Семантико-синтаксична парадигма предикатів процесу з варіантними виявами суб'єктів у сучасній українській мові



В українській новітній граматиці тенденційними стали дослідження семантико-синтаксичного рівня речення, категорійними одиницями якого є облігаторні компоненти (предикатні та субстанційні), напівоблігаторні (факультативні) синтаксеми та детермінантні поширювачі (вторинні предикати). У формально-граматичній площині такі одиниці мають відповідне лексичне наповнення і граматичне оформлення. Структуру семантико-синтаксичних категорій характеризували І. Вихованець, А. Загнітко, М. Мірченко, Т. Масицька та інші мовознавці, однак досі залишаються актуальними деякі питання. Зокрема це стосується предикатів процесу - проміжної синтаксеми між предикатами дії і стану. Цей предикат, визначений як семантичний тип, що характеризує динамічну неконтрольовану ситуацію, пов'язану зі змінами станів або інших ознак предмета [5, с.137], потребує ретельного аналізу щодо лексичного і граматичного вираження.

Суб'єкти "процесів" можуть мати не лише інваріантні (персональні, особові) вияви, реалізовані формою називного відмінка, а й варіантні (імперсональні, неособові), засвідчені формами непрямих відмінків. Морфологічна транспозиція суб'єкта у сферу непрямих відмінків умотивована характером носія процесу - його пасивністю. Відсутність активного начала в ситуації сприяє переміщенню суб'єкта з однієї синтаксичної позиції в іншу. При цьому змінюється спосіб реалізації категорійного значення предиката, а інформативна структура предикативної ситуації загалом не змінюється. На думку Н. Гуйванюк, синтаксичне варіювання лише видозмінює ієрархізацію інформативно-референційної структури висловлювання [8, с.201]. Якщо суб'єкт виражається формою непрямих відмінків, то увиразнюється одна з основних категорійних ознак процесу - неконтрольованість.

Транспозиційні переходи у сфері відмінкових форм інформують насамперед про зміну модальних відношень, тому стосуються комунікативної настанови речення. Як зазначає В. Русанівський, відбір варіантів для відповідного певній ситуації висловлювання здійснюється через стилістичну селекцію засобів семантичного вираження, створюючи "можливості для вираження градації думки" [12, с.17]. Відтак аналіз варіантних виявів суб'єкта процесу стосується денотативного аспекту дослідження синтаксичних одиниць.

Предикати, які формують речення з варіантними виявами суб'єкта, мають незначний валентний потенціал. Валентна рамка їхніх семантико-синтаксичних структур одномісна. Речення з ними можуть ускладнюватися характерними детермінантами, а також напівоблігаторними компонентами. У формальній площині структури з варіантними виявами суб'єкта співвідносяться з односкладними реченнями, найпоказовіше місце серед яких займають безособові структури.

Наша мета - схарактеризувати семантико-синтаксичну парадигму предикатів процесу із суб'єктами у формах родового, давального, орудного та місцевого відмінків. Речення розглядаємо не лише в семантичному, а й у морфолого-синтаксичному та формально-синтаксичному аспектах, оскільки це дає змогу окреслити особливості вказаної предикатної функції в сучасній українській мові та принципи співвідношення семантичного і формального змісту.

1. Речення із суб'єктом у формі родового відмінка. Характерною особливістю таких речень є те, що вони наділені значенням кількості, і це корелює із загальною семантикою предиката (інтегральною семою "кількісні зміни суб'єкта"). Форма родового відмінка накладає на ціле речення партитивний відтінок. Відношення частини і цілого - основного змісту категорії партитивності - органічно корелює зі значенням квантитивності, якою наділені семантико-синтаксичні структури із суб'єктом у формі родового відмінка, адже ще в Арістотеля знаходимо судження з цього приводу: "Кількістю називається те, що поділяється на складові…" [2, с.164]. Суб'єктна синтаксема зазнає кількісних модифікацій унаслідок заміни інваріантної форми - називного відмінка. Родовий відмінок транспонується у сферу називного в результаті конденсації квантитивно-субстантивних сполук: Озимої пшениці вимерзло багато < Озима пшениця вимерзла + Озимої пшениці (є) багато - Порівн.: Озимої пшениці вимерзло! І. Вихованець пише: "Семантичне кількісне нарощення на власне відмінкове значення відповідного відмінкового компонента свідчить про його семантичну похідність. Родовий партитивний об'єднує в собі об'єктне значення і взяте від безпосередньо вихідної квантитативно-відмінкової сполуки квантитативне значення" [6, с.34].

