Курган Цегельня
Образ України нерозривно поєднаний із предківськими могилами, як образ Єгипту - з пірамідами, а Греції - з храмами. Українські кургани - вмістилища не стільки тлінного праху, скільки Вічного Духу.
Кажуть: рідна земля просякнута потом і кров'ю предків, пройнята енергією їхніх душ. Дослідники могил України свідчать: це так!
Світ жорстокий? - Ні, він космічний! І відчуваючи, розуміючи це набагато глибше за нас, пращури докладали титанічних зусиль, аби жити у злагоді з законами Всесвіту...
Нам належить підтримувати і розвивати височенний цей рівень.
"... Розкопуєш арійську степову могилу-піраміду - охоплює добрість скіфську - тривога, натрапляєш на новочасне поховання - краще помовчу..."
Ю.Шилов. "Брама безсмертя".
Цегельня - чи не найперший у світі курган над заплавою пониззя Псла біля с.Підлужжя Полтавської області. Розкопаний у 1992 р. заснований носіями ранньої середньостогівської та розвиненої дніпро-донецької архітектурної культури рубежу V-IV тис. до н.е. Відобразив зародження головного ведичного міфоритуалу та йоги, а також архетипів зачаття: ембріону, народження, воскресіння й відродження.
Зовні курган мав вигляд вісімки, звернутої ширшою частиною на північний схід. Реконструйовані (за збереженими останками) розміри: 120х40 - 60х37 м. Поверхня, що збережена, задернована, ніколи не розоривалася, але порита ямами ХVIII-ХХ ст.; землянка на вершині основної частини кургана, напевно, відносилась до спостережного пункту козаків; тут же знаходилось: захоронення (кладовище) козаків.
Науковий інтерес Цегельні представляють святилище і 6 будівельних горизонтів насипу середини IV-III тис.до н.е.; 14 захоронень кінця IV- середини ІІ тис.до н.е.; 1 захоронення ХІІ-ХІІІ ст. н.е.
Значимість святилища і первинної насипки Цегельні в тому, що вони показали час та етнокультурне середовище зародження аріїв і основного міфа створеної ними опісля Рігведи.
Цегельні передував рівчак, викопаний у вигляді змії з ямою-яйцем біля хвоста. Змію періодично - напевно, під час весняного рівнодення, коли відзначався Новий рік - "годували", від чого в чорноземному заповненні її голови залишились уламки чотирьої макітер. Вони належать до початку середньостогівської археологічної культури, як і більшість дрібних уламків горщиків навколо святилища. А знайдені тут же уламки горщиків постмаріупольської культури вказують на дружнє співіснування двох різноетнічних племен. Друге з них започаткувало поряд із "середньостогівським" капищем чи не найпершу могилу (курган). Небіжчика чомусь не поклали до ями, яку оточили другим змієвидним ровом (з яйцем біля голови); усе це перекрили округлим насипом. Його першу досипку возвели над похованням жриці з дерев'яною чашею; небіжчиця, як і переважна більшість наступних, була покладена в скороченому "ембріональному" положенні й посипана червоною охрою. Рівчаку надали тепер вигляду двух змій, між головами яких установили жертовний стовп.
Наступним досипкам Цегельні надавали людиноподібного вигляду, як стелам. У будові однієї з досипок виявлено означені зернотерками груди, а стелою - лоно; вона, як й інші, мала здуте черево - "вагітне" небіжчиками - "ембріонами". Груди найостаннішої досипки ("Матері-Землі") позначили чашевидними ямами з жертовними багаттями та ін.; ліву грудь відзначили уламками горщика та щелепи корови. Після цього будівництво могил раптово припинилось, - це був час великих міграцій арійських племен.
Історикам добре відомо, що п'ять чи більше отих племен перекочувало з берегів Дніпра (Раси або Сінду чи Інду, як він тоді прозивався) аж до Індії. Сталося це в середині того ж 2 тисячоліття до н.е. - коли в Подніпров'ї майже перестали будувати могили-кургани, а на місця майбутнього Гебердею (Келеберди) виникло аж чотири поселення та, напевно, визначне капище... Надзвичайно важливо, що Індія зберегла не тільки пам'ятки, а й понині живу арійську культуру - зокрема йогу та інші вчення, величезну священну літературу. Серед останньої найвидатніша Рігведа - збірка міфологізованих гімнів, які сягають принаймні 4 тисячоліття до н.е., тобто часів виникнення вищезгаданої Цегельні.
