Знайомтесь, це Україна
Україна - держава Центрально-Схiдної Європи. Вона займає пiвденний захiд Схiдноєвропейської рiвнини та частину Карпат i Кримських гiр. З пiвночi на пiвдень Україна простягається 893 кiлометри, iз заходу на схiд - 1316 кiлометрiв. Україна розташована в помiрних широтах i має вихiд до Чорного i Азовського морiв. Геополiтичне положення на межi захiдних i схiдних народiв i культур значною мiрою позначилось на iсторiї та сучасному розвитку держави.
Україна має сухопутний i морський кордон, загальна довжина якого 7590 кiлометрiв. Сухопутний кордон країни простягається на 5631 км i складається з трьох дiлянок - захiдної, пiвнiчної та схiдної. Довжина морського кордону 1959 км. На суходолi Україна межує з Росiйською Федерацiєю (2063 км), Республiкою Бiлорусь (975 км), Республiкою Польща (542,5 км), Словацькою Республiкою (98 км), Угорщиною (135 км), Румунiєю (608 км) i Республiкою Молдова (1194 км). Вихiд до країн Центральної i Захiдної Європи забезпечується дiлянкою кордону завдовжки 2590 км.
Природно-клiматичнi характеристики України
Рельєф України переважно рiвнинний. 95% суходолу становлять рiвнини, 5% - гори. Рiвнинний ландшафт України подiляється на три пояси - мiшанi лiси, лiсостеп i степ.
Україна розташована у двох клiматичних зонах: помiрнi широти та субтропiки середземноморського типу (пiвденний берег Криму). Гiрськi райони мають специфiчнi клiматичнi умови внаслiдок вертикальної розчленованостi, наявностi схилiв рiзної крутизни, мiсцевих атмосферних циркуляцiй тощо. Загалом Україна належить до країн з помiрним клiматом, де чiтко простежується змiна чотирьох сезонiв протягом року. Погодно-клiматичнi умови на територiї України позитивно впливають на господарську дiяльнiсть, розвиток туризму та рекреацiйних галузей, дозволяють використовувати екологiчно чистi енергетичнi ресурси вiтру i сонця.
Надра української землi багатi на рiзноманiтнi кориснi копалини, серед яких вугiлля, залiзнi руди, нафта i газ, камiння, солi тощо. Основною вугiльною базою України є Донбас, вугiльнi запаси якого оцiнюються у 109 млрд.тон. У Днiпровському буровугiльному басейнi розвiдано близько 6 млрд.тон бурого вугiлля. Нафта i природний газ зосередженi у Днiпровсько-Донецькому (80%) та Причорноморсько-Кримському нафтогазоносних регiонах. Власнi потреби України у нафтi покриваються на 10-15%, у газi - на 25%. Розвiдано 3 млрд.тон торфу та горючих сланцiв.
Залiзнi руди залягають у Криворiзькому (18.7 млрд.тон), Кременчуцькому (4.5 млрд.тон), Бiлозерському (2,5 млрд.тон) та Керченському (1,8 млрд.тон) залiзорудних басейнах. Найбiльшi у свiтi поклади марганцевих руд мiстяться у Нiкопольському басейнi. Як значнi оцiнюються родовища нiкелевих, хромiтових, титанових, ртутних (2 мiсце у свiтi), полiметалевих руд. Останнiми роками розвiдано понад 15 родовищ золота.
За покладами нерудних корисних копалин Україна посiдає провiдне мiсце у Європi i свiтi. Родовища озокериту та самородної сiрки - найбiльшi у свiтi. Поклади графiту найбiльшi на європейському континентi. В Українi з давнiх часiв ведеться видобуток кам"яної i калiйної солi. Природа України створила багату сировинну базу для металургiйної, хiмiчної, порцелянової, фаянсової промисловостi, виробництва керамiки та будiвельних матерiалiв. На територiї держави вiдкритi родовища коштовного i напiвкоштовного камiння (берил, аметист, бурштин, яшма, гiрський кришталь, морiон тощо). Велику цiннiсть становлять мiнеральнi води України, джерела яких розташовуються у Миргородi, Свалявi, Трускавцi та Феодосiї. Добрi лiкувальнi властивостi мають грязi м.Євпаторiя та м.Саки.
Одним з природних багатств нашої держави є її земля, 2/3 якої становлять чорноземи. За оцiнками спецiалiстiв, на територiї України зосереджено чверть свiтових чорноземiв.
Україна - морська держава. На пiвднi її омивають Чорне та Азовське моря. Протяжнiсть берегової лiнiї Чорного моря у межах України становить 1540 км. На берегах Чорного моря багато лиманiв - Днiстровський, Днiпровський, Бузький та iншi. Чорне море сполучається з Азовським, Мармуровим та Середземним морями, а також має вихiд до свiтового океану. Пiвденне положення Чорного та Азовського морiв, сприятливi клiматичнi умови, пiщанi пляжi роблять Чорноморсько-Азовське узбережжя одним iз найважливiших/найпривабливiших курортно-рекреацiйних мiсць України.