Для родового суб'єкта з кількісною семантикою відкривають позицію дієслова, зі значенням буття (наростання, спаду, зосередження, збільшення, зменшення, кількості): удвоїтися, нарости, виникнути, випаритись, побільшати тощо. Особливістю цих дієслівних синтаксем із буттєво-кількісним значенням є те, що вони самі зазвичай кількості не виражають, а "заряджаються" кількісним значенням від іменних синтаксем - суб'єктів. Лексичний діапазон непрямого суб'єкта широкий, він охоплює майже всі сфери реалізації предикатної ознаки: О, коли б побільшало на світі таких батьків! (Л. Яновська). Людей поменшало в степу (О. Гончар). Намножилося на Україні пісень, круків і вовків… (В. Яворівський). Намерзло льоду в її пісні і снігу в пісні - до плечей! (М. Вінграновський). Ось перебудуть, дасть Бог, святки, роботи поменшає…(Л. Яновська).

Прикметною морфологічною ознакою, яка семантично вмотивована значенням квантитивності, є форма множини (якщо це не іменник, який уживається лише в однині). Відповідне граматичне та інтонаційне оформлення наділяють суб'єкт значенням великої кількості, інтенсивності. Закономірно, що такі синтаксеми сполучаються з дієслівними предикатами, які мають певні лексико-граматичні особливості. Насамперед це спрефіксовані одиниці із завершальним значенням, часто з додатковою семантикою кумулятивності, нагромадження, показниками якої є префікси на- та по-. Прикметне і те, що формують аналізовані структури здебільшого дієслова, виражені формою доконаного виду.

Квантитивна семантика предикативної ситуації дає підстави розглядати предикат процесу як перехідний тип - такий, що інтегрується у площину предикатів кількості, як процесно-кількісний. У формальній площині аналізовані речення функціонують як односкладні генітивні.

Структури із суб'єктним варіантом у родовому відмінку відзначаються компактністю, притаманній семантико-синтаксичній парадигмі "процесів". Для підкреслення квантитивності іменники-суб'єкти можуть поєднуватися з адвербіально-означальними словами, які підкреслюють велику кількість суб'єктної ознаки: Багацько церков поруйнувалось (Остап Вишня). І росло ще, пригадую, багато тютюну… (О. Довженко). …Коли отак багато снігу нападало, на врожай це чи не на врожай? (Остап Вишня). Стільки народу гине в кайданах серед криги холодного Сибіру… (Л. Яновська). Вже скільки снігу і подій розтануло там після тої давньої зими! (Л. Костенко). Характерно, що експресивний відтінок у таких реченнях досягається і препозицією кількісного суб'єкта. Концентрація кількості предикатної ознаки може досягати максимальних вимірів при вживанні просторічної лексики: Тут вам такого росте, такого цвіте, такого родить (Остап Вишня). Так, пам'ятаю, того літа такого кавунів вродило, ох і кавунів! (Остап Вишня). У мене, брате, чортового батька до кишені поприлипає (Остап Вишня). Такі структури експресивно та стилістично забарвлені.

Семантико-синтаксична структура може поширюватися факультативними синтаксемами: часовими детермінантами > Кизилу другої осені вродило вдвічі більше (Остап Вишня); локативними компонентами, за статусом детермінантними > Чого тільки в самої господарки побільшало зморшків на виду, позатягало карі очі? (Л. Яновська) чи напівоблігаторними > Он скільки вже води набралося в човен (Л. Яновська).

