Літературна мова є відшліфованою формою загальнонародної мови, що має норми в граматиці, лексиці, вимові, наголосі, виникає на основі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму писемному різновиді обслуговує культурне життя нації [22, с. 6]. Мова постійно розвивається, змінюється. У передмові до академічної граматики російської мови зазначено: "Граматична будова мови створюється віками, вона безперервно, хоча й дуже повільно, змінюється: поряд зі старими явищами, що зберігаються, виникають явища нові, внаслідок чого в мові трапляються варіанти вимови, наголосу, форм слів, різновиди в синтаксичній будові" [5, с.3].

Варіантність - одна з важливих проблем сучасного мовознавства, яка недостатньо досліджена. Варіантність передбачає співіснування в мові певної одиниці принаймі в двох модифікаціях, не пов'язаних зі зміною її семантичної функції [27, с. 3].

Під "варіантом" розуміють такі різновиди однокореневих словоформ, які не зачіпають їх внутрішньої сторони (план змісту) і, охоплюючи всі рівні мови, виявляються на певному етапі мовного розвитку [10, с.74].

Варіанти мовних одиниць - це видозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонемний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінювання, порядок слів і т.ін.), але не порушують принципу її тотожності [23, с.59].

Варіантність є неминучим явищем мовної еволюції. Поява варіантності в літературній мові, як стверджують деякі вчені, пов'язана з соціально-професійним розрізненням, функціональними різновидами і розгалуженою системою стилів літературної мови, потребою окремих жанрів художнього мовлення (наприклад, поезія). К.С.Горбачевич таку думку не поділяє. Оскільки ці чинники не породжують варіювання, а лише підтримують його. А основними причинами варіантності є: вплив територіальних діалектів, контакти з іншими мовами [4, с. 24]. В.Д. Семиряк називає такі причини, що породжують варіанти слів:

1. На певному синхронному зрізі мови завжди існують співвідносні утворення різного часу виникнення, об'єднані спільним значенням. На якомусь етапі розвитку мови вони функціонують як варіанти, аж поки один із них не змінить свого значення або й зовсім не вийде з ужитку.

2. Участь у формуванні літературної мови кількох територіальних діалектів, а також безперервне збагачення української літературної мови за рахунок народних говорів створюють передумови для об'єднання у літературній мові ідентичних за своїм значенням, але різносистемних за походженням варіантів, які можуть закріплюватись мовною нормою і функціонувати у літературній мові паралельно.

3. Варіанти можуть виникати також унаслідок поєднання в літературній мові одиниць різних функціональних підсистем. Поява значної кількості паралельних утворень зумовлена співіснуванням слів літературної мови та їх розмовних варіантів [19, с.21].

Варіанти слова - це видозміни того самого слова, що регулярно відтворюються і зберігають тотожність морфолого-словотвірної структури, лексичного і граматичного значення і що розрізняються або у фонетичному плані (вимовою звуків, складом фонем, місцем наголосу або комбінуванням цих ознак), або формотворчими афіксами (суфіксами, флексіями) [17, с. 38]. Варіанти слів - історичне явище. Тому можна простежити, як один з варіантів стає застарілим і переходить у пасивний запас мови. Проте у мові є такі слова, які стають застарілими в загально літературній мові, але функціонують у певному стилі. Чимало слів, які вийшли з ужитку, функціонують у поетичному мовленні і не сприймаються, як застарілі [16, с.14].

Існують різні погляди щодо класифікації варіантів слів. В.В. Виноградов у статті "О формах слова" говорить про фоно-морфологічні та етимологічні варіанти слів у мові [2, с.40]. О.І. Смирницький у книзі "Лексикология английского языка" подає таку класифікацію варіантів слів:

лексико-семантичні;

фоно-морфологічні, які поділяє на:

а) варіанти морфологічні,

б) варіанти фонетичні чи звукові [20, с. 42].

