому подобаЇтьс¤".  ритик - це не судд¤, а звичайний читач, ¤кий маЇ "сп≥вчутливу у¤ву" й насолоджуЇтьс¤ вс≥ма видами мистецтва, окреслюючи суто особист≥ враженн¤.  ритика може бути лише "мистецтвом насолоди" [25, с.22-23].

≤мпрес≥он≥сти уникали програмних формулювань, теоретичних рефлекс≥й над мистецтвом ≥ власною методою, обмежуючись скупими ремарками. јле й з отих уривчастих висловлювань можна скласти у¤вленн¤ про методолог≥ю ц≥Їњ "антиметодолог≥чноњ" теч≥њ. “ак ¬≥ль¤м ¬≥мсет ≥  л≥нт Ѕрукс вир≥знили три засади ≥мпрес≥он≥стичного розум≥нн¤ критики: 1) найважлив≥шою рисою критика-≥мпрес≥он≥ста Ї його чутлив≥сть; 2) оск≥льки критик сам по соб≥ Ї особою, найб≥льш чутливою до краси, то митець Ї найвитончен≥шим критиком; 3) саме досконалий критик завд¤ки своЇму ≥стинному критицизмов≥ ≥ Ї справжн≥м митцем [26, с.494-495].

—правд≥, вс≥ ≥мпрес≥он≥сти погоджувалис¤ на перш≥й засад≥, ¤ка утверджуЇ емп≥ризм та ≥ррац≥онал≥зм. ” "старому записнику" метра украњнськоњ ≥мпрес≥он≥стичноњ критики √ната ’откевича серед розмањтих нотаток знаходимо ось ¤к≥ м≥ркуванн¤: "критика оперуЇ пон¤тт¤ми складними", "розложити њх на елементи немаЇ можности", тому вона "не пос≥даЇ с и л и д о к а з о в о с т и, а лиш с и л у с у і е с т ≥ њ, ¤к ≥ вс¤ка творч≥сть"; натом≥сть "сурогатом сили доказовости служить ≥нод≥ цитат; але сей спос≥б - се скорше ствердженн¤, ¤к розкладанн¤ на елементи, скорше синтез, ¤к анал≥з"; рац≥ональна аріументац≥¤ оц≥нного висловленн¤ неможлива - довелос¤ б "слово по слову переводити рев≥з≥ю вс≥х терм≥н≥в, вс≥х правд", а це даремно ≥ безглуздо, та й самий науковий апарат "стаЇ" [19, с.6-7].

¬же п≥сл¤ ≤-оњ св≥товоњ в≥йни ћихайло –удницький - л≥тературознавець-ерудит, переконаний ≥мпрес≥он≥ст, ¤кий понад усе любив мандрувати неск≥нченними галере¤ми р≥дного ≥ св≥тового письменства, так виклав засади л≥тературноњ критики: "Ќе в≥римо, що варт≥сть твору залежить в≥д його ≥дењ, ¤ку можна "добути" ≥з твору, або в≥д його форми, що впливаЇ на нас чаром своЇњ краси. Ќе в≥римо теж, що ≥снують ¤к≥-небудь методолог≥чн≥ принципи, ¤кими можна пров≥рювати, чи тв≥р Ї зразком гармон≥йноњ сполуки ≥дењ та форми... ¬с¤ сила твору - у враж≥нн¤х, ¤к≥ залишаЇ на нас п≥д час сп≥льноњ мандр≥вки й у споминах, коли розстаЇмось ≥з ними". ≤ додав: " раса твору, що розбуджуЇ враж≥нн¤ й почуванн¤, це передовс≥м справа смаку" [15, с.33, 38].

ѕоширеною була й друга засада, зг≥дно з ¤кою, критик - це не ≥сторик, ан≥ соц≥олог чи ф≥лософ, а передус≥м митець. як естети, ≥мпрес≥он≥сти добре усв≥домлювали, що мистецтво Ї майстерною ≥люз≥Їю, вабливою фата-моріаною, ¤кою можна вповн≥ насолоджуватис¤ лишень за одн≥Їњ умови - не дов≥р¤ючи њй, не плутаючи з реальн≥стю. ћихайла яцкова дратували "життЇв≥ сл≥пц≥ без мал¤рського ока ≥ в додатку без музичного слуху" [23, c.93]. ј ћикола ™вшан у в≥дом≥й програмн≥й статт≥ радив критикам залишати св≥тогл¤дн≥ переконанн¤ за порогом мистецького храму [6, с.24].

—тосовно третьоњ засади ¬≥мсет ≥ Ѕрукс висловили припущенн¤, що ц¤ крайн¤ теор≥¤ самоц≥льноњ "критики дл¤ критики" була лог≥чним породженн¤м первинного естетського парадоксу "мистецтва дл¤ мистецтва" [26, с.495]. ¬ ќскара ¬айлда, ћиколи ™вшана, ќстапа √рица¤ зустр≥чалис¤ вимоги "творчоњ критики" - т≥Їњ, що Ї, мовл¤в, вищою за мистецтво, бо доповнюЇ ≥ вивершуЇ його власними ≥нтерпретац≥¤ми.

”крањнська критика на пленер≥. ¬же в≥д свого зародженн¤ в добу романтизму наша критика була схильною до ≥мпрес≥он≥стичност≥. „имало тод≥шн≥х статей маЇ виразно настроЇвий характер ("ѕро старовинн≥ украњнськ≥ п≥сн≥" ћиколи ÷ертелЇва, 1819; "ƒе¤к≥ зауваги щодо ≥стор≥њ ≥ характеру украњнськоњ поез≥њ" ≤вана  улжинського, 1825), декотр≥ написано у г≥пертрофовано "смакувальн≥й" форм≥ ("“ак соб≥ до земл¤к≥в" ≥ "ƒо зобаченн¤" ™вгена √реб≥нки, 1841). ј в друг≥й половин≥ стол≥тт¤ соковитий стиль безпосереднього виразу естетичноњ насолоди приваблював ѕантелеймона  ул≥ша. яскравого колориту своњм статт¤м-"в≥дблискам" надавав ¬асиль √орленко, поЇднуючи культурно-≥сторичний коментар ≥ стил≥стичн≥ спостереженн¤ з мальовничим викладом особистих вражень, спогад≥в, роздум≥в.  в≥тчастими л≥ризованими пасажами оздоблював ќмел¤н ќгоновський "≤стор≥ю л≥тератури руськоњ", ¤ка, хоча й була заснована на принцип≥ жанровоњ систематики, не отримала суц≥льного ≥стор≥ограф≥чного характеру ≥ змонтована ¤к к≥лька паралельних сер≥й л≥тературних портрет≥в.