2. Речення із суб'єктом у формі давального відмінка. Суб'єктне значення давального, як свідчать дослідження відмінкової системи сучасної української мови, походить від об'єктного [3, с. .22], [10, с. 94]. Носій предикатної ознаки в такому варіанті інтерпретується як залежна субстанція, на яку предикат спрямований, але не досягає її. Він належить до основного ядра давального відмінка, є необхідними компонентом окремого типу речень, які відомі в індоєвропейських мовах із найдавніших часів [1, с. 28].

Речення, в яких суб'єктна синтаксема реалізується давальним відмінком, на формально-граматичному рівні представлені двома типами односкладних структур - безособовими та інфінітивними. Такі форми вираження взаємодіють із лексичною семантикою предиката і впливають на модально-граматичну настанову речення.

У безособових структурах позицію для суб'єкта у формі давального відмінка відкриває незначна кількість процесних дієслів. Це функціонально-семантична група на позначення внутрішнього світу людей - переважно емоційно-психологічних процесів: веселішати, повеселішати, легшати, кращати, покращати, гіршати, поліпшати, посумнішати, спокійнішати, важчати. Імперсональність особи вказує на якісні зміни, які не залежать від волі суб'єкта, що засвідчує безособова форма дієслова-предиката: Тепер йому вже полегшало (Л. Яновська). Все гіршає і гіршає мені (Л. Костенко). На другий день Костеві погіршало (В. Винниченко). Зараз тобі полегшає (В. Шевчук). А як батько відслужив молебня, то мені поліпшало в той мент (В. Підмогильний).

Переміщення із площини називного у площину давального можна розцінювати як часткову формально-граматичну нейтралізацію суб'єкта процесу, що супроводжується і зміною семантичних ознак предиката. Утверджується некерованість мовної ситуації, незалежність предикатної ознаки від волі суб'єкта: Аж повеселішало чоловікові (М. Стельмах) > Порівн.: Чоловік аж повеселішав.

У просторічних висловлюваннях при предикатному слові іноді використовується особовий займенник у формі третьої особи однини, узгоджуючись із формою дієслова-предиката: Змий ти голову дощовою водою. Воно тобі і полегшає (І. Драч). Формально перебираючи на себе функцію носія процесу, такий займенниковий компонент є асемантичним, він лише долучає модальний відтінок до фізіологічних змін. Пасивність суб'єкта в цьому разі окреслена ще чіткіше: транспонувати форму давального відмінка в називний, на відміну від попередньо наведених прикладів, не можна.

Стилістично маркованими є висловлювання, в яких варіантний суб'єкт позначає назви неістот: Розвиднилось траві - упали такі роси! (Л. Костенко). Метафоричні перенесення, що ґрунтуються на переміщенні емоційно-психологічної сфери предиката у фізичну, відображаються на семантичних властивостях предикатної ознаки: такі предикативні ситуації відзначаються найвищим ступенем пасивності.

Семантико-синтаксичні структури, що на формально-граматичному рівні функціонують як інфінітивні, відрізняються від безособових. Валентну рамку в них формують дієслова, що стосуються переважно фізіологічних та духовних змін: в'янути, цвісти, зріти, проростати, кріпшати, воскресати, молодіти, оживати, постаріти, омолоджуватися тощо. В інфінітивних реченнях предикат процесу має форму, яка самостійно не виражає граматичних значень (особи, часу, модальності): Вам, молодим, цвісти, зоріти (Д. Фальківський). Та ані жити тобі, ані вмерти (Ю. Збанацький). Ой, не цвісти вам знову, не цвісти (П. Тичина). Сонцю над світом горіти (І. Нехода). Внутрішня організація реченнєвої структури загалом і відмінкові форми зокрема зорієнтовані на безпосередню характеристику суб'єкта. Це накладає відбиток на його семантику - такий носій процесу, незважаючи на імперсональну форму вираження, наділений елементами активності, що вносить суперечливість у сутність процесної семантики, тому наведені речення - не типове явище для категорії предиката процесу. Інфінітивні структури з давальним суб'єкта відзначаються високим ступенем експресивності. Варіант таких речень із імплікованим суб'єктом ще більше підкреслює емоційний характер процесу: Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати (М. Вороний). Тепер би хоч і вмерти (Остап Вишня). При лексичній невираженості суб'єкта фокусується перебіг предикатної ознаки.

