Ћандшафти заходу ”крањни дуже р≥зноман≥тн≥, а тому суттЇво впливають на географ≥чний розпод≥л багатьох наземних хребетних тварин. —еред таких тварин пом≥тно вид≥л¤ютьс¤ земноводн≥, б≥олог≥¤ ¤ких т≥сно пов'¤зана з г≥дролог≥чними умовами локальних м≥сцевостей та з едаф≥чними особливост¤ми суш≥. «начне багатство ірунт≥в, що визначене умовами рельЇфу та ландшафтними структурами, зумовлюЇ особливост≥ видового р≥зноман≥тт¤ земноводних та формуванн¤ њхн≥х ареал≥в. “ак≥ законом≥рност≥ заф≥ксован≥ п≥д час проведенн¤ фаун≥стичних досл≥джень представник≥в класу Amphibia та зоогеограф≥чного анал≥зу фауни хребетних у зах≥дних област¤х ”крањни [1-5, 8].

«г≥дно з останн≥м зоогеограф≥чним под≥лом, ¤кий виконав проф. ћ.ћ. ўербак, на заход≥ ”крањни, що належить до ѕалеоарктичноњ област≥, вид≥л¤ють т≥льки три зоогеограф≥чн≥ округи: ÷ентральноЇвропейський з  арпатським районом, у ¤кий вход¤ть чотири д≥л¤нки (зах≥дна передг≥рна, сх≥дна передг≥рна, г≥рсько-л≥сова, полонинська); —х≥дноЇвропейський, у ¤кий вход¤ть сх≥дноЇвропейська д≥л¤нка зм≥шаного л≥су з п≥дд≥л¤нкою «ах≥дного (¬олинського) ѕол≥сс¤, а також сх≥дноЇвропейська д≥л¤нка лист¤ного л≥су та л≥состепу з дн≥стерсько-дн≥провською (правобережною) п≥дд≥л¤нкою; ѕридунайський, у рег≥он≥ обмежений ѕритисн¤нським районом, ¤кий складаЇтьс¤ т≥льки ≥з закарпатськоњ д≥л¤нки.

ƒл¤ цих територ≥й характерн≥ ч≥тк≥ законом≥рност≥ у видовому розпод≥л≥ земноводних [5-6, 8-9]. «окрема, в  арпатському район≥ ÷ентральноЇвропейського округу поширена саламандра Salamandra salamandra, ¤ка практично не трапл¤Їтьс¤ в ≥нших зоогеограф≥чних округах ”крањни. ≤нш≥ види: альп≥йський тритон Triturus alpestris, карпатський тритон Triturus montandoni, жовточерева кумка Bombina variegata, ¤к≥ треба вважати найб≥льш характерними дл¤  арпатського району, прот¤гом наших

двадц¤тир≥чних досл≥джень ви¤влен≥ в ≥нших сус≥дн≥х округах. як звичайно, ц≥ види на меж≥ географ≥чного поширенн¤ мають мозањчну структуру ареалу ≥ не в≥ддален≥ в≥д головних попул¤ц≥й б≥льше н≥ж на 200 км. ”  арпатському район≥ вс≥ згадан≥ вище види р≥вном≥рно поширен≥ на зах≥дн≥й, сх≥дн≥й передг≥рних та г≥рсько-л≥сов≥й д≥л¤нках, а на полонинськ≥й д≥л¤нц≥ пом≥тно р≥дше трапл¤ютьс¤ саламандри та жовточерев≥ кумки, ¤к≥ Ї вибаглив≥шими до б≥отопних структур та кл≥матичних умов [8].

јреал кумки жовточеревоњ, ¤ка, звичайно, осел¤Їтьс¤ в умовах г≥рського ландшафту, а межа њњ природного поширенн¤ в крањн≥ обмежена розпод≥лом висот у —х≥дних  арпатах, т≥сно пов'¤зана з господарською д≥¤льн≥стю людини ≥, зокрема, л≥согосподарськими роботами, випасанн¤м, р≥льництвом.