Спираючись на погляди В.В. Виноградова і О.І. Смирницького, О.С. Ахманова у книзі "Очерки по общей и русской лексикологии" описує варіанти слів у російській мові. Вона розглядає фонетичні та морфологічні варіанти слів. Останні О.С. Ахманова ототожнює зі словотвірними варіантами [1, с. 214]. На нашу думку, у мовознавстві потрібно окремо говорити про морфологічні та словотвірні варіанти. Ф.П. Філін у статті "О слове и вариантах слова" поділяє варіанти слів на фонетичні, акцентологічні і граматичні [24, с. 130]. К.С. Горбачевич говорить про повні і неповні варіанти. До повних він зараховує акцентологічні, фонетичні, фонематичні та морфологічні варіанти. А неповні розрізняються у функціональному плані (стилістичному, експресивному, синтаксично-позиційному і т.д.). Також К.С. Горбачевич твердить, що в залежності від сфери вживання варіанти поділяють на "загальновживані", "професійні", "поетичні" [4, с. 20]. Повні та неповні варіанти розглядає Н.М. Семенюк у статті "Некоторые вопросы изучения вариантности" [18, с. 50].

Морфологічними варіантами називають такі видозміни слів чи форм слова, які при семантичній тотожності всіх членів варіантної пари чи ряду мають відмінності у граматичному оформленні [27, с.3]. Р.П. Рогожникова твердить, що морфологічне варіювання - це видозміни слова, зумовлені зміною його частин, які мають не лексичне, а граматичне значення. А такими частинами слова є передусім закінчення і рідше суфікси [16, с.65]. Є.А. Іваннікова зауважує, що морфологічне варіювання слова виникає в результаті зміни одного з граматичних значень слова при збереженні лексично-понятійної тотожності [9, с.147].

В українському мовознавстві грунтовне визначення цього терміна подає В.В.Поставний: "Морфологічні варіанти - це такі видозміни граматичного значення, які виникають внаслідок паралельного вживання флексій слів (гурта-гурту, крилами-крильми) і тих афіксів, які виконують формотворчу, а не словотворчу роль (ім'ям-іменем, плем'ям-племенем). Такі варіантні форми можуть мати різну функціональну активність у сучасному слововживанні, неоднакове поширення в стилях літературної мови, відрізнятися своїм походженням, часом і місцем виникнення тощо" [15, с.35].

Якщо йдеться про морфологічну варіантність, то потрібно говорити про варіанти форм слова, а не про слово загалом. Адже, форма слова - це морфологічний різновид слова, який характеризується відповідним комплексом граматичних значень, що виражені тими чи іншими формальними показниками при словозміні [17, с.378]. А формальними показниками виступають морфеми (закінчення, формотворчі суфікси). Варіанти форм слова характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним граматичним значенням і здатні замінити один одного в складі тієї ж словоформи. Наприклад, ходімо, ходім (дієсл. закінчення 1ос. мн. наказового способу -імо та -ім); жити, жить (суфікси інфінітива -ти та -ть); у синім, у синьому (закінчення прикметників М.в. одн. ч. і с.р. -ім, -ому) та інші.

Отже, до морфологічних варіантів зараховуємо дві зовнішньо (формально) відмінні словоформи, у яких тотожне лексичне значення і тотожна словозмінна основа, а спільне граматичне значення виражають, наприклад, різні закінчення: червона, червоная; гарне, гарнеє.

Є твердження, що морфологічні варіанти відмінні також варіантністю граматичних категорій при змінній або незмінній формі слова, особливо на рівні роду, іноді числа: гонт (ч.р.) і гонта (ж.р.), лелека (ч.р. і ж.р.), галіфе (одн. , с.р. і мн.: у новому/нових галіфе); з варіантним оформленням того самого роду: вовкулак і вовкулака (ч.р.); постіль і постеля (ж.р.) [23:60]. Морфологічні та словотвірні варіанти - поняття не тотожні. До словотвірних варіантів належать такі слова, які мають спільний корінь, тотожне лінгвістичне значення, але різну словотвірну будову [19, с.21]. Наприклад: дрібнісінький-дрібнюсінький, дифузійний-дифузний. В.А. Чабаненко наголошував: "Словотвірна варіантність слова як лінгвостилістична категорія особливо цінна тим, що збільшує виражальні можливості української синоніміки" [25, с.40].

