Багато хто знає про існування такого хобі як радіоаматорство і про людей, що представляють один з його напрямів - коротковолновіков. Зазвичай будинок, в якому живе радіоаматор-коротковолновік можна здалека дізнатися по величезних антенах не схожим на телевізійні. Хто вони такі і чим займаються можна дізнатися з величезної кількості джерел, наприклад з журналу "Радіо" і за матеріалами сайту, а також почути на любительських діапазонах. Я ж хочу розповісти про інший ефір, про нього рідко згадується у пресі, а якщо де і пишуть, то зазвичай з негативним підтекстом.
Мова піде про Вільних Операторів. Інакше їх називають “радіохулігани” або “радіопірати” . Хто вони? Коли і як з'явилися? Спробую розповісти.
Нелегальні радіопередавачі діяли в ефірі давно. Про це говорить хоч би той факт, що з незапам'ятних часів існує міжнародний радіокод “UNLIS”, діє передавач, що позначає незаконно. Причини появи UNLISов в ефірі самі різні і це були одиничні випадки. Моя ж розповідь про інше.
Все почалося в кінці 1950-х років. Тоді раптом виявилось, що для підвищення врожайності кукурудзи на полях, необхідно забрати у радянських коротковолновіков один з їх діапазонів. А саме діапазон “160 метрів”. Діапазон передали Міністерству Сільського Господарства, а радіоаматорам було запропоновано перереєструватися і піти з діапазону. Багато хто так і зробив. Але деякі або не змогли (з різних причин) або сприйняли таке самоправство, мало не як особисту образу. Ці хлоп'ята вирішили залишитися на діапазоні. Вони змінили свої офіційні позивні, більше схожі на номери (ніби РБ5АБ), на “олюднені” позивниє-імена. Наприклад: “Серпантин”, “Резонанс”, “Успіх” і т.п.
У ефірі зазвучало.
- Всім Вільним Операторам! Я - “Веселий Роджер”. Хто чує - відповідайте.
Все, приїхали! Виражаючись “високим штилем” можна сказати, що над країною Будівельників Комунізму гордо злетів Радіопіратський прапор!
У сільськогосподарського зв'язку виникла проблема: перешкоди від радіопередавачів колишніх господарів діапазону, що опинилися “поза законом”. У 1957 році при Міністерстві зв'язку була організована спеціальна служба контролю ефіру, це були невеликі відділи по 2-4 людини при обласних управліннях зв'язку. Далі ця служба називалася Державна Інспекція Електрозв'язку (ГИЕ). Почалося чищення діапазону. Для вилову "НДП" - (Передавачів, що незаконно Діють) були розроблені пеленгатори, спеціально призначені для цієї мети. Для “радіопорушника” зазвичай все кінчалося конфіскацією радіоапаратури і грошовим штрафом. Але були випадки і кримінального переслідування.
Радіопіратам (з міркувань безпеки) довелося перейти в діапазон Середніх хвиль. Благо середні хвилі впритул примикають до “сільськогосподарських”, або технічно грамотно - “проміжним”. Тепер Вільних Операторів можна було почути і на звичайний побутовий приймач. Почався наступний етап.
Я довго намагався дізнатися ім'я або позивною тієї людини, яка придумала схему класичної радіохуліганської “шарманки”, що стала у той час, - передавальної приставки до звичайного лампового приймача, що дозволяє перетворити його на приймальний-передавальну середньохвильову радіостанцію. Схему настільки просту, що зробити її під силу навіть п'ятикласникові. І робили! У рух активно влилися молоді хлоп'ята, школярі, для яких ця сама “шарманка” стала першою самостійно зібраною конструкцією. Їх ентузіазм цілком зрозумілий. Видавані у той час (та і зараз) книжки для радіоаматорів, що починають, пропонували почати із збірки детекторного приймача або в кращому разі приймача прямого посилення.
Мало кого це може серйозно зацікавити, тим більше, якщо удома вже коштує сучасна (для тих часів) радіола. А тут відразу радіостанція! Таке ніде не купиш, це вже ЦІКАВО! До цих пір в деяких провінційних містах Росії ділянка середньохвильового діапазону 170-200 м “гуде” навіть вдень, коли немає дальнього проходження. “Шарманка” як і 40 років тому залишається засобом комунікації там, де немає ні Інтернету, ні телефону, і випадковий заробіток в тиждень складає 200-300 рублів.
Радіохулігани розділилися як би на дві категорії: “далекобійників” - що мають могутні передавачі, більше телекомунікацій (тисячі км. ), що цікавляться проведенням, і “шарманщиків” - з радіусом дії в межах свого населеного пункту. Будемо “далекобійників” і “шарманщиків” далі називати так, хоча в різних регіонах існували і інші терміни - визначення. Основним видом діяльності шарманщиків було "ганяти музику". Діяльність ця, треба сказати, була затребувана суспільством! Не секрет, що радянське радіомовлення не особливо балувало слухачів різноманітністю репертуару. Магнітофони, тим більше - переносні, в дефіциті.
