ћорфолог≥чний анал≥з рельЇфу, кр≥м вивченн¤ власне морфолог≥њ рельЇфу, може бути важливою передумовою геоморфолог≥чного картографуванн¤. ¬и¤вленн¤ законом≥рностей зовн≥шньоњ будови рельЇфу дають змогу вир≥шувати певн≥ генетичн≥ та в≥ков≥ завданн¤ геоморфолог≥њ.

ƒосл≥дженн¤ ц≥Їњ проблеми методично обірунтоване ќ.ћ. Ћасточк≥ним [3, 4] ≥ розроблене автором [1]. ” рег≥ональному план≥ треба зазначити дуже давню, але дос≥ ще актуальну працю —. –удницького [5]. Ќевир≥шена проблема, передус≥м, рег≥ональноњ вивченост≥, тобто детальний опис морфолог≥њ цього рег≥ону. ўодо методики досл≥джень, то ц≥кавим Ї контакт р≥зних тип≥в рельЇфу з неоднаковою виражен≥стю морфолог≥чних елемент≥в. Ќаше головне завданн¤ - досл≥дити морфолог≥ю рельЇфу крайовоњ частини ќп≥лл¤ на п≥дстав≥ анал≥зу абсолютних ≥ в≥дносних висот, точкових, л≥н≥йних ≥ площинних елемент≥в рельЇфу.

ƒосл≥джувана територ≥¤ розташована у прикрайов≥й (на меж≥ з ћалим ѕол≥сс¤м) частин≥ ќп≥лл¤, у верх≥в'њ р≥к √нилоњ ≥ «олотоњ Ћипи. ¬она геоморфолог≥чно належить до —х≥дного ќп≥лл¤ (б≥льша частина) [5], ¬еликого ≥ ѕод≥льсьного ќп≥лл¤ [8], ¬ласне ќп≥лл¤ [7]. ¬ласне крайову частину ќп≥лл¤ називають √ологори. ћалопол≥ська д≥л¤нка в≥дпов≥даЇ ѕ≥дпод≥льськ≥й р≥внин≥ [2]. √оловний ™вропейський водод≥л розд≥л¤Ї територ≥ю на басейн «ах≥дного Ѕугу (п≥вн≥чна частина) ≥ ƒн≥стра (центральна ≥ п≥вденна частини). јнал≥з виконано на п≥дстав≥ морфолог≥чноњ карти. ¬их≥дн≥ топограф≥чн≥ карти, що л¤гли в основу морфолог≥чноњ карти, мають масштаб 1:25 000.

јбсолютн≥ та в≥дносн≥ висоти. ” розпод≥л≥ абсолютних висот головн≥ в≥дм≥нност≥ простежуютьс¤ м≥ж оп≥льською ≥ малопол≥ською д≥л¤нками. Ќа оп≥льськ≥й д≥л¤нц≥ абсолютн≥ висоти становл¤ть 270-460 м, на малопол≥ськ≥й - 230-270 м. Ќа оп≥льськ≥й д≥л¤нц≥ (займаЇ близько 80%) загальноњ площ≥) максимальн≥ абсолютн≥ висоти (р≥вень вершинних поверхонь) - переважно 390-460 м. як в≥домо, кульм≥нац≥йн≥ висоти розм≥щен≥ у √ологорах (419,3; 426,0; 455,5; 460,8; 423,8; 422,5; 412,2 м). Ќайвища точка (463,7 м) Ї на водод≥л≥ “ури (притока √нилоњ Ћипи) ≥ √нилоњ Ћипи (притока «олотоњ

Ћипи). ѕоза межами крайовоњ смуги найб≥льш≥ висоти заф≥ксовано у район≥ г. “их≥в (424,5 ≥ 425,2 м). Ќайменш≥ висоти (у долинах р≥к) становл¤ть близько 270 (√нила Ћипа) ≥ 290 м («олота Ћипа).

Ќайб≥льш≥ в≥дносн≥ висоти простежуютьс¤ у крайов≥й частин≥ ќп≥лл¤ - 130-200 м. Ќайб≥льш≥ перевищенн¤ водод≥л≥в над долинами р≥к у внутр≥шн≥й частин≥ ќп≥лл¤ так≥: 100-135 м (у басейн≥ √нилоњ Ћипи) ≥ 75-85 м (у басейн≥ «олотоњ Ћипи). ѕеревищенн¤ на малопол≥ськ≥й д≥л¤нц≥ суттЇв≥ лише б≥л¤ останц≥в - 30-40 м, а на решт≥ територ≥њ - не б≥льше 10-15 м.