” 1890?х роках јгатангел  римський вимагав "захоплюючоњ ≥нтересност≥" ≥ вказав на жанрову дифуз≥ю, об ¤ку розбиваютьс¤ вс≥ класиф≥кац≥њ, а ¬асиль Ћукич-Ћевицький, ќсип ћаковей, ¬асиль ўурат розвинули жанр "фейлетону" - доступно писаних "поважн≥ших студ≥йок", ¤к≥ загальноц≥каву тему висв≥тлювали фраіментарно, п≥д особистим кутом зору, у форм≥ веселоњ, нер≥дко ≥рон≥чноњ, дещо легковажноњ балаканини. ¬.ўурат св≥домо ор≥Їнтував своњх колег на ≥мпрес≥он≥стичну критику: "Ќаш≥ критики - то не французьк≥ Ћеметри, в котрих критикувати - значить п≥знавати книжку, дошукуватис¤ в н≥й ¤кнайб≥льше розкош≥, щоб показати њњ другим; се не т≥ Ћеметри, котр≥ з однаковим запалом вм≥ють читати рац≥онал≥ста –енана ≥ католика ¬ейльота. ѕриватн≥, пол≥тичн≥ ≥, Ѕог знаЇ, ¤к≥ згл¤ди руковод¤ть ними б≥льше, ¤к артистичн≥" [22, с.99]. ¬крапленн¤ мальовничоњ образност≥ ≥ в≥дт≥нок грайливого дотепу пом≥тн≥ в його портрет≥ ≤вана ‘ранка, фейлетонних циклах "« л≥тературних базар≥в" ("Ѕуковина", 1896), "—в≥тла ≥ т≥н≥" ("«ор¤", 1896).

” програмному документ≥ раннього украњнського модерну - статт≥ "—лово про критику" (1896) - ≤ван ‘ранко заман≥фестував "тр≥умф ≥ндив≥дуал≥зму в сучасн≥й л≥тературн≥й творчост≥". як ≥ Ћеметр, украњнський критик вив≥в оц≥нно-≥нтерпретац≥йну д≥¤льн≥сть з хащ≥в формально-естетичних абстракц≥й та культурно-≥сторичних коментар≥в на "пленер" - в≥льний прост≥р безпосереднього сп≥лкуванн¤ з л≥тературним твором. ” статт≥ йшла мова про те, що в XIX ст. л≥тературна теор≥¤ ≥ практика значно розширили меж≥ творчост≥, зрушили естетичн≥ норми, ¤к≥ донедавна здавалис¤ незм≥нними, в≥чними. Ќерегламентоване, живе, особист≥сне сприйн¤тт¤ зр≥вн¤ло в правах р≥зн≥ жанри, визнан≥ й невизнан≥ ц≥нност≥, естетичн≥ смаки. —ьогодн≥шн≥й критик - це "один ≥з публ≥ки, ≥ голос його маЇ принцип≥ально не б≥льше значенн¤, ¤к голос ус¤кого другого читача" [17, т.30, с.215].

ћистецтво "духового смакуванн¤". ¬≥дколи ‘ранко у "—лов≥ про критику" реаб≥л≥тував зневажений позитив≥стами естетичний смак ≥ визнав право на висл≥в особист≥сних уподобань, багато хто з критик≥в розгл¤дав св≥й фах ¤к "смакуванн¤ духове" [7], св≥домо уникаючи фактограф≥њ, прикрашаючи виклад ≥нтим≥зуючими образними штрихами. ƒо таких прийом≥в вдававс¤ ≥ ‘ранко, хоча в трактат≥ "≤з секрет≥в поетичноњ творчост≥" (ЋЌ¬, 1898-1899) та ≥нших прац¤х завз¤то сперечавс¤ з методолог≥чними засадами Ћеметр≥вського "мистецтва насолоди книжками", "l'art de gouter" •еоріа Ѕрандеса, "сп≥втворчоњ критики" украњнських модерн≥ст≥в, бо вважав рецептивне враженн¤ необх≥дною передумовою, але не метою критики - њњ призначенн¤ вбачав у вивченн≥ текстових "секрет≥в", ¤к≥ витворюють естетичне враженн¤.

Ќатом≥сть ман≥фест "ћолодоњ ћузи" ("ƒ≥ло", 1907) р≥шуче заперечив об'Їктивн≥ критер≥њ, визнавши "внутр≥шню правду" Їдиною м≥ркою мистецтва. …шлос¤ молодомуз≥вц¤м про те, що поез≥¤ маЇ бути щирим виразом переживань, а не повторенн¤м загальних, попул¤рних, усереднених ≥ опосередкованих, а тому, з естетичноњ точки зору, банальних "правд". “ак само й хат¤ни дотримувалис¤ ≥нтуњтив≥стичного розум≥нн¤ мистецького твору ¤к суб'Їктивноњ ц≥нност≥, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ в ≥нтимному акт≥ естетичного сприйманн¤. Ѕа б≥льше - на думку ћикити Ўаповала, "так званий "об'Їктивний погл¤д" вже в сут≥ р≥чи Ї суб'Їктивний, бо належний комусь. „ерез те вс¤ке з'¤вище, що трактуЇтьс¤ кимсь, трактуЇтьс¤ суб'Їктивно, цебто маЇ таку чи ≥ншу оц≥нку, з ¤кою зв'¤зане пон¤тт¤ вартости..." [16, с.27].

«в≥сно, есењстика "ћолодоњ ћузи" та "”крањнськоњ ’ати" не обмежувалас¤ виразом самих лише спонтанних вражень: молодомуз≥вц≥ в≥ддавали перевагу урочому, пишному мовленню, бо т¤ж≥ли до символ≥ко-метаф≥зичноњ ≥нтерпретац≥њ ≥ ставили за мету нав≥¤ти читачев≥ св¤тобливе ставленн¤ до мистецькоњ ц≥нност≥, а хат¤ни перенесли ≥нтерпретац≥ю в площину культурософськоњ та екзистенц≥йноњ проблематики [4, с.92-98]. ќднак пор¤д ≥з затемненою символ≥стичною образн≥стю, ¤кою можна було ≥нтерпретувати "в≥чн≥ ≥дењ", модерн≥сти творили прозору ≥мпрес≥он≥стичну мову з легким швидкоплинним ритмом, ¤сними смисловими зв'¤зками, уривчастою композиц≥Їю, аби справити враженн¤ безпосередност≥ душевних ≥мпульс≥в, ¤к≥ ще не визр≥ли дл¤ рац≥онального словесного викладу.

–иторика ≥мпрес≥он≥стичного дискурсу. ≤мпрес≥он≥сти декларували, що ≥нтуњтивно вгадують ≥ демонструють читачев≥ мистецьк≥ ц≥нност≥, маючи Їдину естетичну засаду - бажанн¤ ¤скравих ≥ сильних вражень. ¬они переконували, що простоту ≥ природн≥сть ц≥н¤ть вище за складн≥сть ≥ штучн≥сть, хоча насправд≥ њх вабили образна синестез≥¤, жанрова дифуз≥¤, синтез мистецтв та ≥нш≥ вигадлив≥ екзотичн≥ ефекти, творен≥ засобами поетичноњ фон≥ки ≥ ритм≥ки, стил≥стичними ≥ композиц≥йними прийомами, образними ≥ тематичними алюз≥¤ми та рем≥н≥сценц≥¤ми.

