ƒемотеритор≥альн≥ засади етн≥чност≥ та њхнЇ функц≥ональне значенн¤



ќб'Їктивн≥ суттЇв≥ в≥дм≥нност≥ етн≥чних сп≥льнот, д≥алектика загального й ун≥кального у њхньому р≥зноман≥тт≥ ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к в ≥сторично-генетичних в≥дм≥нност¤х, так ≥ в демогеограф≥чних параметрах, ¤к≥ розкривають найважлив≥ш≥ типолог≥чн≥ та функц≥ональн≥ особливост≥ етнос≥в, в≥дображають њхн≥ соц≥ально-культурн≥ та пол≥тичн≥ перспективи. –оль демограф≥чних чинник≥в ≥ географ≥чного середовища ви¤вл¤Їтьс¤ в багатьох сферах життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства, проте й сьогодн≥ в≥дкрит≥ питанн¤, ¤кими Ї ступ≥нь ≥ механ≥зми такого впливу, ¤ка тривал≥сть ≥ сфера њхньоњ д≥њ.

як св≥дчить ретроспективний огл¤д проблеми, в сусп≥льн≥й географ≥њ сформувалос¤ к≥лька концепц≥й щодо розум≥нн¤ рол≥ географ≥чного середовища у життЇд≥¤льност≥ етнонац≥ональних сп≥льнот (антропогеограф≥чна парадигма, концепц≥њ поссиб≥л≥зму, енвайронментал≥зму, б≥огеограф≥чна концепц≥¤ Ћ. √ум≥льова). “ак≥ п≥дходи вир≥зн¤ютьс¤ надто широкими узагальненн¤ми, що ірунтуютьс¤ не ст≥льки на анал≥з≥ конкретних проблем, ск≥льки на св≥тогл¤дних установках. ¬одночас об'Їктивний анал≥з проблеми потребуЇ не св≥тогл¤дних узагальнень, а, передус≥м, вивченн¤ конкретних механ≥зм≥в взаЇмод≥њ елемент≥в природно-географ≥чного й етногеограф≥чного середовищ ≥ безпо-середньо досл≥дженн¤ територ≥альноњ орган≥зац≥њ етнонац≥ональних сп≥льнот загалом та њњ елемент≥в (етн≥чних територ≥й, меж, етноконтактних смуг) зокрема. « територ≥альною орган≥зац≥Їю доц≥льно пов'¤зати й анал≥з демограф≥чних параметр≥в етнонац≥ональних сп≥льнот, що њх у сучасн≥й етн≥чн≥й демограф≥њ розгл¤дають дещо в≥докремлено.

« огл¤ду на на¤вн≥ концептуальн≥ розб≥жност≥ одним з актуальних завдань Ї конкретизац≥¤ пон¤т≥йно-терм≥нолог≥чно апарату анал≥зу демогеограф≥чних параметр≥в, насамперед таких пон¤ть, ¤к територ≥¤, етн≥чна територ≥¤, етн≥чна межа, демогеограф≥чний потенц≥ал. Ќаступне завданн¤ - визначенн¤ в≥дм≥нностей

етнонац≥ональних сп≥льнот за головними демогеограф≥чними параметрами та ви¤вленн¤ њхнього значенн¤ у процесах життЇд≥¤льност≥. ÷≥ завданн¤ вир≥шують на засадах пор≥вн¤льного анал≥зу розм≥щенн¤ народ≥в за культурно-цив≥л≥зац≥йними рег≥онами, з≥ставленн¤ головних структурних п≥дрозд≥л≥в територ≥альноњ орган≥зац≥њ етнонац≥ональних сп≥льнот з елементами природно-географ≥чного ≥ сусп≥льно-географ≥чного середовищ. ” досл≥дженн≥ етн≥чних меж, одного з головних елемент≥в територ≥альноњ орган≥зац≥њ етн≥чнонац≥ональноњ сфери, використовують метод типолог≥зац≥њ.