Територiя України покрита густою сiткою великих i малих рiк, загальна кiлькiсть яких становить 73 тисячi. На її територiї також розташовуються близько 20 тисяч озер. Найбiльшi рiчковi системи - Днiпровська, Дунайська, Днiстерська, Пiвденнобузька та Сiверськодонецька. Найбiльша рiка України - Днiпро. Днiпро також третя за довжиною i площею басейну рiка Європи. На нiй споруджено каскад водосховищ (Київське, Канiвське, Кременчуцьке, Днiпродзержинське, Днiпровське i Каховське), якi пiдвищують ефективнiсть використання гiдроенергетичних ресурсiв Днiпра.
Флора України налiчує близько 30 тисяч рослин. Природнi рослиннi комплекси широко використовуються як база для тваринництва, бджiльництва, мисливських господарств, заготiвлi дикорослих лiкарських трав. Внаслiдок господарської дiяльностi рослинний свiт України зазнав значних змiн. З метою його збереження i вiдтворення в країнi функцiонує мережа об'єктiв природно-заповiдного фонду.
Рiзноманiтнi природнi умови України зумовили багатий видовий склад тваринного свiту. На теренах України нараховується близько 44,8 тисячi видiв тварин.
Територiя
Територiя Української держави становить 603,7 тис. кв. км, або 5,7% територiї Європи i 0,44% територiї свiту. За площею вона перевищує такi великi країни Європи як Францiя (544 тис.кв.км), Iспанiя (505 тис.кв.км), Швецiя (450 тис.кв.км), ФРН (356,3 тис.кв.км), Польща (312,7 тис.кв.км). Завдяки вигiдному географiчному розташуванню в центрi Європи та розгалуженiй мережi авiацiйного, залiзничного, морського та автомобiльного транспорту Україна є транзитною для пасажирiв та вантажiв рiзних держав.
Адмiнiстративно-територiальний устрiй
Адмiнiстративно-територiальний устрiй України складається з Автономної Республiки Крим та 24 областей: Вiнницька, Волинська, Днiпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорiзька, Iвано-Франкiвська, Київська, Кiровоградська, Луганська, Львiвська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рiвненська, Сумська, Тернопiльська, Харкiвська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернiвецька, Чернiгiвська.
Спецiальний статус, визначений законами України, мають мiста Київ та Севастополь. Всього в Українi нараховується 490 районiв, 446 мiст, 907 селищ мiського типу та 10196 сiл.
Територiальний устрiй України грунтується на засадах єдностi та цiлiсностi державної територiї, поєднання централiзацiї i децентралiзацiї у здiйсненнi державної влади, збалансованостi соцiально-економiчного розвитку регiонiв, з урахуванням їх iсторичних, економiчних, географiчних i демографiчних особливостей, етнiчних i культурних традицiй.
Населення
Станом на 1 червня 2004 року в Україні нараховується 47 млн. 465 тисяч осіб.
За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в станом на грудень 2001 року в Українi нараховувалося 48 млн. 457 тис. осiб. За кiлькiстю населення Україна посiдає 5 мiсце в Європi (пiсля ФРН, Iталiї, Великобританiї, Францiї) та 21 мiсце у свiтi. На її долю припадає 7,3% населення Європи i 1% населення Землi. Бiльшiсть населення (67,2%) проживають у мiстах. У сiльськiй мiсцевостi проживають 32,8% населення України.
Для України характерна висока щільність населення. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення в цілому по країні вона складає 80 осiб на квадратний кiлометр. Найменша щільність населення на північному заході та півдні країни, де вона становить менше 60 осіб на квадратний кілометр. За цим показником Україна поступається багатьом європейським державам. За густотою населення регiони України неоднорiднi. Найгустiше заселена Донецька область - 183 осiб/кв.км, найменш заселена Чернiгiвська область - 39 особи/кв.км.
Статева структура населення упродовж багатьох рокiв залишається сталою. За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року зазначені показники становлять: чоловіків - 22 млн. 441 тис. осіб, що становить - 46,3% населення країни, жiнок - 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7% .
Особливістю національного складу начелення України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення на території нашої країни проживає понад 130 національностей і народностей. Частка українцiв у структурi населення становить 77,8% або 37 млн. 541,7 тис. осіб. Також в Українi проживають понад 14 млн. осiб iнших нацiональностей, що становить 27% населення держави. Найбiльшою нацiональною меншиною є росiяни, якi становлять 8 млн. 334,1 тис. осiб, або 17,3% населення країни. З давнiх часiв в Українi проживають кримськi татари, євреї, румуни, молдовани, бiлоруси, болгари, поляки, угорцi, греки, вiрмени, цигани, нiмцi, азербайджанцi, гагаузи, узбеки, литовцi, казахи, чехи, словаки та представники iнших нацiональностей. Розвиток етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi всiх корiнних народiв та нацiональних меншин гарантує 11 стаття Конституцiї України.
Загальнi засади державного ладу
Загальнi засади державного ладу України визначаються Конституцiєю України. Згiдно з Основним законом, Україна є суверенною i незалежною, демократичною, соцiальною, правовою державою.