ўо, скаж≥мо, захоплюЇ ѕетра  арманського в поез≥њ ¬асил¤ ўурата? "як з криц≥ кован≥ строфи, образ виступаЇ рельЇфно, а його обриси см≥л≥, кинен≥ вправною рукою. Ќема тут розводненн¤, нема мрачности, нема силуваних ефект≥в; Ї простота ≥ природн≥сть, ≥ тим с≥ строфи гарн≥ ≥ могуч≥. Ќе позбавлен≥ с≥ строфи ≥ високого артистичного чару. « де¤ких так ≥ сиплетьс¤ пром≥нн¤ краси ≥ сл≥пить оч≥. ќсь прим≥р:

 амен≥ло все. —теп п≥д блакитом

нараз видавсь —оф≥йським —обором,

а св≥т м≥с¤ц¤ - св≥ч бл≥дим св≥том,

а шум в≥тру - притишеним хором,

що на душу паде оксамитом" [9].

≤мпрес≥он≥стична риторика тут Ї промовистою: форма твору малюЇтьс¤ з суто зовн≥шнього вигл¤ду ("рельЇфн≥сть"), передовс≥м передаЇтьс¤ вражальн≥сть об'Їкта (могутн≥сть, чар, краса) ≥ чуттЇва вразлив≥сть сприймача, оч≥ котрого засл≥плюЇ пром≥нн¤ краси. —труктурно-функц≥ональн≥ ¤кост≥ лише нат¤каютьс¤ (простота ≥ природн≥сть), а не довод¤тьс¤. –ецензент в≥ддав перевагу в≥дсиланню читача до самого тексту, бо влучна барвиста ≥люстрац≥¤ дл¤ ≥мпрес≥он≥ста Ї переконлив≥шою за будь-¤к≥ анал≥тичн≥ розбори.

’рист¤ јлчевська поЇднала ≥мпрес≥он≥стичне смакуванн¤ шедевр≥в з ледь пом≥тним символ≥ко-м≥стичним њх витлумаченн¤м. « естетським пуризмом вона вишуковувала тих майстр≥в слова, котр≥ "поруч з найреальн≥шими фактами життьовими, або нав≥ть в осередку њх, ум≥ють поставити маленький образ, ледве пом≥тний символ≥стичний образ, ≥ тод≥ стоњть в≥н, незабруджений болотом земного ≥снуванн¤; в≥н промовл¤Ї до серц¤ нашого так лаг≥дно, тихо..." [1, с. 477]. Ќедоплаканий "смуток долин", ¤кий схлипуЇ в уривчастих фразах —тефаникового верл≥бру "ћоЇ слово", нањвна перв≥сн≥сть ≥ горда мр≥йлив≥сть г≥рських вершин, що струмен≥Ї в опов≥данн≥ "ѕрирода" ≥ пов≥ст≥ "¬ нед≥лю рано з≥лл¤ копала" ќльги  обил¤нськоњ, "духовна скульптурн≥сть" новел≥стичних постатей ћихайла  оцюбинського, меланхол≥йна музика проникливоњ л≥рики ќлес¤ ≥  арманського проймають чутливе серце естета до глибини душ≥. ѕор¤д з л≥рично-образним виразом схвильованих вражень пом≥тне намаганн¤ ’рист≥ јлчевськоњ аріументувати оц≥нку анал≥тичними спостереженн¤ми над поетичною фон≥кою, синтаксисом, образною системою.

“ак само й у ѕавла Ѕогацького екзальтоване захопленн¤ м≥стикою краси злилос¤ з витонченими спостереженн¤ми над версиф≥кац≥йною майстерн≥стю митц¤. ѕро звукопис „упринкового "≈ола" критик висловлювавс¤, поЇднуючи риторику екзальтованого захопленн¤ ("¤ка звучна ≥ багата рима, ¤к видержано артистичний ритм") з анал≥тико-≥мпрес≥он≥стичним штрихом: "ѕоет даЇ звук - "дзв≥н" ≥ п≥сл¤ вздовж п`¤ти р¤дк≥в перекидаЇ р≥жн≥ тони, але слабш≥ ≥ в шостому т≥льки р¤дку даЇ риму - "в≥н", - наче отзвук забрин≥в" [2, с. 184]. Ѕез сумн≥ву, розвиток ≥мпрес≥он≥стичноњ думки в анал≥тичному напр¤м≥ заохочував трактат ‘ранка "≤з секрет≥в поетичноњ творчост≥", ¤кий з'¤сував так≥ прикмети мистецтва слова, ¤к музичн≥сть, мальовнич≥сть, настроЇв≥сть.

ƒуже часто ≥мпрес≥он≥стичний критицизм вдававс¤ до неспод≥ваних аналог≥й, р≥дк≥сних м≥жтекстових асоц≥ац≥й, примхливих суб'Їктивних з≥ставлень твор≥в, що належать до р≥зних мистецтв. —каж≥мо, опов≥данн¤ —тефаника нагадали ќстапов≥ Ћуцькому р≥зьби –одена, а новели  оцюбинського, котрий "малюЇ словами", - н≥жн≥ пейзаж≥ модерного пленериста [12, с.24-25]. ” р≥знобарвне мереживо перетворилис¤ в Ѕогдана Ћепкого пор≥вн¤льн≥ з≥ставленн¤ новел≥стики —тефаника з прозою ≥ л≥рикою ‘едьковича, м≥фолог≥Їю ≥ скульптурним мистецтвом античноњ √рец≥њ, картинами ¬ерещаг≥на ≥ батальними сценами Ћьва “олстого [10].

ј ћикола ™вшан у своњй "студ≥њ" над "ћойсеЇм" ≤вана ‘ранка розгорнув справжню ≥нтертекстуальну феЇр≥ю. ўоби нав≥¤ти думку про ориг≥нальн≥сть поеми ≥ велич духу њњ автора, критик нав≥в п≥втора дес¤тка ≥мен св≥тових майстр≥в, котр≥ творили образ давньоЇврейського пророка пером, р≥зцем ≥ пензлем: ‘ландр≥й, –авх, •≥берт≥, Ѕот≥челл≥, –ембрандт, ћур≥льо, ћ≥келанжело, –афаель,  аульбах, ƒ≥рер, •ердер, Ў≥ллер, де ¬≥ньњ,  аспрович, ЋаіерлЇф "≥ багато ≥нших". ѕрит≥м "т≥ вс≥ концепц≥њ старого ≥ нового ћойсе¤ мус≥в ‘ранко знати", адже "щоби дати тв≥р такого рода, треба опанувати ц≥лу культуру людства" [6, с.437]. «в≥сно, деонтична модальн≥сть тих суджень - це г≥пербол≥зац≥¤, розрахована на певний ефект: в оточенн≥ св≥точ≥в тв≥р мав набути ореолу небуденноњ ц≥нност≥, стати приваблив≥шим дл¤ читача.

—ам ‘ранко сприйн¤в риторичн≥ ≥нтенц≥њ критика-першокурсника за традиц≥йн≥ пор≥вн¤льно-генетичн≥ розшуки "вплив≥в" ≥ в лист≥ до редактора "Ѕудучност≥" заперечив, що студ≥юванн¤ вс≥х тих поет≥в ≥ мал¤р≥в було основою його поеми [17, т.50, с.356]. ўе й огл¤дач "ƒ≥ла", скориставшись з нагоди, висм≥¤в неосв≥чен≥сть ≥ претенз≥йн≥сть молод≥жного журналу ≥ його пров≥дного критика. ” в≥дпов≥д≥ "батькам" ображений ™вшан за¤вив про своЇ щире сприйн¤тт¤ твору : "не виказувати впливи ¤ вз¤вс¤ у своњй статт≥ про "ћойсе¤", а подав радше своЇ розум≥нн¤ ≥дейного боку поеми, ¤к також дав висл≥в ентуз≥азмов≥ молодого покол≥нн¤ дл¤ великоњ поеми, а з тим ≥ дл¤ њњ автора!" [6, с.445]. Ќастанови критика на емотивну й апел¤тивну (вражальну) функц≥њ критичного мовленн¤ були, отже, св≥домими.