Ќа в≥дм≥ну в≥д жовточеревоњ, кумка червоночерева Bombina bombina, ¤ка поширена у ™вропейсько-«ах≥дносиб≥рськ≥й зоогеограф≥чн≥й пров≥нц≥њ, але ¤коњ нема у  арпатському район≥, менше, н≥ж попередн≥й вид, пов'¤зана з господарською д≥¤льн≥сть людини, що, передус≥м, по¤снють деф≥цитом м≥лководних сто¤чих водойм у  арпатському район≥ [3-4, 8].  умка червоночерева Bombina bombina характерна дл¤ вс≥х р≥внинних запов≥дних територ≥й рег≥ону, де Ї сто¤ч≥ або слабко прот≥чн≥ водойми. ÷ей вид ми досл≥джували на територ≥њ запов≥дника –озточч¤, де вид трапл¤Їтьс¤ головно по долин≥ р≥чки ¬ерещиц≥ й особливо в заплав≥ б≥л¤ урочища «аливки. ¬ид не численний, однак пор≥вн¤но з ≥ншими видами земноводних його чисельн≥сть Ї найстаб≥льн≥шою, що пов'¤зано з фенолог≥Їю весн¤ноњ активност≥ та тривалим перебуванн¤м у водоймах.  р≥м того, завд¤ки захисному забарвленню в≥н практично не маЇ ворог≥в. ÷¤ кумка засел¤Ї р≥зн≥ типи переважно м≥лководних водойм, проте найчаст≥ше - водойм антропогенного або нап≥вантропогенного походженн¤ (мел≥орац≥йн≥ канави, ставки, кар'Їри). Ќайб≥льша концентрац≥¤ п≥д час розмноженн¤ простежуЇтьс¤ б≥л¤ берег≥в р≥чки ¬ерещиц≥, в дощових калюжах глибиною понад 10 см, мел≥орац≥йних канавах ≥ ровах глибиною 25-40 см ≥ б≥льше. ’оча оточенн¤ водозбор≥в, ¤к≥ засел¤Ї цей вид, дуже р≥зноман≥тн≥, проте переважають в≥дкрит≥ р≥внинн≥ ландшафти, де Ї луки, пасовища, польов≥ дороги, або околиц≥ населених пункт≥в. “ак≥ б≥отопи у запов≥днику трапл¤ютьс¤ спорадично ≥ нехарактерн≥ дл¤ його природних екосистем, тому кумка не належить до типових представник≥в його урочищ. Ќайчаст≥ше кумки розмножуютьс¤ у слабозат≥нених водоймах (приблизно 25% зат≥неноњ поверхн≥ води). ѕерш≥ особини цього виду в запов≥днику реЇстрували з к≥нц¤ кв≥тн¤, однак розмноженн¤ ≥ повноц≥нна активн≥сть цих тварин у р≥зн≥ роки заф≥ксована з середини першоњ декади травн¤. ” водоймах трапл¤Їтьс¤ з ≥ншими видами земноводних, переважно з≥ звичайними та гребен¤стими тритонами, с≥рими ропухами ≥ представниками групи зелених жаб.

√≥рськ≥ види тритон≥в (альп≥йський, карпатський) з 1984 р. ми ви¤вили на територ≥њ Ѕ≥брсько-—т≥льського горбог≥р'¤ на меж≥ ћиколањвського, ѕеремишл¤нського та ѕустомит≥вського адм≥н≥стративних район≥в Ћьв≥вськоњ обл. ќдночасно в л≥сових б≥отопах на висотах 340-405 м, тут ви¤влено ≥нший елемент г≥рськоњ фауни - жовточереву кумку [4]. ” раз≥ подальшого зоогеограф≥чного анал≥зу фауни земноводних постаЇ складне питанн¤, оск≥льки вс≥х згаданих вище вид≥в у под≥бних б≥отопах л≥сових екосистем сх≥дноњ частини –озточч¤ нема, незважаючи на те, що в запов≥днику "–озточч¤" та у явор≥вському нац≥ональному природному парку поширен≥ буков≥ л≥си, а також розпод≥лен≥ висоти до 340-397 м. «оогеограф≥чно на¤вн≥сть трьох г≥рських вид≥в згаданих земноводних у л≥сах Ѕ≥брсько-—т≥льського горбог≥р'¤ та одночасно в≥дсутн≥сть њх на –озточч≥ (—х≥дноЇвропейський округ, сх≥дноЇвропейська д≥л¤нка лист¤ного л≥су та