У граматиці варіантність тісно пов'язана з проблемою граматичних синонімів. Явище граматичної синонімії розглянуто у працях О.М. Пєшковського, В.В. Виноградова, Л.К. Граудіної, О.І. Смирницького, О.С. Ахманової, Ф.П. Філіна, В.М. Ярцевої та інших. Проблемою граматичної синонімії у російському мовознавстві безпосередньо займався О.М. Пєшковський. Він уперше вжив сам термін "граматичні синоніми", яким назвав "значення слів і словосполучень, що близькі за граматичним змістом" [14, с.152]. О.М. Пєшковський розрізняв синоніми морфологічні й синтаксичні.

Вивчення проблеми граматичної синонімії та варіантності у загальнотеоретичному плані після О.М. Пєшковського продовжили інші вчені. Так, проблемою розмежування варіантності і синонімії займалася О.С. Ахманова. У мовознавстві загальноприйнятим є термін "синоніми", тобто слова, які збігаються або близькі за значенням, але різні за звучанням. Але О.С. Ахманова у праці "Очерки по общей и русской лексикологии" ставить питання, чи завжди різні звукові оболонки при збігові значення говорять про наявність різних синонімних пар? Чи немає в мові таких випадків, коли різні звучання сходились би в одному слові, не порушуючи його тотожності [1, с.193]? Дослідниця робить висновки і говорить про тотожність слова при неоднакових граматичних особливостях або іншими словами про "морфологічне варіювання слова" [1, с.193].

О.С. Ахманова виділяє фонетичні та морфологічні варіанти, але більшу увагу звертає на морфологічні, бо вважає це питання складнішим. Вона розмежовує такі категорії, як морфологічні варіанти одного слова і різні слова-синоніми. Коли слова мають різні кореневі морфеми при лексико-семантичній спільності, то це різні слова-синоніми. Але слова з різними афіксальними морфемами при спільній кореневій частині, які збігаються за значенням, вона вважає морфологічними варіантами і робить висновок про те, що вони не можуть бути синонімами, оскільки не є різними словами [1, с.214]. Слід звернути увагу на те, що один із розділів своєї книги О.С. Ахманова називає "Фонетическое и морфологическое варьирование слова и синонимия, как предел такого варьирования" [1, с.192]. Дослідниця зазначає, що розгляд цього питання викликає великі труднощі, тому що, по-перше, до цього часу воно майже не розглядалося і, по-друге, що "в мові постійно відбуваються різноманітні процеси, які то призводять до семантичної диференціації варіантів того самого слова і перетворюють їх у різні слова, то навпаки, до вирівнювання семантичних різновидів і збігу первинно різних слів в одному слові" [1, с.215].

Ф.П. Філін погоджується з О.С. Ахмановою, що це питання мало досліджене, і підтверджує свою думку тим, що в тлумачних словниках сучасної російської мови (а також у словниках інших мов) варіанти слова описувалися не однаково. Наприклад, у тлумачному словнику російської мови за редакцією Д.М. Ушакова форми граматичного роду зал, зала подано у різних словникових статтях, як самостійні слова, а санаторій і санаторія - об'єднано в одній словниковій статті [24, с.130]. Це свідчить про те, що у той час не було ще відповідних чітких критеріїв для визначення варіантності. Мовознавець говорить, що коли мова йде про варіанти слова, то мається на увазі тотожність їхніх значень. І якщо такі слова, як зал-зала, санаторій-санаторія не мають відтінків у лексичному значенні, то це варіанти одного слова, а не різні слова [24, с.132].

Чимало мовознавців дотримувалося інших поглядів щодо розмежування варіантності та синонімії. Р.П. Рогожникова не схвалює поглядів О.С. Ахманової. Вона твердить, що серед слів, які мають спільний корінь, виділяють варіанти слів і різні слова одного й того ж кореня [16, с.11]. Останні називаємо спільнокореневі слова. Дослідники ще називають їх спільнокореневими синонімами. На питання: чи слова зі спільним коренем є різними словами чи варіантами одного слова Р.П. Рогожникова дає таку відповідь: "При вивченні варіантів слів необхідно враховувати морфологічну структуру слова і функцію афіксальних морфем" [16, с.11]. Приєднання різних суфіксів і префіксів до того самого кореня приводить до творення нових слів чи форм слова (залежно від того, яку функцію виконують афікси: словотворчу чи формотворчу). Нове слово характеризується і новим лексичним значенням. І коли ж слова зі спільною кореневою частиною утворені за допомогою словотворчих афіксів, які збігаються за значенням, то це, стверджує мовознавець, різні слова, а не варіанти одного слова [16, с.11].