А тут який-небудь "Комісар" або "Димок" транслює новинки західної естради, напівзабороненого Висоцкого і т.п. Можна було узяти простенький "транзистор" і відпочивати на природі під сучасну музику.
Власті, природно, боролися з радіїхуліганством як могли. Незаконне виготовлення і використання передавачів кваліфікувалося по статті 206 УК РРФСР (хуліганство) - від штрафу 50 крб. до 1,5 років. Власне тому з легкої руки якогось журналіста і виник неологізм "радіохуліган", а зовсім не тому, що Вільні Оператори непристойно поводилися в ефірі! Вішалися навіть плакати із закликами "здавати" радіохуліганів, але громадська думка, завдяки музиці "шарманки", була на їх стороні. Репресивні заходи явно не приносили результату. Вільних Операторів ловили, але вони плодилися як гриби після дощу. Багато хто після першого "зальоту" відновлював свою діяльність.
“Шарманщики”, набираючись досвіду, переходили в “далекобійники”, а їм на зміну приходили нові. Якщо в "ефірі шарманки" з роками тільки мінявся музичний репертуар і відбувалася "ротація кадрів", то у "далекобійників" йшов розвиток. Вони пішли з діапазону Середніх хвиль назад, на "проміжні". У 70-і роки, коли почалося бурхливе освоєння народним господарством діапазону 33 - 57 і 150 - 170МГц, радіохулігани - далекобійники грунтовно ужилися в свій діапазон. Нарощувалася потужність передавачів. У відповідь на традиційне побажання - “кіловат в антену!" запросто можна було почути: - "Та у мене і так більше кіловата!".
Про що тоді йшли радіобесіди? Та майже про все! На радіохуліганському діапазоні можна було почути бесіду на відвернуту тему увлекательнейший розповідь “Як я вчора нажирався", анекдоти різного ступеня пристойності і. т.д. Уникали тільки політики - час був таке. Не хапало ще під антирадянщину потрапити! Але частіше все-таки говорили про апаратуру, антени, проводили дальні радіозв'язки (в межах Союзу), змагалися - чий передавач могутніший і якісніший.
Поступово в середовищі радистів піратського діапазону почала щепитися політика культурного радіообміну без мату в ефірі, тематика стала майже такою ж, як у легальних радіоаматорів, (т.е. в основному про апаратуру) але залишився дух свободи і вольного ефіру.
Радіохуліганство підстібалася, як не дивно, самою державою. Як і раніше для оформлення КВ позивного потрібно було зібрати купу паперів, довідок і характеристик з місця роботи, автобіографій, обов'язково вступити в ДОСААФ і т.п. З дня подачі заяви проходило, щонайменше, полгода, а то і більше. Спочатку давався дозвіл тільки на споруду або придбання передавача, і лише пото-о-ом власне дозвіл на роботу. Ці умови тільки сприяли появі нових радіохуліганів.
Історичним для Радіохуліганства став 1980-й рік. Рік, коли замість обіцяного Комунізму в Москві проводилася Олімпіада. Бачивши всю безплідність репресивних заходів, власті вирішили зробити "реверанс" - повернути радіоаматорам діапазон "160 метрів", сподіваючись таким чином назавжди позбавитися від радіохуліганства. Розраховували на те, що Вільні Оператори в масовому порядку, наввипередки, кинутися реєструвати свої передавачі. Про це говорить хоч би те, що для радистів діапазону, що знов відкривається, була виділена спеціальна серія позивних, таких, що починаються на EZ. Боялися, що позивні не вистачить.
Але в житті все вийшло зовсім не так, як планували власті! Деякі, звичайно, пішли, але основна маса відмовилася "стає в лад". Причини були у кожного свої і рішення ухвалював кожен самостійно.
В Росії багато хто просто не побажав міняти свій позивний - ім'я ("Понеділок", "Зірка", "Серпантин") на позивній - номер (EZ якийсь). Не захотіли відмовлятися від звичної радіосвободи, знижувати потужність своїх кіловатних передавачів до дозволених 5-ти ватів. Та і оформлення дозволу залишилося такою ж нудною і довгою справою. На Україні по хуторах, де кожен другою парубок мав як мінімум передавальну приставку, а його дід кулемет на сіннику і відро патронів в кадовбі з салом, їздили пересувні радіоконтрольні пункти з радіостанціями діапазону "160 метрів" і через гучномовці "демонстрували" радіозв'язок. Народ почав потихеньку підтягатися і питати.
У відповідь: "Тягни паспорт, прямо тут тобі оформимо дозвіл і ти вільний". Не багато хто клюнув на це! Хлоп'ята сказали: "Ми вольні козаки і переписи не піддаємося". Хоча все було по - сьогоденню. Всесоюзне Радіохуліганське Гуляй-поле не побажало відмовлятися від свободи! Стало ясно, що власті програли "радіохуліганську війну". Можна сказати, що до 80-х років остаточно сформувався і зайняв своє місце в ефірі новий тип радіоаматора - Радіохуліган.