–иторична стратег≥¤ "асистемного" й "асц≥Їнтичного" дискурсу ≥мпрес≥он≥ст≥в пол¤гала в нав≥юванн≥ враженн¤ спонтанност≥, мимов≥льноњ незавершеност≥, привабливоњ вишуканоњ недбалост≥. ≈фекти, за допомогою ¤ких ≥мпрес≥он≥сти намагалас¤ наблизити мистецтво до читача, творилис¤ поетичними засобами лакон≥чного, уривчастого, схвильованого мовленн¤, суб'Їкт ¤кого розхитуЇ композиц≥йну ≥ лог≥чну струнк≥сть викладу, аби вив≥льнити струм≥нь л≥ричност≥, настроЇвост≥, фантаз≥њ. ÷е зм≥нювало структуру пров≥дних критичних жанр≥в у напр¤м≥ етюдност≥ та есењзац≥њ.

√алере¤ ≥мпрес≥он≥стичних портрет≥в. ѕ≥д пером ≥мпрес≥он≥ст≥в реценз≥¤ т¤ж≥ла до фраіментарност≥ й часто нагадувала поб≥жну зам≥тку, принаг≥дну репл≥ку, ≥мпров≥зований в≥дгук. ”сталений з час≥в ќіюста —ент-Ѕева ≥ ѕантелеймона  ул≥ша, л≥тературний портрет втрачав хронолог≥чну посл≥довн≥сть викладу, б≥ограф≥чний елемент та ≥сторичне тло - њх заступив спонтанний висл≥в безпосередн≥х вражень. ћозањчним став огл¤довий жанр.

–≥ч у т≥м, що дл¤ ≥мпрес≥он≥стичного баченн¤ характерн≥ були актуальний часопрост≥р ("тепер ≥ тут"), звуженн¤ горизонту спостереженн¤, скороченн¤ дистанц≥њ до об'Їкта, "короткозоре" розгл¤данн¤ його впритул. ≤мпрес≥он≥сти в≥ддавали перевагу в≥льним асоц≥ативним аналог≥¤м, ¤к≥ увиразнювали рецензоване ¤вище, а не детерм≥нантам, ¤к≥ б його по¤снювали, узалежнивши в≥д ≥нших факт≥в. «ам≥сть деперсонал≥зованого, безоц≥нного викладу в≥д першоњ особи в множин≥ (нейтральне "ми" академ≥чного тексту) запанував виклад в≥д сприймачевого "¤", стил≥зований п≥д замр≥¤но-л≥ричну або ж лукаво-жарт≥вливу опов≥дь.

” портретному жанр≥ поширилас¤ тенденц≥¤ до психолог≥зованого "вчутт¤" - ≥нтуњтивного в≥дчитуванн¤ з текст≥в суц≥льного особист≥сного св≥ту митц¤, що й ф≥ксувалос¤ в есењстичних формах "внутр≥шньоњ б≥ограф≥њ", "духовоњ ф≥з≥оном≥њ", "психограф≥њ". ¬≥дтворюване "¤" портретованого письменника проступаЇ поступово - кр≥зь призму авторського "¤" портретиста. ‘ункц≥ю ≥нтим≥зац≥њ виконують елементи ≥нтерв'ю, репортажу, виклад зворушливоњ чи анекдотичноњ пригоди. ѕильна увага звертаЇтьс¤ й на ≥нтер'Їр. ¬се, нав≥ть найдр≥бн≥ша буденна р≥ч стаЇ знаком присутност≥ славетноњ особи й допомагаЇ глибше збагнути духовий њњ ландшафт. ƒл¤ ≤вана ‘ранка, автора статт≥ "ёв≥лей ≤вана Ћевицького (Ќечу¤)" (ЋЌ¬, 1905), таким маі≥чним ключем до загадковоњ постат≥ класика став альбом з кольоровими малюнками кв≥т≥в, над ¤ким схиливс¤, мов зачарований, письменник.

—хильн≥сть до белетризац≥њ, психолог≥зац≥њ, образно-настроЇвих ефект≥в пом≥тна в б≥ограф≥чн≥й хрон≥ц≥ "“арас Ўевченко-√руш≥вський" (1898-1901) ќлександра  ониського, портретних нарисах ќсипа ћакове¤, —ерг≥¤ ™фремова, ћиколи ™вшана, јнтона  рушельницького та багатьох ≥нших, але власне портрети ‘ранка ви¤вилис¤ надзвичайно експериментальними, р≥зноман≥тними за характером змонтованих матер≥ал≥в ≥ способами творенн¤ настроЇвих ефект≥в [5, с.171-205]. ‘ранко не подаЇ готовий висновок, а робить читача сп≥вучасником критичного пошуку: перетворивши самого себе на геро¤ власного нарису, в≥н поступово, крок за кроком, розкриваЇ перед нами своњ знах≥дки ≥ розчаруванн¤, втрати ≥ в≥дкритт¤ на шл¤ху духового освоЇнн¤ небуденних постатей ≤вана Ќечу¤ чи ¬олодимира —ам≥йленка.

Ќатом≥сть л≥ризовану асоц≥ативну структуру, аналог≥чну з мал¤рським пуантил≥змом, маЇ нарис "¬асиль —тефаник" ("–услан", 1903) Ѕогдана Ћепкого, що побудований ¤к синтаксично ритм≥зований пот≥к розр≥знених м≥кроелемент≥в: схвильованих вражень, р¤сних цитат, експресивних роздум≥в, мимов≥льних з≥ставлень ≥ влучних спостережень, за допомогою ¤ких зворушений критик злегка начеркав постать новел≥ста на тл≥ його творчост≥.

≤мпрес≥он≥стичн≥сть спричинилас¤ до по¤ви жанрових видозм≥н. «аф≥ксован≥ у п≥дзаголовках авторськ≥ визначенн¤, так≥ ¤к сильветка ("™вген≥¤ ярошинська" ƒениса Ћук≥¤новича - ЋЌ¬, 1904), шк≥ц ("ћайстри слова" ’рист≥ јлчевськоњ - "”крањнська ’ата", 1910), еск≥з ("¬олодимир ¬инниченко" ≤вана  ончиц¤ в "”крањнськ≥й ’ат≥", 1910; "ѕоез≥¤ √рицька „упринки" —пиридона „еркасенка в газет≥ "–ада", 1910) тощо, були сигналами специф≥чно модиф≥кованих портретних структур, ¤к≥ пунктирно, а не суц≥льно окреслюють контури творчоњ особистост≥.