” вивченн≥ демотеритор≥альних засад центральним Ї пон¤тт¤ територ≥њ. « позиц≥й сусп≥льноњ географ≥њ ћ.ƒ. ѕ≥стун зазначаЇ, що територ≥¤ - це "обмежена д≥л¤нка земноњ поверхн≥ з властивими њй природними ≥ привнесеними людиною (антропогенними) властивост¤ми ≥ ресурсами та параметрами. “еритор≥¤ Ї важливим фактором (ресурсом) розвитку, ареною д≥¤льност≥, об'Їктом колективного користуванн¤ й прив'¤заних до територ≥њ предмет≥в ≥ засоб≥в прац≥. ѓњ параметрами Ї прот¤жн≥сть, конф≥гурац≥¤, площа, м≥сцеположенн¤ тощо" [5. —. 71]. ј тому в етногеограф≥чному аспект≥ територ≥ю треба розгл¤дати ≥ ¤к прост≥р, що вм≥щуЇ етнонац≥ональн≥ компоненти, ≥ ¤к ареал поширенн¤, ≥ ¤к середовище впливу. —аме ж географ≥чне середовище - це не лише природно-географ≥чне середовище (саме так часто ставл¤ть питанн¤ в пол≥толог≥чн≥й л≥тератур≥), а й сусп≥льно-географ≥чне середовище, так≥ складов≥ ¤кого, ¤к система розселенн¤, система комун≥кац≥й, економ≥чних центр≥в та ≥нш≥ суттЇво впливають на переб≥г етнопол≥тичних процес≥в.

√оловним демогеограф≥чим параметром етн≥чних сп≥льнот Ї њхн¤ людн≥сть, ¤ка завжди впливала ≥ впливаЇ на долю народ≥в, њхню внутр≥шню орган≥зац≥ю, культурний ≥ державоформувальний потенц≥ал. ’оча, безперечно, повноњ залежност≥ немаЇ, так само, ¤к ≥ немаЇ п≥дстав дл¤ недооц≥нки значенн¤ та рол≥ к≥льк≥сно невеликих народ≥в.  ультура кожного, незалежно в≥д розм≥р≥в, етносу Ї ун≥кальним надбанн¤м усього людства. ѕроте очевидно, що людн≥сть етносу визначаЇ повноту його структури, тобто на¤вн≥сть окремих п≥дрозд≥л≥в (соц≥альних, культурних тощо), ¤к≥ у процесах життЇд≥¤льност≥ забезпечують пост≥йне його оновленн¤, адаптац≥ю до р≥зних виклик≥в та до нових, часом неспри¤тливих умов.

—в≥това етнопол≥тична ≥стор≥¤ також п≥дтверджуЇ, що людн≥сть етносу завжди була вагомим аргументом у раз≥ державотворенн¤ (¤к безпосередньо в орган≥зац≥њ етнонац≥онально-визвольного руху, так ≥ у випадку визначенн¤ дол≥ народ≥в на м≥жнародних конференц≥¤х). ” неспри¤тливих соц≥ально-культурних умовах к≥льк≥сн≥ параметри етносу посилюють його оп≥рн≥сть асим≥л¤ц≥йним процесам. ѕро це св≥дчить ≥ висока концентрац≥¤ населенн¤ св≥ту саме в середовищ≥ великих етнос≥в. Ќаприклад, ¤кщо загалом у св≥т≥ етнологи нал≥чують близько 5 тис етнос≥в, то надвелик≥ етнонац≥њ (понад 50 млн ос≥б), ¤ких нал≥чують лише 19, становл¤ть понад 54,1% усього населенн¤ планети, велик≥ (25-50 млн), њх нал≥чують 17,0-10,6%. ўе 15,1% в≥д загальноњ к≥лькост≥ населенн¤ св≥ту припадаЇ на етноси людн≥стю в≥д 10 до 25 млн ос≥б, причому к≥льк≥сть таких етнос≥в невелика - 43. ј на велику к≥льк≥сть (понад 4 тис.) малих ≥ дуже малих етн≥чних сп≥льнот (людн≥стю до 1 млн) припадаЇ лише 3,8% усього населенн¤ св≥ту [4. —. 257]. ѕричому тенденц≥¤ до подальшоњ концентрац≥њ населенн¤ у середовищ≥ великих народ≥в збер≥гатиметьс¤.  ритично мала людн≥сть етн≥чних сп≥льнот (менше к≥лькох тис¤ч) за сучасних умов (≥нформац≥йний тиск, поширенн¤ масових субкультурних стереотип≥в, н≥вел¤ц≥¤ культурних традиц≥й тощо) посилюЇ загрозу збереженню њхньоњ ≥дентичност≥ та культурноњ самобутност≥, зумовлюючи необх≥дн≥сть вид≥л¤ти в окрему категор≥ю так зван≥ мал≥ кор≥нн≥ народи, дл¤ захисту ≥нтерес≥в ¤ких п≥д ег≥дою ќќЌ розроблено широку правову базу.