л≥состепу, дн≥стерсько-дн≥провська (правобережна) п≥дд≥л¤нка) зумовлюЇ подив ≥ ще не маЇ остаточного по¤сненн¤. ћи припускаЇмо, що в≥дпов≥дь на це питанн¤ пов'¤зана з розпод≥лом незначних водойм, ¤ких на територ≥њ ™вропейського водод≥льного хребта у –озточч≥ практично нема.

Ќа вс≥х запов≥дних територ≥¤х рег≥ону трапл¤Їтьс¤ тритон звичайний Triturus vulgaris, ви¤влений у водоймах ¤к природного, так ≥ антропогенного типу, проте в пор≥вн¤но з найчист≥шою водою. ѕереважно звичайний тритон насел¤Ї невелик≥ водойми серед л≥сових урочищ (це можуть бути значн≥ зниженн¤ рельЇфу, невелик≥ рови або сезонн≥ дощов≥ калюж≥), а також осел¤Їтьс¤ б≥л¤ берег≥в риборозпл≥дних став≥в та вздовж р≥чки ¬ерещиц≥ на –озточч≥ чи в мел≥оративних канавах Ўацького нац≥онального парку. ¬≥н обираЇ водойми з р≥зними глибинами, б≥дною або й багатою болотною рослинн≥стю, однак за на¤вност≥ зат≥нених д≥л¤нок, що достатньо прогр≥ваютьс¤. ѕер≥од розмноженн¤ триваЇ прот¤гом другоњ половини березн¤ (зр≥дка у ранн≥ весни з к≥нц¤ першоњ декади березн¤)-першоњ декади травн¤. ” водоймах трапл¤Їтьс¤ разом ≥з с≥рими ропухами, червоночеревими кумками, квакшами, практично вс≥ма видами жаб; покидаЇ водойми прот¤гом травн¤-червн¤. ¬одойми, ¤к≥ засел¤ють звичайн≥ тритони, найчаст≥ше оточен≥ д≥л¤нками лист¤них л≥с≥в, лук або в≥дкритих територ≥й б≥л¤ населених пункт≥в. “ритон гребен¤стий Triturus cristatus обираЇ практично так≥ ж б≥отопи, ¤к ≥ тритон звичайний, проте к≥льк≥сть гребен¤стого тритона по вс≥х запов≥дних та ≥нших територ≥¤х рег≥ону досить незначна ≥, очевидно, продовжуЇ зменшуватись. ѕер≥од розмноженн¤ та б≥отоп≥чн≥ вимоги в обох вид≥в тритон≥в мало в≥др≥зн¤ютьс¤; пом≥тно, що гребен¤стий тритон надаЇ перевагу б≥льшим ≥ глибшим водоймам, покидаЇ водоймища п≥зн≥ше, н≥ж звичайний тритон, переважно у липн≥-серпн≥, а тому трапл¤Їтьс¤ практично з ус≥ма видами земноводних, личинками ¤ких охоче живитьс¤. ƒл¤ цього виду, ¤к ≥ дл¤ звичайних тритон≥в, особливо небезпечн≥ с≥р≥ чапл≥, що полюють з ранньоњ весни ≥ до к≥нц¤ л≥та.