"Ћ≥тературн≥ враж≥нн¤". √нат ’откевич забарвив ≥мпрес≥он≥стичними в≥дт≥нками жанр критичного огл¤ду, ¤кий отримав у нього назву "л≥тературних враж≥нь". ” в≥льн≥й, немовби незавершен≥й, дещо безладн≥й форм≥ критик не ст≥льки "ставив" чи "розв'¤зував" питанн¤ л≥тературного процесу, ск≥льки "торкавс¤" њх. Ќе уникав одвертоњ суб'Їктивност≥, вдававс¤ ≥ до л≥ризованого виразу щирого захопленн¤, прихованоњ ≥рон≥њ чи њдкого сарказму. Ѕув надзвичайно багатосл≥вним, хоч ≥ не пишномовним, ¤к його колеги - приб≥чники символ≥стичного естетизму. ћайстерно вживав парадокс ≥ іротеск, не гребував ≥ засобами з арсеналу, так би мовити, "чорного гумору". —м≥лива форма р¤тувала висловленн¤ нав≥ть тод≥, коли зм≥ст його був банальним. Ќакидав штрихи злегка, ледь зазначуючи обриси тенденц≥й, але сповна вихлюпуючи власн≥ рефлекс≥њ з њхнього приводу. Ќав≥ть найдр≥бн≥шу деталь л≥тературноњ панорами критик-спостер≥гач не вагавс¤ випровадити на передн≥й план, смакуючи њњ, роздивл¤ючись п≥д р≥зними кутами зору. ѕро систематизац≥ю обговорюваного матер≥алу, теоретичн≥ деф≥н≥ц≥њ не могло бути й мови. —интезу, узагальненн¤ в≥н найчаст≥ше дос¤гав ≥ншим способом - забарвлював об'Їкт ¤скраво емоц≥йною оц≥нкою, котра лейтмотивом проходила кр≥зь статтю, надаючи њй ц≥л≥сного характеру. ÷итувати "¬раж≥нн¤" важко, бо майже кожна виокремлена фраза позбуваЇтьс¤ свого п≥дтексту ≥ прочитуЇтьс¤ буквально, набуваючи невластивого зм≥сту.

як ≥мпрес≥он≥ст, ’откевич ц≥нував не "≥дею", "життЇву правду" чи "актуальн≥сть" твору. Ќе хвилювали його ≥ обожнюван≥ естетами-≥ндив≥дуал≥стами екзистенц≥йн≥ питанн¤ взаЇмин ≥ндив≥да з соц≥умом. Ќе мала значенн¤ ≥ приналежн≥сть твору до стильового напр¤му чи жанру.  ритик в≥дштовхувавс¤ од суб'Їктивно тлумачених пон¤ть "барви", "тону", "ноти", "мелод≥њ", п≥д ¤кими мав на уваз≥ суц≥льн≥сть отриманих читачем вражень. … тому д≥апазон його л≥тературних уподобань надзвичайно широкий.

Ѕув справжн≥м всепоглинаючим критиком-"протењстом". ћилувавс¤ природн≥стю сцен, св≥ж≥стю фарб, колоритн≥стю р≥дноњ мови у драм≥ ¬асил¤ ћови-Ћиманського "—таре гн≥здо й молод≥ птахи" - от≥й, ¤к в≥н висловивс¤, лебедин≥й п≥сн≥ старого етнограф≥зму: "ѕрийдуть нов≥ люди, котр≥ теж, може, знатимуть нар≥д, але вже не так, б≥льше по-ученому, по-головному, ≥ тому не буде в них такоњ св≥жоњ безпосередност≥" [21, є 1, с.137].

«атерпав зачудований старосв≥тською, ¤коюсь немовби недбалою, але вражаюче соковитою, могутньою стильовою манерою автора "¬еликого шуму" - реал≥ста ≥ символ≥ста в одн≥й особ≥: "ѕочинаЇш читати - ≥ мов привели тебе, поставили перед великою картиною великого майстра ≥ - зоставили на самот≥. ƒивис¤, думай... ≤ хто б не був ти, ¤ка б не була тво¤ профес≥¤, чи приносиш ти люд¤м горе, чи дав хоч коли-небудь кому-небудь рад≥сть - ти задумаЇшс¤. ѕобачить твоЇ навикле до др≥бниць око то там, то там невдатний мазок; а осьдечки здр¤пано, а там, по твоњй думц≥, отак би треба було... але чим б≥льше дивишс¤, чим дал≥ в≥дступаЇш, тим все сильн≥ше ≥ сильн≥ше боре тебе почутт¤ власноњ н≥кчемности, а внутр≥шн≥й голос одверто говорить: "дурню ти оден. “а то ж все др≥бниц≥"... ј довкола молитвенна тиша ≥ чуЇш мовби ще хтось великий стоњть за твоЇю спиною ≥ вдумчиво гл¤дить туди ж, куди й ти. —е автор з тобою..." [21, є 2, 396].

«ате стильовий дисонанс, мистецька невправн≥сть викликали роздратуванн¤: "... оли ¤ читаю символ≥ста, ¤ стежу за його символами; читаю √офмана, ѕо - стежу за лог≥кою њх фантаз≥њ чи за фантаз≥Їю њх лог≥ки; читаю, скаж≥мо, ќскара ¬айлда, що на реал≥стичн≥м тл≥ малюЇ фантастичн≥ малюнки, ¤ думаю - чому то й справд≥ штука мусить бути доконче реальною. ¬се те даЇ мен≥ певн≥ одноц≥льн≥ переживанн¤.  оли ж ¤ бачу родов≥ потуги автора ≥ б≥л≥ його нитки, ≥ те, "¤к се робив", бачу п≥дшиванн¤ "п≥д д≥йсн≥сть", творчий маріарн - те вже пахне мен≥ недоношен≥стю ≥ безсил≥стю" [20, с.134-135].  ритика прикро вразила драма Ћеон≥да ѕахаревського "Ќехай живе житт¤" композиц≥йною незграбн≥стю ≥ стильовою невр≥вноважен≥стю ("символ≥чна печен¤ на реальному масл≥"), а п'Їса з шахтарського житт¤ "’уртовина" —пиридона „еркасенка - ще й своЇю тенденц≥йн≥стю. ” драм≥ Ћюбов≥ яновськоњ "¬ передрозсв≥тному туман≥" критик в≥дзначив колоритн≥сть матер≥алу, точн≥сть ≥ ф≥лософ≥чн≥сть окремих спостережень, красу поодиноких сцен, але з загальною композиц≥Їю твору письменниц¤ не справилас¤: "ƒобру р≥ч вона написала, лиш сюжет перер≥с автора. ¬ в≥дсутн≥сть чар≥вника автор вз¤в маі≥чну книгу поез≥њ, викликав силу дух≥в, силу образ≥в, але не м≥г дати њм ус≥м роботи - ≥ вони покорили невм≥лого маіа" [21, є 1, с.138].