 ≥льк≥сть населенн¤ етн≥чноњ сп≥льноти завжди т≥сно пов'¤зана з њњ територ≥альною орган≥зац≥Їю, тобто з розм≥щенн¤м етн≥чноњ сп≥льноти та њњ складових по територ≥њ, включаючи ≥ њхнЇ розселенн¤. ѕон¤тт¤ територ≥альноњ орган≥зац≥њ етн≥чноњ сп≥льноти охоплюЇ ≥ територ≥альн≥ сп≥вв≥дношенн¤ та зв'¤зки м≥ж њњ структурно-територ≥альними п≥дрозд≥лами. ќснову територ≥альноњ орган≥зац≥њ етн≥чних сп≥льнот становл¤ть етн≥чн≥ територ≥њ. ≈тн≥чна територ≥¤ - це насамперед ареал розселенн¤ етносу, у межах ¤кого в≥н переважно становить в≥дносну чи абсолютну б≥льш≥сть. ќднак, з огл¤ду на ≥сторичну м≥нлив≥сть ареалу розселенн¤, м≥жетн≥чн≥ м≥жареальн≥ взаЇмопроникненн¤ та значим≥сть ареалу формуванн¤ ¤к "≥сторичноњ батьк≥вщини", означенн¤ етн≥чних територ≥й Ї методолог≥чно складним. “ому, наприклад, ј.ѕ. ѕономарьов, визначаючи етн≥чну територ≥ю ¤к "ареал основного етн≥чного масиву та вс≥ споконв≥чн≥ земл≥, ¤к≥ Ї його продовженн¤м" [6. —. 157], зачислюЇ до њњ складу й ≥сторичн≥ ареали, в межах ¤ких цей етнос сьогодн≥ компактно не проживаЇ, але в минулому ц≥ земл≥ були безпосередньо пов'¤зан≥ з його формуванн¤м ≥ розвитком. « огл¤ду на ≥нерц≥йн≥сть конф≥гурац≥њ етн≥чних територ≥й, зумовлену об'Їктивним традиц≥йним поЇднанн¤м етносу ≥ територ≥њ, такий погл¤дд Ї виправданим. “а водночас етн≥чн≥ територ≥њ мають ≥ властив≥сть м≥нливост≥, ¤ка зумовлена ¤к об'Їктивними, так ≥ суб'Їктивними процесами. “ому до обгрунтуванн¤ меж етн≥чних територ≥й треба ставитись дуже обережно, враховуючи ≥ так≥ моменти, ¤к штучн≥сть ≥ об'Їктивн≥сть процес≥в переселенн¤ ≥ м≥грац≥й, час остаточного заселенн¤ територ≥њ тощо. «окрема, дл¤ етнос≥в ÷ентрально-—х≥дноњ ™вропи об'Їктивн≥ процеси формуванн¤ етн≥чних територ≥й завершились наприк≥нц≥ ’≤’-на початку ’’ ст. Ќаступн≥ пер≥оди вже характеризувало активне волюнтаристське втручанн¤ держав у етнопол≥тичн≥ процеси, ¤ке супроводжувалось депортац≥¤ми, пересл≥дуванн¤ми за рел≥г≥йн≥ переконанн¤, ≥нод≥ й етноцидом ≥ призвело до радикальних зм≥н етн≥чних ареал≥в. ќтже, вид≥л¤ючи сучасн≥ ареали розселенн¤ народ≥в цього рег≥ону, необх≥дно враховувати етногеограф≥чну ситуац≥ю, що склалас¤ на початку ’’ ст. “акий п≥дх≥д передбачаЇ ≥ можливу на¤вн≥сть де¤кого взаЇмоперекритт¤ етн≥чних територ≥й, тобто утворенн¤ широких етноконтактних смуг.