Цю думку підтримує також Є.А. Іваннікова: "Спільнокореневі одиниці, навіть ідентичні за своїм значенням, не можуть бути варіантами того самого слова, якщо вони утворені способом словотворення" [9, с.141]. А також вона говорить, що спільнокореневі слова є синонімами в тому випадку, коли можна довести їх лексичну самостійність. При інтерпретації їх як варіантних явищ, доступ у синонімію для них закритий [9, с. 147]. Не дотримується поглядів О.С. Ахманової також і Н.А. Лук'янова. Усі спільнокореневі елементи вона поділяє на дві групи: 1) спільнокореневі різні слова - не синоніми, 2) спільнокореневі слова-синоніми і варіанти одного слова. У статті "Однокоренные синонимы и варианты слова" вона намагається розмежувати спільнокореневі синонімні слова і варіанти одного слова. Н.А. Лук'янова твердить: "Щоб вважати усі спільнокореневі одиниці, які збігаються за значенням, варіантами одного слова (за О.С. Ахмановою), тоді треба визнати, що словотворчі морфеми у них "пусті", не несуть якогось семантичного навантаження. Але це не завжди так" [11, с.55]. Мовознавець виділяє основні критерії, за допомогою яких спільнокореневі елементи належать до варіантів слова:

1) Творення варіантів від одної і тої ж твірної основи.

Системи значень варіантів, які подані у словнику, повинні збігатися.

Відсутність семантичної диференціації варіантів (функціонально-стиліс-

тична диференціація допустима).

Однакові граматичні показники варіантів.

Різниця в плані вираження (мінімальна різниця - одна чи дві фонеми в афіксальних морфемах) [11, с.156].

Н.А. Лук'янова робить висновки про те, що усі спільнокореневі елементи, які відповідають цим критеріям, є варіантами. А синонімний зв'язок між спільнокореневими словами виникає тоді, коли порушується лексико-семантична тотожність між варіантами одного слова. І причиною цього може бути зміна системи значень чи семантична диференціація одного із варіантів [11, с.158]. В.Є. Щетінкін виділяє два критерії розмежування синонімії та варіантності. Перший критерій - це порівняльний аналіз тих дефініцій, які подані у словнику. Але він одночасно запевняє, що цей спосіб не завжди задовільний. А другий критерій полягає у тому, що якщо різниця у змісті велика, то слова є синонімами. Якщо ж незначна і пов'язана з різними умовами вживання, то тоді це варіанти слова [26, с.166]. Мовознавець наводить приклад зіставного аналізу двох французьких прислівників - vraiment, що означає "правдиво, справді" і veritablement - "дійсно, справді"."Враховуючи, що ці два слова мають спільну основу і той самий суфікс, можна було б думати, що різниця у формі слів не співвідноситься з якоюсь різницею у семантиці, і тому ці слова вважаємо морфологічними варіантами, які вживаються у різних стилях мовлення. Але в даному випадку конструкції не є тотожні, оскільки формальною різницею між ними є різниця у значенні, тому ці прислівники є синонімами" [26, с.166].

Л.К. Граудіна підтримує думку вчених, які вважають,що граматичні варіанти - це рівнозначні, тотожні форми на відміну від граматичних синонімів - форм не тотожних, але близьких одна одній за граматичним змістом. У праці "Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты" вона користується терміном "граматичний варіант" на відміну від терміна "граматичний синонім" [6, с.107]. Л.К. Граудіна стверджує, що граматичні варіанти - це функціонально тотожні граматичні одиниці, які відрізняються лише тим, що у них не збігаються граматичні форми. І одним з найважливіших критеріїв варіантності вона вважає лише часткову відміність у звуковій оболонці слова чи форми слова. Будь-які синонімні слова чи форми, якщо вони не мають звукової тотожності (нехай неповної), треба розглядати не як варіанти, а як синоніми [6:107].