Ћ≥тературна ≥стор≥ограф≥¤ на роздор≥жж≥. Ќа диво, ≥мпрес≥он≥зм позначивс¤ нав≥ть на ≥стор≥њ нац≥онального письменства - жанр≥, ¤кий вимагаЇ упор¤дкованого опрацюванн¤ обс¤жного матер≥алу в суц≥льн≥й монограф≥чн≥й форм≥. ’оча Ѕогдан Ћепкий зараховував л≥тературну ≥стор≥ограф≥ю до царини наук ("одна з наймолодших наук" [11, с.3]), проте визнав неминучою њњ еволюц≥ю в≥д тен≥вськоњ ≥ брюнетьЇр≥вськоњ методолог≥њ до ≥мпрес≥он≥стики: "¬елик≥ духи ломл¤ть закони, прикроЇн≥ дл¤ перес≥чних людей, вони випереджують нераз на ц≥л≥ стол≥тт¤ сучасний настр≥й житт¤, до них не п≥д≥йдеш н≥ з теор≥Їю “ена, н≥ з законом загальноњ еволюц≥њ (так було в јніл≥њ з Ўел≥м, так в ѕольщ≥ з≥ —ловацьким), дл¤ них нема шаблону. “аким чином ≥стор≥¤ л≥тератури опинилас¤ знов на роздор≥жжу, а њњ ≥сториков≥ осталос¤ одно: нотувати ¤вища л≥тературн≥ та подавати своњ власн≥ враж≥нн¤" [11, с.6-7]

ћистецтвом викладу естетичних вражень молодомуз≥вець волод≥в добре, св≥дченн¤м чого Ї його нарис про —тефаника. Ќа закиди в одноб≥чн≥й ор≥Їнтац≥њ на естетизм, ¤к≥ пролунали з уст —ерг≥¤ ™фремова - рецензента першого тому "ЌачеркуЕ", Ћепкий в≥дпов≥в, що "виб≥р точки погл¤ду на таку велику р≥ч, ¤к ≥стор≥¤ л≥тератури, це справа ≥сторика л≥тератури. …ому в≥льно вибрати такий пункт, з котрого в≥н найкраще ор≥ЇнтуЇтьс¤ ≥ котрий йому найлюб≥ший, щоб т≥льки св≥й образ змалював гарно, живо, посл≥довно ≥ щиро, щоб читач бачив, ¤к йому, авторов≥, рисуЇтьс¤ корпус ≥стор≥њ л≥тератури..." [11, с.24]. ¬одночас Ћепкий визнав, що не зм≥г посл≥довно вт≥лити задум: "≈стетичноњ точки погл¤ду" "може вистарчити, коли предмет обмежений на часи найнов≥ш≥, або на поодинок≥ постат≥ л≥тературн≥, але що зробити прим≥ром з ≥стор≥Їю тис¤чл≥тнього л≥тературного розвитку?" [11, с.7]. ≤мпрес≥он≥стичний виклад не став, отже, самодостатн≥м. јвтор поЇднав його з культурно-≥сторичною методикою, аби уникнути фраіментарност≥ ≥ дос¤гти головноњ мети - показати украњнськ≥й молод≥ приваби р≥дного тис¤чол≥тнього письменства.

ћ.™вшан був дещо розчарований компром≥сним еклектизмом "ЌачеркуЕ", зате досхочу милувавс¤ ≥мпрес≥он≥стичними його первн¤ми. «а словами хат¤нина, автор, бажаючи збудити в читачев≥й душ≥ поетичну струну, малюЇ широким стилем, схоплюючи далеку ≥сторичну перспективу у¤вою ≥ чутт¤м. ” книжц≥ "бачимо не б≥бл≥ографа, а синтетика ц≥лоњ доби"; "одним словом - тут пише поет, поетичне чутт¤ веде рукою автораЕ" [6, с.528, 529]. —правд≥, Ћепкий вдававс¤ до мальовничих парафраз ≥ цитуванн¤ "дл¤ пригадки твору та в≥днови враж≥нн¤", звертав увагу на стильов≥ ≥ композиц≥йн≥ особливост≥, але в≥дмовивс¤ в≥д гром≥здкого "наукового апарату", ¤кий би став пом≥ж твором ≥ читачем. ѕрит≥м ≥мпрес≥он≥стов≥ вдалос¤ зреферувати в попул¤рн≥й форм≥ результати культурно-≥сторичних, пор≥вн¤льних ≥ текстолог≥чних студ≥й тод≥шнього л≥тературознавства.

јвтор "Ќачерку" в≥рив у зд≥йсненн≥сть свого проекту "естетичноњ ≥стор≥њ л≥тератури". ¬продовж ’’ ст. той задум вт≥лювали ћикола «еров, ћикола √натишак, ƒмитро „ижевський, але, зв≥сно, не ≥мпрес≥он≥стичним способом, ¤к гадалос¤ Ћепкому, а шл¤хом пор≥вн¤льно-стильового анал≥зу.

—в≥тлот≥н≥ нео≥мпрес≥он≥зму. ѕ≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни ≥мпрес≥он≥стичн≥ в≥¤нн¤ то спалахували, то згасали, видозм≥нюючись ≥ перепл≥таючись з ≥ншими методолог≥чними теч≥¤ми в есењстиц≥ јндр≥¤ Ќ≥ковського ("Vita nova", 1919), ёр≥¤ ћеженка, ¬олодимира √адз≥нського. ” рад¤нськ≥й ”крањн≥ вони були незабаром викор≥нен≥, зате в √аличин≥ та ем≥ірац≥њ продовжували пульсувати, зокрема в "л≥беральн≥й" критиц≥ ћихайла –удницького.

ѕрацюючи впродовж 1923-1939 рр. у газет≥ "ƒ≥ло", двотижневиках "—в≥т" (1925-1929), "Ќазустр≥ч" (1934-1938), нео≥мпрес≥он≥ст ћ.–удницький був чудовим пров≥дником по модерних теч≥¤х св≥тового ≥ в≥тчизн¤ного красного письменства й театру. ¬≥дгукувавс¤ на безл≥ч л≥тературних под≥й, ¤к-от: юв≥лењ класик≥в, врученн¤ Ќобел≥вських ≥ •онкур≥вських нагород, по¤ва нових переклад≥в ≥ ориг≥нальних твор≥в, публ≥чн≥ виступи митц≥в тощо.

«ам≥сть поширеноњ у передвоЇнн≥й критиц≥ л≥ричноњ спов≥дальност≥ в≥н культивував своЇр≥дну ≥нтелектуальну ≥мпрес≥ю, ≥рон≥чний погл¤д, грайливий дотеп, њдку ≥рон≥чн≥сть, парадоксальну афористичн≥сть. ћанеру оц≥нювати "прижмуреним оком", колючий ≥нтелектуальний есењзм –удницький перетворив у самоц≥ль ≥ розвинув до вершин в≥ртуозност≥, беручи активну участь у запеклих критичних бо¤х з нац≥онал≥стичною ≥ католицькою критикою проти ≥деолог≥зац≥њ мистецтва, за свободу творчоњ думки, Ївропейськ≥сть.