«а типом заселенн¤ етн≥чн≥ територ≥њ можуть бути суц≥льними, коли етн≥чна сп≥льнота становить б≥льш≥сть у межах усього ареалу, та роз≥рваними у вигл¤д≥ в≥докрекремлених остров≥в, що трапл¤Їтьс¤ довол≥ зр≥дка ≥ зумовлене природними передумовами (головно г≥рським рельЇфом), особливост¤ми заселенн¤ та м≥грац≥й. ѕоширеним Ї вар≥ант, за ¤ким кор≥нний етнос (переважно в умовах бездержавност≥) в межах своЇњ етн≥чноњ територ≥њ становить б≥льш≥сть переважно в с≥льськ≥й м≥сцевост≥, водночас м≥ське населенн¤ Ї ≥ноетн≥чним чи етн≥чно зм≥шаним, а в умовах ≥нтенсиф≥кац≥њ м≥грац≥йних та урбан≥зац≥йних процес≥в втрачаЇ к≥льк≥сну перевагу нав≥ть у с≥льськ≥й м≥сцевост≥ (народи рос≥йськоњ ѕ≥вноч≥, —иб≥ру ≥ ƒалекого —ходу).

≈тн≥чн≥ територ≥њ в≥др≥зн¤ютьс¤ розм≥рами, конф≥гурац≥Їю географ≥чним положенн¤м, природними умовами ≥ сусп≥льно-географ≥чною освоЇн≥стю, а також внутр≥шньою структурою. Ѕезпосередн≥й зв'¤зок к≥лькост≥ населенн¤ етн≥чноњ сп≥льноти з њњ територ≥альною орган≥зац≥Їю ви¤вл¤Їтьс¤ через густоту (щ≥льн≥сть) населенн¤. ѕоЇднанн¤ людност≥ етн≥чноњ сп≥льноти з розм≥рами етн≥чноњ територ≥њ становить њњ демогеограф≥чний потенц≥ал. ѕро особливе значенн¤ розм≥р≥в украњнськоњ етн≥чноњ територ≥њ пост≥йно зазначав —. –удницький, наголошуючи, що украњнську справу не можна зводити до справ малих народ≥в [7. —. 79].