Ћ≥н≥йн≥ ≥ точков≥ елементи рельЇфу. Ќа морфолог≥чн≥й карт≥ нанесено чотири типи л≥н≥йних (гребен≥, тальвеги, випукл≥ ≥ вв≥гнут≥ перегини) ≥ один тип точкових елемент≥в (вершини). ÷≥ елементи дають змогу проанал≥зувати головн≥ риси морфолог≥њ рельЇфу. ”с≥ л≥н≥њ под≥л¤ють на ч≥тк≥ ≥ менш ч≥тк≥, вершинн≥ точки - на р≥зковиражен≥ й округл≥.

“альвеги (¤к ≥ всюди в «ах≥дному ѕод≥лл≥) переважають ус≥ ≥нш≥ типи л≥н≥й. ¬они в≥дпов≥дають вузьким долинам р≥к, днищам балок ≥ великих ¤р≥в. “альвеги, ¤к звичайно, ч≥тк≥ (добре виражен≥ у рисунку горизонталей). —еред напр¤м≥в прост¤ганн¤ переважають субширотний (ѕн«х«х-ѕд—х—х) ≥ д≥агональний (ѕн«х-ѕд—х). ћенш поширен≥ мерид≥ональний, субмерид≥ональний (ѕнѕн«х-ѕдѕд—х) ≥ д≥агональний (ѕн—х-ѕд«х). √устота тальвег≥в дещо б≥льша у центральн≥й ≥ п≥вденно-сх≥дн≥й частин≥ територ≥њ (за межами схил≥в головних долин). « розширенн¤м днищ долин тальвеги зам≥нюютьс¤ вв≥гнутими перегинами.

¬ипукл≥ перегини пос≥дають друге м≥сце за загальною довжиною (п≥сл¤ тальвег≥в). ¬они Ї ¤к меж≥: 1) вершинних поверхонь; 2) схилових сходинок; 3) м≥ж пологими ≥ крутими схилами. ” проф≥л≥ може бути два випукл≥ перегини, не розд≥лен≥ ≥ншими л≥н≥¤ми, один з ¤ких або обидва менш ч≥тк≥. Ќезамкнут≥ л≥н≥њ трапл¤ютьс¤ досить зр≥дка, переважно, м≥ж пор≥вн¤но пологими ≥ крутими схилами. “ак≥ л≥н≥њ в≥дд≥л¤ють полог≥ випукл≥ в план≥ схили в≥д крутих придолинних. Ќапр¤м прост¤ганн¤ випуклих перегин≥в часто повторюЇ напр¤м тальвег≥в ≥ вв≥гнутих перегин≥в. —еред пр¤мол≥н≥йних д≥л¤нок (випуклих перегин≥в) найчаст≥ше трапл¤ютьс¤ субширотний ≥ д≥агональний напр¤ми (¤к дл¤ тальвег≥в). «начно р≥дше поширен≥ субмерид≥ональний ≥ широтний напр¤ми. “еритор≥ально випукл≥ перегини част≥ше розм≥щен≥ у внутр≥шн≥х частинах межир≥ч. «вивист≥сть л≥н≥й зумовлена ероз≥йною мережею.

”в≥гнут≥ перегини бувають трьох вид≥в: 1) меж≥ днищ р≥чкових долин ≥ улоговин; 2) верхн≥ меж≥ схилових сходинок ≥ вершинних поверхонь нижчого р≥вн¤; 3) л≥н≥њ п≥дн≥жж¤ останц≥в ≥ крутих схил≥в (у тому числ≥ √олог≥рського уступу). ѕерший тип характерний дл¤ днищ √нилоњ ≥ «олотоњ Ћипи та њхн≥х найб≥льших приток. Ћ≥н≥њ другого виду трапл¤ютьс¤, зазвичай, уздовж √олог≥рського уступу ≥ долини √нилоњ Ћипи. ƒуже мало њх на сход≥ ≥ п≥вденному сход≥ досл≥джуваноњ територ≥њ. ”в≥гнут≥ перегини першого ≥ другого вид≥в майже вин¤тково ч≥тк≥, третього - переважно ч≥тк≥. ƒеколи й у проф≥л≥ трапл¤ютьс¤ два вв≥гнут≥ перегини (не розд≥лених ≥ншими л≥н≥¤ми), переважно, на √олог≥рському уступ≥. ƒв≥ л≥н≥њ вв≥гнутих перегин≥в в≥дд≥л¤ють (зверху донизу) крутий уступ, значно полог≥ший схил ≥ плоску р≥внину або днище долини. —еред напр¤м≥в прост¤ганн¤ л≥н≥й (меж днищ) дом≥нують субширотний (обидва напр¤ми), широтний, субмерид≥ональний (ѕнѕн«х-ѕдѕд—х).