Ќайважлив≥шим фаун≥стичним елементом серед земноводних у —х≥дно-Ївропейському окруз≥ на сх≥дноЇвропейськ≥й д≥л¤нц≥ зм≥шаного л≥су, п≥дд≥л¤нц≥ «ах≥дного (¬олинського) ѕол≥сс¤, Ї очерет¤на ропуха Bufo calamita, ¤ка трапл¤Їтьс¤ в ”крањн≥ лише на ѕол≥сс≥. Ќа¤вн≥сть очерет¤ноњ ропухи св≥дчить про специф≥чн≥ умови рельЇфу, ¤к≥ передус≥м пов'¤зан≥ з≥ значними площами р≥внинного ландшафту ≥ в≥дсутн≥стю р≥зких перепад≥в висот. “ак≥ д≥л¤нки ландшафт≥в Ї на «ах≥дному та ћалому ѕол≥сс≥, де попул¤ц≥њ очерет¤ноњ ропухи дл¤ вс≥Їњ крањни перебувають у найоптимальн≥шому стан≥. « ≥ншого боку, саме на цих територ≥¤х на¤вна щ≥льна мережа великих та малих природних озер з≥ значними площами м≥лководних зон, що важлив≥ дл¤ розмноженн¤ цього виду. якщо багато ≥нших вид≥в земноводних охоче розмножуютьс¤ у штучних водоймах, у тому числ≥ в малих чи великих мел≥оративних каналах, то очерет¤н≥ ропухи ви¤вились дуже консервативними щодо локал≥зац≥њ м≥сць розмножень ≥ до типу водойм, що придатн≥ дл¤ њхнього розмноженн¤. як ви¤вилось, ц≥ тварини заф≥ксован≥ на розмноженн≥ т≥льки в малих або значних природних озерах (нав≥ть на таких великих, ¤к —в≥т¤зь), береги ¤ких мають вих≥д до с≥льськогосподарських уг≥дь, особливо з пос≥вами кукурудзи, льону, гречки, або пасовищ. як звичайно, цей вид т≥сно пов'¤заний з чергуванн¤м п≥щаних ≥ торфових ірунт≥в, ¤к≥, ¤к в≥домо, особливо локал≥зован≥ на ѕол≥сс≥, де переважають в≥дносн≥ висоти 160-230 м. ѕ≥вденну межу ареалу дл¤ очерет¤ноњ ропухи ми ви¤вили у ∆овк≥вському район≥ Ћьв≥вськоњ обл. на ћалому ѕол≥сс≥. ≤нш≥ види ропух типов≥ дл¤ б≥льшост≥ запов≥дних територ≥й рег≥ону.