Емоційно-психологічні процеси можуть відкривати позицію для локативної синтаксеми: Йому трохи просвітліло на серці…(В. Шевчук). В голові йому немов світало, а на серці полягла вага безнадійності (М. Коцюбинський). Локативи не просто інформативно розширюють процес, вони є структурно-необхідною ланкою речення, відтак є валентно зумовленими компонентами. Заміщення субстанційної локативної позиції не змінює обсягу валентної рамки предиката, але впливає на розподіл семантико-синтаксичних функцій у реченні. Простежуємо переміщення локатива в позицію суб'єкта, при цьому суб'єктне значення компонента в давальному відмінку нейтралізується. Отже, синтаксема у формі місцевого відмінка виступає суб'єктом процесу, а компонент у давальному - напівоблігаторним субстанційним компонентом, який уточнює суб'єкт. Він указує на носія процесної ознаки, але не має міцного зв'язку із предикатом, тому в реченні має факультативний характер.

Структури із суб'єктом у формі давального відмінка можуть доповнювати типові обставинні детермінанти: міри і ступеня > А це трохи мені полегшало, сьогодні встав, поснідав і за рушницю (Остап Вишня); темпоральні > А тим часом Іванові гіршало з кожною хвилиною (Л. Яновська); способу дії (на основі локативного) > А може б, вам полегшало на свіжому повітрі? (Л. Яновська).

3. Речення із суб'єктом у формі орудного відмінка. На сучасному етапі розвитку української мови орудний відмінок засвідчує розгалужену систему значень - об'єктних, інструментальних, причинових, порівняльних, способу дії, предикатних. У цій морфологічній формі синтаксизувалось і суб'єктне значення. У семантико-синтаксичній парадигмі предиката процесу орудний суб'єкта - не характерне явище попри те, що така форма вираження передбачає джерело чи стихійну силу предиката - ознаку, притаманну саме категорії процесу. Речення з орудним суб'єкта формуються лише окремими дієсловами, значення яких межує з процесним. Виділяємо три групи таких дієслів.

1. Першу групу становлять одиниці віяти, задиміти, порошити, закрапати, задувати, які називаємо "стихійною дією" чи "процесивною дією". Вони передбачають суб'єктів на означення явищ природи і природних речовин: Завіяло, заговорило снігом у полі, попід садом і в саду (М. Вінграновський). Повіяло леготом…(В. Шевчук). Повіяло гарячим, в очах заблискали червоні вогники (В. Підмогильний). Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах). Потому несподівано труснуло сніжком (М. Коцюбинський). Війнуло громом з Тясмина-ріки (Л. Костенко). При переносному вживанні предикатного дієслова діапазон лексичного наповнення суб'єктів розширюється: Холодним вітром од надії уже повіяло (Т. Шевченко). Повіяло радістю /сумом /відчаєм/ спокоєм. Формою орудного відмінка не можуть виражатися лише суб'єкти на позначення істот.