√ребен≥ поширен≥ найр≥дше серед л≥н≥йних елемент≥в рельЇфу. ÷е зумовлено тим, що њх нема на вершинних поверхн¤х, а на схилах - перетворенн¤м у випукл≥ в план≥ схили, де, зазвичай, неможливо вид≥лити гребен≥. √ребенев≥ л≥н≥њ не пов'¤зан≥ м≥ж собою (не твор¤ть системи л≥н≥й). ƒобре в≥дображених у рельЇф≥ гребен≥в дуже мало.

Ќайголовн≥шими напр¤мами прост¤гань гребен≥в (¤к ≥ ≥нших елемент≥в рельЇфу) Ї субширотний (ѕн«х«х-ѕд—х—х) ≥ д≥агональний (ѕн«х-ѕд—х). «начно р≥дше трапл¤ютьс¤ субмерид≥ональний (ѕнѕн«х-ѕдѕд—х), субширотний (ѕн—х—х-ѕд«х«х) ≥ д≥агональний

(ѕн—х-ѕд«х) напр¤ми. —хилов≥ гребен≥ (ребра за ќ. —п≥р≥доновим, [6]), переважно, т≥льки дотикаютьс¤ до вершинних поверхонь. Ќайб≥льше гребен≥в розм≥щено у голог≥рськ≥й частин≥ району досл≥джень, найменше - м≥ж водод≥лами √нилоњ ≥ «олотоњ Ћипи. ƒовжина гребен≥в визначена довжиною схил≥в. Ќайдовш≥ гребен≥ Ї там, де немаЇ вершинних поверхонь або на довгих схилах сх≥дних частин межир≥ч (на правобережж≥ «олотоњ ≥ √нилоњ Ћипи та њњ найб≥льших мерид≥ональних приток).

¬ершинн≥ точки (вершини) можуть бути двох вид≥в: розм≥щен≥ на гребен¤х (усередин≥ або на зак≥нченн≥ гребен¤); розм≥щен≥ за межами гребен≥в на ≥зометричних п≥двищенн¤х. «а к≥льк≥стю переважають точки перешого типу (15 проти 11). «а виражен≥стю в рельЇф≥ вершинн≥ точки под≥л¤ють на добре виражен≥ (загострен≥) ≥ г≥рше виражен≥ (округл≥). ƒобре виражених вершин значно б≥льше. ¬ершинн≥ точки Ї найвищими точками схил≥в ≥ т≥льки у двох випадках вони розм≥щен≥ у межах вершинних поверхонь. ѕереважно вершини розм≥щен≥ у крайов≥й (голог≥рськ≥й) частин≥ ќп≥лл¤, у тому числ≥ на ероз≥йних останц¤х, що повн≥стю або частково в≥дд≥лен≥ в≥д √олог≥рського уступу. ћайже зовс≥м нема вершинних точок у басейн≥ «олотоњ Ћипи. ” басейн≥ √нилоњ Ћипи таких точок нал≥чуЇтьс¤ 7, у басейн≥ «ах≥дного Ѕугу - 14, на меж≥ двох останн≥х басейн≥в - 4.

ѕлощинн≥ елементи рельЇфу под≥л¤ють на субгоризонтальн≥ ≥ нахилен≥ (схили). —еред субгоризонтальних елемент≥в за розм≥щенн¤м по вертикал≥ розр≥зн¤ють верхн≥ (вершинн≥ поверхн≥), схилов≥ (схилов≥ сходинки) ≥ нижн≥ (днища). ѕерш≥ два види впоперек прост¤ганн¤ завжди обмежен≥ випуклими перегинами, а по прост¤ганню - випуклими ≥ вв≥гнутими перегинами. Ќижн≥ обмежен≥ т≥льки вв≥гнутими перегинами.