–опуха с≥ра Bufo bufo на територ≥њ запов≥дника –озточч¤, Ўацького нац≥онального парку Ї характерним ≥ найчисленн≥шим представником цього роду. Ќа в≥дм≥ну в≥д зеленоњ, с≥ра ропуха головно трапл¤Їтьс¤ в стац≥¤х, де на¤вн≥ елементи будь-¤ких господарських конструкц≥й, труб або глибок≥ ероз≥йн≥ д≥л¤нки, а тому цей вид п≥д час весн¤них локальних м≥грац≥й нер≥дко гине на шосейних дорогах. —≥р≥й ропус≥ найб≥льше притаманн≥ б≥отопи, розташован≥ поблизу приватних город≥в та околиць населених пункт≥в, берег≥в р≥чок ≥ канал≥в, риборозпл≥дних ставк≥в. –озмножуЇтьс¤ с≥ра ропуха у дуже р≥зноман≥тних водоймах, але найчаст≥ше в ровах та м≥лководних сто¤чих або слабопроточних водоймах; надаЇ перевагу добре осв≥тленим водоймам ≥з достатньо прозорою водою нав≥ть за незначноњ на¤вност≥ болотноњ рослинност≥. ¬есн¤не пробудженн¤ настаЇ досить рано, ¤к звичайно, у тепл≥ весни вже в середин≥ березн¤, а типово - наприк≥нц≥ березн¤. –озмноженн¤ починаЇтьс¤ з останньоњ декади березн¤ - першоњ декади кв≥тн¤. Ќайб≥льш≥ концентрац≥њ угруповань, що згромадились дл¤ розмноженн¤, ми ви¤вили у запов≥днику –озточч¤ вздовж берег≥в р≥чки ¬ерещиц≥. ¬ середин≥ кв≥тн¤ 2003 р. на ц≥й д≥л¤нц≥ вздовж урочища «аливки на в≥дстан≥ кожних 100 м берега реЇстрували 50-200 особин, переважно групами по 7-19 ропух. ” трет≥й декад≥ кв≥тн¤ переважна б≥льш≥сть ропух покинула д≥л¤нки розмножень, ≥ значна частина цих тварин мандруЇ на сус≥дн≥ л≥сов≥ та лучн≥ д≥л¤нки. ћасовий вих≥д дозр≥лих молодих особин с≥рих ропух з м≥сць розмноженн¤ в≥дбувавс¤ 2003 р. прот¤гом першоњ декади липн¤. ћолод≥ особини, ¤к звичайно, прот¤гом л≥та м≥грують у л≥сов≥ урочища, де ≥ зимують.

–опуха зелена Bufo viridis у л≥сових запов≥дниках та нац≥ональних парках належить до найб≥льш р≥дк≥сних вид≥в земноводних. ѕрактично њњ не ви¤влено у л≥сових екосистемах, а в≥дшукано т≥льки на в≥дкритих р≥внинних д≥л¤нках з невисокою рослинн≥стю б≥л¤ берег≥в штучних риборозпл≥дних став≥в та р≥чок. ѕ≥д час розмноженн¤ головно трапл¤Їтьс¤ у водоймах штучного чи природного походженн¤ з глибиною не менше 50-60 см. ” м≥сц¤х розмноженн¤ на територ≥њ запов≥дника –озточч¤ зареЇстровано т≥льки поодинок≥ особини. ќточенн¤ водойм, у ¤ких ви¤вл¤ли зелених ропух, переважно повн≥стю антропоген≥зоване, але в кожному випадку важлива на¤вн≥сть низькоњ розр≥дженоњ рослинност≥, досить тривале перебуванн¤ вологи в м≥кростац≥¤х, де ц≥ тварини добувають корм. ¬ажливе значенн¤ дл¤ цього виду маЇ на¤вн≥сть у його б≥отопах польових дор≥г, ¤г≥дних та ≥нших невеликих за площею чагарник≥в або окремих невисоких дерев. « ≥ншими видами земноводних у водоймах практично не пов'¤зана, трапл¤Їтьс¤ зр≥дка з жабами, квакшами або кумками червоночеревими.

’арактерним видом земноводних, що ви¤влений т≥льки на закарпатськ≥й д≥л¤нц≥ ѕритисн¤нського району в ѕридунайському окруз≥, Ї жаба прудка Rana dalmatina, ¤ка занесена до „ервоноњ книги ”крањни ≥ маЇ трет≥й статус охорони [7]. „отири види земноводних, що занесен≥ до нац≥ональноњ „ервоноњ книги, за станом попул¤ц≥й мають статус другоњ категор≥њ.

«а умов пост≥йно зб≥льшуваного антропогенного навантаженн¤ у г≥рських екосистемах особливо ≥нтенсивними Ї л≥согосподарськ≥ роботи, п≥д час ¤ких активно використовують л≥сов≥ та польов≥ дороги у ранньовесн¤ний пер≥од. ј саме так≥ дороги найохоч≥ше використовують перел≥чен≥ види земноводних дл¤ розмноженн¤ у  арпатському район≥ та дл¤ ≥нтенсивних м≥грац≥й молодих особин у район≥ зм≥шаного й лист¤ного л≥су та л≥состепу —х≥дноЇвропейського округу. ќднак за час ≥снуванн¤ „ервоноњ книги ”крањни дл¤ перел≥чених вид≥в земноводних не вживали спец≥альних