ќптимальн≥ сп≥вв≥дношенн¤ людност≥ етносу та розм≥р≥в етн≥чноњ територ≥њ Ї в≥дносними, залежать в≥д ≥сторичного пер≥оду та економ≥чноњ освоЇност≥. ” випадку порушенн¤ таких сп≥вв≥дношень пом≥тними Ї два крайн≥ марг≥нальн≥ вар≥анти: у першому випадку, коли людн≥сть велика, а площа мала, виникаЇ перенаселенн¤, ¤ке ви¤вл¤Їтьс¤ у прагненн≥ до розширенн¤ ареалу або веде до м≥грац≥й; у другому випадку, коли людн≥сть мала, а етн≥чна територ≥¤ велика, - недостатн¤ комун≥кац≥йна зв'¤зан≥сть ≥ соц≥альна консол≥дован≥сть етн≥чноњ сп≥льноти, ¤ка послаблюЇ њњ потенц≥ал, спричин¤ючи проникненн¤ ≥нших етн≥чних груп чи процеси етн≥чноњ сецес≥њ. ј комун≥кац≥йна зв'¤зан≥сть етн≥чноњ територ≥њ, ¤ку характеризують ≥ безпосередньо на¤вн≥сть шл¤х≥в сполучень, в≥дсутн≥сть бар'Їр≥в (матер≥альна основа), ≥ на¤вн≥сть системи м≥жрег≥ональних та м≥жпоселенських поЇднань ≥ соц≥окультурних зв'¤зк≥в, - необх≥дна передумова етнонац≥ональноњ консол≥дац≥њ.

” конф≥гурац≥йному аспект≥ етн≥чн≥ територ≥њ можна розд≥лити на компактн≥ ≥ малокомпактн≥, тобто вит¤гнут≥ в ¤комусь напр¤м≥ чи роз≥рван≥ в окремих випадках ареалами розселенн¤ ≥нших етнос≥в. ѕричому компактна форма етн≥чноњ територ≥њ також Ї одн≥Їю з об'Їктивних географ≥чних передумов консол≥дац≥њ чи модерн≥зац≥њ етносу. ≤, навпаки, велика вит¤гнут≥сть, на¤вн≥сть в≥ддалених в≥д етн≥чного ¤дра ареал≥в може стимулювати процеси етн≥чноњ дивергенц≥њ. —труктуроформувальне значенн¤ мають њњ природно-географ≥чн≥ (насамперед, рельЇф, г≥дролог≥чна мережа, л≥сист≥сть) та сусп≥льно-географ≥чн≥ характеристики (щ≥льн≥сть поселень, густота транспортноњ мереж≥, р≥вень с≥льськогосподарськоњ освоЇност≥, р≥вень промислового розвитку, розм≥щенн¤ стосовно пол≥тичних та адм≥н≥стративних меж). ” ф≥зико-географ≥чному аспект≥ в межах етн≥чних територ≥й важливу роль в≥д≥грають природн≥ бар'Їри (г≥рськ≥ хребти, русла великих р≥к), ¤к≥, обмежуючи територ≥альн≥ зв'¤зки, спри¤ють консервац≥њ локальних рис традиц≥йноњ культури, д≥алекту тощо. —аме тому дл¤ г≥рських район≥в ≥ характерне найб≥льше р≥зноман≥тт¤ етнограф≥чних тип≥в. “обто ф≥зико-географ≥чн≥ особливост≥ територ≥њ впливають на комун≥кац≥йну зв'¤зан≥сть етносу, ¤ка Ї одн≥Їю з важливих передумов його життЇд≥¤льност≥. Ќайвища комун≥кац≥йна пров≥дн≥сть властива степовим зонам, морським узбережж¤м, долинам р≥к (особливо в г≥рськ≥й м≥сцевост≥). ¬ажливо наголосити, що вплив природних передумов на комун≥кац≥йну зв'¤зан≥сть маЇ конкретно-≥сторичне вираженн¤, адже перевороти в засобах комун≥кац≥й (розвиток мореплавства, по¤ва зал≥зничного транспорту та ≥н.) вносили значн≥ корективи в пров≥дн≥сть чи бар'Їрн≥сть р≥зних складових етн≥чних територ≥й. ј з сусп≥льно-географ≥чних об'Їкт≥в найб≥льшу бар'Їрну роль в≥д≥гравали ≥ в≥д≥грають державн≥ кордони, особливо у випадку њхньоњ закритост≥, перешкоджаючи консол≥дованому ≥ синхронному розвитку р≥зних територ≥ально-пол≥тичних частин етносу. ÷е в≥добразилос¤ на ≥сторичн≥й дол≥ багатьох народ≥в, у тому числ≥ й украњнського.