Демократична сутнiсть Української держави закрiплена положеннями Конституцiї про те, що Україна за формою правлiння є республiкою, управлiння в якiй здiйснюється на основi народовладдя. Державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову, якi дiють у межах своєї компетенцiї. Конституцiйно закрiплено принцип полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi суспiльного життя.
Соцiальний характер Української держави визначає конституцiйне регулювання питань, пов"язаних з використанням власностi i захистом усiх суб"єктiв права власностi, закрiплення соцiальної спрямованостi економiки, рiвностi перед законом усiх суб"єктiв права власностi, забезпечення екологiчної безпеки i пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України, а також здiйснення iнших соцiально значущих заходiв.
Правова сутнiсть держави закрiплена положеннями про верховенство права та пряму дiю норм Конституцiї. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Згiдно з Конституцiєю, утвердження i забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави.
Україна - це унiтарна держава, територiя якої є цiлiсною i недоторканою. У державi встановлено єдине громадянство. Державною мовою в Українi є українська.
Iнститути державної влади в Українi
Президент України.
Конституцiя України визначає Президента як главу держави, що виступає вiд її iменi. Президент є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi, дотримання Конституцiї, прав та свобод людини i громадянина. Президент обирається громадянами держави на основi загального, рiвного i прямого виборчого права, шляхом таємного голосування термiном на 5 рокiв. Президентом може бути обраний громадяни України, який проживав в Українi не менше 10 рокiв до виборiв, має право голосу, володiє виборчим правом та державною мовою. Президент може обiймати цю посаду не бiльше як два термiни поспiль.
Верховна Рада
Верховна Рада Украни є єдиним законодавчим органом, має одну палату, що складається з 450 депутатiв. Згідно з прийнятим 25 березня 2004 року Законом України "Про вибори народних депутатів" вони обираються за списками кандидатiв у депутати вiд полiтичних партiй, виборчих блокiв партiй у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузi на основi пропорцiйного представництва.
Повноваження народних депутатiв України визначаються Конституцiєю та законами України. Термін дії кожного скликання Верховної Ради - 4 роки, чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України попереднього скликання.
Уряд України.
Кабiнет Мiнiстрiв (Уряд) є вищим органом виконавчої влади. Правовою базою його дiяльностi є Конституцiя, закони України та акти, виданi Президентом. Уряд вiдповiдальний перед Президентом, пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України. На практицi ця залежнiсть полягає у тому, що Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем єр-мiнiстра, припиняє його повноваження та приймає рiшення про його вiдставку. Президент за поданням Прем єр-мiнiстра призначає та звiльняє членiв Кабiнету Мiнiстрiв та керiвникiв iнших центральних органiв виконавчої влади.
Пiдконтрольнiсть та пiдзвiтнiсть Уряду Верховнiй Радi знаходить вiдображення у тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рiшення про виконання бюджету, схвалює чи вiдхиляє програму дiяльностi Уряду, контролює його роботу.
Система судової влади.
Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом та судами загальної юрисдикцiї. Найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї є Верховний Суд України. Правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Юрисдикцiя судiв поширюється на усi правовiдносини, що виникають у державi. Система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї.
Конституцiйний Суд України є окремим, незалежним вiд судiв загальної юрисдикцiї. Вiн не може бути касацiйною, апеляцiйною чи наглядовою iнстанцiєю для судiв загальної юрисдикцiї. Дiяльнiсть Конституцiйного Суду України сприяє посиленню конституцiйного контролю в усiх без винятку сферах, стабiлiзацiї i змiцненню конституцiйного ладу, утвердженню принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституцiї, забезпеченню конституцiйних прав i свобод громадян.
Економiка
Україна - держава з розвиненою науковою та промисловою базою. Народно-господарський комплекс країни включає такi види промисловостi як важке машинобудування, чорна та кольорова металургiя, суднобудування, виробництво автобусiв, легкових та вантажних автомобiлiв, тракторiв та iншої сiльскогосподарської технiки, тепловозiв, верстатiв, турбiн, авiацiйних двигунiв та лiтакiв, обладнання для електростанцiй, нафто-газової та хiмiчної промисловостi тощо. Україна є потужним виробником електроенергiї.
Ряд галузей економiки України вирiзняє високий технологiчний рiвень розвитку. Налагоджено виробництво ракетоносiїв, супутникiв та обладнання для дослiдження космосу. Україна є значним виробником вiйськової технiки - танкiв, вiйськово-транспортних лiтакiв, зенiтно-ракетних комплексiв, оптичного обладнання.
Лiтаки типу "АН", лiхтеровози, крокуючi екскаватори, точнi верстати, електрозварювальнi прилади виготовляються за новiтнiми технологiями й вiдповiдають найвищим свiтовим стандартам.
Обсяг зовнiшньої торгiвлi товаами і послугами України з країнами свiту у 2003 роцi становив 51,7 млрд.дол.США i у порiвняннi з 2002 роком збiльшився на 27,7 %. При цьому обсяг експорту збiльшився на 24,1% i склав 27,3 млрд.дол.США., а iмпорту на 31,9% або 24,4 млрд.дол.США. Сальдо зовнiшньої торгiвлi позитивне i становить 2,9 млрд.дол.США. Зовнiшньоторговельнi операцiї Україна здiйснювала з 204 країнами свiту.