2. Формує односкладні речення з імперсональним суб'єктом і функціонально-семантична група дієслів із значенням породження запаху: запахнути, запахтіти, затхнути, засмердіти тощо. Зазначені дієслова функціонально близькі до групи дієслів на зразок завіяти, потягнути, подихати, подути в значенні "доноситися, ширитися в повітрі" [13. I, с. .288], тому і семантико-синтаксичні структури обох груп є схожими. Лексичне наповнення носіїв запахової ознаки передбачає назви рослин, природних речовин, продуктів харчування - тих реалій, які мають питомий запах (Г. Золотова кваліфікує такі суб'єкти "каузаторами-делібертатами сенсорного сприйняття" [9, с. 415]). Це вихідна умова реалізації суб'єктної функції [4, с. 4,] [7, с. 58], с. Звіддалік запахло зрілим хлібом та сіном (В. Шевчук). Запахло вогкістю (М. Коцюбинський). Тхнуло вогкою землею й рослинністю (В. Підмогильний). …Пахло цвіллю (О. Довженко). З улоговин горнуло густим духом скошеного жита (Гр. Тютюнник). Запахло кавою (В. Яворівський). …Просмерділося це приміщення карболкою і людським потом (В. Яворівський).

Орудний відмінок суб'єкта існує як альтернація до інваріантної форми - називного відмінка, порівн.: Відпахла липа (М. Вінграновський). Бур'яни, що росли навколо, почали густо пріти й пахтіти (В. Шевчук). Та не згіркнуть молоді меди, вічно пахнуть золоті меди (І. Драч). Трава як пахне!(І. Драч). Підтвердженням цього є те, що речення із суб'єктною синтаксемою у формі орудного можна трансформувати в конструкції з називним відмінком: Запахло борщем > Запах борщ; Засмерділо болотом > Засмерділо болото; Затхнуло цвіллю > Затхнула цвіль. Неможливість перетворення форми орудного відмінка в називний відмінок указує на детермінантний чи напівоблігаторний характер синтаксичного компонента. Наприклад, поле не має свого питомого запаху, тому не може бути суб'єктом, хоча і входить в обов'язкове предикатне оточення > запахло полем. Орудний тут функціонує в порівняльно-локативному значенні: Запахло так, як пахне поле. З огляду на це, не можуть реалізовувати суб'єктну функцію: 1) конкретні (умовно конкретні) предмети > В світлиці тхнуло пергаментом та старими книгами і паперами (І. Нечуй-Левицький); Запахло премією (Л. Костенко); 2) тварини > Коропом, дітки, пахтить! (Остап Вишня); 3) назви простору чи приміщень > Запахло лугом. Запахло кухнею; 4) явища природи, що не мають питомого запаху > Запахло сонцем, воском і зелом… (В. Стус). Весною запахло, весною (В. Сосюра).

Нейтралізація суб'єкта в називному відмінку і заміна його орудним зумовлена пасивізацією носія предикатної ознаки. Речення інваріантні зазнають формально-семантичної трансформації - редукції суб'єктної позиції, при цьому валентна причетність носія ознаки не затрачається.

Структури з предикатами процесу, що означають породження запаху, не залежно від статусу синтаксеми в орудному відмінку, можуть містити напівоблігаторні компоненти та обставинні детермінанти. Поширеним компонентом виступає форма родового відмінка з прийменниками від (од), з: Я своїм носом чула, як з її вивода цілу петрівку на все село смерділо вишкварками (І. Нечуй-Левицький). Такий компонент стосується просторових параметрів предиката, тому його оцінюємо як напівоблігаторний. Меншу вагу у структурі речення мають ті прийменниково-відмінкові комплекси, які виражені іменниками на означення просторових реалій: Одначе зразу ж над вулицями й городами запахло димом (М. Стельмах). В кімнаті гостро пахло креозотом (Є. Маланюк). До них долучаються компоненти на означення приміщень, виражені формою місцевого відмінка: На горищі засмерділо мишами. Їх вважаємо локативними конкретизаторами-детермінантами.

Напівоблігаторні компоненти іноді можуть конкретизувати суб'єкт як реципієнта запаху: Мені запахло смаженою рибою. Богданові запахло кавою. Такі конструкції засвідчують наявність двох суб'єктів, порівн.: Я відчув, що запахла смажена риба; Богдан відчув, що запахла кава. Вихідна структура утворюється шляхом згортання одного із суб'єктів семантично елементарного речення. Також у реченні з процесивними діями може функціонувати факультативний компонент із об'єктно-цільовою семантикою: На них війнуло запахом ряски, тихим шелестом очеретів (Гр. Тютюнник).