ќдним з пров≥дних чинник≥в життЇд≥¤льност≥ етносу, ¤кий визначаЇ тип ≥ характер його зовн≥шн≥х зв'¤зк≥в ≥ стосунк≥в, Ї географ≥чне положенн¤ його етн≥чноњ територ≥њ, тобто њњ розм≥щенн¤ щодо природно-географ≥чних (мор¤, р≥ки, одиниц≥ рельЇфу, л≥си) та сусп≥льно-географ≥чних об'Їкт≥в (≥нш≥ етн≥чн≥ територ≥њ, держави ≥ державн≥ кордони, шл¤хи сполученн¤, економ≥чн≥ центри та ≥н.). «окрема, близьк≥сть до малозаселених ареал≥в даЇ змогу етносу розширювати свою етн≥чну територ≥ю. Ќаприклад, рос≥йському етносу вдалос¤ впродовж ’VI-XVIII ст. зб≥льшити ареал свого розселенн¤ у дек≥лька раз≥в (цьому спри¤ла також ≥ пол≥тична п≥дтримка процес≥в колон≥зац≥њ). якщо ж етн≥чн≥ територ≥њ розташован≥ на шл¤хах м≥грац≥й чи колон≥зац≥й, то це вже особливо впливаЇ на внутр≥шньоетн≥чн≥ процеси ≥ може призвести до звуженн¤ його ареалу розселенн¤ та суттЇвих зм≥н культурного обличч¤ етнос≥в. Ѕагато досл≥дник≥в минулого наголошували, що окрањнне розташуванн¤ украњнськоњ етн≥чноњ територ≥њ щодо Ївропейського св≥ту ≥ в≥дсутн≥сть природних бар'Їр≥в на њњ кордонах значно вплинули на украњнське державотворенн¤ й на цив≥л≥зац≥йн≥ процеси. ћ.—. √рушевський зазначав, що ",географ≥чн≥, в наступн≥й посл≥довност≥ колон≥зац≥йн≥ ≥ економ≥чн≥ умови украњнськоњ територ≥њ, значною м≥рою зумовили ≥сторичну еволюц≥ю украњнського народу. « другого боку, вони суттЇво вплинули на еволюц≥ю його етн≥чного типу" [1. —. 12]. ћежове розташуванн¤ украњнських земель щодо кочового аз≥йського св≥ту, пор¤д з багатьма негативними моментами (сусп≥льно-географ≥чне положенн¤ маЇ властив≥сть м≥нливост≥ внасл≥док геопол≥тичних та культурно-господарських зм≥н), дало змогу украњнському етносу впродовж ’V≤≤-’≤’ ст. значно зб≥льшити свою етн≥чну територ≥ю у п≥вденному ≥ сх≥дному напр¤мах. ¬одночас невиг≥дне геопол≥тичне розташуванн¤ на заход≥ (колон≥зац≥йний натиск зах≥дних сус≥д≥в за п≥дтримки державноњ пол≥тики) призвело до звуженн¤ його етн≥чноњ територ≥њ. ¬ цьому ж аспект≥ треба додати, що багато рис украњнськоњ культури ≥ св≥тогл¤ду також зумовлен≥ розташуванн¤м ”крањни на меж≥ к≥лькох цив≥л≥зац≥йних св≥т≥в.

™дн≥сть етносу з територ≥Їю особливо пом≥тна в аграрному сусп≥льств≥ ≥ вт≥люЇтьс¤ у традиц≥йному природокористуванн≥. « переходом на вищий р≥вень економ≥чних в≥дносин зв'¤зок територ≥њ та етносу послаблюЇтьс¤. ќднак, з огл¤ду на значим≥сть впливу природного середовища на св≥тосприйманн¤, характерн≥ особливост≥ природи етн≥чноњ територ≥њ в≥дображаютьс¤ в духовн≥й сфер≥, передус≥м, фольклор≥. ј в пер≥оди етн≥чноњ модерн≥зац≥њ ц≥ риси своЇр≥дно закр≥плюютьс¤ в нац≥ональн≥й м≥фолог≥њ, стають нац≥ональними символами.