–озвивав фраіментарн≥ форми. Ќав≥ть його книжки "ћ≥ж ≥деЇю ≥ формою" (1932) та "¬≥д ћирного до ’вильового" (1936) Ї циклами ≥мпрес≥й, хоча перша книжка нагадуЇ теоретичну монограф≥ю, а жанровим в≥дпов≥дником другоњ могла б бути монограф≥¤ ≥сторична. ќбмежувавс¤ ¤комога меншою к≥льк≥стю б≥бл≥ограф≥чних посилань та ≥нших ознак так званого "наукового апарату". ќсобливо в≥дчутна нех≥ть до теоретичного "шпаргалл¤" та ≥сторико-л≥тературного "причинкарства" у книжц≥ "ћ≥ж ≥деЇю ≥ формою": будь-¤к≥ концептуальн≥ побудови тут п≥ддаютьс¤ сумн≥ву, прос≥юючись кр≥зь сито парадоксальних м≥ркувань. Ќео≥мпрес≥он≥ст невтомно демонструЇ марн≥сть ус≥х потуг наукового п≥дходу до мистецтва, обстоюЇ, ¤к ≥ ™вшан, естетський принцип без≥деолог≥чност≥, без≥дейност≥, безсв≥тогл¤дност≥. ÷¤ позиц≥¤ була досить зручною, бо, њдко коментуючи теоретичн≥ системи, критик не пропонував власних рецепт≥в, уникав ч≥тких деф≥н≥ц≥й, конструктивних порад, однозначних узагальнень та висновк≥в ≥, ¤к не раз здавалос¤, взагал≥ будь-¤коњ в≥дпов≥дальност≥ за в≥льн≥сть "л≥берального" слова ≥ думки. ѕереконаний антисц≥Їнтизм ћ.–удницького, ¤к ≥ решти ≥мпрес≥он≥ст≥в, походив з настанови на ≥ндив≥дуал≥зуючий (а не типолог≥зуючий) п≥дх≥д до мистецтва з огл¤ду на ун≥кальн≥сть його твор≥нь та неповторн≥сть випром≥нюваних ним естетичних ≥мпульс≥в.

–удницького вабили не лише ц≥кав≥ книжки, а й незвичайн≥ люди, р≥дк≥сн≥ краЇвиди.  нижку "¬≥д ћирного до ’вильового" в≥н побудував у форм≥ фраіментарних портретних характеристик: "Ќаписан≥ легко, ≥з стил≥стичним шармом ≥ переважно прихильно до портретованих, вони м≥ст¤ть немало ц≥кавих спостережень та з≥ставлень, асоц≥ативних нарощень у переб≥гу думок, ¤к≥ св≥дчать ≥ про широку ерудиц≥ю, ≥ про естетичний смак" [8, с.73].

ѕрикметною дл¤ критика була увага до св≥товоњ л≥тератури, з перспектив ¤коњ огл¤дав тенденц≥њ украњнського мистецтва. ѕор≥вн¤льн≥ м≥рки мали загальний, приблизний характер, зводилис¤ до в≥дзначенн¤ сп≥льного ≥ своЇр≥дного у з≥ставлених л≥тературних ¤вищ, часто перетворювалис¤ у бароково щедрий пот≥к м≥жтекстуальних асоц≥ац≥й, рем≥н≥сценц≥й. ÷е не раз сприймалос¤ ¤к демонстративне хизуванн¤ ерудиц≥Їю, начитан≥стю. ќднак творч≥ нам≥ри критика були поважн≥ш≥ - в≥н у¤вл¤в л≥тературу ¤к іранд≥озний надтекст: "Ћ≥тература стаЇ розмовою книжок понад головами громад¤нства, народу та часу; вона витворила власний св≥т вплив≥в слова на слово, окремий матер≥ал, в ¤кому творить ≥ своЇр≥дн≥ засоби взаЇмин. ѕерес≥чний споживач л≥тератури Ї супроти цього св≥та у такому становищ≥, ¤к кожний ≥з нас супроти небесних планет: коли стверджуЇмо, що ¤кийсь тв≥р впливаЇ на нас, робимо це так само, ¤к хвалимо сонце за теплий день або м≥с¤ць за н≥чний поетичний настр≥й" [14, с.154].

’оча багатьох в≥дштовхувало настирливе насаджуванн¤ "Ївропењзму" ≥ нищ≥вн≥ зоњл≥вськ≥ пересм≥юванн¤ не лише поточних, а й небуденних ¤вищ л≥тературного процесу, все ж пров≥дною ≥деЇю, ¤ку критик вин≥с ще з час≥в ”Ќ–-«”Ќ–, була вимога тематичного багатства, жанровоњ повноти ≥ стильовоњ р≥знор≥дност≥ украњнського письменства, бо - велика нац≥¤ повинна мати велику л≥тературу, ¤ка б задовольн¤ла найвибаглив≥ш≥ естетичн≥ смаки, уподобанн¤ найр≥зноман≥тн≥ших читацьких груп [13, с.47-57]. “аким було переконанн¤ нео≥мпрес≥он≥ста, ≥нтелектуала й ерудита ћихайла –удницького.

≤мпрес≥он≥зм, ≥мпрес≥он≥стичн≥сть, пост≥мпрес≥он≥зм. ≤мпрес≥он≥стична риторика не завжди означаЇ ≥мпрес≥он≥стичну методику. ≈лементи такоњ риторики (а не методолог≥њ!) пл≥дно використовував ≤ван ‘ранко. Ќесум≥сн≥, на перший погл¤д, сц≥Їнтичн≥ та ≥мпрес≥он≥стичн≥ елементи орган≥чно поЇднан≥ в ћиколи ™вшана: в≥н пропагував постулати "науковоњ критики" й водночас вдававс¤ до щедрого викладу вражень. ≈сењстичну манеру мальовничого викладу настроЇвих вражень обирали не раз ≥ неонародники (—ерг≥й ™фремов), ≥ представники академ≥чноњ науки (неокласики, ёр≥й Ўерех), ≥ поборники в≥сник≥вськоњ критики (ƒмитро ƒонцов, ёр≥й Ћипа)Е

“аким чином, ≥мпрес≥он≥зм та ≥мпрес≥он≥стичн≥сть несум≥рн≥. ѕроте ≥ "чистого" ≥мпрес≥он≥зму немаЇ, мабуть, у природ≥. Ѕо нав≥ть критицизм сутих, здавалос¤ б, ≥мпрес≥он≥ст≥в √ната ’откевича, ≤вана “руша, ћихайла ћочульського, ћиколи ¬ороного далеко виходить поза рамки ≥мпрес≥он≥зму: хоча критики дов≥р¤ли суб'Їктивним враженн¤м, але, в≥дчуваючи потребу переконлив≥шоњ аргументац≥њ ("треба студ≥й, студ≥й треба, тод≥ не буде голословно, але моњ ≥мпрес≥њ... власне так≥" [21, є1, с.143]), вдавалис¤ до анал≥тичних досл≥джень ≥ концептуальних ≥нтерпретац≥й.

ћожна, отже, сперечатис¤, чи ≥мпрес≥он≥стичн≥ в≥¤нн¤ склалис¤ в окрему теч≥ю в украњнськ≥й критиц≥, проте безсумн≥вною Ї в≥дчутна присутн≥сть ≥мпрес≥он≥стичного складника в р≥зних комб≥нац≥¤х ≥ пропорц≥¤х з ≥ншими критичними методолог≥¤ми. ƒинам≥чна напруга несум≥сних методолог≥чних тенденц≥й була не вадою, а значним розвоЇвим чинником ≥ витворила неповторну атмосферу в украњнськ≥й л≥тературн≥й критиц≥ доби модерну.