¬ерхн≥ ≥ схилов≥ субгоризонтальн≥ елементи за характером контакту з≥ схилами бувають трьох вид≥в: обмежен≥ з≥ вс≥х бок≥в випуклими перегинами (власне вершинн≥ поверхн≥); обмежен≥ з одного боку по прост¤ганню вв≥гнутими перегинами; обмежен≥ з двох бок≥в по прост¤ганню вв≥гнутими перегинами. “акож ц≥ поверхн≥ розд≥л¤ють так: розм≥щен≥ на головних водод≥лах ≥ розм≥щен≥ на другор¤дних (б≥чних) водод≥лах.

¬исота вершинних поверхонь Ї в межах в≥д 315 до 463 м. Ќайб≥льша њхн¤ частка (89%) припадаЇ на висотний ¤рус 365-430 м, з них абсолютн≥ висоти 370-400 м становл¤ть 62% ус≥х поверхонь. ¬исота вершинних поверхонь знижуЇтьс¤ з заходу на сх≥д. ƒл¤ цих елемент≥в рельЇфу характерн≥ напр¤ми прост¤ганн¤ в≥д широтного до д≥агонального (ѕн«х-ѕд—х). ƒовжина вершинних поверхонь, розм≥щених на головних водод≥лах, досить значна, найб≥льш≥ з них - 3,2; 3,4; 4,3; 9,7 км. ќднак особливо довга вершинна поверхн¤ з дек≥лькома б≥чними в≥дгалуженн¤ми, ¤ка розм≥щена на водод≥л≥ √нилоњ Ћипи, Ћаданецького потоку (притоки √нилоњ Ћипи) ≥ «олотоњ Ћипи. ѕочаток ц≥Їњ вершинноњ поверхн≥ розташований сх≥дн≥ше г. “их≥в ≥ прост¤гаЇтьс¤ на сх≥д до с. „еме-ринц≥ довжиною т≥льки по головному водод≥лу близько 13 км. ¬ершинн≥ поверхн≥ (по прост¤ганню) мають п≥двищенн¤ ≥ пониженн¤. ѕониженн¤ у вигл¤д≥ с≥дловин мають найменшу ширину. Ўирина вершинних поверхонь досить стала (середн¤ ширина - 150-210 м). ћаксимальна ширина (у м≥сц¤х з'Їднанн¤ водод≥л≥в) становить 350-500 м. ” с≥дловинних пониженн¤х ≥ на вузьких водод≥лах ширина не перевищуЇ 100 м.

—хилов≥ сходинки мають пор≥вн¤но невелику площу, в≥дд≥лен≥ зверху вв≥гнутим перегином, з бок≥в ≥ знизу випуклим перегином. √енетично це денудац≥йн≥ ≥ структурно-денудац≥йн≥ поверхн≥, фрагменти надзаплавних терас та ≥н. ‘орма в план≥ схилових сходинок вит¤гнута по прост¤ганню, тобто довжина перевищуЇ ширину. јбсолютна висота схилових сходинок дуже р≥зна (в≥д 295 до 415 м). ќднак розпод≥л висот достатньо однор≥дний. —хилов≥ сходинки згрупован≥ у п'¤ть висотних р≥вн≥в: 300-315 (11,3%);

320-335 (10,5); 345-365 (14,6); 370-390 (19,4); 400-410 м (9,7%). ќсобливо значну частку становл¤ть поверхн≥ з абсолютною висотою 375-390 м (16,2%). ” розташуванн≥ схилових сходинок простежуютьс¤ певн≥ законом≥рност≥: найменше њх у басейн≥ «олотоњ Ћипи ≥ на водод≥л≥ «олотоњ та √нилоњ Ћипи, в ≥нших районах (басейн √нилоњ Ћипи ≥ «ах≥дного Ѕугу) таких поверхонь значно б≥льше.

ќсобливий вид схилових сходинок, ¤кий не спостер≥гали, зокрема, на Ѕережанському ќп≥лл≥, обмежований по прост¤ганню з обох бок≥в ув≥гнутими перегинами. «а формою в план≥ вони бувають р≥зн≥, але всюди довжина перевищуЇ ширину.