Отже змії з яйцем - то є Врітра (врата, перепона), який охороняє новорічний зародок усесвіту Валу (з якого походить слов'янський Волох чи Велес). Вчені простежують зв'язок Врітри зі змією Кундаліні, символічний образ якої покладено до засад йоги; головна йогічна міфологема розповідає про те, як розбуджена в куприку людини Кундаліні спороджує вєни Пінгалу та Іду, які здіймаються вздовж хребта... За цими, на перший погляд, казками стоять цілком конкретні й надзвичайно глибокі знання про зачаття (поєднання сперматозоїда-Врітри з яйцеклітиною-Валою) та формування ембріону (з хребта й стадії змієподібних амфібій). Тож цілком закономірно, що будівництво розгляне них нами могил завершується ідеєю відродження померлих із лона Матар-сура-Притхіві (Матері-сирої-Землі). При цьому груди її останнього втілення відповідають індоарійській концепції "Небесної Діжі" - яку померлі наповнюють у потойбічному світі "життєдайною наснагою", жерці підіймають цю діжу на нічне чи зимове небо, а сонячні боги-деви (родичі слов'янських Дива чи Диви-Живи-Життя) виливають її на землю людей. Отак і плине коловорот буття-небуття! Притому людське життя підпорядковане "дню Брахми" - багаторічним циклам, на протязі яких Усесвіт виникає й щезає - оновлюється в огні. Його знаком стали, напевно, багаття в персах останньої (перед походом до Індії) Матері-Землі. Певний сюжет розшифровується в найдавнішому святилищі "Цегельні". Головний міф індоарійської Рігведи розповідає про змієборців Інду та Вішну, які напередодні Нового року знешкоджують злого Врітру й визволяють Валу - але вже через сім днів знову потерпають від воскреслого змія. Найвизначнішими символами цих двох героїв-богів є, відповідно, палиця-ваджра у вигляді бичачого статевого органа та ступня, якою "Всеосяжний" Вішну утворює всесвітній простір... Усі такі відповідності знайдено археологами при розкопках "Цегельні".
Україна досьогодні зберігає культурну спадщину аріїв, які сформувались і довго жили у Подніпров'ї. Так, Індра започаткував імена українського Андрія та грецького Андрона, а Вішну споріднений з індуським віш\с\ами та давньоруськими висями - селами. Специфічно українські громада, гарман, майдан, раджасуя, - у тому ж самому значенні. А легенди про Змієві вали й змієборців Кузьму та Дем'яна? А Брахманський Великдень з його символом степової могили на окремій тарілі, обкладеній "небіжчиками"-крашанками, та з переказами про переселення рахманів (брахманів) за Синє море? А Козак Мамай (за мамаями, кам'яними ідолами з тих же могил) зі Савур-могили або, як кажуть ще, Савурюги - арійської Сувар-юги, "Осяяного Небесним Вогнем покоління", спорідненого давньоруському Сварогу, тобто С\у\вар-ог\ню\... Такі ж уявлення й свята побутували по всій Україні.
Про сиву давнину її культурно історичних традицій свідчать козацькі могили на сільському кладовищі. Вони увінчані кам'яними стелами з викарбуваним чи прив'язаним дерев'яним хрестом, - своєрідний синтез язичницької та християнської символік. До першої відноситься також місцевий звичай (засвідчений при розкопках курганів) кидати до труни під небіжчика кілька вуглин із печі: пережиток дохристиянських трупоспалень, що досі побутують у Індії. А от кінські ноги в домовині разом зі старим - то ремінісценція половецьких часів, коли воїна ховали поруч з конем і при зброї. Такі поховання ХІ-ХІІІ століть були дійсно знайдені на вершині Цегельні. То були, може, найперші козаки, яких називали тоді Черкасами - шири-кисами, "людьми армії" спів дружніх Русі половецьких племен, які несли прикордонну службу разом із дружинниками вздовж північних рубежів Дикого Поля. З тих далеких часів збереглась, напевно, легенда про пра-Козака, похованого вірним конем у Савурюзі. Чи не було це традицією арійського Гандхарви - Спасителя-вершника, спорідненого з давньогрецьким Кентавром?
На запрошення Товариства "Україна - Індія" з 23 квітня по 12 травня 2000 р. у Києві, а також Кременчуці та Комсомольську перебував доктор Арвінд Алок, директор Інституту охорони національних пам'яток Індії.