Найбiльшi торговельнi партнери України:
Країна Товарообiг
Росiя 12957,1 млн.дол.США
Нiмеччина 3697,3 млн.дол.США
Туркменістан 1923,5 млн.дол.США
Iталiя 1913,6 млн.дол.США
Польща 1565,6 млн.дол.США
Китай 1522,2 млн.дол.США
США 1216,9 млн.дол.США
Туреччина 1214,2 млн.дол.США
Угорщина 1119,9 млн.дол.США
Сполучене Королівство
Великобританії 874,6 млн.дол.США
Францiя 687,6 млн.дол.США
К И Ї В
Кожна столиця має своє, неповторне, властиве тільки їй обличчя, яке формують час, історія, ментальність нації. Таким неповторним є Київ, столиця України, старовинне європейське місто з багатовіковою історією.
Київ розташований на берегах Дніпра - головної української ріки, в географічному центрі історичного розселення українців. Поселення людини на терені сучасного Києва відомі ще з доби пізнього неоліту, тобто близько 20 тисяч років тому. Місця стоянок тих далеких предків археологи виявили майже в усіх мальовничих місцевостях Києва. Найвідомішою є Кирилівська стоянка на Подолі. Давні люди жили також і в усіх урочищах, які тепер стали частинами Києва, - на Солом'янці і в Протасовому яру, на Оболоні й Пріорці, Вигурівщині й Лисій горі, в Пирогові, Совках, Корчуватому. Вже від самих цих назв віє подихом сивої давнини.
Існує переказ, що апостол Андрій Первозванний, проповідуючи Святе Письмо, дійшов до Києва, де на одній з круч над Дніпром поставив хрест і мовив: "Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог".
Давні кияни підтримували стосунки зі скіфами й античними державами Північного Причорномор'я, зі східними провінціями Римської імперії. Існує кілька версій щодо часу виникнення власне Києва, вже як міста з такою назвою. За однією з них, це - початок VI століття, або близько 1500 років тому. За свідченням давньоруського літописця Нестора, автора "Повісті минулих літ", Київ заснували брати Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь, На честь старшого брата місто одержало назву Київ, а осідком князя Кия була Замкова гора над Подолом. Перша датована згадка про місто належить до 862 року, коли у Києві князювали Аскольд і Дір. Новгородський князь Олег підступно вбив 'їх, заволодів Києвом і мовив пророчі слова: "Це буде матір міст руських". У IX столітті Київ об'єднав навколо себе полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців і відтак став політичним центром східнослов'янських племен, а згодом і держави Київська Русь. Подальшій розбудові міста сприяло його зручне геополітичне розташування на перехрещенні важливих торговельних шляхів між Сходом і Заходом та водного шляху "з варяг у греки". Свідчення ролі тогочасного Києва відомі з творів арабських географів та письменників, з візантійських джерел. Зростання величі й міжнародного авторитету Києва тривало упродовж князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава в IX-X століттях. Та найвищого розквіту Київська Русь досягла за часів князя Володимира Святославича, який правив у 980-1015 рр. Здійснилося пророцтво Андрія Первозванного. 988 року Володимир запровадив християнство як державну релігію. Тоді ж у Києві споруджено церкву Богородиці Десятинну - перший мурований храм, на утримання якого князь виділяв десяту частину своїх прибутків. Володимир карбував золоту й срібну монети із зображенням родового знака - Тризуба. Ім'я князя Володимира увічнено в назвах київських вулиць, собору, на його честь споруджено величний пам'ятник над Дніпром.
Київ завжди пишався своїм мальовничим місцезнаходженням
Розташування високих круч над Дніпром імпонувало князям, які зводили над схилами ріки храми і палаци, що зримо свідчили про - могутність влади і держави. Отож і Володимир Святославич влаштував свою літню резиденцію над Дніпром, у княжому селі Берестове (тут він 1015 року і помер), потім там проживали князі Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич, Володимир Мономах. Місце й справді напрочуд гарне. До наших днів дійшла, хоч і з великими змінами, мурована церква Спаса на Берестові, вперше згадувана в літописі під 1072 роком. Тут поховано князя київського Юрія Долгорукого - засновника Москви.