3. Суб'єкт у формі орудного може виступати джерелом не лише запаху, а й інших властивостей. Щоправда в таких варіантах діапазон лексичного наповнення як предиката, так і суб'єкта є вкрай обмеженим. Функціонально близьким до суб'єкта-каузатора запахових змін є суб'єкт, що позначає причину смакового процесу: В роті йому загірчило тютюном (В. Логвиненко). Вихідною умовою для такого суб'єкта, як і для носіїв-каузаторів запаху, виступає походження смакової ознаки, - остання повинна бути його питомою властивістю.

4. Речення із суб'єктом у формі місцевого відмінка. Процесні предикативні структури з таким засобом реалізації суб'єкта є досить поширеними попри те, що в системі мови вираження суб'єктної синтаксеми формою місцевого відмінка займає місце далекої периферії. У таких реченнях носій процесу має подвійну семантичну властивість, яка зумовлена специфічною взаємодією лексичної семантики і граматичної форми. Як результат, в одному синтаксичному компоненті поєднуються суб'єктне і локативне значення.

Залежно від лексичного наповнення локативно-суб'єктного компонента, виділяємо два типи структур, які на формально-граматичному рівні співвідносяться з односкладними безособовими реченнями.

1. У реченнях першого типу функцію суб'єкта виконують іменники, що є назвами виключно неістот. Здебільшого вони позначають просторові реалії: Та так же весело, так же любо, аж у хижі повеселішало (Л. Яновська). У хаті ген запломеніло (А. Малишко). Ось у хаті знову почервоніло (Панас Мирний). На обрії почало сіріти… (В. Яворівський). В церкві виднішало, ясніло, ніби відтуляли в ній вікна (С. Васильченко). Структури з такими локативно-суб'єктними компонентами можуть бути трансформовані у двоскладні: Порожніє в хаті, пустіє і в коморі, і на дворі, бо сказано, без хазяїна двір плаче (І. Нечуй-Левицький). > Порівн.: Порожніє хата, пустіє комора…; А на сході вже порожевіло (М. Коцюбинський). > Порівн.: Схід уже порожевів. Відповідні двоскладні конструкції наділені образністю. Сфера реалізації предикатної ознаки в таких реченнях має стилістичну маркованість: пасивна семантика просторових реалій не цілком узгоджується з формою називного відмінка. Вираження суб'єкта формою місцевого відмінка підкреслює пасивний характер носія процесу, нейтралізуючи при цьому образність, властиву двоскладним реченням. Імперсональних речень із просторовими суб'єктами налічуємо небагато.

2. Значно ширше у мові представлений другий тип речень, у яких носієм предикатної ознаки виступають предметні суб'єкти на означення частин людського тіла. Вони притаманні предикатам, які відображають зміну емоційного чи фізіологічного стану: На серці похолоне, як його згадаю (Т. Шевченко). У голові туманіє…(Остап Вишня). Подивився, як ви мучились учора, і прямо в серці заболіло (М. Стельмах). Вона тремтіла, холола вся, ноги, руки налилися оливом, в голові вернулося, в очах темніло - вона захиталася (Л. Яновська). Серце застукотіло й заметушилось у грудях, в роті пересохло (В. Підмогильний). І в мені сутеніє… (В. Підмогильний). І потемніло в очах Сковороди (П. Тичина). Зразу в грудях затремтіло (С. Васильченко). Транспозиція називного відмінка у місцевий змінює загальну семантику речення. Предикативна ситуація набуває ознаки просторової локалізованості внаслідок посилення пасивності носія процесу, порівн.: Хлопець злякався, аж руки похололи, і поліз далі (М. Стельмах). А коли пече, то голова туманіє і не відаю, що чиню (В. Шевчук). Заболіло щось у мене серце (Л. Яновська). У Гапки похолола душа (Л. Яновська). У Петра защеміло чогось серце (С. Васильченко).