” склад≥ етн≥чних територ≥й в ≥сторико-географ≥чному аспект≥ вид≥л¤Їтьс¤ ≥сторичне ¤дро - еп≥центр формуванн¤ ≥ первинного розселенн¤ етносу та п≥зн≥ше освоЇн≥ земл≥, а в демогеограф≥чному аспект≥ - демограф≥чне ¤дро (район з найвищою щ≥льн≥стю розселенн¤). «а геометричною центральн≥стю розташуванн¤ вид≥л¤ють географ≥чне ¤дро, прилегл≥ центральн≥ райони, окрањнн≥ райони та етн≥чн≥ меж≥. «азначен≥ центри (≥сторичний, демогеограф≥чний, геометричний) зр≥дка зб≥гаютьс¤, особливо, коли етн≥чний ареал пережив складн≥ етногеограф≥чн≥ процеси та зазнав суттЇвого втручанн¤ з боку р≥зних пол≥тичних центр≥в.

” територ≥альн≥й орган≥зац≥њ етносу важлив≥ ≥ндикативн≥ функц≥њ виконують етн≥чн≥ меж≥, ¤к≥, на думку ѕ.≤.  ушнера, "ви¤вл¤ють крайню л≥н≥ю компактного розселенн¤ даноњ народност≥ або етнограф≥чноњ групи" [3. —. 31]. ’арактерн≥ риси етн≥чних меж (конф≥гурац≥¤, ¤сн≥сть вираженн¤) визначен≥ природними особливост¤ми та характером м≥жетн≥чних ≥, зокрема, етнопол≥тичних стосунк≥в. Ќа п≥дстав≥ розгл¤ду особливостей розселенн¤ в р≥зних рег≥онах св≥ту можна вид≥лити так≥ типи етнонац≥ональних меж: а) межа Ї виражена л≥н≥йно; б) етн≥чна межа Ї перех≥дною; в) етн≥чна межа Ї дифузною. ≈тн≥чн≥ меж≥ першого типу, тобто ч≥тке розмежуванн¤ етн≥чних ареал≥в, трапл¤ютьс¤ у випадку, коли в основ≥ таких меж - значн≥ природн≥ л≥н≥йн≥ бар'Їри (г≥рськ≥ хребти, русла великих р≥к), тривале функц≥онуванн¤ державного кордону бар'Їрного типу чи внал≥док ц≥леспр¤мованого переселенн¤ (наприклад, п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни внасл≥док переселенн¤ украњнц≥в та пол¤к≥в таким став украњнсько-польський кордон). ≈тн≥чна межа буваЇ перех≥дною, тобто у вигл¤д≥ пор≥вн¤но широкоњ смуги, в межах ¤коњ м≥сцеве населенн¤ маЇ де¤к≥ етнозм≥шан≥ риси, характерн≥ дл¤ двох етнос≥в, ≥ вир≥зн¤Їтьс¤ низьким ступенем етн≥чноњ самосв≥домост≥ чи етнонац≥ональною невизначен≥стю. ѕрикладом такоњ етн≥чноњ меж≥ Ї украњнсько-б≥лоруська етн≥чна межа в район≥ ѕол≥сс¤. ≈тн≥чна межа третього типу формуЇтьс¤ або в умовах зустр≥чного розселенн¤ (украњнсько-рос≥йська етн≥чна межа в район≥ —лобожанщини, ƒону ≥  убан≥), або у випадку етнопол≥тичного наступу одн≥Їњ етн≥чноњ сп≥льноти на ареал розселенн¤ ≥ншоњ. ” першому випадку це ви¤вл¤Їтьс¤ у взаЇмопроникненн≥ невеликих ареал≥в, зокрема, у висуненн≥ одного чи к≥лькох поселень з переважною б≥льш≥стю мешканц≥в одн≥Їњ етн≥чноњ сп≥льноти вглиб етн≥чноњ територ≥њ ≥ншоњ сп≥льноти. ¬ другому випадку, тобто в умовах етнопол≥тичного наступу одн≥Їњ сп≥льноти, у прикордонн≥й смуз≥ залишаютьс¤ окрем≥ острови (переважно в с≥льськ≥й м≥сцевост≥) ≥ншоњ етнонац≥ональноњ сп≥льноти, ¤ка зазнаЇ асим≥л¤ц≥йного тиску. —аме таку дифузн≥сть мали на початку ’’ ст. зах≥дн≥ меж≥ украњнськоњ етн≥чноњ територ≥њ [2].