Син і послідовник Володимира Ярослав Мудрий значно розширив межі "стольного града". Усю територію "міста Ярослава" оперізував височенний оборонний вал з дерев'яних городень-зрубів і землі, з мурованими з цегли-плінфи й каменю брамами. Рештки однієї з тих брам - всесвітньо відомі Золоті ворота - можна оглянути на старовинній вулиці Ярославів Вал. У 1982 році над пам'яткою споруджено захисний павільйон, який відтворює уявні первісні форми Золотих воріт та оборонного валу. Розташування інших воріт - Лядських (в районі нинішнього майдану Незалежності, попід великим фонтаном) та Жидівських (у районі нинішньої Львівської площі) дають уявлення про розміри "міста Ярослава". За князювання Ярослава Мудрого широко велося будівництво храмів і монастирів, зокрема було споруджено Георгіївський та Ірининський монастирі, що не збереглися, а також видатний твір мистецтва, оберіг Києва та киян - величний, оздоблений мозаїками і фресками Софійський собор. При Ярославі Мудрому Київська Русь стає впливовою європейською державою. Породичатися з київським двором вважалося за честь ще від часів Володимира Святославича; сам Ярослав Володимирович (у хрещенні Георгій) був одружений з Інгердою (Іриною) - донькою шведського короля Олафа, сестру видав заміж за польського короля, доньок - за королів Франції, Норвегії. При Ярославі Мудрому розквітли науки, мистецтва, торгівля, ремесла. Про це, зокрема, й свідчать численні експонати київських музеїв.
У 1051 році ченці Антоній і Феодосій заснували поблизу Берестового печерний монастир - майбутню Києво-Печерську лавру.
У другій половині XI століття князь Всеволод Ярославич побудував свою літню резиденцію Красний двір, а згодом і монастир у мальовничому наддніпрянському урочищі Видубичі, на південній околиці міста. Назва урочища відома з часів Володимира Святославича. За літописом, охрестивши киян, князь звелів скинути в Дніпро дерев'яного Перуна - головного поганського бога, бога блискавки і грому. Багато людей бігло вздовж берега, гукаючи: "Видибай, наш боже, видибай!" Там, де Перун прибився до берега, ще довго можна було бачити киян, що вклонялися давньому, звичному божеству.
У 1108 році київський князь Святополк Ізяславич (у хрещенні Михаш) заснував на місці батькового Дмитрівського монастиря новий - Михайлівський. Однойменний собор як і Софію Київську, прикрашали фрески й мозаїки, а від позолоченої бані пішла і назва цієї видатної пам'ятки початку XII століття - Золотоверхий.
За правління Володимира Мономаха зміцніла централізована влада великого київського князя, тимчасово затримався згубний процес роздроблення давньоруської держави, однак після його смерті (1125) цей процес прискорився, і Київська Русь розпалася на удільні князівства, найвпливовішими серед яких були Чернігівське і Переяславське. Обидва князі прагнули заволодіти великокнязівським столом.
У середині XII століття чернігівські князі Ольговичі, що намагалися захопити Київ, спорудили на високій урвистій горі в урочищі Дорогожичі родовий Кирилівський монастир. Кирилівська церква, що протягом наступних століть багаторазово перебудовувалася, збереглася до нашого часу.
Київський князь Мстислав Володимирович, син Мономаха, розпочав будівництво церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) (1132-1136), згадуваної у "Слові о полку Ігоревім", - з часом головний храм на Подолі. Тут, у прибережній низинній долішній частині міста, біля підніжжя гір, жили ремісники, торгові люди. Згадка про ті часи дійшла до наших днів у назвах урочищ Гончарі, Дегтярі, Кожум'яки. Проте спустошлива навала орд хана Батия у грудні 1240 року призвела до занепаду давньоруської держави і власне Києва. Напасники зруйнували багато споруд, мурованих храмів, зокрема Десятинну церкву. Нові величні будови з'являться ще нескоро.
У другій половині XIII - першій половині XIV століття міцнішала, формуючись, українська нація, І Київ став не тільки географічним та етнічним центром, а й визначним центром творення української культури. Друга половина ХIV- перша половина XVII століття посідають особливе місце в історичній долі українського народу. Після скасування у 1394 році Київського удільного князівства місто стало центром Київського воєводства (1471) у складі Литви, мало магдебурзьке право, тобто самоврядування. Посилення соціальних та національно-релігійних утисків з боку Речі Посполитої після прийняття унії спричинилося до масового духовного, а надалі й збройного спротиву українців. У визвольній війні українського народу 1648-1654 років кияни беруть активну участь, Київ стає полковим містом, важливим ідейно-політичним центром України.
Упродовж XVII-XVIII століть загального піднесення набула національна культура, виплекана значною мірою в таких осередках, як Братська школа на Подолі, школи при київських церквах і монастирях
Зусиллями Київського братства, створеного 1615 року, до якого з усім запорізьким козацтвом вступив і гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, засновано Братський Богоявленський монастир і школу при ньому. У 1632 році Братську школу було об'єднано з Лаврською і реорганізовано у Києво-Могилянську колегію, яка з 1701 року стала Київською академією і проіснувала до 1817 року. У цьому вищому навчальному закладі, першому не лише в Україні, в усій Східній Європі, здобули освіту багато видатних діячів держави, науки і культури нашої Батьківщини.
Велику просвітницьку діяльність проводила тоді Києво-Печерська лавра, де працювало чимало відомих діячів освіти і культури. Заснована 1615 року Єлисеєм Плетенецьким лаврська друкарня видавала гарно оздоблені гравюрами книжки; серед авторів були тогочасні вчені й письменники П. Беринда, А Кальнофойський, Л. Зизаній, С. Коссов та інші.