заход≥в, спр¤мованих на збереженн¤ м≥сць розмноженн¤ чи шл¤х≥в м≥грац≥й по л≥сових ≥ польових дорогах, а тому сучасний статус цих вид≥в у „ервон≥й книз≥ потр≥бно перегл¤нути. ¬ажливим завданн¤м подальших зоогеограф≥чних досл≥джень на заход≥ ”крањни Ї з'¤суванн¤ особливостей розпод≥лу сучасних попул¤ц≥й червонокнижних вид≥в земноводних  арпатського району в межах зах≥дноњ та сх≥дноњ передг≥рноњ, г≥рсько-л≥совоњ та полонинськоњ д≥л¤нок, де дос≥ ведуть ≥нтенсивн≥ л≥созагот≥вл≥. “ак≥ матер≥али врай необх≥дн≥ дл¤ плануванн¤ заход≥в з охорони локальних м≥сць розмноженн¤ згаданих вид≥в ≥ запоб≥ганн¤ масов≥й загибел≥ цих тварин п≥д час весн¤ноњ та л≥тньоњ м≥грац≥њ через польов≥ й л≥сов≥ дороги.

ƒо пор≥вн¤но поширених вид≥в земноводних, ¤к≥ трапл¤ютьс¤ у перел≥чених зоогеограф≥чних округах, належить ще ш≥сть вид≥в безхвостих амф≥б≥й.  вакша звичайна Hyla arborea - вид, досить звичайний на д≥л¤нках узл≥сь лист¤них л≥с≥в з розвинутими чагарниками. ƒл¤ локал≥зац≥њ угруповань квакш, ¤к звичайно, необх≥дн≥ хоч незначн≥ водойми з≥ сто¤чою або слабопроточною водою. «а умов запов≥дника –озточч¤ та явор≥вського нац≥онального парку концентрац≥¤ особин у попул¤ц≥¤х зр≥дка перевищуЇ 12-20 особин на 100 м2.  вакша звичайна в≥ддаЇ перевагу дощовим озерц¤м, мел≥орац≥йним канавам або схилам чи дамбам, на ¤ких проростають окрем≥ чагарники чи невисок≥ лист¤н≥ породи дерев. “ак≥ б≥отопи Ї вздовж берега ставк≥в б≥л¤ с. Ћелех≥вка, долини р≥чки ¬ерещиц¤, а також в урочищ≥ «аливки. —при¤тливим фактором дл¤ ≥снуванн¤ локальних м≥кропопул¤ц≥й квакш Ї поЇднанн¤ р≥зних тип≥в ландшафту: лук, приватних с≥льськогосподарських д≥л¤нок, пасовиськ, ірунтових дор≥г, обаб≥ч ¤ких ростуть окрем≥ деревц¤, чагарники. ” водоймах квакша трапл¤Їтьс¤ практично т≥льки п≥д час розмноженн¤ прот¤гом травн¤-першоњ декади червн¤.

„асничницю звичайну Pelobates fuscus можна вважати найр≥дк≥сн≥шим представником земноводних на територ≥њ запов≥дника –озточч¤, нац≥онального парку "—кол≥вськ≥ Ѕескиди", однак в≥н пор≥вн¤но звичайний у Ўацькому нац≥ональному парку. ÷ей вид веде потаЇмний н≥чний спос≥б житт¤, значну частину часу проводить у верхн≥х м'¤ких шарах ірунту переважно на земл¤х, що п≥дл¤гають с≥льськогосподарському оброб≥тку (особливо приватн≥ форми господарюванн¤). –озмножуЇтьс¤ у середин≥ травн¤, а тому трапл¤Їтьс¤ у водоймах т≥льки з тритонами та жабами зеленоњ групи.