ѕ≥д впливом ≥сторичних процес≥в типолог≥чн≥ особливост≥ етн≥чних меж, ¤к ≥ ≥нших елемент≥в територ≥альноњ орган≥зац≥њ етнонац≥ональних сп≥льнот, суттЇво зм≥нюютьс¤, однак завжди збер≥гаЇтьс¤ њхн≥й вплив на соц≥ально-пол≥тичну сферу.

ќтже, демогеограф≥чний потенц≥ал етнонац≥ональних сп≥льнот Ї одн≥Їю з головних засад њхньоњ життЇд≥¤льност≥; в≥н визначаЇ, зокрема, комун≥кац≥йну зв'¤зан≥сть, ц≥л≥сн≥сть та державно-пол≥тичн≥ прагненн¤ ≥ можливост≥. “еритор≥¤, у т≥м числ≥ њњ ф≥зико-географ≥чн≥ властивост≥, безперечно Ї важливим чинником, насамперед, на етап≥ формуванн¤ етносу. «в'¤зок етнонац≥ональноњ сп≥льноти з територ≥Їю посилюЇ ≥ сукупн≥сть ментальних стереотип≥в, ≥ систему знань про свою землю. ѕоЇднанн¤ етносу з територ≥Їю, ¤ке надаЇ њй культурноњ самобутност≥ ≥ виокремлюЇ њњ ун≥кальн≥сть, спри¤ло у минулому усв≥домленню ц≥Їњ територ≥њ ¤к окремоњ крањни, незалежно в≥д того, чи була ц¤ крањна державою. “иполог≥чн≥ особливост≥ етн≥чних територ≥й ≥ меж, зумовлен≥ етнопол≥тичними процесами, в≥дпов≥дно, також Ї чинником територ≥ально-пол≥тичноњ структуризац≥њ, в≥д≥граючи особливу роль в усталенн≥ державних кордон≥в та у прикордонних м≥ждержавних взаЇмов≥дносинах.

Ћ≥тература

√рушевський ћ.—. ќчерк истории украинского народа. -  ., 1990.

 уб≥йович ¬. ≈тн≥чн≥ групи ѕ≥вденно-«ах≥дноњ ”крањни (√аличини) на 01.01.1939 року. - ¬есбаден, 1983.

 ушнер ѕ.». Ётнические территории и этнические границы. - ћ., 1951.

Ќародонаселение. Ёнциклопедический словарь / √л. ред. √. √. ћелик¤н. - ћ., 1994.

ѕ≥стун ћ.ƒ. ќснови теор≥њ сусп≥льноњ географ≥њ. -  ., 1994.

ѕономарьов ј.ѕ. ”крањнська етнограф≥¤. -  ., 1994.

–удницький —. „ому ми хочемо самост≥йноњ ”крањни. - Ћьв≥в: —в≥т, 1994.



Ќа головну



Hosted by uCoz