Поширення освіти і культури відбилося і на архітектурі та містобудуванні, особливо під час гетьманування Івана Мазепи, який виділяв значні кошти на розвиток української культури, на розбудову Києва. Нові можновладці - гетьмани, полковники, старшина Війська Запорізького - так само, як колись київські князі, прагнули вдовольнити свої амбіції засобами монументальної архітектури: будували церкви, дзвіниці, трапезні. В мистецтві панував своєрідно й соковито трактований на українському грунті життєрадісний стиль бароко. Отож у нові, барокові шати вдягалися давньоруські собори - Софійський, Михайлівський Золотоверхий, Києво-Печерський Успенський, Михайлівський, Видубицький, Кирилівський. Замість дерев'яних зводилися муровані дзвіниці, трапезні, келії, будинки настоятелів, оборонні мури з вежами й брамами - з ліпними прикрасами, під високими дахами з заломами, під грушовидними банями, із позолоченими і візерунчастими чотирикінцевими хрестами і сонечками-рапідами. Тоді ж у Києві побудовано десятки мурованих і потинькованих, побілених за давнім українським народним звичаєм церков, обриси яких у цеглі повторювали прийоми народної дерев'яної архітектури: традиційний три- та п'ятиденний храм. Як яскраві приклади назвемо однобанну Іллінську церкву на Подолі (1692), трибанну - Феодосія Печерського (1698-1700) та п'ятибанну церкву Всіх Святих над Економічною брамою лаври (1696-1698). Згодом набувають поширення і своєрідного місцевого втілення архітектурні форми, запозичені з досвіду Західної Європи, зокрема центричний однобанний тетраконховий храм (церква Миколи Набережного на Подолі (1772-1775, арх. І. Григорович-Барський). Крім місцевих архітекторів-українців, запрошуються і західноєвропейські зодчі. Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври, до речі, найвищу в усій Східній Європі, зводить німець Й.-Г. Шедель у 1731-1745 роках. У середині ХVIII століття він же будує Кловський палац та Браму Заборовського. Італієць Ф.-Б. Растреллі проектує для Києва Царський (Маріїнський) палац та Андріївську церкву. І приклади Києва наслідують інші міста України.
За новими принципами, з урахуванням як народного, так і західноєвропейського досвіду, крім культового, велося цивільне та військове будівництво. Знехтувавши Переяславськими угодами, Москва посилювала свою військову присутність на Лівобережній Україні та в Києві. Про це й досі нагадують назви вулиць: Стрілецька, Рейтарська, Рильський провулок, де "квартирували" частини московської залоги в Києві другої половини XVII століття Царський уряд, дбаючи про зміцнення позицій, зводив у Києві фортеці, арсенали, казарми, тюрми.
Ще 1679 року козаки гетьмана І. Самойловича почали будувати нову земляну фортецю довкола цитаделі-лаври, маючи намір укріпити Київ у зв'язку з постійною загрозою нападу турків. Потім коштом гетьмана І Мазепи довкола Верхньої лаври було зведено нові цегляні мури з п'ятьма вежами (1698-1701), більшість з яких збереглася. Цар Петро І звелів розбудувати Київську фортецю на Печерську (1706-1716), територію якої було обведено земляними валами з вісьмома бастіонами й трьома равелінами. Пізніше замість дерев'яних вимурували нові брами. Добре збереглися Московська верхня (1765) та Московська нижня (1777-1779) брами, біля яких були мости, перекинуті через сухі рови. Згодом, крім порохових погребів, навпроти лаври зведено величезний цегляний арсенал (1784-1798) та інші важливі фортифікаційні споруди. На терені цитаделі містилися адміністративні установи, зокрема двоповерховий будинок генерал-губернаторів (1750-ті рр., арх. С. Карін).
У 1811 році внаслідок величезної пожежі згорів увесь Поділ. Тільки поодинокі муровані храми та кілька кам'яниць залишилися спогадами про цей давній район, заново розпланований за проектом архітектора В. Гесте. 1812 року на основі плану архітектора А. Меленського. У першій половині XIX століття докорінні зміни відбуваються і в забудові всього міста. За новим генеральним планом, складеним 1837 року під керівництвом архітектора В. Беретті, Київ, доти поділений на три історичні частини (Верхнє місто, Печерськ і Поділ), об'єднується в одне ціле. Прокладаються нові прямі магістралі, які досить вдало враховують складну київську топографію, - Володимирська вулиця, Бульварна (з 1869 року - Бібіковський бульвар, нині бульвар Тараса Шевченка), забудовуються аристократичні Липки, долина річки Либеді, споруджуються величезні будівлі в стилі пізнього класицизму: університет св Володимира (1837-1842 рр., арх. В. Беретті), Інститут шляхетних дівчат (1838-1842 рр., арх. В. Беретті), Перша гімназія (1850-1852 рр., арх. О. Беретті), кадетський корпус (1857 р. арх. І. Штром), присутствені місця (1854-1857 рр., арх. К. Скаржинський, М. Іконніков, І. Штром). На узвишші Печерського плато над долинами Дніпра й Либеді розмістилися величезні споруди нової Київської фортеці (1831-1861 рр., інж. К. Опперман), побудовані з урахуванням тодішніх досягнень військової та фортифікаційної справи. Через Дніпро було перекинуто перший капітальний Миколаївський (Ланцюговий) міст (1848-1853 рр.) Усі ці монументальні споруди довгий час домінували над одноповерховою забудовою Києва. Вони зримо свідчили про велич і силу Російської Імперії, її потужну присутність в історичній столиці України, де навіть рідну мову українського народу було заборонено. Фортифікаційні споруди символізували військову силу, навчальні заклади символізували "розумові фортеці", призначені для "вкорінення російського елемента в Південно-західному краї" (саме так офіційно іменувалася ця частина України).