Отже, критерій часткової звукової відмінності є основним критерієм розмежування варіантних і синонімних засобів мови.

Намагаючись досягти чіткої різниці між варіантами слова і синонімами, деякі дослідники звужують поняття варіанта. Тобто вважають критерієм варіантності не тільки звукову близькість і тотожність значення, а ще й критерій функціонально-стилістичної тотожності [7, с. 118-134]. Ми ж підтримуємо думку вчених (В.В. Виноградова, О.І. Смирницького, О.С. Ахманової, Ф.П. Філіна, Р.П. Рогожникової), які вказували на можливість стилістичної та експресивної різниці між варіантами слова. "Стилістичне забарвлення слова не має ніякого значення у вирішенні питання: чи маємо ми справу з варіантами одного слова чи різними словами" [24, с. 130].

Отже, варіантність має зв'язок і зі стилістикою літературної мови, оскільки чимало варіантів, зберігаючи спільність значення, різняться функціонально в стилістичному або експресивному планах. З цього приводу слушну думку висловлює В.М. Ярцева: "На рівні морфології формальне варіювання має значення в тих випадках, коли при збереженні одного значення дві різні форми можуть чергуватися в тій самій позиції. Ці форми і є варіантами для одного з елементів парадигматичного ряду, хоча умови їх дистрибуції в межах мови можуть бути різні. Тобто використання варіантів часто залежить від стилістичного маркування, ступеня частоти і різних конкретних контекстуальних умов" [28, с. 10].

Проблема варіантності тісно пов'язана і з проблемою мовної норми. Н.М.Семенюк, вивчаючи варіювання літературної мови, говорить про двосторонню залежність між нормою і варіантністю: "Якщо характер варіантності - у сукупності з іншими ознаками - визначає специфіку норм літературної мови, то, з іншого боку, саме норма встановлює кількість і типи варіантів, які допускаються, а також регулює їх уживання" [18, с. 49]. Мовна система є продуктом тривалого і складного історичного розвитку. У ній завжди помітні безперервні зміни, збереження старих і виникнення нових елементів. Це говорить про те, що співвідношення норми і варіанта є неоднаковим у різні періоди розвитку мови.

Досліджуючи види варіантності, причини їх виникнення і шляхи розвитку, Н.М. Семенюк говорить про важливе значення, яке відіграє варіантність в мові: "Варіантність мовних засобів становить той резерв мови, який забезпечує гнучкість та різновид форм вираження відповідного лінгвістичного змісту, а також базу для вияву цілого ряду значень функціонально-стилістичного і експресивно-стилістичного плану" [18, с. 55].

Проаналізувавши чимало праць, в яких описано проблему варіантності, можна помітити, що автори мовознавчих досліджень використовують різні термінні словосполучення на позначення спільнокореневих утворень з деякими видозмінами форми при тотожності їх змісту. Це, наприклад, "паралельні засоби" [3, с. 14], "варіантні форми" [3, с. 14], [13, с. 62], "паралельні форми" [8, с. 18], "варіантні закінчення", "паралельні закінчення", "паралельні граматичні форми" [21, с. 48], "морфологічні варіанти", "варіантні утворення", "паралельні форми" [15, с. 35], "паралельно існуючі варіанти" [12, с. 18].

Отже, лінгвісти послуговуються різними термінами на позначення одного й того ж мовного явища. Тобто у мовознавстві є ще одна проблема розмежування таких понять, як "паралельна форма", "дублет" і "варіант". Український мовознавець М.Д. Карп'юк вважає, що терміни "паралельна форма" і "дублет" є невдалими на позначення однокореневих утворень з певними видозмінами форм при збереженні єдиного змісту. Він обстоює термін "варіант", який "найбільш повно з інших існуючих виражає суть явища варіювання мовних засобів" [10, с. 74]. Мовознавець робить висновки про те, що терміни "паралельна форма" і "дублет" - це перші своєрідні ластівки, які сигналізували про існування в межах синонімів трохи відмінних одиниць мовлення, і вони мають бути підпорядковані як вужчі більш широкому за змістом термінові "варіант" [10, с. 75].