∆аба трав'¤на Rana temporaria - дом≥нантний вид земноводних у л≥сових урочищах ус≥х запов≥дних територ≥й рег≥ону, однак чисельн≥сть ≥ щ≥льн≥сть попул¤ц≥њ повн≥стю пов'¤зана з умовами б≥отоп≥в, на¤вн≥стю вологи. √оловн≥ м≥сц¤ концентрац≥њ п≥д час розмноженн¤ зосереджен≥ вздовж берег≥в р≥чок та озер, риборозпл≥дних став≥в. –озмножуЇтьс¤ досить рано, ¤к звичайно, з першоњ декади березн¤, а до першоњ декади кв≥тн¤ покидаЇ водойми. ѕроте у п≥зн≥ й холодн≥ весни може трапл¤тись у водоймах прот¤гом усього кв≥тн¤ (весна 1997 р.). „аст≥ ранньовесн¤н≥ заморозки Ї головною причиною загибел≥ значноњ частини попул¤ц≥њ та ≥кри. Ќеспри¤тлив≥ умови розмноженн¤ у запов≥днику –озточч¤ заф≥ксован≥ навесн≥ 2003 р. ѕрот¤гом третьоњ декади березн¤ 2003 р. вздовж берег≥в ¬ерещиц≥ б≥л¤ урочища «аливки реЇстрували групи по 7-15 особин, щ≥льн≥сть дос¤гала 70-120 особин на 100 м берега з шириною обл≥ку 2 м углиб в≥д берега р≥чки (саме ц¤ д≥л¤нка Ї найважлив≥шою дл¤ розмноженн¤ трав'¤них жаб б≥л¤ ¬ерещиц≥).

∆аба гостроморда Rana arvalis - найтипов≥ший вид у лучних б≥отопах ус≥х запов≥дних об'Їкт≥в рег≥ону. Ќа територ≥њ запов≥дника –озточч¤ зосереджена головно в урочищ≥ «аливки. —аме тут сконцентроване головне ¤дро локальноњ попул¤ц≥њ, ≥ наприк≥нц≥ третьоњ декади березн¤-на початку першоњ декади кв≥тн¤ тут зареЇстровано

близько 15 великих груп, що розмножувались. Ќайб≥льш≥ групи нал≥чували 70-150 особин на 10 м2. ” цей час на «аливки прил≥тало близько 30 с≥рих чапель, ¤к≥ активно полювали на гостромордих жаб ≥ винищили значну частину попул¤ц≥њ. « ≥ншими видами земноводних у водоймах трапл¤Їтьс¤ зр≥дка, утворюЇ переважно моновидов≥ тимчасов≥ угрупованн¤.  в≥тнев≥ заморозки також негативно впливають на фенолог≥ю та усп≥шн≥сть розмноженн¤ виду. ƒл¤ б≥отопного розпод≥лу гостромордих жаб характерна на¤вн≥сть лучних урочищ, ¤к≥ можна у подальшому використовувати ¤к с≥ножат≥ чи пасовища.

∆абу ставкову Rana lessone обл≥кували сп≥льно з морфолог≥чно близькою г≥бридною формою Rana esculenta complex. —тавкова жаба - численний вид т≥льки у великих водоймах, переважно вздовж берег≥в риборозпл≥дних ставк≥в. –озмножуЇтьс¤, ¤к звичайно, з к≥нц¤ кв≥тн¤, але у водоймах перебуваЇ прот¤гом усього л≥тнього пер≥оду. —тавков≥ жаби надають перевагу водоймам з≥ сто¤чою водою. ∆аба озерна Rana ridibunda, ¤к ≥ ставкова, Ї звичайним поширеним видом земноводних, проте головно тримаЇтьс¤ д≥л¤нок глибоководних частин ставк≥в та б≥л¤ њхн≥х берег≥в. ѕор≥вн¤но з≥ ставковими жабами озерн≥ част≥ше засел¤ють глибш≥ водойми з добре розвинутою болотною рослинн≥стю. √оловн≥ зим≥вл≥ озерних жаб у явор≥вському нац≥ональному парку локал≥зован≥ п≥д берегами р≥чки ¬ерещиц≥, тому навесн≥ цей вид часто спочатку реЇструють у прибережн≥й смуз≥ р≥чки, а п≥зн≥ше - у ставах, ¤к≥ на зиму зв≥льн¤ють в≥д води. ƒл¤ стац≥й цього виду характерна добре розвинута надводна ≥ п≥дводна рослинн≥сть, що в≥д≥граЇ важливу роль у створенн≥ оптимальних умов ≥снуванн¤ попул¤ц≥й, особливо дл¤ усп≥шного розмноженн¤.