” район≥ г. “их≥в Ї велика к≥льк≥сть субгоризонтальних поверхонь р≥зних р≥вн≥в. ” проф≥л≥ нал≥чують до п'¤ти таких поверхонь (не враховуючи днищ долин). ¬≥д двох найвищих вершинних поверхонь рельЇф ступенепод≥бно знижуЇтьс¤ у вс≥х напр¤мах.

ƒнища долин ≥ улоговин в оп≥льськ≥й частин≥ досл≥джуваноњ територ≥њ ч≥тко окреслен≥ л≥н≥¤ми вв≥гнутих перегин≥в. ƒнище √нилоњ Ћипи значно ширше, н≥ж у «олотоњ Ћипи (середнЇ значенн¤ становить 0,2-0,3 км), нижче ѕеремишл¤н ширина його швидко зб≥льшуЇтьс¤, дос¤гаючи на п≥вдн≥ 0,8-1 км. ” приток √нилоњ Ћипи ц≥ значенн¤ менш≥ (максимум - 250-290 м - у низ≥в'¤х ѕогиблиц≥, Ѕорщ≥вського ≥ Ћаданцького потоку, потоку Ѕ≥лий). ћ≥ж селами Ѕорщ≥в ≥ ¬ип≥ски (долиною Ѕорщ≥вського потоку ≥ б≥чною долиною Ћаданецького потоку) розм≥щена, ймов≥рно, прох≥дна долина субширотного (ѕн«х«х-ѕдѕд—х) прост¤ганн¤.

ƒолина «олотоњ Ћипи (њњ зах≥дного верх≥в'¤) маЇ незначну довжину в межах досл≥джуваноњ територ≥њ (тому ≥ ширина не дос¤гаЇ таких значень, ¤к у √нилоњ Ћипи). ѓњ витоки розташован≥ на сх≥д в≥д району досл≥джень (б≥л¤ с. ћайдан-√олог≥рський). Ўирина днища долини зм≥нюЇтьс¤ в≥д 110 до 250 м (максимум у район≥ √олог≥рського ставу). Ўирина днищ б≥чних долин не перевищуЇ 110-120 м.

ƒнище улоговинного типу субширотного прост¤ганн¤ розм≥щене п≥вденн≥ше с.  оросно. ÷¤ улоговина зв'¤зана з долиною потоку Ѕ≥лий. ƒовжина улоговини становить 2,6 км, максимальна ширина - 0,7 км. ƒнище мел≥ороване, Ї в≥дклади торфу.

—хили займають б≥льшу частину оп≥льськоњ д≥л¤нки. ¬насл≥док великого вертикального розчленуванн¤ тут значно поширен≥ крут≥ схили. Ќайб≥льша частка крутих схил≥в розташована, природно, на √олог≥рському уступ≥. «а формою в план≥ повсюди переважають випукл≥ схили. ѕричиною такого стану Ї характер ероз≥йних процес≥в. ¬р≥занн¤ ¤рково-балковоњ мереж≥ часто перетворюЇ пр¤м≥ схили у випукл≥, розд≥лен≥ тальвегами. «начно менше простежуютьс¤ пр¤м≥ схили. ¬они мають стандартн≥ напр¤ми прост¤ганн¤ (за горизонтал¤ми). ”в≥гнут≥ в план≥ схили трапл¤ютьс¤ зр≥дка ≥ мають також невелику площу.

«а формою в проф≥л≥ важко визначити переважн≥ типи схил≥в. якщо розгл¤дати ≥нтегрований проф≥ль, то досить поширеними Ї випукло-вв≥гнут≥ й ув≥гнут≥ схили, дл¤ басейн≥в першого-другого пор¤дк≥в характерн≥ випукл≥ й пр¤м≥ схили.

«а структурним критер≥Їм (розм≥щенн¤м по вертикал≥) розр≥зн¤ють привершинн≥ (приводод≥льн≥), м≥жступенев≥ (м≥ж субгоризонтальними поверхн¤ми р≥зних р≥вн≥в), придолинн≥, схили п≥дн≥жж¤ (на √олог≥рському уступ≥), наскр≥зн≥. ƒе¤к≥ типи (привершинн≥, придолинн≥, наскр≥зн≥) под≥л¤ють за крут≥стю.