Складним та нерозв'язаним у мовознавстві є питання про розмежування таких понять, як "варіанти слів" та "варіанти форм слова". Тобто необхідно провести чітке розмежування варіантів на лексичному і граматичному рівні. У російському мовознавстві цією проблемою займалася Л.К. Граудіна. Вона наголошує на тому, що "варіанти слова" - це різновиди того самого слова, які характеризуються тотожною лексико-семантичною функцією і частковим розрізненням звукового складу [6, с. 107]. Варіанти форм, тобто граматичні варіанти - це різновиди граматичної форми слів, які характеризуються тотожністю граматичної функції й розрізненням у звуковому складі граматичного елемента слів [6, с. 107]. Багато мовознавців обмежується терміном "варіанти слів" і вживають його і щодо лексичних, і щодо граматичних варіантів. Наприклад, терміном "варіанти слова" послуговується О.С. Ахманова, характеризуючи фонетичні та граматичні варіанти. Цей термін використовує Р.П. Рогожникова, називаючи поряд з лексичними і граматичні варіанти. Ті самі терміни використовує і Ф.П. Філін. Не розмежовує поняття "варіанти слів" і "варіанти форм" К.С. Горбачевич.

На нашу думку, доречно користуватися терміном "варіанти форм слова", а не "варіанти слова", оскільки він (термін) точніше передає суть явища варіантності на морфологічному рівні.

Література

1. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М., 1957.

2. Виноградов В.В. О формах слова. ИАН. ОЛЯ. Т.3. Вип.1. 1944.

3. Вихованець І.Р. У світі граматики. К., 1987.

4. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. Ленинград, 1978.

5. Грамматика русского языка. Т.1. Изд. АН СССР, 1953.

6. Граудина Л.К. Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты. М., 1980.

7. Гречко В.А. Однокоренные синонимы и варианты слова // Очерки по синонимике современного русского литературного языка. М-Л., 1966.

8. Домин Я. К вопросу о вариантных формах падежей имен существительных // Русский язык в школе. 1963. №5.

9. Иванникова Е.А. К вопросу о взаимоотношении понятия варианта с понятием синонима // Синонимы русского языка и их особенности. Ленинград, 1972.

10. Карп'юк М.Д. "Паралельна форма", "дублет" чи "варіант"? // Культура слова. К., 1978. Вип.15.

11. Лукьянова Н.А. Однокоренные синонимы и варианты слова // Синонимия в языке и речи. Новосибирск, 1970.

12. Мельничайко В.Я. До питання про граматичну синоніміку // Українська мова і література в школі. 1970. №9.

13. Морозова М.И. Вариантные формы прилагательных (формы сравнительной степени) // Языковая норма и статистика. М., 1977.

14. Пєшковский А.М. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики. М.-Л., 1930.

15. Поставний В.В. Морфологічні варіанти іменників // Українська мова і література в школі. 1974. №8.

16. Рогожникова Р.П. Варианты слов в русском языке. М., 1966.

17. Русский язык. Энциклопедия. М., 1979.

18. Семенюк Н.Н. Некоторые вопросы изучения вариантности // Вопросы языкознания. 1965. №1.

19. Семиряк В.Д. Шляхи виникнення іменникових словотворчих варіантів // Мовознавство. 1971. № 5.

20. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. М., 1956.

21. Сологуб Н.М. У цвіті - у цвіту // Рідне слово. К., 1974. Вип.8.

22. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. К.,1997.

23.Українська мова. Енциклопедія. К., 2000.

24. Филин Ф.П. О слове и вариантах слова // Морфологическая структура слова в языках различных типов. М., 1963.

25. Чабаненко В.А. Стилістичні можливості словотвірних варіантів // Українська мова і література в школі. 1983. №11.

26. Щетинкин В.Е. Синонимия или вариантность // Синонимия в языке и речи. Новосибирск, 1970.

27. Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. К., 2003.

28. Ярцэва В.Н. Проблема вариативности на морфологическом уровне языка // Семантическое и формальное варьирование. М., 1979.