У другій половині XIX століття Київ - адміністративний центр трьох губерній Київської, Волинської та Подільської - швидко набуває значення важливого торговельного центру. Київські щорічні контрактові ярмарки стають місцем оптового збуту багатющої сільськогосподарської продукції краю, передусім цукру, основного багатства України, а виникнення цілої низки великих механізованих промислових підприємств (серед них були металообробні, машинобудівні заводи), розвиток промислового цукроваріння, поширення пароплавства по Дніпру та прокладання через Київ залізниці сприяють дальшому поступу капіталістичних відносин. Наслідком економічного піднесення стали київські "будівельні лихоманки", які охопили місто з середини 1890-х років Усього лише за двадцять неповних років (до початку першої світової війни) Київ невізнанно змінює своє обличчя, стає, як уже тоді любили наголошувати, "європейським містом". Справді, архітектурний і містобудівельний образ Києва, принаймні його центральних районів, на кілька десятиліть залишається саме таким. У цей час споруджено сотні багатоповерхових житлових, так званих прибуткових будинків, десятки громадських будівель, театри, бібліотеки, банки, музеї, критий ринок, храми всіх віросповідань, лікарні, поліклініки, казарми, готелі, лазні, вищі й середні навчальні заклади, іподром, велотрек, елеватори тощо. Всі центральні вулиці було забруковано, освітлено спершу газом, потім електрикою, обладнано водогоном і каналізацією, в місті діяли телеграф, телефон; у 1892 році пішов перший в Російській імперії та другий в Європі електричний трамвай, пізніше - фунікулер. Усі модні архітектурні стилі - еклектика, історизм, неоренесанс, а потім - сміливий модерн мали в Києві характерну, суто київську особливість: переважно всі фасади виконувалися у відкритій цеглі, а архітектурні прикраси, яких вимагав і стиль, і смак замовника, виконувалися з міцної жовтої київської цегли. На початку XX століття почали використовувати більш прогресивний будівельний матеріал - залізобетон, широко вживаний особливо в стилі модерн. Причому використовувався цемент переважно київського виробництва. Талановиті київські зодчі цього періоду - П. Альошин, М. Бобрусов, Е. Брадтман, О. Вербицький, П. Голландський, В. Городецький, М. Клуг, О. Кобелєв, А. Краусс, В. Кричевський, В. Ніколаєв, В. Риков, Г. Шлейфер, а також скульптори Ф. Балавенський, Е. Сала, Ф. Соколов - своїми творами прикрасили місто, надали йому своєрідного, суто київського і водночас справді європейського вигляду. Кращі споруди тих часів ось уже сто років залишаються окрасою столиці України. Характерними рисами забудови Києва на зламі XIX-XX століть були доброзичлива лагідність, світлий колорит, схильність до непоказної, але шляхетної величі, відданість традиціям предків і любов до природної окраси Києва - його чарівної зелені. Усі кияни сповнені шанобливої уваги до зелені (може, то ще якісь древлянські гени), саме тому, мабуть, кущі й дерева у Києві ростуть незвичайно пишно, ніби віддячуючи за добре до них ставлення. Київські дерева гарні будь-якої пори року - і в буянні весни, і в золоті осені, і в спокійній величі зимового стояння на тлі ясного київського неба. Та особливо гарний Київ у травні, коли весело всміхаються мільйони каштанових свічок, коли вгинаються обважнілі гілки бузку, а потім лине п'янкий аромат акацій. Дерева для киян - священні. Вони викликають почуття піднесеності, навіть благоговіння. Кияни поклоняються деревам майже так само, як деякі народи поклоняються своїм священним тваринам або рослинам.
У XX столітті, пройшовши через тяжкі випробування, Київ повернув собі омріяні віками славу й велич столиці України. Перші намагання припали на роки української революції - 1917-1920-ті, коли влада в місті змінювалася кільканадцять разів. Тоді у Києві було врочисто проголошено злуку всіх українських земель в одну державу, далі - самостійність держави. Але молода українська держава не змогла збройно захистити свою незалежність. З остаточним встановленням радянської влади нова імперія, аби принизити непокірних українців, перенесла столицю новоутвореної республіки з Києва до Харкова. У знекровленому війнами Києві в 1921-1922 роках налічувалося 366 тисяч мешканців проти 626 тисяч у 1914 році. Повільно тривала розбудова пореволюцій ного міста в статусі губернського, а не столичного центру. Втім, якраз наприкінці 20-х - на початку 30-х років було споруджено з великим розмахом і цілковито виправданим розрахунком на майбутню перспективу новий залізничний вокзал, кінофабрику (нині - Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка), сільськогосподарську академію в Голосієвому, ряд промислових підприємств, електростанцію, низку громадських та житлових будинків нової, конструктивістської архітектури. На цьому добре розумілися фахівці з "дореволюційним" досвідом - архітектори П. Альошин, О. Вербицький, О. Кобелєв, В. Кричевський, В. Риков.