Ќа малопол≥ськ≥й д≥л¤нц≥ загалом вид≥л¤ють дуже мало, пор≥вн¤но з оп≥льською, л≥н≥йних елемент≥в. “ут переважають л≥н≥њ вв≥гнутих перегин≥в, дещо менше тальвег≥в. Ќайл≥пше вид≥лен≥ вв≥гнут≥ перегини у п≥дн≥жж≥ останц≥в. ≤нш≥ вв≥гнут≥ перегини, що в≥дд≥л¤ють зовс≥м плоск≥ поверхн≥ днищ долин ≥ улоговин, слабко виражен≥ в рельЇф≥.

“альвеги (пос≥дають друге м≥сце за довжиною) теж неч≥тк≥ (переважно це найнижч≥ частини долини рову (потоку) яктор≥вського ≥ р. √олог≥рка). ¬ипукл≥ перегини трапл¤ютьс¤ лише у двох м≥сц¤х д≥л¤нки, ¤к≥ утворюють неч≥тк≥ меж≥ вершинних поверхонь невеликих горб≥в. √ребен≥ ≥ вершинн≥ точки вид≥лен≥ лише на останц¤х, про що зазначено вище.

ƒосл≥дженн¤ морфолог≥њ рельЇфу цього рег≥ону не дають вагомих п≥дстав вид≥л¤ти √ологори в окремий геоморфолог≥чний район. …ого можна розгл¤дати лише ¤к крайову ≥ найвищу частину ќп≥лл¤. √оловний аргумент пол¤гаЇ в неможливост≥ вид≥лити п≥вденну межу √ологор≥в.

 райова частина ќп≥лл¤ (на меж≥ з ћалим ѕол≥сс¤м) маЇ типов≥ дл¤ цього геоморфолог≥чного рег≥ону морфолог≥чн≥ риси: напр¤м прост¤ганн¤ головних елемент≥в рельЇфу (переважно в≥д широтного до д≥агонального); добру виражен≥сть днищ долин; велике вертикальне ≥ горизонтальне розчленуванн¤ рельЇфу; характерна л≥восторонн¤ асиметр≥¤ рельЇфу; переважна ч≥тк≥сть л≥н≥й випуклих перегин≥в. ƒо особливостей морфолог≥њ рельЇфу ц≥Їњ частини ќп≥лл¤ можна зачислити б≥льшу к≥льк≥сть вершинних точок, на¤вн≥сть пор≥вн¤но широких субширотних долин, схилових сходинок з двома вв≥гнутими перегинами.

ѕодальш≥ досл≥дженн¤ у цьому напр¤м≥ потр≥бно спр¤мувати на морфолог≥чне районуванн¤ територ≥њ, використанн¤ √≤—-технолог≥й дл¤ автоматизац≥њ морфолог≥чного картографуванн¤ ≥ всеб≥чноњ морфометричноњ оц≥нки рельЇфу, генетичну ≥нтерпретац≥ю морфолог≥њ рельЇфу, використанн¤ методики досл≥дженн¤ дл¤ ≥нших тип≥в рельЇфу.

Ћ≥тература

√ор≥шний ѕ.ћ. ћетодика морфолог≥чного картографуванн¤ рельЇфу у великих ≥ середн≥х масштабах // ¬≥сн. Ћьв≥в. ун-ту. —ер. геогр. - 1998. - ¬ип. 23. - —. 296-301.

 равчук я.—., «≥нько ё.¬. √еоморфолог≥чна карта // јтлас Ћьв≥вськоњ област≥. - ћ.: √”√ , 1989. - —. 9.

Ћасточкин ј.Ќ. ћорфодинамический анал≥з. - Ћ.: Ќедра, 1987. - 271 с.

Ћасточкин ј.Ќ. –ельеф земной поверхности - Ћ.: Ќедра, 1991. - 340 с.

–удницький —. «надоби до морфольог≥њ ѕод≥льського сточища ƒн≥стра // «б. матем.-природ.-л≥кар. секц≥њ наук. тов-ва ≥м. Ўевченка. - 1913. - “. 16. - 310 с.

—пиридонов ј.». ћорфологический метод в науке о рельефе// ¬естн. ћосков. ун-та. —ер.5. √еографи¤. - 1998. - є3. - —.7-12.

÷ись ѕ.ћ. √еоморфолог≥¤ ”–—–. - Ћьв≥в: ¬ид-во Ћьв≥в. ун-ту, 1962. - 223 с.

Czyzewski J. Podzial Opola na podstawie wysokosci wzglednych // Poklosie Geograficzne. - 1925. - S. 1-14.