На периферійність локативного суб'єкта вказує те, що він наділений значенням неокресленої сутності, складається враження, що носій предикатної ознаки імпліцитний. Якщо в такі речення увести займенниковий компонент - лише як дейктичну вказівку на суб'єкт - помітне послаблення валентного зв'язку предиката з локативним компонентом: Уже од кашлю в грудях все зболіло (Л. Костенко). І тут, здається, в моїй голові щось таки розірвалося (В. Шевчук). В домі все затихло (І. Нечуй-Левицький). Все те, що накипіло на серці за довгу хворобу, …заворушилося тепер, закипіло (Л. Яновська).

Поширені в сучасній українській мові структури з предикатами процесу, де суб'єктну позицію займають дві синтаксеми:…В неї в душі закипіло (І. Нечуй-Левицький). …Накипіло у неї на серці за довгу хворобу (Л. Яновська). В голові у мене почало яснішати…(В. Шевчук). У всіх, що пухли в сорок шостім році, від жаху похолонуло в душі (Б. Олійник). В голові у Соломії розвиднилось (М. Коцюбинський). Померкло в голові у чоловіка… (І. Франко). Такі речення наближаються до полісуб'єктних, оскільки в них, окрім локативного суб'єкта, міститься і носій зазначеного процесу - особа, стан якої зазнає певних змін. Такі компоненти, виражені звичайно формою родового відмінка з прийменником, мають факультативний характер. Проблематичним є статус напівоблігаторних субстанційних компонентів, у яких на базі основних значень (суб'єктних, об'єктних чи локативних) розвиваються додаткові обставинні. Їх проміжний характер щодо зв'язку з предикатом підтверджує думку про те, що в семантико-синтаксичній сфері існує певна кількість синкретичних компонентів. Поєднання кількох значень в одному компоненті є свідченням динамічних явищ у сфері синтаксичних зв'язків і відношень.

Аналіз семантико-синтаксичної парадигми дає змогу зробити такі висновки. Транспозиція суб'єкта у сферу непрямих відмінків зумовлена семантичною якістю процесного суб'єкта - пасивністю, відсутністю волевиявлень. Переміщення із площини називного у площину непрямих відмінків можна розцінювати як часткову формально-граматичну нейтралізацію суб'єктної функції. Транспозиційні переходи у сфері відмінкових форм інформують про зміну модальних відношень: більшість варіантних структур стилістично забарвлені, емоційно марковані, тому стосуються комунікативної настанови речення.

Вираження суб'єкта формами родового, давального, орудного та місцевого відмінків засвідчує розширення семантичних функцій відмінків, адже з посиленням предикативності дієслів слід пов'язувати і становлення відмінкової системи в українській мові, на що звертав увагу ще О. Потебня [11, с. 5].

Література

Андерш Й. Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах. К., 1975. 134 с.

Аристотель Глава 13 // Аристотель Сочинения: В 4 томах. М., 1976 Т.1. С.164-165.

Безпояско О. К. Граматична категорія відмінка // Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (Функціональний аналіз). К., 1991.С. 11-81.

Болюх О. В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / АН України. К., 1992. 16 с.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. К., 1993. 368 с.

Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. К., 1987. 232 с.

Городенська М. П. Семантико-синтаксичне оточення дієслів із значенням запаху // Мовознавство. 1999. № 2-3. С. 57-62.

Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці, 1999. 336 с.

Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М., 1988. 439 с.

Плющ М.Я. Категорії суб'єкта і об'єкта в структурі простого речення. К., 1986. 176 с.

Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Т.3: Об изменении значения и заменах существительного. М., 1968. 551 с.

Русанівський В. М. Поняття семантичного і стилістичного інваріанта // Мовознавство. 1981. №3. С. 9-20.

Словник синонімів української мови: У 2-х томах / Ред. колегія: А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та інші. К., 1999. 2000.



На головну



Hosted by uCoz