ќтже, п'¤ть вид≥в земноводних, що занесен≥ до нац≥ональноњ „ервоноњ книги, в≥дпов≥дно до стану попул¤ц≥й мають статус другоњ та третьоњ категор≥й. « них три види належать до  арпатського району ÷ентральноЇвропейського округу (т≥льки хвостат≥: Triturus montandoni, Triturus alpestris, Salamandra salamandra ), один - до —х≥дноЇвропейського округу, району зм≥шаних л≥с≥в та л≥состепу (очерет¤на ропуха Bufo calamita), ≥ ще один вид поширений т≥льки в ѕритисн¤нському район≥ ѕридунайського округу, (жаба прудка Rana dalmatina). “еритор≥¤ ”крањни належить до ѕалеоарктичноњ зоогеограф≥чноњ област≥, в ¤к≥й вид≥л¤ють п'¤ть зоогеограф≥чних округ≥в. ўодо цього под≥лу проанал≥зовано розм≥щенн¤ вс≥х вид≥в земноводних у крањн≥. ¬с≥ перел≥чен≥ види поширен≥ головно у зах≥дних област¤х крањни, а в ≥нших зоогеограф≥чних округах (ѕонт≥йському, —ередземноморському) червонокнижних вид≥в не ви¤влено [7].

Ћ≥тература

Ћуговой ќ. –азмещение карпатского и альпийского тритона в период размножени¤ и проблемы охраны. // ѕроблемы изучени¤ и охраны заповедных экосистем. - –ахов, 1988. - —. 112-113.

 ушн≥рук ¬., ўербань ћ. «наченн¤ та охорона земноводних у зах≥дних област¤х ”крањни // ѕро охорону природи  арпат. - ”жгород:  арпати, 1973. - —. 180-182.

ѕолушина Ќ.ј. ¬заимоотношени¤ краснобрюхой и желтобрюхой жерл¤нки на стыке их ареалов // ¬опр. герпетологии. - Ћ.: Ќаука, 1973. - —. 149-150.

ѕолушина Ќ.ј., Ѕондар Ѕ.Ќ., ћаткивска¤ Ћ.». Ќове данные о распространении и численности земноводних  расной книги на «ападе ”краины // ¬опр. герпетологии. -  .: Ќаук. думка, 1989. - —. 199-200.

“атаринов  .ј. ‘ауна хребетних «аходу ”крањни. - Ћьв≥в: ¬ид-во Ћьв≥в. ун-ту, 1973. - —. 27-40.

ўербак Ќ.Ќ. «оогеографическое деление ”краинской ——– // ¬естн. зоологии. - 1988. - є3. - —. 22-31.

ўербак ћ.ћ. „ервона  нига ”крањни. -  .: ”кр. енциклопед≥¤, 1994. - 462 с.

ўербак Ќ.Ќ., ўербань ћ.». «емноводне и пресмыкающиес¤ ”краинских  арпат. -  .: Ќаук. думка, 1980. - 288 с.

Ўарлемань ћ.¬. «оогеограф≥¤ ”–—–. -  .: ¬ид-во јЌ ”–—–, 1937. - 324 с.