1990-і роки принесли з собою не тільки розвал СРСР, але і далечінь радіохуліганству нові можливості. Наприклад - можливість купувати військові і імпортні КВ радіостанції. Ці роки характерні тим, що Вільних Операторів освоїли не тільки нові діапазони (деякі ділянки КВ), але і раніше ними види модуляції, що майже не застосовуються, такі як SSB. А так само відкритий в ці роки діапазон Си-бі (27 Мгц). Замість приставки до приймача бабусі в хід пішли ті, що стали доступнішими сучасні транзистори і мікросхеми. Радіохуліган XXI-го століття це вже не "шарманщик" 60-70-х років. Він набагато краще "озброєний" технічно.
Хоча в більшості випадків якість і досконалість апаратури визначається тими засобами, які не жаль витратити ради хобі. На одній і тій же частоті можуть зустрітися люди з різними можливостями : хтось працює на імпортному трансивері, купленому за пару тисяч доларів, хтось на військовій радіостанції, у кого до цих пір виготовлення примітивної приставки на одній лампі - межа досконалості, а хтось на самоделке не поступливою по своїх характеристиках ні імпортною ні військовій техніці.
Разом з "новими росіянами" з'явилися і "нові радіохулігани", основний вид "діяльності" яких - матюкатися в ефірі і навмисно заважати радіозв'язки. Особливо цим страждає діапазон Си-бі.
Як вважають старожили "вольних діапазонів", (радіохулігани, що починали в 60 - 70 роках) поведінка в ефірі не повинна скачуватися на рівень нецензурної лайки, оскільки авторитету цим ніхто не запрацює, а навпаки втратить всяку пошану. Пригадаємо “шарманщиків ”- їх музичні програми із задоволенням слухали! І навіть іноді трансльовані ними матерні пісні під гармошку не викликали в народі особливого роздратування, а скоріше навпаки. Чого не скажеш про діяльність деяких, підкреслю Деяких з “нових радіохуліганів”. Обговорення ж технічних проблем споруди тих же антен і підсилювачів показує письменність кожного радіохулігана, допомагає в розвитку.
На відміну від любительських діапазонів, де такими обговореннями все і обмежується, тут можуть годинами вестися бесіди про ціни на картоплю, політиці, (тепер уже можуть) релігії і різного роду інших темах, на які регламент радіозв'язку накладає табу. Та все ж радіопірат - це в більшості своїй той же радіоаматор, який не хоче підкорятися деяким правилам, що здаються йому що зневажають свободу і що обмежують творчість. Радіоаматорство, як вважають радіопірати з якими мені вдалося поспілкуватися, не повинне бути обмежене чиновницькими інструкціями, інакше це вже не хобі.
Відзначу також, що це думка людей, у яких є вибір, - працювати на любительських діапазонах або ставати радіопіратами, людей різних віків регіонів і соціальних груп.
У радіохуліганів немає ні лідерів і ієрархій. Скільки існують - весь час переслідувані, але від цього вони все одно не зникають! Є в цьому і деяка романтика, а звідси і привабливість. Завдяки чому рух без об'єднуючого центру і чітких правил все ще поповнюється і живе.
Подаруй єдиним обмеженням в цьому хобі є проходження загальним нормам моралі і деяким сталим десятиліттями правилам. Справжній Радіопірат ніколи не буде під своїм позивним типу "Клен" або "Бармалей" працювати на любительському діапазоні і тим більше давати виклик на частоті рятувальної служби.
В даний час яких-небудь заходів по виявленню незаконних передавачів, що працюють на середніх і коротких хвилях майже не ведеться : на флоті ці частоти використовуються украй рідко, системи сільськогосподарського СВ/КВ зв'язку не існує рівно стільки ж, скільки немає і самого СРСР, а радіоконтроль зайнятий більше виявленням несанкціонованих телефонних подовжувачів, що працюють в УКВ.
За кордоном теж існує таке поняття - радіопірат, але у них, на відміну від наших радіохуліганів, основний упор на віщання, а не радіообмін. Потрібно відзначити, що в країнах Європи і США радіопірати володіють більш довершеною апаратурою, в основному фірмовими любительськими і професійними трансиверами. Багато хто з них знайомий і періодично спілкуються за допомогою електронної пошти.
Відомі також сумісні заходи : наприклад, оператори таких станцій домовляються між собою і на якій-небудь наперед вибраній частоті по черзі включаються на передачу, віщають як правило сучасну музику, одна станція працює на передачу дві-три години, після чого цю естафету підхоплює інша і т.д. І цілий день на цій частоті можна чути піратські станції!.
Але треба сказати, що і у нас у всі часи нелегальне віщання теж не було обійдене увагою. Про “шарманщиків” я вже писав, періодично з'являлися і з'являються піратські радіомовні станції на УКВ діапазоні, робилися спроби і TV-віщання. Радіус дії таких передавачів обмежений (через особливості розповсюдження УКВ) одним населеним пунктом. Але іноді можна почути і "далекобійні" піратські вещалки КВ-ДІАПАЗОНА.
Ось, здається, і все, що я хотів і зміг розповісти. Залишається тільки нагадати, що радіохуліганство - адміністративно і кримінально каране діяння. Карається штрафом від 10 до 1000 мінімальних розмірів оплати праці або позбавленням волі до 6 місяців.