ј загалом ≥мпрес≥он≥зм став першим ≥ррац≥ональним в≥¤нн¤м, завд¤ки ¤кому семантичну багатозначн≥сть було визнано не вадою, а питомою ознакою мистецтва. ÷ю поразку позитив≥зму врахували наступники, не в≥дмовившись, однак, в≥д спроб вибудувати "точну" чи "об'Їктивну" критику, хоча й на ≥нших методолог≥чних засадах. ќдна з таких спроб - структурал≥зм.

«а рад¤нських час≥в, коли заборонено було звертатис¤ до точних ("формал≥стичних") способ≥в прочитанн¤ тексту, емоц≥ональна ≥мпрес≥он≥стика та ≥нтелектуальний есењзм ц≥нувалис¤ серед убогого критичного арсеналу, бо давали змогу налагодити контакт з мистецтвом ≥ читачем ("¬еч≥рн≥ розмови" ћаксима –ильського, "–озр≥знен≥ записи" Ћеон≥да ѕервомайського, критичн≥ виступи ƒмитра ѕавличка, ≤вана ƒрача та ≥нших).

Ќеточна, приблизна, зате сповнена привабливим творчим ≥ вражальним потенц≥алом ≥мпрес≥он≥стичн≥сть притаманна й постмодерн≥змов≥, ¤кий в≥дмовивс¤ в≥д оперуванн¤ опозиц≥йними категор≥¤ми, в≥д претенз≥й п≥знати остаточне значенн¤ твору, ≥ перейшов на позиц≥њ плюрал≥зму. ” р≥зн≥й м≥р≥ ≥мпрес≥он≥стичний досв≥д мандр≥в "м≥ж ≥деЇю ≥ формою" в≥дчутний в есењстиц≥ ёр≥¤ Ўереха та ≤вана  ошел≥вц¤, ≈мануњла –айса ≥ Ѕогдана –убчака, ™вгена —верстюка, ћиколи ≤льницького, јнатол≥¤ ћакарова, Ћеон≥да ѕлюща, в≥с≥мдес¤тник≥в ¬≥ктора Ќеборака, ёр≥¤ јндруховича, ќксани «абужко, багатьох (¤кщо не б≥льшост≥) дев'¤ностник≥вЕ

” чому ж пол¤гаЇ сенс ц≥Їњ повс¤кчасноњ й незримоњ присутност≥ ≥мпрес≥он≥зму (чи, принаймн≥, ≥ррац≥онал≥зму ≥ рел¤тив≥зму)? јвтори метакритичних досл≥джень стверджують, що критика, над ¤кою пост≥йно нависаЇ загроза бути обвинуваченою в ≥мпрес≥он≥зм≥ ≥ суб'Їктив≥зм≥, змушена задуматис¤ над власним статусом: чи може вона претендувати на точн≥сть ≥ рац≥ональн≥сть, ¤кщо жодна з њњ ≥нтерпретац≥й не може бути "≥стинною", а сама вона в певному сенс≥ творить св≥й об'Їкт? [24, с.12].

ќтож, ≥мпрес≥он≥стичн≥сть вабить, бо х≥ба не задл¤ св≥жих читацьких вражень ≥снуЇ мистецтво?..

≤мпрес≥он≥стичн≥сть Ї обов'¤зковою передумовою критики взагал≥: адже л≥тературна оц≥нка народжуЇтьс¤ п≥д час читанн¤, коли вир≥шальною Ї не тиран≥¤ наукових авторитет≥в чи естетичних правил, а гра творчоњ у¤ви, мистецького смаку, естетичноњ насолоди.

јле ж ≥ легк≥сть, ¤сн≥сть, прозор≥сть ≥мпрес≥он≥стики ≥люзорн≥, бо обертаютьс¤ бентежними парадоксами, г≥ркуватою ≥рон≥Їю, нерозв'¤зними методолог≥чними антином≥¤ми, повс¤кчас спонукаючи критику до безперервноњ самокритичност≥Е

Ћ≥тература

1. јлчевська ’. ћайстри слова // ”крањнська ’ата. 1910. є 7-8.

2. Ѕогацький ѕ. √рицько „упринка. —он-трава [Е] // ЋЌ¬. 1911. “.54. є 4.

3. √риневичева  . Ќерозум≥нн¤ ¤ко доказ // ЋЌ¬. 1903. “.22. є 6.

4. √ундорова “. ѕроявленн¤ —лова. ƒискурс≥¤ раннього украњнського модерн≥зму: ѕостмодерна ≥нтерпретац≥¤. Ћьв≥в, 1997.

5. ƒорошенко ≤. ≤ван ‘ранко - л≥тературний критик. Ћьв≥в, 1966.

6. ™вшан ћ.  ритика. Ћ≥тературознавство. ≈стетика / ”пор., передмова та прим. Ќатал≥њ Ўумило.  ., 1998.

7. «арда ќ. ƒещо про критику у нас // ƒ≥ло. 1896. є 194.

8. ≤льницький ћ.  ритики ≥ критер≥њ: Ћ≥тературно-критична думка в «ах≥дн≥й ”крањн≥ 20-30-х рр. ’’ ст. Ћьв≥в, 1998. —.52 - 78.

9.  [арманський] ѕ. ¬.ўурат. ≤сторичн≥ п≥сн≥. Ћьв≥в, 1907 [Е] // ƒ≥ло. 1907. є 210.

10. Ћепкий Ѕ. ¬асиль —тефаник: Ћ≥т. нарис // –услан. 1903. є 112-118.

11. Ћепкий Ѕ. Ќачерк ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури /‘отопередрук з п≥сл¤словом ќлекси √орбача. “. ≤. ћюнхен, 1991.

12. Ћуцький ќ. Ћ≥тературн≥ новини в 1905 роц≥ // —в≥т. 1906. є 2.

13. –удницький ћ. Ѕагата л≥тература // Ўл¤х ( ињв). 1918. є 12.

14. –удницький ћ. ћ≥ж ≥деЇю ≥ формою. Ћьв≥в, 1932.

15. –удницький ћ. ¬≥д ћирного до ’вильового. Ћьв≥в, 1936.

16. —р≥бл¤нський [Ўаповал] ћ. Ћ≥тературна хвил¤ (ѕогл¤д на л≥тературу украњнську за р.1912) // ”крањнська ’ата. 1913. є1.

17. ‘ранко ≤. «≥бранн¤ твор≥в: ” 50-ти тт.  ., 1976-1986.

18. ’откевич √. “вори: ¬ 2 тт. - “.1. -  ., 1966.

19. ’откевич √. «≥ старого записника // Ќед≥л¤. 1911. є 1.

20. ’откевич √. Ћ≥тературн≥ враж≥нн¤ // ЋЌ¬. 1908. “.42.

21. ’откевич √. Ћ≥тературн≥ враж≥нн¤ («а минулий р≥к) // ЋЌ¬. 1909.“.45.

22. ўурат ¬. —в≥тла й т≥ни // «ор¤. 1896. є 5.

23. яцк≥в ћ. јнт≥н ¬олодиславич. ≤з книги житт¤ [Е] // —в≥т. 1906. є 6.

24. Pettersson T. Literary Interpretation: Current Models and a New Departure. 1988.

25. Wellek R. A History of Modern Criticism: 1750-1950. [Vol. 4]. The Later Nineteenth Century. New Haven and London, 1966.

26. Wimsatt W.  ., Brooks Cleanth. Literary Criticism: A Short History. N.Y., 1957.