У програмі перебування доктора А.Алока в Україні були відвідування пам'яток орійських племен. Загалом орійська тематика спільного кореня української й індійської етнокультур займала провідне місце у візиті пана Алока. Разом з мером міста Комсомольська О.П.Поповим, директором місцевого краєзнавчого музею М.П.Стахівом, академіком та відомим вченим-археологом Юрієм Шиловим доктор А.Алок об'їхав місця колишніх розкопок, зокрема й Цегельню.
Геокосмічна енергетика тут настільки висока, що траплялось розмагнічувала відеоплівку. Тому й уболівали, чи вийдуть зйомки про перебування першого індуса, пана Алока, на місці зародження індоорійської Рігведи - найпершої книги священних знань індуїзму, брахманізму, буддизму...
Експозиція краєзнавчого музею дозволила наочно показати доктору Алоку зародження й розвиток оріїв на їхній українській прабатьківщині протягом IV-II тис.до н.е., а згодом (після часткового переселення до Індії) перехід їхніх нащадків до кіммерійської й скіфської стадій своєї історії , основою якої став етногенез слов'ян.
Під іменами оріян та борусів, а також слов'ян - брали участь у орійському поході до Індії та частковому поверненню звідти наші пращури. Звідтоді в Пенджабі проживають племена, які дуже нагадують козаків-запоржців, що зберегли притаманні індооріям "оселедці", булави, писанки, Брахманський Великдень та ін. Тож не диво, що пан Алок з особливою шаною поставився до козацьких матеріалів музею:
"Побувавши в 25 країнах світу, я нарешті побачив переконливі факти про батьківщину орійських племен, які принесли в Індію свою високу культуру. Пам'ятки в музеях і на землях переконують: арії виникли тут, в Україні!"
Юрій Шилов - відомий дослідник, археолог, вчений, людина колосальних знань з історії індоєвропейської спільноти. Брав участь у розкопках кургану Цегельня в 1992 р. Автор книг "Космічні таємниці курганів", "Прабатьківщина аріїв", "Праісторія Русі-України", "Пращури" та ін.
Це людина, яка йде до суті у всьому, до чого торкається його думка, розум, свідомість.
"Приступаючи до розкопок, я - археолог і автор публікації "Міфи з берегів Дніпра та Інду", усвідомлював, що продовжую справу М.Реріха, його дружини та синів, які присвятили себе розкриттю арійсько-слов'янських, а в цілому індоєвропейських зв'язків. Дослідження кургану Цегельня підтвердили припущення, зроблені ще при зовнішньому огляді: пам'ятка дійсно належить аріям IV-II тис.до н.е. Більше того, вона виявилась найдревнішою з відомих науці.
Прадавність Цегельні виявилася не тільки в докурганному святилищі, не тільки в характері кераміки і поховань, а й у перших проявах образів і сюжетів Рігведи, священної книги індусів і аріїв".
Ю.Шилов.
(З доповіді на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Ідеї Вернадського і сучасна гуманітарно-економічна освіта в контексті розвитку людства", м.Кременчук, квітень 2003 р.).
"Необхідно зробити заповідними й кільканадцять курганів-могил: ставити там стели та інші пам'ятні знаки. Наведу перелік найбільш визначних із розкопаних аратто-арійських курганів: біля с.Усатове під Одесою, Цегельня й Кормилиця біля м.Комсомольськ на Полтавщині...
Курган Цегельню закладено аріями на мантійному каналі, утвореному в землі торсійним полем від Сонця, і святилище стало оптимальним шляхопроводом між речовинною культурою людей та Інформаційним Полем. Така святиня діє донині, незважаючи на те, знаємо й шануємо ми її за це, чи ні".
Ю.Шилов.
(Доповідь на І форумі українських різновірів. Київ, 1.02.2003 р.).
Як місце захоронення Цегельня використовувалась половцями та українцями часів скасування козацтва. За місцевими переказами, тут був козачий спостережний пункт, до якого, напевне, відносилась землянка на вершині кургану.
Дуже позитивним є те, що останки козаків із кладовища 18 ст. На вершині Цегельні були зібрані і за ініціативою тодішнього директора ПГЗК В.П.Мартиненка урочисто перезахоронені в спеціально заснованому меморіалі "Козацька могила" поблизу Свято-Миколаївського Собору м.Комсомольська.
Перезахоронення відбулося 17.10.1992 р., приурочене до свята Покрови Богородиці.