Нарешті, 1934 року Київ остаточно став столицею України. Почався новий етап розбудови міста. Водночас із розмахом житлового і особливо шкільного будівництва не меншого розмаху набуло нищення пам'яток української архітектури, передусім культової. Так, заради спорудження урядового центру було зруйновано Михайлівський Золотоверхий монастир та Трьохсвятительську церкву, Братський Богоявленський собор та собор Успіння Богородиці (Пирогощу) на Подолі, Микільський військовий собор та Микільський монастир на Печерську, фонтан "Самсон" та десятки церков. Замахувалися і на Софію Київську. У другій половині 30-х років з'явилися перші споруди, що мали символізувати новий столичний статус Києва, - досить скромна будівля Верховної Ради, монументальний штаб Київського особливого військового округу на Банківській, 11, величезний будинок НКВС (згодом переданий для будинку уряду) на теперішній вулиці Михайла Грушевського, 12, і так само надмірно великий і незграбний будинок ЦК КП(б)У на Михайлівській площі (тепер - Міністерство закордонних справ України). Дві останні споруди зводили московські та ленінградські архітектори.
Величезних страждань та збитків завдала Києву друга світова війна. Вже на світанку 22 червня 1941 року на столицю впали перші німецькі бомби. Помилки вищого радянського керівництва спричинили 73-денну героїко-трагічну оборону Києва, яка хоч і затримала наступ вермахту на Москву (фактично врятувавши її), проте призвела до оточення та взяття у німецький полон 665 тисяч бійців та командирів Червоної армії. Впроваджуючи сталінську директиву тактики "випаленої землі", радянські сапери замінували і на п'ятий день окупації Києва висадили в повітря й спалили Хрещатик з прилеглими кварталами, замінували Успенський собор та всі визначні споруди міста. Дещо німцям вдалося розмінувати. Нацистська окупація Києва, що тривала 778 днів, обернулася трагедією Бабиного яру, Дарницьким та Сирецьким концтаборами, де загинуло близько 200 тисяч мирних киян та військовополонених. Окупанти вивезли на примусові роботи до Німеччини понад 100 тисяч молодих киян. Десятки тисяч не повернулися з фронтів війни. Наприкінці 1943 року у визволеному з-під окупації Києві налічувалося лише 180 тисяч мешканців проти 930 тисяч у 1939 році.
Але життя відроджувалося. Символом повоєнної відбудови Києва став оновлений Хрещатик з його унікальними кераміковими фасадами досить вигадливої архітектури, що ніде раніше не використовувалася. Місто швидко зростало, вже у 1957 році чисельність населення досягла одного мільйона, у 1976-му - двох мільйонів. Це зумовлювалося розвитком промисловості (машинобудівної, електронної, авіаційної, хімічної, легкої, харчової) та інтенсивним зростанням наукового потенціалу Києва. З кінця 1950-х років на вільних теренах, особливо на лівому березі Дніпра, на намивних землях у заплаві ріки, почалося масове житлове будівництво індустріальними методами, але вкрай спрощеної архітектури. У 1960 році пішли перші поїзди метрополітену, в 1965-му став до ладу аеропорт Бориспіль. Зводилися нові мости через Дніпро.
Грандіозною техногенною катастрофою стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року. Ця страшна трагедія негативно вплинула не тільки на розвиток всієї України та Києва, але й, що залишається зовні непомітним, на здоров'я людей, на їхню ментальність
Величезну роль відіграли Київ і кияни у новітній історії - історії здобуття Україною незалежності. Ще свіжі в пам'яті події недавнього минулого: виникнення Народного Руху України, масові мітинги на Софійському майдані, голодування-протест київських студентів на теперішньому майдані Незалежності у жовтні 1990 року, підняття освяченого Національного синьо-жовтого прапора перед будинком Київради на Хрещатику І, нарешті, 24 серпня 1991 року - проголошення незалежності України
Незважаючи на економічну скруту, молода українська держава розпочала широку програму з відродження національних святинь, знищених за доби тоталітарного режиму. Так, у Києві відновлено пам'ятки архітектури - собор Успіння Богородиці (Пирогощу) на Подолі, дзвіницю і собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври, пам'ятник княгині Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу і Мефодію на Михайлівській площі. Відновлено давній герб Києва із зображенням покровителя Києва архістратига Михаїла. Встановлено пам'ятник видатному українському історику, голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. Відроджується національна культура, і Київ, як і належить столиці, подає приклад усій Україні.
П'ятнадцять століть прошуміло над златоглавим Києвом. А він молодий і прекрасний, сповнений енергії, спрямований у своє прийдешнє.